Вирок від 28 липня 2026 р. у справі №759/19442/24 — Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

ун. № 759/19442/24

пр. № 1-кп/759/456/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року м.Київ

Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючої судді ОСОБА_1 ,

секретарі судового засідання: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві в порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) кримінальне провадження № 42015150410000098, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 09.01.2015 стосовно:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Орджонікідзе Краснодонського району Луганської області, громадянина України, українця, з вищою освітою, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 (військова частина) та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111 КК України (у редакції Закону від 08.04.2014), ч. 1 ст. 408 КК України (у редакції Закону від 05.04.2001),

за участю: прокурора ОСОБА_5 , прокурора ОСОБА_6 , прокурора ОСОБА_7 , захисника ОСОБА_8 ,

ВСТАНОВИВ:

1. Формулювання обвинувачення у кримінальному провадженні, визнане судом доведеним.

ОСОБА_4 проходив військову службу за контрактом на посаді командира зенітного дивізіону військової частини НОМЕР_1 , яка дислокувалась за адресою: АДРЕСА_1 .

За час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 ОСОБА_4 був зарахований до списків особового складу частини, поставлений на всі види забезпечення.

Будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом, підполковник ОСОБА_4 , відповідно до вимог ст. ст. 9, 11, 14, 16, 37, 40 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 2, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ст. ст. 1, 3, 6, 8, 23, 24 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу» був зобов?язаний:

-свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов?язок;

-беззастережно виконувати накази командирів (начальників);

- виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни;

-виконувати службові обов?язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов?язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положення і інструкціями;

-неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін та про виконання наказу доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому начальникові;

-сумлінно вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов?язки, засвоювати все, чого навчають командири (начальники), та бути готовим до виконання завдань, пов?язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України;

-вважатися таким, що виконує обов?язок з військової служби знаходячись на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навального) часу, включаючи перерви встановлені розпорядком (розкладом занять);

-дорожити бойовою славою Збройних Сил України, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України.

З 26.02.2014 Автономна Республіка Крим та місто Севастополь фактично знаходились під окупацією військових підрозділів збройних сил російської федерації.

06.03.2014 Верховна Рада Автономної Республіки Крим ухвалила Постанову «Про проведення загальнокримського референдуму» від 06.03.2014 №1702-6/14, чим порушила конституційний принцип територіальної цілісності України та вийшла за межі своїх повноважень, встановлених Конституцією України, Конституцією Автономної Республіки Крим, іншими нормативно - правовими актами.

Факт порушення був встановлений Конституційним Судом України, який у Рішенні від 14.03.2014 №2-рп/2014 визнав зазначену Постанову такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), внаслідок чого вона втратила чинність. 3 огляду на це Верховна Рада України 15.03.2014 ухвалила Постанову «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим», внаслідок якої парламент Автономної Республіки Крим втратив будь - яку легітимність.

Так, у березні 2014 року невстановленими на теперішній час озброєними особами у військовій формі одягу без розпізнавальних знаків було здійснено незаконне захоплення зброї та боєприпасів військової частини НОМЕР_1 , яка дислокувалась за адресою: АДРЕСА_1 , у зв?язку з чим бойова та мобілізаційна готовність військової частини НОМЕР_1 була підірвана.

За таких обставин статус території АР Крим, визначено як тимчасово окуповану територію внаслідок збройної агресії Російської Федерації, та встановлено особливий правовий режим на цій території, визначено особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій у умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, і також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Відповідно до вимог Указу Президента України від 24.03.2014 № 339 «Про рішення ради національної безпеки і оборони України від 23.03.2014 «Про передислокацію військових частин (підрозділів), установ та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань і правоохоронних органів України з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя в інші регіони України», спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України №Д-1 від 06.05.2014 «Про особливості проходження військової служби військовослужбовцями Збройних Сил України, пов?язані з тимчасовою окупацією території України» військовослужбовцям Збройних Сил України визначено строк прибуття з тимчасово окупованої території з 06 травня 2014 по 12 травня 2014 року до м.Миколаєва.

Проте, 13.05.2014 підполковник ОСОБА_9 у визначений спільною директивою Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України № Д-1 від 06.05.2014 «Про особливості проходження військової служби військовослужбовцями Збройних Сил України, пов?язані з тимчасовою окупацією території України» не з?явився на службу до військової частини НОМЕР_1 до місця тимчасової дислокації АДРЕСА_3 , з метою ухилитися від військової служби, та не маючи будь - яких поважних причин для звільнення від обов?язків несення військової служби, продовжував ухилятися від військової служби, слідства та суду, приховуючи свою належність до Збройних Сил України, не повідомляючи про себе органам військового управління та правоохоронним органам, як про військовослужбовця, що не з?явився вчасно на службу без поважних причин.

Крім цього, в один із днів весни 2014 року, точний час в ході досудового розслідування не встановлено, але не пізніше березня-квітня 2014 року, на загальному шикуванні особового складу військової частини НОМЕР_1 командуванням частини у пункті дислокації за адресою: АДРЕСА_1 було усно доведено до всього особового складу, в тому числі до підполковника ОСОБА_4 , вищезазначені обставини ситуації в АР Крим та необхідність прийняття рішення кожним військовослужбовцем щодо дотримання Військової присяги на вірність українському народові та необхідність передислокації особового складу частини на материкову частину України для подальшого проходження військової служби у Збройних Силах України.

Проте, підполковник ОСОБА_4 , будучи в силу ст. 13 Закону України «Про громадянство України» громадянином України, в один із днів весни 2014 року, точний час в ході досудового розслідування не встановлено, але не пізніше березня-квітня 2014 року, знаходячись на території військової частини НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, вчинив державну зраду, тобто діяння на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту, що виразилося:

- у відмові в один із днів весни 2014 року, точний час в ході досудового розслідування не встановлено, але не пізніше березня-квітня 2014 року на загальному шикуванні особового складу військової частини НОМЕР_1 виконувати обов?язки несення військової служби у Збройних Силах України та заяві про намір проходити службу в збройних силах російської федерації;

-в укладанні контракту про проходження військової служби та зарахування в списки особового складу збройних сил російської федерації та проходженні військової служби у військовій частині НОМЕР_2 збройних сил російської федерації, яка з березня 2014 року дислокується за адресою: АДРЕСА_1 , зокрема, на посаді начальника протиповітряної оборони - начальника відділення.

Дії Попова стороною обвинувачення кваліфіковано за ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції Закону від 08.04.2014) як вчинення державної зради, діяння, умисно вчиненого громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в період збройного конфлікту; та за ч. 1 ст. 408 КК України (в редакції Закону від 05.04.2001) як вчинення дезертирства - нез?явлення на службу у разі переведення, з метою ухилитися від військової служби.

2.Застосована судом правова процедура.

Судовий розгляд даного кримінального провадження здійснювався в межах передбаченого КПК України спеціального судового провадження, за відсутності обвинуваченого ОСОБА_4 (in absentia), з дотриманням вимог законодавства України.

Інформація про виклик обвинуваченого ОСОБА_4 , а також інформація про процесуальні документи надсилались та публікувались відповідно до вимог ст. 323 КПК України.

Суд також ураховує, що можливість розглянути справу і прийняти у ній рішення за відсутності обвинуваченого відповідає загальним засадам демократичного суспільства, стандартам судового розгляду, закріпленим, зокрема, в Резолюції (75) 11 Комітету Міністрів Ради Європи від 19 січня 1973 року «Про критерії, що регламентують розгляд, що здійснюється за відсутності обвинуваченого».

Чинне кримінально-процесуальне законодавство України надає обвинуваченому всі необхідні можливості в рамках спеціального судового провадження, щодо необхідності дотримання яких у справах за відсутності обвинуваченого (in absentia) зазначено в рішеннях ЄСПЛ, зокрема, надає право обвинуваченому бути терміново і докладно повідомленим мовою, яку він розуміє, про характер і підставу обвинувачення, мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, бути присутнім при розгляді справи, право на професійну правничу допомогу, право бути вислуханим, право оскаржити вирок тощо.

Проте обвинувачений ОСОБА_4 цими правами не скористався, до суду не з`явився показань суду не надав, заяв, клопотань не подав за відсутності будь-яких перешкод для реалізації своїх прав на території України.

Дане кримінальне провадження здійснювалось з обов`язковою участю захисника, який був забезпечений державою.

Судом також встановлено, що стороною обвинувачення були здійснені всі можливі передбачені законом заходи щодо дотримання прав ОСОБА_4 як підозрюваного, обвинуваченого, зокрема на захист та доступ до правосуддя в кримінальному провадженні, в якому здійснювалося спеціальне досудове розслідування та спеціальне судове провадження (in absentia), що відповідає правовій позиції Європейського суду з прав людини (справа «Колоцца проти Італії», рішення від 12 лютого 1985 року; справа «Шомоді проти Італії», рішення від 18 травня 2004 року та інші).

Ухвалою слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 04.09.2024 року про надання дозволу на здійснення спеціального досудового розслідування у кримінальному провадженні за підозрою ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 1 ст. 408 КК України, встановлено, що ОСОБА_4 умисно переховується від слідства та суду на території, яка є тимчасово окупованою територією України (т.1 а.п.239-242).

Постановою старшого слідчого в особливо важливих справах Першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Миколаєві) ТУ ДБР, розташованого у місті Миколаєві ОСОБА_10 , від 04.09.2024 року підозрюваного ОСОБА_4 оголошено у міжнародний розшук. (т.2, а.п.1-3).

В той же час, ухилення обвинуваченого ОСОБА_4 від правосуддя суд оцінює як реалізацію останнім його невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості.

Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3ст. 323 КПК України, суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, надає особливого значення охороні прав та законних інтересів обвинуваченого як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпеченню повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура в контексті приписів ст. 2 КПК України з дотриманням всіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Ці особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.

3. Фактичні обставини, які суд визнає загальновідомими і такими, що не потребуються доказування в межах даного провадження.

Тимчасова окупація з боку РФ частини території України - АР Крим, яка розпочалася із збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20 лютого 2014 року, а також анексія з боку РФ цієї частини території України є загально відомими фактами, які за хронологією подій: а) констатовані нормативними, хоча і засудженими з точки зору міжнародного права, актами РФ, а також «нормативними актами» самопроголошених суб`єктів на території України в АР Крим, законність яких не визнається державою Україна, проте прийнятих судом у даному випадку до уваги, оскільки вирішується питання про відповідальність за вчинення злочинів, внаслідок яких були прийняті такі акти; б) встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов`язковими для застосування на території України; в) засуджені міжнародними актами колективного реагування, - а відтак ці факти не потребують окремого судового доведення.

Так, Постановою Ради Федерації Федеральних Зборів РФ «Про використання Збройних Сил Російської Федерації на території України» від 01 березня 2014 року № 48-СФ за результатами звернення Президента РФ, виходячи з інтересів безпеки життя громадян РФ, особового складу військового контингенту ЗС РФ, що дислокується на території України (АР Крим), надано згоду Президенту РФ на використання ЗС РФ на території України.

06 березня 2014 року Верховною Радою АР Крим прийнята Постанова «Про проведення загальнокримського референдуму». Указом Президента України від № 261/2014 від 07 березня 2014 року дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 2-рп/2014 від 14 березня 2014 року визнана неконституційною.

11 березня 2014 року Постановою Верховної Ради АР Крим прийнята «Декларація», якою проголошено АР Крим «суверенною державою» - «Республікою Крим».Указом Президента України від 14 березня 2014 року № 296/2014 дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/2014 від 20 березня 2014 року визнана неконституційною.

Постановою Верховної Ради України від 15 березня 2014 року № 891-VII Верховна Рада АР Крим була розпущена.

17 березня 2014 року представники розпущеної «Верховної Ради АР Крим» прийняли Постанову № 1745-6/14 «Про незалежність Криму», за якою створено нелегітимне державне утворення «Республіка Крим», а також Постанову 1748-6/14 «Про правонаступництво Республіки Крим», за якою вищим органом влади «Республіки Крим» є «Державна рада Республіки Крим».

18 березня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» підписала «Договір» між РФ та «Республікою Крим» про прийняття до РФ «Республіки Крим» та утворення у складі РФ нових суб`єктів, який вже 19 березня рішенням Конституційного Суду РФ визнаний таким, що відповідає Конституції РФ, 20 березня 2014 року його ратифікувала більшістю голосів Держдума РФ, а 21 березня 2014 року - Рада Федерації Федеральних Зборів РФ, відтак цей «Договір» набрав чинності 21 березня 2014 року.

21 березня 2014 року прийнятий Закон РФ № 6-ФКЗ (т. 4 а. 175-214), яким прийнято до РФ «Республіку Крим» та утворені в складі РФ нові суб`єкти. «Республіка Крим» вважається прийнятою до РФ з дати підписання «Договору» (ст. 1 Закону РФ № 6-ФКЗ).

11 квітня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» прийняла «Конституцію Республіки Крим» як суб`єкта РФ.

Верховною Радою України 15 квітня 2014 року прийнято Закон України №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), за яким перебування підрозділів ЗС РФ на території України з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно-правовим актам, визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями визнано тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку РФ.

Крім того, Верховною Радою України 21 квітня 2015 року прийнято Постанову №337-VIІI «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», згідно з якою констатовано початок такої агресії з боку РФ на території АР Крим 20 лютого 2014 року, яка завершилася воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» від 27 березня 2014 року № 68/262, «референдум», проведений в АР Крим 16 березня 2014 року, визнано таким, що не має законної сили і не може бути основою для зміни статусу АР Крим.

Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН «Стан у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Україна)» від 19 грудня 2016 року № 71/205 та від 19 грудня 2017 року № 72/190, «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, районів Чорного та Азовського морів» від 17 грудня 2018 року, «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна» від 22 грудня 2018 року послідовно засуджено тимчасову окупацію з боку РФ внаслідок військової агресії частини території України - АР Крим - підтверджено невизнання її анексії.

Вказані та інші аналогічні за оцінками вказаних подій резолюції Генеральної Асамблеї ООН, Закон України №1207-VII, постанови Верховної Ради України є нормативно-правовими актами, що становлять частину законодавства України, на підставі якого суд приймає рішення у справі.

4. Докази на підтвердження встановлених судом обставин та кваліфікація дій обвинуваченого.

Судом ретельно досліджені подані стороною обвинувачення докази на встановлення зв`язку між вищевказаними подіями та діями обвинуваченого безпосередньо в контексті висунутого йому обвинувачення.

Так, статус ОСОБА_4 на час вчинення злочинів як військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 підтверджено відомостями, що містяться у послужній картці (т.2 а.п.131-133), з якої, зокрема, вбачається, що останній 04 вересня 1994 року прийняв військову присягу на вірність народу України в Харківському військовому університеті, після навчання був зарахований у розпорядження 32 армійського корпусу Південного оперативного командування, на підставі наказу №10 від 10.11 2003 року прохожив службу в Управлінні НОМЕР_3 окремої бригади берегової оборони, з 2009 року обіймав посаду командира зенітного ракетно - артилерійського дивізіону НОМЕР_3 окремої бригади берегової оборони.Відповідно до витягу з наказу командувача Військово - Морських Сил №61 від 27.05.2014, п. 562, підполковника ОСОБА_4 , командира зенітного ракетно - артилерійського дивізіону звільнено від займаної посади і зараховано у розпорядження командувача Військово - Морських Сил ЗСУ з 13.05.2014р. (т.2 а.п.125). Відповідно до витягу з наказу начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України від 03.04.2015 року №157 колишнього підполковника ОСОБА_4 , колишнього командира зенітного ракетно - артилерійського дивізіону НОМЕР_3 окремої бригади берегової оборони звільнено з військової служби у запас у зв`язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку та виключено зі списків особового складу ЗСУ з 21.03.2015 року (т.2, а.п. 130).

На момент притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_4 перебував на тимчасово окупованій території АР Крим, що, зокрема, підтверджується листами Головного центру обробки спеціальної інформації ДПС Україні № 0.64-15551/0/15-16 від 22.07.2016 та №91-32320/18/23 від 11.07.2023, відповідно до яких відомостей про перетинання державного кордону України, лінії розмежування з тимчасово окупованими територіями ОСОБА_4 у базі даних не виявлено (т.2, а.п.54, а.п.141).

Докази стосовно того, що була вимога про передислокацію військових частин з АР Крим до материкової частин України:

- рішення Ради Національної безпеки і оборони України від 23 березня 2014 року про визнання доцільним передислокацію військових частин, установ та організацій ЗСУ, інших військових формувань і правоохоронних органів України з тимчасово окупованої території АРК та міста Севастополя в інші регіони України, Указ Президента України від 24 березня 2014 року про введення в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 23 березня 2014 року «Про передислокацію військових частин, установ та організацій ЗСУ, інших військових формувань і правоохоронних органів України з тимчасово окупованої території АРК та міста Севастополя в інші регіони України» (т. 2, а. с. 7-19).

- директива Міністерства оборони і Генерального Штабу Збройних сил України від 06.05.2014 в якій зазначено місця передислокації військових частин і строк прибуття (т.2, а. с. 28-30);

Окрім того, встановлені під час судового розгляду обставини вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції Закону від 08.04.2014), ч. 1 ст. 408 КК України (в редакції Закону від 05.04.2001) підтверджуються наступними доказами:

- матеріалами перевірки стосовно військовослужбовців , які не прибули з АР Крим до визначених пунктів у визначені строки (НОМЕР_8,НОМЕР_9,НОМЕР_10,НОМЕР_1,НОМЕР_11,НОМЕР_12) відповідно вимогам Деректив МО України та ГШ ЗС України, з яких вбачається, що у зв`язку з окупацією півострова Крим та з метою збереження життя та здоров`я військовослужбовців та членів їхніх сімей керівництвом держави та Збройних сил України було прийнято рішення щодо передислокаціх військовослужбовців військових частин з півострова Крим до визначених місць знаходження на континентальній частині України. Місце дислокації (пункт базування) військової частини НОМЕР_1 визначено у АДРЕСА_3 . (т.2 а.п.20-27). У списку осіб офіцерського складу військової частини НОМЕР_1 , які залишились в АР Крим числиться командир зенитного ракетно - артилерійського дивізіону підполковник ОСОБА_4 .

- витягом з наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) №9 від 17.05.2014 року, згідно якого військовослужбовці військової частини НОМЕР_1 , які прибули з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим до місця дислокації військової частини НОМЕР_1 в АДРЕСА_3 , вважаються такими, що прибули та приступили до виконання своїх обов`язків, однак ОСОБА_4 до виконання своїх обов`язків не приступав (т.2 а.п.34-46).

- витягом з наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) №99 від 23.09.2014 року, згідно якого з 23.09.2014 року НОМЕР_3 окремій бригаді берегової оборони ( АДРЕСА_3 ) надано умовне найменування - військова частина НОМЕР_4 , та довідкою № 61/14 від 01.10.2014 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України стосовно реєстрації військової частини НОМЕР_4 (т.2 а.п.48-50).

- актом огляду Інтернет ресурсу від 14.06.2023, а саме «You Tube» акант « ІНФОРМАЦІЯ_11 », за змістом якого на відео з назвою «ІНФОРМАЦІЯ_10», опубліковане 18.08.2019 року, видно як ОСОБА_4 у військовій формі зс рф присутній на службовій нараді серед інших військовослужбовців126-ї окремої бригади берегової оборони зс рф (т. 2, а.с. 59-60);

- відомостями з бази «ІНФОРМАЦІЯ_12» (т.2 а.п.61), за змістом яких ОСОБА_4 , який був призваний на військову службу 01.08.1994 року РВК Харківської області обліковується як зрадник Батьківщини, так як перейшов на військову службу до окупантів.

- протоколом огляду від 05.08.2023 року згідно якого об`єктом огляду є відео в інтернет - ресурсі «You Tube», «ІНФОРМАЦІЯ_11» та файл під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_10», зі змісту якого вбачається, що він має агітаційний характер щодо залучення осіб на службу за контрактом до збройних сил Російської Федерації, а саме до «Отдельной горловской, краснознаменной, ордена суворова бригады береглвлй обороны черноморского флота южного военного округа», тобто до військової частини НОМЕР_2 зс рф. Під час відтворення відеоролика встановлено, що «голос за кадром», а також військовослужбовці вказаної військової частини, які дають коментарі, повідомляють про те, що військовослужбовці зробили свій вибір в 2014 році, не вийшли на материкову територію України для продовження служби в ЗСУ та перейшли на службу до зс рф, де їм зберігли звання, посади, нагороди та ін..На 03 хв. 30 с.-03 хв.32 с. на відеоролику зявляється зображення особи, яка схожа на ОСОБА_4 , який одягнутий у форму збройних сил рф у військовому званні «підполковник».(т.2 а.п.68-73).

- протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 03.08.2023, відповідно якого свідок ОСОБА_12 на пред`явлених фотознімках впізнав ОСОБА_4 як особу, з якою він до 2014 року разом проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) (т.2 а.п.74-77).

- протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 09.08.2023, відповідно якого свідок ОСОБА_13 на пред`явлених фотознімках впізнав ОСОБА_4 як особу, з якою він до 2014 року разом проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) (т.2 а.п.77-79).

- протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 17.08.2023, відповідно якого свідок ОСОБА_14 на пред`явлених фотознімках впізнав ОСОБА_4 як особу, з якою він до 2014 року разом проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) (т.2 а.п.90-92).

- протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 07.08.2023, відповідно якого свідок ОСОБА_15 на пред`явлених фотознімках впізнав ОСОБА_4 як особу, з якою він до 2014 року разом проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) (т.2 а.п.94-96).

- протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 09.08.2023, відповідно якого свідок ОСОБА_16 на пред`явлених фотознімках впізнав ОСОБА_4 як особу, з якою він до 2014 року разом проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) (т.2 а.п.97-99).

- протоколом огляду від 31.07.2023 року (т.2 а.п.80-89) згідно якого об`єктом огляду є інформаційні ресурси мережі Інтернет та за вбудованою в Інтернет-браузер « ІНФОРМАЦІЯ_2 » пошукової системи «Google» були введені дані « ОСОБА_4 », яка видала низку результатів, зокрема: в Telegram-каналі « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (ІНФОРМАЦІЯ_4 ) в дописі від 09.03.2022 було опубліковано «Список потерь» (захоплений в покинутій техніці зс рф, ймовірно належить НОМЕР_5 окремій бригаді берегової оборони зс рф), в якому в п. 23 внесений «начальник противовоздушной обороны - начальник отделения подполковник ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_5 », як поранений 26.02.2022 «при минометном обстреле командного пункта», що повністю відповідає установчим даним ОСОБА_18 .. На інтернет-ресурсі «ІНФОРМАЦІЯ_12», « ІНФОРМАЦІЯ_6 » за посиланням ОСОБА_19 зазначається як військовослужбовець в/ч НОМЕР_1 , який переховується від органів досудового розслідування за ч. 1 ст. 408 КК України, а також наявна інформація щодо його переходу на військову службу до зс рф. Під час моніторингу соцмереж було виявлено закритий акаунт (ІНФОРМАЦІЯ_7 ) в соціальній мережі «Вконтакте» дружини ОСОБА_20 , а також, віднайдено акаунт (ІНФОРМАЦІЯ_8 ) доньки ОСОБА_21 та сторінку ( ІНФОРМАЦІЯ_9 матері дружини ОСОБА_4 , де наявні фотозображення ОСОБА_4 та його дружини ОСОБА_22 .

Інформація отримана в ході огляду ресурсів мережі Інтернет свідчить про те, що колишній командир зенітного ракетно-артилерійського дивізіону НОМЕР_3 окремої бригади берегової оборони ЗС України (в/ч НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) підполковник ЗС України ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , в 2014 році, під час анексії рф Кримського півострову, не виконав вимоги спільної Директиви МО України та ГШ ЗС України від 06.05.2014 Д-1, не прибув на материкову частину України після передислокації військової частини НОМЕР_1 (на теперішній час - в/ч НОМЕР_4 , АДРЕСА_3 ), перейшов на військову службу до зс рф та наразі проходить військову службу у в/ч НОМЕР_2 ( НОМЕР_5 окрема бригада берегової оборони зс рф, що дислокується АДРЕСА_4 ).

-протоколом тимчасового доступу до речей і документів від 26.01.2024 року згідно якого на підставі ухвали слідчого судді Заводського районного суду м.Миколаєва (справа № 487/8888/23) (т.2 а.п.100-102) в АТ КБ «Приватбанк» отримано інформацію, яка міститься на DVD -R диску (т.2 а.п.103-105). Згідно протоколу огляду від 13.03.2024 при огляді вказаного DVD -R диску та відкритті наявних на ньому файлів виявлено відомості про банківську картку, якою користувався ОСОБА_4 (останній раз користувач здійснював вхід до програми «Приват24» в 2014 році. Також при відкритті файлів виявлено фотозображення чоловіка, який схожий на ОСОБА_4 , та фотозображення паспорту громадянина України НОМЕР_6 на ім`я ОСОБА_4 , анкети - заяви про приєднання для умов надання банківських послуг в АТ КБ «Приватбанк» (т.2 а.п.106-120).

-актом проведення службового розслідування від 17.03.2015 (т.2 а.п.122-125).

-списком офіцерів Військово - Морських Сил ЗСУ, які не прибули з тимчасово окупованої території АРК та м. Севастополь до визначених пунктів у визначенні строки, де в п. 26 військової частини НОМЕР_1 вказано підполковника ОСОБА_4 (т.2, а.п.126-128)

Допитаний в ході судового розгляду свідок ОСОБА_16 надав показання за змістом яких, він раніше проходив військову службу в НОМЕР_3 окремій бригаді берегової оборони, яка дислокувалась на території АР Крим у с. Перевальне, на посаді начальника відділення зберігання військової техніки. На початку березня 2014 року військова частина була блокована військовослужбовцями рф без розпізнавальних знаків (особисто бачив полковника рф який приїхав для блокування). В перші дні командуванням були визначені оборонні дії, а через 21 день було наказано здати зброю та вирішити хто переходить на материкову частину України, а хто звільняється з військової служби, на нарадах були всі командири підрозділів. Після того як російські війська зайшли на територію військової частини, військовослужбовці -зрадники вдягнули форму рф та в наступному вишикувались на плацу в с.Перевальному. ОСОБА_4 не пам`ятає, з ним не спілкувався,оскільки службу проходили в різних підрозділах.

Допитаний в ході судового розгляду свідок ОСОБА_13 надав показання за змістом яких він проходив військову службу на посаді начальника відділу особового складу військової частини НОМЕР_7 ( НОМЕР_3 окрема бригада берегової оборони), яка дислокувалась на території АР Крим у АДРЕСА_1 , разом з ОСОБА_4 , який на той час обіймав посаду командира зенитного - ракетного дивізіону, звання підполковник. Під час окупації АР Крим військова частина була заблокована військами рф (у формі без розпізнавальних знаків). Приблизно в квітні 2014 року була спільна директива Міністерства оборони і Генерального Штабу Збройних сил України про передислокацію військової частини до АДРЕСА_3 , та вказувались терміни прибуття. Вказана директива доводилась до всього особового складу на загальному шикуванні, серед військовослужбовців, які вийшли на материкову частину ОСОБА_4 не значився, останній вирішив проходити службу у рф; військовослужбовці, які вирішили лишиться в АР Крим, вдягнули військову форму рф.

Допитаний в ході судового розгляду свідок ОСОБА_12 надав показання за змістом яких він проходив військову службу до 2014 року разом з ОСОБА_4 , знає його особисто. З ОСОБА_4 познайомився приблизно в 2009-2010 році, коли став заступником командира з виховної роботи зенитного - ракетного дивізіону, а ОСОБА_4 на той час проходив службу на посаді начальника штаба, а потім став командиром зенитного - ракетного дивізіону (в/ч НОМЕР_1 , місце дислокації АР Крим у АДРЕСА_1 ). В 20-х числах лютого 2014 року відбулось блокування військової частини військами рф, командуванням в/ч НОМЕР_1 було прийнято наказ зайняти кругову оборону. В березні місяці командиром військової частини ОСОБА_23 під час шикування на плацу було виведено зі строю особовий склад, який переміщувався на материкову частину України, надалі - особовий склад, який вирішив звільнитись із військової служби; а на плацу лишились ті, хто вирішив залишитись на території АР Крим та продовжити нести службу в збройних силах російської федерації. Також доводились директиви та накази до особового складу з цього приводу. За декілька днів ті, хто перейшов на службу в рф перевдягнулись у форму війська -агресора, бачив ОСОБА_4 у формі рф. Після передислокації військової частини до м. Миколаїв ОСОБА_4 не прибув до визначеного міста. Крім того, в подальшому бачив відео у мережі - інтернет, де ОСОБА_4 також перебував у військовій формі рф.

Допитаний в ході судового розгляду свідок ОСОБА_14 надав показання, які за змістом фактично аналогічні показанням свідка ОСОБА_12 .

Окремо, суд звертає увагу, з огляду на особливості даного кримінального провадження, на правову оцінку питання громадянства ОСОБА_4 . Так, ОСОБА_4 є громадянином України, паспорті дані: НОМЕР_6 , виданий 13.06.1977 Дзержинським РВ ХМУ МВС України в Харківській області (т. 2, а.п. 53). За інформацією Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстраці Державної міграційної служби України подання про втрату громадянства України ОСОБА_4 територіальними органами ДМС не ініціювалося (т.2 а.п.137). Відповідно до листа Міністерства закордонних справ від 24.07.2023 № 71/17-532/2-86166, відсутня інформація про звернення з клопотанням про вихід з громадянства Україн, або оформлення подання про втрату громадянства України ОСОБА_4 ( т.2 а.п.139).

Відповідно до ст. 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство.

Згідно з положеннями Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року № 2235-ІЙ, який визначає підстави і порядок набуття та припинення громадянства України, законодавство у цій сфері ґрунтується на принципах: єдиного громадянства, якщо громадянин України набув громадянство іншої держави, то у правових відносинах з Україною визнається лише громадянином України; неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; визнання права громадянина України на зміну громадянства; збереження громадянства України незалежно від місця проживання (ст. 2). Громадянство України припиняється внаслідок виходу з громадянства України за клопотанням громадянина України та втрати громадянства України внаслідок добровільного набуття повнолітнім громадянином України громадянства іншої держави (ст. ст. 17, 18 та 19). При цьому, вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України, а не допускається, якщо особі в Україні повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто. Датою припинення громадянства України у всіх випадках є дата видання відповідного Указу Президента України (ст. ст. 18 та 19). Громадянин України, який подав заяву про вихід з громадянства України або щодо якого оформляється втрата громадянства, до видання указу Президента України про припинення громадянства України несе всі обов`язки громадянина України (ст. 20).

Згідно Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII (ч. 4 ст. 5), примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства РФ не визнається Україною і не є підставою для втрати громадянства України.

Таким чином, з урахуванням раніше встановлених фактичних обставин, суд доходить висновку, що ОСОБА_4 на момент вчинення кримінальних правопорушень і по теперішній час залишається громадянином України, незалежно від місця його проживання. Примусове автоматичне набуття ним як громадянином України, який проживає на тимчасово окупованій території, громадянства РФ не визнається Україною, відтак не може бути підставою для втрати ним громадянства України.

Оцінюючи зазначені вище докази, кожний окремо, відповідно до вимог ст.ст.85, 86, 94, 98, 99 КПК України, суд вважає, що відомості, які вони містять, є допустимими доказами, оскільки під час досудового розслідування вони отримані в порядку встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України. Крім того, вони також є належними доказами, оскільки прямо підтверджують існування фактів та обставин, що підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, а також інших обставин, які мають значення для даного кримінального провадження та не викликають сумнівів щодо їх достовірності.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18 січня 1978 року, «Коробов проти України» від 21 жовтня 2011 року Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

Оцінивши зібрані у кримінальному провадженні докази в їх сукупності, в результаті повного, об`єктивного і всебічного їх дослідження в судовому засіданні, суд приходить до висновку про доведеність вини ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованих йому злочинів за встановлених судом обставин та кваліфікую його дії за ч. 1 ст. 111 КК України (в редакції Закону від 08.04.2014) як державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній та інформаційній безпеці України: переході на бік ворога в період збройного конфлікту; та за ч. 1 ст. 408 КК України (в редакції Закону від 05.04.2001) як дезертирство, тобто нез`явлення, з метою ухилитися від військової служби, на службу у разі переведення.

5. Мотиви призначення покарання.

Вирішуючи питання про призначення виду та розміру покарання обвинуваченому, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року N 7 "Про практику призначення судами кримінального покарання" суд, призначаючи покарання, повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання. Визначаючи ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, суд повинен виходити із сукупності всіх обставин справи, зокрема, форми вини, мотиву і цілі, способу, обстановки і стадії вчинення злочину, тяжкості наслідків, що настали.

За змістом статей 50, 65 КК України, особі, яка скоїла злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження скоєння нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам законності, обґрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації, що є системою найбільш істотних правил і критеріїв, які визначають порядок та межі діяльності суду під час обрання покарання.

Покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинений злочин, яке виконує виправну функцію, а індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду, з метою визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого.

Вирішуючи питання про призначення ОСОБА_4 покарання, суд враховує характер та ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які відповідно до ст. 12 КК України відносяться до нетяжкого та особливо тяжкого злочинів, особу обвинуваченого, який, як вбачається з матеріалів справи, одружений, раніше не судимий, на спеціальних медичних обліках не перебуває. Крім того, суд зважає на те, що злочини вчинені військовослужбовцем ОСОБА_4 умисно проти основ національної безпеки своєї країни та встановленого порядку несення військової служби, мають підвищену суспільну небезпеку, та бере до уваги наслідки вчиненого, які сприяли подальшій тимчасовій окупації інших регіонів України, а за підсумком і широкомасштабному вторгненню РФ 24 лютого 2022 року.

Обставини, які відповідно до вимог ст. 66 КК України, пом`якшують покарання ОСОБА_4 , не встановлені.

Обставини, які відповідно до вимог ст. 67 КК України, обтяжують покарання ОСОБА_4 , судом не встановлені.

З огляду на вищевикладене, виходячи із сукупності усіх обставин кримінального провадження, суд вважає за потрібне призначити ОСОБА_4 покарання у виді позбавленні волі в межах санкцій ч.1 ст.111 КК України (в редакції закону від 08.04.2014) та ч. 1 ст. 408 КК України (в редакції закону від 05.04.2001 ) із застосуванням положень ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, у виді позбавлення волі.

На думку суду, саме таке покарання є справедливим, а також необхідним і достатнім для виправлення та попередження вчинення підсудним нового злочину, досягнення мети, визначеної ст. 50 КК України.

Підстав для звільнення від відбування покарання з випробуванням, відповідно до вимог ст.75 КК України, або ж застосування ст.69 КК України, чи норм ст.69-1 КК України до обвинуваченого, суд не знаходить, у зв`язку з відсутністю передумов, за яких дані правові норми можуть бути застосовані.

6. Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку.

Доказів щодо понесених процесуальних витрат сторонами кримінального провадження не надано.

Речові докази відсутні.

Відносно обвинуваченого ОСОБА_4 в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України ухвалою слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 04.09.2024 року обрано запобіжний захід - тримання під вартою, який з огляду на призначене обвинуваченому покарання слід залишити без змін до набрання вироком законної сили.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 368-371, 373- 376,ч.15 ст.615 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.111 КК України (в редакції закону від 08.04.2014) та ч. 1 ст. 408 КК України (в редакції закону від 05.04.2001) і призначити йому покарання:

- за ч. 1 ст. 408 КК України (в редакції закону від 05.04.2001) у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років;

- за ч.1 ст. 111 КК України (в редакції закону від 08.04.2014) у виді позбавлення волі строком на 15 (п`ятнадцять) років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі строком на 15 (п`ятнадцять) років.

Строк відбування покарання обчислювати з моменту фактичного затримання ОСОБА_4 .

Запобіжний захід, обраний ОСОБА_4 ухвалою слідчого судді Заводського районного суду м. Миколаєва від 04.09.2024 року у вигляді тримання під вартою, залишити без змін до набрання вироком законної сили.

Вирок може бути оскаржений шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Святошинський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити захиснику та прокурору.

Інформацію про ухвалення вироку опублікувати у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження згідно з положеннями ст.297-5 КПК України та на офіційному веб-сайті судової влади.

Суддя: ОСОБА_1