Рішення від 14 червня 2026 р. у справі №757/25157/24-ц — Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 757/25157/24-ц

Провадження № 2/752/2346/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.06.2026 року м. Київ

Суддя Голосіївського районного суду м. Києва Ольшевська І.О., за участю секретаря судового засідання Білас С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором безпроцентної позики грошей, -

присутні:

позивач: не з`явився

представник позивача: Федько Т.В. - адвокат (ордер серії АІ №1998317 від 12.09.2025р.)

відповідач: не з`явився

представник відповідача: Омельченко Д.В. - адвокат (ордер серії АІ №1562701 від 02.12.2024р.), -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором безпроцентної позики грошей та просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за Договором безпроцентної позики грошей від 30.10.2014р. у розмірі 2 398 570,00 доларів США, пеню в розмірі 935 442,30 доларів США, 3% річних у сумі 162 051,33 доларів США, а також судові витрати.

В обгрунтування позову зазначає, що між ним та відповідачем був укладений Договір безпроцентної позики грошей від 30.10.2014р., за яким з урахуванням укладених додаткових угод до цього Договору відповідач отримав від позивача в позику грошові кошти в сумі 2 398 570,00 доларів США та зобов`язався повернути таку ж суму коштів у доларах США до 01.03.2022р. включно. Оскільки відповідач 1 не виконав своє зобов`язання щодо повернення коштів згідно Договору, то заявлені відповідні вимоги про стягнення боргу в судовому порядку.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 24.04.2025р. відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , постановлено справу розглядати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Відповідач надав до матеріалів справи письмовий відзив на позовну заяву, за яким просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Відповідач зазначає, що позивач не додав до позовної заяви належних і допустимих доказів, які б підтвердили не лише факт укладення Договору, а й саму передачу грошових коштів (отримання позичальником заявленої позикодавцем суми). Щодо

нарахування пені та 3% річних, то, як вказує відповідач, воно є неправомірним з огляду на норму п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України.

У відповіді на відзив позивач підтримав свою позицію та просив задовольнити позовні вимоги. Звертає увагу на те, що за умовами Договору прямо вбачається передача позикодавцем у власність позичальнику та прийняття позичальником грошових коштів із зобов`язанням повернути їх в обумовлений строк.

Ухвалою суду від 11.02.2026р. закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.

Дослідивши матеріали цивільної справи, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, що мають істотне значення для правильного вирішення справи по суті та на яких ґрунтується позовні вимоги, оцінивши докази на предмет належності, достовірності та допустимості у їх сукупності, заслухавши думку представників сторін, судом встановлено наступне.

30.10.2014р. між ОСОБА_1 , як позикодавцем, та ОСОБА_2 , як позичальником, укладено Договір безпроцентної позики грошей, за умовами якого позикодавець передав у власність, а позичальник прийняв грошові кошти в розмірі 29 790 708,60 грн., що на день укладення Договору за курсом НБУ становить 2 300 000,00 доларів США, із зобов`язанням повернути таку ж суму коштів до 01.12.2014р. включно.

Згідно з п. 2 Договору за домовленістю сторін позика є безпроцентною.

Згідно з п. 4 Договору сума позики повинна бути повернути повністю у строк, визначений у п. 1 цього Договору. У разі, якщо на момент повернення грошової суми курс НБУ відрізнятиметься від вказаного в цьому Договорі, повернення грошей здійснюється в сумі, еквівалентній 2 300 000,00 доларів США по курсу НБУ на день повернення грошової суми. Факт повернення суми позики підтверджується відповідною розпискою.

У п. 12 Договору зазначено, що даний Договір укладений у присутності двох свідків, які засвідчують факт підписання даного Договору безпосередньо позикодавцем та позичальником, підтверджують, що волевиявлення сторін даного Договору є вільним і відповідає їх внутрішній волі, правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Свідки також підтверджують факт передачі позикодавцем грошових коштів позичальнику в сумі, яка визначені п. 1 Договору.

У нотаріально засвідченій заяві відповідача від 30.10.2014р., що зареєстрована в реєстрі за №1175, зафіксовано, що він розуміє та заявляє, що Договір підписано ним та укладений на умовах, які він вважає вигідними для нього, укладення цього Договору відповідає його волевиявленню та інтересам.

У подальшому сторони Договору укладали додаткові угоди до нього від 13.02.2015р., від 01.09.2015р., від 11.06.2018р., від 22.09.2021р.

За Додатковою угодою від 22.09.2021р. сторони домовились внести зміни до п. 1 Договору безпроцентної позики грошей від 30.10.2014р. та вказати в цьому пункті про те, що позикодавець передав у власність, а позичальник прийняв грошові кошти в розмірі 2 398 570,00 доларів США із зобов`язанням повернути таку ж суму коштів у доларах США до 01.03.2022р. включно.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в

якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від відповідача виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦПК України.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядок, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Так, як вбачається з тексту Договору позики з урахуванням додаткових угод до нього відповідач отримав від позивача грошові кошти в сумі 2 398 570,00 доларів США.

При цьому своє зобов`язання щодо повернення позики до 01.03.2022р. відповідач не виконав, з огляду на що в нього рахується заборгованість перед позивачем у розмірі 2 398 570,00 доларів США.

У відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування наявність боргу за Договором позики перед позивачем.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає встановленим факт невиконання відповідачем своїх зобов`язань перед позивачем щодо повернення коштів у сумі 2 398 570,00 доларів США.

Згідно зі ст. 192, ч.ч. 1, 3 ст. 533 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Таким чином, закон не забороняє використання іноземної валюти на території України, а навпаки, регламентує порядок її використання.

Відтак, необхідності у визначенні еквіваленту стягнутої заборгованості за

договором в іноземній валюті - доларах США у співвідношенні до національної валюти України суд не вбачає, оскільки виконання зобов`язань умовами договору обумовлене в іноземній валюті, а тому й стягнення боргу в цій же валюті не суперечитиме чинному законодавству України.

Оскільки стороною відповідача порушено грошове зобов`язання, позивач просить стягнути з нього суму пені в розмірі 935 442,30 доларів США, як передбачено п. 7 Договору позики, та 3% річних у розмірі 162 051,33 доларів США на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, згідно п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який продовжувався Указами Президента України та діє на цей час.

За таких обставин, нарахування пені та 3% річних на суму боргу в період дії в Україні воєнного стану не відповідає п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України, у зв`язку з чим у цій частині позову слід відмовити.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У відповідності до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним

вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи вищевикладене, виходячи із принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеного ст. 13 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає справу лише в межах заявлених сторонами вимог і лише на підставі поданих ними доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 15 140,00 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 141, 247, 258, 259, 354 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором безпроцентної позики грошей задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 2 398 570,00 (два мільйони триста дев`яносто вісім тисяч п`ятсот сімдесят доларів США 00 центів) доларів США.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 15 140,00 (п`ятнадцять тисяч сто сорок грн. 00 коп.) грн.

5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи

закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Суддя Ірина ОЛЬШЕВСЬКА