Рішення від 28 липня 2026 р. у справі №726/1774/26 — Садгірський районний суд м. Чернівців

САДГІРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ЧЕРНІВЦІ

Справа № 726/1774/26

Провадження №2/726/620/26

Категорія 38

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

29.07.2026 м. Чернівці

Садгірський районний суд м. Чернівці у складі:

головуючого судді Асташева С. А.,

за участю секретаря судових засідань Сківернічук А.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні, в залі суду м. Чернівці, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу 726/1774/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,

з участю учасників судового провадження:

позивачки ОСОБА_1 ,

представниці позивачки ОСОБА_3 ,

У С Т А Н О В И В:

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

До Садгірського районного суду м. Чернівці, через систему «Електронний суд», надійшов позов ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє представник, адвокат Никонова Марина Олександрівна, до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

У позові представниця позивача вказує про те, що 22 січня 2022 року її довірителька уклала договір позики, за яким позичила ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 100 000 (сто тисяч) доларів США. Гроші були передані позикодавцем позичальнику під час укладення договору позики. Договір позики від був укладений сторонами зі згоди та у присутності чоловіка позивачки, ОСОБА_4 .

Вказує, що на момент укладення договору позики, сторони були вже довготривалий час знайомі. Відповідач пояснив необхідність взяти грошові кошти в борг наміром відкрити власний бізнес, однак жодних дій, направлених на відкриття бізнесу відповідач не вчиняє.

Відповідно до договору позики ОСОБА_2 зобов`язувався повернути кошти до 22.01.2025, однак, свого зобов`язання не виконав, відмовився повертати борг, а згодом став уникати спілкування, тому позивачка змушена звертатися до суду за захистом своїх прав.

З посиланням на відповідні правові норми просить суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі еквівалентній 100 000 (сто тисяч) доларів США за курсом НБУ на день виконання рішення.

Також просила стягнути із відповідача понесені судові витрати у справі, навівши їх орієнтовний розрахунок.

Від відповідача ОСОБА_2 відзив на позовну заяву до суду не надходив.

Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики сформований у системі «Електронний суд» 13.05.2026 та поданий до Садгірського районного суду м. Чернівці.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.05.2026 матеріали справи за вказаним позовом передані на розгляд головуючого судді Асташева С.А.

Своєю ухвалою від 26.05.2026, після отримання інформації про зареєстроване місце проживання відповідача у справі, суддя Асташев С.А. прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі. Розгляд справи визначив проводити за правилами загального позовного провадження. Судове засідання у справі призначив на 10 червня 2026 року, про що секретар повідомила сторони у справі.

У зв`язку із неявкою відповідача підготовче судове засідання у справі відкладено на 22 червня 2026 року.

11.06.2026 позивач долучила оригінал договору позики від 22 січня 2022 року.

Ухвалою Садгірського районного суду м. Чернівці від 22.06.2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду на 29 червня 2026 року. Викликано у судове засідання сторони у справі.

Ухвалою від 29.06.2026 суд відклав судовий розгляд справи на 14 липня 2026 року та визнав обов`язковою явку позивачки ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2 в судове засідання для участі у розгляді цивільної справи.

Заходів спрямованих на забезпечення доказів не вживалось, як і заходів щодо забезпечення позову. Зупинення і поновлення провадження не здійснювалося.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання повторно не з`явився, хоча повідомлений судом про дату, час та місце розгляду справи за адресою останнього відомого місця проживання та шляхом розміщення оголошення про виклик до суду, про що свідчать матеріали справи. Жодних клопотань від нього не надходило, як і відзив на позов. Поважних причин неявки суду не повідомив.

Статтею 280 ЦПК України передбачено, що у разі неявки у судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, а також якщо відповідач не подав відзив, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Зі згоди позивача суд ухвалює рішення про заочний розгляд справи.

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити. Пояснила, що відповідач є давнім знайомим її чоловіка, якому вона і раніше неодноразово позичала кошти, а він їх повертав. За її словами, сума, яку вона передала відповідачу була накопичена нею протягом роботи за кордоном та в Україні різноробочою. Чоловік працює на залізничній колії. Також, позивачка повідомила, що після настання строку повернення позики відповідач почав уникати спілкування, а його місцезнаходження на даний час їй невідоме, можливо повернувся до росії.

Також на уточнюючі запитання повідомила, що була довгий період за кордоном, а повернулася коли війна почалася. Наразі працює та живе в Україні. ЇЇ середній заробіток до 20 000 гривень.

Де саме проживає відповідач не знає, чи жив та хто саме проживає на АДРЕСА_1 не знає, на вул. Полетаєва Федора напевне проживає його мама.

Представниця позивачки ОСОБА_1 , адвокат Никонова М.О., підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити. Пояснила, що позивачкою вживались заходи досудового врегулювання спору шляхом направлення відповідачу письмової вимоги про повернення коштів, однак відповідач свої зобов`язання не виконав.

Свідок ОСОБА_4 повідомив суду, що вони із дружиною надали в борг (позичили) ОСОБА_2 100 000 доларів США. Гроші останній не повернув. Сам працює провідником, середній заробіток 15-30 тисяч гривень.

Заслухавши думку позивачки та її представниці, свідка, дослідивши матеріали справи та наявні у ній докази, надавши їм відповідну оцінку, з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд доходить таких висновків.

Фактичні обставини встановлені судом.

Згідно із дослідженого у судовому засіданні оригіналу договору позики від 22 січня 2022 року позивачка ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 за взаємною згодою та діючим законодавством України уклали договір відповідно до якого:

«1. ОСОБА_5 позичив у ОСОБА_6 100 000 (сто тисяч) доларів США, які гроші я, ОСОБА_5 , одержав від ОСОБА_6 повністю, одночасно з підписанням цього договору та зобов`язуюсь повернути їй готівкою у тій самі валюті, що і отримав від позикодавця у строк до двадцять другого січня дві тисячі двадцять п`ятого року.

Якщо борг не буде повернуто мною, ОСОБА_7 , до двадцять другого січня дві тисячі двадцять п`ятого року, то ОСОБА_8 має право пред`явити цей договір до стягнення в один із наступних способів:

- на підставі рішення суду;

- на підставі виконавчого напису нотаріуса.

2. За бажанням, ОСОБА_5 , може повернути борг і раніше зазначеного терміну, в чому ОСОБА_8 , не вправі йому чинити перешкод чи відмовлятися від отримання грошей, що повертаються.

3. Повний розрахунок за договором позики має бути здійснено в місті Чернівці з одночасним підтвердженням цього факту письмовою заявою ОСОБА_6 .

4. Сторони стверджують, що в момент вчинення цього договору вони: однаково усвідомлювали значення своїх дій і керували ними; усвідомлювали умови правочину та його правові наслідки, мають необхідний обсяг цивільної дієздатності; не позбавлені дієздатності, не перебувають під опікою та піклуванням, не страждають на захворювання, що перешкоджають усвідомленню суті цього договору; договір укладений не під впливом тяжкої для них обставини і на вкрай невигідних умовах; договір вчинений не під впливом помилки, обману або насильства; договір вчинений без наміру приховати будь-які інші правочини, не є фіктивним, удаваним, про що свідчать особисті підписи сторін на договорі.

5. Усі спори, розбіжності чи вимоги, що виникають із цього Договору або у зв`язку з ним, підлягають вирішенню у судовому порядку за місцем знаходження (реєстрації) Позикодавця відповідно до чинного законодавства України.

6. Сторони домовилися, що вся кореспонденція, повідомлення, вимоги та інші документи, пов`язані з укладенням, виконанням або припиненням цього Договору, надсилаються за адресами фактичного місця проживання (перебування) Сторін, зазначеними в цьому Договорі. Такі повідомлення вважаються належним чином направленими та отриманими Стороною з моменту їх відправлення рекомендованим поштовим відправленням, кур`єрською службою (за наявності підтвердження відправлення), незалежно від адреси реєстрації Сторін та фактичного отримання кореспонденції.

7. Зміст ст.ст. 60, 65 Сімейного Кодексу України, ст. 203, 625, 1046-1053 Цивільного Кодексу України, сторонам зрозумілий.

8. ОСОБА_8 діє за згодою свого чоловіка ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

9. Цей договір складено вдвох примірниках, які мають однакову юридичну силу».

Далі містяться підписи ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Після цього окремо вказано про те, що ОСОБА_4 надав свою згоду на укладання договору позики дружиною, ОСОБА_1 , з ОСОБА_2 на суму 100 000 (сто тисяч) доларів США. Наявний підпис ОСОБА_4 .

Доказів повернення позики за вказаним договором суду не надано.

26.03.2026 ОСОБА_1 надсилала на адресу фактичного місця проживання ОСОБА_2 вимогу про проведення повного розрахунку за договором.

Доказів проведення такого розрахунку та виконання вимоги – не надано.

Норми права, які застосував суд вирішуючи справу.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За змістом статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, до якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути надана розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст.1047 ЦК України).

За змістом ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Також суд враховує правовий висновок Верховного Суду, зроблений ним у постанові від 31.01.2024 у справі № 448/852/21 про те, що:

- у разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання саме боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови;

- договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей, у разі відсутності цієї істотної умови договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передачі грошей, не породжує у майбутнього позичальника обов`язку повернути обумовлену угодою суму грошей;

- таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов`язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії;

- Верховний Суд України та Верховний Суд неодноразово зазначали, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц, провадження № 14-360цс19).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

У частинах першій, другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Мотиви суду.

Як зазначено вище, відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

За змістом ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики є реальним договором, який вважається укладеним з моменту передання грошових коштів позичальнику. При цьому письмовий договір позики або інший документ, що містить підтвердження отримання коштів, є належним доказом існування відповідних правовідносин, однак такий доказ підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами відповідно до вимог статті 89 ЦПК України.

Позивачка посилається на те, що 22 січня 2022 року між нею та ОСОБА_2 укладений договір позики, відповідно до умов якого вона передала відповідачу 100 000 доларів США, які останній зобов`язався повернути до 22 січня 2025 року.

Оцінюючи подані сторонами докази відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, суд враховує те, що сам по собі факт укладення договору та надання його оригіналу суду не звільняє суд від обов`язку перевірити доведеність обставин, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог та встановити справжню правову природу укладеного договору.

Суд зауважує, що відповідно до ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Також відповідно до ч.2 ст. 1051 ЦК України суд не може взяти до уваги свідчення ОСОБА_4 на підтвердження факту передачі грошових коштів відповідачу.

За встановлених у справі обставин, у суду наявні обґрунтовані сумніви фінансової спроможності позивачки надати у борг таку значну суму коштів відповідачу.

Враховуючи значний розмір грошових коштів, які, за твердженням позивачки, були передані відповідачу, суд дійшов висновку, що для встановлення факту передачі такої суми необхідною є оцінка договору позики у сукупності з іншими доказами.

Водночас матеріали справи не містять жодних інших доказів, які б підтверджували обставини передачі відповідачу 100 000 доларів США.

Зокрема, матеріали справи не містять жодних документів чи інших відомостей, які за конкретних обставин справи могли б додатково підтвердити передачу відповідачу зазначеної суми, наприклад відомостей щодо зняття готівкових коштів, їх зберігання, інших документів чи відомостей, які б підтверджували можливість передачі позивачкою такої значної суми.

Більше того позивачка не надала належних та достатніх доказів походження і наявності коштів, які б підтверджували реальність передачі 100 000 доларів США.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа вирішується з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Також, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним» сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи є вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Верховний Суд наголошує, що навіть у заочному провадженні (коли відповідач не з`явився), позивач не звільняється від обов`язку довести обставини, на які він посилається.

За змістом статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Водночас саме суд оцінює належність, допустимість, достовірність та достатність поданих доказів у їх сукупності відповідно до ст. 89 ЦПК України.

Оцінюючи подані позивачкою докази (фактично лише оригінал договору позики від 22.01.2022), суд не вбачає, що їх сукупність є достатньою для підтвердження факту передачі відповідачу грошових коштів у розмірі 100 000 доларів США.

Суд також враховує, що місцезнаходження відповідача на час розгляду справи достеменно не встановлено, а матеріали справи свідчать про наявність у нього реєстрації за межами України. Вказане обмежує його можливість брати участь у справі та надавати докази на спростування позовних вимог. Більше того матеріали справи свідчать про наявність у нього нерухомого майна на території України, про яке позивачці могло бути відомо з огляду на характер їхніх взаємовідносин, а тому задоволення позову може істотно вплинути на майнові права ОСОБА_2 . За таких обставин суд зобов`язаний особливо ретельно перевірити доведеність заявлених вимог виключно на підставі належних, допустимих та достатніх доказів, поданих позивачкою.

Висновки суду.

На основі всебічно з`ясованих обставин, на які посилається позивач, як на підставу заявлених вимог підтверджених доказами, перевіреними в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд доходить висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача (ст. 141 ЦПК України).

Позивачка під час звернення до суду із позовом сплатила судовий збір у розмірі 13 312,00 грн, із застосуванням понижуючого коефіцієнту 0,8 у зв`язку із подачею позову через «Електронний суд».

Також позивачка вказала орієнтовний розмір понесених витрат на професійну правничу допомогу. Відповідно до п.8 ст.141 ЦПК України заявила, що докази понесених витрат (остаточний розрахунок) будуть надані суду протягом п`яти днів після ухвалення рішення.

Оскільки суд прийшов до висновку про відмову в позові, судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на позивача.

На підставі ст.ст. 16, 202, 207, 526, 530, 545, 610, 626, 629, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст.ст. 1, 2, 4, 5, 10-13, 76-83, 89, 141, 206, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280-285, 354, ч.6 ст. 268 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Заочне рішення не проголошувалося в силу ч. 4 ст. 268 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте Садгірським районним судом м. Чернівці за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків не будуть подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Чернівецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування учасників процесу:

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_3 .

Головуючий суддя С. А. Асташев