Вирок від 27 липня 2026 р. у справі №147/1032/26 — Тростянецький районний суд Вінницької області

Справа № 147/1032/26

Провадження № 1-кп/147/463/26

ВИРОК

іменем України

28 липня 2026 року с-ще Тростянець

Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого – судді ОСОБА_1

з участю секретаря ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції кримінальне провадження № 12026020150000031 від 09.02.2026 щодо

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , громадянина України, раніше судимого, востаннє 28.09.2020 Шаргородським районним судом Вінницької області за ч.1 ст. 263 КК України на 3 роки позбавлення волі,

за ч.5 ст. 407 КК України,

в с т а н о в и в:

у порушення вимог ст. ст. 11, 16, 49, 127-128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 3-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 матрос ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення за наступних обставин. Так, 20.03.2025 матрос ОСОБА_4 діючи з прямим умислом, із особистих мотивів та з метою тимчасово ухилитись від проходження військової служби, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану, самовільно залишив місце тимчасової дислокації підрозділу в районі населеного АДРЕСА_2 та проводить час на власний розсуд за невідомим місцезнаходженням не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби та до цього часу переховується від правоохоронних органів. За час відсутності у військовій частині НОМЕР_1 матрос ОСОБА_4 обов`язки військової служби не виконує, перебуваючи поза межами указаної військової частини, правоохоронні органи або органи військового управління про свою належність до військової служби, а також про учинене ним нез`явлення вчасно на службу без поважних причин, не повідомив та проводить час на власний розсуд не пов`язуючи з виконанням службових обов`язків.

Окрім того, у порушення вимог ст. ст. 11, 16, 49, 127-128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 3-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, військовослужбовець військової служби по мобілізації військової частини НОМЕР_2 старший матрос ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення за наступних обставин. Так, 10.03.2026 о 20.00 год. старший матрос ОСОБА_4 , діючи з прямим умислом, із особистих мотивів та з метою тимчасово ухилитись від проходження військової служби, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану, знаючи про перевірку особового складу військової частини НОМЕР_2 , на вказану перевірку не з`явився, а самовільно залишив військову частину НОМЕР_2 , що дислокується у АДРЕСА_3 та проводив час на власний розсуд за місцем свого проживання, за адресою: АДРЕСА_1 , не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби, до моменту його затримання працівниками поліції, а саме до 10.04.2026. За час відсутності у військовій частині НОМЕР_2 старший матрос ОСОБА_4 обов`язки військової служби не виконував, перебуваючи поза межами вказаної військової частини, правоохоронні органи або органи військового управління про свою належність до військової служби, а також про учинене ним самовільне залишення військової частини, без поважних причин тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану, не повідомляв та проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням службових обов`язків.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину у інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях визнав повністю за обставин викладених в обвинувальному акті, розповів про мотиви та обставини вчинення кримінальних правопорушень. Пояснив, що він 25 чи 26 листопада 2024 року був мобілізований до Збройних сил України. До мобілізації проходив строкову службу в Белгород-Дністровську на посаді водія і там був до лютого. Потім був відправлений в Чернівецьку область, там був в навчальному центрі військової частини 56 днів. Після цього направили в Сумську область на хутір Михайлівка, куди прибув 23 чи 24 березня 2025 року. Там був на посаді матроса одну добу, після чого пішов в СЗЧ. В СЗЧ пішов тому, що жінка залишилася в Белгород-Дністровську, його обіцяли після навчального центру туди ж повернути, але не повернули. З навчального центру він поїхав до дому в с. Носиківка, до військової частини в Белгород-Дністровський він не повертався. З березня 2025 року по лютий 2026 року він перебував вдома за місцем проживання. Йому командири не телефонували та його ніхто не шукав. 28 лютого 2026 року приїхали працівники поліції, проте його не було вдома. Коли він прийшов до дому, то подзвонив у поліцію, тоді його приїхали та завезли в с. Верхівку у військову частину, оскільки він бажав продовжувати проходити військову службу. Він розумів, що незаконно перебуває вдома. У військовій частині НОМЕР_2 він перебував до 10 березня 2026 року, тоді залишив її та поїхав до дому. Коли приїхав в с. Носиківка, то дружині повідомив, що залишив частину і буде шукати іншу військову частину, щоб повернутися на службу. Вдома перебував до 10 квітня 2026 року. Будь-яких дій щодо повернення на військову службу він не вживав. Жаліє про вчинене, щиро розкаюється, зазначає, що бажає продовжити проходити військову службу та просить суворо не карати.

В судовому засіданні прокурор зазначив, що в ході судового розгляду обставини викладені в обвинувальному акті знайшли своє підтвердження в повному обсязі. Вина ОСОБА_4 повністю доведена в ході судового розгляду. Обвинувачений визнав свою вину в повному обсязі, надав послідовні і логічні показання, повідомив, що хоче і надалі проходити військову службу. Вина ОСОБА_4 за ч.5 ст. 407 КК України доведена. Тому просить за ч.5 ст. 407 КК України призначити ОСОБА_4 покарання у виді 5 років 3 місяців позбавлення волі, при цьому врахувати те, що останній характеризується посередньо, на обліках в лікаря-нарколога та психіатра не перебуває, раніше притягався до кримінальної відповідальності, проте відбув призначене покарання, обставиною, що пом`якшує покарання є щире каяття, обставиною, яка обтяжує покарання є вчинення злочину повторно. Також просить на підставі ч.5 ст. 72 КК України зарахувати у строк покарання строк перебування обвинуваченого під вартою з 10.04.2026 по день вступу вироку в законну силу, запобіжний захід залишити тримання під вартою.

Захисник зазначив, що його підзахисний визнав вину повністю, щиро розкаюється у вчиненому, характеризується посередньо, розповів про обставини вчинення кримінальних правопорушень. Щодо міри покарання просить призначити мінімальне покарання передбачене санкцією ч.5 ст. 407 КК України та при цьому застосувати ст. 75 КК України встановивши іспитовий строк 3 роки.

Суд з`ясував, що обставини справи ніким із учасників судового провадження не оспорюються і кожен з них правильно розуміє зміст цих обставин. Суд також впевнився у добровільності їх позиції та роз`яснив процесуальні наслідки зазначених дій, передбачені ч.2 ст. 394 КПК України.

З урахуванням думки всіх учасників процесу, на підстаі ч.3 ст. 349 КПК України судом було визнано недоцільним дослідження доказів стосовно тих обставин, які ніким не оспорюються і судовий розгляд було обмежено допитом обвинуваченого та дослідженням документів, що стосуються його особи.

Оскільки обвинувачений визнав свою вину повністю, погоджуються з кваліфікацією вчинених ним діянь, а прокурори не висловлюють жодних заперечень щодо встановлених обставин, які надані на підтвердження винуватості обвинуваченого, суд вважає, що вина обвинуваченого ОСОБА_4 доведена повністю і кваліфікує його дії за ч.5 ст. 407 КК України.

Таким чином суд вважає доведеним вчинення ОСОБА_4 двох епізодів самовільного залишення військової частини військовослужбовцем, без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану, тобто кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст. 407 КК України.

Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

В той же час згідно зі ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Згідно з п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2003, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно з п.3, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити із особливостей конкретного злочину і його обставин.

Дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, зважаючи на те, що головною метою покарання є виховання та соціальна реабілітація винного, та обираючи покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд враховує характер та тяжкість вчинених ним кримінальних правопорушень, які згідно зі ст. 12 КК України є тяжкими злочинами, суспільну небезпеку вчинених кримінальних правопорушень, фактичні обставини справи, форму вини, обставини вчинення злочинів, особу обвинуваченого, який раніше судимий, за місцем проживання характеризується посередньо, готовність в подальшому проходити військову службу, звертався за наркологічною допомогою до лікаря-нарколога, за психіатричною допомогою до лікаря-психіатра не звертався. Обставиною, яка пом`якшує покарання, суд визнає щире каяття. Обставиною, яка обтяжує покарання, суд визнає вчинення злочину повторно.

З урахуванням обставин справи, ступеня тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, особи обвинуваченого, суд вважає, що ОСОБА_4 відповідно до принципу індивідуалізації покарання необхідно призначити покарання за ч.5 ст. 407 КК України у виді 5 років 2 місяців позбавлення волі.

Призначаючи такий вид покарання обвинуваченому, суд виходив із принципу законності, справедливості і індивідуалізації покарання, яке своїм видом та розміром буде справедливим, необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів, а також з метою припинення злочинної діяльності, як самим обвинуваченим так і іншими особами, призначення більш м`якого покарання, на думку суду, не відповідатиме даним про особу обвинуваченого, та суперечитиме основним засадам призначення покарання та правовим положенням частини другої ст. 50 КК України, якою визначено мету покарання.

Дане покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами осіб, які притягаються до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Відповідно до ч.5 ст. 72 КК України попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження ОСОБА_4 був затриманим 10 квітня 2026 року та цього ж дня йому обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення застави. В подальшому вказаний запобіжний захід було продовжено.

Оскільки обвинувачений ОСОБА_4 з 10 квітня 2026 року перебуває під вартою, то останньому з врахуванням вимог ч.5 ст. 72 КК України слід зарахувати у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення.

Підстави для застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою не перестали існувати, тому вказаний запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_4 варто продовжити до вступу вироку в законну силу.

Покликання захисника про можливість застосування вимог ст. 75 КК України та встановлення іспитового строку є безпідставними та не грунтуються на вимогах закону.

Відповідно до ч.1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Обмеження щодо застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням, передбачені абзацом першим цієї частини, не застосовуються, якщо суд приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про визнання винуватості у кримінальних провадженнях щодо корупційних кримінальних правопорушень, кримінальних правопорушень, пов`язаних з корупцією.

Отже стаття 75 КК України не може бути застосована при призначенні покарання за кримінальне правопорушення, передбачене статтею 407 КК України, вчиненого в умовах воєнного стану.

У кримінальному провадженні процесуальні витрати та речові докази відсутні. Цивільний позов в справі не заявлено.

Керуючись ст. ст. 349, 368-371, 374 КПК України, суд

у х в а л и в:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст. 407 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років 2 (два) місяці.

Строк відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з моменту вступу вироку в законну силу.

На підставі ч.5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_4 у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 10 квітня 2026 року по день набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Запобіжний захід ОСОБА_4 у виді тримання під вартою залишити без змін до набрання вироком законної сили.

Вирок може бути оскаржено до Вінницького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Тростянецький районний суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а обвинуваченим, який перебуває під вартою, - протягом тридцяти днів з моменту отримання копії вироку.

Відповідно до ч.2 ст. 394 КПК України вирок не може бути оскаржено в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювались під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини 3 статті 349 КПК України. З інших підстав вирок може бути оскаржений до Вінницького апеляційного суду через Тростянецький районний суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя ОСОБА_1