Рішення від 28 липня 2026 р. у справі №215/3044/24 — Тернівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 215/3044/24

2/215/117/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року Тернівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області

у складі: головуючого, судді - Демиденка Ю.Ю.

за участю: секретаря - Мироненко А.О.

представника позивача, адвоката - Зеркіна А.С.

відповідача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №1 в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,-

УСТАНОВИВ:

08.05.2024 позивач ОСОБА_2 звернулась до суду з даною позовною заявою в обґрунтування якої вказує, що вона перебувала з відповідачем ОСОБА_1 в зареєстрованому шлюбі з 14.05.2004 по 17.09.2015. Від даного шлюбу мають дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В період шлюбу за спільно заощаджені кошти, в інтересах сім`ї 27.05.2014 сторонами шляхом укладення договору міни була набута квартира АДРЕСА_1 . Враховуючи неприязні стосунки між сторонами, а також недосягнення згоди щодо поділу спірної квартири в досудовому порядку, виникла необхідність у поділі зазначеної квартири, у зв`язку з чим позивач ОСОБА_2 просить суд: визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 ; поділити між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , визнавши за кожним з них по 1/2 частки вказаної кватири.

26.09.2024 відповідачем ОСОБА_1 наданий відзив на позовну заяву, в якому вказує, що визнає факт набуття квартири АДРЕСА_1 в період шлюбу, проте позивачем ОСОБА_2 був пропущений визначений законом строк позовної давності у три роки (а.с.39-41) та просить застосувати позовну давність до вимог позивача (а.с.45-47). Крім того, вказує, що позивач ОСОБА_2 ухилялась від виховання та утримання їх дітей, у зв`язку з чим вона була позбавлена батьківських прав відносно них, а тому її частка у майні подружжя має бути зменшена.

Відповіді на відзив на позовну заяву позивачем не надано.

В судовому засіданні сторони надали аналогічні пояснення, що викладені ними у позовній заяві та відзиві на позовну заяву.

Заслухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що сторони у справі перебували зареєстрованому шлюбі з 14.05.2004 по 17.09.2015 (а.с.7, 24).

Згідно укладеного між ОСОБА_4 , ОСОБА_4 та позивачем ОСОБА_1 договору міни від 27.07.2014, останній набув у власність квартиру АДРЕСА_1 (а.с.8-10).

Відповідно до ст.60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно ст.63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Згідно ч.2 ст.372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Вирішуючи спори між подружжям про поділ майна, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

У постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі №711/2302/18, викладений загальний правовий висновок про те, що статтями 60, 70 СК України, статтею 368 ЦК України передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя. Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно з частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності майна подружжя, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідачем до відзиву на позовну заяву додано рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21.11.2016, яким позивача ОСОБА_2 було позбавлено батьківських прав відносно малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , припинено стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання дітей та стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей (а.с.52).

Даним судовим рішенням було встановлено факт ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зокрема поясненнями свідків: ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 згідно яких з травня 2015 року відповідач стала зловживати спиртними напоями, не піклувалася про дітей, отримуючи від батька дітей аліменти, витрачала їх на власні потреби. В липні 2016 року відповідач взагалі залишила дітей на батька казавши: «Діти мені не потрібні» та потайки вивезла з квартири телевізор, пральну машину, ліжка, кухонні та інші меблі, навіть диван з дитячої кімнати (а.с.52).

Сімейний кодекс України встановлює два винятки із загального правила щодо рівності часток подружжя у праві на майно. Суд може зменшити або збільшити частку одного з подружжя із відповідною зміною частки іншого з подружжя. У разі відступлення від засади рівності часток подружжя суд має вказати, які саме обставини стали підставою для збільшення чи зменшення частки одного з подружжя.

Обставини, які є підставою для збільшення чи зменшення частки одного з подружжя у праві на майно можна поділити на дві групи: негативні, тобто ті, що надають можливість суду зменшити розмір частки одного з подружжя (частина друга статті 70 СК України); позитивні, що дають змогу суду збільшити розмір частки одного з подружжя (частина третя статті 70 СК України).

Негативні обставини (частина друга статті 70 СК України) - законодавець на рівні СК України передбачив орієнтовний перелік таких обставин (зокрема, якщо один із подружжя не дбав про матеріальне спільне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї), за наявності яких суд може зменшити частку одного з подружжя. Такі обставини можуть застосовуватися як окремо, так і в сукупності. Тобто законодавець невичерпно виокремив випадки недобросовісної поведінки одного з подружжя як під час шлюбу, так і після його розірвання щодо виконання своїх сімейних обов`язків та майна і встановив наслідок такої недобросовісної поведінки - зменшення розміру частки одного з подружжя. Про недобросовісність одного із подружжя може свідчити, зокрема, приховання певних речей, передання їх на зберігання родичам, продаж спільного майна без згоди другого з подружжя.

Законом України від 17 травня 2017 року № 2037-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» частину другу статті 70 СК України доповнено словами «ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей)». Тобто на рівні СК України передбачено, що ухиляння від участі в утриманні дитини (дітей) є підставою для втручання в майнову сферу одного із подружжя за ухилення від виконання сімейного обов`язку з утримання дитини (дітей). Законодавець не пов`язує наявність такої негативної обставини з договором про сплату аліментів на дитину (дітей), рішенням суду (судовим наказом) про стягнення аліментів на дитину (дітей), ні з розміром заборгованості з аліментів. Тому ухилення від участі в утриманні дитини (дітей) може мати місце у разі: невиконання одним із батьків договору про сплату аліментів на дитину (дітей); невиконання рішення суду або судового наказу про стягнення аліментів на дитину (дітей); нездійснення одним із батьків жодного утримання за відсутності договору про сплату аліментів на дитину (дітей), рішення суду або судового наказу про стягнення аліментів на дитину (дітей).

Крім того, свідок ОСОБА_4 , яка є матір`ю відповідача в судовому засіданні пояснила, що у 2003 році, ще до шлюбу її сина з позивачем, нею, її чоловіком та рідним братом відповідача була придбана квартира, право власності на яку було зареєстровано за відповідачем. Потім, відповідач ОСОБА_1 познайомився з позивачем ОСОБА_2 та в грудні 2003 року вони стали проживати разом у вказаній квартирі, а в травні 2004 зареєстрували шлюб. В серпні 2004 року сторони продали квартиру та купили іншу, яку потім також продали приблизно у 2006 році та купили домоволодіння АДРЕСА_2 . В подальшому, заради дітей, сторони у справі умовили батьків поміняти спірну квартиру на домоволодіння. Таким чином, усе набути сторонами житло фактично було придбано від продажу належної в 2003 році відповідачу квартири. Крім того, в 2016 році позивач ОСОБА_2 залишила дітей на позивача ОСОБА_1 , вивезла речі та меблі з квартири та виїхала до іншого місця проживання.

Таким чином, наявні докази у справі в їх сукупності, свідчать про що наявність достатніх підстав, передбачених частиною другою статті 70 СК України, для зменшення частки ОСОБА_2 у спільному майні подружжя до 1/4 в праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 , а тому позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню, що узгоджується з правовою позицією викладеної Верховним Судом в постанові від 24.02.2025 у справі №206/4992/21.

Щодо доводів відповідача ОСОБА_1 про сплив позовної давності, то слід зазначити наступне.

У відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_1 вказує, що строк позовної давності слід відраховувати з 04.05.2018 – дати коли вступило в законну силу рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03.04.2018, яким позивача ОСОБА_2 визнано такою, що втратила право користування спірною квартирою.

Проте, як слідує з рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03.04.2018, воно було ухвалено в заочному порядку за відсутності ОСОБА_2 , тобто остання не знала про позбавлення її права користування спірною квартирою (а.с.53-54).

При цьому, у позовній заяві позивач ОСОБА_2 вказує, що про порушення свого права власності на спірну квартиру вона дізналась на початку 2024 року, коли відповідач ОСОБА_1 відмовився в досудовому порядку вирішувати питання поділу спірного майна та саме ця обставина послугувала для звернення до суду за захистом її порушених прав.

Також, суд звертає увагу, що згідно п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Карантин через COVID-19 в Україні було введено з 12 березня 2020 року та завершено 1 липня 2023 року.

Також, відповідно до п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, в період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Перебіг строків позовної давності в Україні було відновлено з 4 вересня 2025 року на підставі Закону України №4434-IX. Цей закон скасував «воєнне» та карантинне зупинення строків шляхом виключення пункту 19 із розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене, суд вважає, що повну заяву було подано в межах строку позовної давності.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, у зв`язку з частковим задоволенням позовної заяви, суд вважає необхідним стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_2 1211,50 грн. понесених позивачем судових витрат у вигляді сплаченого судового збору за подання позовної заяви.

Керуючись ст.ст.12, 13, 206 ч.4, 247 ч.2, 263-267, 273, 274 ч.4 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя – задовольнити частково.

Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_3 .

Поділити між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_3 , визнавши за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_3 та за ОСОБА_1 право власності на 3/4 частку квартири АДРЕСА_3 .

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1211,50 грн. понесених судових витрат у вигляді сплаченого судового збору за подання позовної заяви.

Сторони мають право оскаржити рішення подавши на протязі тридцяти днів з дня складення повного судового рішення апеляційну скаргу безпосередньо в Дніпровський апеляційний суд.

Рішення складено та проголошено 29.07.2026.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_5 .

СУДДЯ: