Рішення від 28 липня 2026 р. у справі №183/4673/26 — Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/4673/26

№ 2/183/5493/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2026 року м. Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Парфьонова Д. О., за участю: секретаря судового засідання Моісєєва К. А., представника відповідача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про:

- стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання двох дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дати подання позову та до повноліття дітей;

- стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 додаткових витрат на доньку – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у національній валюті України – гривні, у розмірі еквівалентному 440 євро за офіційним курсом Національного банку України на дату стягнення,

В С Т А Н О В И В:

09 квітня 2026 року ОСОБА_2 (надалі – позивач) через представника, адвоката Пеліна В. І., звернулася до Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області з указаним позовом, у якому просила, окрім основних вимог, також допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

В обґрунтування позову сторона позивача послалася на те, що 24 вересня 2005 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (надалі – відповідач) укладено шлюб, розірваний 22 грудня 2023 року заочним рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області. Від шлюбу сторони мають двох дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серія НОМЕР_1 , видане 13 лютого 2015 року Відділом ДРАЦС по місту Новомосковську реєстраційної служби Новомосковського міськрайонного управління юстиції у Дніпропетровській області), та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження серія НОМЕР_2 , видане 24 червня 2008 року Відділом РАЦС по місту Новомосковську Новомосковського міськрайонного управління юстиції Дніпропетровської області).

У зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України та введенням воєнного стану на території України, позивач разом із дітьми була змушена виїхати за межі України з метою забезпечення безпеки життя та здоров`я дітей. На час звернення з позовом діти проживають та зареєстровані разом з матір`ю за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Довідкою про колективну реєстрацію за місцем проживання від 17 березня 2026 року, а також знаходяться на повному утриманні позивача.

Сторона позивача вказує, що належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дітей позивач не має можливості забезпечити одна, тому батько, який є фізично здоровим та має працездатний вік, має можливість сплачувати аліменти на утримання дітей. На день звернення з позовом між сторонами відсутня домовленість щодо утримання спільних дітей, що спонукало позивача звернутися до суду за захистом прав дітей шляхом стягнення аліментів. Приймаючи до уваги обставини у відношенні дітей, їх дитячий вік, потребу в лікуванні та належному харчуванні, забезпеченні одягом, відсутності здатності утримувати себе самостійно та у відношенні відповідача, а саме, що він має працездатний вік, не має інших утриманців і є фізично здоровий, має можливість та спроможний сплачувати аліменти на утримання дітей, позивач змушена звернутися до суду з проханням задовольнити цей позов та винести рішення за яким стягувати з відповідача аліменти на утримання їх дітей у розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дати подання позову та до досягнення дитиною повноліття.

Також сторона позивача вказує, що оскільки у зв`язку з триваючим воєнним станом в Україні та постійною загрозою обстрілів, повернення дитини для навчання за місцем постійної реєстрації є неможливим з міркувань безпеки, неповнолітня ОСОБА_5 навчається в Інституті Калліполіс у м. Таррагоні, Іспанія з 2024 року за спеціальністю «Естетика та краса». Фактичні витрати на навчання доньки становлять: у 2024 році – 200,00 Євро (сплата за 1 курс навчання) та у 2025 році – 200,00 Євро (сплата за 2 курс навчання), що підтверджено свідоцтвами про зарахування та оплату навчання за перший та другий курси, виданих Департаментом освіти і професійної підготовки Женералітату Каталонії (згідно перекладу ОСОБА_6 , засвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Главчевою Л. В., 25 березня 2026 року). Отже, загальна сума витрат на навчання дитини, ОСОБА_5 , становить – 400,00 Євро. Оскільки дитина вже інтегрована в іноземне середовище та потребує безперервного доступу до освіти, витрати на її навчання в країні перебування є вимушеними додатковими витратами, викликаними особливими обставинами (війною). Ці витрати є необхідною умовою для забезпечення належного рівня життя та розвитку дитини в умовах евакуації. Наголошує, що зазначені витрати не входять до складу звичайних витрат на утримання дитини (аліментів).

В правове обґрунтування позову посилається на положення ст. 51 Конституції України, ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789 ХІІ(78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, ст. 141, 150, 180 – 185 Сімейного кодексу України (до та надалі – СК України), Пленум Верховного суду України у постанові від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів».

Постановленою суддею ухвалою від 18 травня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, призначено розгляд у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Призначене судове засідання. Встановлено строк відповідачеві на подання відзиву, позивачеві – на подання відповіді на відзив, відповідачеві – заперечень.

31 травня 2026 року представником ОСОБА_3 , адвокатом Шкнай Г. І., подано відзив на позовну заяву. У відзиві сторона відповідача позовні вимоги визнала частково. Не заперечила проти задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дати ухвалення рішення та до повноліття дітей. Просить у задоволенні позовних вимог в частині стягнення додаткових витрати на доньку ОСОБА_5 у національній валюті України – гривні, у розмірі еквівалентному 440 євро, за офіційним курсом Національного банку України на дату стягнення, відмовити.

В обґрунтування відзиву представник відповідача послалася на те, що відповідач не заперечує щодо виконання свого обов`язку зі сплати аліментів, частково визнає позов у частині наявності обов`язку брати участь в утриманні дітей. Разом із тим, відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог в частині додаткових витрат на доньку ОСОБА_5 у розмірі, еквівалентному 440 євро. Викладені у позові твердження щодо відсутності добровільного виконання відповідачем обов`язків утримання дітей є оманним. Відповідач здійснював грошові перекази на користь позивача, у тому числі з прямим зазначенням призначення платежу «Аліменти», а також здійснював інші платежі на потреби сім`ї та дітей. Вказані обставини мають істотне значення для правильного вирішення справи, оскільки спростовують твердження позивача про повну відсутність участі відповідача в утриманні дітей та про відмову добровільно надавати кошти. При ухваленні рішення відповідач просить врахувати добровільність платежів на користь позивача до подання позову, а також матеріальний стан й реальний розміру доходів відповідача. За наявними у відповідача платіжними інструкціями загальна сума переказів на користь ОСОБА_2 становить 219 000,00 грн. Окремо, з прямим призначенням платежу «Аліменти» відповідачем сплачено 113 000,00 грн. За платіжними інструкціями за 2024–2026 роки здійснено 29 переказів на загальну суму 224 326,64 грн. Усі перекази здійснені від ОСОБА_3 . Основний отримувач — ОСОБА_2 , та два перекази на користь ОСОБА_7 , тещі, для дітей на прохання позивача.

Щодо додаткових витрат представник відповідача вказує, що позивач не довела належним чином, що всі заявлені нею витрати були попередньо погоджені з відповідачем, або що відповідач ухилявся від участі в їх оплаті після отримання відповідних підтверджуючих документів. Позивач не обґрунтувала, чому саме 50% таких витрат має бути покладено на відповідача без дослідження його матеріального становища, реальних доходів, інших витрат та фактичної добровільної фінансової участі у забезпеченні дітей. Щодо витрат на навчання у розмірі 400 євро вказує, що факт навчання за кордоном, без додаткового обґрунтування необхідності саме таких витрат і без доведення неможливості безоплатного або менш витратного варіанта навчання, не є безумовною підставою для автоматичного покладення половини таких витрат на відповідача. Щодо стоматологічного лікування у розмірі 480 євро відповідач зазначає, що такі витрати можуть бути визнані додатковими лише за умови належного підтвердження їх фактичного понесення, медичної необхідності, зв`язку саме з лікуванням дитини, а також розумності заявленої суми. За відсутності повного підтвердження цих обставин вимога про стягнення додаткових витрат не може бути задоволена механічно лише на підставі посилання позивача на рахунки-фактури. Просить врахувати, що відповідач здійснював платежі на користь позивача та дітей, у тому числі у січні – лютому 2026 року, в загальному розмірі 25 000,00 грн. Наголошує, що згідно з довідкою за формою ОК-5, щомісячний дохід відповідача становить 22 719,38 грн, що свідчить про істотне фінансове навантаження на відповідача та має значення для оцінки співмірності заявлених позивачем вимог. Вказує, що сама по собі наявність витрат не звільняє позивача від обов`язку довести їх необхідність, розумність, належність саме до додаткових витрат, а також обґрунтованість покладення саме половини таких витрат на відповідача.

В правове обґрунтування відзиву посилається на ст. 141, 180, 182, 183, 185, 191 СК України.

Сторона відповідача просить судові витрати в частині аліментів покласти на відповідача, в частині додаткових витрат – на позивача.

05 червня 2026 року представником позивача подана відповідь на відзив. У відповіді представник наголосив на тому, що позивач не заперечує факт здійснення відповідачем окремих грошових переказів на її користь. Разом із тим, сам по собі факт перерахування коштів не свідчить про належне та систематичне виконання батьком обов`язку щодо утримання дітей. Твердження відповідача про систематичне перерахування коштів на користь позивача не повністю відповідає фактичним обставинам справи. З наданих відповідачем платіжних документів убачається, що частина переказів здійснювалася не на користь позивача, а на рахунок іншої особи — ОСОБА_7 . При цьому, відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що зазначені кошти були фактично використані на утримання дітей або передані позивачеві. Значна частина платежів здійснювалася із призначенням «Переказ власних коштів», «Подарунок Дарині», «На св. Миколая», що свідчить про добровільний характер таких переказів та не дає підстав ототожнювати їх із виконанням обов`язку щодо утримання дітей. Доводи відповідача щодо належного виконання ним обов`язку з утримання дітей також є безпідставними, оскільки надані ним платіжні документи підтверджують лише факт здійснення окремих, нерегулярних грошових переказів у різні проміжки часу, що саме по собі не свідчить про належне та систематичне виконання батьківського обов`язку щодо матеріального забезпечення дітей. Протягом тривалого часу відповідач здійснював окремі перекази коштів нерегулярно, на власний розсуд, у різних розмірах та у різний час. При цьому, позивач не мала жодної впевненості у тому, що у наступному місяці відповідач надасть кошти на забезпечення потреб дітей, оплату їх навчання, лікування, харчування та інших повсякденних витрат. Із наданих відповідачем документів убачається, що після лютого 2026 року будь-які докази сплати коштів на утримання дітей відсутні. Вказує, що відповідач у прохальній частині відзиву просить стягувати аліменти починаючи з дати ухвалення рішення, що прямо суперечить вимогам чинного законодавства.

Наголошує, що положення статті 185 СК України не ставлять можливість стягнення додаткових витрат на дитину у залежність від попереднього погодження таких витрат з іншим із батьків. Вирішальним є факт понесення таких витрат, їх необхідність та зв`язок із забезпеченням інтересів дитини. Твердження відповідача, що навчання дитини не є додатковими витратами є необґрунтованими. Витрати на освіту та розвиток здібностей дитини прямо відповідають змісту зазначеної норми права та підлягають розподілу між батьками. Проходження дитиною навчання було спрямоване на здобуття нею додаткових знань, навичок та компетенцій, необхідних для подальшої самореалізації, професійного розвитку та забезпечення власних потреб після досягнення повноліття. Такі витрати безпосередньо пов`язані із забезпеченням належного інтелектуального та соціального розвитку дитини, а тому є необхідними та відповідають її найкращим інтересам. Витрати на лікування пов`язані зі станом здоров`я дитини, є необхідними та підтверджуються відповідними документами, долученими до матеріалів справи. Належний стан здоров`я ротової порожнини є невід`ємною складовою загального здоров`я дитини. Несвоєчасне стоматологічне лікування може призвести до погіршення стану зубів, виникнення больового синдрому, розвитку запальних процесів та інших ускладнень, які в подальшому потребуватимуть більш складного та дороговартісного лікування. Саме тому витрати на стоматологічну допомогу є об`єктивно необхідними та спрямованими на забезпечення належного фізичного розвитку та здоров`я дитини. Крім того, відповідач не надав суду жодного доказу того, що він брав участь у фінансуванні зазначених витрат або виявляв намір добровільно компенсувати частину таких витрат після отримання інформації про їх наявність.

Доповнив правове обґрунтування вимог посиланням на ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», навів висновки з питань застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 501/5060/15-ц.

Наголосив, що навіть у випадку відмови у задоволенні вимог про стягнення додаткових витрат на дитину судовий збір підлягає компенсації за рахунок держави, а не стягненню з позивача.

09 червня 2026 року представником відповідача подані заперечення, згідно з якими представник підтримала доводи відзиву. Наголосила, що відповідач протягом тривалого періоду фактично брав участь у матеріальному забезпеченні дітей та не самоусувався від виконання батьківських обов`язків. Крім того, ці перекази були здійснені, як додаткові, окрім основних переказів на картку позивача. Аргумент позивача про те, що два платежі були здійснені на користь ОСОБА_7 не спростовує системної участі відповідача в утриманні дітей. До лютого 2026 року включно відповідач здійснив значний обсяг переказів, у тому числі з прямим призначенням «Аліменти». Така обставина спростовує твердження позивача про ухилення відповідача від утримання дітей. Крім того, звернення позивача до суду саме по собі не доводить факту ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків. Воно лише свідчить про наявність спору між сторонами щодо порядку, розміру та юридичного оформлення участі відповідача в утриманні дітей. Відповідач не заперечує проти визначення судом аліментів на майбутній період відповідно до вимог СК України. Просить врахувати, що відповідач до звернення позивача до суду добровільно та неодноразово надавав кошти на користь позивача і дітей. Вказує, що питання часу, з якого можуть бути присуджені аліменти, має вирішуватися судом відповідно до імперативної норми закону. Водночас, відповідач наполягає, що добровільні платежі, здійснені ним до звернення позивача до суду, мають істотне значення для оцінки його поведінки, добросовісності, матеріального становища та заперечень проти заявленої вимоги про додаткові витрати. Відповідач заперечує проти автоматичного стягнення з нього 50% будь-яких витрат, заявлених позивачем, без належної перевірки їх правової природи, необхідності, розумності, документального підтвердження, а також без урахування його матеріального становища та фактичної добровільної участі у забезпеченні дітей. Наголошує, що ОСОБА_5 досягає повноліття ІНФОРМАЦІЯ_3 . Отже, заявлені витрати на навчання мають оцінюватися також з урахуванням віку дитини, характеру навчання, його обов`язковості чи факультативності, періоду, за який заявлено витрати, та фактичного зв`язку таких витрат із особливими обставинами, передбаченими статтею 185 СК України. Позивач повинна довести не лише факт існування рахунків-фактур, а й те, що відповідні послуги були фактично оплачені, надані саме дитині, були медично необхідними, не мали характеру планових або альтернативних процедур, а їх вартість є розумною та співмірною з обставинами справи. У матеріалах позову зазначено про рахунок-фактуру на 50 євро за перший візит і рахунок-фактуру на 430 євро за подальші стоматологічні послуги. Однак, наявність рахунку-фактури не завжди тотожна належному підтвердженню фактичної оплати, обсягу необхідного лікування та неможливості вибору іншого варіанта лікування. Тому ці документи мають бути оцінені судом критично, у сукупності з іншими доказами.

Постановленою судом ухвалою від 24 липня 2026 року задоволено клопотання представника відповідача та призначено розгляд справи в режимі відеоконференцзв`язку.

Представник позивача подав заяву про розгляд справи у свою та позивача відсутність. Підтримав доводи позову та відповіді на відзив, просив задовольнити позов.

В судовому засіданні представник відповідача просила задовольнити позов частково, в обсязі, вказаному у відзиві. Доводи відзиву та заперечень підтримала.

Суд, дослідивши доводи позовної заяви, відзиву, відповіді та заперечень, заслухавши вступне слово та пояснення представника відповідача, перевіривши аргументи сторін матеріалами справи, висновує таке.

За ч. 1, 4 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

В заявах по суті справи сторонами визнано та заочним рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2023 року у справі №183/11294/23 /а.с.11/ підтверджується факт перебування сторін у шлюбі з 24 вересня 2005 року, його розірвання з 22 січня 2024 року їх батьківство щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Також сторонами визнано і факт проживання дітей на момент розгляду справи з матір`ю (позивачем) за адресою: АДРЕСА_1 , Іспанія, перерахування відповідачем грошових коштів на рахунок позивача у 2024–2026 роках здійснено 27 переказів на загальну суму 219 000,00 грн та двох платежів на користь ОСОБА_7 на суму 5 326,64 грн з призначенням платежів: переказ власних коштів на чашу; переказ власних коштів; аліменти; на подарунок ОСОБА_8 (загалом 14500,00 грн); на св. Миколая (загалом 27 000,00 грн).

У суду відсутній сумнів у визнаних обставинах з огляду на надані позивачем копії свідоцтв про народження серія НОМЕР_3 від 24 червня 2008 року /а.с.9/ та серія НОМЕР_1 від 13 лютого 2015 року /а.с.10/, засвідчений нотаріально, зареєстрований в реєстрі за № 4765 13 березня 2026 року переклад довідки про колективну реєстрацію за місцем проживання /а.с.12-13/, платіжні інструкції на загальну суму 224 326,64 грн, платником у яких зазначений відповідач із відповідними отримувачами та призначенням платежів /а.с.40-48/.

Судом досліджені надані позивачем у копіях засвідчені приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Главчевою Л. В. переклад Удовиченко А. В.:

від 25 березня 2026 року, зареєстрований за № 1648, Свідоцтва про зарахування і оплату Департаменту освіти і професійної підготовки Женеральтату Каталонії від 06 березня 2006 року, яким секретарка Інституту Калліполіс у Таррагоні засвідчує, що ОСОБА_9 з номером NIE Y9486087G, у 2025/2026 навчальному році зарахована на другий курс середньої професійної освіти (CFGM) за спеціальністю «Естетика та краса» і повністю сплатила вартість навчання у розмірі 200 євро. З оригіналом документу іноземною мовою з відповідним QR-кодом, використання якого спрямовує на відповідний вебсайт Департаменту освіти і професійної підготовки Женеральтету Каталонії /а.с.14-15/;

від 25 березня 2026 року, зареєстрований за № 1647, Свідоцтва про зарахування і оплату Департаменту освіти і професійної підготовки Женеральтату Каталонії від 06 березня 2006 року, яким секретарка Інституту Калліполіс у Таррагоні засвідчує, що ОСОБА_9 з номером NIE Y9486087G, у 2024/2025 навчальному році зарахована на перший курс середньої професійної освіти (CFGM) за спеціальністю «Естетика та краса» і повністю сплатила вартість навчання у розмірі 200 євро. З оригіналом документу іноземною мовою з відповідним QR-кодом, використання якого спрямовує на відповідний вебсайт Департаменту освіти і професійної підготовки Женеральтету Каталонії /а.с.16-17/;

від 25 березня 2026 року, зареєстрований за № 1649, копій рахунків-фактур № F 0171 2026 від 30 січня 2026 року (отримання пацієнтом ОСОБА_10 послуги перший візит у закладі Odontologos Diso S.L.P. вартістю 50,00 євро), № F 0470 2026 від 13 березня 2026 року (отримання пацієнтом ОСОБА_10 послуг у закладі Odontologos Diso S.L.P. з: невідкладна допомога – 50,00 євро; реставрація з використанням Dycal на зубі №37 – 90,00 євро; багатокоренева ендодонтія (лікування кореневих каналів) зуба № 37 – 200 євро; реставрація з використанням Dycal на зубі № 16 – 90,00 євро. Загальна вартість 430,00 євро) та квитанції R 40 2026 про оплату послуг закладу Odontologos Diso S.L.P. за лікування пацієнтом ОСОБА_11 NHC 4244 № R 40 2026 від 13 березня 2026 року на суму 430,00 євро. З оригіналами документів іноземною мовою /а.с.18-21/.

Також з наданої відповідачем довідки з Реєстру застрахованих осіб Пенсійного фонду України за січень 2022 – березень 2026 року вбачається дохід відповідача за 2024 рік у сумі 366772,21 грн, за 2025 рік у сумі 294 636,30 грн та за січень-березень 2026 року у сумі 65 128,14 грн /а.с.48/.

Заяви по суті справи, надані позивачем та відповідачем докази свідчать про наявність спору між сторонами з приводу аліментних зобов`язань на утримання дітей та додаткових витрат на дітей, понесених позивачем, зумовлених розвитком здібностей дитини та хворобою.

Вирішуючи заяву в частині аліментів на утримання дітей суд ураховує таке.

Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Одним з основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у Сімейному Кодексі України.

За змістом статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Частинами 1, 2 статті 182 Сімейного кодексу України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Відповідно до ч. 2 ст. 182 Сімейного кодексу України мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Згідно з ч. 1 – 3 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.

За ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а у разі подання заяви про видачу судового наказу – із дня подання такої заяви.

Таким чином, ураховуючи всі вищевикладені обставини, а також рівний обов`язок батьків щодо утримання дітей, те, що відповідач є працездатним, має дохід (що підтверджується наданими ним доказами), не надав інших доказів, на підтвердження чи спростування інших обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів (ч. 1 ст. 182 СК України), є батьком дітей, проживає окремо від них, суд вважає за можливе задовольнити позов та стягувати з відповідача на користь позивача аліменти на утримання дітей – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 09 квітня 2026 року та до повноліття дітей.

Суд ураховує визнання позову відповідачем у частині стягнення аліментів щодо обов`язку та розміру, як таке, що не порушує права інших осіб, не суперечить закону та вчинене повноважним представником, враховуючи відсутність обмежень повноважень адвоката (п.3) в Договорі № 30/04/26 про надання правової (правничої) допомоги від 30 квітня 2026 року /а.с.27/ та добровільну сплату відповідачем на користь матері дітей платежів, частина з яких визначена відповідачем, як аліменти у період з 2024 року по січень 2026 року.

При цьому, суд ураховує існування між сторонами спору щодо дати початку стягнення аліментів та те, що досліджені судом докази не вказують на вчинення відповідачем добровільних виплат на користь позивача з призначенням платежу «аліменти» після 10 квітня 2026 року до дати ухвалення рішення, чим підтверджуються доводи представника позивача.

Відтак, вирішуючи спір між сторонами в частині позову, що не охоплена визнанням, суд вважає за необхідне визначити датою початку стягнення аліментів саме день звернення з позовом, як то передбачено ч. 1 ст. 191 СК України, відхиляючи доводи та аргументи представника відповідача в цій частині й позов щодо стягнення аліментів підлягає повному задоволенню.

Також, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення у частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.

Вирішуючи питання щодо додаткових витрат суд ураховує таке.

Відповідно до положень Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року дитина повинна зростати в умовах турботи. Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Принципом 6 Декларації прав дитини передбачено, що дитина для повного та гармонійного розвитку його особистості потребує любові та розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою та відповідальністю своїх батьків і в будь-якому випадку в атмосфері кохання та морального і матеріального забезпечення; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена з матір`ю.

В ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» зазначено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватись про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Частинами першою-третьою статті 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

СК України виходить з принципу рівності прав та обов`язків батьків. Відповідно до закону брати участь у додаткових витратах зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина. При визначенні розміру стягнення з одного з батьків суд відносить частину витрат на іншого.

Відповідно до ст. 185 СК України той з батьків, з кого присуджені аліменти на дитину, зобов`язаний брати участь в додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвиток здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом, тощо). Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

За частиною другою статті 185 СК України розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Ці положення стосується особливих обставин, приблизний перелік яких надається цією статтею. До таких особливих обставин закон відносить насамперед випадки, коли дитина, яка знаходиться на утриманні батьків, потребує додаткових витрат, у тому числі у зв`язку з розвитком певних її здібностей. Визначення таких особливих обставин відноситься до компетенції суду, і вони є індивідуальними в кожному конкретному випадку.

Вирішуючи питання щодо розміру коштів, які підлягають стягненню на додаткові витрати, суди повинні враховувати, в якій мірі кожен із батьків зобов`язаний брати участь у цих витратах з огляду на матеріальне та сімейне становище сторін та інші інтереси й обставини, що мають істотне значення. У випадку, коли матеріальне становище батьків не дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат, вони можуть бути компенсовані лише частково.

Додаткові витрати не є додатковим стягненням коштів на утримання дитини. Аліменти необхідні, щоб забезпечити нормальні матеріальні умови для життя дитини. В окремих випадках за наявності особливих обставин, крім звичайних витрат на дитину вимагаються додаткові. Розмір додаткових витрат повинен визначатися залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину. Визначення обставин, що можуть бути визнані істотними, закон відносить до компетенції суду. У будь-якому разі істотними є такі обставини, як стан здоров`я, матеріальне становище відповідача, наявність у нього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних дружини, чоловіка, батьків, повнолітніх дітей тощо. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.

Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватись відповідними документами (наприклад, витрати на спеціальний медичний догляд - довідкою медичного закладу про вартість медичних послуг; витрати на лікування, на санаторно-курортне лікування - виписками з історії хвороби дитини, рецептами лікарів, довідками, чеками, рахунками, проїзними документами тощо). При стягненні коштів на додаткові витрати, які повинні бути понесені у майбутньому, суду необхідно надати розрахунок або обґрунтування необхідності майбутніх витрат.

Наявність таких додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини. У цих випадках ідеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 61-15690св18.

Додаткові витрати, зумовлені особливими обставинами, можуть бути присуджені судом у вигляді конкретної суми, що підлягає одноразовій сплаті, або у вигляді щомісячних чи інших періодичних платежів, здійснюваних протягом певного строку чи постійно. Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення. Причому, якщо причина, що зумовила додаткові витрати, є триваючою (тяжка хвороба або каліцтво) додаткові витрати можуть фінансуватися наперед із вказівкою або без вказівки кінцевого терміну їх виплати.

Ураховуючи зазначені обставини, суд визначає розмір додаткових витрат на дитину, зумовлених особливими обставинами, одному з батьків у твердій грошовій сумі. Наявність таких додаткових витрат має довести особа, що заявляє позовні вимоги про їх стягнення. Ці кошти є додатковими, на відміну від коштів, які отримуються одним з батьків на утримання дитини. У цих випадках йдеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі.

Суд приймає до уваги посилання представника позивача на висновки з питань застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2018 року у справі № 501/5060/15-ц, згідно з якими особливі обставини можуть бути зумовлені, як негативними (хвороба), так і позитивними фактами (схильність дитини до музики, що потребує купівлі музичного інструменту, або до певного виду спорту, що вимагає додаткових матеріальних витрат, або дитина потребує оздоровлення та відпочинку біля моря чи на гірському курорті). Наявність таких особливих обставини підлягає доведенню особою, яка пред`явила такий позов.

Відтак, враховуючи норми законодавства, досліджені докази та висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2018 року у справі № 501/5060/15-ц відносно обставин справи, що розглядається, суд вважає, що позивач довела належними доказами додаткові витрати, понесені нею на дитину, які були викликані особливими обставинами – пов`язані зі стоматологічним лікування дитини на суму 430 євро, підтверджені квитанцією R 40 2026.

При цьому, суд відхиляє аргументи представника відповідача на безпідставність таких витрат, оскільки такі обставини підтверджені констатацією в рахунку-фактурі F 0470 2026 невідкладності допомоги, що виключає можливість отримання такої допомоги в звичайному порядку, шляхом пошуку менш коштовної медичної допомоги чи повернення в Україну для отримання такої.

Однак, відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно зі ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи викладені процесуальні норми, суд не може прийняти, як належний, доказ понесення позивачем витрат на суму 50 євро, вказаних у рахунку фактурі № F 0171 2026, оскільки сам по собі такий рахунок не вказує на проведення оплати, а є комерційним документом, який продавець надсилає покупцю для оплати товарів чи послуг. Квитанції про оплату суду не надано. Крім того, суду не надано доказів того, яка саме невідкладна, чи зумовлена якою хворобою медична допомога включена у визначення вказаного в рахунку «першого візиту». Відтак, відсутні підстави для задоволення позову в цій частині.

Також, суд ураховує й висновки з питань застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 серпня 2020 року у справі № 336/1488/19, в якому Верховний Суд виснував, що:

«навчання особи з метою здобуття професійної освіти не відноситься до тих особливих обставин, які передбачають можливість стягнення додаткових витрат з батьків на утримання дитини. Отже такі витрати не є додатковими витратами, які викликані особливими обставинами, у розумінні статті 185 СК України.

Крім того, позивач не довела існування особливих обставин, які зумовили б необхідність платного навчання дитини за кордоном при наявності можливості проходження навчання у державних закладах освіти, не навела мотивів вибору освітнього закладу, що, зокрема, залежить від матеріальних можливостей та бажання батьків, а також погодження такого вибору з батьком дитини.

ОСОБА_1 не надано доказів на підтвердження того, що між нею та відповідачем були узгоджені питання щодо навчання сина за кордоном. Навчальний заклад New Brunswik Communiti College, Moncton, Canadа було обрано позивачем на власний розсуд, без погодження із відповідачем.».

Обставини у справі № 336/1488/19 в частині витрат на навчання є релевантними до справи, що розглядається, оскільки сама позивач у позові у справі № 183/4673/26 наголошувала, та у наданих нею доказах вказано, що ОСОБА_12 за свідоцтвами надається та оплачена саме професійна, а не загальна освіта та не надано доказів, обов`язок надання яких покладений на позивача згідно з правовим висновком Верховного Суду. Також, суд приймає до уваги доводи представника відповідача щодо неузгодженості з відповідачем навчального закладу, професійне навчання Дарини, як підставу для відмови в позові у цій частині.

При чому, воєнний стан в Україні сам по собі не є тією особливою обставиною, визначеною ст. 185 СК України, яка зумовлює додаткові витрати на розвиток творчих здібностей дитини та отримання нею професійної освіти. Відтак, суд відхиляє аргументи представника позивача в цій частині.

Водночас, з огляду на висновки суду щодо розміру додаткових витрат суд відхиляє аргументи представника відповідача про те, що розмір доходу не дозволяє відповідачеві прийняти участь у додаткових витратах на утримання доньки, оскільки матеріальне становище батька, підтверджене ним доказами, дозволяє забезпечити повну оплату додаткових витрат встановлених у цій справі судом.

З огляду на викладене, позов у частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 додаткових витрат на доньку – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у національній валюті України – гривні, у розмірі еквівалентному 440 євро за офіційним курсом Національного банку України на дату стягнення, підлягає частковому задоволенню – в частині стягнення з відповідача 215 євро (430 / 2). Саме в цій частині позивачем належними доказами доведено понесені додаткові витрати на дитину, що викликані особливими обставинами.

Інші доводи та аргументи сторін (в тому числі й: самостійні перерахування відповідачем коштів позивачеві, іншим особам; цільові спрямування таких перерахувань; попереднє погодження витрат на невідкладне лікування зубів дитини; необхідність детального обґрунтування позивачкою покладення 50% витрат на відповідача його матеріальним становищем; необхідність врахування коштів, добровільно перерахованих відповідачем «на подарунок ОСОБА_8 » та «на св. Миколая» у рахунок невідкладного лікування дитини; відсутність систематичності в добровільних перерахуваннях до подання позивачем позову; безпідставність перерахування відповідачем коштів на користь третьої особи у 2024 році; досягнення ОСОБА_8 повноліття у червні 2026 року), з огляду на встановлені судом обставини та викладені висновки, як самі по собі так і у сукупності не є підставами для відмови в задоволенні позову чи його задоволення, а тому не аналізуються судом.

При вирішенні питання щодо стягнення судових витрат, суд ураховує, що за п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі – у справах про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину. Відтак, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, суму, на яку задоволено позов, 1% від якої є меншим за мінімальний розмір судового збору, з відповідача на користь держави підлягають до стягнення судові витрати в розмірі 1 064,96 грн (3328 * 0,4 * 0,8) за вимогами про стягнення аліментів та 520,34 грн (1064,96 * 48,86 / 100) за вимогами про стягнення додаткових витрат пропорційно до задоволених вимог (48,86% = 215 з заявлених 440). В решті судовий збір компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України в порядку ч. 7 ст. 141 ЦПК України. При чому, з огляду на частковість визнання позову в частині стягнення аліментів суд не знаходить підстав для зменшення в цій частині витрат по сплаті судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 81, 141, 247, 263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

позов ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Стягувати з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини від заробітку (доходу) ОСОБА_3 , але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 09 квітня 2026 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 додаткові витрати на утримання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 215 (двісті п`ятнадцять) євро 00 центів у національній валюті України – гривні, за офіційним курсом Національного банку України на дату стягнення.

У решті позову – відмовити.

Рішення у частині стягнення аліментів у межах суми виплати за один місяць підлягає негайному виконанню.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави витрати по сплаті судового збору у сумі 1 584 (одна тисяча п`ятсот вісімдесят чотири) гривні 34 копійки.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складене та підписане 29 липня 2026 року.

Учасники справи:

позивач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ; РНОКПП НОМЕР_4 ; зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ; фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 ;

відповідач – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; РНОКПП НОМЕР_5 ; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

Суддя Д. О. Парфьонов