Постанова від 23 липня 2026 р. у справі №761/17901/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2026 року

м. Київ

справа № 761/17901/25

провадження № 61-4764св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Калараша А. А. (судді-доповідача), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_2 , поданою представником ОСОБА_3 , на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 24 червня 2025 року, постановлену під головуванням судді Притули Н. Г., та постанову Київського апеляційного суду від 24 грудня 2025 року, ухвалену колегією у складі суддів Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Яшук Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 з позовом про розірвання договору довічного утримання.

2. Мотивувала тим, що 24 березня 2023 року уклала з ОСОБА_2 договір довічного утримання, у зв`язку з чим на квартиру АДРЕСА_1 , накладено заборону відчуження. Позивач з відповідачем підтримували дружні відносини, відповідач надавала матеріальну допомогу на лікування, покупку продуктів харчування, однак без її відома забрала з квартири особисті речі та документи позивача. ОСОБА_1 зазначала, що не мала наміру дарувати свою квартиру відповідачу ОСОБА_2 . Однак, перебуваючи у тяжкому хворобливому стані на стаціонарному лікуванні у лікарні, потребуючи матеріальної допомоги погодилася підписати запропонований відповідачем договір, яким був у подальшому посвідчений нотаріусом, доставленим у лікарню відповідачем. На вимогу позивача повернути її до квартири відповідач відповіла, що у квартирі проведений ремонт, об`єкт нерухомості зданий в оренду та там проживають інші особи.

3. На підставі наведеного ОСОБА_1 вважала, що укладеним договором порушувалися її права на володіння спірною квартирою, оскільки ОСОБА_2 не виконувала належним чином покладені на неї зобов`язання, у зв`язку з чим просила суд розірвати договір довічного утримання (догляду) від 24 березня 2023 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чумак Ю. П., та скасувати заборону відчуження квартири АДРЕСА_1 .

4. У червні 2025 року ОСОБА_2 звернулася до ОСОБА_1 з зустрічним позовом про стягнення коштів на суму 1 000 000 грн.

5. Зустрічний позов мотивувала тим, що 24 березня 2023 року уклала з ОСОБА_1 договір довічного утримання. ОСОБА_2 виконувала умови договору належним чином, надаючи матеріальну допомогу ОСОБА_1 у визначеному договором розмірі, а інколи з власної волі купувала продукти харчування тощо. На підставі договору довічного утримання ОСОБА_2 набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 . За рахунок власних коштів ОСОБА_2 здійснили ремонт зазначеної квартири, загальну вартість якого оцінила у розмірі 1 000 000 грн. Ремонтні роботи проводилися за погодження ОСОБА_1 . З незрозумілих причин для ОСОБА_2 . ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про розірвання договору довічного утримання. ОСОБА_2 вважала, що здійснила ремонтні роботи як власник квартири, на якого покладався обов`язок з утримання належного їй на праві власності нерухомого майна. У зв`язку з прагненням ОСОБА_1 розірвати договір довічного утримання та як наслідок повернути собі у власність спірну квартиру ОСОБА_2 вважала, що вона не набувала обов`язку з проведення ремонтних робіт у квартирі.

6. У зв`язку з цим з метою поновлення порушеного свого права ОСОБА_2 просила суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 безпідставно набуті кошти у розмірі 1 000 000 грн, які становлять вартість безпідставно набутих невід`ємних поліпшень квартири АДРЕСА_1 .

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень та мотиви їх ухвалення

7. Шевченківський районний суд міста Києва ухвалою від 24 червня 2025 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 24 грудня 2025 року, відмовив у прийнятті зустрічного позову.

8. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що зустрічні позовні вимоги не виключають задоволення первісних позовних вимог. При цьому, суд апеляційної інстанції вказав на те, що позови не пов`язані між собою, оскільки задоволення зустрічного позову не виключає задоволення первісного позову, натомість розгляд зустрічного позову можливий лише за умови задоволення первісного позову і вимоги за первісним та зустрічним позовами не можуть взаємозарахуватися.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

9. 07 квітня 2026 року представник ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 24 червня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 грудня 2025 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

10. Мотивує скаргу тим, що суди не врахували факту порушення її конституційних прав оскаржуваними судовими рішеннями. Крім того, суд першої інстанції в ухвалі визнав доцільність розгляду первісного та зустрічного позовів у одному провадженні. З цим фактично погодився суд апеляційної інстанції, залишивши ухвалу суду першої інстанції без змін. При цьому у прийнятті зустрічного позову було відмовлено, що вказує на суперечливість висновків судів (абзац другий частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

11. Правом на подання відзиву інший учасник справи не скористався.

Провадження у суді касаційної інстанції

12. Ухвалою від 29 квітня 2026 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження, витребував справу з суду першої інстанції.

13. Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права (абзац другий частини другої статті 389 ЦПК України).

14. У липні 2026 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи

15. Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 з позовом про розірвання договору найму. Позов мотивувала тим, що договір довічного утримання був укладений помилково, оскільки ОСОБА_1 не мала наміру передавати квартиру у власність ОСОБА_2 , однак договір був підписаний під впливом тяжких обставин.

16. ОСОБА_2 звернулася до ОСОБА_1 з зустрічним позовом про стягнення безпідставно набутих коштів, який мотивувала тим, що нею було проведено ремонт у квартирі, право власності на яку вона набула внаслідок укладення договору довічного утримання. Оскільки ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про розірвання договору довічного утримання та повернення собі у власність квартири, то ОСОБА_2 вважала, що грошові кошти, витрачені на проведення ремонтних робіт у квартирі, яка повертається у власність ОСОБА_1 , є безпідставно набутими ОСОБА_1 коштами та підлягають стягненню на користь ОСОБА_2 .

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, якими керується суд при ухваленні постанови

17. Відмовляючи у прийнятті зустрічного позову, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що первісний та зустрічний позови не пов`язані між собою, мають різні предмети позовів, задоволення первісного позову не виключить задоволення зустрічного позову, натомість розгляд зустрічного позову можливий тільки у разі задоволення первісного позову.

18. З такими висновками колегія суддів погоджується, керуючись такими міркуваннями.

19. Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

20. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 193 ЦПК України відповідач має право пред`явити зустрічний позов у строк для подання відзиву.

21. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

22. Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об`єднуються в одне провадження з первісним позовом.

23. Отже, прийняття зустрічного позову можливе за дотримання умов, передбачених частиною другою статті 193 ЦПК України, і залежить від того, наскільки суд вважає за доцільне розглядати цей позов у одному провадженні з первісним.

24. Аналіз вказаних положень закону свідчить про те, що зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин, або коли вимоги за позовами можуть зараховуватися, або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об`єднуються в одне провадження з первісним позовом.

25. За своєю сутністю зустрічний позов є матеріально-правовою вимогою відповідача до позивача, яка заявляється для сумісного розгляду з первісним позовом, оскільки задоволення його вимог виключає задоволення вимог позивача.

26. Умовами пред`явлення зустрічного позову є: взаємопов`язаність зустрічного позову з первісним, що виявляється у тому, що вони виникають з одних правовідносин; доцільність сумісного розгляду основного і зустрічного позовів, оскільки це дозволяє більш повно і об`єктивно дослідити обставини справи, встановити фактичні взаємовідносини сторін, виключити ухвалення взаємосуперечливих чи взаємовиключних судових рішень.

27. Отже, зустрічний позов є матеріально-правовою вимогою відповідача до позивача, яка заявляється для сумісного розгляду з первісним позовом, оскільки задоволення його вимог унеможливлює задоволення вимог позивача. Зустрічний позов має бути пред`явлений лише до первісного позивача (або одного зі співпозивачів). Умовою пред`явлення зустрічного позову є його взаємопов`язаність із первісним; взаємопов`язаність позовів виявляється у тому, що вони виникають з одних правовідносин.

28. Подібні за змістом правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 200/22329/14.

29. Ураховуючи викладене, взаємна пов`язаність зустрічного та первісного позовів може виявлятись у наступному: обидва позови взаємно пов`язані, і їх спільний розгляд сприятиме оперативному та правильному вирішенню спору, взаємна пов`язаність первісного і зустрічного позову може виражатись у підставах цих позовів або поданих доказах; вимоги за зустрічним та первісним позовами можуть зараховуватись; задоволення зустрічного позову виключатиме повністю або частково задоволення первісного позову.

30. Подання такого зустрічного позову має на меті довести відсутність у позивача матеріально-правової підстави на задоволення первісного позову через відсутність матеріальних правовідносин, з яких випливає суб`єктивне право позивача за первісним позовом. У таких випадках задоволення зустрічного позову тягне за собою відмову у первісному позові повністю або частково.

31. Аналогічними міркуваннями керувався Верховний Суд у постановах від 21 грудня 2022 року у справі № 522/14499/21, від 06 грудня 2023 року у справі № 638/6226/21, від 15 квітня 2026 року у справі № 361/12236/24, отже, правозастосовча практика є усталеною.

32. У цій справі суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що підставами первісного позову були обставини неналежного на думку ОСОБА_1 виконання ОСОБА_2 умов оспорюваного договору довічного утримання. Метою подання позову ОСОБА_1 було розірвання договору довічного утримання, на підставі якого право власності на спірну квартиру було набуте ОСОБА_2 , та повернення спірної квартири у власність ОСОБА_1 .

33. Підставами зустрічного позову ОСОБА_2 вважала безпідставність набуття грошових коштів ОСОБА_1 у вигляді вартості ремонтних робіт, оплачених ОСОБА_2 у квартирі, яка на час проведення ремонтних робіт належала ОСОБА_2 , однак у первісному позові ставиться питання про повернення квартири у власність ОСОБА_1 внаслідок розірвання договору довічного утримання.

34. При цьому як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції правильно вказали на те, що задоволення зустрічного позову про стягнення безпідставно набутих коштів, витрачених на проведення ремонтних робіт у квартирі не виключить задоволення первісного позову про розірвання договору довічного утримання. Тобто, задоволення зустрічного позову про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 безпідставно набутих коштів не доведе відсутність матеріально-правової вимоги ОСОБА_1 за позовними вимогами про розірвання договору довічного утримання.

35. Суд апеляційної інстанції правильно зауважив у оскаржуваній постанові про те, що первісний та зустрічний позови не є взаємопов`язаними, зауваживши про можливість розгляду зустрічного позову лише за умови задоволення первісного позову.

36. Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позови не є взаємопов`язаними між собою, оскільки вимоги первісного позову про розірвання договору довічного утримання не залежать від розгляду зустрічних позовних вимог про стягнення грошових коштів. Крім того, позовні вимоги не підлягають взаємозарахуванню. Отже, суди обґрунтовано врахували відсутність взаємопов`язаності первісного та зустрічного позовів, а тому правильно відмовили у прийнятті зустрічного позову.

37. Доводи касаційної скарги такого висновку не спростовують та зводяться до незгоди з оскаржуваними судовими рішеннями, суб`єктивного тлумачення норм процесуального права, відмінного від чинної правозастосовчої практики.

38. Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги стосовно згоди суду апеляційної інстанції з висновками суду першої інстанції про можливість розгляду у одному провадженні первісного та зустрічного позовів. У оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції зазначив про помилковість висновку суду першої інстанції щодо можливості розгляду первісного та зустрічного позовів у одному провадженні. При цьому суд апеляційної інстанції погодився з мотивами оскаржуваної ухвали про те, що первісний та зустрічний позови не взаємопов`язані.

39. Безпідставними визнає колегія суддів доводи касаційної скарги щодо порушення судами конституційного права ОСОБА_2 на доступ до правосуддя, оскільки відмова у прийнятті зустрічного позову з підстав неможливості його одночасного розгляду з первісним позовом не позбавляє позивача права звернутися з цим позовом у загальному порядку.

40. Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

41. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

42. З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не спростували.

Щодо судових витрат

43. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

44. Оскільки Верховний Суд за результатами касаційного перегляду залишив оскаржувані судові рішення без змін, то розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду від 24 червня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 грудня 2025 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. А. Калараш

А. І. Грушицький

Є. В. Петров