Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №904/3539/24 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.07.2026 року м.Дніпро Справа № 904/3539/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Кощеєва І.М., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Кишкань М.А.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2026 (суддя Євстигнеєва Н.М.)

у справі № 904/3539/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"

до Комунального підприємства "Жилсервіс-Дніпро" Дніпровської міської ради

про стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом про стягнення з Комунального підприємства "Жилсервіс-Дніпро" Дніпровської міської ради заборгованості у розмірі 36 693 416,85 грн, з яких: основний борг у розмірі 34 730 610,06 грн; пеня у розмірі 1 579 822,16 грн; 3% річних у розмірі 168 975,47 грн; інфляційні втрати у розмірі 214 009,16 грн.

Рішенням суду від 02.12.2024, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 14.05.2025, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" до Комунального підприємства "Жилсервіс-Дніпро" Дніпровської міської ради про стягнення заборгованості у розмірі 36693416,85грн задоволено.Стягнуто з Комунального підприємства "Жилсервіс-Дніпро" Дніпровської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" основний борг за поставлений природний газ у розмірі 34 730 610,06 грн, пеню у розмірі 1 579 822,16 грн, 3% річних у розмірі 168 975,47 грн, інфляційні втрати у розмірі 214 009,16 грн, та витрати по сплаті судового збору у розмірі 440 321,00 грн. У задоволенні заяви Комунального підприємства "Жилсервіс-Дніпро" Дніпровської міської ради про зменшення розміру пені до стягнення на 90% відмовлено. У задоволенні заяви Комунального підприємства "Жилсервіс-Дніпро" Дніпровської міської ради про відстрочення виконання рішення суду строком на 12 місяців відмовлено.

26.05.2025 на виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.12.2024 та постанови Центрального апеляційного господарського суду від 14.05.2025, які набрали законної сили 14.05.2025, видано наказ №904/3539/24 про стягнення з Комунального підприємства "Жилсервіс-Дніпро" Дніпровської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" основного боргу за поставлений природний газ у розмірі 34 730 610,06 грн, пені у розмірі 1 579 822,16 грн, 3% річних у розмірі 168 975,47 грн, інфляційні втрати у розмірі 214 009,16 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 440 321,00 грн.

27.08.2025 до господарського суду надійшла спільна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" та Комунального підприємства "Жилсервіс-Дніпро" Дніпровської міської ради про затвердження мирової угоди у справі №904/3539/24. До заяви долучено підписану сторонами мирову угоду від 20.08.2025.

Ухвалою суду від 11.09.2025 спільну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" та Комунального підприємства "Жилсервіс-Дніпро" Дніпровської міської ради про затвердження мирової угоди у справі №904/3539/24 задоволено; затверджено мирову угоду, укладену 20 серпня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" та Комунальним підприємством "Жилсервіс-Дніпро" Дніпровської міської ради в редакції, узгодженій сторонами.

11 лютого 2026 року від Комунального підприємства "Жилсервіс-Дніпро" Дніпровської міської ради до господарського суду надійшла заява про визнання ухвали суду від 11.09.2025 у справі №904/3539/24, такою, що не підлягає частковому виконанню. Заява мотивована добровільним виконанням. До заяви долучено копії платіжних інструкцій на суму 5 788 435,02 грн: №23/01/2 від 23.01.2026 на суму 964 739,17 грн; №24/12/2 від 24.12.2025 на суму 964 739,17 грн; №27/11/1 від 27.11.2025 на суму 964 739,17 грн; №29/10/3 від 29.10.2025 на суму 964 739,17 грн; №29/10/4 від 29.10.2025 на суму 964 739,17 грн; №29/10/2 від 29.10.2025 на суму 964 739,17 грн.

Ухвалою суду від 27.02.2026 заяву Комунального підприємства "Жилсервіс-Дніпро" Дніпровської міської ради про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню (вх. №6614/26 від 11.02.2026) задоволено частково; визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий документ - ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 11.09.2025 у справі №904/3539/24, в частині стягнення з Комунального підприємства "Жилсервіс-Дніпро" Дніпровської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" грошових коштів у розмірі 3 858 956,68 грн; в іншій частині заяви про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню відмовлено.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 13.05.2026 ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 27.02.2026 у справі №904/3539/24 в частині відмови у задоволенні заяви Комунального підприємства "Жилсервіс-Дніпро" Дніпровської міської ради – скасовано і у цій частині ухвалено нове рішення, яким визнано ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 11.09.2025 у справі №904/3539/24 про затвердження мирової угоди, такою, що не підлягає виконанню, в частині 1 929 478,34грн у зв`язку з добровільним її частковим виконанням; в іншій частині ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 27.02.2026 у справі № 904/3539/24 залишено без змін.

09 червня 2026 року від Комунального підприємства "Жилсервіс-Дніпро" Дніпровської міської ради до господарського суду надійшла заява про визнання ухвали суду від 11.09.2025 у справі №904/3539/24, такою, що не підлягає частковому виконанню. Заява мотивована добровільним виконанням. До заяви долучено копію платіжної інструкції №24/02/6 від 24.02.2026 на суму 964 739,17 грн.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2026 у справі №904/3539/24 заяву Комунального підприємства "Жилсервіс-Дніпро" Дніпровської міської ради про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню задоволено. Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий документ - ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 11.09.2025 у справі №904/3539/24, в частині стягнення з Комунального підприємства "Жилсервіс-Дніпро" Дніпровської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" грошових коштів у розмірі 964 739,17 грн (дев`ятсот шістдесят чотири тисячі сімсот тридцять дев`ять гривень 17коп.).

Не погодившись з вказаною ухвалою Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2026 року у справі № 904/3539/24 скасувати. Прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні заяви Комунального підприємства «Жилсервс-Дніпро» Дніпровської міської ради про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню на суму 964 739,17 грн, відмовити повністю.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що оскаржувана ухвала прийнята за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що: « 02.12.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» та Комунальним підприємством «Жилсервіс-Дніпро» Дніпровської міської ради було укладено Договір про зарахування коштів № ДЗК-2369-03 (далі – Договір № ДЗК-2369-03 від 02.12.2025). Згідно з пп. 1.1., пп. 1.2. п. 1 Договору від 02.12.2025 № ДЗК-2369-03, всі кошти, що надходять Постачальнику за спожитий природний газ від Споживача, незалежно від призначення платежу, вказаного Споживачем у відповідних платіжних інструкціях, листах тощо, Постачальник зараховує в наступній черговості: з 15 числа місяця наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу в рахунок виконання зобов`язання Споживача, що виникла за Договором постачання природного газу № 2369-ТКЕ(25)-03 від 29.10.2025 відповідно до акта/ актів приймання-передачі природного газу за відповідний місяць постачання до його повного погашення; з дня наступного після дня повного погашення зобов`язання Споживача за договором постачання природного газу № 2369-ТКЕ(25)-03 від 29.10.2025 зазначених у пункті 1.1. – на погашення заборгованості, що виникла у Споживача за попередні періоди по договорах, за якими вже не здійснюється постачання природного газу, відповідно до призначення платежу. Таким чином, оскільки Договір від 02.12.2025 № ДЗК-2369-03 підписаний Комунальним підприємством «Жилсервіс-Дніпро» Дніпровської міської ради та не визнаний недійсним, то є обов`язковим до виконання сторонами. Суд першої інстанції у своїй ухвалі від 25.06.2026 дійшов висновку, що пункт 1.1 договору № ДЗК-2369-03 не може змінювати зобов`язань сторін, визначених мировою угодою, затвердженою ухвалою суду, а також що відповідні положення фактично змінюють зміст мирової угоди та не були перевірені судом у порядку частин третьої-п`ятої статті 192 ГПК України. На переконання скаржника, такий підхід не враховує правової природи договору № ДЗК-2369-03 та предмета розгляду заяви за статтею 328 ГПК України. Висновок про те, що інший порядок зарахування міг бути погоджений виключно в самій мировій угоді, не випливає ані зі статті 534 ЦК України, ані зі статті 192 ГПК України. Закон не забороняє сторонам у подальшому, після затвердження мирової угоди, врегулювати порядок поточних розрахунків окремим договором, особливо коли після затвердження мирової угоди між сторонами виникли нові господарські відносини з постачання природного газу. Суд першої інстанції зазначив, що відсутні підстави вважати, що боржник погодився на зміну призначення платежу після отримання коштів стягувачем, а сам факт існування договору від 02.12.2025 не нівелює прямого волевиявлення платника, зафіксованого у платіжних документах. Водночас така оцінка не враховує, що згода боржника на відповідний порядок зарахування була надана не після отримання коштів стягувачем, а до здійснення спірного платежу - шляхом підписання договору № ДЗК-2369-03. Платіжна інструкція № 24/02/6 від 24.02.2026 була оформлена вже після укладення договору № ДЗК-2369-03 від 02.12.2025. Тому волевиявлення боржника не може оцінюватися лише за текстом платіжної інструкції та без урахування попередньо укладеного ним договору, в якому боржник прямо погодив, що кошти зараховуються постачальником у визначеній сторонами черговості незалежно від призначення платежу, зазначеного у платіжних інструкціях, листах тощо. Отже, твердження про пріоритет виключно поточного призначення платежу не може переважати раніше надану боржником згоду на інший договірний порядок зарахування коштів. Зарахування спірної суми в рахунок поточної заборгованості за договором № 2369-ТКЕ(25)-03 не суперечить принципу обов`язковості судового рішення. Навпаки, якщо кошти відповідно до чинного договору не були зараховані на виконання мирової угоди, то обов`язок боржника за ухвалою від 11.09.2025 у відповідній частині не припинився, а виконавчий документ має зберігати силу. Саме такий підхід забезпечує реальну обов`язковість судового рішення. За наявності чинного договору № ДЗК-2369-03, який передбачає першочергове зарахування коштів у рахунок поточних зобов`язань, та за наявності відповідної поточної заборгованості, такий факт припинення обов`язку за мировою угодою не є чітким, безспірним і належно доведеним. Посилання суду першої інстанції на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 13.05.2026 не звільняло суд від обов`язку надати самостійну оцінку саме платіжній інструкції № 24/02/6 від 24.02.2026 та обставинам її зарахування. Цей платіж не був предметом розгляду під час ухвалення зазначеної постанови, а тому обставини його здійснення, наявність поточної заборгованості та порядок його договірного зарахування підлягали окремому встановленню».

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

10.07.2026 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу – без змін.

17.07.2026 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він підтримав раніше викладену позицію та доводи своєї апеляційної скарги, наголосив на безпідставності заперечень та аргументів відповідача.

В судовому засіданні 23.07.2026 брали участь представники сторін.

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Представник позивача (апелянта) підтримав доводи та вимоги своєї апеляційної скарги, просив суд її задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні заяви КП «Жилсервіс-Дніпро» ДМР про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, відмовити повністю.

Представник відповідача заперечив проти задоволення апеляційної скарги, в тому числі з підстав, викладених у відзиві, наполягав на необхідності залишення оскаржуваної ухвали без змін.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, дійшов наступних висновків.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, у серпні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом про стягнення з Комунального підприємства "Жилсервіс-Дніпро" Дніпровської міської ради заборгованості у розмірі 36 693 416,85 грн, з яких: основний борг у розмірі 34 730 610,06 грн; пеня у розмірі 1 579 822,16 грн; 3% річних у розмірі 168 975,47 грн; інфляційні втрати у розмірі 214 009,16 грн.

Рішенням суду від 02.12.2024 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" до Комунального підприємства "Жилсервіс-Дніпро" Дніпровської міської ради про стягнення заборгованості у розмірі 36 693 416,85 грн задоволено.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 14.05.2025 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.12.2024 у справі №904/3539/24 залишено без змін.

26.05.2025 на виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.12.2024 та постанови Центрального апеляційного господарського суду від 14.05.2025, які набрали законної сили 14.05.2025, видано наказ №904/3539/24 про стягнення з Комунального підприємства "Жилсервіс-Дніпро" Дніпровської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" основного боргу за поставлений природний газ у розмірі 34 730 610,06 грн, пені у розмірі 1 579 822,16 грн, 3% річних у розмірі 168 975,47 грн, інфляційні втрати у розмірі 214 009,16 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 440 321,00 грн.

27.08.2025 до господарського суду надійшла спільна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" та Комунального підприємства "Жилсервіс-Дніпро" Дніпровської міської ради про затвердження мирової угоди у справі №904/3539/24. До заяви долучено підписану сторонами мирову угоду від 20.08.2025.

Ухвалою суду від 11.09.2025 постановлено спільну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" та Комунального підприємства "Жилсервіс-Дніпро" Дніпровської міської ради про затвердження мирової угоди у справі №904/3539/24 - задовольнити; затвердити мирову угоду, укладену 20 серпня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" та Комунальним підприємством "Жилсервіс-Дніпро" Дніпровської міської ради в редакції, узгодженій сторонами.

11 лютого 2026 року від Комунального підприємства "Жилсервіс-Дніпро" Дніпровської міської ради до господарського суду надійшла заява про визнання ухвали суду від 11.09.2025 у справі №904/3539/24, такою, що не підлягає частковому виконанню. Заява мотивована добровільним виконанням. До заяви долучено копії платіжних інструкцій на суму 5 788 435,02 грн: №23/01/2 від 23.01.2026 на суму 964 739,17 грн; №24/12/2 від 24.12.2025 на суму 964739,17 грн; №27/11/1 від 27.11.2025 на суму 964 739,17 грн; №29/10/3 від 29.10.2025 на суму 964739,17 грн; №29/10/4 від 29.10.2025 на суму 964 739,17 грн; №29/10/2 від 29.10.2025 на суму 964739,17 грн.

Ухвалою суду від 27.02.2026 постановлено заяву Комунального підприємства "Жилсервіс-Дніпро" Дніпровської міської ради про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню (вх. №6614/26 від 11.02.2026) – задовольнити частково; визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий документ - ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 11.09.2025 у справі №904/3539/24, в частині стягнення з Комунального підприємства "Жилсервіс-Дніпро" Дніпровської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" грошових коштів у розмірі 3 858 956,68 грн; в іншій частині заяви про визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню - відмовити.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 13.05.2026 ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 27.02.2026 у справі №904/3539/24 в частині відмови у задоволенні заяви Комунального підприємства "Жилсервіс-Дніпро" Дніпровської міської ради – скасовано і у цій частині ухвалено нове рішення, яким визнано ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 11.09.2025 у справі №904/3539/24 про затвердження мирової угоди, такою, що не підлягає виконанню, в частині 1 929 478,34 грн у зв`язку з добровільним її частковим виконанням; в іншій частині ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 27.02.2026 у справі № 904/3539/24 залишено без змін.

09 червня 2026 року від Комунального підприємства "Жилсервіс-Дніпро" Дніпровської міської ради до господарського суду надійшла заява про визнання ухвали суду від 11.09.2025 у справі №904/3539/24, такою, що не підлягає частковому виконанню. Заява мотивована добровільним виконанням. До заяви долучено копію платіжної інструкції №24/02/6 від 24.02.2026 на суму 964 739,17 грн.

Стягувач (позивач) надав до суду відзив на заяву та зазначив, що грошові кошти у розмірі 964 739,17 грн були зараховані в рахунок погашення боргу за договором про постачання природного газу від 29.10.2025 №2369-ТКЕ(25)-03, відповідно до п. 1.1 договору від 02.12.2025 №ДЗК-2369-03. Окрім того, апеляційний суд надавав оцінку виключно правомірності зарахування коштів за іншими платіжними інструкціями (№ 24/12/2 від 24.12.2025 та № 23/01/2 від 23.01.2026) за попередні періоди. Спірна платіжна інструкція №24/02/6 від 24.02.2026 на суму 964 739,17 грн не була і не могла бути предметом дослідження під час ухвалення постанови апеляційного суду.

Задовольняючи відповідну заяву, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявником надано докази на підтвердження зазначених у частині другій ст. 328 ГПК України підстав визнання виконавчого документа (ухвали суду від 11.09.2025) таким, що не підлягає виконанню, в частині стягнення з Комунального підприємства "Жилсервіс-Дніпро" Дніпровської міської ради грошових коштів у розмірі 964 739,17 грн.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

За приписами ч. 1 ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Разом з тим, згідно ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Розділом V ГПК України врегулювано процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у господарських справах.

Як передбачено ч. 1 ст. 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами (ч. 3 ст. 327 ГПК України).

В пункті 2 частини першої статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" зазначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.

За приписами частини другої ст. 328 Господарського процесуального кодексу України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Отже, закон передбачає можливість визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом, однак наявними є обставини, які виключають необхідність проведення виконавчих дій за цим виконавчим документом.

У постановах від 24.06.2020 у справі № 520/1466/14-ц, від 09.09.2021 у справі №824/67/20, від 09.06.2022 у справі № 2-118/2001тВерховний Суд неодноразово зазначав, що сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що підтверджують відсутність матеріального обов`язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.

Підстави для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові (зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання) та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом наказу, зокрема: видача наказу за рішенням, яке не набрало законної сили; помилкової видачі наказу, якщо вже після видачі наказу у справі рішення суду було скасоване; видачі наказу двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу наказу вже після видачі його дубліката; пред`явлення наказу до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього наказу до виконання.

Наведена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.01.2018 у справі № 755/15479/15-ц.

Чинне процесуальне законодавство передбачає механізм нівелювання процедури примусового виконання судового наказу у разі відсутності відповідного обов`язку боржника шляхом визнання цього наказу таким, що не підлягає виконанню. При цьому Суд виходить із того, що правовий механізм визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, не обмежено переліком таких обставин, а пов`язується із наявністю самого обов`язку.

Подібні за змістом висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 914/3131/15, від 14.06.2018 у справі № 914/4134/15, від 06.07.2018 у справі № 918/882/15.

У постанові від 19.01.2023 у справі №824/2/22 Верховний Суд зазначив, що законодавець не дав чіткого визначення "інших причин" для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, у частині другій статті 432 ЦПК України. При цьому словосполучення "або з інших причин" не стосується припинення обов`язку боржника, який підлягає виконанню, а є іншими причинами, наприклад: в апеляційному чи касаційному порядку скасовано або змінено рішення суду, або ж у зв`язку з нововиявленими обставинами, а виконавчий лист ще не виконаний.

Апеляційний суд звертає увагу, що частина 2 статті 432 Цивільного процесуального кодексу України за своїм правовим регулюванням аналогічна частині 2 статті 328 ГПК України.

Верховний Суд в постанові від 12.10.2018 у справі №910/9026/13 зазначив, що в межах розгляду саме заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, встановлюється лише наявність чи відсутність чіткого та однозначного факту припинення обов`язку боржника добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, проте, не здійснюється перегляд самого судового рішення, самого спору по суті, встановлених судовим рішенням фактичних обставин справи, дослідження доказів, що свідчать про можливу зміну цих обставин, з прийняттям відповідних висновків. Такий перегляд судового рішення по суті можливий лише в апеляційному або в касаційному порядку чи за результатами перегляду за нововиявленими обставинами, а не в межах розгляду заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню ( п. 6.15 ). В свою чергу, саме результати такого перегляду в апеляційному або в касаційному порядку чи за результатами перегляду за нововиявленими обставинами з прийняттям відповідного судового рішення можуть стати підставою для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 16.01.2018 у справі №755/15479/15-ц, від 11.07.2019 у справі № 910/8665/17, від 30.03.2021 у справі № 910/8794/17.

Судом встановлено, що Комунальне підприємство "Жилсервіс-Дніпро" Дніпровської міської ради долучило до матеріалів справи платіжну інструкцію №24/02/6 від 24.02.2026 на суму 964 739,17 грн.

Призначення платежу: «на виконання мирової угоди у справі №904/3539/24 від 20.08.2025 за лютий 2026 року» (а.с. 6 том 3).

Вказане свідчить про волевиявлення платника (КП "Жилсервіс-Дніпро" ДМР) виконати зобов`язання, що міститься у мировій угоді сторін, затвердженій відповідною ухвалою суду.

Відповідно до п. 41 Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженої постановою Правління Національного банку України 29.07.2022 № 163, платник заповнює реквізит "Призначення платежу" платіжної інструкції так, щоб надавати отримувачу коштів повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється платіжна операція. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Надавач платіжних послуг платника перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у пункті 41 розділу II цієї Інструкції, лише за зовнішніми ознаками.

Умовами укладеної між сторонами мирової угоди не передбачено можливості самостійного розподілу стягувачем отриманих від боржника коштів з чітким призначенням їх сплати.

Водночас, в укладеній сторонами мировій угоді від 20.08.2025, яка затверджена господарським судом, сторони погодили, що:

- при перерахуванні грошових коштів Боржник зобов`язується у графі "призначення платежу" зазначати: "на виконання мирової угоди у справі №904/3539/24 (п. 4 мирової угоди);

- сплачені кошти першочергово зараховуються в рахунок погашення основного боргу. Далі погашається пеня (п. 5 мирової угоди);

- зобов`язання Боржника зі сплати платежів згідно з Графіком погашення заборгованості вважаються виконаними за умови надходження на рахунок Стягувана грошових коштів у строк та в сумі, визначені Графіком погашення заборгованості (п. 6 мирової угоди);

- у разі, коли у Боржника існує прострочена сума оплати щомісячних платежів за попередні місяці згідно з Графіком погашення заборгованості, Стягувач зараховує кошти, що надійшли від Боржника, як погашення заборгованості за простроченими платежами попередніх періодів незалежно від зазначеного в платіжній інструкції призначення платежу (п. 7 мирової угоди).

Отже, враховуючи зміст укладеної між сторонами мирової угоди від 20.08.2025, затвердженої ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.09.2025, яка набрала законної сили та згідно ст. 193 ГПК України відповідає вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України "Про виконавче провадження" і може бути подана для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що в даному випадку розподіл коштів не може здійснюватися із застосуванням ст. 534 ЦК України чи у будь-якому іншому порядку.

Поряд із цим, як вбачається з матеріалів справи, 02 грудня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (постачальник) та Комунальним підприємством "Жилсервіс-Дніпро" Дніпровської міської ради (споживач) укладено договір про зарахування коштів №ДЗК-2369-03 (а.с. 22-23 том 3).

В пункті 1 договору сторони дійшли згоди, що всі кошти, що надходять постачальнику за спожитий природний газ від споживача, незалежно від призначення платежу, вказаного споживачем у відповідних платіжних інструкціях, листах тощо, постачальник зараховує в наступній черговості:

з 15 числа місяця наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу в рахунок виконання зобов`язань споживача, що виникли за договором постачання природного газу №2369-ТКЕ(25)-03 від 29.10.2025 відповідно до акта/актів приймання-передачі природного газу за відповідний місяць постачання до його повного погашення (п. 1.1 договору);

з дня наступного після дня повного погашення зобов`язань споживача за договором постачання природного газу №2369-ТКЕ(25)-03 від 29.10.2025 зазначених у пункті 1.1 – на погашення заборгованості, що виникла у споживача за попередні періоди по договорах, за якими вже не здійснюється постачання природного газу, відповідно до призначення платежу.

Цей договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підписів печаткою (за наявності) або з дати накладення уповноваженим представником однієї зі сторін останнього у часі кваліфікованого електронного підпису/удосконаленого електронного підпису (надалі КЕп/УЕП) та діє до 30.09.2026 (п. 6 договору).

Договір підписано сторонами у сервісі вчасно 02.12.2025 (а.с. 25).

Втім, вказана норма договору (п. 1.1) не може змінювати зобов`язань сторін, визначених за мировою угодою, затвердженою судовим рішенням (ухвалою), що набрало законної сили, положенням якої у частині розподілу отриманих коштів вона не відповідає.

Узгодження сторонами в іншому укладеному між ними договорі з іншим предметом, порядку зарахування усіх коштів, до надходять від боржника, у тому числі на виконання умов мирової угоди, затвердженої судом, не є у розумінні ст. 534 ЦК України встановленням договором іншого порядку погашення вимог кредитора за мировою угодою, оскільки вказані положення фактично змінюють зміст умов мирової угоди та не були перевірені судом в порядку частин третьої – п`ятої ст.192 ГПК України під час її затвердження.

Звідси відсутні підстави для висновку, що сторони узгодили іншу черговість погашення вимог кредитора за мировою угодою від 20.08.2025, відмінну від встановленої у ст. 534 ЦК України, у договорі про зарахування коштів № ДЗК-2369-03 від 02.12.2025. Натомість така відмінна від ст. 534 ЦК України черговість передбачена у пунктах 5-7 самої мирової угоди.

Окрім того, договір № ДЗК-2369-03 був укладений щодо зобов`язань за іншим договором постачання газу № 2369-ТКЕ(25)-03 від 29.10.2025, який не був предметом розгляду у справі № 904/3539/24, не згадувався у мировій угоді та не існував у момент її постановлення. Зарахування коштів, призначених для виконання судового рішення, в рахунок погашення зобов`язань за іншим договором є неправомірним, оскільки суперечить принципу обов`язковості виконання судових рішень, закріпленому у ст.129-1 Конституції України та ст. 326 ГПК України.

Отже, у даному випадку відсутні підстави вважати, що боржник погодився на зміну призначення платежу після отримання коштів стягувачем, а сам факт існування договору від 02.12.2025 не нівелює прямого волевиявлення платника коштів, зафіксованого у платіжних документах.

Такі висновки відповідають змісту постанови Центрального апеляційного господарського суду від 13.05.2026 у даній справі.

Натомість скаржник не погоджується з ними та вважає, що фактично укладенням договору № ДЗК-2369-03 сторони змінили порядок здійснення розрахунків, що надає йому право самостійно на власний розсуд зараховувати усі грошові надходження від боржника в порядку, передбаченому умовами цього Договору. З огляду на що, вважає незастосовними висновки суд апеляційної інстанції в постанові від 13.05.2026 та вважає, що такі не становлять преюдицію при розгляді питання щодо визнання виконавчого документа (ухвали суду від 11.09.2025) таким, що не підлягає виконанню, в частині стягнення з Комунального підприємства "Жилсервіс-Дніпро" Дніпровської міської ради грошових коштів у розмірі 964739,17 грн.

Однак колегія суддів вважає помилковими такі міркування, оскільки Центральний апеляційний господарський суд у постанові від 13.05.2026 надав саме правову оцінку наведеним обставинам, яка знайшла своє відображення в оскаржуваній ухвалі.

В свою чергу, згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права, п. 1 ст. 6 якої гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі Шмалько проти України (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

У справі «Бурдов проти Росії» Європейський суд зазначив, що виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі Глоба проти України, no. 15729/07, від 05.07.2012).

У справі "Кайсин проти України" (Kaysin and Others v.Ukraine) Європейський Суд з прав людини наголосив, що правосуддя було б ілюзорним, як би внутрішній правопорядок держави дозволяв невиконання остаточного й обов`язкового рішення суду стосовно однієї з сторін.

У справі Фуклєв проти України (рішення від 07.06.2005) Європейський суд з прав людини вказав, що держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.

У рішенні від 17.05.2005 у справі Чіжов проти України (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої п. 1 ст. 6 Конвенції.

Сукупний аналіз рішень Європейського суду з прав людини у справах Алпатов та інші проти України, Робота та інші проти України, Варава та інші проти України, ПМП Фея та інші проти України достеменно засвідчує його однозначну позицію про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, та констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з Конституцією України.

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін.

Оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Стгеесе), від 19.03.1997; у справі "Бурдов проти Росії" (Buurdov v. Russia) від 07.05.2002; у справі "Ясюнієне проти Литви" (Jasiniene v. Lithuania) від 06.03.2003).

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Агрокомплекс проти України» від 06.10.2011 існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у значенні статті 1 Першого протоколу.

Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право мирного володіння майном, як це передбачено пунктом 1 статті 1 Першого протоколу (справа "Юрій Миколайович Іванов проти України", заява № 40450/04, рішення від 15.10.2009).

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26.06.2013 у справі № 1-7/2013 виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (див. також п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (див. також п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 922/4519/14, від 14.09.2020 у справі № 296/443/16-ц зазначено, що «забезпечення остаточності судового рішення та його неухильного виконання спрямоване на дотримання таких вимог верховенства права, як забезпечення прав і свобод людини, правової визначеності, доступу до правосуддя, законності. Порушення принципу обов`язковості виконання судового рішення суперечить вимогам правової визначеності».

Зважаючи на те, що грошове зобов`язання виникло на підставі укладеної мирової угоди від 20.08.2025, затвердженої ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.09.2025, яка набрала законної сили, то воно є узгодженим, а сама мирова угода є обов`язковою до виконання її сторонами в порядку, передбаченому її умовами.

Так, відповідачем представлено суду платіжну інструкцію №24/02/6 від 24.02.2026 на суму 964 739,17 грн з призначенням платежу: «на виконання мирової угоди у справі №904/3539/24 від 20.08.2025 за лютий 2026 року».

Одночасно з цим судом враховується, що 02.12.2025 між ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» та КП «Жилсервіс-Дніпро» було укладено Договір про зарахування коштів № ДЗК-2369-03, згідно з пп. 1.1., пп. 1.2. п. 1 якого всі кошти, що надходять Постачальнику за спожитий природний газ від Споживача, незалежно від призначення платежу, вказаного Споживачем у відповідних платіжних інструкціях, листах тощо, Постачальник зараховує в наступній черговості: з 15 числа місяця наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу в рахунок виконання зобов`язання Споживача, що виникла за Договором постачання природного газу № 2369-ТКЕ(25)-03 від 29.10.2025 відповідно до акта/ актів приймання-передачі природного газу за відповідний місяць постачання до його повного погашення; з дня наступного після дня повного погашення зобов`язання Споживача за договором постачання природного газу № 2369-ТКЕ(25)-03 від 29.10.2025 зазначених у пункті 1.1. – на погашення заборгованості, що виникла у Споживача за попередні періоди по договорах, за якими вже не здійснюється постачання природного газу, відповідно до призначення платежу.

Тобто, умовами даного договору сторони погодили порядок зарахування грошових коштів, що надходять від Споживача Постачальнику саме за спожитий природний газ, а значить Договір не може регулювати порядок виконання мирової угоди від 20.08.2025, затвердженої ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.09.2025, адже такий вже визначений її умовами та нормами законодавства (ГПК України, ЗУ «Про виконавче провадження»)

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.01.2021 у справі № 916/661/20 вказала, що мирова угода у позовному провадженні – це письмова домовленість між сторонами спору про його вирішення, яка укладається в добровільному порядку з метою припинити спір, на погоджених сторонами умовах. Тобто, відмовившись від судового захисту, сторони ліквідують наявний правовий конфлікт самостійним (без державного примусу) врегулюванням розбіжностей на погоджених умовах. Спір може бути врегульовано укладенням мирової угоди на будь-якій стадії господарського процесу, у тому числі на стадії виконання судового рішення.

Велика Палата у вказаній справі також дійшла висновку, що на відміну від звичайного договору, мирова угода у позовному провадженні укладається в процесі розгляду справи у господарському суді у формі та на умовах, передбачених процесуальним законодавством; підлягає затвердженню господарським судом; припиняє процесуально-правові відносини сторін; якщо мирова угода не виконується добровільно, вона виконується в порядку, встановленому для виконання судового рішення.

А у постанові Верховного Суду від 13.10.2021 у справі № 703/2714/19 наведено висновок, відповідно до якого припинення судового спору між сторонами у спосіб укладення мирової угоди, за умови його затвердження судом шляхом постановлення ухвали із закриттям провадження у справі, не передбачає права сторони змінювати правовідношення шляхом зобов`язання внесення змін до мирової угоди та виключає можливість у подальшому в судовому порядку змінювати мирову угоду шляхом ухвалення іншого судового рішення про внесення змін до раніше затвердженої мирової угоди тощо (див. також постанову Верховного Суду від 09.01.2024 у справі № 908/1276/21 (908/921/22)).

Більше того, апеляційний суд не може оминути увагою і той факт, що умови Договору № ДЗК-2369-03 стосуються зобов`язань за іншим договором постачання газу № 2369-ТКЕ(25)-03 від 29.10.2025, який не був предметом розгляду у справі № 904/3539/24, а відтак не може змінювати порядок розрахунків за укладеною мировою угодою.

Крім того, варто зазначити, що доказів зміни відповідачем призначення платежу чи погодження з позивачем на таку зміну (як от внаслідок помилково виконаного переказу коштів), матеріали справи не містять.

Натомість самостійно здійснивши зарахування грошових коштів у розмірі 964 739,17 грн в рахунок погашення боргу за договором про постачання природного газу від 29.10.2025 №2369-ТКЕ(25)-03, позивач також не довів безспірність своїх вимог, на відміну від тих, що виникли на підставі мирової угоди від 20.08.2025. Водночас доцільно зауважити, що вказане питання (існування заборгованості сторони за іншим договором) виходить за межі обставин, які досліджуються при розгляді відповідної заяви, адже судом має лише встановлюватися наявність чи відсутність факту припинення обов`язку боржника, що є предметом виконавчого документу, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Пунктом 6 затвердженої мирової угоди визначено, що: «Зобов`язання Боржника зі сплати платежів згідно з Графіком погашення заборгованості вважаються виконаними за умови надходження на рахунок Стягувача грошових коштів у строк та в сумі, визначені Графіком погашення заборгованості».

Пунктом 7 затвердженої мирової угоди обумовлено, що: «У разі, коли у Боржника існує прострочена сума оплати щомісячних платежів за попередні місяці, згідно з графіком погашення заборгованості, Стягувач зараховує кошти, що надійшли від Боржника, як погашення заборгованості за простроченими платежами попередніх періодів незалежно від зазначеного в платіжній інструкції призначення платежу».

Матеріалами справи підтверджено, що стягувачем було отримано від боржника грошові кошти у строки та у сумі, на умовах, передбачених мировою угодою та графіком платежів, а отже зобов`язання в частині оплати заборгованості за мировою угодою за лютий 2026 в розмірі 964 739,17 грн є належним чином виконаними, що є підставою для визнання виконавчого документа (ухвали суду від 11.09.2025) таким, що не підлягає виконанню, в частині стягнення з Комунального підприємства "Жилсервіс-Дніпро" Дніпровської міської ради означеної суми.

Колегія суддів зазначає, що зарахування коштів, призначених для виконання судового рішення, в рахунок погашення зобов`язань за іншим договором порушує принцип обов`язковості виконання судових рішень, закріплений у ст. 129-1 Конституції України та ст. 326 ГПК України, а доводи скаржника не спростовують правильності висновків щодо наявності підстав для задоволення заяви відповідача.

Отже, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин, порушень або неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до постановлення помилкової ухвали, не виявлено.

За таких умов, апеляційний суд доходить висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги та відповідно відсутність підстав для зміни чи скасування ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2026.

У відповідності до ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на її заявника.

Керуючись статтями 129, 236, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2026 у справі № 904/3539/24 залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2026 у справі №904/3539/24 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 28.07.2026

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя І.М. Кощеєв

Суддя А.Є. Чередко