Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №918/54/26 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2026 року Справа № 918/54/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Гудак А.В.

суддя Петухов М.Г.

секретар судового засідання Левчук Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтоком ОІЛ" на рішення Господарського суду Рівненської області від 04.05.2026 (суддя Політика Н.А., повне рішення складено 14.05.2026)

за позовом керівника Сарненської окружної прокуратури в інтересах держави

до 1) Рокитнівської селищної ради,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтоком ОІЛ"

про визнання недійсним договору оренди землі та повернення земельної ділянки

за участю:

прокурора – Лис Н.В.,

представник відповідача-1 – не з`явився,

представник відповідача-2 – не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 04.05.2026 позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди землі від 05.05.2025. Ухвалено повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Нафтоком ОІЛ" у комунальну власність територіальної громади в особі Рокитнівської селищної ради Сарненського району земельну ділянку площею 2,6201 га, кадастровий номер 5625055500:04:002:0001, що розташована за межами селища Томашгород на території Рокитнівської селищної ради Сарненського району Рівненської області в стані, не гіршому порівняно з тим, у якому товариство одержало її в оренду.

Суд першої інстанції встановив, що спірна земельна ділянка площею 2,6201 га, к.н.5625055500:04:002:0001 не входить до площі Клесівського родовища ділянки "Завіріччя", яку використовує ТОВ "Нафтоком ОІЛ" на підставі Спеціального дозволу на користування надрами від 31.12.2004 року №3667, що підтверджується ситуаційним планом спеціального дозволу на користування надрами від 31.12.2004 року № 3667 та інформацією Рокитнівської селищної ради від 30.12.2025 року.

Водночас, суд вказав, що селищною радою рішення №5265 від 09.04.2025 року прийнято на підставі заяви товариства та долученого до неї спеціального дозволу №3667, який в силу ч.2 ст.134 ЗК України не може слугувати підставою для отримання в оренду спірної земельної ділянки без проведення земельних торгів, оскільки остання розташована поза межами даного дозволу.

Господарський суд також зазначив, що передана в оренду земельна ділянка не призначена для забезпечення потреб ТОВ "Нафтоком ОІЛ" у сфері надрокористування згідно Класифікації видів цільового призначення земель, а докази використання на законних підставах товариством такої земельної ділянки для потреб, пов`язаних з користуванням надрами відсутні. Також на спірній земельній ділянці відсутні об`єкти нерухомого майна (будівлі, споруди), що перебувають у власності ТОВ "Нафтоком ОІЛ".

Відтак, суд дійшов висновку, що оскільки оспорювана земельна ділянка не входить в ділянку надр, надану ТОВ "Нафтоком ОІЛ" на підставі спеціального дозволу на користування надрами, а тому остання повинна надаватись у користування з урахуванням вимог ч.2 ст.124, 134, 135 ЗК України, а саме за результатами проведення земельних торгів. Однак, у порушення зазначених вимог земельного законодавства земельні торги не проводилися.

Таким чином, суд першої інстанції вказав, що Рокитнівська селищна рада при передачі спірної земельної ділянки в оренду ТОВ "Нафтоком ОІЛ" на позаконкурентних засадах надала незаконний пріоритет указаному товариству, а тому остання діяла всупереч інтересам територіальної громади та, відповідно, і держави, що не тільки не відображає волю територіальної громади на розпорядження земельними ділянками комунальної форми власності, а й порушує суспільні інтереси та інтереси територіальної громади.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що договір оренди землі від 05.05.2025 року укладений без дотримання вимог ч.1 ст.116, ч.1 ст.134, ст.135 ЗК України, а тому підлягає визнанню недійсним на підставі положень ст.203, 215 ЦК України.

Враховуючи те, що договір оренди землі від 05.05.2025 року підлягає визнанню недійсним, суд зазначив, що в силу вимог ст.216 ЦК України, земельна ділянка площею 2,6201 га з к.н.5625055500:04:002:0001 повинна бути повернута у комунальну власність Рокитнівської селищної територіальної громади.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить вказане рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апелянт, зокрема, вказує, що спірна земельна ділянка використовується товариством для потреб, пов`язаних з користуванням надрами, а саме як промисловий майданчик для зберігання автотранспорту та щебеневої продукції з метою її подальшого відвантаження.

Крім цього, звертає увагу, що на території земельної ділянки знаходяться об`єкти нерухомості та виробниче обладнання для здійснення господарської діяльності, а саме: дробарно-сортувальний комплекс з однією виробничою лінією, промплощадка, електропідстанція, склад ПММ, ремонтно-механічна майстерня, матеріально технічний склад, офіс підприємства, побутовий комплекс, що підтверджено проектом, тобто у користуванні товариства наявні об`єкти нерухомості на спірній земельній ділянці, які використовуються в господарській діяльності та побудовані ще до 2013 року.

Відтак, зауважує, що відповідач має на балансі та у власності відповідні об`єкти нерухомості на спірній земельній ділянці, а також відповідні дозволи на користування надрами та спецводокористування згідно отриманих дозволів, на що позивачем та судом не звернуто увагу.

Скаржник також зазначає, що текст позовної заяви фактично повністю відтворено в оскаржуваному рішенні місцевого господарського суду, тоді як суд не навів власних мотивів та правового обґрунтування прийнятого рішення, не виклавши жодних самостійних висновків щодо заявлених позовних вимог, що свідчить про порушення права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вважає, що суд першої інстанції при вирішенні спору послався на висновки, викладені у постанові Східного апеляційного господарського суду від 21.02.2024 року у справі №905/945/23, яка не є преюдиційною та не може бути врахована в даних правовідносинах, які склалися між сторонами спору. У даному випадку слід враховувати висновки, які викладені у постанові КГС ВС від 15.04.2026 року у справі №916/5004/23.

Щодо представництва інтересів держави у спірних правовідносинах апелянт зазначає, що прокурор у цих правовідносинах не міг виступати як самостійний суб`єкт при наявності компетентного органу - Рокитнівської селищної ради, що є порушенням вимог ст.23 Закону України "Про прокуратуру", яка містить виключний перелік підстав, за яких прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді.

У відповідності до ст.263 ГПК України прокурор подав відзив на апеляційну скаргу, у якому, зокрема, вказує, що матеріалами даної справи повністю спростовується твердження представника відповідача-2 про порушення його процесуальних прав, оскільки суд першої інстанції тричі задовольнив відповідні клопотання представника відповідача-2 з метою фактичного забезпечення реалізації процесуальних прав, що підтверджується ухвалами суду від 23.02.2026, 09.03.2026, 19.03.2026. Незважаючи на це, ТОВ "Нафтоком ОІЛ" не подало відзиву на позовну заяву та не зверталося із заявами про поновлення процесуальних строків чи витребування доказів, не надало письмових заперечень по суті спору, доказів на їх підтвердження, а тому відповідач не скористався наданими законом процесуальними правами.

Вважає, що твердження представника ТОВ "Нафтоком ОІЛ" про те, що суд першої інстанції не надав оцінки наявності на балансі та у власності відповідача об`єктів нерухомого майна, які розташовані на спірній земельній ділянці є безпідставним, оскільки відповідні докази у встановленому ГПК України порядку до суду першої інстанції взагалі не подавалися, а робочий робочий проект, який долучений до апеляційної скарги, є новим доказом у справі, тому не може бути прийнятий судом апеляційної інстанції.

При цьому, зауважує, що перелік документів, які можуть бути підставою для державної реєстрації права власності, визначений ст.27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а до 01.01.2013 визначався Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Ні зазначеними Законом, ні Тимчасовим положенням Робочий проект не віднесений до документів, які посвідчують виникнення права власності на об`єкти нерухомого майна.

Прокурор вказує, що за положеннями ст. 134 ЗК України, передача в оренду земельної ділянки без проведення земельних торгів можлива виключно за наявності на ній об`єкта нерухомого майна, право власності на який належним чином підтверджене. Однак, таких доказів представником відповідача не надано.

Крім того, зауважує, що оскаржуване рішення містить встановлені судом обставини справи, аналіз норм матеріального права, оцінку правового режиму спірної земельної ділянки, висновки щодо відсутності підстав для її передачі в оренду без проведення земельних торгів, а також мотиви визнання спірного договору оренди земельної ділянки недійсним та повернення земельної ділянки її власнику. Відтворення окремих доводів позовної заяви у судовому рішенні не свідчить про його незаконність, такі доводи підтверджені матеріалами справи та перевірені судом.

Також зазначає, що спірна земельна ділянка не використовується для потреб, пов`язаних із користуванням надрами відповідно до отриманого дозволу, а тому виняток, передбачений абз.2 ч.2 ст.134 ЗК України, не може бути застосований у даному випадку. Сам факт наявності у товариства спеціального дозволу на користування надрами не означає автоматичного поширення його дії на будь-які земельні ділянки, розташовані поза межами визначеної спеціальним дозволом площі.

Щодо представництва інтересів держави у спірних правовідносин прокурор вказує, що враховуючи, що Рокитнівська селищна рада - орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сама порушила інтереси держави, а інші органи, до повноважень яких законодавством віднесено питання розпорядження землями комунальної власності відсутні, відтак наявні підстави для звернення прокурора до суду за захистом інтересів держави в якості самостійного позивача без визначення органу, уповноваженого представляти інтереси держави у спірних правовідносинах.

Прокурор просить апеляційну скаргу ТОВ "Нафтоком ОІЛ" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської від 04.05.2026 – без змін.

У судове засідання, що відбулося 21.07.2026 року, Рокитнівська селищна рада та ТОВ "Нафтоком ОІЛ" не забезпечили явку повноважних представників. При цьому, відповідач-2 подав клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку із перебуванням його представника у щорічній відпустці.

Розглядаючи подане клопотання, колегія суддів зазначає, що за змістом ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема, з підстав першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Колегія суддів також звертає увагу, що норми чинного законодавства не обмежують представництво сторін конкретними особами, відтак, у відповідача-2 була можливість забезпечити участь іншого представника, для захисту своїх прав, при розгляді даної справи, оскільки він знав про призначення судового засідання саме на 21.07.2026 року задовго до вказаної дати.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У п.35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" ("Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989 вказано, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.

З огляду на вказане, зважаючи, що судом вжито необхідних заходів для завчасного повідомлення учасників справи про час і місце розгляду справи, приймаючи до уваги, що явка учасників в судове засідання обов`язковою не визнавалася, а також те, що правова позиція відповідача-2 викладена в апеляційній скарзі і про її зміну апелянт будь-яких заяв або клопотань не подавав, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про відкладення розгляду справи та відповідно можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представників відповідачів за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч.1, 4 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в них, відзив на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідно до Спеціального дозволу на користування надрами від 31.12.2004 року №3667 Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтоком ОІЛ" здійснює діяльність з видобування граніту Клесівського родовища ділянка "Завіріччя", площею 95,1 га. Строк дії дозволу до 31.12.2034 року.

Згідно з угодою №3667 про умови користування надрами з метою видобування корисних копалин від 09.07.2015 року, яка є додатком до вказаного дозволу, Держгеонадра надає надрокористувачу право користування ділянкою надр з метою видобування корисних копалин, а надрокористувач зобов`язується виконувати та дотримуватись умов користування ділянкою надр, передбачених Дозволом, цією Угодою та нормами діючого законодавства.

Рішенням Рокитнівської селищної ради від 09.04.2025 року №5265 "Про передачу земельної ділянки в оренду ТОВ "Нафтоком ОІЛ" за межами селища Томашгород загальною площею 2,6201 га" передано товариству в оренду терміном до 05.05.2034 (на термін дії спеціального дозволу на користування надрами від 31.12.2004 року № 3667) земельну ділянку площею 2,6201 га, к.н.5625055500:04:002:0001 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, включаючи об`єкти оброблення відходів, зокрема із енергогенеруючим блоком, на території Рокитнівської селищної ради Сарненського району Рівненської області.

За інформацією з Державного земельного кадастру, цільове призначення вказаної земельної ділянки - 11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.

На виконання вказаного рішення, 05.05.2025 року між Рокитнівською селищною радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нафтоком ОІЛ" (орендар) укладено договір оренди, за умовами п.1, 2, 15 якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, включаючи об`єкти оброблення відходів, зокрема, із енергогенеруючим блоком площею 2,6201 га, кадастровий номер 5625055500:04:002:0001, яка розташована за межами селища Томашгород на території Рокитнівської селищної ради Сарненського району Рівненської області.

Згідно із п.3, 4 договору, на земельній ділянці відсутній об`єкт нерухомого майна, а також не розташовані нежитлові приміщення.

Цільове призначення земельної ділянки: 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, включаючи об`єкти оброблення відходів, зокрема із енергогенеруючим блоком (п. 16 договору).

Відповідно до п.18 договору, після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку в стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

Право оренди ТОВ "Нафтоком ОІЛ" зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.05.2025 року (номер запису про інше речове право: 59999871).

Згідно інформації Рокитнівської селищної ради від 03.09.2025 року вказана земельна ділянка не підлягала передачі в оренду на земельних торгах (аукціоні) на підставі п.2 ст.134 ЗК України, оскільки ТОВ "Нафтоком ОІЛ" використовує її для потреб, пов`язаних з користуванням надрами.

Водночас згідно з ситуаційним планом спеціального дозволу на користування надрами від 31.12.2004 року № 3667, розробленим Державною службою геології та надр України, спірна земельна ділянка розташована за межами ділянки надр Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтоком ОІЛ".

Відповідно до листа Рокитнівської селищної ради від 30.12.2025 року земельна ділянка загальною площею 2,6201 га з кадастровим номером 5625055500:04:002:0001 не входить до меж ділянки надр, наданої Товариству з обмеженою відповідальністю "Нафтоком ОІЛ" відповідно до спеціального дозволу на користування надрами від 31.12.2004 року №3667.

Враховуючи викладене та вважаючи, що спірну земельну ділянку передано в оренду з порушенням вимог земельного законодавства, зокрема, без проведення земельних торгів, прокурор звернувся з даним позовом до суду.

Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в даній справі, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч.4 ст.53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до абз.2 ч.5 ст.53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Прокурор визначає склад відповідачів самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №483/448/20, від 20.06.2023 у справі №633/408/18, від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 узагальнила висновки щодо застосування норм права під час визначення повноважень прокурора та дійшла висновку, зокрема, що прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

Прокурор у цій справі звернувся до суду в інтересах держави як самостійний позивач, зазначаючи, що під час вирішення питання про передачу земельної ділянки комунальної власності в користування поза процедурою земельних торгів Рокитнівська селищна рада була зобов`язана діяти виключно на підставі закону, як орган, що здійснює повноваження власника землі від імені та в інтересах територіальної громади.

Водночас, прокурор вважає, що, будучи обізнаною про відсутність передбачених законом підстав для передачі ТОВ "Нафтоком ОІЛ" спірної земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів, Рокитнівська селищна рада прийняла протиправне рішення та в подальшому уклала оспорюваний договір оренди землі, фактично надавши цьому товариству незаконну перевагу. З огляду на викладене, у даній справі Рокитнівську селищну раду визначено відповідачем.

У постанові від 28.09.2022 у справі №483/448/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила що, оскаржуючи рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування та правочин щодо розпорядження майном, прокурор вправі звернутися до суду або як самостійний позивач в інтересах держави, визначивши такий орган відповідачем (коли оскаржується рішення останнього), або в інтересах держави в особі відповідного органу, зокрема тоді, коли цей орган є стороною (представником сторони) правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. У разі задоволення вимоги про визнання недійсним правочину та про повернення отриманого за ним (наприклад, земельної ділянки) чи про витребування майна від набувача таке повернення та витребування відбувається на користь держави чи територіальної громади, від імені яких відповідний орган може діяти тільки як представник. Такі висновки узгоджуються з постановами Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 (пункт 8.3).

Крім того, згідно п.115-117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі №925/1133/18, у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас, доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

При цьому, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.

Враховуючи викладене, а також з огляду на стверджуване прокурором порушення Рокитнівською селищною радою інтересів держави та визначення її відповідачем у цій справі, прокурор обґрунтував наявність підстав для представництва інтересів держави та звернувся до суду як самостійний позивач, оскільки орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є їх учасником і, на думку прокурора, сам порушив інтереси держави. Вказане спростовує відповідні доводи апеляційної скарги відповідача-2.

Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду справи по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Стаття 13 Конституції України регламентує, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

За приписами норм ст.14 Конституції України, ст.1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори, правочини, інші юридичні факти.

Частиною 1 ст.93 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), як кореспондується з ст.1 Закону України "Про оренду землі" визначено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст.13 Закону України "Про оренду землі").

Статтею 18 Кодексу України про надра визначено, що надання земельних ділянок для потреб, пов`язаних з користуванням надрами, провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством України. Земельні ділянки для користування надрами, крім випадків, передбачених статтею 23 цього Кодексу, надаються користувачам надр після одержання ними спеціальних дозволів на користування надрами чи гірничих відводів. Місцеві ради при наданні земельної ділянки для розробки родовищ корисних копалин місцевого значення одночасно надають у користування і надра.

За приписами ч.1, 4 ст. 66 ЗК України, до земель промисловості належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під`їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд.

Надання земельних ділянок для потреб, пов`язаних з користуванням надрами, проводиться після оформлення в установленому порядку прав користування надрами і відновлення земель згідно із затвердженим відповідним робочим проектом землеустрою на раніше відпрацьованих площах у встановлені строки.

Земельні ділянки усіх форм власності та категорій надаються у користування власникам спеціальних дозволів на геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислову розробку, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислову розробку родовищ) загальнодержавного та місцевого значення та (або) на видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення шляхом встановлення земельних сервітутів згідно з межами ділянок надр та строками дії відповідних спеціальних дозволів на користування надрами, а також за межами таких ділянок надр для будівництва та розміщення споруд/об`єктів, пов`язаних із зазначеним видом діяльності (з автоматичним продовженням строку дії земельного сервітуту в разі продовження строку дії відповідного спеціального дозволу на користування надрами). Встановлення земельних сервітутів для зазначених цілей здійснюється без зміни цільового призначення таких земельних ділянок, крім земель природно-заповідного фонду, оздоровчого призначення, рекреаційного призначення, історико-культурного призначення.

Відповідно до ч.1 ст.116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно зі ст. 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

За змістом ч.1, 2, 3 ст.124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

У відповідності до ч.2 ст.134 ЗК України, не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності, зокрема, у разі використання земельних ділянок для потреб, пов`язаних з користуванням надрами, та спеціального водокористування відповідно до отриманих дозволів.

Частиною 1 ст.24 Кодексу України про надра передбачено, що користувачі надр мають право здійснювати на наданій їм ділянці надр геологічне вивчення, комплексну розробку родовищ корисних копалин та інші роботи згідно з умовами спеціального дозволу або угоди про розподіл продукції.

Аналіз змісту наведених норм дає підстави для висновку, що передача земельної ділянки в користування без проведення земельних торгів на підставі положень ч.2 ст.134 ЗК України можлива лише у разі, якщо така земельна ділянка використовується для потреб, пов`язаних із користуванням надрами, відповідно до отриманого спеціального дозволу. Отже, для застосування зазначеного винятку має бути встановлено безпосередній зв`язок між конкретною земельною ділянкою та діяльністю з користування надрами, яка здійснюється надрокористувачем на підставі такого спеціального дозволу.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтоком ОІЛ" є надрокористувачем та здійснює діяльність з видобування граніту Клесівського родовища, ділянка "Завіріччя", на підставі Спеціального дозволу на користування надрами від 31.12.2004 року №3667, строк дії якого встановлено до 31.12.2034 року.

Рішенням Рокитнівської селищної ради від 09.04.2025 року №5265 "Про передачу земельної ділянки в оренду ТОВ "Нафтоком ОІЛ" за межами селища Томашгород загальною площею 2,6201 га" передано товариству в оренду строком до 05.05.2034 року земельну ділянку площею 2,6201 га, к.н.5625055500:04:002:0001, із цільовим призначенням для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, включаючи об`єкти оброблення відходів, зокрема із енергогенеруючим блоком.

Водночас, як вірно встановлено судом першої інстанції, згідно із ситуаційним планом спеціального дозволу на користування надрами від 31.12.2004 року №3667, розробленим Державною службою геології та надр України (лист Державної служби геології та надр України від 03.10.2025 року), а також інформацією Рокитнівської селищної ради від 30.12.2025 року, земельна ділянка площею 2,6201 га, к.н.5625055500:04:002:0001, не входить до площі Клесівського родовища ділянки "Завіріччя", яка використовується ТОВ "Нафтоком ОІЛ" на підставі зазначеного спеціального дозволу.

Відтак, сам факт наявності у ТОВ "Нафтоком ОІЛ" спеціального дозволу на користування надрами №3667 не міг бути достатньою правовою підставою для прийняття Рокитнівською селищною радою рішення від 09.04.2025 року №5265 про передачу в оренду спірної земельної ділянки без проведення земельних торгів, оскільки зазначений дозвіл не підтверджує використання саме цієї земельної ділянки для потреб, пов`язаних із користуванням надрами.

Інших належних та допустимих доказів у розумінні ст.76, 77 ГПК України, які б підтверджували використання ТОВ "Нафтоком ОІЛ" на законних підставах земельної ділянки з к.н.5625055500:04:002:0001 для потреб, пов`язаних з користуванням надрами, відповідач суду не надав.

Таким чином, оскільки спірна земельна ділянка не входить до меж ділянки надр, наданої ТОВ "Нафтоком ОІЛ" у користування на підставі спеціального дозволу на користування надрами №3667, її передача в оренду мала здійснюватися із дотриманням загального порядку, передбаченого земельним законодавством, а саме за результатами проведення земельних торгів.

Поряд із наведеним, щодо доводів апелянта про розташування на земельній ділянці об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності відповідача, як підстава для передачі спірної земельної ділянки без проведення земельних торгів, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до ч.2 ст.134 ЗК України, не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності, зокрема у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Таке положення законодавства спрямоване на забезпечення принципу цілісності об`єта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований (слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована), закріплений у положеннях ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України.

Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, зміст якого розкривається у наведених нормах, особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття. Отже, відповідно до зазначених правових норм власники споруди мають право на користування земельною ділянкою, на якій вона розташована (п. 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №921/158/18).

Тобто, відповідно до вимог ст.120, 124, ч.1, 2 ст.134 ЗК України, у зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно особа може набути право користування земельною ділянкою поза конкурсом лише під нерухомим майном та площею, необхідною для обслуговування і експлуатації (вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19).

З огляду на викладене, лише власник нерухомого майна має право отримати земельну ділянку комунальної власності у користування або власність на неконкурентних засадах.

Водночас, як встановлено судами, відповідно до п.3, 4 договору оренди землі від 05.05.2025 сторони підтвердили відсутність на спірній земельній ділянці будь-яких об`єктів нерухомого майна та нежитлових приміщень.

Крім того, згідно з інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №461433550 та 461434712 від 23.01.2026, за ТОВ "Нафтоком ОІЛ" не зареєстровано речових прав на будь-які об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 5625055500:04:002:0001.

Листом від 30.12.2025 року Рокитнівська селищна рада повідомила, що на земельній ділянці з к.н. 5625055500:04:002:0001 об`єкти нерухомого майна відсутні.

Будь-яких належних доказів на підтвердження наявності у ТОВ "Нафтоком ОІЛ" права власності на об`єкти нерухомого майна на спірній земельній ділянці, відповідачем суду не надано.

Колегія суддів не приймає до уваги поданий апелянтом разом з апеляційною скаргою витяг з Робочого проекту заміни одиниць технологічного устаткування та їх інженерних мереж, систем управління та автоматизації, які застаріли та технічний ресурс яких вичерпано ДСЛ ТОВ "Нафтоком ОІЛ", як доказ розташування на спірній земельній ділянці об`єктів нерухомого майна та виробничого обладнання, що перебувають у власності товариства, оскільки зазначений документ не був предметом дослідження суду першої інстанції. При цьому, апелянтом не заявлено клопотання про долучення нового доказу із наведенням причин неможливості його подання до суду першої інстанції, що є обов`язковою умовою його прийняття судом апеляційної інстанції відповідно до ч.3 ст. 269 ГПК України.

Таким чином, відсутність на спірній земельній ділянці об`єктів нерухомого майна, що належать ТОВ "Нафтоком ОІЛ" на праві власності, виключає можливість застосування до спірних правовідносин винятку, передбаченого ч.2 ст.134 ЗК України. Відтак спірна земельна ділянка могла бути передана товариству в оренду лише за результатами проведення земельних торгів.

Крім того, апеляційний суд додатково враховує, що відповідно до ст.1 Закону України "Про землеустрій" цільове призначення земельної ділянки - допустимі напрями використання земельної ділянки відповідно до встановлених законом вимог щодо використання земель відповідної категорії та визначеного виду цільового призначення; документація із землеустрою (землевпорядна документація) - затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, якими регулюється використання та охорона земель державної, комунальної та приватної власності, а також матеріали обстеження і розвідування земель тощо

Відповідно до додатку 59 до Порядку ведення Державного земельного кадастру "Класифікатор видів цільового призначення земельних ділянок", затв. постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051 "Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру", категорія земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення включає, зокрема, такі види цільового призначення земельних ділянок: 11.01 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємствами, що пов`язані з користуванням надрами; 11.02 Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.

Як вбачається з відомостей Державного земельного кадастру та п.16 договору оренди землі, спірній земельній ділянці з кадастровим номером 5625055500:04:002:0001 визначено вид цільового призначення 11.02 – для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.

Отже, спірна земельна ділянка має вид цільового призначення, відмінний від передбаченого для земельних ділянок, що використовуються підприємствами, пов`язаними з користуванням надрами, яким у Класифікаторі відповідає окремий код 11.01. Наведене додатково підтверджує правильність висновку суду першої інстанції про відсутність підстав вважати, що спірна земельна ділянка була передана в оренду для забезпечення потреб ТОВ "Нафтоком ОІЛ", пов`язаних із користуванням надрами, у розумінні ст.124, 134 ЗК України.

З огляду на встановлені обставини у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Рокитнівської селищної ради від 09.04.2025 №5265 "Про передачу земельної ділянки в оренду ТОВ "Нафтоком ОІЛ" за межами селища Томашгород загальною площею 2,6201 га" прийняте з порушенням вимог ч.2 ст.134 та ст.135 ЗК України, оскільки спірну земельну ділянку передано в оренду без проведення земельних торгів за відсутності передбачених законом підстав для застосування відповідного винятку. Відтак зазначене рішення є незаконним в силу вимог ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування", ст.152, 155 ЗК України.

Колегія суддів враховує, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі №483/448/20, п.9.67; від 05.07.2023 у справі №912/2797/21, п. 8.13; від 12.09.2023 у справі №910/8413/21, п.180).

Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі від 05.05.2025 та повернення земельної ділянки, апеляційний суд враховує наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад, керуючись законом, здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності (ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Положеннями ст.12 ЗК України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Порушення вимог законодавства під час розпорядження земельними ділянками комунальної власності не тільки не відображає волю територіальної громади на розпорядження земельними ділянками комунальної форми власності, а й порушує суспільні інтереси та інтереси територіальної громади.

Частиною 3 ст.152 ЗК України визначено, що захист прав на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання угоди недійсною.

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадах.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу.

Частиною 3 ст.215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Враховуючи встановлення факту незаконності прийнятого Рокитнівською селищною радою рішення №5265 від 09.04.2025 щодо передачі земельної ділянки в оренду ТОВ "Нафтоком ОІЛ", укладений на підставі вказаного рішення договір оренди землі від 05.05.2025 між Рокитнівською селищною радою та ТОВ "Нафтоком ОІЛ" суперечать ст.134, 135 ЗК України, а тому згідно ст.203, 215 ЦК України, підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду, надаючи роз`яснення у постанові від 18.09.2024 у справі №918/1043/21 щодо застосування наведених положень закону зазначала, що за змістом абз.1 ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов`язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю. Одним з таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo anteу фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов`язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абз.2 ч.1 ст.216 ЦК України).

За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається в його сторони. У разі неможливості здійснити реституцію в натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов`язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування (абз.2 ч.1 ст.216 ЦК України). Крім того, наслідком недійсності правочину є відшкодування за рахунок винної сторони другій стороні недійсного правочину або третій особі збитків і моральної шкоди, завданих у зв`язку із вчиненням недійсного правочину.

Відповідно до п.18 договору, після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку в стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

З огляду на визнання недійсним договору, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що у ТОВ "Нафтоком ОІЛ" виник обов`язок повернути у комунальну власність Рокитнівської селищної територіальної громади земельну ділянку площею 2,6201 га з кадастровим номером 5625055500:04:002:0001, що свідчить про наявність правових підстав для задоволення відповідної позовної вимоги як похідної.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне надати оцінку доводам щодо добросовісності ТОВ "Нафтоком ОІЛ" як набувача права оренди спірної земельної ділянки та дотримання принципу пропорційності втручання у його право мирного володіння майном.

Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України). Добросовісність набувача майна має значення для застосування як критерію законності втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті останнього.

На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (п.51 постанови від 26.06.2019 року у справі №669/927/16-ц, п.46.1 постанови від 01.04.2020 року у справі № 610/1030/18, п.6.43 постанови від 02.11.2021 року у справі № 925/1351/19).

Як встановлено судами, ТОВ "Нафтоком ОІЛ" набуло право оренди спірної земельної ділянки на підставі рішення Рокитнівської селищної ради від 09.04.2025 №5265, прийнятого з порушенням вимог земельного законодавства щодо обов`язковості проведення земельних торгів. Внаслідок цього товариство отримало право користування земельною ділянкою без проходження конкурентної процедури, що порушує інтереси територіальної громади як власника земельної ділянки щодо її ефективного та економічно вигідного використання.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав вважати ТОВ "Нафтоком ОІЛ" добросовісним набувачем права оренди спірної земельної ділянки, оскільки товариству було відомо про обставини, які виключали можливість передачі земельної ділянки без проведення земельних торгів. Зокрема, у 2008 році ця ж земельна ділянка вже передавалася ТОВ "Нафтоком ОІЛ" в оренду за результатами проведення аукціону, що свідчить про обізнаність товариства щодо конкурентного порядку набуття права користування такою земельною ділянкою.

Крім того, товариству було відомо про те, що спірна земельна ділянка не входить до меж ділянки надр, наданої йому у користування на підставі спеціального дозволу №3667, а також про відсутність на ній об`єктів нерухомого майна, які могли б бути підставою для застосування винятку, передбаченого ч.2 ст.134 ЗК України.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про недобросовісність ТОВ "Нафтоком ОІЛ" як набувача права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5625055500:04:002:0001 є обґрунтованим.

Враховуючи встановлені обставини щодо незаконності набуття ТОВ "Нафтоком ОІЛ" права оренди спірної земельної ділянки та недобросовісність орендаря, колегія суддів дійшла висновку, що її повернення у комунальну власність не порушує принципу пропорційності втручання у право мирного володіння майном, гарантоване ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Апеляційний суд також звертає увагу на те, що можливість втручання у право користування шляхом визнання недійсними правочинів передбачена у ЦК України. Підстави для такого визнання є доступними, чіткими, а наслідки їхнього застосування - передбачуваними для сторін правочинів.

У цьому випадку повернення спірної земельної ділянки з користування ТОВ "Нафтоком ОІЛ" відповідає критерію законності, оскільки здійснюється на підставі положень ст.203, 215, 216 ЦК України у зв`язку з порушенням сторонами правочину вимог земельного законодавства, зокрема, ч.2 ст.134 ЗК України щодо обов`язковості проведення земельних торгів за відсутності передбачених законом винятків. Зазначені норми права є доступними та передбачуваними, а їх офіційні тексти є публічними та загальнодоступними.

Втручання держави в право особи на мирне володіння майном є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду".

Правовідносини, пов`язані з наданням у користування земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка передана з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Отже, набуття ТОВ "Нафтоком ОІЛ" права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5625055500:04:002:0001 без проведення земельних торгів та за відсутності передбачених законом підстав для застосування відповідного винятку призвело до порушення встановленого порядку розпорядження землями комунальної власності та інтересів територіальної громади.

За таких обставин, повернення спірної земельної ділянки у комунальну власність відповідає легітимній меті відновлення законності у сфері земельних відносин та захисту публічного інтересу, а тому не є непропорційним втручанням у право мирного володіння майном.

Доводи апеляційної скарги щодо копіювання судом першої інстанції тексту позовної заяви прокурора, не заслуговують на увагу, оскільки саме по собі використання судом формулювань, наведених учасником справи, не свідчить про відсутність у судового рішення належної мотивації. Відповідно до ст.86, 236 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням та ухвалює рішення на підставі встановлених обставин справи із зазначенням мотивів його прийняття. У даному випадку суд першої інстанції надав оцінку поданим доказам, встановив юридично значимі обставини та навів правове обґрунтування висновків щодо заявлених позовних вимог, що виключає підстави для висновку про порушення вимог ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Незгода апелянта із висновками суду першої інстанції або тотожність окремих формулювань із процесуальними документами учасників справи не може розцінюватися як відсутність мотивування судового рішення.

Крім того, колегія суддів враховує, що суд першої інстанції забезпечив ТОВ "Нафтоком ОІЛ" можливість реалізувати свої процесуальні права, оскільки тричі задоволив клопотання представника відповідача-2 про відкладення розгляду справи, що підтверджується ухвалами суду від 23.02.2026, 09.03.2026 та 19.03.2026. Водночас, незважаючи на надані судом можливості, товариство не подало відзиву на позовну заяву, не надало заперечень щодо позовних вимог та доказів на їх підтвердження, а також не заявляло клопотань про поновлення процесуальних строків чи витребування доказів. Отже, відповідач-2 самостійно не скористався наданими йому законом процесуальними правами, а тому наведені в апеляційній скарзі доводи про порушення його права на справедливий судовий розгляд є безпідставними.

У силу приписів ч.1 ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст.73, 76-79, 86 ГПК України.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення рішення Господарського суду Рівненської області від 04.05.2026 без змін, з огляду на що апеляційна скарга ТОВ "Нафтоком ОІЛ" задоволенню не підлягають.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема судів, мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Зважаючи на викладене, апеляційний суд зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і в процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

Оскільки відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги, судовий збір за її подання покладається на скаржника згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись ст.269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

Рішення Господарського суду Рівненської області від 04.05.2026 у справі №918/54/26 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтоком ОІЛ" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена "29" липня 2026 р.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Петухов М.Г.

Суддя Гудак А.В.