Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №918/183/26 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року Справа №918/183/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Петухов М.Г.

суддя Гудак А.В.

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Бецько Людмили Василівни на рішення Господарського суду Рівненської області від 08.04.2026 та додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 21.04.2026 (суддя Церковна Н.Ф., повне рішення складено 13.04.2026, додаткове рішення - 21.04.2026)

за позовом Приватного підприємства науково-виробничого об`єднання "Агробіоіноватіка"

до Фізичної особи-підприємця Бецько Людмили Василівни

про стягнення в сумі 312923,59 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 08.04.2026 позов задоволено. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Бецько Людмили Василівни на користь Приватного підприємства науково-виробничого об`єднання "Агробіоіноватіка" заборгованість у розмірі 312923,59 грн, що складається з основного боргу - 199197,60 грн, пені - 31240,59 грн, 48% річних - 58087,26 грн, 10% штрафу - 19919,76 грн, збитків від інфляції - 4478,38 грн та 4693,85 грн судового збору.

Враховуючи встановлений судом факт поставки та прийняття відповідачем товару на загальну суму 349197,60 грн, зважаючи на відсутність заперечень покупця щодо його кількості, якості, комплектності чи вартості, а також приймаючи до уваги відсутність доказів повної оплати покупцем поставленого товару, суд дійшов висновку про порушення відповідачем зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати товару та як наслідок наявність правових підстав для задоволення позову в частині стягнення основного боргу у розмірі 199 197,60 грн.

Крім того, із врахуванням ч.2 ст.625 ЦК України, п.6.2., 6.3. договору, а також встановлених обставин справи щодо прострочення виконання відповідачем договірних зобов`язань з оплати поставленого товару, господарський суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми інфляційних втрат та 48% річних, пені та штрафу, зазначив про його арифметичну правильність, обґрунтованість та відповідність вимогам чинного законодавства. Відтак, дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення пені, 48 % річних, 10% штрафу, збитків від інфляції є законними та обґрунтованими, а отже такими, що мають бути стягнуті з відповідача на користь позивача.

Додатковим рішенням Господарського суду Рівненської області від 21.04.2026 стягнуто з Фізичної особи-підприємця Бецько Людмили Василівни на користь Приватного підприємства науково-виробничого об`єднання "Агробіоіноватіка" 10000,00 грн - судових витрат на професійну правничу допомогу.

Суд першої інстанції, враховуючи підтвердження позивачем належними доказами понесення витрат на професійну правничу допомогу, а також виходячи з критерію співмірності та неминучості судових витрат, дійшов висновку, що для цілей відшкодування за рахунок відповідача витрати позивача на професійну правничу допомогу підлягають задоволенню.

Не погоджуючись з ухваленими рішеннями, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Рівненської області від 08.04.2026 скасувати в частині пені - 31240,59 грн, 48% річних - 58087,26 грн, 10% штрафу - 19919,76 грн та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні зазначених вимог відмовити, а також скасувати додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 21.04.2026 та ухвалити нове, яким зменшити суму судових витрат на професійну правничу допомогу до 5000,00 грн.

Апелянт, зокрема, вказує, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги в частині застосування до відповідача комплексу штрафних санкцій, обмежився встановленням факту прострочення виконання грошового зобов`язання та перевіркою арифметичної правильності розрахунків позивача, однак не здійснив належного аналізу співмірності заявлених до стягнення сум наслідкам порушення, їх правової природи та допустимості їх одночасного застосування.

Водночас, зауважує, що судом не було враховано обставини, що характеризують реальну поведінку відповідача у спірних правовідносинах, а також подальший перебіг виконання зобов`язання після ухвалення рішення (сплата основного боргу у повному обсязі), що свідчить про відсутність у відповідача наміру ухилятися від виконання зобов`язання та підтверджує його добросовісність, спрямовану на належне врегулювання правовідносин із позивачем.

Вважає, що незважаючи на те, що зазначена обставина виникла після ухвалення рішення суду першої інстанції, вона підлягає врахуванню судом апеляційної інстанції як така, що має істотне значення для оцінки характеру порушення та визначення обсягу відповідальності відповідача.

Скаржник також зазначає, що сукупність заявлених позивачем та задоволених судом першої інстанції нарахувань фактично формує багаторівневу Відповідальність відповідача, що включає одночасне стягнення пені, процентів річних у підвищеному розмірі та штрафу. Одночасне застосування всіх зазначених видів відповідальності у повному обсязі фактично призводить до багаторазового покладення відповідальності за одне й те саме порушення, що не відповідає її компенсаційній природі та порушує баланс інтересів сторін.

Звертає увагу, що суд першої інстанції не здійснив належної оцінки співмірності заявлених до стягнення сум, не встановив, чи відповідає їх розмір реальним наслідкам порушення, та не перевірив, чи не мають вони надмірного характеру. Обмежившись формальним посиланням на умови договору, суд фактично усунувся від виконання обов`язку з перевірки обґрунтованості заявлених вимог.

Крім того, апелянт вказує, що окремої уваги потребує питання застосування процентів у розмірі 48% річних, оскільки суд беззастережно прийняв відповідну умову договору, не надавши оцінки її розумності та економічній обґрунтованості. У поєднанні з іншими нарахуваннями це призводить до необґрунтованого збільшення загального розміру відповідальності відповідача.

Відповідач вважає, що судом не враховано, що відповідач визнав наявність заборгованості та не заперечував проти її існування, погасив у повному обсязі основний борг, що саме по собі свідчить про добросовісну поведінку сторони. За таких обставин застосування до нього значного обсягу штрафних санкцій набуває карального характеру та не відповідає цілям цивільно-правової відповідальності. Таким чином, суд першої інстанції не забезпечив належного балансу інтересів сторін, не здійснив оцінки співмірності відповідальності та допустив множинне застосування санкцій за одне порушення, що свідчить про необґрунтованість рішення в оскаржуваній частині.

Щодо додаткового рішення суду першої інстанції апелянт вказує, що вимоги позивача були розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження, а тому беручи до уваги неспівмірність суми фіксованого гонорара зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількості підготовлених процесуальних документів, порядком розгляду справи, пред`явлена сума витрат на професійну правничу допомогу є явно неспівмірною і має бути зменшена до 5000,00 грн.

У відповідності до ст.263 ГПК України позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому, зокрема, вказує, що з моменту настання строків оплати за умовами договору (27.06.2026 та 07.07.2025) та зверненням позивачем до суду - минуло понад 8 місяців. При цьому, з моменту відкриття провадження у даній справі та до винесення рішення судом, відповідачем не було здійснено жодних розрахунків з позивачем, в тому числі жодних намірів/пропозицій на врегулювання спору, також не надходило.

Водночас, зауважує, що лише після оголошення рішення Господарським судом Рівненської області, а саме 08.04.2026, відповідачем було здійснено погашення основної суми заборгованості в сумі 199197,60 грн. Відтак, твердження апелянта про відсутність наміру ухилятися від виконання зобов`язання та підтвердження його добросовісності, спрямоване на належне врегулювання правовідносин із позивачем не відповідає дійсності, апелянт свідомо не здійснював погашення заборгованості тривалий час та робив все можливе, щоб затягувати розгляд справи.

Крім того, позивач зазначає, що чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою ст.627 ЦК України. Враховуючи положення п.6.2 договору поставки, погодженого та підписаного сторонами, позивачем здійснено нарахування пені за шість місяців прострочення виконання грошового зобов`язання, а також штрафу у розмірі 10 % від вартості товару, не оплаченого у встановлений договором строк, оскільки прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання перевищило 30 календарних днів.

Вказує, що відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України та умов договору, проценти річних та інфляційні втрати є способом захисту майнових прав кредитора, а не штрафною санкцією. Пунктом 6.3 договору передбачено нарахування 48% річних від простроченої суми та відшкодування інфляційних втрат, у зв`язку з чим позивач здійснив відповідні нарахування.

Також вважає, що витрати на правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн є співмірними зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, підготовкою процесуальних документів, витраченим часом адвоката, а тому підлягають стягненню у повному обсязі.

Враховуючи приписи абз.1 ч.10 ст.270 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Бецько Людмили Василівни на рішення Господарського суду Рівненської області від 08.04.2026 та додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 21.04.2026 у справі №918/183/26 без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.1, 4 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, відзив на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 25.04.2025 року між Приватним підприємством науково-виробничого об`єднання "Агробіоіноватіка" (постачальник) та Фізичною особою-підприємцем Бецько Людмили Василівни (покупець) було укладено договір поставки № 62, за умовами п.1.1. якого постачальник зобов`язується поставити (передати) у власність покупця товар, вказаний в специфікації (додатку) та/або видатковій накладній, що є невід`ємними додатками до цього договору, а покупець зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату.

Відповідно до п.1.3. договору, поставка товару здійснюється партіями. Під партією слід розуміти ту кількість товару, яка зазначена у специфікації (додатку) та/ або у видатковій накладній.

Пунктом 1.5. договору передбачено, що у випадку здійснення поставки товару після отримання 100% передоплати від покупця специфікація (додаток) сторонами не підписується. Постачальник залишає за собою право здійснити поставку товару без отримання передоплати, при цьому така партія товару має бути оплачена покупцем протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту поставки партії товару.

Згідно п.2.1. договору, загальна ціна договору складається з суми вартості всіх партій товару, поставлених постачальником протягом строку дії даного договору, із врахуванням вимог п.2.2.-2.3. договору, що є беззаперечним правом постачальника.

За положеннями п.2.5. договору, оплата за товар здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Датою оплати вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

На виконання умов договору постачальник поставив покупцю товар, що підтверджується видатковими накладними, зокрема, видатковою накладною №995 від 24.06.2025 на суму 218 281,20 грн (з датою оплати 27.06.2025); видатковою накладною №1101 від 02.07.2025 на суму 130 916,40 грн. (з датою оплати 07.07.2025).

Натомість, відповідач частково здійснив оплату поставленого товару, що підтверджується платіжним дорученням №@2PL534921 від 27.06.2025 на суму 150 000,00 грн.

Враховуючи неналежне виконання покупцем своїх договірних зобов`язань щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару, а також відсутність добровільного погашення заборгованості, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду, колегія суддів враховує, що відповідач оскаржує рішення Господарського суду Рівненської області від 08.04.2026 в частині стягнення з останнього пені, 48% річних, 10% штрафу.

Відтак, з урахуванням положень ст. 269 ГПК України щодо меж перегляду справи в суді апеляційної інстанції, приймаючи до уваги доводи та вимоги апеляційної скарги відповідача, рішення суду першої інстанції в частині стягнення основного боргу та інфляційних втрат судом не переглядається.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги відповідача щодо наявності підстав для зменшення пені та штрафу, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст.611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами ч.1 ст.546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

У відповідності до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.1, 2 ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 6.2. договору сторони погодили, що у разі прострочення грошового зобов`язання покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання за весь період прострочки. Крім того, при простроченні оплати товару тривалістю більш ніж на 30 (тридцять) календарних днів постачальник додатково нараховує штраф у розмірі 10 (десяти) відсотків від неоплаченої в установлений строк вартості товару.

Судом першої інстанції було здійснено перевірку розрахунку пені в сумі 31240,59 грн та 10% штрафу в сумі 19919,76 за період прострочення та встановлено, що заявлені позивачем суми є правомірними та арифметично вірними.

Водночас, апеляційний суд враховує, що відповідно до ст.233 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За змістом цієї норми, вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної суми штрафних санкцій таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо (постанова Верховного Суду від 03.12.2024 у справі №909/321/24).

Згідно з ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Застосоване у ст.551 ЦК та ст.233 ГК України словосполучення "суд має право" та "може бути зменшений за рішенням суду" свідчить про те, що саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (постанови Верховного Суду від 10.11.2022 у справі №910/15705/21, від 01.02.2023 у справі №914/3203/21, від 22.05.2024 у справі №911/95/20, від 18.12.2024 у справі №921/320/24).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зазначила, що для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч.3 ст.551 ЦК про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

Висновки про те, що застосування таких заходів відповідальності як стягнення неустойки має на меті забезпечити компенсаційний, а не каральний характер, містяться також у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №904/5645/19 та від 14.04.2021 у справі №922/1716/20.

Отже, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст.3, ч.3 ст.509 та ч.1, 2 ст.627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати.

Згідно мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання, не повинна перетворюватись на несправедливо покладений непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду.

Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень ч.3 ст.551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем, крім основного боргу, який становить 199197,60 грн, заявлено до стягнення пеню в розмірі - 31 240,59 грн, 10% штраф - 19919,76 грн, 48 % річних - 58087,26 грн, інфляційні втрати - 4 478,38 грн.

Таким чином, загальний розмір нарахувань за порушення грошового зобов`язання становить 113 725,99 грн, що складає 57,09 % від суми основної заборгованості.

За таких обставин, з урахуванням незначного періоду прострочення виконання зобов`язання, колегія суддів вважає, що сукупний розмір заявлених до стягнення нарахувань є неспівмірним із наслідками та розміром допущеного порушення та не відповідає їх компенсаційному характеру, оскільки фактично створює надмірний тягар для боржника.

Крім того, суд враховує, що після ухвалення рішення Господарського суду Рівненської області від 08.04.2026, відповідачем було здійснено погашення основної суми заборгованості у розмірі 199 197,60 грн, що підтверджується відповідними доказами та не заперечується сторонами.

Вказана обставина виникла після прийняття рішення судом першої інстанції, однак має значення для оцінки наслідків допущеного порушення та співмірності застосування заходів відповідальності, оскільки свідчить про фактичне виконання відповідачем основного грошового зобов`язання.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги принципи справедливості, добросовісності та розумності, встановлені судом обставини та докази, які містяться у матеріалах справи, колегія суддів дійшла висновку про застосування дискреційних повноважень щодо зменшення розміру пені та штрафу, наданих ст.551 ЦК України, та вважає справедливою, доцільною, обґрунтованою та такою, що цілком відповідає принципу верховенства права, необхідність зменшення розміру пені та штрафу на 50% у даній справі, що є співмірним у контексті балансу інтересів сторін та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін спору.

Із урахуванням зменшення розміру пені та штрафу на 50%, та зважаючи на те, що судом визнано обґрунтованим нарахування пені в сумі 31240,59 грн та 10% штрафу в сумі 19919,76 грн, стягненню з відповідача підлягає 15620,30 грн пені та 9959,88 грн штрафу.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що неустойка є лише санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому при зменшенні її розміру позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому становищі, а тому зменшення розміру пені та штрафу на 50% забезпечує захист майнових прав та інтересів позивача, а також відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Таким чином, в межах розгляду даної справи судом було враховано баланс інтересів сторін, та здійснено висновок про зменшення розміру пені та штрафу саме на 50%, чим дотримано мету існування та застосування неустойки, зокрема, щодо стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, та застосовано дискреційні повноваження саме щодо зменшення розміру санкцій, а не звільнення від їх сплати.

Щодо доводів апелянта про необґрунтованість та надмірність стягнення 48% річних, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з п.6.3 договору, сторони погодили, що у випадку прострочення виконання, покупець на вимогу постачальника у випадку прострочення виконання грошових зобов`язань сплачує на користь постачальника проценти в розмірі 48 процентів річних з простроченої суми та відшкодовує інфляційні втрати.

Зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19).

Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, щодо права суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі ст.625 ЦК України: "з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст.625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання."

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що Велика Палата Верховного Суду виклала такий висновок з обставин справи №902/417/18, в якій сторони у договорі погодили зміну розміру процентної ставки, передбаченої ч.2 ст.625 ЦК України і встановили її у розмірі 40 % річних від несплаченої вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути оплачений, та 96% річних від несплаченої ціни товару з моменту спливу дев`яноста календарних днів до дня повної оплати. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, фактично, визначені договором 96% річних є саме способом отримання кредитором доходу, тому, з метою запобігання такому безпідставному збагаченню, розмір належної до стягнення суми відсотків річних було обмежено.

Отже, за висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, суд має право на зменшення розміру заявлених на підставі ст.625 ЦК України відсотків саме у випадку їх збільшення сторонами у договорі.

Аналогічний висновок, викладено у постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі №921/94/21, у постанові від 22.02.2024 у справі №915/1723/21.

Враховуючи, що загальний розмір нарахувань за порушення грошового зобов`язання становить 113 725,99 грн (57,09 % від суми основної заборгованості), приймаючи до уваги незначний період прострочення виконання зобов`язання, а також керуючись принципами справедливості, розумності та верховенства права, суд дійшов висновку про зменшення розміру нарахованих позивачем 48 % річних на 50 %, що становить 29 043,63 грн.

Пунктом 2 ч.1 ст.275 ГПК України встановлено, що за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до п.3, 4 ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції не надав належної оцінки обставинам справи, які свідчать про неспівмірність заявлених до стягнення штрафних санкцій та 48 % річних наслідкам допущеного відповідачем порушення та безпідставно не застосував ч.3 ст.551 ЦК України у спірних правовідносинах.

У зв`язку із наведеним оскаржуване рішення підлягає зміні в частині стягнення пені, 10 % штрафу та 48 % річних шляхом зменшення їх розміру на 50 %. Таким чином, з відповідача підлягає стягненню 15620,30 грн - пені, 9 959,88 грн - 10 % штрафу та 29043,63 грн - 48 % річних. В іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Крім того, апеляційний суд зауважує, що судовий збір у разі зменшення судом розміру пені на підставі ч.3 ст.551 ЦК України покладається на відповідача без урахування зменшення, оскільки таке зменшення не є наслідком необґрунтованості позовних вимог в цій частині, а виключно застосування судами свого права на таке зменшення (аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду України від 03.04.2018 у справі №902/339/16, від 04.05.2018 у справі №917/1068/17).

З огляду на викладене, судовий збір за подачу позовної заяви та апеляційної скарги покладається на скаржника.

Оцінюючи наявність правових підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача щодо скасування додаткового рішення Господарського суду Хмельницької області від 21.04.2026, колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.

Конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість.

Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати, тоді як конституційне право на професійну правничу допомогу не може бути обмежено.

Згідно з ч.1, 2 ст.16 ГПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За приписами ч.1, 2 ст.126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.126 ГПК України).

Згідно заяви про ухвалення додаткового рішення, позивач просив стягнути з ФОП Бецько Л.В. витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.

Апеляційним судом встановлено, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді першої інстанції у даній справі позивач надав суду копії договору про надання правничої допомоги від 18.01.2026, додатку №3 до угоди відповідно, акта надання послуг від 18.02.2026 із описом наданих послуг на загальну суму 10 000,00 грн.

У відповідності до ч.5 ст.126 ГПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Верховний Суд з посиланням на ч.6 ст.126 ГПК неодноразово зазначав, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19).

Як вбачається зі змісту апеляційної скарги, відповідач зазначає, що справа була розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження. З огляду на неспівмірність розміру фіксованого гонорару складності справи, ціні позову, обсягу матеріалів справи, кількості підготовлених процесуальних документів та порядку розгляду справи, заявлений до відшкодування розмір витрат на професійну правничу допомогу вважає явно неспівмірним, у зв`язку з чим відповідач просить зменшити його до 5 000,00 грн.

Оцінюючи наведені доводи апелянта, колегія суддів вважає їх необґрунтованими, оскільки відповідачем не наведено належного обґрунтування та не надано доказів на підтвердження неспівмірності заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу критеріям, визначеним ч.4 ст.126 ГПК України, а також їх надмірності.

При цьому, самі лише посилання апелянта на розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, ціну позову, обсяг матеріалів справи та кількість підготовлених процесуальних документів не є достатніми підставами для висновку про неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу та їх зменшення.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, проаналізувавши зміст укладеного договору та обсяг надання юридичних послуг адвокатом в суді першої інстанції, враховуючи такі критерії як обґрунтованість, реальність, пропорційність, співмірність та розумність їхнього розміру з урахуванням предмету та підстав спору, складності справи та значення справи для сторін, що повністю узгоджується з процесуальними нормами права, а також приймаючи до уваги доводи відповідача щодо зменшення розміру витрат на правову допомогу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10000,00 грн.

Крім того, суд враховує, що зменшення судом розміру пені, штрафу та 48 % річних не є наслідком необґрунтованості позовних вимог, а є результатом реалізації судом права на зменшення розміру відповідальності, а тому такі обставини не є підставою для покладення на позивача витрат на професійну правничу допомогу згідно з п.3 ч.4 ст129 ГПК України.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення додаткового рішення Господарського суду Рівненської області від 21.04.2026 без змін, з огляду на що апеляційна скарга ФОП Бецько Л.В. у відповідній частині задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Бецько Людмили Василівни на рішення Господарського суду Рівненської області від 08.04.2026 та додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 21.04.2026 у справі №918/183/26 задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 08.04.2026 у справі №918/183/26 в частині стягнення пені, 10% штрафу, 48% річних змінити та викласти його в наступній редакції:

"Стягнути з Фізичної особи-підприємця Бецько Людмили Василівни ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Приватного підприємства науково-виробничого об`єднання "Агробіоіноватіка" (22800, Вінницька обл., Вінницький р-н, м.Немирів, вул. Соборна, 285Б, код ЄДРПОУ 41762401) пеню в розмірі 15620,30 грн, 10 % штрафу - 9 959,88 грн, 48 % річних - 29 043,63 грн".

3. У решті рішення Господарського суду Рівненської області від 08.04.2026 у справі №918/183/26 залишити без змін.

4. Господарському суду Рівненської області видати судовий наказ.

5. Додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 21.04.2026 у справі №918/183/26 залишити без змін.

6. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Петухов М.Г.

Суддя Гудак А.В.