Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №918/793/26 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

28 липня 2026 року Справа № 918/793/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Гудак А.В. , суддя Мельник О.В.

секретар судового засідання Приступлюк Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу керівника Дубенської окружної прокуратури

на ухвалу Господарського суду Рівненської області від 26.06.2026

(постановлену у м. Рівному)

у справі № 918/793/26 (суддя Політика Н.А.)

за позовом керівника Дубенської окружної прокуратури в інтересах держави

до відповідачів:

1) Демидівської селищної ради

2) ОСОБА_1

про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та повернення майна

за участю представників учасників справи:

прокурор - Клімашевич В.І.;

від Демидівської селищної ради - не з`явився;

від ОСОБА_1 - Малиновська М.М.

ВСТАНОВИВ:

Керівник Дубенської окружної прокуратури в інтересах держави звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Демидівської селищної ради, ОСОБА_1 , в якій просить:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений 10.04.2023 між Демидівською селищною радою та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом 10.04.2023, про що зроблено запис в реєстрі за № 284, предметом якого є будівля Демидівської дитячої школи естетичного виховання, загальною площею 130,9 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати ОСОБА_1 повернути територіальній громаді в особі Демидівської селищної ради нерухоме майно, а саме: будівлю Демидівської дитячої школи естетичного виховання, загальною площею 130,9 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Одночасно із позовною заявою прокурором подано заяву про забезпечення позову, в якій керівник Дубенської окружної прокуратури, просив вжити заходів забезпечення позову шляхом:

- накладення арешту на нерухоме майно: будівля Демидівської дитячої школи естетичного виховання загальною площею 130,9 кв. м, адреса: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2684852456040);

- заборони ОСОБА_1 вчиняти будь-які дії щодо об`єкта нерухомого майна: будівля Демидівської дитячої школи естетичного виховання загальною площею 130,9 кв.м, адреса: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2684852456040), у тому числі укладати договори/інші правочини, наслідком яких може бути зміна власника цього майна;

- заборони державним реєстраторам прав на нерухоме майно, у тому числі нотаріусам, та всім іншим органам (особам), уповноваженим на проведення державної реєстрації, вчиняти будь-які реєстраційні дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав та/або обтяжень на об`єкт нерухомого майна: будівля Демидівської дитячої школи естетичного виховання загальною площею 130,9 кв.м, адреса: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2684852456040), у тому числі вносити відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та/або його складових частин: Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек.

Господарський суд Рівненської області ухвалою від 26.06.2026 у справі № 918/793/26 відмовив у задоволенні заяви керівника Дубенської окружної прокуратури від 24.06.2026 про забезпечення позову у справі № 918/793/26.

Така ухвала мотивована тим, що прокурором не доведено вчинення ОСОБА_1 дій щодо відчуження майна, або що існує реальна загроза невиконання рішення суду.

Суд вказав, що самі лише припущення про можливість розпорядження майном не є достатньою підставою для забезпечення позову.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням із апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду звернувся керівник Дубенської окружної прокуратури, у якій просить ухвалу Господарського суду Рівненської області від 26.06.2026 у справі № 918/793/26 скасувати та задовольнити заяву про забезпечення позову.

Апеляційна скарга обґрунтована таким.

Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову прокурор вказав, що ОСОБА_1 , будучи зареєстрованим власником спірного майна, може розпорядитись вказаним майном шляхом вчинення дій (правочинів) щодо нього на користь будь-яких третіх осіб та/або вчинити дії щодо зміни об`єкта нерухомого майна (зміна цільового призначення та/або поділ/об`єднання тощо), що в свою чергу, призведе до неможливості реального поновлення інтересів власника відповідного нерухомого майна (держави в особі відповідного органу) в межах даної справи, без нових звернень до суду.

Також, до заяви додано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, який підтверджує власність ОСОБА_1 на спірне майно.

Таким чином, предметом цього спору є будівля Демидівської дитячої школи естетичного виховання, загальною площею 130,9 кв. м, вартістю 522 000 грн, а предметом позову, зокрема, вимога про його повернення у комунальну власність.

Тобто, забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогами, відповідні вимоги пов`язані з предметом спору і спрямовані на забезпечення виконання судового рішення в разі задоволення позову, що не враховано судом першої інстанції.

Суд першої інстанції зазначив про обов`язок прокурора довести обставини, які можуть настати лише в майбутньому, тобто підтвердити намір відповідача відчужити спірне майно або розпочаті ним дії щодо такого відчуження.

Однак саме така вимога суду суперечить правовій природі інституту забезпечення позову.

Метою забезпечення позову є запобігання виникненню обставин, які можуть істотно ускладнити або зробити неможливим виконання майбутнього судового рішення.

У цій справі відповідач є зареєстрованим власником спірного нерухомого майна, а отже відповідно до закону має можливість у будь-який момент здійснити його відчуження третім особам.

Саме існування такого повноваження щодо розпорядження нерухомістю створює ризик утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Вимога Господарського суду Рівненської області про надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Як арешт так і заборона ОСОБА_1 , державним реєстраторам прав на нерухоме майно та іншим уповноваженим суб`єктам вчиняти будь-які дії / правочини, наслідком яких може стати зміна власника спірної будівлі, виникнення обтяжень речового права, є такими заходами, які спрямовані на збереження існуючого наразі стану речей і є ефективним засобом запобігання неможливості чи утруднення ефективного захисту прав позивача у разі задоволення позовних вимог.

Вжиття заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ`я сторін, оскільки мета забезпечення позову - це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди позивачу.

За наведеного прокурор вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права та без врахування висновків Верховного Суду.

ОСОБА_1 подав суду апеляційної інстанції відзив, у якому вказує, що він придбав будівлю в аварійному стані, непридатному для використання без капітального ремонту, що підтверджується актами підготовки до аукціону.

Після придбання ним частково відремонтовано будівлю (вікна, стіни, дах), однак вона й дотепер залишається аварійною. Розпочатий капітальний ремонт виявився складнішим, ніж очікувалося, і потребує залучення фахівців та дозвільних документів (декларація на реконструкцію).

Згодом з`ясувалося, що документи на будівлю, підготовлені й оформлені сільською радою перед продажем, могли містити порушення. У зв`язку з цим до ОСОБА_1 звернулися представники прокуратури, яким він добровільно, без ухвали суду, надав доступ до приміщення та правовстановлювальних документів, надав пояснення щодо участі в аукціоні та жодним чином не перешкоджав розслідуванню. Протягом усього часу розслідування ОСОБА_1 не вчиняв жодних дій щодо відчуження майна чи оформлення іпотеки.

Із посиланням на те, що право власності є непорушним і може бути обмежене лише у випадках і порядку, встановлених законом, а також на ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зауважує, що має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Зазначає, що ОСОБА_1 , як власник будівлі за увесь час не намагався якимось чином відчужити будівлю, а прокуратурою не доведено такого наміру в теперішньому часі, а тому вважає, що такий захід як накладення арешту на будівлю дитячої школи естетичного виховання є недоцільним, а тільки завдасть непоправної шкоди репутації власника.

За наведеного просить відмовити в накладенні арешту.

Демидівська селищна рада не скористалася правом подати відзив на апеляційну скаргу прокурора, що відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду судового рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні Північно-західного апеляційного господарського суду прокурор підтримала доводи, наведені в апеляційній скарзі, наполягала на її задоволенні, зазначивши, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали було порушено норми процесуального права. З огляду на вказане, вважає, що ухвалу Господарського суду Рівненської області від 26.06.2026 у справі № 918/793/26 слід скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву керівника Дубенської окружної прокуратури про вжиття заходів забезпечення позову задовольнити.

Представниця відповідача - Новіцького Віталія Андрійовича в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечила, вважає їх необґрунтованими, а оскаржувану ухвалу такою, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону. Разом з тим повідомила суд, що її довіритель не заперечує проти розірвання спірного договору купівлі-продажу в добровільному порядку та зацікавлений в поверненні спірної будівлі та сплачених за неї коштів. З огляду на зазначене, просила суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

В судове засідання представник Демидівської селищної ради не з`явився.

Враховуючи приписи ст.ст. 269, 273 ГПК України про межі та строки розгляду апеляційних скарг в апеляційній інстанції, той факт, що Демидівська селищна рада була належним чином та своєчасно повідомлена про дату, час та місце судового засідання, про що свідчить довідка про доставку електронного листа (а. с. 123 на звороті), а також те, що явка представників сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представника вказаного відповідача.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення прокурора та представниці Новіцького В.А., перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при постановлені ухвали норм процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржувану ухвалу залишити без змін, виходячи з такого.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що керівник Дубенської окружної прокуратури в інтересах держави звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Демидівської селищної ради, ОСОБА_1 , в якій просить:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений 10.04.2023 між Демидівською селищною радою та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом 10.04.2023, про що зроблено запис в реєстрі за № 284, предметом якого є будівля Демидівської дитячої школи естетичного виховання, загальною площею 130,9 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати ОСОБА_1 повернути територіальній громаді в особі Демидівської селищної ради нерухоме майно, а саме: будівлю Демидівської дитячої школи естетичного виховання, загальною площею 130,9 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Одночасно із позовною заявою прокурором подано заяву про забезпечення позову, в якій керівник Дубенської окружної прокуратури, просив вжити заходів забезпечення позову шляхом:

- накладення арешту на нерухоме майно: будівля Демидівської дитячої школи естетичного виховання загальною площею 130,9 кв. м, адреса: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2684852456040);

- заборони ОСОБА_1 вчиняти будь-які дії щодо об`єкта нерухомого майна: будівля Демидівської дитячої школи естетичного виховання загальною площею 130,9 кв.м, адреса: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2684852456040), у тому числі укладати договори/інші правочини, наслідком яких може бути зміна власника цього майна;

- заборони державним реєстраторам прав на нерухоме майно, у тому числі нотаріусам, та всім іншим органам (особам), уповноваженим на проведення державної реєстрації, вчиняти будь-які реєстраційні дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав та/або обтяжень на об`єкт нерухомого майна: будівля Демидівської дитячої школи естетичного виховання загальною площею 130,9 кв.м, адреса: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2684852456040), у тому числі вносити відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та/або його складових частин: Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек.

Така заява обґрунтована тим, що:

- сама лише наявність у ОСОБА_1 правомочностей власника (право на власний розсуд розпорядитися майном згідно зі ст. 319 ЦК України) створює безумовну юридичну можливість відчуження будівлі в будь-який момент, у тому числі під час розгляду справи;

- із посиланням на практику Верховного Суду (зокрема постанови у справах № 914/444/25, № 922/3220/24) прокурор зазначає, що вимога доводити очевидні речі (наявність необмеженого права розпорядження майном) є завищеним стандартом доказування;

- невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду в разі задоволення позову;

- заявлені заходи є співмірними та збалансованими, оскільки не позбавляють відповідача права володіння і користування майном, господарської діяльності чи отримання доходів, а лише тимчасово обмежують право розпорядження.

Як зазначено вище, Господарський суд Рівненської області ухвалою від 26.06.2026 у справі № 918/793/26 відмовив у задоволенні заяви керівника Дубенської окружної прокуратури від 24.06.2026 про забезпечення позову у справі № 918/793/26.

Апеляційний господарський суд погоджується із такою ухвалою суду першої інстанції з таких підстав.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 23.06.2018 у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 у справі №909/526/18, від 21.01.2019 у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 у справі №925/288/17, від 26.09.2019 у справі №904/1417/19 тощо.

Метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Кюблер проти Німеччини").

Правові висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України у контексті мети та сутності забезпечення позову є послідовними і сталими, викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі №754/5683/22, у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі №910/1686/24, від 26.08.2024 у справі №922/1454/24 тощо.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) виключено; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) виключено; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Колегія суддів враховує, що забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача (боржника) або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача або особи, яка звернулася з відповідними вимогами у справі про банкрутство.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Таким чином, необхідною умовою вжиття заходів для забезпечення позову є наявність достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення ефективного судового захисту порушених чи оспорюваних прав позивача та у подальшому виконання рішення суду. Інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення ефективного судового захисту та гарантії виконання майбутнього судового рішення.

Адекватність заходу для забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Співмірність передбачає співвіднесення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків від заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

За змістом статті 136 ГПК України обґрунтування щодо необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Близькі за змістом висновки, викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.01.2019 у справі №902/483/18, від 28.08.2019 у справі №910/4491/19, від 12.05.2020 у справі №910/14149/19, від 13.01.2020 у справі №922/2163/17.

Колегія суддів наголошує на тому, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

Визначення такого поняття як арешт майна міститься у постанові Верховного Суду від 19.02.2021 у справі №643/12369/19. Так, арешт майна - це накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна.

Як було зазначено вище, предметом позову у цій справі є вимоги керівника Дубенської окружної прокуратури до Демидівської селищної ради, ОСОБА_1 про:

- визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного 10.04.2023 між Демидівською селищною радою та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом 10.04.2023, про що зроблено запис в реєстрі за № 284, предметом якого є будівля Демидівської дитячої школи естетичного виховання, загальною площею 130,9 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- зобов`язання ОСОБА_1 повернути територіальній громаді в особі Демидівської селищної ради нерухоме майно, а саме: будівлю Демидівської дитячої школи естетичного виховання, загальною площею 130,9 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Підставою для звернення прокурора з вищевказаною позовною заявою стали матеріали кримінального провадження, в межах якого встановлюється порушення процедури приватизації комунального майна, укладання спірного правочину перепрофілювання спірного приміщення чи збереження його профілю за результатами аукціону.

При цьому, обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, прокурор посилався на те, що у разі задоволення позовних вимог відповідач ( ОСОБА_1 ) може розпорядитись своєю власністю на власний розсуд у будь-який час.

Колегія суддів зауважує, що запропоновані прокурором заходи забезпечення позову стосуються безпосередньо предмету позову.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у п. 23 постанови від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 звернув увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Тому, наявність у ОСОБА_1 правомочностей власника спірного майна вказує на можливість у будь-який момент (в тому числі під час розгляду цієї справи судом, але до прийняття остаточного рішення) розпорядитися цим майном на користь третіх осіб, що може призвести до неможливості виконання рішення в цій справі (в разі задоволення позову), зокрема, в частині зобов`язання ОСОБА_1 повернути спірне майно.

Колегія суддів вважає помилковим висновок господарського суду першої інстанції про те, що у поданій прокурором на розгляд суду заяві про забезпечення позову викладені лише припущення заявника про те, що не вжиття заходів забезпечення позову може у майбутньому утруднити або зробити неможливим виконання судового рішення, забезпечення збалансованості інтересів сторін, запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям такого заходу прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками даного судового процесу, оскільки такі висновки суперечать наведеним вище правовим позиціям Верховного Суду щодо застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

В той же час, апеляційний господарський суд також враховує, що за змістом ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення як ст. 3 ЦК України загалом, так і п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Справедливість та добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Принцип добросовісності покладено, зокрема, в основу доктрини venire contra factum proprium, яка спрямована на унеможливлення суперечливої поведінки. Таким чином, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони договору чи відповідного правовідношення.

У випадку виникнення судового спору учасники цивільного обороту мають розуміти, що їхні дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 09.09.2024 у справі №466/3398/21).

Судова колегія також враховує, що з пояснень представниці ОСОБА_1 , наданих у судовому засіданні, вбачається, що останній у спірних правовідносинах діє добросовісно та не має наміру чинити перешкоди розгляду цієї справи чи розпоряджатися спірним майном на шкоду інтересам держави. Так, представниця відповідача повідомила суд, що ОСОБА_1 не заперечує проти розірвання спірного договору купівлі-продажу в добровільному порядку та зацікавлений у поверненні як спірної будівлі, так і сплачених за неї коштів. Така заінтересованість ОСОБА_1 обумовлена, по-перше, наявністю цього судового спору щодо правомірності набуття ним права власності на спірне майно, а по-друге, тим, що, на його переконання, він був введений в оману під час приватизації, оскільки в документації, на підставі якої проводився аукціон, не було зазначено про обмеження щодо використання будівлі виключно в освітніх цілях, що унеможливлює використання майна в інших сферах господарської діяльності.

За таких обставин колегія суддів вважає за недоцільне вжиття заходів забезпечення позову, оскільки поведінка ОСОБА_1 не свідчить про наявність реального наміру відчужити спірне майно чи іншим чином ускладнити виконання можливого судового рішення, а, навпаки, узгоджується з інтересами прокурора щодо повернення майна у комунальну власність.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що хоча обраний прокурором захід забезпечення позову і є співмірним із заявленими позовними вимогами, за встановлених обставин справи (зокрема, добровільна готовність ОСОБА_1 розірвати спірний договір та повернути майно і кошти) відсутня достатньо обґрунтована необхідність його застосування, а тому висновок місцевого господарського суду про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову по суті є правильним.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.

В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не підтверджуються встановленими обставинами справи, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, ухвалу Господарського суду Рівненської області від 26.06.2026 у справі №918/793/26 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу керівника Дубенської окружної прокуратури - без задоволення.

Керуючись статтями 255, 269, 270, 271, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу керівника Дубенської окружної прокуратури залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Рівненської області від 26.06.2026 у справі №918/793/26 залишити без змін.

2. Матеріали оскарження ухвали Господарського суду Рівненської області від 26.06.2026 у справі №918/793/26 надіслати Господарському суду Рівненської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "29" липня 2026 р.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Мельник О.В.