Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №910/1401/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" липня 2026 р. Справа№ 910/1401/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Чапляна С.Є.

суддів: Крижного О.М.

Пономаренка Є.Ю.

розглянувши у порядку письмового провадження без виклику учасників справи,

апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»

на рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 у справі № 910/1401/26 (суддя Ващенко Т.М.)

за позовом Військової частини НОМЕР_1

до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»

про стягнення 20 259,93 грн

ВСТАНОВИВ:

1. Стислий зміст позовних вимог та підстав позову

Військова частина НОМЕР_1 (далі - позивач, ВЧ НОМЕР_1 ) звернулася до Господарського суду міста Києва із позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі - відповідач, ДСГП «Ліси України») про стягнення 20 259,93 грн, з яких 8 989,79 грн пені за порушення строків поставки товарів за договором від 28.07.2025 № 764/4Д та 11 270,14 грн штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між ВЧ НОМЕР_1 та ДСГП «Ліси України» укладено договір поставки від 28.07.2025 № 764/4Д (далі - договір), відповідно до умов якого відповідач зобов`язався поставити товар у строк до 30.08.2025. Натоімість відповідач допустив прострочення поставки частини товару, а також несвоєчасно виконав зобов`язання щодо повної поставки товару, чим порушив умови зазначеного договору, у зв`язку з чим на підставі пункту 6.2 договору позивач просив стягнути з відповідача пеню у розмірі 8 989,79 грн та штраф у розмірі 11 270,14 грн за прострочення поставки товару понад тридцять днів.

2. Узагальнена позиція відповідача

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначив, що прострочення поставки товару відсутнє, оскільки позивач не виконав передбачений пунктом 3.1 договору обов`язок щодо надання довіреності на уповноважену особу для прийняття товару, яка, на думку відповідача, мала містити інформацію про місце поставки та готовність замовника прийняти товар. Відповідач вказував, що без таких відомостей був позбавлений можливості належним чином виконати договір. Також відповідач зазначив, що позивач не пред`являв претензій щодо порушення строків поставки та не скористався правом на розірвання договору.

Крім того, відповідач заперечував правильність розрахунку штрафних санкцій, посилаючись на те, що після укладення додаткової угоди про зменшення обсягу закупівлі на 0,09 м3 (437,40 грн) ця сума не могла враховуватися при обчисленні пені та штрафу. Також відповідач звертав увагу на допущену позивачем описку у викладенні позовних вимог щодо загального розміру неустойки.

3. Стислий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 у справі № 910/1401/26 позов задоволено повністю; стягнуто з ДСГП «Ліси України» на користь ВЧ НОМЕР_1 8 989 гривень 79 копійок пені, 11 270 гривень 14 копійок штрафу та 2 662 гривень 40 копійок судового збору.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідач допустив прострочення поставки товару, передбаченого договором поставки №764/4Д від 28.07.2025, а доводи відповідача про неможливість виконання зобов`язання через ненадання позивачем довіреності не підтверджені належними доказами та не свідчать про відсутність вини відповідача у порушенні строків поставки.

4. Надходження до суду апеляційної інстанції апеляційної скарги та її узагальнені доводи

Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 у справі № 910/1401/26, ДСГП «Ліси України» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 у справі № 910/1401/26 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Військової частини НОМЕР_1 до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про стягнення 20 259,93 грн відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та неправильно застосував норми матеріального права.

Скаржник зазначив, що позивач не виконав вимоги п. 3.1 договору, оскільки не надав довіреність на особу, уповноважену приймати товар, а також не повідомив конкретне місце поставки товару, що, на думку скаржника, унеможливило своєчасне виконання зобов`язання з поставки.

Скаржник також наголосив, що позивач не скористався правом на розірвання договору, передбаченим п. 4.4 договору, що, як вважає скаржник, свідчить про відсутність порушення з його боку.

За подання апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір в сумі 3993,60 грн.

5. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу ВЧ НОМЕР_1 просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва - без змін.

Позивач зазначив, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав належну оцінку всім доказам.

Зокрема, пункт 3.1 договору не визначає зміст довіреності та не покладає на замовника обов`язку повідомляти місце поставки шляхом її оформлення.

Також позивач зазначив, що відповідач протягом виконання договору не звертався із вимогами щодо уточнення місця поставки чи надання довіреності та не виконав передбачений п. 4.5 договору обов`язок щодо повідомлення про дату відвантаження товару, а тому доводи апеляційної скарги є необґрунтованими.

6. Рух апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 12.05.2026 матеріали апеляційної скарги ДСГП «Ліси України» у справі № 910/1401/26 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді (судді-доповідача) Чапляна С.Є., суддів Крижного О.М., Пономаренка Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2026 за апеляційною скаргою ДСГП «Ліси України» відкрито апеляційне провадження та постановлено здійснювати розгляд справи у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

7. Позиція суду апеляційної інстанції

Згідно з ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1, 2, 4, 5 ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції встановив таке.

7.1. Обставини, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Між ВЧ НОМЕР_1 (замовник) та ДСГП «Ліси України» (постачальник) 28.07.2025 укладено договір поставки № 764/4Д, за умовами якого відповідач зобов`язався поставити позивачу лісоматеріали круглі на загальну суму 1 153 375,20 грн, а позивач - прийняти та оплатити зазначений товар.

Відповідно до умов договору та погоджених сторонами графіків поставки товар мав бути поставлений не пізніше 30.08.2025.

На виконання договору відповідач поставив основну частину товару у встановлені строки, однак товар за товарно-транспортними накладними від 24.10.2025 № А40988 на суму 121 699,26 грн та від 31.10.2025 № 990735 на суму 38 865,42 грн був поставлений із простроченням, а товар у кількості 0,009 мі на суму 437,40 грн сторонами в подальшому виключено із предмета поставки шляхом укладення додаткової угоди № 1 від 16.12.2025.

Відповідач порушив погоджені сторонами строки поставки товару, у зв`язку з чим позивач відповідно до п. 6.2 договору нарахував пеню у розмірі 8 989,79 грн та штраф у розмірі 11 270,14 грн.

Оцінивши доводи відповідача щодо ненадання позивачем довіреності, передбаченої п. 3.1 договору, суд першої інстанції дійшов висновку, що такі доводи є необґрунтованими, оскільки умовами договору не визначено форми та змісту такої довіреності, а її відсутність не свідчить про неможливість виконання відповідачем обов`язку щодо своєчасної поставки товару. Крім того, відповідач не звертався до позивача з вимогами щодо визначення місця поставки або внесення відповідних змін до договору.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок штрафних санкцій, суд першої інстанції визнав його арифметично правильним, таким, що відповідає умовам договору та вимогам чинного законодавства, у зв`язку з чим рішенням від 07.05.2026 позов задовольнив повністю.

7.2. Оцінка висновків суду першої інстанції, доводів учасників справи та мотиви, з яких виходить апеляційний суд при ухваленні рішення

З огляду на предмет та підстави заявленого позову, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, суд апеляційної інстанції має з`ясувати, чи допустив відповідач порушення строків поставки товару, встановлених договором, чи впливає ненадання позивачем довіреності, передбаченої п. 3.1 договору, на виникнення у відповідача обов`язку щодо своєчасної поставки товару, а також чи правильно суд першої інстанції встановив наявність підстав для застосування до відповідача відповідальності у вигляді пені та штрафу відповідно до умов договору та вимог законодавства.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів.

За змістом ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію, а кредитор має право вимагати виконання цього обов`язку.

Статтею 627 ЦК України встановлено принцип свободи договору, відповідно до якого сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасно принцип свободи договору кореспондується із закріпленим ст. 629 ЦК України принципом обов`язковості договору (pacta sunt servanda), відповідно до якого укладений договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зазначений принцип неодноразово застосовувався Верховним Судом, який наголошував, що після укладення договору сторони не можуть ухилятися від виконання прийнятих на себе зобов`язань або змінювати погоджені умови шляхом власного тлумачення договору (зокрема, постанова Верховного Суду від 26.01.2022 у справі №910/10097/20).

Таким чином, жодна зі сторін після укладення договору не вправі односторонньо змінювати погоджений сторонами порядок виконання зобов`язання або доповнювати його новими умовами, які не передбачені договором. Саме з цієї причини посилання відповідача на необхідність зазначення у довіреності місця поставки не може бути прийняте судом, оскільки така умова сторонами не погоджувалася.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог законодавства, звичаїв ділового обороту та принципів добросовісності.

Верховний Суд у постанові від 16.06.2023 у справі № 916/302/22 зазначив, що належне виконання договірного зобов`язання передбачає його виконання не лише у повному обсязі, а й у строки, погоджені сторонами договору.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню саме у цей строк.

Відповідно до ч.1 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця, а покупець - прийняти його та оплатити.

З аналізу наведених положень ст.ст. 526, 530, 712 ЦК України вбачається, що істотним елементом належного виконання договору поставки є передання товару покупцеві саме у строк, погоджений сторонами. Невиконання цього обов`язку у встановлений договором строк є порушенням договірного зобов`язання незалежно від того, чи був товар поставлений у подальшому. Саме факт прострочення виконання зобов`язання є фактом, який має юридичне значення та з яким закон та договір пов`язують виникнення відповідальності зобов`язаної сторони.

З аналізу зазначених норм випливає, що належним виконанням зобов`язання є не лише його виконання взагалі, а й виконання у погоджений сторонами строк.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Порушенням зобов`язання є, зокрема, прострочення його виконання.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, яка може бути встановлена договором у вигляді штрафу або пені.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, сторонами погоджено графік поставки товару, відповідно до якого поставка мала бути завершена не пізніше 30.08.2025.

Факт поставки частини товару лише 24.10.2025 та 31.10.2025 сторонами не заперечується.

Таким чином, факт прострочення виконання відповідачем договірного зобов`язання підтверджується належними доказами та не спростований скаржником.

Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність довіреності

Основним доводом апеляційної скарги є твердження відповідача про ненадання позивачем довіреності, передбаченої п. 3.1 договору, а тому відповідач був позбавлений можливості здійснити поставку товару.

Колегія суддів не може погодитися із зазначеним доводом з огляду на таке.

Так, відповідно до п. 3.1 договору довіреність на особу, уповноважену приймати товар, мала бути надана замовником до моменту його відвантаження. Водночас п. 4.5 договору саме на постачальника покладено обов`язок не пізніше ніж за два робочі дні письмово повідомити представника замовника про дату відвантаження товару. Матеріали справи не містять доказів здійснення відповідачем такого повідомлення, звернення до позивача з вимогою надати довіреність або інших доказів його фактичної готовності здійснити поставку у погоджений строк.

Ані п. 3.1 договору, ані будь-яке інше його положення не містять вимоги щодо обов`язкового зазначення у відповідній довіреності місця поставки, конкретної дати відвантаження або будь-яких інших умов виконання договору.

Тобто сама по собі довіреність є документом, що посвідчує повноваження представника на прийняття товару, однак не визначає моменту виникнення обов`язку постачальника здійснити поставку.

При цьому саме по собі ненадання довіреності не припиняло обов`язок відповідача виконати договір та не позбавляло його можливості діяти добросовісно з метою належного виконання зобов`язання.

Відповідно до ст.ст. 213, 637 ЦК України при тлумаченні умов договору враховується буквальне значення його слів і понять, а у разі неможливості встановити зміст умови - дійсна спільна воля сторін. Суд не вправі шляхом тлумачення доповнювати договір новими умовами, яких сторони не погодили.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у своїх постановах від 18.03.2021 у справі № 910/9525/19 та від 14.07.2021 у справі №910/8781/20.

При цьому матеріали справи не містять доказів того, що відповідач до спливу строку поставки звертався до позивача із вимогою надати довіреність, повідомити місце поставки або усунути будь-які перешкоди для виконання договору. Відсутність таких звернень свідчить, що під час виконання договору відповідач не вважав зазначені обставини такими, що унеможливлюють належне виконання зобов`язання.

Отже, доводи скаржника фактично ґрунтуються на розширеному тлумаченні пункту 3.1 договору, яке не відповідає його буквальному змісту.

Більше того, матеріали справи свідчать, що протягом виконання договору відповідач неодноразово здійснював поставку товару позивачу, незважаючи на ті самі умови договору.

Верховний Суд у постановах від 10.04.2019 у справі №390/34/17 та від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 звернув увагу, що поведінка сторони має бути послідовною, а особа не може діяти всупереч власній попередній поведінці (доктрина venire contra factum proprium).

Тому сторона, яка протягом тривалого часу виконувала договір саме у такий спосіб, не може після виникнення спору посилатися на інше тлумачення умов договору лише з метою уникнення відповідальності.

Відповідачем не доведено, що ненадання позивачем довіреності перебувало у причинному зв`язку з порушенням строку поставки та становило прострочення кредитора у розумінні ст. 613 ЦК України, внаслідок якого відповідно до ч. 4 ст. 612 ЦК України прострочення боржника не настало

Щодо доводів про нерозірвання договору

Колегія суддів також відхиляє доводи скаржника про те, що позивач не скористався правом на розірвання договору свідчить про відсутність порушення з боку відповідача.

Право кредитора на розірвання договору є одним із можливих способів захисту його прав, однак його реалізація не є обов`язковою умовою застосування інших способів захисту, передбачених договором або законом.

Сам факт того, що позивач не скористався правом на розірвання договору, не спростовує встановленого матеріалами справи факту прострочення поставки товару та не звільняє відповідача від відповідальності, погодженої сторонами у п. 6.2 договору.

Щодо доводів про відсутність вини відповідача

Відповідно до ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.ст.76, 77 ГПК України суд бере до уваги лише належні та допустимі докази.

За змістом ст.86 ГПК України оцінка доказів здійснюється судом за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх доказів.

Водночас скаржником не подано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що прострочення поставки товару було зумовлене діями чи бездіяльністю позивача або існували об`єктивні перешкоди для своєчасного виконання договору.

Посилання скаржника на ст. 614 ЦК України також не спростовують правильності висновків місцевого господарського суду.

За змістом ч. 2 ст. 614 ЦК України саме боржник повинен довести відсутність своєї вини.

При цьому обов`язок доведення відсутності вини не може вважатися виконаним лише шляхом наведення припущень або власного тлумачення умов договору. Відповідач повинен подати належні та допустимі докази, які підтверджують існування об`єктивних обставин, що унеможливлювали своєчасне виконання зобов`язання.

Отже, саме на відповідача як на боржника покладається обов`язок доведення відсутності своєї вини у порушенні зобов`язання. При цьому таке доведення повинно підтверджуватися належними та допустимими доказами, а не лише посиланнями на власне тлумачення умов договору.

Разом із тим матеріали справи не містять жодного доказу того, що відповідач звертався до позивача із вимогою повідомити місце поставки, надати іншу довіреність, уточнити порядок приймання товару або що поставка не могла бути здійснена саме через дії позивача.

Також відповідачем не надано доказів направлення повідомлення, передбаченого пунктом 4.5 договору, про готовність до відвантаження товару.

Отже, відповідач не довів наявності обставин, які б свідчили про неможливість своєчасного виконання ним договірного зобов`язання.

Щодо розрахунку штрафних санкцій

Колегія суддів також погоджується із висновком суду першої інстанції щодо правильності розрахунку пені та штрафу.

Зазначений розрахунок здійснено відповідно до п. 6.2 договору, яким сторони погодили розмір відповідальності за порушення строків поставки товару.

Сам по собі факт укладення сторонами у подальшому додаткової угоди про зменшення загального обсягу поставки не спростовує факту вже допущеного прострочення.

Оскільки порушення строку поставки виникло до укладення додаткової угоди, внесення сторонами змін до договору щодо кількості товару не впливає на факт уже допущеного прострочення та не усуває підстав для застосування погодженої сторонами відповідальності.

Таким чином, підстав для неврахування відповідної частини вартості товару при визначенні відповідальності відповідача суд апеляційної інстанції не встановив.

З урахуванням наведеного колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин, належним чином оцінив наявні у справі докази відповідно до вимог ст. 86 ГПК України, правильно застосував норми матеріального права та не допустив порушень норм процесуального права.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують установлених судом першої інстанції обставин та не свідчать про неправильне застосування ним норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Інші доводи апеляційної скарги

Інші аргументи сторін досліджені апеляційним судом і не наводяться у тексті цієї постанови, оскільки не покладаються в її основу і не впливають на висновки апеляційного суду. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, та в силу ч. 4 ст. 11 ГПК України застосовується апеляційним господарським судом як джерело права, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) від 10.02.2010). Аналогічна позиція викладена в п. 54 рішення у справі «Трофимчук проти України» (заява № 4241/03) від 28.10.2010, п. 89 рішення у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01) від 06.09.2005.

8. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на встановлені обставини справи, доведеність факту порушення відповідачем строків поставки товару, відсутність належних доказів, які б підтверджували неможливість своєчасного виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань з причин, що не залежали від позивача, а також правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та залишення рішення Господарського суду міста Києва без змін.

9. Судові витрати

Судові витрати у цій справі складаються з витрат на сплату судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового рішення, перерозподіл судових витрат, понесених під час розгляду справи у суді першої інстанції, судом апеляційної інстанції не здійснюється. Витрати, пов`язані з розглядом апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 у справі №910/1401/26, відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на ДСГП «Ліси України».

З огляду на викладене, керуючись ст. ст. 129, 240, 269, 270, 275, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.05.2026 у справі № 910/1401/26 залишити без змін.

3. Покласти на відповідача (скаржника) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Матеріали справи № 910/1401/26 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги на це судове рішення безпосередньо до Верховного Суду в порядку, визначеному ст. 286 - 291 ГПК України, протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Головуючий суддя С.Є. Чаплян

Судді О.М. Крижний

Є.Ю. Пономаренко