Постанова від 19 липня 2026 р. у справі №910/505/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" липня 2026 р. Справа№ 910/505/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Барсук М.А.

Руденко М.А.

при секретарі судового засідання Муковоз В.І.,

за участю представників:

від позивача - представник не прибув,

від відповідача - Матюшко В.В.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Стрімз Кепітал" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.03.2026 про повернення позовної заяви у справі №910/505/26 (суддя Алєєва І.В.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стрімз Кепітал" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Патрія ЛТД" про стягнення 106 434 020, 00 грн.

ВСТАНОВИВ наступне.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.03.2026 у справі №910/505/26 позовну заяву та додані до неї матеріали повернуто позивачу.

Так, суд дійшов висновку, що позивачем не усунуто недоліки позовної заяви, які встановлені в ухвалі суду від 27.01.2026, а саме не надано доказів сплати судового збору.

Не погодившись з прийнятою ухвалою, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказану ухвалу суду, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду та відкриття провадження по справі.

Апелянт вказує на те, що суд першої інстанції допустив порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та позбавив позивача доступу до правосуддя.

В судовому засіданні представник відповідача у справі заперечив проти вимог апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення.

Позивач (апелянт) правом на участь представника у даному судовому засіданні не скористався, надіслав на адресу суду клопотання про відкладення слухання справи, яке мотивоване тим, що його представник не має змоги з`явитися у судове засідання, призначене на 20.07.2026, через участь в іншому судовому процесі в Солом`янському районному суді міста Києва.

Дослідивши обставини, заявленого клопотання, колегією суддів відмовляється у його задоволенні, оскільки позивачем у справі є товариство, а не окремий його представник, в свою чергу, Господарським процесуальним кодексом України передбачена участь у судовому процесі через представника, що надає можливість направити в судове засідання іншу уповноважену належним чином на те особу.

Крім цього, наведені причини не належать до об`єктивних причин неможливості представника позивача бути присутнім в судовому засіданні у цій справі з огляду на суб`єктивне обрання відповідно до наведених причин представником позивача у цій справі поведінки, коли він на власний розсуд надає пріоритет участі в судових засіданнях в інших справах перед участю в судовому засіданні у цій справі.

З урахуванням того, що неявка представника апелянта в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, вона розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Відповідно до ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала місцевого господарського суду - скасуванню, з наступних підстав.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2026 у справі №910/505/26 в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Стрімз Кепітал" про відстрочення сплати судового збору відмовлено, позовну заяву залишено без руху та встановлено спосіб усунення недоліків шляхом подання належних доказів сплати судового збору у встановленому порядку за подання до господарського суду даної позовної заяви.

При цьому, суд постановляючи вказану ухвалу, виходив з наступного.

Як вбачається із прохальної частини позовної заяви, Позивачем заявлено одну майнову вимогу про стягнення 106 434 020, 00 грн., однак до позовної заяви позивачем не додано доказів сплати судового збору.

Крім того, до матеріалів справи долучено клопотання про відстрочення сплати судового до прийняття рішення по данні справі, з посиланням на те, що на рахунки позивача накладено арешт у кримінальному провадженні.

Розглянувши вказане клопотання, суд першої інстанції дійшов висновку щодо відсутності достатніх підстав для її задоволення з урахуванням такого.

Слід зазначити, що встановлений у статті 8 Закону України "Про судовий збір" перелік умов, для звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення є вичерпним.

Зі змісту ч.1 вказаної статті вбачається, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу за попередній календарний рік фізичної особи, яка подає позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу; або 2) особами, які подають позовну заяву, іншу заяву, скаргу, апеляційну чи касаційну скаргу, є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю; або 4) заявником (позивачем) у межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) є юридична або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, яка перебуває у судових процедурах розпорядження майном, санації або реструктуризації боргів, за клопотанням арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, керуючого реструктуризацією) або боржника.

Із системного аналізу змісту норм зазначеної статті убачається, що положення пунктів 1 та 2 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи - юридичної особи), а положення пункту 3 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, тобто предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю (зазначений висновок щодо застосування статті 8 Закону України "Про судовий збір" викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.01.2021 у справі №940/2276/18).

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що приписи пункту 1 частини 1 та частини 2 статті 8 Закону України "Про судовий збір" поширюються на окремі категорії позивачів, які є фізичними особами та не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію.

Наразі, Господарський суд міста Києва встановив, що заявником не наведено обставин, які мали б виключний характер та свідчили б про наявність достатніх підстав для відстрочення сплати судового збору, та не обґрунтовано належними і допустимими доказами відсутність можливості сплатити судовий збір у встановлених законом порядку і розмірі.

Положення пунктів 1 та 2 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи - юридичної особи), а положення пункту 3 частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, тобто предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Однак предметом цієї справи не є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю, а відтак, доводи скаржника в цій частині відхиляються як необґрунтовані.

Згідно з позицією, сформованою, зокрема, у постанові Верховного Суду від 23.01.2019 № 215/3831/16-а (2-а/215/128/16), звільнення від сплати судового збору (відстрочення, розстрочення його сплати або зменшення його розміру) з підстав, передбачених статтею 8 Закону України "Про судовий збір", є прерогативою суду, який вирішує питання відкриття провадження (прийняття заяви, скарги тощо). Зазначені норми є диспозитивними і встановлюють не обов`язок, а повноваження суду на власний розсуд звільнити особу від сплати судового збору (відстрочити, розстрочити його сплату або зменшити його розмір).

За таких обставин, враховуючи наведене у сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку щодо відмови в задоволенні клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору.

02.02.2026 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Стрімз Кепітал" надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, в якій заявник повторно просив про відстрочення сплати судового збору.

Місцевий господарський суд в ухвалі про повернення позовної заяви вказав, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2026 в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Стрімз Кепітал" про відстрочення сплати судового збору відмовлено.

На підставі наведених приписів процесуального законодавства, з огляду на невиконання позивачем вимог ухвали суду від 27.01.2026 щодо усунення недоліків позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява повернута позивачу.

Стосовно вказаних висновків колегія суддів зазначає наступне.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.01.2026 у справі №925/1293/19 зазначила таке:

« 61. В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

62. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону № 1402-VIII).

63. Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне розглянути заяву ТОВ «Скайсіті-груп» з урахуванням висновків, викладених у рішенні ЄСПЛ від 09.10.2025 у справі «Король та інші проти України» (Korol and Others v. Ukraine, заява № 82560/17 та інші, включно з № 36465/21).

64. ЄСПЛ, посилаючись на свою усталену практику (зокрема, рішення у справах «Голдер проти Сполученого Королівства» ([Golder v. the United Kingdom], від 21.02.1975, пункт 36, Серія А № 18, «Пономаренко проти України» [Ponomarenko v. Ukraine], заява № 13156/02, пункт 36, від 14.06.2007, «Мацюк проти України» [Matsyuk v. Ukraine], заява № 1751/03, пункт 28, від 10.12.2009 та «Кузьменко проти України» [Kuzmenko v. Ukraine, заява № 49526/07, пункт 25, від 09.03.2017), наголосив, що право на доступ до суду, тобто право ініціювати у судах провадження у цивільних справах, є невід`ємним елементом, притаманним праву, закріпленому пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це право на доступ не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які, однак, не можуть забороняти або скорочувати доступ особи у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть цього права була підірвана.

65. У керівних справах «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland; заява № 28249/95; пункти 52-67; ЄСПЛ 2001-VI); «Малахов проти Молдови» (Malahov v. Moldova; заява № 32268/02; пункти 31-36; від 07.06.2007); «"Телтронік-КАТВ" проти Польщі» (Teltronic-CATV v. Poland; заява № 48140/99; пункти 50-64; від 10.01.2006); «Нальбант та інші проти Туреччини» (Nalbant and Others v. Turkey; заява № 59914/16; пункти 32-47; від 03.05.2022) ЄСПЛ вже встановлював порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.

66. Так, у рішенні від 10.01.2006 у справі «"Телтронік-КАТВ" проти Польщі» ЄСПЛ встановив, що компанія-заявник не могла подати свої позовні вимоги до суду через відмову звільнити її від сплати судового збору в розмірі 13 948,49 злотих за подання позову. ЄСПЛ зазначив, що компанія-заявник була невеликим товариством з обмеженою відповідальністю, яка у 1993-1995 роках за контрактом побудувала мережу кабельного телебачення для компанії Best-Sat. Остання компанія відмовилася оплатити рахунок-фактуру компанії-заявника […], відмова сплатити зазначений рахунок-фактуру поставила компанію-заявника на межу неплатоспроможності. ЄСПЛ вважав, що обмеження доступу до суду, які мають суто фінансовий характер і які, як у цій справі, абсолютно не пов`язані з суттю позову або його перспективами на успіх, повинні підлягати особливо ретельному контролю з точки зору інтересів правосуддя. Для ЄСПЛ також важливо, що відмова у наданні звільнення відбулася на попередній стадії провадження в суді першої інстанції та призвела до того, що позови компанії-заявника ніколи не розглядалися по суті.

67. У рішенні від 03.05.2022 у справі «Нальбант та інші проти Туреччини» ЄСПЛ вважав надмірним, а отже порушенням самої суті права на доступ до суду ситуацію, коли високі судові збори не були виправдані фінансовим становищем заявника, а натомість були розраховані на основі встановленого законом відсотка від суми, що була предметом провадження. Незважаючи на відсутність консенсусу або навіть консолідованої тенденції серед держав-учасниць Конвенції щодо надання правової допомоги юридичним особам, ЄСПЛ застосував ті самі принципи щодо права на доступ до суду, не розрізняючи фізичних та юридичних осіб (Teltronic-CATV проти Польщі, заява № 48140/99, пункти 45-49, 10.01.2006; FC Mretebi, пункти 39-41; Agromodel OOD та Mironov проти Болгарії, заява № 68334/01, пункти 34-37, 24.09.2009; та Sace Elektrik Ticaret ve Sanayi A.S. проти Туреччини, заява № 20577/05 , пункт 28, 22.10.2013). Відповідно до сталої практики ЄСПЛ ніколи категорично не виключав комерційних юридичних осіб з гарантій, визначених пунктом 1 статті 6 Конвенції, щодо надмірних судових витрат.

68. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що у справі «"Телтронік-КАТВ" проти Польщі» ЄСПЛ наголосив на необхідності особливо ретельного контролю за фінансовими обмеженнями доступу до суду, коли такі обмеження не пов`язані з перспективами успіху позову чи його суттю, а також коли відмова у звільненні від сплати судового збору відбувається на стадії прийняття позовної заяви, що унеможливлює будь-який розгляд справи по суті. Саме така ситуація мала місце у справі, що переглядається, оскільки Господарський суд Черкаської області ухвалою від 11.11.2019 залишив позовну заяву без руху, а згодом ухвалою від 13.12.2019 - повернув позовну заяву Товариству без розгляду по суті.

69. Аналогічно у справі «Нальбант та інші проти Туреччини» ЄСПЛ вказав, що розрахунок судового збору виключно на основі відсоткової ставки від ціни позову без урахування реального фінансового становища заявника може становити надмірний тягар, який підриває саму суть права на доступ до суду. У цій справі судовий збір у розмірі 245 942,75 грн становив 1,5 % від заявленої суми позову (16 396 183 грн), що для ТОВ «Скайсіті-груп», яке надало докази фактичної відсутності активів, доходів та банківських залишків на рівні 104,97 грн, а також документів про безуспішні спроби стягнення заборгованості в попередніх провадженнях, становило непропорційне та непосильне обмеження.

70. У справі, що переглядається, національні суди відмовили ТОВ «Скайсіті-груп» у відстроченні або звільненні від сплати судового збору з мотивів, що стаття 8 Закону №3674-VI (у редакції, чинній на час подання позову) передбачає таку можливість виключно для фізичних осіб за наявності відповідних умов. Суд першої інстанції в ухвалі від 11.11.2019, а згодом суди апеляційної та касаційної інстанцій не надали оцінки поданим Товариством доказам його критичного майнового стану (фінансовий звіт за 2018 рік, виписка з банківського рахунку, документи про безрезультатні спроби стягнення заборгованості у 2015-2018 роках тощо), обмежившись формальним тлумаченням суб`єктного складу норми.

71. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що висновок судів про неможливість застосування статті 8 Закону №3674-VI до юридичних осіб без додаткового аналізу обставин конкретної справи - за висновками ЄСПЛ - не відповідає вимогам Конвенції, оскільки пропорційність обмеження доступу до суду має оцінюватися індивідуально з урахуванням фактичної можливості сплатити збір та наслідків відмови у такому доступі для права на судовий захист.

72. Велика Палата Верховного Суду дійшла переконання, що суди попередніх інстанцій не виконали обов`язку обґрунтувати своє рішення в частині пропорційності застосованого обмеження (частина п`ята статті 236 ГПК України), а тому оскаржувані судові рішення не є належно обґрунтованими в розумінні статті 6 Конвенції».

8.7. Також, у постанові від 17.06.2026 у справі №917/1219/24 Велика Палата Верховного Суду зазначила таке:

« 8.11. Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне розглянути Заяву з урахуванням викладених у Рішенні висновків ЄСПЛ про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції через непосильну ставку судового збору у провадженні, що підірвало саму суть права Товариства на доступ до суду.

8.12. ЄСЛП дійшов такого висновку, покликаючись на свою практику, зокрема, рішення у справах «Креуз проти Польщі» (Kreuz V. Poland), заява №28249/95, пункти 52-67, ЄСПЛ 2001-VI; «Малахов проти Молдови» (Malahov v. Moldova), заява №32268/02, пункти 31-36, від 07.06.2007; «Телтронік-КАТВ» проти Польщі» (Тeltronic-CATV v. Poland), заява № 48140/99, пункти 50-64, від 10.01.2006; «Нальбант та інші проти Туреччини» (Nalbant and Others v. Turkey), заява №59914/16, пункт 32-47, від 03.05.2022 (пункт 3 додатка до Рішення).

8.13. Окремі висновки з перелічених вище справ, які розглядав ЄСПЛ, Велика Палата Верховного Суду вже аналізувала, розглядаючи заяви про перегляд судових рішень за виключними обставинами.

8.14. Так, у пунктах 65, 66 постанови від 04.12.2024 у справі №914/2823/15 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на висновки ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі», за обставинами якої заявник звернувся до суду з позовом до муніципалітету м. Плок, вимагаючи відшкодування збитків, та подав клопотання про звільнення його від сплати судових витрат, мотивуючи це тим, що він є безробітним, однак йому було відмовлено; п. Креуз був зобов`язаний сплатити 100 000 000 старих польських злотих, що приблизно дорівнює середньому річному заробітку в Польщі на момент подання позову. У зв`язку з несплатою судового збору провадження у справі було припинено.

У цій справі ЄСПЛ зауважив, що самі по собі вимоги про сплату судових витрат у цивільному процесі не можуть розглядатися як такі, що у принципі суперечать частині першій статті 6 Конвенції; вказане конвенційне положення не може тлумачитися як таке, котре надає право на отримання безкоштовної юридичної допомоги від держави у процесі вирішення цивільної справи чи право на «безкоштовний» цивільний процес. Однак розмір судових витрат за обставин конкретної справи слід оцінювати з урахуванням можливості заявника сплатити таку суму та з огляду на стадію провадження у справі, коли у заявника виник обов`язок зі сплати цих витрат. Саме ці обставини є істотними при вирішенні питання про те, чи було порушено право особи на доступ до суду. Із цього приводу Суд відзначив, що хоча остаточна сума судових витрат і була істотно зменшена порівняно з їх попереднім розміром, вона все ж таки дорівнювала середній річній заробітній платі у Польщі, що, ясна річ, було досить обтяжливою для пересічного позивача. Національні суди також відмовилися взяти до уваги аргумент п. Креуза про те, що він не в змозі сплатити судові витрати, без отримання і вивчення будь-яких доказів, котрі б спростовували факти, наведені ним у його фінансовій декларації. Таким чином, національні суди дійшли висновку про фінансовий стан заявника без належного врахування наданих ним матеріалів. ЄСПЛ дійшов висновку про те, що національні суди не забезпечили належний баланс між інтересами держави щодо отримання судових витрат, з одного боку, і правом заявника на розгляд його справи у судовому порядку - з іншого. Розмір судових витрат, які мав сплатити заявник, був надмірним і призвів до неможливості розгляду справи п. Креуза судом, а це, на думку Суду, порушує саму суть права на доступ до суду. Отже, мало місце порушення частини першої статті 6 Конвенції.

8.15. У рішенні від 10.01.2006 у справі «Телтронік-КАТВ» проти Польщі» ЄСПЛ встановив, що компанія-заявник не могла подати свої позовні вимоги до суду через відмову звільнити її від сплати судового збору в розмірі 13 948,49 злотих за подання позову. ЄСПЛ зазначив, що компанія-заявник була невеликим товариством з обмеженою відповідальністю, яка у 1993-1995 роках за контрактом побудувала мережу кабельного телебачення для компанії Best-Sat. Вказана компанія відмовилася оплатити рахунок-фактуру компанії-заявника […], відмова сплатити зазначений рахунок-фактуру поставила компанію-заявника на межу неплатоспроможності. ЄСПЛ вважав, що обмеження доступу до суду, які мають суто фінансовий характер та абсолютно не пов`язані із суттю позову або його перспективами на успіх, повинні підлягати особливо ретельному контролю з точки зору інтересів правосуддя. Для ЄСПЛ також важливо, що відмова у наданні звільнення відбулася на попередній стадії провадження в суді першої інстанції та призвела до того, що позови компанії-заявника ніколи не розглядалися по суті (див. пункт 66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.01.2026 у справі №925/1293/19).

8.16. У пункті 67 постанови від 21.01.2026 у справі №925/1293/19 Велика Палата Верховного Суду вказала, що в рішенні від 03.05.2022 у справі «Нальбант та інші проти Туреччини» ЄСПЛ вважав порушенням самої суті права на доступ до суду ситуацію, коли високі судові збори не були виправдані фінансовим становищем заявника, а натомість були розраховані на основі встановленого законом відсотка від суми, що була предметом провадження. Незважаючи на відсутність консенсусу або навіть консолідованої тенденції серед держав-учасниць Конвенції щодо надання правової допомоги юридичним особам, ЄСПЛ застосував ті самі принципи щодо права на доступ до суду, не розрізняючи фізичних та юридичних осіб (рішення у справах «Тeltronic-CATV проти Польщі», заява №48140/99, пункти 45-49, 10.01.2006; «Agromodel OOD та Mironov проти Болгарії», заява №68334/01, пункти 34-37, 24.09.2009; «Sace Elektrik Ticaret ve Sanayi A.S. проти Туреччини», заява № 20577/05, пункт 28, 22.10.2013). Відповідно до сталої практики ЄСПЛ ніколи категорично не виключав комерційних юридичних осіб з гарантій, визначених пунктом 1 статті 6 Конвенції, щодо надмірних судових витрат.

А у пункті 68 згаданої вище постанови Велика Палата Верховного Суду зауважила, що у справі «Телтронік-КАТВ» проти Польщі» ЄСПЛ наголосив на необхідності особливо ретельного контролю за фінансовими обмеженнями доступу до суду, коли такі обмеження не пов`язані з перспективами успіху позову чи його суттю, а також коли відмова у звільненні від сплати судового збору відбувається на стадії прийняття позовної заяви, що унеможливлює будь-який розгляд справи по суті.

8.17. Саме така ситуація мала місце у цій справі, оскільки Господарський суд Полтавської області ухвалою від 26.07.2024 залишив позовну заяву Товариства без руху, а ухвалою від 31.07.2024 - повернув позовну заяву без розгляду.

Разом із цим суди відмовили Товариству у відстроченні сплати судового збору, мотивуючи це тим, що пункти 1 та 2 частини першої статті 8 Закону №3674-VI не поширюються на юридичних осіб незалежно від наявності майнового критерію, а норми пункту 3 частини першої цієї ж статті можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав чи відшкодування шкоди здоров`ю, про що у цій справі не йдеться.

Однак суд першої інстанції, а згодом суди апеляційної та касаційної інстанцій не надали оцінки доводам Товариства про відсутність у нього можливості сплатити судовий збір через скрутний майновий стан, що виник у зв`язку з істотним зменшенням господарської діяльності впродовж 2020-2023 років, а також відповідним доказам, які позивач додав до клопотання про відстрочення сплати судового збору (зокрема, даним фінансової звітності та випискам з банківського рахунку), обмежившись формальним тлумаченням положень статті 8 Закону №3674-VI.

8.18. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що висновок судів про неможливість відстрочення юридичним особам сплати судового збору відповідно до статті 8 Закону № 3674-VI без аналізу обставин конкретної справи, за висновками ЄСПЛ, не відповідає вимогам Конвенції, оскільки пропорційність обмеження доступу до суду має оцінюватися індивідуально з урахуванням фактичної можливості юридичної особи сплатити судовий збір та наслідків відмови у такому доступі для її права на судовий захист.

Натомість суди попередніх інстанцій не виконали обов`язку обґрунтувати свої рішення в частині пропорційності застосованого обмеження (частина п`ята статті 236 ГПК України), а тому судові рішення, які Товариство просить переглянути за виключними обставинами, не є належно обґрунтованими в розумінні статті 6 Конвенції.

На переконання Великої Палати Верховного Суду, характер порушення, яке ЄСПЛ встановив у Рішенні (обмеження доступу до суду через непосильну ставку судового збору без оцінки майнового стану юридичної особи), суперечить Конвенції по суті, адже вказане обмеження підірвало саму суть права Товариства на доступ до суду. У цих висновках Велика Палата Верховного Суду звертається mutatis mutandis до власних висновків, викладених пунктах 70-73 постанови від 21.01.2026 у справі №925/1293/19».

Зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що суд вказав лише на наявність у Позивача процесуального обов`язку сплатити судовий збір за подання позовної заяви та дискреційність права суду, як таке вирішувати питання відстрочення сплати судового збору. При цьому дана ухвала суду не містить правової оцінки тих обставин (аргументів), які викладені Позивачем у клопотанні про відстрочення сплати судового збору.

Колегія суддів застосовує норми статті 8 Закону, ураховуючи актуальну практику Великої Палати Верховного Суду, яка сформована з огляду на рішення Європейського суду з прав людини, в яких встановлено порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні національними судами справ та констатовано порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

Суд наголошує, що, оцінюючи правомірність обмеження доступу до правосуддя, слід враховувати практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), відповідно до якої право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати допустимим процесуальним обмеженням. Такі обмеження є сумісними з гарантіями статті 6 Конвенції, якщо вони мають легітимну мету та є пропорційними і не порушуватимуть саму суть права.

Колегія суддів зауважує, що стаття 6 Конвенції не містить визначення «легітимна мета», втім приклади таких легітимних цілей містить практика ЄСПЛ. Пропорційність є одним із важливих принципів у практиці ЄСПЛ, вона вимагає щоб між законною метою, яку переслідує держава, і тими засобами, до яких вона вдається щоб її досягти, існував справжній баланс. Пропорційність вимагає знаходження справедливого балансу між правами особи і суспільним інтересом.

Суд виходить з того, що Велика Палата Верховного Суду у пункті 71 постанови від 21.01.2026 у справі №925/1293/19 та пункті 8.18 постанови від 17.06.2026 у справі №917/1219/24 наголосила, що висновок судів про неможливість застосування статті 8 Закону до юридичних осіб без додаткового аналізу обставин конкретної справи - за висновками ЄСПЛ - не відповідає вимогам Конвенції, оскільки пропорційність обмеження доступу до суду має оцінюватися індивідуально з урахуванням фактичної можливості сплатити збір та наслідків відмови у такому доступі для права на судовий захист.

Отже, судам при вирішенні питання наявності/відсутності підстав для відстрочення сплати судового збору юридичною особою у кожному конкретному випадку слід оцінювати легітимну мету, пропорційність обмеження доступу до суду з урахуванням фактичної можливості сплатити збір та наслідків відмови у такому доступі для права на судовий захист.

З матеріалів справи вбачається, що Позивач у клопотанні про відстрочення сплати судового збору посилався на фінансовий стан ТОВ «Стрімз Кепітал», який підтверджений доказами, наданими суду першої інстанції та перерахованими по тексту, а саме: арешт рахунків, скрутне фінансове становище, відсутність коштів на рахунках для сплати судового збору, наявність невиконаних грошових зобов`язань контрагентів перед Позивачем, фінансові показники Позивача.

Позивачем надано до суду докази наявності неплатоспроможності, а саме: додано докази відсутності доходів (виписка банку), дебіторської заборгованості (вимоги до боржників Позивача про стягнення заборгованості), рухомого та нерухомого майна (додана довідка про відсутність нерухомого майна ТОВ «Стрімз Кепітал» та наявна в матеріалах справи ухвала Печерського районного суду міста Києва про арешт рахунків, а також відповідь Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в м. Києві, яка підтверджує, що транспортні засоби за ТОВ «Стрімз Кепітал» не зареєстровані та не реєструвалися), цінних паперів (відповідь Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку), корпоративних прав, об`єктів інтелектуальної власності (інформація з офіційного сайту Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій») тощо.

Таким чином, позивач подав місцевому господарському суду докази на підтвердження того, що розмір судового збору в сумі 931 840,00 грн. перевищує в рази дохід Позивача за 2024 рік, однак, суд першої інстанції не надав належну оцінку розміру доходу Позивача, що підтверджені доказами (додатками до позову), мотивувальна частина оскаржуваної ухвали не містить мотиви та висновки суду, до яких прийшов суд щодо відсутності права у Позивача на відстрочення сплати судового збору, суд не навів мотивів достатності/недостатності доказів, наданих Позивачем на підтвердження факту свого незадовільного майнового стану.

Наявність в матеріалах справи доказів, які підтверджують скрутний фінансовий стан Апелянта є саме виключними обставинами, які надають можливість відстрочити сплату судового збору Позивачу у даній справі.

В свою чергу, мотивувальна частина оскаржуваної ухвали не містить мотиви та висновки суду, до яких дійшов суд першої інстанції стосовно оцінки доказів фінансового стану позивача крізь призму пропорційності між легітимною метою та доступом до правосуддя у контексті вирішення питання відстрочення сплати судового збору, суд першої інстанції не навів мотивів достатності/недостатності доказів, наданих позивачем на підтвердження факту свого незадовільного майнового стану.

Відповідно до приписів статті 280 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

В даному випадку, судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції оскаржувану ухвалу прийнято без урахування усіх обставин справи, у зв`язку з чим, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, а апеляційна скарга задоволенню.

Згідно ч. 3 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Отже, справа підлягає передачі на розгляд до суду першої інстанції.

Підпунктом в) п. 4 ч.1 ст. 282 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Під час розподілу судових витрат після розгляду даної справи по суті суд першої інстанції повинен вирішити питання щодо розподілу судового збору, сплаченого скаржником за подання апеляційної скарги, з урахуванням вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Стрімз Кепітал" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.03.2026 про повернення позовної заяви у справі №910/505/26 задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 24.03.2026 про повернення позовної заяви у справі №910/505/26 скасувати.

3. Справу №910/505/26 направити до Господарського суду міста Києва для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена: 29.07.2026 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Барсук

М.А. Руденко