Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №910/456/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" липня 2026 р. Справа№ 910/456/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Майданевича А.Г.

Ткаченка Б.О.

при секретарі судового засідання : Шевченко Н.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Шевчук С.В.;

від відповідача: не прибув;

розглядаючи матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Укрсиббанк"

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2026 року (дата підписання 19.03.2026 року)

у справі №910/456/26 (суддя Курдельчук І.Д.)

за позовом Акціонерного товариства "Укрсиббанк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВК-АВТОКЛУБ УКРАЇНИ"

про стягнення грошових коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Укрсиббанк" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВК-АВТОКЛУБ УКРАЇНИ" (далі - відповідач) про стягнення з відповідача 87119,37 грн, з яких: 56023,79 грн заборгованість за кредитом та 1095,58 грн 12,9 % річних за користування простроченим кредитом.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем грошового зобов`язання за кредитним договором від 22.12.2021 рок у№11528845000.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.03.2026 року у позові відмовлено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням місцевого господарського суду, Акціонерне товариство "Укрсиббанк" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2026 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 236 Господарського процесуального кодексу України.

Так, за твердженням представника скаржника, встановлення факту погашення тіла кредиту саме

по собі не виключає можливості формування іншої заборгованості з урахуванням умов кредитного договору та порядку зарахування платежів.

Водночас, представник скаржника зауважив, що обставина наявності нульового залишку за рахунком №2063200000 сама по собі не свідчить про відсутність заборгованості за кредитом, оскільки частина основного боргу була правомірно облікована на рахунку №2063700005 як заборгованість зі строком погашення, що настав відповідно до графіка кредитного договору.

Крім того, представник скаржника наголосив, що суд першої інстанції, не врахувавши нормативну модель бухгалтерського обліку кредитних операцій та зв`язок між рахунками №2063200000 і №2063700005, дійшов помилкового висновку про необґрунтованість формування заборгованості, облікованої на рахунку №2063700005.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.04.2026 року апеляційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Майданевич А.Г., Ткаченко Б.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.04.2026 року апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укрсиббанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2026року у справі №910/456/26 залишено без руху.

Апелянтом усунено недоліки та подано до суду докази надсилання копії апеляційної скарги і доданих до неї документів Товариству з обмеженою відповідальністю "ВК-АВТОКЛУБ УКРАЇНИ"

Відтак, скаржником усунено недоліки поданої апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.04.2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Укрсиббанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2026 року у справі №910/456/26. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2026 року керуючись ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України постановлено розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства "Укрсиббанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2026 року у справі №910/456/26 здійснювати у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Відповідач своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Представник скаржника в судовому засіданні 29.07.2026 року Північного апеляційного господарського суду підтримав доводи апеляційної скарги та просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва скасувати.

Представник відповідача в судове засідання 29.07.2026 року Північного апеляційного господарського суду не прибув. Про час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином, що підтверджується довідками про доставку електронного документа (наявні в матеріалах справи).

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши представника позивача та відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 22.12.2021 року між Акціонерним товариством «Укрсиббанк» (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВК-АВТОКЛУБ УКРАЇНИ» (позичальник) було укладено Генеральний договір кредитування №11528845000 (далі - договір), відповідно до умов якого кредитор надає клієнту кредит у вигляді кредитної лінії в межах ліміту кредитної лінії, а клієнт зобов`язується прийняти, належним чином використовувати і повернути кредитору кредит та сплатити плату за користування ним у порядку та на умовах, зазначених у даному договорі.

Відповідно до п. 1.1.1. договору клієнт має право отримати кредит у вигляді одного або декількох траншів, загальна сума яких не може перевищувати ліміт кредитної лінії, що становить 540 000,00 грн. Транші після їх повернення банку поновлюють ліміт кредитної лінії.

Кредит надається шляхом: зарахуванням банком коштів з позичкового рахунку на поточний рахунок клієнта № НОМЕР_1 у кредитора, або на поточний рахунок клієнта, зазначений в заяві на видачу траншу (за формою додаток 3), для подальшого використання за цільовим призначенням (п. 1.1.2 договору).

Згідно 1.1.3 договору транші надаються на підставі поданих позичальником заяв на видачу траншу в порядку визначеними правилами.

У п. 1.1.4 договору визначено, що акцепт заяви на видачу траншу (за формою Додаток №3) здійснюється банком шляхом:

а) її підписання уповноваженою особою та скріплення печаткою банку, якщо на видачу траншу подається на паперовому носії. Один примірник акцептованої таким чином заяви на видачу траншу повертається позичальнику; або

б) її підписання КЕП уповноваженої особи банки та скріплені КЕП печатками банку та надіслання через СДО акцептованої заяви на видачу траншу на умовах та у порядку, встановленому цим Договором та Правилами. Про відмову в акцептуванні заяви про видачу траншу може повідомити позичальника через СДО. Заява на видачу траншу, у випадку її акцепту банком, є окремою кредитною угодою, і визначається як угода про надання траншу і на неї розповсюджуються всі умови Договору та вона становить його невід`ємною частиною

Надання кредиту здійснюється у термін, зазначений в заяві на видачу траншу, але не раніше 22.12.2021 року (п. 1.2.1 договору).

Відповідно до п. 1.2.2 клієнт зобов`язаний повернути кредит у повному обсязі в термін, не пізніше 21.12.2022 року, якщо тільки відповідно до умов Договору не застосовується інший термін повернення заборгованості за кредитом.

Клієнт зобов`язується повертати кредит та сплачувати проценти, комісії, штрафи та інші платежі відповідно до умов Договору на рахунок №UA103510050000003739211528845 у кредитора, а якщо реквізити для погашення траншу зазначені в заяві на видачу траншу, погашення здійснюється на зазначений рахунок 23.12.2021 року Товариством з обмеженою відповідальністю «ВК-АВТОКЛУБ УКРАЇНА» на підставі договору подано до Акціонерного товариства «Укрсиббанк» заяву №1 на видачу траншу 130000,00 грн з датою погашення 21.12.2022 року.

Пунктом 1.3 договору регулюється плата за кредит (проценти та комісії), а саме: для строкової суми кредиту встановлюється фіксована процентна ставка в розмірі 12,9 % процентів річних (підпункт 1.3.1); для простроченої суми кредиту встановлюється процентна ставка у подвійному розмірі від ставки, що діє для строкової суми кредиту на дату виникнення такого прострочення (підпункт 1.3.2); проценти нараховуються та сплачуються у порядку, передбаченому Правилами (підпункт 1.3.3); клієнт сплачує банку комісії згідно з Додатком №1 до Договору у порядку, визначеному Правилами (підпункт 1.3.4).

Підписанням договору сторони підтверджують, що досягли згоди за усіма умовами, які строни вважають істотними в рамках договору , в тому числі, що викладені в правилах (п. 4.2 договору).

Додатком № 1 до договору визначено перелік комісій, порядок їх нарахування та сплати, а саме:

- комісія за управління кредитною лінією 0,10% від суми ліміту кредитної лінії, нарахування проводиться щомісячно на суму ліміту кредитної лінії на дату нарахування, сплачується одночасно з відсотками в гривні, без ПДВ;

- комісія за надання кредитної лінії 1,00 % від суми кредитної лінії, мінімум 1000 грн, нараховується та сплачується при наданні першого траншу, нараховується на суму ліміту кредитування, без ПДВ;

- комісія за надання послуги по управлінню кредитом при виникненні простроченої заборгованості 200,00 грн, нараховується за наявності прострочки в сумі від 80 грн/10 дол. США/10 євро більше 5 днів поспіль, нараховується в день сплати ануїтетного платежу згідно кредитному договору з ануїтетною схемою погашення або в останній день місяця по кредитам/лініям з іншою схемою погашення, сплачується в дату наступного платежу згідно кредитному договору, комісія нараховується за наявності простроченої заборгованості(по основному боргу та/або процентам) щомісяця 6 місяців поспіль, без ПДВ.

Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «ВК-АВТОКЛУБ УКРАЇНА» на підставі договору подавало до Акціонерного товариства «Укрсиббанк» заявки, зокрема: 23.12.2021 року № 1 на видачу траншу 130000,00 грн з датою погашення 21.12.2022 року; 28.12.2021 року №2 на видачу траншу 61300,00 грн з датою погашення 21.12.2022 року; 30.12.2021 року №3 на видачу траншу 9 000,00 грн з датою погашення 21.12.2022 року; 30.12.2021 року №4 на видачу траншу 20 200,00 грн з датою погашення 21.12.2022 року; 06.01.2022 року №5 на видачу траншу 89 000,00 грн з датою погашення 21.12.2022 року; 10.01.2022 року №6 на видачу траншу 219 000,00 грн з датою погашення 21.12.2022 року; 17.01.2022 року №7 на видачу траншу 123 200,00 грн з датою погашення 21.12.2022 року; 18.01.2022 року №8 на видачу траншу 22 300,00 грн з датою погашення 21.12.2022 року; 24.01.2022 року №9 на видачу траншу 40 000,00 грн з датою погашення 21.12.2022 року; 27.01.2022 року №10 на видачу траншу 55 900,00 грн з датою погашення 21.12.2022 року; 31.01.2022 року №11 на видачу траншу 65 200,00 грн з датою погашення 21.12.2022 року; 02.02.2022 року №12 на видачу траншу 10 500,00 грн з датою погашення 21.12.2022 року; 04.02.2022 року №13 на видачу траншу 4 200,00 грн з датою погашення 21.12.2022 року; 07.02.2022 №14 на видачу траншу 58 900,00 грн з датою погашення 21.12.2022 року; 10.02.2022 року №15 на видачу траншу 85 100,00 грн з датою погашення 21.12.2022 року; 14.02.2022 року №16 на видачу траншу 8 800,00 грн з датою погашення 21.12.2022 року; 17.02.2022 року №17 на видачу траншу 11 900,00 грн з датою погашення 21.12.2022 року; 18.02.2022 року №18 на видачу траншу 30 800,00 грн з датою погашення 21.12.2022 року; 21.02.2022 року №19 на видачу траншу 49 100,00 грн з датою погашення 21.12.2022 року; 24.02.2022 року №20 на видачу траншу 290 492,61 грн з датою погашення 21.12.2022 року.

23.06.2022 року між Акціонерним товариством «Укрсиббанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВК-АВТОКЛУБ УКРАЇНИ» було укладено додаткову угоду №1 до договору (далі - додаткова угода №1), відповідно до умов якої сторонами змінено ліміт кредитної лінії до 249 507,39 грн. Крім того, 16.12.2022 року між Акціонерним товариством «Укрсиббанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВК-АВТОКЛУБ УКРАЇНИ» було укладено додаткову угоду №2 до договору (далі - додаткова угода №2), відповідно до умов якої сторони домовилися, що розмір ліміту кредитної лінії визначається відповідно до графіку зниження ліміту кредитної лінії (додаток №2 до Договору), а саме: 22.12.2021 року - 540000,00 грн; 23.06.2022 року - 249 507,39 грн; 16.12.2022 року - 240000,00 грн; 21.12.2022 року - 180000,00 грн; 20.01.2023 року - 120000,00 грн; 21.02.2023 року - 60000,00 грн; 21.03.2023 року - 0,00 грн.

При цьому, додатковою угодою №2 підпункт 1.2.2 викладено у новій редакції, зокрема, змінено термін повернення кредиту - не пізніше 21.03.2023 року.

Так, за твердженням позивача, відповідач не здійснював своєчасних платежів у повному обсязі для погашення суми заборгованості по кредиту у строк до 21.03.2023 року, чим утворилась заборгованість в сумі 87119,37 грн, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Із змісту укладеного між сторонами у даній справі договору № 11528845000 вбачається, що він за змістом та своєю правовою природою є договором кредитування.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання, в силу вимог статей 525, 526 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (ч. 1 ст. 1046 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Приписами частини 2 вищевказаної статті Цивільного кодексу України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частинами 1 та 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано скаржником, із виписки по кредитному договору вбачається, що позивачем було акцептовано заяви та надані транші на загальну суму 1 094 400,00 грн, а саме (рахунок №2063200000 - облік строкового основного боргу за кредитом): 23.12.2021 року на суму 130 000,00 грн; 28.12.2021 року на суму 61300,00 грн; 30.12.2021 року на суму 29 200,00 грн; 06.01.2022 року на суму 89000,00 грн; 10.01.2022 року на суму 219 000,00 грн; 17.01.2022 року на суму 123 200,00 грн; 18.01.2022 року на суму 22300,00 грн; 24.01.2022 року на суму 40 000,00 грн; 27.01.2022 року на суму 55900,00 грн; 31.01.2022 року на суму 65200,00 грн; 02.02.2022 року на суму 10 500,00 грн; 04.02.2022 року на суму 4200,00 грн; 07.02.2022 року на суму 58 900,00 грн; 10.02.2022 року на суму 85100,00 грн; 14.02.2022 року на суму 8800,00 грн; 17.02.2022 року на суму 11900,00 грн; 18.02.2022 року на суму 30 800,00 грн; 21.02.2022 року на суму 49100,00 грн.

При цьому, колегія суддів зауважує, що відповідачу було відмовлено у видачі траншу 290 492,61 грн за заявою №20 від 24.02.2022 року у зв`язку з настанням події, що має істотний негативний вплив.

В свою чергу, із виписки по кредитному договору вбачається, що відповідачем було повернуто грошових коштів у загальному розмірі 1 094400,00 грн, а саме (рахунок №2063200000): 23.12.2021 року на суму 35000,00 грн; 28.12.2021 року на суму 7000,00 грн; 29.12.2021 року на суму 6 000,00 грн; 30.12.2021 року на суму 14 000,00 грн; 11.01.2022 року на суму 9 000,00 грн; 14.01.2022 року на суму 63000,00 грн; 18.01.2022 року на суму 14 800,00 грн; 20.01.2022 року на суму 40000,00 грн; 21.01.2022 року на суму 14100,00 грн; 25.01.2022 року на суму 27 000,00 грн; 27.01.2022 року на суму 56 700,00 грн; 28.01.2022 року на суму 8500,00 грн; 31.01.2022 року на суму 10500,00 грн; 01.02.2022 року на суму 196392,61 грн; 03.02.2022 року на суму 43 500,00 грн; 08.02.2022 року на суму 14 200,00 грн; 09.02.2022 року на суму 11000,00 грн; 11.02.2022 року на суму 21500,00 грн; 15.02.2022 року на суму 8 900,00 грн; 16.02.2022 року на суму 15 600,00 грн; 17.02.2022 на суму 42 600,00 грн; 18.02.2022 року на суму 98 600,00 грн; 23.02.2022 року на суму 87000,00 грн; 02.12.2022 року на суму 2037,65 грн; 08.12.2022 року на суму 7469,74 грн; 21.12.2022 року суму 60 000,00 грн; 20.01.2023 року суму 60000,00 грн; 21.02.2023 року суму 60 000,00 грн та 21.03.2023 року суму 60000,00 грн.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що позивачем було видано відповідачу кредитних траншів на загальну суму 1 094 400,00 грн, а відповідачем повернуто грошових коштів на загальну суму 1 094 400,00 грн.

При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що повернення грошових коштів відбувалось в строки зменшення кредитного ліміту, а саме: станом на 23.06.2022 року за позивачем наявне зобов`язання на суму - 249 507,39 грн; 16.12.2022 року - 240000,00 грн; 21.12.2022 року - 180000,00 грн; 20.01.2023 року - 120000,00 грн; 21.02.2023 року - 60000,00 грн; 21.03.2023 року - 0,00 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач виконав грошове зобов`язання за договором в межах строків встановлених додатковою угодою №2 підпункт 1.2.2 - не пізніше 21.03.2023 року та відповідно до графіків зниження ліміту кредитної лінії.

Твердження скаржника, що обставина наявності нульового залишку за рахунком №2063200000 сама по собі не свідчить про відсутність заборгованості за кредитом, оскільки частина основного боргу була правомірно облікована на рахунку №2063700005 як заборгованість зі строком погашення, що настав відповідно до графіка кредитного договору, колегія суддів не визнає переконливими доводами, з огляду на наступне.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, виписка по кредитному договору містить дані по рахунку № НОМЕР_2 (облік основного боргу за кредитом, термін погашення якого настав в дату здійснення погашення заборгованості клієнтом та/або в дату погашення за графіком зниження ліміту). У вказаній виписці відображенні платежі відповідача на загальну суму 1 094 400,00 грн, однак починаючи з 21.12.2022 року платіж на 60 000,00 грн зараховується у розмірі 10 000,00 грн, а залишок обліковується у розмірі 50 000,00 грн, надалі виписка відображає зарахування різних сум з підсумком залишку у розмірі 86 023,79 грн.

Позивач в свою чергу не надав ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції обґрунтування вказаних операцій, відображених у виписці по рахунку № НОМЕР_2 , та причин відмінностей із даними по рахунку № НОМЕР_3 .

Як було встановлено вище, в редакції договору до укладення додаткової угоди №2 від 16.12.2022 року строк погашення кредиту був визначений до 21.12.2022 року, однак після внесення змін вказаною додатковою угодою, такий термін становив до 21.03.2023 року.

Із виписки по кредитному договору вбачається (рахунок №2068200005 - облік нарахованих відсотків за кредитом строк погашення яких настав), що позивачем з 22.12.2021 року по 07.01.2026 року нараховано 79 800,84 грн за користування кредитними коштами, а відповідачем сплачено 78 704,86 грн.

Відповідно до виписки по кредитному договору в частині рахунку №206870000 (облік нарахування строкових відсотків за кредитом) за відповідачем не обліковується залишок, а нарахування припинене 21.03.2023 року (збігається із датою виконання відповідачем зобов`язання). Відповідачем виконувались зобов`язання в частині сплати відсотків за кредитом.

Відповідно до виписки по кредитному договору в частині рахунку № НОМЕР_4 (облік комісії за надання кредитної лінії) за відповідачем не обліковується залишок, а нарахування припинене 21.03.2023 року.

Відповідно до виписки по кредитному договору в частині рахунку № НОМЕР_5 (облік комісії за управління кредитною лінією) за відповідачем не обліковується залишок, а нарахування припинене 21.03.2023 року.

Тобто, як вірно встановлено судом першої інстанції та не спростовано скаржником з 21.03.2023 року припинені нарахування відсотків та комісій, що стосуються обслуговування кредиту, тому вказане корелюється із випискою по рахунку № НОМЕР_3 .

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, з останніх не вбачається, а скаржником не доведено причини відображення у рахунку № НОМЕР_2 після 21.12.2022 року залишку у розмірі 50000,00 грн, зокрема, відповідно до відомостей із інших рахунків вбачається відсутність у відповідача заборгованості за відсотками та комісіями, яка могла бути покрита за рахунок платежів позивача із сплати основного зобов`язання (відповідно зменшуючи зарахування основного зобов`язання та обліку заборгованості), а тому облік заборгованості за позивачем є необґрунтований та не доведений належними та допустимими доказами.

Тобто, облік нарахованих відсотків за кредитом строк погашення яких настав є необґрунтованим та таким, що суперечить іншим документам.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Визначення поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки урегульовано у главі 5 "Докази та доказування" Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених ст. 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 року наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Суд наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні Європейського суду з прав людини від 15.11.2007 року у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому Суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Оцінюючи надані сторонами докази, суд вважає за необхідне застосовуючи стандарт "balance of probabilities" ("баланс ймовірностей"), за яким факт є доведеним, якщо після оцінки доказів внутрішнє переконання судді каже йому, що факт скоріше був, а ніж не мав місце, та приходить до висновку, що твердження позивача, що всупереч умов кредитного договору відповідач не здійснив своєчасних платежів у повному обсязі для погашення суми заборгованості по кредиту у строк, передбачений Кредитним договором, а саме до 21.03.2023 року, не підтверджено належними та допустимими в розумінні статей 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України доказами та спростовується матеріалами справи.

Твердження скаржника, що суд першої інстанції, при винесенні оскаржуваного рішення не врахував нормативну модель бухгалтерського обліку кредитних операцій не підтверджено жодними належними доказати та зводиться до власного тлумачення умов кредитного договору та правил.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог.

Інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин у процесуальному сенсах.

Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги, що мотиви апеляційної скарги Акціонерного товариства "Укрсиббанк" фактично зводяться до мотивів викладених у позовній заяві, висновки по яким були зроблені судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні.

Саме лише прагнення скаржника ще раз розглянути та оцінити ті самі обставини справи і докази в ній не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

Колегія суддів погоджується з твердженнями відповідача викладеними у відзиві на апеляційну скаргу.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування ухваленого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укрсиббанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2026 року у справі №910/456/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2026 року у справі №910/456/26 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/456/26 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді А.Г. Майданевич

Б.О. Ткаченко