Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №910/5923/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" липня 2026 р. Справа№ 910/5923/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іванова В.П.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Чапляна С.Є.

за участю секретаря судового засідання Ліщук М.Ю.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 23.07.2026,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Пальміра-Київ»

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.05.2026

у справі № 910/5923/26 (суддя Андреїшина І.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пальміра-Київ»

до 1) Головного управління Національної поліції у м. Києві; 2) Офісу Генерального прокурора

про зняття арешту з майна,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

До Господарського суду міста Києва з позовом звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Пальміра-Київ» (надалі - ТОВ «Пальміра-Київ») до Головного управління Національної поліції у м. Києві та Офісу Генерального прокурора, в якому просить суд звільнити з під арешту нежиле приміщення, 12,5 % нежитлового приміщення (Літ. А), яке знаходиться на першому поверсі, адреса: м. Київ, вулиця Петропавлівська, будинок 58 та на нежитлове приміщення, 12,5% - 7/100 нежитлового приміщення, адреса: м. Київ, бульвар Верховної Ради, будинок 33/1, який був накладений на підставі постанови Оболонського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві від 23.11.2007.

Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви її прийняття

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.05.2026 відмовлено у відкритті провадження за позовом ТОВ «Пальміра-Київ» до Головного управління Національної поліції у м. Києві та Офісу Генерального прокурора про зняття арешту з майна.

В обґрунтування постановленої ухвали місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що судовий захист у даному спорі має здійснюватися саме в порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України, тому у відкритті провадження за позовом ТОВ «Пальміра-Київ» необхідно відмовити.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

ТОВ «Пальміра-Київ», позивач у справі, не погодилось з ухвалою суду першої інстанції та звернулось з апеляційною скаргою б/н від 04.06.2026 (вх. № 3763/26 від 04.06.2026) до Північного апеляційного господарського суду, за змістом якої скаржник просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.05.2026 у справі № 910/5923/26 та постановити нову, якою направити справу для продовження розгляду.

Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що оскаржувану ухвалу постановлено судом першої інстанції без з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Так, позивач вважає, що місцевим господарським судом зроблено помилковий висновок, не враховано, що позов не може розглядатися в порядку цивільного судочинства, оскільки до складу учасників фізична особа не входить. Справа також не може розглядатися в порядку адміністративного судочинства, оскільки позов має приватно-правовий характер та не стосується здійснення суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Питання про зняття арешту також не може розглядатися в порядку ст. 174 КПК України в редакції 2012, оскільки в межах цього кодексу арешт не накладався і це питання прямо врегульовано правовою позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду по справі № 2-3392/11 від 24.04.2019 року.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2026, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді (судді-доповідача) Іванова В.П., суддів Чапляна С.Є., Пономаренка Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2026 апеляційну скаргу ТОВ «Пальміра-Київ» залишено без руху та надано строк на усунення недоліків протягом 10 (десяти) днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, шляхом подання до Північного апеляційного господарського суду доказів реєстрації електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі).

10.06.2026 скаржником до Північного апеляційного господарського суду подано заяву про усунення недоліків б/н від 10.06.2026 (вх. № 14267/26 від 10.06.2026), до якої додано докази реєстрації електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2026 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/5923/26 за апеляційною скаргою ТОВ «Пальміра-Київ» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.05.2026 у справі № 910/5923/26 та призначено її до розгляду в судовому засіданні.

25.06.2026 до Північного апеляційного господарського суду від Головного управління Національної поліції м. Києва надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому проти доводів та вимог апеляційної скарги заперечує та просить ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. Крім того, представник Головного управління Національної поліції м. Києва просив суд розглянути справу без його участі.

В судове засідання 23.07.2026 з`явився прокурор, який заперечив проти задоволення апеляційної скарги. Представник позивача в судове засідання не з`явився, про поважність причин неявки не повідомив суд належним чином.

Оскільки явка представника позивача у судове засідання обов`язковою не визнавалась, усі учасники справи про дату, час та місце судового засідання 23.07.2026 повідомлені належним чином (копію ухвали Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2026 про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до розгляду доставлено до електронних кабінетів учасників справи у підсистемі «Електронний суд», що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронного документа від 02.07.2026), колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті у даному судовому засіданні за наявними матеріалами справи.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно, реєстрації або обліку прав на майно, яке є предметом спору, та визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, і спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності.

Частиною 2 статті 4 ГПК України унормовано, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Зазначене право на звернення до суду може бути реалізоване у визначеному процесуальним законом порядку, оскільки воно зумовлене дотриманням процесуальної форми, передбаченої для цього чинним законодавством, а також встановленими ним передумовами для звернення до суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини, воно закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону (ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Таким чином, право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом, до підсудності якого вона віднесена. Особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя.

Відповідно до приписів статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом. Суддя розглядає справи, одержані згідно з порядком розподілу судових справ, установленим відповідно до закону. На розподіл судових справ між суддями не може впливати бажання судді чи будь-яких інших осіб.

У зв`язку з вказаним та відмовою у відкритті провадження у справі № 910/5923/26 за позовом ТОВ «Пальміра-Київ» до Головного управління Національної поліції у м. Києві, Офісу Генерального прокурора про зняття арешту з майна, колегія суддів вважає, що право позивача на судовий захист за відповідними вимогами та право на доступ до правосуддя залишились нереалізованими.

Частиною 4 ст. 236 ГПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Додатково колегія суддів ураховує пункт 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 03.06.2016 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна». Це роз`яснення ґрунтується на попередніх редакціях процесуальних кодексів, тому має допоміжне значення та застосовується лише тією мірою, якою узгоджується з чинним пунктом 6 частини першої статті 20 ГПК України і висновками Великої Палати Верховного Суду. У пункті 4 цієї постанови зазначено, що у разі якщо сторонами у справі є юридичні особи, то незалежно від підстав арешту (опису) майна (конфіскація за відповідним судовим рішенням, стягнення боргу за рішенням господарського суду чи виконавчим написом нотаріуса тощо) та враховуючи характер спору, позови про зняття арешту з майна згідно зі статтею 15 ЦПК України, статтями 1, 12 ГПК України підлягають розгляду в порядку господарського судочинства. У такому ж порядку вирішуються питання про юрисдикцію спорів за участю фізичних осіб-підприємців, якщо арешт майна пов`язаний з їх підприємницькою діяльністю.

Колегія суддів звертає увагу, що наведений у пункті 4 зазначеної постанови Пленуму перелік підстав арешту (конфіскація, стягнення боргу за судовим рішенням, виконавчий напис нотаріуса) є невичерпним («тощо»), а вжите законодавцем формулювання «незалежно від підстав арешту» прямо свідчить про те, що правило про юрисдикцію спору визначальним чином залежить не від процесуальної (кримінально-процесуальної, цивільно-процесуальної чи виконавчої) природи акта, яким накладено арешт, а виключно від суб`єктного складу учасників спору та характеру спірних правовідносин - належності майна, з якого знімається арешт, суб`єкту господарювання, і господарського характеру спору щодо права на таке майно.

Отже, обставина, що арешт на майно було накладено саме в порядку, передбаченому Кримінально-процесуальним кодексом України в редакції 1960 року (тобто в межах кримінального провадження, а не господарського чи виконавчого), не є самостійною підставою для висновку про непідвідомчість (непідсудність) спору господарському суду, оскільки визначальне значення для встановлення юрисдикції має суб`єктний склад сторін спору (юридичні особи) та характер спору (спір щодо права власності/володіння майном юридичної особи), а не процесуальна форма, в якій було накладено арешт.

Такий підхід узгоджується з пунктом 6 частини першої статті 20 ГПК України, який відносить до господарської юрисдикції спори щодо права власності чи іншого речового права на майно, якщо стороною спору не є фізична особа, яка не є підприємцем. Сам по собі процесуальний порядок, у якому було накладено арешт, не змінює приватноправового характеру спору, однак юрисдикція визначається сукупністю предмета спору, характеру правовідносин і суб`єктного складу його учасників.

Водночас визначальне значення для вирішення питання юрисдикції у цій справі мають правові висновки Великої Палати Верховного Суду, які відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України підлягають врахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин. Так, у постанові від 24.04.2019 у справі № 2-3392/11 (провадження № 14-105цс19) Велика Палата Верховного Суду, врахувавши пункт 9 розділу XI «Перехідні положення» КПК України 2012 року, дійшла висновку, що у разі, якщо арешт накладений на майно особи, яка не є учасником кримінального провадження, розпочатого в період дії КПК України 1960 року, спір щодо зняття арешту з майна є приватноправовим і має вирішуватися судом у позовному провадженні з урахуванням суб`єктного складу учасників спору. Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 372/2904/17-ц (провадження № 14-496цс18) щодо арешту, накладеного у кримінальній справі, завершеній у порядку КПК України 1960 року, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/1247/18 (провадження № 12-99гс19), ухваленій за наслідками перегляду справи господарської юрисдикції.

Крім того, у постанові від 08.11.2019 у справі № 643/3614/17 (провадження № 14-479цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з огляду на втрату чинності КПК України 1960 року, тривалий час, який минув після закриття кримінальної справи, та істотні організаційні і кадрові зміни, що відбулися у правоохоронних органах, вирішення питання про припинення втручання у право власності шляхом звернення до слідчого або прокурора на підставі КПК України 1960 року очевидно не буде ефективним способом захисту порушеного права.

За таких обставин суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України з мотивів непідвідомчості спору господарському суду виключно з посиланням на кримінально-процесуальну природу підстави арешту, застосував норму процесуального права помилково, без урахування роз`яснень, викладених у пункті 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 03.06.2016, наведених вище обов`язкових для врахування правових висновків Великої Палати Верховного Суду та без оцінки суб`єктного складу сторін спору й характеру спірних правовідносин, що є визначальними критеріями юрисдикції за такою категорією спорів.

Оцінка судом апеляційної інстанції ключових доводів учасників справи

Щодо доводу скаржника про незастосовність до спірних правовідносин статті 174 КПК України 2012 року колегія суддів зазначає, що цей довід знайшов своє підтвердження. Згідно з пунктом 9 розділу XI «Перехідні положення» КПК України 2012 року питання про зняття арешту з майна, накладеного під час дізнання або досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, вирішується в порядку, що діяв до набрання ним чинності. У цій справі арешт накладено 23.11.2007, а кримінальну справу закрито 28.11.2008, тобто обидві процесуальні дії вчинено за правилами КПК України 1960 року. Тому порядок, передбачений статтею 174 КПК України 2012 року, до спірного арешту не застосовується. Цей висновок не поширюється на випадки, коли арешт накладено за правилами КПК України 2012 року: питання про скасування такого арешту, у тому числі після закриття слідчим кримінального провадження, вирішується слідчим суддею за правилами кримінального судочинства, що відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 30.06.2020 у справі № 727/2878/19. Висновок суду першої інстанції про необхідність звернення позивача до суду виключно в порядку статті 174 КПК України 2012 року зроблено без урахування наведеної норми перехідних положень, яку суд першої інстанції сам процитував у мотивувальній частині оскаржуваної ухвали, що свідчить про внутрішню суперечливість її мотивів.

Щодо доводу скаржника про неправомірність посилання суду першої інстанції на постанову Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 352/1802/18 колегія суддів зазначає, що правовідносини у зазначеній справі не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається: у справі № 352/1802/18 спір стосувався припинення управління арештованими активами, переданими Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (АРМА), як речовими доказами у чинному кримінальному провадженні, що здійснювалося за правилами КПК України 2012 року. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що змінювати встановлений кримінальним процесуальним законом порядок зберігання та управління речовими доказами шляхом позову в іншому виді судочинства не можна, а питання про скасування арешту належить вирішувати за статтею 174 цього Кодексу. Натомість у даній справі арешт накладено за КПК України 1960 року, кримінальну справу закрито ще 28.11.2008, у зв`язку з чим передбачений чинним кримінальним процесуальним законом механізм скасування арешту для позивача об`єктивно недоступний. Відтак застосування судом першої інстанції зазначеного висновку до неподібних правовідносин є помилковим.

Щодо доводу скаржника про належність спору до юрисдикції саме господарського суду колегія суддів зазначає, що цей довід є слушним. Позивач є юридичною особою - суб`єктом господарювання, відповідачами визначено державні органи, а фізична особа, яка не є підприємцем, стороною спору не є. Тому з урахуванням предмета спору він не підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. Спір має приватноправовий характер, оскільки спрямований на захист права власності позивача, і не стосується здійснення суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, що виключає адміністративну юрисдикцію. За таких обставин приватноправовий спір за участю юридичної особи та державних органів щодо звільнення майна з-під арешту, накладеного за КПК України 1960 року у закритій кримінальній справі, підлягає розгляду за правилами господарського судочинства (статті 4, 20 ГПК України). Такий підхід узгоджується з практикою розгляду господарськими судами подібних спорів (зокрема, у справі № 922/543/23 вимогу юридичної особи про скасування арешту, накладеного за КПК України 1960 року та не знятого після закриття кримінального провадження, розглянуто господарськими судами по суті). Водночас ця справа має лише допоміжне значення: у касаційному порядку Верховний Суд переглядав судові рішення в частині вимоги про повернення майна, тоді як задоволена вимога про скасування арешту предметом касаційного перегляду не була.

Щодо доводів відзиву Головного управління Національної поліції у м. Києві про те, що позивач має право звернутися із заявою про зняття арешту лише в порядку кримінального процесуального судочинства, колегія суддів зазначає, що такі доводи відхиляються. По-перше, вони ґрунтуються на положеннях статті 174 КПК України 2012 року, які з огляду на пункт 9 розділу XI «Перехідні положення» цього Кодексу до спірних правовідносин не застосовуються. По-друге, зроблений у відзиві висновок суперечить процитованій у самому ж відзиві правовій позиції Великої Палати Верховного Суду про приватноправовий характер спору щодо зняття арешту, накладеного в період дії КПК України 1960 року на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження. По-третє, з урахуванням втрати чинності КПК України 1960 року, значного часу, що сплив після закриття кримінальної справи (2008 рік), та організаційних змін у правоохоронних органах, звернення позивача до слідчого чи прокурора у порядку, що діяв за КПК України 1960 року, не може вважатися ефективним способом захисту порушеного права, що підтверджується і наявною у матеріалах позовної заяви відповіддю Оболонського УП ГУНП у м. Києві про відсутність процедури зняття такого арешту.

Таким чином, кожен із ключових доводів апеляційної скарги знайшов своє підтвердження, а заперечення відзиву їх не спростовують. Відмова у відкритті провадження за таких обставин фактично позбавила позивача будь-якого доступного судового порядку захисту права власності, що не відповідає статті 4 ГПК України, статті 55 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до статті 280 ГПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Такі підстави у даній справі наявні.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Однією з засад здійснення господарського судочинства відповідно до статті 2 ГПК України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 статті 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно зі статтею 280 ГПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга ТОВ «Пальміра-Київ» підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду м. Києва від 26.05.2026 у справі № 910/5923/26 скасуванню, з направленням справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Згідно зі статтею 129 ГПК України розподіл судових витрат, у тому числі судового збору за подання апеляційної скарги, здійснюється за результатами розгляду справи судом, який ухвалить остаточне судове рішення у ній.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 271, 275, 280-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Пальміра-Київ" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.05.2026 у справі № 910/5923/26 задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 26.05.2026 у справі № 910/5923/26 - скасувати.

3. Справу № 910/5923/26 передати на розгляд до Господарського суду міста Києва.

4. Матеріали справи № 910/5923/26 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 29.07.2026.

Головуючий суддя В.П. Іванов

Судді Є.Ю. Пономаренко

С.Є. Чаплян