Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №910/745/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" липня 2026 р. Справа№ 910/745/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Майданевича А.Г.

Суліма В.В.

без виклику сторін;

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський абразивний завод"

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2026

у справі № 910/745/26 (суддя - Ломака В.С.)

за позовом Акціонерного товариства "Антонов"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський абразивний завод"

про стягнення 71 651,64 грн.

Відповідно до ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімум для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Розглянувши справу в порядку ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст поданої позовної заяви

Акціонерне товариство «Антонов» (далі - позивач, Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Київський абразивний завод» (далі - відповідач, Завод) грошових коштів у загальному розмірі 71 651,64 грн., з яких: 34 137,81 грн. пеня, 28 161,00 грн. штраф, 9 535,83 грн. 20 % річних за користування грошовими коштами, нараховані внаслідок неналежного виконання відповідачем умов укладеного між сторонами 26.02.2025 року договору поставки № 27.8231.2025.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.05.2026 позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський абразивний завод" на користь Акціонерного товариства "Антонов" 34 137 грн 81 коп. пені, 28 161 грн 00 коп. штрафу, 9 535 грн 83 коп. 20 % річних за користування грошовими коштами та 2 662 грн 40 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Надходження апеляційної скарги на розгляд Північного апеляційного господарського суду

Не погодившись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Київський абразивний завод" 03.06.2026 (через Електронний суд) звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило прийняти апеляційну скаргу до розгляду та відкрити апеляційне провадження у справі № 910/745/26. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2026 у справі № 910/745/26 повністю. Ухвалити нове рішення, яким відмовити Акціонерному товариству «Антонов» у задоволенні позову про стягнення з ТОВ «Київський абразивний завод» 34 137,81 грн пені, 28 161,00 грн штрафу та 9 535,83 грн 20% річних.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.06.2026 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський абразивний завод" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2026 у справі № 910/745/26, призначено до розгляду вказану апеляційну скаргу у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників.

18.06.2026 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, який приймається судом апеляційної інстанції в порядку ст. 263 ГПК України.

4. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів

ТОВ «Київський абразивний завод» не погоджується з рішенням Господарського суду міста Києва від 15.05.2026 у справі № 910/745/26, яким з нього на користь АТ «Антонов» стягнуто 34 137,81 грн пені, 28 161,00 грн штрафу, 9 535,83 грн 20% річних за користування грошовими коштами та 2 662,40 грн судового збору, вважаючи рішення незаконним та необґрунтованим.

Апелянт зазначає, що за договором поставки № 27.8231.2025 від 26.02.2025 товар на загальну суму 1 314 000,00 грн був поставлений АТ «Антонов» у повному обсязі та прийнятий позивачем, хоча частина поставок відбулася після 20.03.2025. При цьому позивач не довів наявності реальних збитків чи інших негативних наслідків прострочення, а суд першої інстанції, встановивши факт порушення строків поставки, не надав належної оцінки повному виконанню основного зобов`язання, прийняттю товару позивачем, відсутності збитків та неспівмірності сукупного розміру заявлених санкцій із наслідками порушення. На думку апелянта, стягнення пені, штрафу та 20% річних у заявленому розмірі фактично перетворює відповідальність на джерело додаткового доходу кредитора та суперечить принципам справедливості, добросовісності й розумності. Ще до звернення до суду ці обставини були доведені відповідачем у відповіді на вимогу від 29.10.2025 із посиланням, зокрема, на постанову Об`єднаної палати КГС ВС від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22.

Апелянт також вважає безпідставним одночасне стягнення пені у розмірі 34 137,81 грн та штрафу у розмірі 28 161,00 грн, оскільки обидві санкції застосовані за одне й те саме порушення - несвоєчасну поставку товару. На думку відповідача, за обставин повного виконання договору, прийняття товару позивачем, відсутності доведених збитків та відмови позивача від договору одночасне застосування таких санкцій є непропорційним і суперечить ст. 61 Конституції України. Навіть у разі визнання можливості одночасного стягнення пені та штрафу апелянт просить зменшити їх розмір відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України з огляду на повне виконання основного зобов`язання, відсутність збитків, отримання позивачем товару та значний сукупний розмір відповідальності.

Крім того, апелянт заперечує проти стягнення 9 535,83 грн - 20% річних, посилаючись на те, що сплачені АТ «Антонов» 50% передоплати були зараховані в оплату фактично поставленого товару, а тому не є чужими грошовими коштами у розумінні ч. 1 ст. 536 ЦК України. Відповідач також вказує на неправильність бази нарахування, оскільки позивач розраховував 20% річних, виходячи із сум поставки, хоча до моменту поставки відповідач фактично отримав лише 50% передоплати, тоді як решта 50% мала сплачуватися після отримання товару. Суд першої інстанції, на думку апелянта, не перевірив належним чином базу та методику такого розрахунку, а також не врахував, що у вимозі від 06.10.2025 позивач заявляв 18 705,64 грн 20% річних, тоді як у позові їх розмір було зменшено до 9 535,83 грн, що вимагало додаткової перевірки періоду та методики нарахування.

Апелянт наголошує, що неподання відзиву не означає автоматичного визнання позову та не звільняє суд від обов`язку перевірити правові підстави для стягнення кожної заявленої суми, правильність розрахунків, співмірність санкцій та відповідність відповідальності принципам справедливості, добросовісності й розумності. На думку відповідача, суд першої інстанції фактично обмежився доводами позивача та не надав належної оцінки запереченням, викладеним ТОВ «Київський абразивний завод» у відповіді на вимогу від 29.10.2025.

У зв`язку з викладеним апелянт просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2026 у справі № 910/745/26 повністю та ухвалити нове рішення про відмову АТ «Антонов» у задоволенні позову в частині стягнення 34 137,81 грн пені, 28 161,00 грн штрафу та 9 535,83 грн 20% річних.

5. Узагальнений виклад доводів відзиву на апеляційну скаргу

Позивач вважає апеляційну скаргу ТОВ «Київський абразивний завод» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2026 у справі №910/745/26 про стягнення 71 651,64 грн необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Позивач звертає увагу, що відповідач протягом усього розгляду справи в суді першої інстанції не подав жодного відзиву, письмових пояснень чи інших процесуальних документів, а тому твердження апеляційної скарги про неврахування судом позиції відповідача є безпідставним. Позивач наголошує, що відповідач допустив тривале прострочення поставки товару (за сімома видатковими накладними на загальну суму 718 170,00 грн, прострочення до 122 календарних днів). А тому суд першої інстанції правомірно застосував спеціальні норми Господарського кодексу України щодо штрафних санкцій, які підлягають переважному застосуванню перед загальними нормами Цивільного кодексу України, і обґрунтовано визнав нараховані пеню та штраф відповідними умовам пункту 7.4 договору.

Щодо доводів відповідача про суперечність одночасного стягнення пені та штрафу статті 61 Конституції України позивач заперечує, посилаючись на те, що пеня і штраф є формами неустойки та видами штрафних санкцій у межах одного виду відповідальності, а не окремими видами юридичної відповідальності, що відповідає усталеній практиці Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду.

Щодо незастосування судом механізму зменшення неустойки, позивач вважає це правильним, оскільки зменшення неустойки є правом, а не обов`язком суду, а в цій справі підстав для зменшення немає: прострочення є значним (до 122 днів), а розмір неустойки (62 298,81 грн) становить лише 4,74% від ціни договору (1 314 000,00 грн) і в 11,5 разів менший за суму простроченого товару. Позивач також зазначає, що право на неустойку не залежить від доведення факту та розміру збитків, а сам факт наявності стратегічного значення АТ «АНТОНОВ» як підприємства оборонно-промислового комплексу додатково підкреслює негативні наслідки порушення договору відповідачем в умовах воєнного стану.

Щодо стягнення 20% річних за користування коштами позивач обґрунтовує його пунктом 7.6 договору та нормами статей 536, 693, 1054, 1057 ЦК України щодо комерційного кредиту, зазначаючи, що розрахунок здійснено на суму фактично сплаченої 50% передоплати за період прострочення поставки. А тому висновок суду першої інстанції про правомірність стягнення 9 535,83 грн є законним. Стосовно доводів про зменшення позивачем суми 20% річних порівняно з претензією позивач, - посилається на частину 2 статті 237 ГПК України, згідно з якою суд не може виходити за межі позовних вимог, а тому враховуватися міг лише розрахунок, наведений у позовній заяві.

Позивач також заперечує доводи відповідача про те, що неподання відзиву не звільняло суд від обов`язку перевірити обґрунтованість позову, вказуючи, що суд правомірно, відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України, розглянув справу за наявними матеріалами у зв`язку з неподанням відповідачем відзиву без поважних причин. Окремо позивач звертає увагу на суперечливість позиції відповідача, який в прохальній частині апеляційної скарги просить повністю відмовити в позові, тоді як зміст скарги фактично зводиться до доводів про зменшення розміру штрафних санкцій.

З урахуванням вказаного, позивач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

6. Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини справи; обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначення відповідно до них правовідносин

Як правомірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, між товариством (покупець) та заводом (постачальник) був укладений договір поставки від 26.02.2025 року № 27.8231.2025 (далі - договір), за умовами якого постачальник в порядку і на умовах, визначених цим договором, зобов`язався поставити, а покупець прийняти та оплатити наступний товар: шкурка шліфувальна водостійка та кола пелюсткові (далі товар) (код за ДК 021-2015-14810000-2), згідно зі специфікацією, що є невід`ємною частиною даного договору.

Вказаний правочин підписаний уповноваженими представниками сторін (зокрема, представником заводу 03.03.2025 року) та скріплений відбитками печаток зазначених юридичних осіб.

Відповідно до пункту 1.3 договору загальна кількість товару, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), одиниці виміру товару та ціна одиниці виміру товару визначаються сторонами у специфікації № 1 до цього договору.

Пунктами 3.1-3.4 наведеної угоди передбачено, що загальна сума договору складає 1 314 000,00 грн., у тому числі ПДВ 20 % 219 000,00 грн.

Ціна за одиницю товару визначається в специфікації № 1 до даного договору, що є його невід`ємною частиною.

Ціна включає в себе вартість тари та упаковки товару, всі податки, збори та інші обов`язкові платежі, що сплачуються постачальником, вартість доставки товару до місця поставки, вартість страхування, завантаження, розвантаження та всі інші витрати постачальника, пов`язані з поставкою даного товару.

Ціна є фіксованою, незмінною на весь період виконання та строку дії даного договору.

У специфікації № 1 до договору сторони погодили найменування, одиниці виміру, кількість та ціну відповідного товару.

Відповідно до пунктів 1-3 специфікації № 1 її загальна сума складає 1 314 000,00 грн., у тому числі ПДВ 20 % 219 000,00 грн.

Умови поставки: DDP згідно Інкотермс у редакції 2020 року. Поставка товару здійснюється до 10 календарних днів з дати передоплати 50 % від вартості товару. Кінцевий термін поставки товару не пізніше 31.03.2025 року.

Розрахунок проводиться покупцем наступним чином: передоплата 50 % від вартості товару протягом 20 календарних днів з дати отримання рахунку на відповідну суму, а остаточний розрахунок 50 % вартості товару протягом 20 календарних днів після отримання товару, підписання сторонами видаткової накладної та отримання позитивного висновку вхідного контролю на товар на території покупця.

Згідно з пунктом 4.1 договору розрахунок проводиться покупцем наступним чином: передоплата 50 % від вартості товару протягом 20 календарних днів з дати отримання рахунку на відповідну суму, а остаточний розрахунок 50 % вартості товару протягом 20 календарних днів після отримання товару, підписання сторонами видаткової накладної та отримання позитивного висновку вхідного контролю на товар на території покупця.

Датою оплати вважається дата списання грошових коштів з розрахункового рахунку покупця (пункт 4.2 договору).

Відповідно до пунктів 5.1, 5.5 та 5.7 договору поставка здійснюється на умовах DDP, згідно з ІНКОТЕРМС: 2020, місто Київ, вулиця Мрії, 1.

Поставка товару здійснюється до 10 календарних днів з дати передоплати 50 % від вартості товару. Кінцевий термін поставки товару не пізніше 31.03.2025 року.

Датою поставки товару вважається дата, яка зазначена у видатковій накладній.

За умовами пункту 6.4 означеного правочину товар вважається поставленим після проведення покупцем вхідного контролю на підприємстві, в термін 2 календарних дні з дати фактичного отримання товару на склад покупця.

Пунктом 12.1 договору передбачено, що останній вступає в силу з дати підписання сторонами та діє до 01.12.2025 року, але в будь-якому разі - до виконання сторонами взятих на себе зобов`язань, а в частині гарантійних обов`язків на поставлений в рамках даного договору товар до закінчення строку їх дії (за пунктом 6.1 даного договору).

Судом встановлено, що на виконання вищенаведених положень договору та специфікації № 1 до нього товариство та на підставі виставленого заводом рахунку на оплату від 03.03.2025 року № 10 сплатило на користь відповідача 657 000,00 грн., що становить 50 % від вартості погодженого сторонами в договорі товару. Наведені обставини підтверджуються наявною в матеріалах справи копією відповідного платіжного доручення від 10.03.2025 року № 2737 на суму 657 000,00 грн.

За таких обставин, завод зобов`язаний був поставити позивачу погоджений цими контрагентами у специфікації № 1 товар до 20.03.2025 року (тобто до 10 календарних днів з дати передоплати 50 % від вартості товару, здійсненої товариством 10.03.2025 року).

Проте, з матеріалів справи вбачається, що завод взятий на себе за спірним договором обов`язок щодо вчасної поставки передбаченого цією угодою товару у повному обсязі та в установлені строки (до 20.03.2025 року) виконало неналежним чином, допустивши прострочення поставки наведеного товару за видатковими накладеними від 24.03.2025 року № 55 на суму 189 480,00 грн., від 24.03.2025 року № 57 на суму 126 390,00 грн., від 30.04.2025 року № 102 на суму 24 300,00 грн., від 04.06.2025 року № 120 на суму 209 400,00 грн., від 12.06.2025 року № 125 на суму 90 000,00 грн., від 07.07.2025 року № 158 на суму 39 000,00 грн. та від 21.07.2025 року № 179 на суму 39 600,00 грн.

Листом від 06.10.2025 року № 126/15416-25 товариство звернулося до відповідача з вимогою про сплату на користь позивача сум пені, штрафу та 20 % річних, нарахованих останнім внаслідок несвоєчасної поставки заводом товару за договором.

У відповідь на вказану вимогу листом від 29.10.2025 року завод повідомив про відсутність підстав для її задоволення з огляду на неспівмірність заявленої Товариством суми завданим позивачу збиткам. Вказане зумовило (залишення відповідачем вимоги позивача від 06.10.2025 року № 126/15416-25 без задоволення) звернення з даним позовом.

ПОЗИЦІЯ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ

7. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, та застосовані ним положення законодавства

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч. 1 ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін (ч. 2 ст. 714 Кодексу).

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як правомірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, завод взятий на себе за спірним договором обов`язок щодо вчасної поставки передбаченого цією угодою товару в установлені строки (до 20.03.2025 року) виконало неналежним чином, допустивши прострочення поставки наведеного товару за такими видатковими накладеними: від 24.03.2025 року № 55 на суму 189 480,00 грн., від 24.03.2025 року № 57 на суму 126 390,00 грн., від 30.04.2025 року № 102 на суму 24 300,00 грн., від 04.06.2025 року № 120 на суму 209 400,00 грн., від 12.06.2025 року № 125 на суму 90 000,00 грн., від 07.07.2025 року № 158 на суму 39 000,00 грн. та від 21.07.2025 року № 179 на суму 39 600,00 грн. Доказів в розумінні ст. 74, 76-79, 80, 269 ГПК України протилежного апелянтом до суду першої інстанції надано не було.

У той же час, пунктом 7.6 договору прямо передбачено, що у разі порушення постачальником строків поставки товару, передбаченого цим договором, за який покупцем внесена повна або часткова попередня оплата, постачальник за користування грошовими коштами покупця зобов`язаний сплатити покупцю 20% річних від суми грошових коштів (ціни товару за даним договором), сплачених покупцем за період від дня здійснення оплати і до дня фактичної поставки товару або дня повернення грошових коштів.

Разом з цим, через несвоєчасне виконання відповідачем обов`язку щодо поставки товариству передбаченого укладеним між сторонами договором товару, позивач заявив вимогу, зокрема, про стягнення із заводу 34 137,81 грн. пені, нарахованої із застосуванням ставки 0,1 % від вартості несвоєчасно поставленого товару за кожною зі спірних видаткових накладних у період з 21.03.2025 року по 20.07.2025 року, а також 28 161,00 грн. штрафу, що становить 7 % від суми несвоєчасно поставленого товару більше ніж на 30 календарних днів, згідно зі здійсненим товариством у позовній заяві розрахунком.

Відхиляючи доводи скаржника про відсутність доказів понесення позивачем збитків за несвоєчасну поставку товару, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, встановлення факту прострочення відповідачем виконання зобов`язання в частині поставки товару в обумовлений строк, є підставою для застосування до останнього штрафних санкцій, визначених договором.

При цьому, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Відповідно до п. 7.4. договору за непостачання, несвоєчасне постачання товару або за прострочення заміни товару неналежної якості, постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% від вартості несвоєчасно поставленого, неякісного товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % від вказаної вартості товару.

Крім того, ч. 2 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, умовами договору передбачено збільшення розміру процентів до 20 % від суми грошових коштів (ціни товару за даним договором), сплачених покупцем за період від дня здійснення оплати і до дня фактичної поставки товару або дня повернення грошових коштів, у зв`язку з порушення постачальником строків поставки товару, що слід вважати іншим розміром процентів, який встановлено договором у відповідності до ч.2 ст.625 ЦК України.

А тому відхиляючи доводи скаржника в цій частині, суд апеляційної інстанції враховує доводи відзиву на апеляційну скаргу та зазначає, що наведені вище норми права та встановлені судом обставини, а саме факт прострочення виконання відповідачем поставки товару, свідчать про правомірність нарахування відповідачеві пені, штрафу та 20 % річних.

Перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку пені у розмірі 34 137,81 грн, штрафу у розмірі 28 161,00 грн, 20 % річних у розмірі 9 535,83 грн, який наведений у позовній заяві та було задоволено судом, суд апеляційної інстанції встановив, що такий розрахунок виконаний арифметично вірно, згідно з нормами чинного законодавства та у відповідності до умов договору. Контррозрахунку заявлених до стягнення сум, а також заперечень щодо правильності їх нарахування, відповідачем суду не надано.

В цій частині суд апеляційної інстанції зазначає, що на підставі пункту 7.6 договору, позивачем у позовній заяві здійснено розрахунок 20% річних за порушення строків поставки товару, від суми 50% вартості непоставленого товару з ПДВ, за період від дня проведення передоплати і до дня фактичної поставки. Таким чином нарахування 20% річних здійснено саме на суму фактично отриманої передоплати 50% від вартості товару, що і було перевірено судом апеляційної інстанції та визнається правомірним. А тому доводи скаржника в цій частині відхиляються через безпідставність.

Щодо доводів відповідача про неправомірність застосування подвійної відповідальності та одночасного стягнення пені та штрафу, суд апеляційної інстанції в цій частині зазначає, що згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеного у п. 8.1. п. 8.3. постанови від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 (а також Об`єднаної палати КГС ВС від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22), можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань не лише не заборонено, але й передбачено нормами чинного законодавства. При цьому щодо порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою ст. 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. А тому доводи скаржника в цій частині відхиляються через необґрунтованість.

Щодо доводів апелянта про необхідність зменшення нарахованої неустойки, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

В суді першої інстанції таке клопотання не заявлялось. Відповідних доказів на підтвердження вказаних обставин подано не було. Щодо заявлення такого клопотання на стадії апеляційного перегляду, суд апеляційної інстанції в задоволенні такого відмовляє, виходячи з приписів ст. 269 ГПК України та через наступне.

Так, згідно з п. 9.1. договору, сторони звільняються від відповідальності за часткове чи повне невиконання зобов`язань за цим договором, якщо вони виникли внаслідок непереборної сили (форс-мажорних обставин).

Сторони можуть бути звільненні від відповідальності за часткове або повне невиконання обов`язків за цим договором, якщо доведуть, що воно було викликане форс-мажорними обставинами (п. 9.4. договору).

Згідно з п. 9.5. договору термін виконання обов`язків за цим договором відкладається при виникненні обставин, зазначених у пунктах 9.2-9.3, на час, протягом якого такі обставини будуть діяти. Сторона, що підпала під дію форс-мажорних обставин і виявилась, внаслідок цього, нездатною виконувати обов`язки за цим договором, повинна терміново, не пізніше 7 (семи) календарних днів з моменту їх настання, у письмовій формі повідомити іншу сторону. Несвоєчасне, більше ніж 7 (сім) календарних днів, повідомлення про форс-мажорні обставини позбавляє відповідну сторону права посилатися на них для виправдання (п. 9.6. договору).

Належним доказом обставин, зазначених у пунктах 9.2-9.3 цього договору, та строку їх дії служать сертифікати, які видаються Торгово-промисловою палатою України або регіональною Торгово-промисловою палатою (п. 9.8. договору).

Для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно зі ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками.

У постанові від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21 Верховний Суд щодо застосування положень статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» зазначив, що: ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності; форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку.

Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом; наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» шляхом видачі сертифіката (схожий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21, від 31.08.2022 у справі №910/15264/21).

Відповідно до ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Так, статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

При цьому, всупереч умовам договору, відповідачем не було доведено до відома позивача про неможливість виконання зобов`язання в узгоджені договором строки внаслідок форс-мажорних обставин і в матеріалах справи відсутні будь-які докази про настання таких обставин чи будь-яких інших ускладнень у виконанні зобов`язання, зокрема, сертифікат Торгово-промислової палати України про настання форс-мажорних обставин. А тому доводи скаржника про необхідність зменшення розміру як нарахованої неустойки, так і річних - відхиляються через необґрунтованість.

Щодо доводів відповідача про відсутність збитків у позивача, суд апеляційної інстанції зазначає, що стягнення збитків є окремою грошовою вимогою і може не заявлятися кредитором, оскільки це вимагає доведення їх складу та розміру з боку кредитора, тоді як для стягнення штрафних санкцій кредитору потрібно довести лише факт прострочення, а заперечення вини покладається на боржника (постанова Верховного Суду від 31.03.2020 у справі №910/8698/19 та від 14.07.2021 у справі № 916/878/20). Тобто, при стягненні неустойки шкода кредитору, завдана порушенням зобов`язання презюмуються (її не треба доводити) і компенсується за рахунок неустойки (постанова Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20). Функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21). Виходячи з викладеного, закон не покладає на позивача обов`язку доведення розміру збитків у випадку стягнення неустойки, однак не виключає його права на справедливу компенсацію майнових втрат, спричинених невиконанням відповідачем договірних зобов`язань. А тому доводи скаржника в цій частині відхиляються як безпідставні.

Враховуючи викладене, позовні вимоги щодо стягнення пені у розмірі 34 137,81 грн, штрафу у розмірі 28 161,00 грн, 20 % річних у розмірі 9 535,83 грн - є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що правомірно задоволені судом першої інстанції.

Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог. Тоді як інші доводи апеляційної скарги фактично направлені на переоцінку обставин, які були правильно досліджені судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції переглядав справу в межах ст. 269 ГПК України та підстав для виходу за межі вимог та доводів апеляційної скарги (в розумінні ч. 4 ст. 269 ГПК України) не встановив.

8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позову. Майнове право позивача правомірно було задоволено судом в розумінні ст. 4 ГПК України.

Таким чином, на підставі ст. 2, 4, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276 ГПК України - суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги у даній справі без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

9. Судові витрати

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, понесений судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. 2, 4, 129,269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281, 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський абразивний завод" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2026 у справі №910/745/26 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2026 у справі №910/745/26 - залишити без змін.

3. Судовий збір, у зв`язку з переглядом рішення у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/745/26 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді А.Г. Майданевич

В.В. Сулім