Постанова від 26 липня 2026 р. у справі №910/16412/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" липня 2026 р. Справа№ 910/16412/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Майданевича А.Г.

Коротун О.М.

при секретарі судового засідання : Шевченко Н.А.

за участю представників сторін:

від прокуратури: Куцоконь О.О.;

від позивача: не прибув;

від відповідача 1: не прибув;

від відповідача 2: Гамрецький Є.О.,

розглянувши апеляційну скаргу Комунального підприємства з питань будівництва житлових будинків "Житлоінвестбуд-УКБ"

на рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2026 року (повний текст рішення складено 05.05.2026 року)

у справі №910/16412/25 (суддя Котков О.В.)

за позовом Заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі

Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Аскон"

2) Комунального підприємства з питань будівництва житлових будинків "Житлоінвестбуд-УКБ"

про визнання недійсним договору в частині, стягнення грошових коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Київської міської прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Аскон" (далі - відповідач 1) та Комунального підприємства з питань будівництва житлових будинків "Житлоінвестбуд-УКБ" (далі - відповідач 2), про визнання недійсним п. 3.1 договору підряду № 4/1684 від 20.08.2024 року, в частині включення до ціни договору суми податку на додану вартість у розмірі 9 975 537,58 грн та стягнення безпідставно збережених коштів податку на додану вартість у розмірі 9 975 537,58 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням вимог податкового законодавства при включенні до ціни договору підряду № 4/1684 від 20.08.2024 року податку на додану вартість, у зв`язку з чим п. 3.1 вказаного договору має бути визнаний недійсним, а сплачені на користь відповідача 1 кошти податку на додану вартість у розмірі 9 975 537,58 грн за договором мають бути стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "БК "Аскон" в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.03.2026 року позов задоволено повністю. Визнано недійсним пункт 3.1 договору підряду від 20.08.2024 року № 4/1684 на виконання будівельних робіт за проєктом "Відновлювальні роботи (капітальний ремонт) багатоквартирного житлового будинку по вул. Мокрій, 7 у місті Києві, пошкодженого внаслідок воєнних дій російської федерації", що укладений між Комунальним підприємством з питань будівництва житлових будинків "Житлоінвестбуд-УКБ" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Аскон", в частині включення до ціни договору суми податку на додану вартість у розмірі 9 975 537,58 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Будівельна компанія "Аскон" на користь Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) безпідставно збережені кошти податку на додану вартість у розмірі 9 389 203,54 грн, що сплачені за договором підряду від 20.08.2024 № 4/1684 та 115 092,85 грн судового збору.

Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, Комунальне підприємство з питань будівництва житлових будинків "Житлоінвестбуд-УКБ" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2026 року у справі №910/16412/25 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, зокрема ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, 1212 Цивільного кодексу України/, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Так, представник скаржника вказав, що прокуратура не є уповноваженим органом за дотримання сплати податків в Україні, а тому доводи прокуратури є припущенням. Факт порушення інтересів держави не встановлено у передбачений законом спосіб. Підстави для представництва інтересів держави прокурором були відсутні.

Крім того, за твердженням представника скаржника, податок на додану вартість є частиною ціни, тобто є істотною умовою договору, а тому договір в цій частині не може бути визнано недійсним.

Водночас, представник скаржника зауважив, що вартість будівництва, згідно з висновками експертизи була визначена з ПДВ. Виділення бюджетних асигнувань для здійснення відновлювальних робіт (реконструкції, капітального ремонту) на житлових будинках у місті Києві, пошкоджених внаслідок воєнних дій Російської Федерації, у період 2024 року, а також сума договору підряду №4/1684 від 20.08.2024 року та актів виконаних робіт по договору з ПДВ була перевірена Департаментом будівництва та житлового забезпечення міста Києва та Департаментом фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації). Відновлення житлових будинків не відповідає відповідним вимогам щодо застосування податкової пільги.

Суд першої інстанції не врахував, що ПДВ є непрямим податком, який входить до ціни товару/послуги, але регулюється нормами Податкового кодексу України. Стягнення ПДВ як «безпідставно отриманого майна» (ст. 1212) є протиправним, оскільки правовідносини щодо сплати податків мають публічно-правовий характер, а не приватноправовий.

Пори цьому, представник скаржника зазначив, що за договором підряду №4/1684 від 20.08.2024 року виконувались роботи з відновлення пошкодженого внаслідок воєнних дій Російської Федерації, зокрема, багатоквартирного будинку по вул. Мокрій, 7 у м. Києві, який до програми доступного житла не відноситься.

Крім того, скаржник вказав, що суд першої інстанції неправомірно відмовив в задоволенні клопотань про залучення третіх осіб, а саме Департамент фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Державної податкової служби.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.05.2026 року апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Коротун О.М., Майданевич А.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства з питань будівництва житлових будинків "Житлоінвестбуд-УКБ" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2026 року у справі №910/16412/25.

29.05.2026 року через систему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від прокуратури до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого представник прокуратури просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду без змін.

Крім того, за твердженням представника прокуратури, оскільки відповідно пункту 197.15 ст. 197 Податкового кодексу України роботи, що були предметом вказаного договору, звільняються від оподаткування, прокурором з відкритих даних встановлено порушення вимог законодавства за вказаним фактом. В свою чергу, пред`явлення позову прокурором у цьому випадку зумовлено очевидним порушенням інтересів держави в бюджетній сфері та є підставою для виконання прокурором конституційних повноважень з представництва, а доводи скаржника необґрунтованими та безпідставними.

Визначені в позові прокурором позивач - Департамент будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), а також підстави для представництва інтересів держави в його особі, відповідають вимогам ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та ст. 53 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, за твердженням представника прокуратури, відповідні доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі фактично зводяться до невірного трактування п. 197.15 ст. 197 Податкового кодексу України, яке суперечить як матеріалам справи, так і суті пільгового оподаткування робіт із будівництва житла за державні кошти.

Так, у п. 197.15 ст. 197 Податкового кодексу України вказано, що звільняються від оподаткування операції з постачання будівельно-монтажних робіт з будівництва доступного житла та житла, що будується за державні кошти.

В свою чергу, операції з постачання будівельно-монтажних робіт з будівництва житла за державні кошти передбачають лише одну умову для застосування податкової пільги, а саме фінансування будівництва житла за рахунок коштів державного та/або місцевого бюджетів.

Фінансування робіт за договором підряду № 4/1684 здійснювалось за рахунок коштів бюджету міста Києва за Програмою економічного та соціального розвитку міста Києва на 2024-2026 роки. Метою вказаної Програми, зокрема, є відновлення, відбудова об`єктів соціальної, інженерно-транспортної інфраструктури та житлового фонду, пошкоджених, зруйнованих внаслідок бойових дій, ракетних обстрілів та повітряних атак.

Відтак, спірні правовідносини стосуються капітального ремонту багатоквартирного житлового будинку, фінансування якого передбачено за рахунок коштів місцевого бюджету, а операції за вказаним договором звільняються від оподаткування ПДВ на підставі п. 197.15 ст. 197 Податкового кодексу України.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «АСКОН» за твердженням представника прокуратури, як одна із сторін зобов`язання набув кошти у розмірі 9 389 203,54 грн (ПДВ) за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов`язання, а поза підставами, передбаченими договором, внаслідок їх перерахування на рахунок відповідача понад вартість робіт, які було виконано, тобто на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України. Відповідні доводи скаржника спростовуються матеріалами справи, нормами матеріального та процесуального права, а також практикою Верховного Суду.

Водночас, за твердженням представника прокуратури, у даному спорі договір підряду № 4/1684 оспорюється не в цілому, а лише його п. 3.1 в частині включення до договірної ціни податку на додану вартість, що не матиме наслідком недійсність усього правочину.

При цьому, представник прокуратури зауважив, що до складу договірної ціни, сторони включили 2 розділи, а саме: будівельні роботи (Розділ І) та устаткування, меблі та інвентар (Розділ ІІ).

За договірною ціною (додаток 1 договору № 4/1684) вартість безпосередніх будівельних робіт, які згідно податкового законодавства, звільнені від оподаткуванням ПДВ, за договором № 4/1684 (І Розділ) становить 56 335 221, 25 грн, в т.ч. ПДВ - 9 389 203, 54 грн, а також вартість устаткування, меблів та інвентарю (ІІ Розділ) становить 3 518 004, 25 грн, в т.ч. ПДВ - 586 334, 04 грн.

Таким чином, за договірною ціною до договору № 4/1684 (враховуючи компенсацію генеральному підряднику витрат на сплату податку на додану вартість за товарами/послугами необоротними активами, які призначені для використання в операціях, звільнених від оподаткування податком на додану вартість згідно з

пунктом 197.15 статті 197 розділу V ПК України, а саме за устаткуванням, меблями та інвентарем в сумі 586 334, 04 грн) встановлено, що вартість робіт завищена на 9 389 203, 54 грн.

Тобто за твердженням представника прокуратури, позов прокурора обґрунтовано протиправним включенням ПДВ до ціни договору саме з урахуванням виключно вартості будівельних робіт.

03.06.2026 року через систему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від представника відповідача 1 до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого представник відповідача 1 просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2026 року у справі - скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Заступника керівника Київської міської прокуратури, поданим в інтересах держави в особі Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради відмовити у повному обсязі.

Так, за твердженням представника відповідача 1, позивач є самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю і в разі необхідності він може самостійно звернутися за захистом своїх прав та інтересів. За таких обставин вважаємо, що прокурор не вправі був підміняти належного суб`єкта, здатного самостійно та ефективно здійснювати судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому, представник відповідача 1 у відзиві на апеляційну скаргу, зокрема зазначив, що предметом договору підряду № 4/1684 від 20.08.2024 року є відновлювальні роботи (капітальний ремонт) на багатоквартирному житловому будинку на вул. Мокрій, 7, у місті Києві, пошкодженого внаслідок воєнних дій Російської Федерації. Капітальний ремонт не підпадає під визначення "будівництва доступного житла", отже, вказані операції оподатковуються за загальною ставкою ПДВ (20%). Умови тендерної документації, укладений Договір, інші погоджені документи не містили вказівки про те, що Об`єкт, виконання робіт на якому є предметом договору, належить до доступного житла чи житла.

Крім того, за твердженням представника відповідача 1 уповноваженим органом за дотриманням сплати податків в Україні (Державною початковою службою України або її територіальними підрозділами) не встановлено порушень вимог податкового законодавства КП «ЖИТЛОІНВЕСТБУД-УКБ» щодо включення до договору підряду №4/1684 від 20.08.2024 року суми податку на додану вартість та взаємовідносин із Товариством з обмеженою відповідальністю «БК «АСКОН». Жодного акту уповноваженим Податковим органом не складалось.

Прокуратура не є уповноваженим органом за дотримання сплати податків в Україні, а тому доводи прокуратури є припущенням. Факт порушення інтересів держави не встановлено у передбачений законом спосіб.

Разом з цим, представник відповідача 1 зауважив, що доводи прокурора про безпідставне набуття (збереження) ТОВ «БК «АСКОН» майна уформі ПДВ у розмірі 9 975 537,58 грн не відповідає дійсності. Товариство на виконання умов договору та вимог законодавства, під час виконання договору №4/1684 (2401) від 20.08.2024 року здійснювало формування податку на додану вартість (ПДВ) відповідно до вимог Податкового кодексу України та з урахуванням податкового статусу контрагентів.

24.06.2026 року через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Аскон" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з участю у слідчих діях, яке було задоволено судом.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2026 року відкладено розгляд апеляційної скарги Комунального підприємства з питань будівництва житлових будинків "Житлоінвестбуд-УКБ" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2026 року у справі №910/16412/25 на 27.07.2026 року.

27.07.2026 року через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від представника Комунального підприємства з питань будівництва житлових будинків "Житлоінвестбуд-УКБ" надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів.

Представник скаржника в судовому засіданні 27.07.2026 року Північного апеляційного господарського суду підтримав доводи апеляційної скарги та просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва скасувати.

Представник прокуратури в судовому засіданні 27.07.2026 року Північного апеляційного господарського суду заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва без змін.

Представники позивача та відповідача 1 в судове засідання 27.07.2026 року Північного апеляційного господарського суду не прибули. Про час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином, що підтверджується довідками про доставку електронного документа (наявні в матеріалах справи).

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника скаржника та прокуратури, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Щодо клопотання апелянта про долучення до матеріалів справи нових доказів, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст. 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи повинні подавати докази до суду разом із поданням заяв по суті або у строк, встановлений судом для їх подання.

Господарський процесуальний кодекс України надає можливість особі подати докази поза межами встановленого законом або судом строку за умов, що особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у зазначений строк з причин, що не залежали від неї.

Водночас, така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку, передбаченому ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, незалежно від причин неподання стороною таких доказів. Саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення зазначеної норми процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якої є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Близька за змістом правова позиція послідовно викладалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 25.04.2018 року у справі № 911/3250/16, від 06.02.2019 року у справі № 916/3130/17, від 26.02.2019 року у справі № 913/632/17 року, від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15, від 16.12.2020 року у справі № 908/1908/19, від 21.01.2021 року у справі № 908/3359/19, від 03.11.2021 року у справі № 915/951/20.

За таких обставин, колегія суддів залишає клопотання апелянта про долучення до матеріалів справи додаткових доказів - без розгляду на підставі ст. 207 Господарського процесуального кодексу України.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005 року, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

«Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 року № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібною

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 року у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 року у справі № 915/20/18.

Згідно ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05.06.2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Відповідно до ч. 4, 7 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Згідно ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі 912/2385/18.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, позов прокурором подано в особі Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), як розпорядника бюджетних коштів, який має безпосередній контрольний обов`язок щодо цільового та ефективного використання державних коштів, за рахунок яких здійснювалась оплата за договором підряду № 4/1684 від 20.08.2024 року, та який здійснює контроль та координацію КП "Житлоінвестбуд-УКБ" (замовник робіт за оспорюваним правочином).

Так, в обґрунтування звернення із вказаним позовом прокурор, зокрема, зазначає, що Департамент будівництва та житлового забезпечення не забезпечив належний захист порушених інтересів держави. Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно-значимого питання щодо належного розпорядження бюджетними коштами з метою захисту інтересів держави.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 09.10.2025 року Київська міська прокуратура листом № 15/2-826вих-25 повідомила Департамент будівництва та житлового забезпечення про виявлені порушення при укладенні договору підряду № 4/1684 від 20.08.2024 року та необхідність вжиття заходів, спрямованих на усунення порушень інтересів держави за вказаним фактом.

При цьому, колегія суддів зауважує, що прокурором було проінформовано Департамент, що в разі невжиття відповідних заходів, такі заходи будуть вжиті самостійно Київською міською прокуратурою на підставі ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Незвернення Департаментом будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до суду з відповідним позовом свідчить про неналежне виконання останнім покладених на нього повноважень щодо належного захисту інтересів держави.

19.12.2025 року Київською міською прокуратурою попередньо до пред`явлення позову було повідомлено Департамент про прийняття рішення щодо представництва інтересів держави шляхом пред`явлення до суду вказаного позову.

Отже, враховуючи, що Департамент будівництва та житлового забезпечення самостійно не звернувся до суду за захистом порушених прав, про що повідомило прокурора, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що прокурором доведено наявність підстав для представництва інтересів держави в суді, та вказано, у чому полягає порушення інтересів держави, у зв`язку з чим останнім правильно визначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Враховуючи вищевикладене, прокурор звернувся з даним позовом до суду в межах своєї компетенції передбаченої ст. 131-1 Конституції України та у відповідності до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Твердження скаржника, що з урахуванням рішення Другого сенату Конституційного Суду України від 03.12.2025 року у справі № 3- 28/2024(59/24) (№ 6-р (II)/2025) у прокурора відсутні підстави для представництва інтересів держави, колегія суддів не визнає переконливими, оскільки, положення, викладені у вказаному рішенні, фактично не набули чинності, оскільки Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі приписи абз. 1 ч. З ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» лише з 01.01.2027 року. На даний час норми ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» є діючими у повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що факт порушення інтересів держави не встановлено у передбачений законом спосіб. Підстави для представництва інтересів держави прокурором були відсутні.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Зокрема, при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити ціну, яка є істотною умовою господарського договору (статті 628, 638 Цивільного кодексу України, статті 180, 189 Господарського кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, розпорядженням Київської міської військової адміністрації від 30.05.2022 року № 538 «Про здійснення відновлювальних робіт (реконструкції, капітального ремонту) на житлових будинках у місті Києві, пошкоджених внаслідок воєнних дій Російської Федерації)» із внесеними змінами від 08.02.2024 року № 87, передбачено відновлювальні роботи (реконструкцію, капітальний ремонт) житлових будинках у місті Києві, пошкоджених внаслідок воєнних дій Російської Федерації, зокрема, багатоквартирного житлового будинку по вул. Мокрій, 7 у місті Києві, за рахунок коштів бюджету міста Києва.

20.08.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "БК "Аскон" (підрядник) та Комунальним підприємством з питань будівництва житлових будинків "Житлоінвестбуд-УКБ" (замовник) був укладений договір підряду № 4/1684 (далі - договір), відповідно до умов якого підрядник зобов`язується відповідно до проектно-кошторисної документації виконати будівельні роботи за робочим проектом «Відновлювальні роботи (капітальний ремонт) у багатоквартирному житловому будинку на вул. Мокрій, 7 у місті Києві, пошкодженого внаслідок воєнних дій Російської Федерації та здати виконані роботи замовнику. Об`єктом будівництва (виконання робіт) є "Відновлювальні роботи (капітальний ремонт) у багатоквартирному житловому будинку на вул. Мокрій, 7 у місті Києві, пошкодженого внаслідок воєнних дій Російської Федерації". Замовник зобов`язується передати підряднику затверджену в установленому порядку проєктно-кошторисну документацію, прийняті закінчені будівельні роботи та оплатити їх вартість підряднику (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 3.1 договору ціна цього договору визначається у приблизному кошторисі, що є невідємною частиною цього договору та становить 59 853 225,50 грн (крім того, ПДВ 9 975 537,58 грн).

Згідно п. 3.6 договору зміст і строки виконання робіт визначається календарним графіком, який є невід`ємною частиною цього договору (додаток 2).

Розрахунки проводяться в національній валюті України шляхом оплати замовником виконаних робіт на підставі документів по обліку в будівництві (форма №КБ-2в, № КБ-3). Вартість виконаних робіт, що підлягають оплаті, визначається в межах вартості робіт, передбачених договірною ціною, із урахуванням виконаних обсягів робіт (п. 4.1 договору).

Відповідно до п. 4.4 договору замовник перераховує кошти підряднику на виконання робіт по об`єкту у сумі - 49 877 687,92 грн, крім того ПДВ 20 % - 9 975 537,58 грн, що разом становить 59 853 225,50 грн.

Згідно п. 4.6 договору передача робіт підрядником і приймання їх замовником оформлюється актом приймання-передачі. Підписання акту приймання-передачі є підставою для проведення остаточних розрахунків між сторонами.

Початок виконання робіт - серпень 2024, завершення робіт - грудень 2024 (п. 5.1 договору).

У додатках до договору сторонами було погоджено договірну ціну, календарний графік виконання робіт, та план фінансування.

Також додатковими угодами № 1 від 22.08.2024 року, № 2 від 26.12.2024 року, № 3 від 28.01.2025 року, № 4 від 03.03.2025 року, № 5 від 22.07.2025 року сторонами було погоджено графік сплати коштів; змінено строк виконання робіт - серпень 2024 - грудень 2025 року; продовжено строк дії договору - до 31.12.2025 року.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, на виконання умов договору підряду № 4/1684 від 20.08.2024 року, КП "Житлоінвестбуд-УКБ" було сплачено на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "БК "Аскон" 59 853 225,50 грн, у тому числі ПДП 9 975 537,58 грн, що підтверджується інформацією з єдиного веб-порталу використання публічних коштів Spending та не заперечується скаржником.

Так, за твердженням прокуратури до п. 3.1 договору № 4/1684 від 20.08.2024 року було незаконно включено суму ПДВ, що суперечить положенням Податкового кодексу України, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, згідно з якою, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

При цьому недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 Цивільного кодексу України).

Разом з тим при застосуванні наведених положень статей Цивільного кодексу України слід враховувати, що умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки в такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому.

Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12.03.2018 року у справі № 910/22319/16.

Разом з цим, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що податок на додану вартість, хоч і включається до ціни товару (робіт), однак, не є умовою про ціну (істотною умовою) в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися за погодженням сторін.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 03.12.2021 року у справі № 910/12764/20 та від 09.06.2022 року у справі № 912/1052/21.

Згідно зі ст. 628, 638 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Зокрема, при укладенні договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити ціну, яка є істотною умовою господарського договору.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про ціни і ціноутворення" вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

Отже сторони на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

З огляду на викладене, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що податок на додану вартість є частиною ціни, тобто є істотною умовою договору, а тому договір в цій частині не може бути визнано недійсним.

Як було встановлено вище, сторони включили у ціну вартості робіт (капітального ремонту) суму сплати ПДВ.

Так, податок на додану вартість визначено у підпункті 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України як непрямий податок, що нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

За своєю правовою сутністю ПДВ є часткою новоствореної вартості та сплачується покупцем (замовником послуг).

Пунктами 30.1 - 30.4, 30.9 ст. 30 Податкового кодексу України унормовано, що податкова пільга - це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених п. 30.2 цієї статті. Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Відповідно до п. 197.15 ст. 197 Податкового кодексу України звільняються від оподаткування операції з постачання будівельно-монтажних робіт з будівництва доступного житла та житла, що будується за державні кошти.

За умовами ст. 217 Цивільного кодексу України, які регулюють питання щодо правової долі правочину, що має дефекти окремих його частин, передбачено, що закону може суперечити лише певна частина умов правочину, а інша йому відповідати. Отже, за таких обставин не завжди доцільно визнавати правочин недійсним у цілому. Недійсність окремої частини правочину не призводить до недійсності інших його частин. Тому законодавець не встановлює недійсності правочину через недійсність окремої його частини, але лише за умови, якщо є підстави вважати, що правочин міг би бути вчинений без включення до нього цієї недійсної частини.

Твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що за договором підряду №4/1684 від 20.08.2024 року виконувались роботи з відновлення пошкодженого внаслідок воєнних дій Російської Федерації, багатоквартирного будинку по вул. Мокрій, 7 у м. Києві, який до програми доступного житла не відноситься, колегія суддів не визнає переконливими доводами, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» будівництво - це нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт об`єкта будівництва.

Роботи - це будівельні, монтажні, проєктні, пусконалагоджувальні та інші роботи, пов`язані з будівництвом об`єкта (пункт 3 Загальних умов укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2005 № 668, із змінами і доповненнями (далі - Загальні умови № 668).

Будівельні роботи - це роботи з нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту (пункт 2 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 року № 466).

Згідно з Правилами утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджені наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17.05.2005 року № 76, капітальний ремонт будинку - це комплекс ремонтно-будівельних робіт, пов`язаних з відновленням або поліпшенням експлуатаційних показників будинку, із заміною або відновленням несучих або огороджувальних конструкцій, інженерного обладнання та обладнання протипожежного захисту без зміни будівельних габаритів об`єкта та його техніко-економічних показників.

Рішенням Київської міської ради від 14.12.2023 року № 7531/7572 «Про бюджет міста Києва на 2024 рік» визначено видатки бюджету міста Києва, у тому числі загального та спеціального фондів.

Відповідно до Положення про формування та використання коштів цільового фонду спеціального фонду бюджету міста Києва у 2024 році (додаток 10 до рішення від 14.12.2023 № 7531/7572) цільовий фонд є складовою частиною доходів та видатків спеціального фонду бюджету міста Києва, формується за рахунок коштів, передбачених п. 2 цього Положення, та спрямовується на цілі, передбачені п. 3 цього Положення, зокрема, на поточні та капітальні видатки підприємств, установ, організацій територіальних громад міста Києва.

Пунктом 2 рішення від 14.12.2023 № 7531/7572 було затверджено бюджетні призначення головним розпорядникам коштів бюджету міста Києва на 2024 рік у розрізі відповідальних виконавців за бюджетними програмами (додаток 3 до рішення від 14.12.2023 № 7531/7572).

Так, згідно із вищевказаним додатком 3 головному розпоряднику коштів місцевого бюджету - Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), із спеціального фонду бюджету міста Києва, на реалізацію проєктів (заходів) з відновлення об`єктів житлового фонду, пошкоджених, знищених внаслідок збройної агресії виділені кошти в сумі понад 92 млн грн.

Рішенням Київської міської ради від 14.12.2023 року № 7530/7571 було затверджено Програму економічного і соціального розвитку міста Києва на 2024 - 2026 роки (далі - Програма), якою розподілені обсяги асигнувань на фінансування капітальних видатків за рахунок бюджетних коштів (спеціальний фонд бюджету міста Києва) у 2024 році за напрямами їх використання та головними розпорядниками, зокрема, головному розпоряднику бюджетних коштів - Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), із спеціального фонду бюджету міста Києва, виділено кошти в сумі понад 542 млн грн, з яких на капітальні вкладення - понад 450 млн грн, на капітальний ремонт - понад 92 млн грн, у тому числі підпорядкованому Департаменту - КП «Житлоінвестбуд-УКБ», який виступає замовником робіт, виділено кошти в сумі понад 305 млн грн, з яких на капітальні вкладення - 213 млн грн, на капітальний ремонт - понад 92 млн грн.

Відтак, як правильно встановлено судом першої інстанції та не спростовано скаржником, оскільки предметом договору підряду № 4/1684 від 20.08.2024 року було виконання відповідачем 1 робіт з будівництва (капітального ремонту) багатоквартирного житлового будинку за публічні кошти, якими є кошти державного бюджету, місцевих бюджетів, відповідно до Закону України «Про відкритість використання публічних коштів», а відтак, такі роботи, що є предметом вказаного договору, підлягають звільненню від оподаткування податком на додану вартість згідно з положеннями п. 197.15 ст. 197 Податкового кодексу України.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним п. 3.1 договору підряду № 4/1684 від 20.08.2024 року, в частині включення до ціни вказаної угоди суми ПДВ, адже таке включення здійснено без дотримання вимог податкового законодавства.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача 1 безпідставно отриманих коштів в сумі 9 389 203,54 грн, колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Тобто зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна виникає відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України за умови набуття або збереження особою майна за рахунок іншої особи, а також відсутності достатньої правової підстави для такого набуття (збереження), зокрема у разі, коли відповідні підстави згодом відпали.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Схожа за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду 14.01.2021 року у справі № 922/2216/18, від 23.01.2020 року у справі № 910/3395/19.

Підсумовуючи вищевказане, суд дійшов висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Аскон" отримало за рахунок коштів державного бюджету суму ПДВ 9 389 203,54 грн (від суми 56 335 221,25 грн (вартість робіт з будівництва (капітального ремонту)) при тому, що відповідні роботи були звільнені від оподаткування ПДВ. Відтак, безпідставно отримані кошти повинні бути стягнуті з відповідача, оскільки зміст п. 3.1. договору в частині включення ПДВ до ціни договору суперечить положенням Податкового кодексу України, а також інтересам держави і суспільства.

Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги твердження прокуратури викладене у відзиві на апеляційну скаргу, що за договірною ціною (додаток 1 договору № 4/1684) вартість безпосередніх будівельних робіт, які згідно податкового законодавства, звільнені від оподаткуванням ПДВ, за договором № 4/1684 (І Розділ) становить 56 335 221, 25 грн, в т.ч. ПДВ - 9 389 203, 54 грн, а також вартість устаткування, меблів та інвентарю (ІІ Розділ) становить 3 518 004, 25 грн, в т.ч. ПДВ - 586 334, 04 грн.

Тобто позов прокурора обґрунтовано протиправним включенням ПДВ до ціни договору саме з урахуванням виключно вартості будівельних робіт.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимов в частині стягнення з відповідача 1 безпідставно отриманих коштів в сумі 9 389 203,54 грн.

Щодо посилання скаржника на рішення Господарського суду Дніпровської області, зокрема, від 03.02.2025 року №904/5280/24 та від 27.05.20525 року №904/1306/25, колегія суддів суду зазначає, що посилання на рішення судів першої інстанції не є належним правовим обґрунтуванням підстав апеляційного оскарження судових рішень, оскільки неврахування в оскаржуваному судовому рішенні висновків, викладених у рішеннях судів першої інстанції, не визначено ст. 254 Господарського процесуального кодексу України як підстава апеляційного оскарження судових рішень. Згідно із ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Схожий за змістом висновок викладено у постановах Верховного Суду від 05.06.2020 року у справі № 920/653/18 та від 07.10.2021 року у справі № 922/3447/20.

Твердження скаржника, що стягнення ПДВ як «безпідставно отриманого майна» (ст. 1212) є протиправним, оскільки правовідносини щодо сплати податків мають публічно-правовий характер, а не приватноправовий, колегія суддів не визнає переконливими доводами, оскільки відповідач, як одна із сторін зобов`язання, набув зазначені кошти за рахунок іншої сторони не в порядку виконання договірного зобов`язання, що виключає застосування до правовідносин сторін норм зобов`язального права, а поза підставами, передбаченими угодами постачання, внаслідок їх перерахування понад вартість товару на користь відповідача, тобто на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Схожа за змістом правова позиція викладену у постанові Верховного Суду від 01.06.2021 року у справі № 916/2478/20.

При цьому, твердження скаржника, що вартість будівництва, згідно з висновками експертизи була визначена з ПДВ. Виділення бюджетних асигнувань для здійснення відновлювальних робіт (реконструкції, капітального ремонту) на житлових будинках у місті Києві, пошкоджених внаслідок воєнних дій Російської Федерації, у період 2024 року, а також сума договору підряду №4/1684 від 20.08.2024 року та актів виконаних робіт по договору з ПДВ була перевірена Департаментом будівництва та житлового забезпечення міста Києва та Департаментом фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), не спростовує вищевикладених висновків суду, зокрема щодо суперечності відповідних умов договору положенням Податкового кодексу України та як наслідок безпідставно отримані кошти відповідачем.

Крім того, колегія суддів не приймає, як належне твердження скаржника, що суд першої інстанції неправомірно відмовив в задоволенні клопотань про залучення третіх осіб, а саме Департамент фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Державної податкової служби, з огляду на наступне.

За приписами статті 50 Господарського процесуального кодексу України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі. Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, виступає в процесі на боці тієї сторони, з якою в неї існують певні правові відносини. Залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, до участі у справі вирішується господарським судом з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес до даної справи. Щодо ж наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з`ясовувати, чи буде у зв`язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав та/або обов`язків у майбутньому.

Предметом спору у даній справі є визнання недійсними договорів міни, визначення розміру статутного капіталу та розміру часток учасників, визнання права власності на частку в статутному капіталі, визнання недійсними рішень загальних зборів учасників та скасування реєстраційних дій.

Із урахуванням предмету та підстав заявленого у справі позову, враховуючи, що заявником не було доведено належними та допустимими доказами, яким чином судове рішення, ухвалене за наслідками розгляду цього спору безпосередньо вплине на матеріально-правові права чи обов`язки щодо сторін спору Департаменту фінансів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Державної податкової служби, а тому суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо відмовити в задоволенні заяви відповідача 2 про залучення до участі у справі третіх осіб.

Інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин у процесуальному сенсах.

Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги, що мотиви апеляційної скарги Комунального підприємства з питань будівництва житлових будинків "Житлоінвестбуд-УКБ" фактично зводяться до мотивів викладених у відзиві на позовну заяву, висновки по яким були зроблені судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні.

Колегія суддів погоджується з твердженнями прокуратури викладеними у відзиві на апеляційну скаргу.

Водночас, твердження відповідача 1 викладені у відзиві на апеляційну скаргу не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування ухваленого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства з питань будівництва житлових будинків "Житлоінвестбуд-УКБ" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2026 року у справі №910/16412/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2026 року у справі №910/16412/25 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/16412/25 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді А.Г. Майданевич

О.М. Коротун

Дата підписання 29.07.2026 року.