Постанова від 29 червня 2026 р. у справі №910/11925/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" червня 2026 р. Справа№ 910/11925/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Суліма В.В.

Майданевича А.Г.

за участю секретаря судового засідання: Ніконенко Є.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Косендюк Я.А.

від відповідача: Данилов К.О.

за апеляційною скаргою Антимонопольного комітету України

на рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2026, повний текст рішення складено 13.04.2026

у справі № 910/11925/25(суддя Підченко Ю.О.)

за позовом Виробничо-комерційного приватного підприємства «Агропромтехцентр»

до Антимонопольного комітету України

про визнання недійсним та скасування рішення

За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду

Позивачем подано позов до Антимонопольного комітету України із вимогою про визнання недійсним та скасування рішення Антимонопольного комітету України від 17.07.2025 року №307-р у справі №126-26.13/191-24.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.04.2026 у справі № 910/11925/25 позов Виробничо-комерційного приватного підприємства «Агропромтехцентр» задоволено. Визнано недійсним та скасовано рішення Антимонопольного комітету України від 17.07.2025 року № 307-р у справі №126-26.13/191-24. Стягнуто з Антимонопольного комітету України на користь Виробничо-комерційного приватного підприємства «Агропромтехцентр» судовий збір в розмірі 2 422,40 грн.

Узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погоджуючись із рішенням, Антимонопольний комітет України звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 02.04.2026 у справі № 910/11925/25 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову Виробничо-комерційному приватному підприємству «Агропромтехцентр» відмовити повністю. Здійснювати розгляд справи № 910/11925/25 у закритому судовому засіданні

Підстави апеляційної скарги обґрунтовані наступними доводами.

Скаржник вказує на те, що у постанові від 17.10.2024 у справі № 904/6086/23 Верховний Суд зазначив, що: «...Направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення позивача «належним». При цьому отримання поштової кореспонденції адресатом перебуває поза межами контролю АМК». Водночас, у даній справі Вимогу Комітету було направлено рекомендованим поштовим відправленням на адресу місцезнаходження позивача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Більше того, на відміну від випадків, які розглядалися Верховним Судом, Комітетом було вжито додаткових заходів для перевірки факту вручення Вимоги та додатково направлено окремий запит до АТ «Укрпошта», яке підтвердило вручення поштового відправлення уповноваженій особі Позивача на підставі чинної довіреності.

На думку скаржника, досліджений Судом першої інстанції висновок експерта від 03.10.2025 № СЕ-19/103-25/9442-ПЧ за результатом проведення почеркознавчої експертизи відноситься до матеріалів кримінального провадження № 12024035550000434 та має досліджуватись в його межах, натомість, суд першої інстанції вийшов за межі перегляду Рішення, які визначенні статтею 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції», підмінивши собою місцевий загальний суд, заздалегідь дослідивши обставини які мали б встановлюватись у межах розгляду кримінального провадження.

Узагальнені доводи відзивів на апеляційну скаргу

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, позивач у відзиві на апеляційну скаргу вказав на те, що відповідач не з`ясував, чи дійсно поштове відправлення було вручене уповноваженій особі позивача. Відповідач обмежився формальним запитом до Укрпошти, проте проігнорував пропонований позивачем спосіб беззаперечного з`ясування дійсних обставин шляхом зупинення розгляду справи до отримання результатів експертизи; відповідач не з`ясував і те, що належним доказом отримання поштової кореспонденції юридичною особою є наявність запису в книзі поштових відправлень і повідомлень (з зазначенням факту її видачі поштовим відділенням зв`язку; даних, що посвідчують особу та право на одержання нею від юридичної особи поштового відправлення; особистого підпису особи одержувача), тоді як у Рішенні відповідача вказана обставина ні досліджувалась, ні вживались заходи із її дослідження (розгляд справи - не зупинявся); відповідач у Рішенні не з`ясовував зміст Акта службового розслідування позивача, де було встановлено, що поштове відправлення уповноваженою особою Лісницькою О.О. не отримувалось, а в журналі реєстрації вхідної документації за 2023 рік відсутній запис про отримання зазначеного листа; відповідач не досліджував книгу поштових відправлень, хоча наявність чи відсутність відповідного запису в книзі поштових відправлень є ключовою умовою для притягнення чи непритягнення особи до відповідальності.

Позивач зазначає про недоведеність обставини, які мають значення для справи і які визнано встановленими: не доведено, що уповноваженій особі Позивача було вручено поштове відправлення і що підпис про отримання належить їй, тоді як згідно із Висновком експерта №СЕ-19/103-25/9442-ПЧ від 03.10.2025 беззаперечно встановлено, що підпис про отримання поштового відправлення не належить Лісницькій О.О.

Також позивач зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 38 ЗУ «Про захист економічної конкуренції» та п. 8 розділу VII Порядку №5 від 19.04.1994 р.: Відповідач мав зупинити розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, оскільки факт отримання позивачем Вимоги міг бути встановлений й доведений лише за результатом почеркознавчої експертизи в рамках кримінального провадження, яке на момент розгляду вже було відкрито.

Позивач вказує на те, що господарські суди при вирішенні господарських спорів мають досліджувати на загальних умовах і висновки судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи, в тому числі цивільної, кримінальної , адміністративної. Висновок судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи оцінюється господарським судом у вирішенні господарського спору на загальних підставах як доказ зі справи, за умови, що цей висновок містить відповіді на питання, які виникають у такому спорі, і поданий до господарського суду в належним чином засвідченій копії (такий висновок щодо можливості використання в господарському судочинстві висновку експерта, наданого в межах кримінального провадження, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 918/204/18, у постановах Верховного Суду від 08.07.2021 у справі № 910/21300/17, від 15.06.2021 у справі № 910/5898/20, від 11.03.2021 у справі № 923/188/20).

Позивач щодо судової практики, зазначеної відповідачем у апеляційній скарзі зазначає про те, що жодна із наведених справ не стосується ситуації, за якої саме питання вручення чи невручення поштового відправлення було визначальним для накладення штрафу. Натомість усі ці ситуації здебільшого стосуються пропущених строків оскарження внаслідок неотримання листів, жодних санкцій за це заявники не отримували; б) абсолютна більшість цих справ стосувалась невручення саме судових рішень, тому Правила поштового зв`язку тлумачились в сукупності із процесуальними кодексами, а не в сукупності із спеціальним законом, як вимагається у розглядуваній справі, при цьому, ситуація у справі №922/1124/18 специфічна тим, що в ній в основу висновку покладався комплекс документів (а не один), серед яких витяг з книги запису поштових відправлень і повідомлень (ф. № 8), тоді як у розглядуваній справі такий витяг в основу рішення відповідача не покладено.

Позивач вважає, що неналежне виконання посадовими особами АТ «Укрпошта» своїх обов`язків є частим явищем, доказом неналежного виконання посадовими особами АТ «Укрпошта» своїх обов`язків щодо вручення поштового відправлення №0303515916604 результат почеркознавчої експертизи був би, однак саме відповідач відмовив позивачу в зупиненні розгляду справи і передчасно виніс Рішення від 17.07.2025 року №307-р яким позивача визнано винним.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 910/11925/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Сулім В.В., Майданевич А.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Антимонопольного комітету України на рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2026 у справі № 910/11925/25. Ухвалено проводити розгляд апеляційної скарги Антимонопольного комітету України на рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2026 у справі № 910/11925/25 у закритому судовому засіданні. Призначено справу № 910/11925/25 до розгляду у судовому засіданні 26.05.2026.

На підставі ст. 202, 216 ГПК України, у судовому засіданні оголошено перерву до 30.06.2026.

Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, систематичні оголошення сигналу повітряної тривоги, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 910/11925/25 розглядалась протягом розумного строку.

Явка учасників справи та позиції учасників справи

Представник відповідача у судовому засіданні 30.06.2026 підтримав вимоги апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2026 у справі № 910/11925/25 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Представник позивача у судовому засіданні 30.06.2026 заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2026 у справі № 910/11925/25 залишити без змін, вимоги апеляційної скарги без задоволення.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вбачається із матеріалів справи, Антимонопольний комітет України, розглянувши матеріали справи № 126-26.13/191-24 про порушення виробничо-комерційним приватним підприємством «Агропромтехцентр» законодавства про захист економічної конкуренції та подання з попередніми висновками Департаменту досліджень і розслідувань ринків виробничої сфери від 09.04.2025 № 126-26.13/191-24/108-спр виніс рішення від 17.07.2025 № 307-р (далі також - Рішення № 307-р), відповідно до якого постановив:

1. Визнати, що виробничо-комерційне приватне підприємство «Агропромтехцентр» вчинило порушення, передбачене п. 13 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у вигляді неподання інформації Антимонопольному комітету України на вимогу заступника Голови Антимонопольного комітету України - державного уповноваженого від 10.08.2023 № 126-25/09-8956е у встановлені строки.

2. Накласти на виробничо-комерційне приватне підприємство «Агропромтехцентр» штраф у розмірі 191 000,00 грн за порушення, зазначене в п. 1 резолютивної частини цього рішення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає наступне:

- Вимогу позивач не отримував, хоча згідно з інформацією «Укрпошта» за рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0303515916604 Вимогу вручено 15.08.2023;

- Підприємство просило Комітет зупинити розгляд справи з огляду на звернення до Ковельського районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Волинській області із заявою про вчинення злочину та з огляду на намір подавати клопотання про проведення почеркознавчої експертизи;

- відповідач відкинув доводи позивача про те, що висновок відповідача про факт вручення Вимоги уповноваженій особі - представнику Підприємства є неправомірним;

- Лісницька О.О. під час кримінального провадження заперечувала отримання листа та проставлення підпису про його отримання;

- до моменту отримання результатів почеркознавчої експертизи висновки Комітету щодо наявності чи відсутності порушення, передбаченого п. 13 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» - є передчасними.

Відповідач проти заявленого позову заперечив у повному обсязі. Свої доводи щодо спору у справі виклав у відзиві на позов та усних поясненнях. Вважає, що Рішення від 17.07.2025 № 307-р прийняте з урахуванням вимог законодавства та в межах повноважень.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає на наступне.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Статтею 5 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» (далі також - Закон № 3659) унормовано, що Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України «Про захист економічної конкуренції», «Про захист від недобросовісної конкуренції», цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», основним завданням Антимонопольного комітету України є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині: здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції; контролю за концентрацією, узгодженими діями суб`єктів господарювання та дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції під час регулювання цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб`єктами природних монополій; сприяння розвитку добросовісної конкуренції; методичного забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції; здійснення контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері державних закупівель; проведення моніторингу державної допомоги суб`єктам господарювання та здійснення контролю за допустимістю такої допомоги для конкуренції.

Приписами ст. 4 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» визначено, що Антимонопольний комітет України будує свою діяльність на принципах: законності; гласності; захисту конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має такі повноваження, зокрема: розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції; розглядати справи про адміністративні правопорушення, приймати постанови та перевіряти їх законність та обґрунтованість; перевіряти суб`єкти господарювання, об`єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб`єктів господарювання, об`єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом.

Згідно з ч. 1 ст. 35 Закону України «Про захист економічної конкуренції» розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняттям розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі.

Частиною 1 статті 48 Закону України «Про захист економічної конкуренції» визначено, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; накладення штрафу тощо.

Як визначено статтею 41 Закону України «Про захист економічної конкуренції», а також зазначено і у п. 12 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (Правил розгляду справ), які затверджено розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 р. № 5, доказами у справі можуть бути будь-які фактичні дані, які дають можливість встановити наявність або відсутність порушення. Ці дані встановлюються такими засобами: поясненнями сторін і третіх осіб, поясненнями службових осіб та громадян, письмовими доказами, речовими доказами і висновками експертів. Усні пояснення сторін, третіх осіб, службових чи посадових осіб та громадян, які містять дані, що свідчать про наявність чи відсутність порушення, фіксуються у протоколі.

Пунктом 32 Правил розгляду справ встановлено, що у рішенні наводяться мотиви рішення, зазначаються встановлені органом Комітету обставини справи з посиланням на відповідні докази, а також положення законодавства, якими орган Комітету керувався, приймаючи рішення. Під час вирішення питання про накладення штрафу у резолютивній частині рішення вказується розмір штрафу. Резолютивна частина рішення, крім відповідних висновків та зобов`язань, передбачених статтею 48 Закону України «Про захист економічної конкуренції», у необхідних випадках має містити вказування на дії, які відповідач повинен виконати або від яких утриматися для припинення порушення та усунення його наслідків, а також строк виконання рішення.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції», порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є: неподання інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки.

У перевірці правильності застосування органами Антимонопольного комітету України пунктів 13 та 14 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» судам необхідно враховувати, що зазначені органи не обмежені у виборі джерела для отримання інформації, необхідної для виконання їх завдань, передбачених законодавством про захист економічної конкуренції. Обов`язок з надання інформації передбачено статтею 22-1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», а обсяг запитуваної інформації повинен відповідати змістовному колу цих завдань.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що у розгляді справ про неподання інформації чи подання інформації в неповному обсязі Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню, судам слід з`ясовувати, чи було повідомлено суб`єкта господарювання про необхідність надання ним відомостей та у який саме спосіб, а також причини, з яких відомості не було надано або надано невчасно.

Так, як вбачається з матеріалів справи, в Комітеті здійснювався розгляд справи № 126-25/10-22-ЕК про концентрацію у вигляді придбання приватним акціонерним товариством «ДНІПРОМЕТИЗ» частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю «НЕЙЛ», що забезпечує перевищення 50 відсотків голосів у вищому органі управління товариства.

Під час розгляду вказаної справи виникла необхідність в отриманні інформації від учасників ринку цвяхів (у тому числі в сегментах їх оптового та роздрібного продажу, яка була необхідна для здійснення всебічного аналізу впливу концентрації на товарний ринок України.

У зв`язку із цим, керуючись статтями 7, 16 та 22-1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», на адресу ВКПП «Агропромтехцентр» (45000, Волинська обл., м. Ковель, вул. Театральна, буд. 15, ідентифікаційний код юридичної особи 20133772) Комітет направив Вимогу, у якій вимагалось у 10-денний строк із дня її отримання надати інформацію та копії документів.

Разом із цим у Вимозі зазначалося, що відповідно до пунктів 13, 14, 15 статті 50 Закону України «Про захист економічної конкуренції» неподання Антимонопольному комітету України інформації в установлені органами Комітету строки, подання інформації в неповному обсязі у встановлені органами Комітету строки та подання недостовірної інформації Комітету є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, за яке передбачена відповідальність згідно зі статтею 52 цього Закону.

Також, у Вимозі зазначалося, що в разі відсутності можливості надання запитуваної інформації у визначений Вимогою строк - не пізніше кінцевої дати для надання відповіді, визначеної у Вимозі, Підприємство має можливість звернутися до Комітету з обґрунтованим клопотанням про продовження строку надання інформації на вимогу, з поясненням причин неможливості надання запитуваної інформації у визначений у Вимозі строк.

При цьому, як стверджує відповідач, від Підприємства до Комітету не надходило клопотання про продовження строку надання інформації на Вимогу.

Відповідач наголошує, що згідно із рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0303515916604 Вимогу вручено 15.08.2023, тобто, строк надання інформації на Вимогу припадав на 25.08.2023.

Для встановлення фактичної дати отримання Вимоги, а також для визначення уповноваженої особи Підприємства на одержання поштових відправлень Комітет направив вимогу про надання інформації від 28.09.2023 № 126-29.3/09-10500е до Акціонерного товариства «Укрпошта».

Листом від 06.10.2023 № 1.10.004.-15609-23 АТ «Укрпошта» повідомлено, що рекомендований лист № 0303515916604 вручений під підпис уповноваженій на одержання пошти Підприємства Лісницькій О.О. на підставі довіреності, що підтверджується наступним:

- копія довіреності від 02.01.2023 (чинної з 02.01.2023 по 31.12.2023), яку видав директор Підприємства Семенюк П.Т., на уповноваження Лісницької О.О., зокрема відправляти та отримувати відправлення від імені Підприємства;

- копія повідомлення про вручення рекомендованого листа № 0303515916604 (ф.22) уповноваженій особі Лісницькій О.О.

Водночас, позивач заперечив проти отримання Вимоги та наголосив на неможливості своєчасно надати витребувану Комітетом інформацію саме через неотримання Вимоги.

Як вбачається із матеріалів справи, Комітет дійшов висновку про вручення Вимоги уповноваженій особі позивача, хоча до такого висновку, у даному випадку, можливо було дійти лише за результатом проведення почеркознавчої експертизи, яка врешті і встановила, що підпис про отримання поштового відправлення не належить Лісницькій О.О., при цьому, позивач неодноразово просив про зупинення розгляду справи Комітетом, з метою дочекатися висновку почеркознавчої експертизи та всебічно дослідити всі обставини отримання/неотримання Вимоги уповноваженою особою Підприємства.

Так, як встановлено Висновком експерта від 03.10.2025 № СЕ-19/103-25/9442-ПЧ за результатом проведення почеркознавчої експертизи:

- буквенно-цифровий запис та підпис розділу «Вид та категорія поштового відправлення графи Рекомендоване» лицьового боку Рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0303515916604 від 11.08.2023 - виконаний не Лісницькою Оксаною Олександрівною, а іншою особою.

Натомість, відповідач під час розгляду справи Комітету не усунув суперечностей між поясненнями позивача, викладеними, серед іншого, в Акті службового розслідування, та відповіддю Укрпошти, а в подальшому суперечність була врешті усунута почеркознавчою експертизою, проведеною у кримінальному провадженні.

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції» заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України повністю або частково до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення. Цей строк не може бути відновлено.

Згідно із ч. 1 ст. 59 Закону підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є:

- неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи;

- недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими;

- невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи;

- заборона концентрації відповідно до Закону України «Про санкції»;

- порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що господарські суди у розгляді справ про визнання недійсними рішень Комітету не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами Комітету, але при цьому зобов`язані перевіряти правильність застосування органами Комітету відповідних правових норм (правова позиція, викладена у низці постанов Верховного Суду, у тому числі, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №910/23000/17).

Також, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися органом свавільно, а суд повинен мати можливість переглянути рішення, прийняті на підставі реалізації цих дискреційних повноважень, що є запобіжником щодо корупції та свавільних рішень в умовах максимально широкої дискреції державного органу (пункт 75 постанови від 02.07.2019 у справі №910/23000/17).

Верховний Суд неодноразово, зокрема, у постановах від 28.01.2020 у справі №910/6507/19, від 19.05.2020 у справі № 910/8399/19, зазначав про те, що кожна зі справ за участю органів Комітету є індивідуальною, з притаманною лише даній справі специфікою та особливостями.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що Комітет, приймаючи оскаржуване Рішення від 17.07.2025 року № 307-р, не довів обставини, які мають значення для справи і які визнані встановленими; викладені в рішенні висновки не відповідають обставинам справи; відповідачем неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що відповідно до положень ст. 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції», що є підставою для визнання недійсним та скасування рішення, у зв`язку із чим, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду з огляду на встановлені обставини справи, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог про визнання недійсним рішення Антимонопольного комітету України від 17.07.2025 року № 307-р у справі №126-26.13/191-24, у зв`язку із чим, підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2026 у справі № 910/11925/25, відсутні.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.

Так, рекомендоване повідомлення про вручення є документом, який засвідчує факт доставки, проте висновок судово-почеркознавчої експертизи повністю спростував його достовірність.

Скаржник безпідставно посилається на правову позицію Верховного Суду у постанові від 17.10.2024 у справі № 904/6086/23, оскільки правовідносини у зазначеній справі та справі, що розглядається, не є подібними за фактичними обставинами, оскільки у справі № 904/6086/23 досліджувався факт належного направлення кореспонденції, тоді як у цій справі предметом дослідження є факт неприналежності підпису на повідомленні про вручення. Презумпція належного повідомлення адресата шляхом направлення листа за дійсною адресою припиняє свою дію, якщо судовим експертом беззаперечно встановлено, що уповноважена особа адресата документ не підписувала. Посилання скаржника на лист АТ «Укрпошта» як на доказ належного вручення є неспроможними, оскільки відповідь поштового оператора є похідною від дефектного рекомендованого повідомлення. Відповідно до ст. 79, 104 ГПК України, висновок судово-почеркознавчої експертизи має вищу вірогідність та повністю спростовує інформаційні довідки АТ «Укрпошта», які не базуються на наукових методах дослідження почерку.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції не встановлював вину осіб у вчиненні злочину (що є прерогативою кримінального суду), водночас, суд дослідив цивільно-правовий факт - чи було фізично вручено Вимогу АМКУ, що безпосередньо впливає на правомірність накладення штрафу, при цьому, висновок експертизи, навіть якщо він отриманий у межах кримінального провадження, є належним письмовим доказом у господарському процесі, водночас, чинний ГПК України не містить заборони на використання матеріалів досудового розслідування як доказів у господарській справі, якщо вони містять дані про обставини, що входять до предмета доказування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду міста Києва від 02.04.2026 у справі № 910/11925/25, наведене місцевим судом мотивування є достатнім для обґрунтування свого рішення за аргументами та доказами, які наявні у матеріалах справи. При цьому, рівень деталізації судом своїх доводів в будь-якому разі не призвів до неправильного вирішення справи, тому підстави для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2026 у справі № 910/11925/25, відсутні.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає посилання скаржника, викладені ним у апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.

Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Антимонопольного комітету України на рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2026 у справі № 910/11925/25 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2026 у справі № 910/11925/25 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Антимонопольного комітету України на рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2026 у справі № 910/11925/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.04.2026 у справі № 910/11925/25 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Справу № 910/11925/25 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Постанова підписана 27.07.2026 у зв`язку із перебуванням суддів у відпустках.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді В.В. Сулім

А.Г. Майданевич