Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №916/2696/24 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/2696/24

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої судді Принцевської Н.М.;

суддів: Богацької Н.С., Савицького Я.Ф.;

(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, пр-т Шевченка, 29)

секретар судового засідання (за доручення головуючої судді): Романенко Д.С.;

за участю представників сторін:

від прокуратури – Шафарчук О.В.;

від Одеської міської ради – Асташенкова О.І.;

від ОСОБА_1 – Підгородинська А.В.;

від Приватного підприємства "Композит Д.А." – Якових Є.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2025 (повний текст складено та підписано 17.02.2025)

по справі №916/2696/24

за позовом Керівника Київської окружної прокуратури м. Одеси

до відповідачів:

- Одеської міської ради;

- Вінічук Валентини Павлівни;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Приватне підприємство "Композит Д.А."

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди, припинення речового права оренди землі та повернення земельної ділянки, (суддя першої інстанції: Сулімовська М.Б., дата та місце ухвалення рішення: 05.02.2025, Господарський суд Одеської області, м. Одеса, пр-т Шевченка, 29),

У червні 2024 року Керівник Київської окружної прокуратури м. Одеси звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до Одеської міської ради та Приватного підприємства "Композит Д.А." про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди, припинення речового права оренди землі та повернення земельної ділянки.

Позовні вимоги Прокурор обґрунтував тим, що на підставі рішення Одеської міської ради №6636-VII від 16.09.2020 та Договору оренди землі № 3215 від 28.12.2020 в порушення ст. 124, 134, 135 Земельного кодексу України, поза процедурою земельних торгів, відведено в орендне користування Приватного підприємства "Композит Д.А." земельну ділянку комунальної власності площею 0,2923 га з кадастровим номером 5110136900:40:026:0166 за адресою: АДРЕСА_1 для нового будівництва багатоквартирного житлового будинку, в той час, як ПП "Композит Д.А." мало право на отримання в оренду земельної ділянки без проведення земельних торгів виключно для обслуговування та експлуатації існуючих складських приміщень та площею, на якій такі приміщення безпосередньо розташовані.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 05.02.2025 у даній справі у задоволенні позову відмовлено, судові витрати зі сплати судового збору покладено на Одеську обласну прокуратуру.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновків, що Приватне підприємство "Композит Д.А.", набувши право власності на об`єкт нерухомого майна (складське приміщення) за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 43, набуло право на отримання земельної ділянки, на якій цей об`єкт розташовано, а також на ту частину земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування такого об`єкта, зокрема, в користування в порядку ч. 2 ст. 134, ст. 123, ст. 124 Земельного кодексу України.

При цьому Господарський суд Одеської області не погодився з доводами Прокурора про неспівмірність земельної ділянки, отриманої ПП "Композит Д.А." поза процедурою земельних торгів.

Означені висновки суд першої інстанції мотивував тим, що сам по собі факт перевищення площі відведеної земельної ділянки над площею, займаною об`єктом нерухомості та необхідною для його обслуговування, не може бути самостійною підставою для визнання такої передачі землі незаконною та задоволення відповідного позову.

Крім того, за висновками суду першої інстанції, Прокурор не довів належними і допустимими доказами розмір земельної ділянки, який є дійсно необхідним для обслуговування та експлуатації розміщеного на ній майна (не заявляв про проведення експертизи, а також не довів невідповідність проекту землеустрою вимогам земельного законодавства).

Також суд першої інстанції, посилаючись на експертний технічний висновок №03/116 від 01.03.1994 та Акт виносу в натуру ділянки від 15.07.1996, відхилив та визнав припущенням доводи Прокурора про самочинне будівництво огорожі з адресою: АДРЕСА_1 , узаконене шляхом проведення технічної інвентаризації у 2019 році, за рахунок наявності якої ПП "Композит Д.А." отримало в оренду поза процедурою аукціону земельну ділянку площею, значно більшою, ніж площа наявного складського приміщення, та за рахунок земель, вільних від будь-якої забудови.

Суд першої інстанції зазначив, що Прокурором не доведено можливості формування вільної земельної ділянки з урахуванням розташованого на ній об`єкту нерухомості зі складовими частинами: склад А з прибудовами літ. а, а1, а2, а3, хвіртка, №1, ворота, № 2, огорожа, № 3, 4, покриття, І, що належить на праві власності ПП "Композит Д.А." червоних ліній, наявних інженерних мереж, охоронних зон, містобудівної документації та Державних будівельних норм для виділення окремої вільної земельної ділянки в межах сформованої земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:40:026:0166, яка могла б бути цікава іншим юридичним та/або фізичним особам та мала би попит на ринку продажу.

Суд першої інстанції зазначив, що оскільки на підставі рішення Одеської міської ради від № 6636-VII від 16.09.2020 було затверджено проект землеустрою щодо відведення такої ділянки та надано спірну земельну ділянку в оренду ПП "Композит Д.А.", то оспорюване рішення міської ради вичерпало свою дію, що, на думку суду, свідчить про обрання Прокурором неефективного способу захисту прав та відсутність правових підстав для задоволення означених вимог.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги Прокурора про визнання недійсним Договору оренди спірної земельної ділянки від 28.12.2020, укладеного між Одеською міською радою та ПП "Композит Д.А." за № 3215, суд першої інстанції вказав, що підстав для визнання рішення Одеської міської ради від № 6636-VII від 16.09.2020 незаконним та його скасування наразі немає, тому й підстави для визнання недійсним спірного договору відсутні.

Аналогічно відмову у задоволенні позову Прокурора в частині позовних вимог про припинення речового права оренди та повернення спірної земельної ділянки територіальній громаді суд першої інстанції аргументував тим, що означена вимога є похідною від вимоги про визнання недійсним договору оренди землі, укладеного між Відповідачами, в задоволенні якої судом відмовлено.

Суд першої інстанції зазначив, що за своїм змістом задоволення позовних вимог у частині повернення земельної ділянки не відповідатиме «принципу пропорційності», оскільки покладатиме надмірний індивідуальний тягар на юридичну особу, яка добросовісно набула право власності на об`єкти нерухомого майна та право оренди спірної земельної ділянки, та становитиме втручання у право Відповідача ПП "Композит Д.А." на мирне володіння своїм майном, передбачене Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Не погоджуючись з таким рішенням, Заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

На переконання Апелянта, оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права, зокрема, ст. 2, 86, 236, 238 Господарського процесуального кодексу України, та неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема, ст. 124, 134, 135 Земельного кодексу України, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, постановах Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 922/443/20, від 04.10.2023 у справі № 916/2319/22, від 24.01.2024 у справі № 916/1022/23 (щодо правозастосування ст. 124, 134 Земельного кодексу України), окремі висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають встановленим обставинам справи, що, згідно зі ст. 277 Господарського процесуального кодексу України, є підставою для його скасування та ухвалення нового рішення про задоволення позову Прокурора.

Прокурор стверджує, що основною фактичною підставою звернення Прокурора з позовом до суду стало те, що спірну земельну ділянку комунальної форми власності відведено для нового будівництва багатоквартирного житлового будинку в обхід процедури земельних торгів, що не відповідає усталеній практиці Верховного Суду щодо правозастосування ст. 124, 134, 135 Земельного кодексу України. При цьому неспіврозмірність площі відведеної в оренду земельної ділянки є другорядною підставою позову Прокурора.

Апелянт зазначає, що можливість отримання земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів передбачена лише з метою розміщення та обслуговування об`єктів нерухомого майна, які вже перебувають у власності особи, а не для нового будівництва.

Разом з тим, як стверджує Прокурор, порядок отримання ПП "Композит Д.А." в оренду земельної ділянки площею 0,2923 га з кадастровим номером 5110136900:40:026:0166 за адресою: АДРЕСА_1 для будівництва багатоквартирного житлового будинку регулюється статтями 134, 135 Земельного кодексу України, тобто передбачає проведення земельних торгів, однак такий порядок дотриманий не був.

Прокурор стверджує, що спростовними є висновки суду першої інстанції про те, що ним не доведено належними і допустимими доказами розмір земельної ділянки, який є дійсно необхідним для обслуговування та експлуатації розміщеного на ній майна, оскільки Прокурор не заявляв про проведення експертизи, а також не довів невідповідність проекту землеустрою вимогам земельного законодавства.

Так, відповідно до розшифровки земель по користувачах та угіддях, приведеної в експлікації проекту землеустрою спірної ділянки з кадастровим номером 5110136900:40:026:0166, вбачається, що існуюче складське приміщення, належне ПП "Композит Д.А.", займає площу 0,0429 га, тобто лише 15 % спірної земельної ділянки, а 0,2492 га ділянки – вільна від забудови, а, згідно зі схематичним зображенням ділянки, складське приміщення становить єдину будівлю та знаходиться компактно в крайньому нижньому куті ділянки, тобто не розташоване по всій території ділянки, то відведення земельної ділянки саме такої площі є необґрунтованим.

Апелянт також висловлює заперечення з висновками суду щодо не ефективності способу захисту інтересів держави шляхом визнання незаконними та скасування рішень Одеської міської ради.

Прокурор у своїй скарзі також зазначає, що зміст оспорюваного договору оренди землі сам по собі суперечить положенням ст. 134, 135 Земельного кодексу України, а тому в силу приписів ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підлягає визнанню недійсним. Враховуючи, що договір про оренду земельної ділянки, який став підставою державної реєстрації речового права оренди на спірну земельну ділянку за ПП "Композит Д.А.", підлягає визнанню недійсним, то, на думку Прокурора, також підлягає задоволенню позовна вимога про припинення речового права оренди.

На переконання Апелянта, передачею в оренду спірної земельної ділянки ПП "Композит Д.А." порушено не тільки процедуру відведення земельних ділянок комунальної власності на конкурентних засадах, а й інтереси необмеженого кола осіб (статтею 13 Конституції України визначено, що земля є власністю Українського народу), які могли отримати частину спірної земельної ділянки, вільної від забудови.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.03.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2025 по справі №916/2696/24; встановлено строк учасникам справи для подання відзиву на апеляційну скаргу та інших заяв та клопотань протягом 10 днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі; витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/2696/24.

12.03.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/2696/24.

24.03.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Приватного підприємства "Композит Д.А." надійшов відзив на апеляційну скаргу.

У своєму відзиві Приватне підприємство "Композит Д.А." зазначає, що виходячи із встановлених фактичних обставин, розташування на спірній земельній ділянці належного ПП "Композит Д.А." нерухомого майна (складських приміщень), що зумовлює застосування процедури надання земельної ділянки в оренду виняткового застереження, передбаченого абзацом 2 частини другої статті 134 Земельного кодексу України, виключає застосування суб`єктом права комунальної власності на землю конкурентних засад (земельних торгів) при продажу права на оренду спірної земельної ділянки, а відтак доводи Прокурора про те, що Одеською міською радою всупереч вимог ст. ст. 124, 134 Земельного кодексу України, без застосування процедури земельних торгів, без проведення земельного аукціону передано у користування ПП "Композит Д.А." земельну ділянку, - є помилковими.

Також Приватне підприємство "Композит Д.А." стверджує, що враховуючи право власності ним на нерухоме майно набуто правомірно, що не спростовано Прокурором, позовні вимоги про зобов`язання повернути Одеській міській раді земельну ділянку під вказаними будівлями за своїми наслідками також становить втручання у право ПП "Композит Д.А." на мирне володіння своїм майном, передбачене Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

За своїм змістом вимоги Прокурора щодо зобов`язання повернути земельну ділянку не відповідають принципу "пропорційності", оскільки покладатиме надмірний індивідуальний тягар на юридичну особу, яка добросовісно набула право власності на об`єкти нерухомого майна та право оренди спірної земельної ділянки.

З огляду на зазначене, Приватне підприємство "Композит Д.А." просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.04.2025 розгляд апеляційної скарги Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2025 по справі №916/2696/24 призначено на 19.05.2025 року об 11-30 год.

19.05.2025 у судовому засіданні протокольною ухвалою оголошено перерву до 30.06.2025 на 11-30 год.

26.05.2025 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Приватного підприємства "Композит Д.А." надійшли додаткові пояснення.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.06.2025 зупинено провадження у справі №916/2696/24 до перегляду судового рішення по справі №922/511/24 у подібних правовідносинах у касаційному порядку судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

29.04.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Заступника керівника Київської окружної прокуратури м. Одеси надійшла заява про поновлення провадження у справі у зв`язку з прийняттям постанови Верховного Суду від 09.04.2026 по справі №922/511/24.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.05.2026 поновлено провадження по справі №916/2696/24 за апеляційною скаргою Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2025 та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 01.06.2026 року об 11-00 год.

28.05.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 надійшли письмові пояснення та клопотання про залучення її в якості третьої особи.

01.06.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Заступника керівника Київської окружної прокуратури м. Одеси надійшли додаткові пояснення.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.06.2026 у судовому засіданні оголошено перерву до 11.06.2026 року о 14-00 год.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.06.2026 оголошено перерву в судовому засіданні по справі №916/2696/24 до: 29.06.2026 року о 12-00 год.; розгляд справи №916/2696/24 за апеляційною скаргою Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2025 призначено на 29.06.2026 року о 12-00 год.

У судове засідання 29.06.2026 з`явилися представники сторін. Під час судового засідання колегією суддів розглянуто клопотання ОСОБА_1 від 28.05.2026 про її залучення до участі у справі як третьої особи. За результатами розгляду зазначеного клопотання протокольною ухвалою суду у його задоволенні відмовлено з огляду на таке.

За приписами ст. 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні Позивача або Відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні Позивача або Відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.

Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі.

Отже, Господарсько процесуальний кодекс України передбачає можливість участі в судовому процесі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на предмет спору. Підставою для залучення судом до участі у справі осіб, які не є стороною у справі, в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, є обставини можливості впливу судового рішення зі спору на права та обов`язки цих осіб щодо однієї із сторін. При цьому учасники справи, звертаючись до суду із відповідним клопотанням про залучення особи, яка не є учасником справи, до участі у справі в якості третьої особи, мають обґрунтувати та довести можливість впливу судового рішення, ухваленого за результатом розгляду справи по суті спору, на права або обов`язки цієї особи щодо однієї із сторін.

За змістом пункту 1 частини першої статті 267 Господарського процесуального кодексу України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду, зокрема з`ясовує питання про склад учасників судового процесу. У разі встановлення, що рішення господарського суду першої інстанції може вплинути на права та обов`язки особи, яка не брала участі у справі, залучає таку особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Процесуальний закон не обмежує можливості допущення особи до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на підставі її заяви про вступ у справу в процесі розгляду останньої в апеляційному порядку, а також залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, до участі у справі за заявою учасників справи або з ініціативи апеляційного господарського суду (висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.02.2020 у справі № 922/1240/19, від 18.11.2020 у справі № 904/6059.

Колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 в обґрунтування зазначеного клопотання про залучення її до справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, посилалась на набуття нею права власності на об`єкт нерухомого майна розташованого на спірній земельній ділянці.

ОСОБА_1 вказала, що у зв`язку з переходом до неї права власності на об`єкт нерухомого майна після ухвалення рішення у даній справі судом першої інстанції було здійснено заміну орендаря у договорі оренди земельної ділянки, у результаті чого саме вона набула статусу належного користувача (орендаря) земельної ділянки площею: 0,2923 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (кадастровий номер 5110136900:40:026:0166).

Судова колегія зазначає, що враховуючи набуття після ухвалення рішення у даній справі права власності не нерухоме майно, яке знаходиться на спірній земельній ділянці та ставши стороною оспорюваного договору оренди землі, ОСОБА_1 є безпосереднім учасником спірних земельних правовідносин, а не особою, права чи обов`язки якої можуть бути лише потенційно зачеплені рішенням у справі. У зв`язку з цим питання її участі у справі має вирішуватися у порядку процесуального правонаступництва відповідно до статті 52 Господарського процесуального кодексу України, а не шляхом залучення її як третьої особи в порядку статті 50 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів враховує, що залучення особи як третьої особи можливе лише у випадку наявності опосередкованого правового зв`язку такої особи з предметом спору, тоді як у даному випадку ОСОБА_1 є безпосереднім учасником спірних правовідносин щодо користування земельною ділянкою.

Отже, з огляду на те, що ОСОБА_1 набула права та обов`язки особи, яка є учасником спірних матеріальних правовідносин, підстави для її залучення до участі у справі в порядку статті 50 Господарського процесуального кодексу України як третьої особи відсутні.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку про відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про залучення її до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Разом з тим ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.06.2026 замінено Відповідача-2 у справі №916/2696/24 Приватне підприємство "Композит Д.А." (65038, Одеська обл., місто Одеса, вул. Чикаленка Євгена, буд. 43; код ЄДРПОУ: 43228948) на його правонаступника - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ); відкладено розгляд справи № 916/2696/24 на 14.07.2026 об 11-30 год.; зобов`язано Заступника керівника Одеської обласної прокуратури у строк до 06.07.2026 надіслати ОСОБА_1 копію позовної заяви та апеляційної скарги на рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2025 по справі №916/2696/24; запропоновано ОСОБА_1 у строк до 13.07.2026 надати суду апеляційної інстанції письмові пояснення щодо суті спору.

01.07.2026 на виконання ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.06.2026 Заступник керівника Одеської обласної прокуратури надав докази надсилання ОСОБА_1 копії позовної заяви та апеляційної скарги на рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2025 по справі №916/2696/24.

У зв`язку з тим, що суддя - учасник колегії Ярош А.І. з 06.07.2026 по 04.08.2026 відповідно до наказу від 22.06.2026 № 159-в перебуває у відпустці, розпорядженням керівника апарату суду №89 від 13.07.2026 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №916/2696/24.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи від 13.07.2026 визначено новий склад колегії суддів: головуюча суддя – Принцевська Н.М., судді: Богацька Н.С., Савицький Я.Ф.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.07.2026 прийнято справу №916/2696/24 за апеляційною скаргою Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2025 до свого провадження колегією суддів у новому складі: головуюча суддя – Принцевська Н.М., судді – Богацька Н.С., Савицький Я.Ф.

13.07.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Приватного підприємства "Композит Д.А." надішла заява про залучення третьої особи у якій останній просить поновити строк звернення із заявою про залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору та залучити ПП "Композит Д.А." до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Відповідача.

Крім того, 13.07.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Разом із тим, 14.07.2026 судове засідання з розгляду апеляційної скарги Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2025 по справі №916/2696/24 не відбулось у зв`язку з оголошенням у місті Одеса повітряної тривоги, про що помічником судді складено відповідну довідку.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.07.2026 повідомлено учасників справи про те, що судове засідання з розгляду апеляційної скарги Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2025 по справі №916/2696/24 відбудеться 21.07.2026 о 12-30 год.

15.07.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від представника ОСОБА_1 надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 16.07.2026 задоволено заяву ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв`язку EASYCON.

20.07.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, разом з клопотанням про поновлення строку на його подачу, яке судовою колегією було задоволено та прийнято до справи зазначений відзив.

У своєму відзиві Відповідач-2 зазначає, що Прокурор, обґрунтовуючи апеляційну скаргу, помилково посилається на постанови Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 11.08.2021 у справі № 922/443/20, від 04.10.2023 у справі № 916/2319/22 та від 24.01.2024 у справі № 916/1022/23, оскільки правові висновки у зазначених справах не підлягають застосуванню у цій справі, так як правовідносини не є тотожними.

Так на переконання ОСОБА_1 у всіх зазначених справах Верховний Суд виходив із того, що попередні власники нерухомого майна не мали оформленого права користування земельною ділянкою, договори відчуження нерухомості не містили відомостей про земельну ділянку, її площу чи межі, а сама земельна ділянка на момент набуття нерухомості не була сформована (індивідуалізована) як об`єкт земельних прав. Саме за таких обставин Суд дійшов висновку, що передача земельної ділянки без проведення земельних торгів можлива виключно для обслуговування та експлуатації існуючих об`єктів нерухомого майна.

Натомість у цій справі право користування земельною ділянкою було оформлено попереднім землекористувачем на підставі державного акта на вічне користування землею, а договір купівлі-продажу від 16.09.1993 прямо містить відомості про земельну ділянку площею 2855,6 кв. м, її перехід разом зі складським приміщенням та посилання на статтю 30 Земельного кодексу України 1990 року, яка передбачала перехід права користування земельною ділянкою разом із переходом права власності на будівлі та споруди.

Крім того Відповідач-2 вказує, що площа та межі спірної земельної ділянки були визначені ще до виникнення спірних правовідносин, що підтверджується державним актом на вічне користування землею та іншими матеріалами справи. При цьому поняття «формування земельної ділянки» у розумінні статті 79-1 Земельного кодексу України було запроваджено лише у 2011 році і не може застосовуватися до правовідносин, які виникли у 1993 році.

Таким чином Відповідач-2 зазначає, що обставини цієї справи істотно відрізняються від тих, які були предметом дослідження у справах, на які посилається Прокурор. Саме тому правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 11.08.2021 у справі № 922/443/20, від 04.10.2023 у справі № 916/2319/22 та від 24.01.2024 у справі № 916/1022/23, не підлягають застосуванню у цій справі.

Отже, на переконання ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги Прокурора є необґрунтованими, не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Крім того, 20.07.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 надійшла заява про відкладення розгляду справи.

Відповідач-1 своїм правом на подання відзиву не скористався, що у відповідності до ч.3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

21.07.2026 у судове засідання з`явилися Прокурор, представники Відповідача-1, Відповідача-2 та Третьої особи, які підтримали доводи та вимоги викладені ними письмово.

У судовому засіданні було розглянуто заяву Відповідача-2 про відкладення розгляду справи.

Колегія суддів порадившись на місці ухвалила відмовити в задоволенні заяви Відповідача-2 про відкладення розгляду справи з огляду на таке.

В обґрунтування своєї заяви про відкладення розгляду справи, Відповідач-2 зазначив, що у зв`язку з тим, що 17.07.2026 представником ОСОБА_1 , адвокатом Підгородинською А.В., подано касаційну скаргу на ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.06.2026, а вказана ухвала також оскаржується у Верховному Суді за касаційною скаргою ПП "Композит Д.А.", яка наразі перебуває на розгляді, існує необхідність відкладення розгляду справи до вирішення питання щодо законності зазначеного судового рішення судом касаційної інстанції.

На думку Відповідача-2, результати розгляду вказаних касаційних скарг можуть мати істотне значення для подальшого розгляду справи, оскільки оскаржувана ухвала стосується питання процесуального правонаступництва та визначення належного складу учасників справи.

Відповідно до частини першої статті 216 Господарського процесуального кодексу суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 202 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Аналізуючи наведені положення Господарського процесуального кодексу України, судова колегія зазначає, що відкладення розгляду справи є правом суду та застосовується лише за наявності об`єктивних обставин, які перешкоджають розгляду справи. Сам факт касаційного оскарження ухвали про процесуальне правонаступництво не свідчить про неможливість розгляду справи та не є самостійною підставою для її відкладення.

Ухвала про заміну сторони її правонаступником набирає законної сили у встановленому законом порядку та є чинною до моменту її скасування судом касаційної інстанції. Подання касаційної скарги саме по собі не зупиняє дію такої ухвали та не створює правової невизначеності щодо складу учасників справи.

Крім того, відповідно до статті 52 Господарського процесуального кодексу України процесуальний правонаступник користується процесуальними правами та несе процесуальні обов`язки сторони, а всі процесуальні дії, вчинені до його вступу у справу, є для нього обов`язковими.

Таким чином, наявність касаційного провадження на ухвалу про заміну сторони її правонаступником не є підставою для відкладення розгляду справи, а тому колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення заяви представника Відповідача-2 про відкладення розгляду справи.

Також у судовому засіданні було розглянуто заяву Приватного підприємства "Композит Д.А." про поновлення строку на подання заяви про залучення третьої особи та залучення його до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

В обґрунтування заяви Приватне підприємство "Композит Д.А." зазначило, що, незважаючи на заміну Приватного підприємства "Композит Д.А.", як Відповідача-2, його правонаступником, заявлені Прокурором позовні вимоги безпосередньо стосуються його прав та законних інтересів, оскільки саме це підприємство зверталося за отриманням спірної земельної ділянки в оренду, укладало відповідний договір оренди та протягом тривалого часу було орендарем земельної ділянки.

Також представник Приватного підприємства "Композит Д.А." вказав, що у разі задоволення позовних вимог можуть виникнути правові наслідки для ПП "Композит Д.А.", зокрема щодо можливого пред`явлення до нього вимог про відшкодування збитків чи інших вимог, пов`язаних із виконанням договору оренди.

Крім того зазначив, що був позбавлений можливості заявити відповідне клопотання раніше, оскільки до моменту заміни сторони мав статус Відповідача у справі.

Колегія суддів, порадившись на місці, ухвалила задовольнити заяву Приватного підприємства "Композит Д.А." та залучити Приватне підприємство "Композит Д.А." до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Відповідачів, з огляду на наступне.

За приписами ст. 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні Позивача або Відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні Позивача або Відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.

Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі.

Отже, Господарсько процесуальний кодекс України передбачає можливість участі в судовому процесі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на предмет спору. Підставою для залучення судом до участі у справі осіб, які не є стороною у справі, в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, є обставини можливості впливу судового рішення зі спору на права та обов`язки цих осіб щодо однієї із сторін. При цьому учасники справи, звертаючись до суду із відповідним клопотанням про залучення особи, яка не є учасником справи, до участі у справі в якості третьої особи, мають обґрунтувати та довести можливість впливу судового рішення, ухваленого за результатом розгляду справи по суті спору, на права або обов`язки цієї особи щодо однієї із сторін.

За змістом пункту 1 частини першої статті 267 Господарського процесуального кодексу України суддя-доповідач у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду, зокрема з`ясовує питання про склад учасників судового процесу. У разі встановлення, що рішення господарського суду першої інстанції може вплинути на права та обов`язки особи, яка не брала участі у справі, залучає таку особу до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Процесуальний закон не обмежує можливості допущення особи до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на підставі її заяви про вступ у справу в процесі розгляду останньої в апеляційному порядку, а також залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, до участі у справі за заявою учасників справи або з ініціативи апеляційного господарського суду (висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.02.2020 у справі № 922/1240/19, від 18.11.2020 у справі № 904/6059/19).

Судова колегія зазначає, що предметом розгляду у даній справі є, зокрема, законність рішення Одеської міської ради про передачу земельної ділянки в оренду ПП "Композит Д.А." та укладеного з ним Договору оренди землі. При цьому саме ПП "Композит Д.А." зверталося із заявою про відведення спірної земельної ділянки, було стороною спірного договору оренди та протягом певного періоду здійснювало права та виконувало обов`язки орендаря земельної ділянки.

З огляду на те, що рішення у даній справі може вплинути на права та обов`язки ПП "Композит Д.А.", зокрема щодо наслідків виконання договору оренди землі та можливого виникнення пов`язаних із цим правовідносин, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для його залучення до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Відповідачів.

У судовому засіданні представник ПП "Композит Д.А." після залучення його до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні Відповідачів, звернувся до суду з усним клопотанням про надання можливості ознайомитися з матеріалами справи, зокрема з відзивом Відповідача-2.

Зазначене клопотання представник Третьої особи мотивував необхідністю ознайомлення із процесуальними документами, поданими учасниками справи, для забезпечення можливості належного здійснення процесуальних прав третьої особи та формування обґрунтованої правової позиції щодо предмета спору.

Враховуючи необхідність забезпечення принципів змагальності сторін, рівності учасників судового процесу та права Третьої особи на подання пояснень щодо відзиву Відповідача-2 та інших процесуальних документів, судова колегія дійшла висновку задовольнити клопотання представника ПП "Композит Д.А." та надати йому можливість ознайомитися з матеріалами справи.

У зв`язку з цим судова колегія оголосила перерву у судовому засіданні та надала представнику ПП "Композит Д.А." час для ознайомлення з матеріалами справи, зокрема, з відзивом Відповідача-2, з метою підготовки та реалізації ним процесуальних прав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши апеляційну скаргу та відзив на неї, заслухавши пояснення Прокурора та представників Відповідачів та Третьої особи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 09.10.2019 ПП "Композит Д.А." звернулося з клопотанням за вих. № 09/10-19 до Одеського міського голови у якому просило, враховуючи, що ПП "Композит Д.А." належить на праві приватної власності складські приміщення, розташовані на несформованій земельній ділянці приблизною площею до 0,35 га за адресою: місто Одеса Київський район, вулиця Академіка Вільямса, будинок 43, надати дозвіл на розробку технічної документації з відводу земельної ділянки площею до 0,35 га на умовах довгострокової оренди із цільовим призначенням В. 02.03 (Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку), видом використання - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, адже відповідно до Зонінгу Генерального плана м. Одеси, вищезазначена земельна ділянка віднесена до Зони Ж-4 – багатоквартирна житлова забудова (зона багатоквартирної забудови).

Відповідно до Рішення №5436-VII від 30.10.2019 Одеської міської ради було вирішено надати дозвіл "ПП Композит Д.А." на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,3500 га за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 43, цільове призначення - В.02.03 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, вид використання - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Приватному підприємству "Композит Д.А." на праві приватної власності належать складські приміщення, загальною площею 460,4 кв.м, за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 43 на підставі: акту приймання-передачі нерухомого майна, б/н від 13.09.2019, видавник: Науково-виробнича фірма "Вторкомпозит" та ПП "Композит Д.А."; протоколу № 2 від 18.09.2019, видавник: ПП "Композит Д.А."; протоколу №1 від 12.09.2019, видавник: ПП "Композит Д.А.". Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1920375751101.

У подальшому, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15.10.2019 зареєстровано зміни до розділу (рішення державного реєстратора за №49158274), а саме додано документи: довідку №1014 від 08.10.2019, видавник: ТОВ "БУДЕКСПЕРТ-Т"; технічний паспорт б/н від 08.10.2019, видавник: ТОВ "БУДЕКСПЕРТ-Т".

В матеріалах справи міститься Технічний паспорт на виробничий будинок з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами (складські приміщення), розташований за адресою: вул. Академіка Вільямса, 43, м. Одеса, складений 08.10.2019 ТОВ "БУДЕКСПЕРТ-Т" на замовлення Приватного підприємства "Композит Д.А.".

Відповідно до відомостей, зазначених у технічному паспорті, зокрема в експлікації приміщень виробничого будинку, складські приміщення є одноповерховою будівлею з підвальним поверхом. Площа першого поверху становить 331,2 кв. м, площа підвального поверху — 129,2 кв. м, загальна площа будівлі — 460,4 кв. м.

Згідно зі схемою розташування будівель та споруд, що є складовою технічного паспорта, загальна площа земельної ділянки становить 3120 кв. м, з яких площа забудови складає 437 кв. м, а площа двору — 2683 кв. м.

На замовлення ПП "Композит Д.А." у 2020 році Товариством з обмеженою відповідальністю "Земельне кадастрове бюро" розроблено "Проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ПП "Композит Д.А", цільове призначення - В.02.03 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, вид використання - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса. 43".

У зазначеному проекті вказано, що категорія земель на запроектованій до відведення земельній ділянці за основним цільовим призначенням, відповідно до ст. 19 3емельного кодексу України - землі житлової та громадської забудови. ПП "Композит Д.А." володіє складськими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель (КВЦПЗ) - земельна ділянка відноситься до: розділ - Секція В, підрозділ - 02.03 (Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку).

Відведення земельної ділянки планується за рахунок земель комунальної власності, що знаходяться у розпорядженні територіальної громади м. Одеса.

Згідно з висновком Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради по проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду від 27.02.2020 № 01-11/966-36, Департамент погодив межі земельної ділянки та зазначив про можливість надання в оренду земельної ділянки площею 0,2923 га за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 43, строком на 10 років.

У висновку також зазначено цільове призначення земельної ділянки – для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, а вид використання – для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

Згідно з планом зонування території (зонінгом) м. Одеси, затвердженим рішенням Одеської міської ради від 19.10.2016 №1316-VII, земельна ділянка, за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 43, розташована в житловій зоні Ж-4 (зона змішаної багатоквартирної житлової та громадської забудови).

Одним із переважних видів використання території зони Ж-4 є розташування багатоквартирних від 9-ти до 16-ти поверхових житлових будинків.

Висновком Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області від 23.04.2020 №8449/82-20 про розгляд проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки був погоджений проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ПП "Композит Д.А.", цільове призначення - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

В зазначеному висновку Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області встановило, що проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ПП "Композит Д.А.", цільове призначення - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, відповідає земельному законодавству та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам.

Рішенням Одеської міської ради №6636-VII від 16.09.2020 було вирішено затвердити проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 5110136900:40:026:0166), площею 0,2923 га (категорія земель - землі житлової та громадської забудови), за адресою: АДРЕСА_1 ; надати ПП "Композит Д.А." земельну ділянку вказану в пункті 1 цього рішення, в оренду на 10 років, цільове призначення – В 02.03 для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, вид використання - для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, затвердити орендну плату в розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки; затвердити проект договору оренди землі між Одеською міською радою та ПП "Композит Д.А.".

28.12.2020 між Одеською міською радою (Орендодавець) та ПП "Композит Д.А." (Орендар) укладено Договір оренди землі ( далі – Договір оренди) за пунктом 1.1. якого, передбачено, що Орендодавець на підставі Закону України "Про оренду землі" № 161-??? від 06.10.1998 року та рішення Одеської міської ради № 6636-??? від 16.09.2020 надає, а Орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку площею 0,2923 га, кадастровий номер 5110136900:40:026:0166, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

Пунктом 1.2. Договору оренди передбачено, що земельна ділянка, кадастровий номер 5110136900:40:026:0166, яка є об`єктом оренди, належить до земель комунальної власності територіальної громади міста Одеси, на підставі Закону України від 06.09.2012 за № 5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності". Реєстрація права власності на об`єкт оренди здійснюється згідно із Законом України від 14.05.2013 року за № 233-VII "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку державної реєстрації речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності у зв`язку з їх розмежуванням" та відповідно до ст. 28 Закону України від 26.11.2015 року № 834-VII "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", одночасно із державною реєстрацією права оренди.

Зазначена земельна ділянка сформована із земель комунальної власності територіальної громади міста Одеси.

Згідно з п.2.1 Договору оренди в оренду передається земельна ділянка, площею 0,2923 га, у тому числі по угіддях: багатоповерхова забудова - 0,2923 га.

Відповідно до п.2.2 Договору оренди на земельній ділянці розташований об`єкт нерухомого майна, а саме: складські приміщення, що належать ПП "Композит Д.А.", право власності на які зареєстровано 20.09.2019 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Комунальним підприємством "Центр державної реєстрації Хлібодарської селищної ради", Одеська область, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1920375751101, номер запису про право власності: 33343478.

Договір укладено строком на 10 років, для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку (п.3.1 Договору оренди).

Земельна ділянка передається в оренду ПП "Композит Д.А." для будівництва і обслуговування багатоквартирного і житлового будинку (п.5.1 Договору оренди).

Категорія земель за основним цільовим призначенням - землі житлової та громадської забудови; вид цільового призначення згідно з Класифікацією видів цільового призначення земель - В.02.03 Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку (п.5.2 Договору оренди).

Відповідно до п. 6.1. Договору оренди об`єкт оренди за цим договором вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди.

Пунктом 14.1. Договору оренди передбачено, що договір набирає чинності після підписання сторонами та його нотаріального посвідчення. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації цього права відповідно до закону та виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону.

Відомості про право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:40:026:0166 було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 28.12.2020 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2261354151101, рішення про державну реєстрацію речових прав №55977851 від 28.12.2020).

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру, земельна ділянка з кадастровим номером 5110136900:40:026:0166 за адресою: Одеська область, м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 43 віднесено до земель житлової та громадської забудови, цільове призначення земельної ділянки, згідно Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженого Наказом державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 №548, визначено В.02.03 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, вид використання - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

В матеріалах справи наявний лист Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради № 01-15/42п від 27.02.2024 наданий на запит Одеської обласної прокуратури, у якому повідомлено, що за зверненням ПП "Композит Д.А." відповідно до вимог законодавства Департаментом видано містобудівні умови та обмеження від 28.10.2021 № 01-06/92 (реєстраційний номер в ЄДЕССБ MU01:4404-2899-9599-8336) для проєктування нового будівництва 26-квартирного 4– 5-поверхового житлового будинку з даховою котельнею та підземним паркінгом на земельній ділянці за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 43, зі знесенням існуючих будівель і споруд.

У зазначеному листі також повідомлено, що ПП "Композит Д.А.", не погодившись із виданими містобудівними умовами та обмеженнями, звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з позовом про їх скасування.

Крім того, Департаментом надано висновок щодо проєкту землеустрою про відведення ПП "Композит Д.А." в оренду земельної ділянки площею 0,2923 га по вул. Академіка Вільямса, 43 для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, а також зазначено про відповідність визначення параметрів забудови вимогам ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування і забудова територій».

До листа додано викопіювання з Генерального плану м. Одеси, Плану зонування території міста та витяг із пояснювальної записки.

Відповідно до містобудівних умов та обмежень для проєктування об`єкта будівництва № 85 (реєстраційний номер в ЄДЕССБ MU01:4404-2899-9599-8336, їх видано для нового будівництва багатоквартирного житлового будинку з технічним поверхом та підземним паркінгом за адресою: Одеська область, Одеський район, Одеська територіальна громада, м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 43, зі знесенням існуючих на земельній ділянці будівель і споруд. Замовником будівництва є Приватне підприємство "Композит Д.А.". У містобудівних умовах та обмеженнях зазначено, що будівництво здійснюється на земельній ділянці з кадастровим номером 5110136900:40:026:0166 площею 0,2923 га, цільове призначення якої – 02.03 «Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку».

В матеріалах справи міститься копія Державного акту на вічне користування землею колгоспами № 549419, з якого вбачається, що за Сільськогосподарською артіллю імені Карла Лібкнехта закріплюється в безоплатне і безстрокове користування, тобто навічно, землі в кількості 1645,26 гектарів.

16.09.1993 між Колективним сільськогосподарським підприємством "НИВА" та Науково-виробничою фірмою "ВТОРКОМПОЗИТ" укладено Договір купівлі-продажу, згідно якого Колективне сільськогосподарське підприємство "НИВА" продало Науково-виробничій фірмі "ВТОРКОМПОЗИТ" складське приміщення по вул. Вільямса, 43, загальною площею 460 кв.м з прилеглою до нього облагородженою територією площею 2855,6 кв.м.

Так в розділі 1 вказаного Договору зазначено, що Науково-виробнича фірма "ВТОРКОМПОЗИТ" набуває будівлю складського приміщення з прилеглою до нього облагородженою територією.

В п. 4.3 Договору зазначено, що Земля та майно, яке належить Колективному сільськогосподарському підприємству "НИВА" перезакріпляється згідно Рішення загальних зборів підприємства. Крім того, зазначено, що в відповідності з Земельним кодексом України стаття 30 "Перехід права на земельну ділянку при переході на будівництво та споруди". При передачі підприємствами будівництва та споруд іншим підприємствам разом з цими об`єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якому знаходиться це будівництво, що підтверджується відповідним витягом з договору.

В пп. а, г, ж, и. п. 1 розділу ?? Договору вказано, що Колективне сільськогосподарське підприємство "НИВА" надає всі необхідні документи для оформлення купівлі-продажу, серед яких Державний Акт власності на землю, копіровка будівль та земельної ділянки. Також, Колективне сільськогосподарське підприємство "НИВА" переносить в генеральний план кордоні території, прилеглі до складського приміщення, які переходять в користування Науково-виробничої фірми "ВТОРКОМПОЗИТ". Крім того, Науково-виробнича фірма "ВТОРКОМПОЗИТ" отримує безстрокове право власності на будови та прилеглу територію після підписання договору купівлі продажу, що підтверджується відповідним витягом з договору.

В матеріалах справи наявний технічний паспорт на складське приміщення Науково-виробничої фірми "ВТОРКОМПОЗИТ" від 22.12.1994 вбачається, що складське приміщення розташоване на земельній ділянці площею 2855,6 кв.м.

Відповідно до Протоколу № 1 установчих зборів учасників ПП "Композит Д.А." від 12.09.2019 Науково-виробнича фірма "ВТОРКОМПОЗИТ" (мале приватне підприємство) заснувала Приватне підприємство "Композит Д.А.".

Відповідно до пункту 3 зазначеного Протоколу статутний капітал ПП "Композит Д.А." у розмірі 6 025 747,00 грн сформовано за рахунок внесення нежитлових будівель (складських приміщень) загальною площею 460,4 кв. м, розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 43, які належали Науково-виробничій фірмі "ВТОРКОМПОЗИТ" на підставі договору купівлі-продажу від 16.09.1993.

Згідно з Актом приймання-передачі нерухомого майна від 13.09.2019 укладеному між Приватним підприємством "Композит Д.А." та Науково-виробничою фірмою "ВТОРКОМПОЗИТ" від 13.09.2019, за яким Приватне підприємство "Композит Д.А." прийняло як внесок до статутного капіталу наступне нерухоме майно: складські приміщення , загальною площею 460,40 кв.м, що знаходяться за адресою: Одеська область, місто Одеса, вулиця Академіка Вільямса, будинок 43.

В матеріалах мітиться Висновок експерта № 267/24 судової земельно-технічної експертизи від 04.10.2024, зі змісту якого вбачається, що на вирішення експертизи було поставлено питання належності земельної ділянки за кадастровим номером 5110136900:40:026:0166, за адресою: АДРЕСА_1 , яка надана ПП "Композит Д.А." в оренду згідно Договору оренди від 28.12.2020, в межах земельної ділянки, отриманої в безоплатне і безстрокове користування, тобто навічно, сільськогосподарською артіллю імені Карла Лібкнехта, згідно Державного акту на вічне користування землею колгоспами № 549419.

Відповідно до висновку вказаної експертизи зазначено, що земельна ділянка за кадастровим номером 5110136900:40:026:0166, за адресою: м. Одеса вул. Академіка Вільямса, 43, яка надана ПП "Композит Д.А." в оренду згідно Договору оренди від 28.12.2020, розташована в межах земельної ділянки, отриманої в безоплатне і безстрокове користування, тобто навічно, сільськогосподарською артіллю імені Карла Лібкнехта, згідно Державного акту на вічне користування землею колгоспами № 549419.

Оцінюючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, перевіривши дотримання судом норм процесуального права, в контексті встановлених обставин, судова колегія дійшла наступних висновків.

Щодо наявності у Прокурора підстав для представництва інтересів держави.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Абзацом 1 частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

Так, Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Конституційний Суд України зазначив, що поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац 2 частини 5 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99).

Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).

Відповідно до абзаців 1-3 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована Прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва Прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно із частиною четвертою статті 53 Господарського процесуального кодексу України Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду Прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу 2 частини п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою Прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу Позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду Прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу Позивача.

Встановлена цим законом умова про необхідність звернення Прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову, спрямована на те, аби Прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою Прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу Позивача.

Тобто визначений частиною четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обов`язок Прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу Позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на Прокурора обов`язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб`єкта, якого Прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до Відповідача буде звернений позов.

Іншими словами, Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою Прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу Позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду Прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу Позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц).

Отже, якщо Прокурор звертається до суду з позовною заявою в інтересах держави, він зобов`язаний у позовній заяві вказати підставу для здійснення представництва інтересів, передбачену частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру", та обґрунтувати її. У такому разі статусу Позивача набуває або орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах (за наявності такого органу), або Прокурор (у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду). Процесуальні наслідки відсутності, зокрема, обґрунтування підстави для звернення до суду Прокурора визначені статтею 174 Господарського процесуального кодексу України.

Натомість якщо суд установить відсутність підстав для представництва Прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву Прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України (залишення позову без розгляду) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21).

Таким чином, процесуальний статус сторін у справі залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного Прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі. У свою чергу суд оцінює наведене Прокурором обґрунтування та у випадку встановлення відсутності підстав для представництва застосовує наслідки, передбачені статтею 174 або статтею 226 Господарського процесуального кодексу України.

У постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, Прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку Прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу Відповідача.

Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути Позивачем за позовом Прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу Позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються Позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями Відповідача.

При цьому фактичним Позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або Прокурор.

Узагальнюючи наведені у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що:

1) Прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:

- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;

- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) Прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний Позивач, якщо:

- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

У справі, що переглядається, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави, Прокурор вказав, що є самостійним Позивачем, оскільки Одеська міська рада, прийнявши оскаржуване рішення та уклавши договір оренди спірної земельної ділянки комунальної власності без проведення земельних торгів, на переконання Прокурора, діяла всупереч інтересам територіальної громади та з порушенням вимог закону. З огляду на наведене Прокурор вважав, що Одеська міська рада є належним Відповідачем у справі, а тому звернувся до суду як самостійний Позивач в інтересах держави.

Судова колегія зазначає, що відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування в Україні це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади – жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста – самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Згідно із частиною 1 статті 10 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до частини 1 статті 16 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування – на землі комунальної власності (пункт "б" частини 1 статті 80 Земельного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Крім того, стаття 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачає, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад відносить, зокрема, здійснення контролю за додержанням земельного законодавства, використанням і охороною земель.

Правомочності власника землі територіальної громади міста Одеси здійснює Одеська міська рада, яка одночасно наділена державою повноваженнями щодо здійснення контролю за використанням і охороною земель комунальної власності, додержанням земельного законодавства.

Відтак, на Одеську міську раду, як власника земель, покладено обов`язок самостійно та через свій виконавчий орган контролювати збереження земельних ділянок територіальної громади селища, відстежувати стан їх використання та перевіряти за допомогою доступних джерел, чи має місце порушення прав та інтересів територіальної громади на це майно.

Як було встановлено судовою колегією, спірна земельна ділянка є землею комунальної власності, яка розташована в межах міста Одеси, а повноваження щодо розпорядження нею відповідно до статті 122 Земельного кодексу України здійснює Одеська міська рада. У зв`язку з цим саме міська рада реалізує від імені територіальної громади повноваження власника земельної ділянки та зобов`язана діяти виключно в межах і у спосіб, визначених законом.

За таких підстав колегія суддів доходить висновку про те, що Прокурором підтверджено підстави для представництва інтересів держави у цій справі.

Зазначений висновок суду апеляційної інстанції щодо наявності у Прокурора повноважень на звернення з цим позовом до суду в інтересах держави як самостійного Позивача узгоджується з викладеною вище останньою актуальною правовою позицією Великої Палата Верховного Суду щодо застосування положень частин третьої та четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру", частин четвертої та п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України, викладеною в постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18.

Щодо суті спору судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу. Наявність інтересу означає, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав в інших осіб.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом пунктів "б", "ґ" статті 5 Земельного кодексу України земельне законодавство базується на принципах, зокрема, забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; забезпечення гарантій прав на землю.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч. 1, 2 ст. 319 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до частини другої статті 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (частина перша статті 116 Земельного кодексу України).

Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом (частина друга статті 90 Земельного кодексу України).

Частиною другою статті 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно зі статтею 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам, іноземцям і особам без громадянства, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам. Строк оренди земельної ділянки не може перевищувати 50 років. Право користування (оренда, емфітевзис) земельною ділянкою сільськогосподарського призначення може відчужуватися, передаватися у заставу її користувачем без погодження із власником такої земельної ділянки, крім випадків, визначених законом. Відчуження, застава права користування земельною ділянкою здійснюється за письмовим договором між її користувачем та особою, на користь якої здійснюються відчуження або на користь якої передається у заставу право користування. Такий договір є підставою для державної реєстрації переходу права користування у порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частини 1, 2).

Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина 1 статті 122 Земельного кодексу України).

Порядок надання земельних ділянок у власність чи користування, наведений у статті 123 Земельного кодексу України (тут і надалі — у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), передбачає, що рішення органів про надання земельних ділянок приймаються на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки зі зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання) (частина 1).

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею (частина 2 статті 123 Земельного кодексу України).

Частинами 4, 6, 15 статті 123 Земельного кодексу України передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування. Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об`єкт будівництва або планується розташування такого об`єкта (крім проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи), подається також на погодження до структурних підрозділів районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району, - до виконавчого органу міської ради у сфері містобудування та архітектури, а в разі, якщо такий орган не утворений, - до органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань містобудування та архітектури чи структурного підрозділу обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури. Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації (частини 1, 2, 6 статті 186-1 Земельного кодексу України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними у статті 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, установлених частинами другою та третьою статті 134 цього Кодексу.

Так, відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі: розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Виходячи із системного аналізу положень частини 2 статті 124 та абзацу 2 частини 2 статті 134 Земельного кодексу України, незастосування конкурентної процедури у виді земельних торгів допускається виключно у випадку, коли земельна ділянка державної чи комунальної власності надається фізичним або юридичним особам у користування з метою обслуговування та експлуатації вже існуючих об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на такій земельній ділянці, та які належать на праві власності зазначеним особам для їх подальшого використання відповідно до того цільового та функціонального призначення, яке існувало на момент їх придбання.

Таке правове регулювання з боку законодавця є виправданим і логічним та створює передумови одночасно як для усунення випадків покладення на власників таких об`єктів надмірного тягаря, пов`язаного з необхідністю оформлення права землекористування, так і для недопущення ухилення учасників земельних правовідносин від дотримання приписів законодавства щодо отримання земельних ділянок на конкурентних засадах та/або їх отримання з метою використання, що відрізняється від цільового використання об`єктів нерухомості, та/або у розмірі, який необґрунтовано значно перевищує площу таких об`єктів.

Такі положення законодавства спрямовані на забезпечення принципу цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований (слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована), закріплений у статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України.

Так, за частинами 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Аналогічні положення містить стаття 377 Цивільного кодексу України, відповідно до положень якої до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків та об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації).

Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, зміст якого розкривається у наведених нормах, особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття. Отже, відповідно до зазначених правових норм власники споруди мають право на користування земельною ділянкою, на якій вона розташована (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18).

Отже, якщо раніше у законному користуванні продавця (попереднього власника) нерухомого майна (будівель, споруд) вже перебувала земельна ділянка певною площею, то до набувача вказаного нерухомого майна переходить право користування земельною ділянкою такої ж площі, як у попереднього землекористувача (частина 2 статті 120 Земельного кодексу України) та на тому ж самому юридичному титулі.

Натомість норма частини 2 статті 120 Земельного України не застосовується у разі, якщо на дату набуття нерухомого майна у його продавця було відсутнє будь-яке право на земельну ділянку, на якій таке майно розташоване. При вирішенні спорів щодо площі земельної ділянки, необхідної для обслуговування розміщених на ній будівель та споруд, суд може брати до уваги площу земельної ділянки, яка надавалася попередньому власнику будівлі, але право на яку не перейшло до набувача вказаного нерухомого майна в порядку статті 120 Земельного кодексу України. В той же час це не виключає можливості землекористувача та відповідного органу визначати площу земельної ділянки, необхідної для обслуговування розміщених на ній будівель та споруд, шляхом розробки (затвердження, погодження) нового проекту землеустрою чи технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки з відповідним обґрунтуванням необхідності збільшення чи зменшення її площі з урахуванням незмінності цільового та функціонального призначення.

У разі, якщо у відповідному рішенні місцевої ради зазначено посилання на статтю 120 Земельного кодексу України, хоча фактично не відбувається автоматичного переходу прав на земельну ділянку до набувача розміщених на ній будівель та споруд, саме по собі таке посилання не може бути підставою для скасування рішення місцевої ради, оскільки в будь-якому випадку у нового власника при переході права власності на будівлю чи споруду завжди виникають права на земельну ділянку, на якій вони розташовані, та на земельну ділянку, яка необхідна для їх обслуговування, а тому незалежно від визначення у тексті відповідного рішення норми, на підставі якої здійснюється передача такої землі у користування, такі дії уповноваженого органу спрямовані на дотримання загальних засад земельних правовідносин і не можуть визнаватися незаконними виключно з підстав неправильно обраної норми або помилкового зазначення певної норми, за наявності в особи права на отримання відповідної земельної ділянки з урахуванням наявності посилань в оспорюваному рішенні на відповідні норми, якими врегульовано спірні правовідносини.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 922/461/21, від 21.03.2023 у справі № 922/3613/21.

З наведеного вбачається, що законодавець передбачив можливість передачі земельної ділянки державної або комунальної власності в користування без проведення земельних торгів лише у визначених законом випадках. Зокрема, така передача допускається: по-перше, для обслуговування та експлуатації розташованих на земельній ділянці об`єктів нерухомого майна, які перебувають у власності особи, що претендує на набуття права користування цією земельною ділянкою; по-друге, у разі, коли до набувача об`єкта нерухомого майна відповідно до статті 120 Земельного кодексу України переходить право користування земельною ділянкою, яка перебувала у законному користуванні попереднього власника такого майна, на тих самих умовах та в тому ж обсязі. За таких обставин для правильного вирішення спору судова колегія вважає за необхідне дослідити, чи мали місце у спірних правовідносинах передбачені законом підстави для передачі спірної земельної ділянки в користування без проведення земельних торгів.

Судовою колегією було встановлено, що 09.10.2019 ПП "Композит Д.А.", посилаючись на належність йому на праві приватної власності складських приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , звернулося до Одеської міської ради з клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею до 0,35 га в довгострокову оренду для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

Факт належності ПП "Композит Д.А." на праві приватної власності складських приміщень загальною площею 460,4 кв. м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , підтверджується відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1920375751101).

Розглянувши зазначене вище клопотання ПП "Композит Д.А." Одеська міська своїм рішенням від 30.10.2019 № 5436-VII надала дозвіл ПП "Композит Д.А." на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,3500 га із цільовим призначенням В.02.03 – для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

На підставі наданого дозволу Товариство з обмеженою відповідальністю "Земельне кадастрове бюро" розробило проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ПП "Композит Д.А.". Проєктом передбачалося формування земельної ділянки комунальної власності для передачі її в оренду із цільовим призначенням В.02.03 – для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку. Висновком Департаменту архітектури та містобудування Одеської міської ради від 27.02.2020 погоджено межі земельної ділянки площею 0,2923 га та зазначено про можливість її передачі в оренду строком на 10 років.

Пізніше рішенням Одеської міської ради від 16.09.2020 № 6636-VII затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер 5110136900:40:026:0166 площею 0,2923 га, віднесеної до земель житлової та громадської забудови, та надано її ПП "Композит Д.А." в оренду строком на 10 років для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку із затвердженням проєкту договору оренди.

На виконання зазначеного рішення 28.12.2020 між Одеською міською радою та ПП "Композит Д.А." укладено Договір оренди земельної ділянки площею 0,2923 га (кадастровий номер 5110136900:40:026:0166), відповідно до умов якого земельну ділянку комунальної власності передано в строкове платне користування орендарю для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку. Право оренди зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 28.12.2020.

Відповідно до відомостей Державного земельного кадастру спірна земельна ділянка належить до земель житлової та громадської забудови, має цільове призначення В.02.03 – для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку та сформована за рахунок земель комунальної власності територіальної громади міста Одеси.

Судова колегія зауважує, що відповідно до вказаних вище документів ПП "Композит Д.А." отримало спірну земельну ділянку в оренду для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку, а не для обслуговування та експлуатації розташованих на ній об`єктів нерухомого майна. При цьому, як зазначалося вище, передача земельної ділянки державної чи комунальної власності без проведення земельних торгів у зв`язку з наявністю на ній об`єктів нерухомого майна допускається виключно у випадку, коли така земельна ділянка надається для обслуговування та експлуатації вже існуючих будівель чи споруд, що перебувають у власності особи, яка набуває право користування земельною ділянкою, та для їх подальшого використання відповідно до цільового і функціонального призначення таких об`єктів.

Таким чином, з огляду на те, що спірну земельну ділянку передано в оренду не для обслуговування існуючих об`єктів нерухомого майна, а для будівництва нового об`єкта, судова колегія доходить висновку, що єдиною можливою підставою для її передачі у позаконкурентний спосіб могло бути лише застосування положень статті 120 Земельного кодексу України щодо переходу права користування земельною ділянкою до набувача розташованого на ній об`єкта нерухомого майна.

Судова колегія зазначає, що зі змісту клопотання ПП "Композит Д.А.", рішення Одеської міської ради від 30.10.2019 № 5436-VII про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, самого проєкту землеустрою, рішення Одеської міської ради від 16.09.2020 № 6636-VII, яким затверджено проєкт землеустрою та надано ПП "Композит Д.А." в оренду земельну ділянку кадастровий номер 5110136900:40:026:0166 площею 0,2923 га строком на 10 років, а також укладеного на виконання цього рішення Договору оренди земельної ділянки від 28.12.2020, вбачається, що спірна земельна ділянка надавалася ПП «Композит Д.А.» для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, тобто з метою нового будівництва.

При цьому жоден із зазначених документів не містить посилань на статтю 120 Земельного кодексу України або інших відомостей, які б свідчили, що спірна земельна ділянка передавалася ПП "Композит Д.А." без проведення земельних торгів у зв`язку з переходом до нього права користування земельною ділянкою як до набувача розташованого на ній об`єкта нерухомого майна. Так само відсутні будь-які посилання на те, що підставою для передачі земельної ділянки у позаконкурентний спосіб були обставини, передбачені статтею 120 Земельного кодексу України.

Отже, матеріали справи не містять відомостей, які б давали підстави дійти висновку, з яких саме передбачених законом підстав Одеською міською радою спірну земельну ділянку було передано ПП "Композит Д.А." в оренду без проведення земельних торгів.

Стосовно доводів ПП "Композит Д.А." про виникнення у нього права користування спірною земельною ділянкою внаслідок переходу такого права від попереднього власника об`єкта нерухомого майна, судова колегія зазначає таке.

Апеляційним господарським судом встановлено, що право власності ПП "Композит Д.А." на складські приміщення загальною площею 460,4 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , виникло внаслідок внесення зазначеного нерухомого майна до статутного капіталу підприємства його засновником – Науково-виробничою фірмою "ВТОРКОМПОЗИТ".

Так, відповідно до Протоколу № 1 установчих зборів учасників ПП "Композит Д.А." від 12.09.2019 Науково-виробнича фірма "ВТОРКОМПОЗИТ" заснувала Приватне підприємство "Композит Д.А.". Згідно з пунктом 3 цього Протоколу статутний капітал підприємства у розмірі 6 025 747,00 грн сформовано шляхом внесення нежитлових будівель (складських приміщень) загальною площею 460,4 кв. м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , які належали Науково-виробничій фірмі "ВТОРКОМПОЗИТ" на підставі Договору купівлі-продажу від 16.09.1993.

На виконання зазначеного Рішення засновника 13.09.2019 між Науково-виробничою фірмою "ВТОРКОМПОЗИТ" та ПП "Композит Д.А." підписано Акт приймання-передачі нерухомого майна, відповідно до якого ПП "Композит Д.А." прийняло як внесок до свого статутного капіталу складські приміщення загальною площею 460,4 кв. м, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 43. Саме на підставі зазначених документів за ПП "Композит Д.А." було зареєстровано право власності на спірний об`єкт нерухомого майна.

При цьому судовою колегією встановлено, що право власності Науково-виробничої фірми "ВТОРКОМПОЗИТ" на вказані складські приміщення виникло на підставі Договору купівлі-продажу від 16.09.1993, укладеного з Колективним сільськогосподарським підприємством "НИВА".

Відповідно до умов зазначеного договору Колективне сільськогосподарське підприємство "НИВА" відчужило, а Науково-виробнича фірма "ВТОРКОМПОЗИТ" придбала складське приміщення загальною площею 460 кв. м, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 43, разом із прилеглою до нього облагородженою територією площею 2 855,6 кв. м.

При цьому суд звертає увагу, що у розділі І зазначеного договору прямо передбачено, що Науково-виробнича фірма "ВТОРКОМПОЗИТ" набуває будівлю складського приміщення разом із прилеглою до неї територією, а пунктом 4.3 договору сторони визначили, що відповідно до статті 30 Земельного кодексу України, чинного на момент укладення договору, при передачі будівель і споруд іншому підприємству до набувача переходить і право користування земельною ділянкою, на якій вони розташовані.

Крім того, підпунктами «а», «г», «ж», «и» пункту 1 розділу IV договору передбачено обов`язок Колективного сільськогосподарського підприємства "НИВА" передати покупцю документи, необхідні для оформлення прав на об`єкт, зокрема державний акт на землю, копіювання будівель та земельної ділянки, перенести до генерального плану межі території, що переходить у користування покупця, а також закріплено, що Науково-виробнича фірма "ВТОРКОМПОЗИТ" набуває права на будівлі та прилеглу територію після підписання договору купівлі-продажу.

На підтвердження правового статусу земельної ділянки, судом також досліджено копію Державного акту на вічне користування землею № 549419, відповідно до якого за сільськогосподарською артіллю імені Карла Лібкнехта (у подальшому – Колективне сільськогосподарське підприємство "НИВА") було закріплено у безоплатне та безстрокове користування земельні ділянки загальною площею 1645,26 га.

Судова колегія зауважує, що в матеріалах справи наявна лише копія Державного акта на вічне користування землею № 549419, який був отримай від Малого приватного підприємства Науково-виробнича фірма "ВТОРКОМПОЗИТ", як відповідь на адвокатський запит ПП "Композит Д.А.". При цьому під час розгляду справи в суді першої інстанції, а також перегляду справи в суді апеляційної інстанції Прокурор ставив під сумнів достовірність зазначеного документа. Незважаючи на це, ПП "Композит Д.А." не надало оригіналу вказаного Державного акту для огляду суду, хоча такий обов`язок прямо визначався ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.10.2024 про зобов`язання надати оригінали всіх доказів, копії яких долучені до матеріалів справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 91 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Частина шоста статті 91 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

У постанові Верховного Суду від 30.03.2023 у справі № 905/2307/21 (905/496/22) наведено висновок, відповідно до якого тлумачення статті 91 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що наведеною нормою визначено загальні вимоги щодо письмових доказів у справі та врегульовано, що якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Такий наслідок неподання для огляду оригіналу письмового доказу є імперативним, а отже, для підтвердження відповідності копії оригіналу документа сторона спору зобов`язана надати суду для огляду оригінал письмового документа або зазначити про наявність в іншої особи оригіналу цього письмового документа (висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі №906/1336/19, постанові Верховного Суду від 03.08.2023 у справі № 910/17281/21). Судам під час оцінки письмових доказів у справі належить врахувати, що у разі сумнівів в учасника справи чи суду у відповідності поданих одним із учасників справи копій (електронних копій) письмових доказів оригіналу, суд може витребувати у відповідної особи оригінали цих доказів, неподання яких зумовлює наслідком неврахування їх судом як доказів у справі.

ПП "Композит Д.А." у своїх поясненнях зазначало про неможливість надання оригіналу Державного акта на вічне користування землею № 549419, посилаючись на те, що існувало лише два оригінали такого документа, один з яких зберігався безпосередньо у Сільськогосподарській артілі імені Карла Лібкнехта (у подальшому – Колективне сільськогосподарське підприємство "НИВА"), а інший – у справах виконавчого комітету Одеської міської районної ради депутатів трудящих.

Разом із тим судова колегія зауважує, що наведені обставини не свідчать про неможливість отримання ПП "Композит Д.А." належним чином засвідченої копії зазначеного документа.

Так ПП "Композит Д.А." не було позбавлене можливості звернутися до відповідних архівних установ із метою отримання копії саме з оригіналу Державного акта на вічне користування землею № 549419, однак матеріали справи не містять доказів вчинення таких дій.

При цьому відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Отже, саме на ПП "Композит Д.А." покладався обов`язок доведення обставин, на які воно посилалося, зокрема щодо існування у попереднього власника нерухомого майна права користування земельною ділянкою, яке в подальшому могло перейти до нього в порядку статті 120 Земельного кодексу України.

Щодо посилань ПП "Композит Д.А." на те, що зазначений Державний акт прямо згадується у Договорі купівлі-продажу від 16.09.1993, а тому має враховуватися як належний доказ, судова колегія зазначає таке.

Як вбачається з підпунктів «а», «б», «в», «г», «д», «е», «ж», «и» пункту 1 розділу IV Договору купівлі-продажу від 16.09.1993, Колективне сільськогосподарське підприємство "НИВА" зобов`язувалося надати всі необхідні документи для оформлення купівлі-продажу, серед яких зазначено державний акт на землю, генеральний план будівель та споруд на земельній ділянці, виписку з протоколу загальних зборів, копіювання будівель та земельної ділянки, балансову вартість складських приміщень та документи щодо перейменування колгоспу ім. Карла Лібкнехта у Колективне сільськогосподарське підприємство "НИВА".

Таким чином, Договір купівлі-продажу від 16.09.1993 містить лише посилання на існування певного Державного акта на земельну ділянку, однак не містить його реквізитів, відомостей щодо площі земельної ділянки, її місця розташування чи інших даних, які б дозволяли ідентифікувати земельну ділянку та встановити обсяг прав, посвідчених таким документом.

Враховуючи наведене, а також те, що оригінал Державного акта на вічне користування землею № 549419 не було надано, а наявна копія такого документа не дає можливості достовірно встановити зміст та обсяг посвідченого ним права, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для врахування зазначеного документа як належного доказу наявності у Колективного сільськогосподарського підприємства "НИВА" права користування спірною земельною ділянкою.

Відповідно до статті 30 Земельного кодексу України № 561-XII (у редакції, чинній на момент укладення Договору купівлі-продажу від 16.09.1993), при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення. При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об`єктів. При передачі підприємствами, установами і організаціями будівель та споруд іншим підприємствам, установам і організаціям разом з цими об`єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди. Право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу.

Статтею 23 Земельного кодексу України № 561-XII (у редакції, чинній на момент укладення Договору купівлі-продажу від 16.09.1993) передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

Правові норми, які визначали долю земельної ділянки, наданої у власність чи користування, у разі відчуження розташованих на ній будівель чи споруд неодноразово змінювалися. Так, при відчуженні об`єктів нерухомого майна під час дії статті 30 Земельного кодексу України в редакції 1993 року закон передбачав автоматичний перехід права власності на земельну ділянку до набувача з необхідністю подальшого оформлення набувачем цього права.

Разом із тим судова колегія зауважує, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що після набуття права власності на складські приміщення Науково-виробнича фірма "ВТОРКОМПОЗИТ" оформила у встановленому законом порядку право користування земельною ділянкою, на якій вони розташовані. Зокрема, у матеріалах справи відсутні докази звернення Науково-виробничої фірми "ВТОРКОМПОЗИТ" до компетентного органу з метою оформлення такого права, прийняття відповідного рішення уповноваженим органом, укладення договору користування земельною ділянкою чи державної реєстрації такого права.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 25.05.2021 у справі № 461/9578/15-ц, від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19 зазначала, що добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

З наведеного вище вбачається, що хоча стаття 30 Земельного кодексу України № 561-XII в редакції, чинній на момент укладення Договору купівлі-продажу від 16.09.1993, передбачала перехід права користування земельною ділянкою разом із переходом права власності на розташовані на ній будівлі та споруди, такий перехід мав бути належним чином оформлений у порядку, передбаченому законодавством. Разом із тим матеріали справи не містять доказів оформлення Науково-виробничою фірмою "ВТОРКОМПОЗИТ" права користування спірною земельною ділянкою, а тому відсутні підстави вважати, що таке право в подальшому перейшло до ПП "Композит Д.А.".

Крім того, судова колегія зазначає, що станом на момент передачі складських приміщень Науково-виробничою фірмою "ВТОРКОМПОЗИТ" Приватному підприємству "Композит Д.А." за Актом приймання-передачі нерухомого майна від 13.09.2019 діяло земельне законодавство, відмінне від того, яке регулювало правовідносини на момент укладення договору купівлі-продажу від 16.09.1993.

Так, відповідно до частини першої статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні її як об`єкта цивільних прав та передбачає визначення її площі, меж і внесення відповідної інформації до Державного земельного кадастру.

Разом із тим судова колегія зауважує, що на момент передачі складських приміщень від Науково-виробничої фірми "ВТОРКОМПОЗИТ" до ПП "Композит Д.А." спірна земельна ділянка не була сформована як об`єкт цивільних прав у порядку, визначеному статтею 79-1 Земельного кодексу України. Зокрема, матеріали справи не містять відомостей щодо визначення її площі, меж та внесення відповідної інформації до Державного земельного кадастру. Крім того, акт приймання-передачі нерухомого майна від 13.09.2019, який став підставою для виникнення права власності у ПП "Композит Д.А.", не містить жодних відомостей щодо розміру земельної ділянки, на якій розташовані передані складські приміщення.

У постанові від 16.06.2020 у справі № 689/26/17 Велика Палата Верховного Суду підтримала правовий висновок Верховного Суду України щодо застосування статті 120 Земельного кодексу України, висловлений у постановах від 11.02.2015 у справі № 6-2цс15, від 12.10.2016 у справі № 6-2225цс16, від 13.04.2016 у справі № 6-253цс16 та інших, визначивши, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно з виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності. Якщо сторони в договорі, спрямованому на відчуження будинку, не обумовили розміру земельної ділянки, на якій такий будинок розташований, то встановлення розміру здійснюється відповідно до нормативів, визначених у цій місцевості, та мети, з якою земельна ділянка використовується.

Також судова колегія вважає за необхідне надати оцінку наявному в матеріалах справи Висновку експерта № 267/24 судової земельно-технічної експертизи від 04.10.2024, відповідно до якого вказано, що земельна ділянка з кадастровим номером 5110136900:40:026:0166, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , знаходиться в межах земельної ділянки, наданої у вічне користування сільськогосподарській артілі імені Карла Лібкнехта на підставі Державного акта на право вічного користування землею № 549419.

Апеляційний господарський суд зазначає, що наведений висновок експерта сам по собі не є належним та достатнім доказом наявності у Науково-виробничої фірми "ВТОРКОМПОЗИТ" права користування спірною земельною ділянкою, оскільки ним встановлено виключно факт розташування земельної ділянки в межах іншої земельної ділянки, визначеної Державним актом, а не факт виникнення, переходу чи існування у Науково-виробничої фірми "ВТОРКОМПОЗИТ" відповідного права.

Крім того, зазначений висновок експерта ґрунтується, зокрема, на Державному акті на право вічного користування землею № 549419, який судовою колегією у цій справі визнано неналежним доказом За таких обставин висновок експерта, побудований на документі, який не підтверджує відповідні юридично значимі обставини, також не може бути покладений в основу висновку про наявність у Науково-виробничої фірми "ВТОРКОМПОЗИТ" права користування спірною земельною ділянкою.

Враховуючи наведене, судова колегія доходить висновку, що на момент набуття ПП "Композит Д.А." права власності на складські приміщення загальною площею 460,40 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , за актом приймання-передачі нерухомого майна від 13.09.2019, у Науково-виробничої фірми "ВТОРКОМПОЗИТ" не було належним чином оформленого права користування земельною ділянкою, яке могло б перейти до набувача нерухомого майна в порядку статті 120 Земельного кодексу України. Крім того, на момент переходу права власності на зазначені об`єкти нерухомого майна земельна ділянка, на якій вони розташовані, не була сформована як об`єкт цивільних прав у розумінні статті 79-1 Земельного кодексу України, оскільки її площа, межі та відомості про неї не були визначені та внесені до Державного земельного кадастру.

Отже, у ПП "Композит Д.А." не виникло автоматичного права користування спірною земельною ділянкою кадастровий номер 5110136900:40:026:0166 площею 0,2923 га внаслідок набуття права власності на складські приміщення. Відповідно, за відсутності оформленого права користування земельною ділянкою у попереднього власника нерухомого майна, ПП "Композит Д.А." могло набувати право користування земельною ділянкою поза конкурентними засадами виключно в межах та для цілей, необхідних для обслуговування належних йому об`єктів нерухомості.

Разом із тим, як встановлено судовою колегією, ПП "Композит Д.А." було надано земельну ділянки не для обслуговування належних йому складських приміщень, а для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку. Відповідно, передача земельної ділянки площею 0,2923 га не була пов`язана з обслуговуванням існуючого об`єкта нерухомого майна, що перебував у власності ПП "Композит Д.А.", а фактично передбачала використання земельної ділянки для створення нового об`єкта нерухомості.

Таким чином, у спірних правовідносинах були відсутні передбачені частиною другою статті 134 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) підстави для передачі земельної ділянки без проведення земельних торгів.

За таких обставин Одеська міська рада не мала правових підстав для передачі ПП "Композит Д.А." спірної земельної ділянки в оренду поза конкурентними засадами, а тому рішення Одеської міської ради від 16.09.2020 № 6636-VII в частині передачі зазначеної земельної ділянки в оренду прийнято з порушенням вимог статей 124, 134 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у зв`язку з чим не може вважатися таким, що відповідає вимогам земельного законодавства.

Разом з тим судова колегія вважає за необхідне надати оцінку доводам Прокурора, щодо перевищення розміру оспорюваної земельної ділянки дійсно необхідним для обслуговування та експлуатації розміщеного на ній майна.

Апеляційний господарський суд вказує, що розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування розміщеного на ній майна, не є безмежним, оскільки у будь-якому випадку обумовлюється наявною у власника необхідністю використовувати майно за цільовим призначенням. Відтак, обов`язковим у такому випадку є з`ясування дійсного розміру земельної ділянки, яка має бути відведена власнику майна.

Доведення обставин, пов`язаних з обґрунтованістю землевпорядної документації, у тому числі щодо розміру земельної ділянки, покладається на сторони у судовому процесі. При цьому відповідно до загальних засад господарського судочинства, врегульованих статтями 2, 13, 14, 74, 86, 237 Господарського процесуального кодексу України, Позивач у справах зазначеної категорії повинен довести належними доказами, зокрема, але не виключно експертним висновком, ту обставину, що неналежними доказами є розроблений на замовлення Відповідача проект землеустрою чи технічна документація із землеустрою, в яких власне і визначається конкретна площа земельної ділянки, необхідна орендарю для експлуатації та функціонування належної йому будівлі (ведення господарської діяльності). При цьому оцінка зазначених доказів повинна здійснюватися судами з дотриманням стандартів доказування, передбачених Господарського процесуального кодексу України щодо їх належності, допустимості, обґрунтованості та вірогідності.

Таким чином, сам по собі факт перевищення площі відведеної земельної ділянки над площею, займаною об`єктами нерухомості та необхідною для їх обслуговування, не може бути самостійною підставою для визнання такої передачі землі незаконною та задоволення відповідного позову. У зв`язку з цим, оскаржуючи законність передачі земельної ділянки у користування з мотивів неспівмірності площі відведеної земельної ділянки порівняно з площею будівлі, розташованої на цій земельній ділянці, саме Позивач повинен належними і допустимими доказами довести розмір земельної ділянки, який є дійсно необхідним для обслуговування та експлуатації розміщеного на землі майна, що відповідає принципу диспозитивності господарського судочинства, закріпленого у статті 14 Господарського процесуального кодексу України.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 19.01.2022 у справі № 922/461/21, від 21.03.2023 у справі № 922/3613/21.

За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 03.03.2021 у справі № 910/12366/18, ключову роль у питанні раціонального (чи не раціонального) використання земельної ділянки відіграє саме проект землеустрою, за яким таку ділянку було відведено у користування, позаяк саме у ньому враховуються усі особливості формування ділянки. Так, в силу специфіки місцевості, виду господарської діяльності, логістичних параметрів та багатьох інших чинників, площа (та, зокрема, і «геометричні розміри») земельної ділянки може перевищувати площу нерухомості, яка на такій ділянці знаходиться. При поданні позову з підстав (надмірність площі земельної ділянки порівняно з площею розташованої на ній нежитлової будівлі), які заявляє Прокурор у даній справі, слід враховувати, що одним із можливих способів доказування, крім експертизи, є саме обставини наявності недоліків або неточностей у розробленому проекті землеустрою чи той факт, що проект землеустрою не відповідає вимогам закону або є необґрунтованим. Сама по собі констатація факту того, що площа відведеної земельної ділянки є більшою у математичному порівнянні з площею нерухомості, без обґрунтування належними та допустимими доказами, не може вважатися належним обґрунтуванням позову та не дає підстав для його задоволення.

У справі, що розглядається, судом апеляційної інстанції встановлено, що на підтвердження неспівмірності площі земельної ділянки, переданої в оренду ПП "Композит Д.А.", порівняно з площею розташованих на ній складських приміщень Прокурор посилався на те, що відповідно до розшифровки земель за користувачами та угіддями, наведеної в експлікації до проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:40:026:0166, площа забудованої земельної ділянки під існуючим складським приміщенням становить 0,0429 га, тобто близько 15 % від загальної площі спірної земельної ділянки, тоді як 0,2492 га є вільними від забудови. Крім того, Прокурор зазначав, що відповідно до схематичного зображення земельної ділянки складське приміщення розташоване компактно в одному з її кутів, у зв`язку з чим відведення земельної ділянки площею 0,2923 га є необґрунтованим.

Разом із тим, судова колегія зазначає, що сама лише різниця між площею земельної ділянки та площею розташованого на ній об`єкта нерухомого майна не свідчить про необґрунтованість її відведення та не може бути самостійною підставою для висновку про незаконність передачі земельної ділянки у користування. Як зазначалося вище, визначення необхідної площі земельної ділянки для обслуговування та експлуатації розташованого на ній майна залежить від конкретних обставин, у тому числі особливостей місцевості, функціонального призначення об`єкта, умов його використання та інших чинників, які враховуються під час розроблення відповідної землевпорядної документації.

Водночас Прокурором не надано належних і допустимих доказів того, що розроблений проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:40:026:0166 не відповідає вимогам земельного законодавства або містить необґрунтоване визначення площі земельної ділянки. Також Прокурором не заявлялося клопотання про призначення відповідної експертизи та не надано інших доказів, які б підтверджували, що для обслуговування належних ПП "Композит Д.А." складських приміщень була необхідна земельна ділянка меншої площі. Саме по собі математичне порівняння площі об`єкта нерухомості та площі земельної ділянки без належного обґрунтування неможливості використання земельної ділянки за визначеним цільовим призначенням не є достатнім доказом порушення вимог земельного законодавства.

За таких обставин судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність Прокурором обставин щодо необґрунтованого визначення площі спірної земельної ділянки, а наведені в апеляційній скарзі доводи в цій частині не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Разом з тим враховуючи, що Одеська міська рада не мала правових підстав для передачі ПП "Композит Д.А." спірної земельної ділянки в оренду поза конкурентними засадами, рішення Одеської міської ради від 16.09.2020 № 6636-VII в частині передачі зазначеної земельної ділянки в оренду прийнято з порушенням вимог статей 124, 134 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а тому не може вважатися таким, що відповідає вимогам земельного законодавства.

Оскільки укладення Договору оренди земельної ділянки від 28.12.2020 було здійснено на підставі зазначеного рішення органу місцевого самоврядування, прийнятого з порушенням встановленого законом порядку передачі земельної ділянки в користування, судова колегія доходить висновку, що вказаний договір також укладено з порушенням вимог земельного законодавства, зокрема статей 124, 135 Земельного кодексу України.

Відповідно до ст.13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Судова колегія враховує, що станом на момент укладення Договору оренди землі від 28.12.2020 за ПП "Композит Д.А." було зареєстровано право власності на складські приміщення загальною площею 460,4 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а отже ПП "Композит Д.А." мало право на отримання земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів, однак виключно для обслуговування та експлуатації належного йому об`єкта нерухомого майна в межах, необхідних для такого обслуговування, а не для будівництва нового об`єкта нерухомості.

Разом з тим судова колегія враховує, що після прийняття оспорюваного рішення та під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції відбувся перехід права власності на нерухоме майно, розташоване на спірній земельній ділянці.

Так, 04.07.2025 між ПП "Композит Д.А." та ОСОБА_2 укладено Договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом ОМНО Образцовою Т.А. за № 1390, відповідно до якого до ОСОБА_2 перейшло право власності на складські приміщення загальною площею 460,4 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .

У подальшому, 20.05.2026 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено Договір купівлі-продажу житлового будинку садибного типу за адресою: АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом ОМНО Образцовою Т.А. за № 1081.

У зв`язку з переходом права власності на нерухоме майно до ОСОБА_1 , останньою було зареєстровано за собою право оренди земельної ділянки кадастровий номер 5110136900:40:026:0166, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:40:026:0166 зареєстровано за ОСОБА_1 , яка набула статусу орендаря за Договором оренди землі від 28.12.2020 у зв`язку з переходом до неї права власності на об`єкт нерухомого майна, розташованого на зазначеній земельній ділянці. Відповідно, саме ОСОБА_1 є фактичним користувачем (володільцем) спірної земельної ділянки та стороною відповідного договору оренди землі.

Як вже зазначалося, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.06.2026 у справі № 916/2696/24 замінено Відповідача-2 — Приватне підприємство «Композит Д.А.» — на його правонаступника ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ).

Зважаючи на наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність достатніх правових підстав для задоволення позову Прокурора в частині визнання недійсним Договору оренди землі укладеного 28.12.2020 між Одеською міською радою та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. зареєстрованого в реєстрі за № 3215, щодо користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5110136900:40:026:0166, площею 0,2923 га за адресою: АДРЕСА_1 .

Разом з тим судова колегія зазначає, частинами першою та другою статті 216 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15.

Відповідно до статей 215, 216 Цивільного кодексу України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини п`ятої статті 216 Цивільного кодексу України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів. Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19 та від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15.

Здійснюючи тлумачення вказаних норм права, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 фактично уточнила висновок, викладений в пункті 5.29 постанови від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, а Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15 звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння Відповідача, зокрема на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої та третьої статті 1212 Цивільного кодексу України).

Відтак недійсний правочин не створює для сторін тих прав і обов`язків, які він мав створювати, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю.

Такі юридичні наслідки під час виконання сторонами недійсного правочину поєднуються з реституційними, які полягають у поверненні в натурі кожною стороною одна одній одержаного ними на виконання цього правочину

Враховуючи наведене, а також те, що Договір оренди землі, укладений 28.12.2020 між Одеською міською радою та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. та зареєстрований у реєстрі за № 3215, щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5110136900:40:026:0166, площею 0,2923 га за адресою: АДРЕСА_1 , визнано недійсним, а спірна земельна ділянка на даний час перебуває у фактичному користуванні Вінічук Валентини Павлівни, колегія суддів доходить висновку, що позовна вимога Прокурора про зобов`язання Вінічук Валентини Павлівни повернути територіальній громаді міста Одеси зазначену земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому вона була одержана в оренду, є належним та ефективним способом захисту порушеного права, ґрунтується на вимогах чинного законодавства, є похідною від вимоги про визнання недійсним договору оренди землі та підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Одеської міської ради №6636-VII від 16.09.2020 "Про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 0,2923 га та надання її в оренду ПП "Композит Д.А.", то колегія суддів не вбачає підстав для їх задоволення, виходячи з такого.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 (пункт 143) зазначила, зокрема, про таке:

«Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 9.67; від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, пункт 8.13; від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, пункт 180)».

Обрання Позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76).

Слід зазначити, що на підставі оспорюваного рішення було затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2923 га за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 43 та надано ПП "Композит Д.А." земельну ділянку площею 0,2923 га за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 43 в оренду строком на 10 років, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

Отже, оспорюване рішення Одеської міської ради від 16.09.2020 № 6636-VII вичерпало свою дію внаслідок його виконання шляхом укладення 28.12.2020 Договору оренди землі. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимога Прокурора про визнання незаконним та скасування зазначеного рішення не є належним та ефективним способом захисту порушеного права, а тому правові підстави для її задоволення відсутні.

Водночас, вирішуючи питання щодо вимог Прокурора про припинення речовогоправа оренди на земельну ділянку 5110136900:40:026:0166 площею 0,2923 га за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 43 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2261354151101) шляхом скасування державної державної реєстрації права оренди земельної ділянки (номер запису про інше речове право:39961071 від 28.12.2020) колегія суддів зазначає наступне.

Так, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 22.09.2020 у справі №910/3009/18.

Отже, під ефективним засобом (способом) захисту прав слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та бути адекватним наявним обставинам.

Так, відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, яке розташоване на території України, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Відповідно до чинної редакції пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 цього Закону відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини 6 статті 37 Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Отже, за змістом чинної редакції статті 26 Закону виконанню підлягають виключно судові рішення: про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не входить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права (п. 60 постанови Верховного Суду від 05.10.2023 у справі № 918/261/21.

За вищевказаних обставин, та враховуючи факт визнання недійсним Договору оренди землі від 28.12.2020, колегія суддів дійшла висновку, що ухвалення судом рішення про задоволення позовних вимог Прокурора в частині припинення права оренди шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди не буде відповідати вимогам закону та в цій частині вимог не призведе до ефективного захисту порушених прав держави, за захистом яких Прокурор звернувся до суду.

Відтак висновок суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог Прокурора в частині припинення права оренди шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права оренди на земельну ділянку за кадастровим номером 5110136900:40:026:0166 площею 0,2923 га за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Вільямса, 43 є вірним, але з підстав, викладених в постанові суду апеляційної інстанції.

Окрім викладеного, колегія суддів звертає увагу на відсутність у даному випадку порушення приписів статті 1 Першого протоколу до Конвенції, з огляду на встановлені судом обставини справи щодо порушення вимог земельного законодавства в частині надання земельної ділянки, оскільки відповідно до усталеної практики Верховного Суду захисту підлягає лише законно набуте право. При цьому Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що право, яке захищається судом, не є ілюзорним, а особа, яка скаржиться на порушення її права на мирне володіння майном, повинна насамперед довести існування такого права (рішення у справах Pistorova v. the Czech Republic, Des Fours Walderode v. the Czech Republic, Zhigalev v. Russia). Посилання на правомірні очікування як складову поняття «майно» можливе лише за умови, що такі очікування є законними, спрямованими на реалізацію належного особі суб`єктивного права та зумовлені обґрунтованими сподіваннями учасників правовідносин (див., зокрема, рішення у справах Pressos Compania Naviera S.A. and Others v. Belgium, Kopecky v. Slovakia, Belane Nagy v. Hungary).

Водночас у цій справі зазначені критерії відсутні, а тому непропорційне чи необґрунтоване втручання держави у право Відповідача-2 на мирне володіння майном не відбулося. Вказані вище висновки суду не стосуються права власності Відповідача-2 на належне йому нерухоме майно та не обмежують його здійснення, а стосуються виключно незаконного набуття права оренди земельної ділянки, на якій таке майно розташоване. При цьому Відповідач-2 не позбавлений права звернутися у встановленому Земельним кодексом України порядку для оформлення права користування земельною ділянкою, необхідною для обслуговування належного йому нерухомого майна. За таких обставин відсутні підстави вважати, що задоволення позову призводить до порушення гарантій, передбачених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки саме дії ПП "Композит Д.А." були спрямовані на набуття права оренди спірної земельної ділянки в позаконкурентний спосіб із порушенням вимог земельного законодавства.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що висновок суду першої інстанції в цій частині є помилковим, а доводи апеляційної скарги Прокурора знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає Позивач та Відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту ст.79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.02.2021 у справі №927/645/19.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Оцінивши всі наявні у справі докази та доводи Прокурора у їх сукупності із застосуванням стандарту доказування "вірогідності доказів", колегія суддів доходить висновку, що Прокурором доведено факт незаконної передачі Одеською міською радою спірної земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів саме для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку. При цьому правові підстави для передачі земельної ділянки у позаконкурентному порядку були відсутні, оскільки вона була надана не для обслуговування належного орендарю об`єкта нерухомого майна, а для будівництва нового об`єкта нерухомості, що суперечить вимогам статей 124, 134 Земельного кодексу України.

Отже, враховуючи встановлені обставини, судова колегія частково не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог Керівника Київської окружної прокуратури м. Одеси до Відповідачів про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди, припинення речового права оренди землі та повернення земельної ділянки та вважає, що доводи Прокурора, викладені ним в апеляційній скарзі, знайшли своє часткове підтвердження під час перегляду судом апеляційної інстанції оскаржуваного рішення, тому апеляційна скарга Прокурора підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню із прийняттям нового рішення про задоволення позову в частині визнання недійсним спірного договору оренди земельної ділянки та зобов`язання Відповідача-2 повернути територіальній громаді міста Одеси спірну земельну ділянку та з відмовою в решті позовних вимог.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Відповідно до частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2025 по справі № 916/2696/24 потребує часткового задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2025 по справі № 916/2696/24 підлягає частковому скасуванню з викладенням резолютивної частини рішення в редакції суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на Відповідачів.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2025 по справі № 916/2696/24 – задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2025 по справі № 916/2696/24 – скасувати частково, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції.

"Позовні вимоги керівника Київської окружної прокуратури м. Одеси до Одеської міської ради та ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди, припинення речового права оренди землі та повернення земельної ділянки. – задовольнити частково.

Визнати недійсним Договір оренди землі від 28.12.2020 між Одеською міською радою та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. та зареєстрований в реєстрі за № 3215, щодо користування земельною ділянкою з кадастровим номером 5110136900:40:026:0166, площею 0,2923 га за адресою: АДРЕСА_1 .

Зобов`язати ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_3 РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути територіальній громаді міста Одеси (площа Думська, 1, місто Одеса, 65026, код ЄДРПОУ 26597691) земельну ділянку площею 0,2923 га, за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 5110136900:40:026:0166) у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому було отримано в оренду.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Одеської міської ради (адреса площа Думська, 1, місто Одеса, 65026, код ЄДРПОУ 26597691) на користь Одеської обласної прокуратури (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3; код ЄДРПОУ 03528552) судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1514,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_3 РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Одеської обласної прокуратури (адреса: 65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3; код ЄДРПОУ 03528552) судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 4542,00 грн".

3. Стягнути з Одеської міської ради (площа Думська, 1, місто Одеса, 65026, код ЄДРПОУ 26597691) на користь Одеської обласної прокуратури (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3; код ЄДРПОУ 03528552) судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1 816,80 грн.

4. Стягнути з ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_3 РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Одеської обласної прокуратури (65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3; код ЄДРПОУ 03528552) судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 5 450,40 грн.

5. Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази із зазначенням всіх необхідних реквізитів.

6. Матеріали справи №916/2696/24 повернути до Господарського суду Одеської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені статтями 286-289 Господарсько процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 29.07.2026 у зв`язку з перебуванням судді-учасника колегії суддів Богацької Н.С. 27.07.2026 відповідно до наказу в.о. голови суду від 27.07.2026 №203-в та 28.07.2026 відповідно до наказу в.о. голови суду від 28.07.2026 №205-в у відпустці.

Головуюча суддя: Н.М. Принцевська

Судді: Н.С. Богацька

Я.Ф. Савицький