Постанова від 26 липня 2026 р. у справі №907/5/26 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 907/5/26

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Шаповала Д.В. – головуючий, Зварич О.В., Панової І.Ю.

секретар судового засідання Томашівська Соломія

за участю представників:

Прокурор – Місінська М.А.

від Позивача 1 – не з`явився

від Позивача 2 – не з`явився

від Відповідача – Ігнатенко С.С.

переглянувши справу № 907/5/26

за позовом: Керівника Ужгородської окружної прокуратури Закарпатської області

в інтересах держави в особі Позивача 1: Державної екологічної інспекції у Закарпатській області

в особі Позивача 2: Ставненської сільської ради Ужгородського району Закарпатської області

до Відповідача: Ужанського національного природного парку, селище Великий Березний, Ужгородського району, Закарпатської області

про: стягнення грошових коштів

за апеляційною скаргою Ужанського національного природного парку (вх. №01-05/1505/26 від 14.05.2026)

на Рішення Господарського суду Закарпатської області від 16.04.2026

ВСТАНОВИВ:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції

На розгляд Господарського суду Закарпатської області подано позов Керівника Ужгородської окружної прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Закарпатській області (далі – Позивач 1) та Ставненської сільської ради (далі – Позивач 2) до Ужанського національного природного парку (далі – Відповідач) про стягнення 2 611 935,24 грн шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідач як постійний лісокористувач в порушення вимог ст.ст. 19, 64 Лісового кодексу України не забезпечив охорону і збереження лісових насаджень, наслідком чого стало незаконне вирубування 28 дерев на території природно-заповідного фонду, чим заподіяно державним інтересам матеріальну шкоду в сумі 2 611 935,24 грн. Оскільки осіб, які здійснили незаконну рубку, не встановлено, завдані порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища збитки повинні бути відшкодовані Відповідачем, який допустив протиправну бездіяльність.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 16.04.2026 позов задоволено повністю: стягнуто з Ужанського національного природного парку на користь держави в особі Ставненської сільської ради шкоду, заподіяну довкіллю внаслідок вчинення кримінального правопорушення, у розмірі 2 611 935,24 грн, а також на користь Закарпатської обласної прокуратури стягнуто судовий збір в розмірі 39 179,03 грн.

Рішення суду обґрунтоване тим, що Відповідач, як постійний лісокористувач та особа, що зобов`язана забезпечити охорону лісу, порушив вимоги законодавства в частині забезпечення охорони та захисту лісових насаджень, допустив незаконну рубку невстановленими особами 28 дерев на підвідомчій йому території, що є підставою для притягнення його до цивільно-правової відповідальності – стягнення шкоди у розмірі 2 611 935,24 грн, який підтверджено здійсненим Державною екологічною інспекцією розрахунком.

1.2. Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Ужанський національний природний парк звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про повну відмову в задоволенні позовних вимог.

1.3. Процесуальні дії суду у справі та вирішення процесуальних питань

Ухвалою від 19.05.2026 Суд залишив без руху апеляційну скаргу Ужанського національного природного парку з підстав неподання апелянтом доказів сплати судового збору.

Оскільки скаржник усунув недоліки скарги у встановлений Судом строк, ухвалою від 01.06.2026 Суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Ужанського національного природного парку та призначив її до розгляду в судовому засіданні на 24.06.2026 ( з урахуванням ухвали Суду від 11.06.2026).

Ухвалою від 19.06.2026 Суд задоволив клопотання представника Відповідача про участь в судових засіданнях у справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, а Ухвалою від 26.06.2026 – відклав розгляд справи на 27.07.2026.

У судове засідання з`явились Прокурор та представник Відповідача ( в режимі відеоконференції).

Позивачі повторно не забезпечили участі уповноважених представників в судовому засіданні, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи. Ставненська сільська рада подала Суду заяву від 16.06.2026 про розгляд справи за відсутності її уповноваженого представника, а Державна екологічна інспекція причин неявки Суду не повідомила.

Враховуючи наведене, положення частин 11– 13 ст. 270 ГПК України та те, що участь у судовому засіданні є правом, а не обов`язком учасників справи, Суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників Позивачів.

24.07.2026 від Ужанського національного природного парку надійшли додаткові письмові пояснення, котрі Суд залишає без розгляду, оскільки в апеляційному провадженні заявами по суті справи є апеляційна скарга та відзив на неї і саме в них сторони викладають свої вимоги, заперечення й аргументи. Подання додаткових пояснень поза межами цих двох заяв можливе лише з дозволу суду: за ч. 5 ст. 161 ГПК України суд може дозволити учаснику справи подати такі пояснення щодо окремого питання, якщо визнає це за потрібне. Ужанський національний природний парк щодо надання такого дозволу не звертався, і Суд, відповідно, його не надавав. Тому подані 27.07.2026 пояснення виходять за межі заяв по суті справи і залишаються без розгляду.

У судовому засіданні 27.07.2026 проголошено скорочену постанову.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

2.1. Узагальнені доводи скаржника

Відповідач вважає, що оскаржене рішення ухвалене без належного дослідження усіх істотних обставин справи, з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Зазначає:

1) позов підлягав залишенню без розгляду оскільки Прокурором не доведено виключного випадку представництва інтересів держави в суді у розумінні статті 131-1 Конституції України, а окремі приписи абз.1 ч.3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» не можуть бути застосовані судами через їх суперечність нормам прямої дії Конституції України, про що виснував Конституційний Суду України у Рішенні від 03.12.2025;

2) Прокурором не доведено протиправної поведінки/бездіяльності Відповідача, як одного з елементів складу правопорушення та обов`язкової умови для стягнення збитків, а судом не встановлено які саме обов`язки і законодавчі норми у сфері ведення лісового господарства порушено Відповідачем, не конкретизовано, які саме дії він повинен був вчинити з метою забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок. Лісокористувач несе відповідальність лише у разі вчинення ним самими незаконної рубки або у разі допущення порушення вимог ведення лісового господарства. Натомість наявними у справі доказами в сукупності підтверджено добросовісність дій Відповідача та сумлінне виконання заходів щодо охорони лісу, здійснення ревізій працівниками Відповідача, виявлення ними факту рубки та повідомлення про це правоохоронних органів;

3) матеріалами справи не підтверджено наявності у Відповідача статусу постійного лісокористувача;

4) Прокурором не доведено заявлений до стягнення розмір шкоди з огляду на те, що: спеціальний уповноважений орган державного нагляду (Держекоінспекція) не проводив перевірки із застосуванням інструментально-лабораторного контролю та не складав відповідного акта з зазначенням детального опису виявленого порушення; розрахунок розміру шкоди здійснений Держекоінспекцією виключно на підставі листа Прокурора та польових перелікових відомостей зрубаних дерев без перевірки наданих вихідних даних, такий не відповідає здійсненим посадовими особами Відповідача розрахункам.

2.2. Позиція Прокурора

Прокурор у відзиві на апеляційну скаргу просить оскаржене рішення суду залишити без змін з підстав його законності та обґрунтованості, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Зазначає про таке:

1) Прокурором у позовній заяві обґрунтовано наявність підстав для представництва інтересів держави у цій справі, а саме порушення таких інтересів та неналежне здійснення їх захисту уповноваженими органами, а Конституційний Суд України у Рішенні від 03.12.2025, визнавши неконституційними окремі положення Закону України «Про прокуратуру», водночас зазначив про втрату такими чинності з 01.01.2027 та підтвердив правомірність здійснення прокурором представництва інтересів держави до цієї дати;

2) сам факт вчинення незаконної порубки на підвідомчій Відповідачу території свідчить про його протиправну бездіяльність, неналежне виконання обов`язків щодо охорони лісу. При цьому відповідальність постійного лісокористувача настає незалежно від встановлення безпосередніх виконавців незаконної рубки. Відповідач не довів, що ним було вжито всіх необхідних та достатніх заходів для запобігання правопорушенню, а факт повідомлення правоохоронних органів про виявлену рубку не звільняє його від відповідальності за завдану шкоду;

3) здійснення Відповідачем функцій лісокористувача підтверджується наявними у справі доказами - дозволами на спеціальне використання природних ресурсів, лімітами використання природних ресурсів, державними актами на право постійного користування землею, Положенням про Ужанський національний природний парк;

4) поданий Прокурором розрахунок шкоди є належним доказом, оскільки виконаний представником уповноваженого органу державного нагляду у сфері охорони довкілля (Держекоінспекції), у межах його компетенції як залученим у кримінальному провадженні спеціалістом, відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України такс, а саме лише заперечення розміру шкоди без надання контррозрахунку або експертного висновку не є підставою для відмови у позові.

2.3. Позиція Позивачів

Ставненська сільська рада у заяві про розгляд справи за відсутності її представника просить оскаржене рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Державна екологічна інспекція правом на подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористалась, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції відповідно до ч.3 ст. 263 ГПК України.

3. ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

У травні 2023 року працівниками Ужанського національного природного парку в ході ревізії лісових обходів у кварталах 15/23, 15/19, 15/14, 20/11, 2/37, 6/10 Ужоцького ПНДВ виявлено незаконну рубку до ступеня припинення росту 28 дерев.

За вказаним фактом працівниками Відповідача складено Акти весняної ревізії №1 від 05.05.2023, №3 від 04.05.2023, №6 від 08.05.2023 та №8 від 09.05.2023, а також польові перелікові відомості зрубаних дерев, відомості переводу діаметрів пнів на корню на діаметр на висоті грудей (1.3 м) та обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд внаслідок незаконної рубки дерев.

05.06.2023 вказані матеріали ревізії скеровані Ужанським національним природним парком до Відділення №2 Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області разом з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

На підставі вказаного повідомлення 01.07.2023 Відділенням поліції №2 Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато досудове розслідування кримінального провадження №12023071070000216 за ознаками кримінального правопорушення за ч.3 ст.246 КК України

У межах досудового розслідування на підставі постанови Прокурора про залучення спеціаліста у кримінальному провадженні від 29.10.2025 Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області здійснено розрахунки розміру шкоди, заподіяної незаконним вирубуванням дерев в межах природно-заповідного фонду Ужоцького ПНДВ Ужанського національного природного парку в сумі 2 611 935,24 грн.

Як зазначає Прокурор та не заперечують інші учасники справи, квартали 15/23, 15/19, 15/14, 20/11, 2/37, 6/10 Ужоцького ПНДВ, де виявлено рубку, знаходяться в адміністративно-територіальних межах Ставненської сільської ради.

Прокурор зазначає, що особу, яка здійснила незаконну порубку дерев, у ході досудового розслідування кримінального правопорушення не встановлено, а тому завдана такою рубкою шкода підлягає відшкодуванню постійним лісокористувачем – Ужанським національним природним парком.

Вказані обставини, а також не здійснення захисту інтересів держави Ставненською сільською радою та Державною екологічною інспекцією, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження, слугували підставою для звернення Прокурора до суду з позовом у цій справі.

4. ПОЗИЦІЯ СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ураховуючи приписи ст. 269 ГПК України щодо меж перегляду справи у суді апеляційної інстанції, а також доводи та вимоги апеляційної скарги, Суд зазначає таке.

З огляду на доводи апеляційної скарги предметом перевірки суду апеляційної інстанції є: наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави; підтвердження статусу Відповідача як особи, відповідальної за охорону спірних лісових насаджень; доведеність протиправної бездіяльності, вини та причинного зв`язку; належність і достатність доказів розміру шкоди.

4.1. Щодо представництва Прокурором інтересів держави в цій справі

Відповідно до ст.1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Частиною 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (ч.4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Згідно з ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, Прокурор зазначив: територія, на якій виявлено факт незаконної рубки дерев, перебуває в адміністративно-територіальних межах Ставненської сільської ради, а тому саме до місцевого бюджету останньої повинна стягуватись шкода, завдана такою рубкою, з подальшим перерозподілом між бюджетами відповідних рівнів для фінансування заходів охорони навколишнього природного середовища; недоотримання таких коштів порушує інтереси держави та територіальної громади; Ставненська сільська рада та Державна екологічна інспекція у Закарпатській області, як уповноважені органи на звернення до суду щодо відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу, держані інтереси не захищають належним чином, що свідчить про їх бездіяльність.

Суд зазначає, що бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову, в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме: подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу(див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, від 08.11.2023 у справі №607/15052/16-ц).

Отже, прокурору слід дотриматися порядку, передбаченого ст.23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (див. Постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

З матеріалів справи вбачається, що листами від 31.10.2025 та від 09.12.2025 Прокурор інформував Ставненську сільську раду та Державну екологічну інспекцію у Закарпатській області про виявлені порушення в сфері охорони навколишнього природного середовища та просив повідомити чи вживались/будуть вживатись заходи щодо стягнення шкоди.

Листами від 09.11.2025 та від 15.12.2025 Державна екологічна інспекція та Ставненська сільська рада повідомили Прокурора, що заходи щодо стягнення шкоди ними не вживались.

Вказане свідчить про те, що Позивачі були обізнані про виявлені Прокурором порушення, однак не вжили заходів, спрямованих на захист інтересів держави, не зверталися до суду з відповідним позовом з метою стягнення шкоди, а Прокурор обґрунтував наявність підстав, передбачених статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», для звернення до суду з цим позовом, з огляду на що, судом першої інстанції правомірно прийнято позовну заяву до розгляду та вирішено спір по суті, а покликання апелянта на зворотнє відхиляються Судом як безпідставні та необгрунтовані.

Суд також враховує довід апелянта про те, що викладене в оскаржуваному рішенні твердження суду першої інстанції, ніби питання представництва прокурором інтересів держави «не викликало заперечень з боку Відповідача та його представника», не повністю узгоджується з матеріалами справи, оскільки 16.03.2026 відповідачем подавалося клопотання про залишення позову без розгляду, в якому, серед іншого, заперечувалась наявність передбачених законом підстав для такого представництва, і яке протокольною ухвалою суду першої інстанції залишено без задоволення. Разом з тим ця неточність сама собою не спростовує правильності висновку суду першої інстанції по суті питання представництва, оскільки, як встановлено вище, суд першої інстанції фактично перевірив і встановив наявність передбачених статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» підстав для звернення прокурора з позовом у цій справі, а зазначена неточність не вплинула на правильність підсумкового висновку та не є самостійною підставою для скасування рішення в цій частині.

При цьому Судом відхиляється покликання скаржника на викладені у рішенні Конституційного Суду України від 03.12.2025 у справі № 3-28/2024(59/24) висновки щодо неконституційності окремих приписів абз. 1 ч.3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», оскільки відповідно до пунктів 3, 4 резолютивної частини зазначеного рішення такі приписи визнані неконституційними та втрачають чинність із 01.01.2027; рішення Конституційного Суду України не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абз.1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.

4.2. Щодо статусу Відповідача, протиправної бездіяльності та причинного зв`язку як підстав для стягнення шкоди

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст.11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Частинами 1, 2 ст. 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Для застосування такого способу захисту, як відшкодування шкоди, необхідною є наявність сукупності елементів цивільного правопорушення: протиправної поведінки заподіювача шкоди, настання шкоди, причинного зв`язку між такою поведінкою і шкодою та вини.

У деліктних правовідносинах обов`язок доведення факту заподіяння шкоди, протиправності поведінки та причинного зв`язку покладається на позивача, тоді як відповідач повинен довести відсутність своєї вини. Таким чином, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної довкіллю, суд виходить із презумпції вини заподіювача шкоди.

Аналогічні правові висновки щодо застосування деліктної відповідальності та розподілу обов`язку доказування викладені у постановах Верховного Суду від 17.03.2020 у справі №912/823/18, від 18.12.2020 у справі №922/3414/19, від 03.11.2021 у справі №922/1705/20 та від 02.06.2022 у справі №920/821/18.

Спірні правовідносини у цій справі регулюються положеннями Лісового кодексу України, Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та Закону України «Про природно-заповідний фонд України».

За приписами ч.1 ст.68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» порушення вимог природоохоронного законодавства тягне дисциплінарну, адміністративну, цивільну або кримінальну відповідальність. Частиною 4 цієї статті передбачено обов`язок підприємств, установ, організацій та громадян відшкодовувати шкоду, заподіяну внаслідок такого порушення.

Згідно з ч.1 ст.69 зазначеного Закону шкода, заподіяна довкіллю, підлягає компенсації у повному обсязі.

Екологічне законодавство встановлює імперативний обов`язок відшкодування шкоди як правовий наслідок порушення вимог щодо охорони природних ресурсів.

Лісовий кодекс України визначає, що право користування лісами здійснюється у формі постійного або тимчасового користування (ст. ст.16, 17).

За приписами ст. 19 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі зобов`язані серед іншого забезпечувати охорону, захист, відтворення лісових насаджень, дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів, створюють сприятливі умови для охорони, захисту та відтворення лісів.

За змістом ст.63 Лісового кодексу України ведення лісового господарства включає комплекс заходів із охорони та захисту лісів, а п.5 ч.1 ст.64 цього Кодексу прямо зобов`язує при веденні лісового господарства здійснювати охорону лісів від незаконних рубок.

Частина 1 ст.86 Лісового кодексу України передбачає, що організація охорони лісів полягає у здійсненні системних заходів, спрямованих на запобігання незаконному пошкодженню лісових насаджень.

Як встановлено ст. 93 Лісового кодексу України, завданням контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів є запобігання порушенням законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.

За змістом п.5 ч.2 ст.105 Лісового кодексу України відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у недотриманні вимог щодо ведення лісового господарства. Стаття 107 Лісового кодексу України встановлює обов`язок відшкодувати шкоду, заподіяну лісу внаслідок такого порушення.

Обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок. Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування. Цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами (див. постанови Верховного Суду від 18.05.2023 у справі №914/669/22, від 24.01.2024 у справі №907/449/22, від 12.09.2024 у справі №907/181/22, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі №909/976/17).

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, а Відповідачем не заперечується факт незаконної рубки невстановленими особами 28 дерев у кварталах 15/23, 15/19, 15/14, 20/11, 2/37, 6/10 Ужоцького ПНДВ.

За таких обставин доведеним є факт заподіяння шкоди довкіллю.

Отже, сам факт незаконної рубки є вихідною обставиною для оцінки відповідальності Відповідача, однак не замінює перевірки інших елементів складу цивільного правопорушення. Тому надалі Суд окремо оцінює, чи підтверджені матеріалами справи статус Відповідача, покладені на нього обов`язки з охорони лісу, протиправність їх неналежного виконання, причинний зв`язок, вина та розмір шкоди.

За змістом ст. ст. 3, 20 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» до природно-заповідного фонду України належать національні природні парки, які є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об`єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. До складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів. Одним з основних завдань, покладених на національні природні парки, є збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об`єктів.

У ч.1 ст. 5 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» визначено, що завдання, науковий профіль, характер функціонування і режим територій та об`єктів природно-заповідного фонду визначаються у положеннях про них.

Відповідно до Положення про Ужанський національний природний парк, затвердженого Наказом Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів 28.08.2020 № 69 в редакції Наказу №314 від 11.05.2023, останній створений відповідно до Указу Президента України №1230 від 27.09.1999 та є територією природно-заповідного фонду загальнодержавного значення ( п.1.1. Положення).

Загальна площа Парку становить 46 147,3 га земель державної власності, у тому числі 21 892,6 га земель, які вилучаються в установленому порядку та надаються Парку у постійне користування, та 24 254,7 га земель, що включаються до його складу без вилучення ( п.1.6. Положення).

За п.п.2.1., 2.2. Положення Парк створено з метою збереження, відтворення і раціонального використання типових та унікальних природних комплексів Східних Карпат, що мають важливе природоохоронне значення. Одним з основних завдань Парку є збереження та відтворення цінних природних та історико-культурних комплексів та природних об`єктів Східних Карпат.

За змістом п.5.1., 5.4. Положення охорона території Парку покладається на службу його охорони, завданням якої є попередження та припинення порушень природоохоронного законодавства на території Парку.

У матеріалах справи містяться видані Ужанському національному природному парку державні акти на право постійного користування землею, а також адресований Прокурору лист Відповідача №788 від 05.12.2025, в якому останній зазначив, що квартали 15/23, 15/19, 15/14, 20/11, 2/37, 6/10 входять до складу природно-заповідного фонду Ужанського національного природного парку. До листа додані копії матеріалів лісовпорядкування у вказаних кварталах.

За наведених обставин Суд зазначає, що спірні квартали входять до складу території природно-заповідного фонду Ужанського національного природного парку та належать до земель, охорона яких покладена на Відповідача як на постійного користувача і природоохоронну установу. Тому довід апелянта про недоведеність його статусу як лісокористувача відхиляється, оскільки він спростовується державними актами, Положенням про парк, матеріалами лісовпорядкування та листом самого Відповідача щодо належності відповідних кварталів до території парку.

Суд відхиляє також довід апелянта про те, що дозволи на спеціальне використання природних ресурсів та ліміти використання таких ресурсів видані Відповідачу лише після 10.07.2023, тобто вже після виявлення незаконної рубки у травні 2023 року, а тому не можуть підтверджувати його статус постійного лісокористувача на момент вчинення порушення. Статус постійного лісокористувача виникає не з факту видачі дозволу на спеціальне використання лісових ресурсів, яким регулюється обсяг і порядок заготівлі деревини в межах встановлених лімітів, а з факту надання земельної ділянки лісового фонду у постійне користування для ведення лісового господарства відповідно до статей 16, 17 Лісового кодексу України. Оскільки спірні квартали Ужоцького ПНДВ входять до складу земель, наданих Відповідачу в постійне користування на підставі державних актів та Положення про Ужанський національний природний парк задовго до виявлення порушення, дата видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів для встановлення статусу постійного лісокористувача значення не має.

Матеріалами справи підтверджено факт незаконної рубки дерев на території, охорона якої покладена на Відповідача. У поєднанні з відсутністю доказів здійснення до моменту виявлення рубки регулярних міжревізійних заходів охорони, патрулювань або інших превентивних дій це свідчить про неналежну організацію охорони лісонасаджень та недостатність заходів, спрямованих на запобігання порушенню.

Сам по собі факт самостійного виявлення працівниками Відповідача рубки дерев та подання заяви про злочин не спростовує висновку про неналежну охорону лісу, оскільки такі дії свідчать про виявлення вже вчиненого порушення. Вони можуть підтверджувати подальше повідомлення компетентних органів, але не доводять, що до моменту рубки Відповідач організував достатні превентивні заходи для її недопущення.

Відповідач не забезпечив виконання належних заходів охорони, що утворює склад протиправної бездіяльності як елемент цивільного правопорушення.

Причинний зв`язок у цій справі полягає не лише в тому, що шкода виникла на території, охорона якої покладена на Відповідача, а й у тому, що Відповідач не довів належної організації превентивної охорони цієї території до моменту незаконної рубки. Саме невиконання або неналежне виконання встановлених законом обов`язків щодо охорони лісових насаджень створило умови, за яких незаконне вирубування стало можливим. З урахуванням наведених вище позицій Верховного Суду для встановлення причинного зв`язку не вимагається доводити, що Відповідач особисто здійснював незаконну порубку або сприяв її вчиненню.

За таких обставин підтверджується і наявність причинного зв`язку між бездіяльністю Відповідача та заподіяною шкодою. Відповідачем не доведено наявності обставин, які б переривали або виключали цей причинний зв`язок.

4.3. Щодо вини Відповідача

Питання вини Відповідача у заподіянні шкоди оцінюється Судом з урахуванням того, що у деліктних правовідносинах саме на особу, щодо якої заявлено вимогу, покладається обов`язок довести відсутність своєї вини.

Однак позиція Відповідача у цій справі зводиться до того, що ним заперечується доведення Прокурором його протиправної поведінки/бездіяльності; не конкретизовано, які саме дії Відповідач повинен був вчинити задля унеможливлення незаконної рубки.

Розглядаючи питання про стягнення з постійного лісокористувача збитків, завданих порушенням природоохоронного законодавства внаслідок незаконної порубки дерев, Верховний Суд у Постанові від 28.09.2023 у справі № 927/32/23 зазначив, що відсутність визначеного чіткого переліку заходів не звільняє відповідача від необхідності та не спростовує можливості виконання ним комплексу заходів, необхідних і достатніх для виконання покладених на нього обов`язків.

Як зазначено вище, Відповідач мав забезпечувати належну охорону лісонасаджень та вживати заходів для запобігання незаконним рубкам. Сам по собі факт вжиття окремих заходів, у тому числі виявлення рубки дерев та повідомлення правоохоронних органів, не спростовує встановлених судом обставин щодо неналежного виконання покладеного на Відповідача обов`язку забезпечити охорону і збереження лісу.

Суд бере до уваги, що Відповідач надав докази проведення ним планових ревізій інспекторських дільниць і обходів (штатні розписи, акти прийому-передачі обходів, накази про проведення осінньої та весняної ревізій, акти самих ревізій). Однак, як убачається з матеріалів справи, факт незаконної рубки дерев у кварталах 15/23, 15/19, 15/14, 20/11, 2/37, 6/10 Ужоцького ПНДВ виявлено працівниками Відповідача саме під час проведення чергової планової весняної ревізії (актами весняної ревізії №1, №3, №6, №8 від травня 2023 року), а не в результаті здійснення систематичних (безперервних) заходів з охорони та патрулювання лісових насаджень. Сезонна ревізія інспекторських дільниць і обходів є періодичним контрольним заходом і не замінює собою постійної охорони лісу від незаконних рубок, яку відповідно до ст. 86 Лісового кодексу України зобов`язаний забезпечувати постійний лісокористувач. Те, що порушення виявлено лише за результатами чергової планової ревізії, а не в процесі поточної охорони території, лише додатково свідчить про недостатність вжитих Відповідачем заходів саме з постійної (безперервної) охорони лісу.

Водночас Відповідач не подав Суду доказів на підтвердження здійснення інших, окрім зазначених піврічних ревізій, конкретних заходів охорони лісу до моменту виявлення незаконної рубки або об`єктивної неможливості запобігти незаконній рубці. Зокрема, у матеріалах справи відсутні докази проведення регулярних (міжревізійних) обходів лісових насаджень, не надано графіки патрулювань, журнали обліку обходів, акти перевірок стану охорони насаджень, відомості про встановлення попереджувальних знаків або вжиття інших профілактичних заходів тощо.

Той факт, що під охорону Відповідача передано значний обсяг лісового масиву, не звільняє останнього від обов`язку щодо збереження лісового фонду на підвідомчій йому території та від цивільно-правової відповідальності за допущення самовільної вирубки лісу.

Відповідачем не спростовано презумпцію винуватості у деліктному зобов`язанні, обов`язок здійснення чого покладено саме на завдавача шкоди.

4.4. Щодо доводів скаржника про недоведеність розміру шкоди

Господарським процесуальним кодексом України закріплені основні засади господарського судочинства, зокрема, у силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (ст. ст. 7, 13, 14 ГПК України) обов`язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону. Частиною 1 ст. 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Відповідно до ст.ст. 76-78 ГПК України докази повинні бути належними, допустимими та достовірними.

Чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону використання під час розгляду господарської справи доказів, отриманих у межах інших проваджень. Тобто докази, зібрані у межах кримінального провадження, можуть бути використані як докази у господарській справі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування. Достовірність і достатність таких доказів суд оцінює з урахуванням обставин конкретної справи, що відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у Постанові від 14.12.2022 у справі №477/2330/18.

На підтвердження заявленого до стягнення розміру збитків у цій справі Прокурор подав суду розрахунки, здійснені посадовою особою Державної екологічної інспекції у Закарпатській області як залученим у кримінальному провадженні, відкритому за фактом незаконної рубки дерев, спеціалістом.

Апелянт ставить під сумнів такий розрахунок, вказує, що Держекоінспекція не проводила перевірки із застосуванням інструментально-лабораторного контролю та не складала відповідного акта з зазначенням детального опису виявленого порушення.

Однак, Суд зазначає, що акт перевірки Держекоінспекції сам по собі не може бути єдиним чи вичерпним доказом підтвердження правопорушення природоохоронного законодавства, а відсутність такого акта не може бути єдиною підставою для відмови в позові про стягнення шкоди (див. Постанову Верховного Суду у від 12.09.2024 у справі № 907/181/22).

Разом з тим, ст. 71 КПК України передбачено участь спеціаліста у кримінальному провадженні, а згідно з пп.8.1 п. 4 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №275 від 19.04.2017, Інспекція уповноважена здійснювати розрахунок розміру шкоди, збитків і втрат, завданих навколишньому природному середовищу та природним ресурсам держави з питань, що належать до її компетенції.

Можливість здійснювати розрахунок розміру шкоди, заподіяної державі внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства, в тому числі внаслідок злочинних дій входить до повноважень Державної екологічної інспекції, як органу, на який державою покладено функцію контролю за дотриманням вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Апелянт також зазначає, що здійснений Державною екологічною інспекцією розрахунок шкоди в сумі 2 611 935,24 грн не відповідає здійсненим посадовими особами Відповідача розрахункам, відповідно до яких розмір шкоди становить 1 565 347 грн.

Надаючи оцінку вказаним доводам, Суд зазначає, що Постановою Кабінету Міністрів України №575 від 10.05.2022 затверджено спеціальні такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд у межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду внаслідок, зокрема, незаконної рубки або пошкодження дерев та рослин, що мають здерев`яніле стебло, до ступеня припинення росту (Додаток 1).

Пунктом 4 цієї Постанови передбачено проведення індексації затверджених такс згідно з Порядком проведення індексації такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної природно-заповідному фонду підприємствами, установами, організаціями та громадянами, що додається.

Подані Прокурором розрахунки розміру шкоди здійснені посадовими особами Державної екологічної інспекції з урахуванням затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №575 від 10.05.2022 такс з їх індексацією та зафіксованих посадовими особами самого Відповідача у польових перелікових відомостях даних про діаметри зрізаних дерев біля кореня.

Відповідачем не подано суду доказів, які б свідчили про відсутність у осіб, якими складено наявні в матеріалах справи відомості, повноважень чи спеціальних знань для здійснення відповідних замірів, а також доказів, які б підтверджували невідповідність зафіксованих даних щодо діаметрів зрізаних дерев дійсним обставинам справи.

Щодо здійсненого Відповідачем розрахунку розміру шкоди Суд зазначає, що такий не відповідає положенням Постанови Кабінету Міністрів України №575 від 10.05.2022 оскільки: 1) здійснений без урахування індексації затверджених такою Постановою такс; 2) ураховує відомості про діаметри зрізаних дерев за наслідком їх переводу на висоту 1,3 м, в той час як Додатком 1 до Постанови визначено розміри такс залежно від діаметру зрізаних дерев у корі біля шийки кореня.

Отже, доводи апелянта про недоведеність розміру шкоди відхиляються судом апеляційної інстанції як безпідставні.

4.5. Висновок Суду

Наявними у справі доказами в їх сукупності доведено наявність складу правопорушення: 1) незаконної рубки дерев на підвідомчій Відповідачу території, що свідчить про протиправність його поведінки/бездіяльності; 2) шкоди, розмір якої доказово підтверджено та не спростовано; 3) причинно-наслідкового зв`язку шкоди з протиправною поведінкою Відповідача, адже заподіяння збитків зумовлено невиконання ним обов`язку щодо здійснення заходів з охорони лісів від незаконних рубок.

Відповідач не подав суду доказів, які б підтвердили, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для покладення на Відповідача цивільно-правової відповідальності у вигляді стягнення шкоди в розмірі 2 611 935,24 грн.

5. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Переглянувши справу за апеляційною скаргою Відповідача суд висновує, що наведені скаржником твердження не переконали Суд в наявності підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Суд визнає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, повним з`ясуванням всіх обставин, що мають значення для розгляду цієї справи, а тому доходить висновку про залишення оскаржуваного рішення без змін, а апеляційної скарги – без задоволення.

З огляду на залишення апеляційної скарги без задоволення, судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 270, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

Залишити без змін Рішення Господарського суду Закарпатської області від 16.04.2026 у справі №907/5/26, а апеляційну скаргу Ужанського національного природного парку - без задоволення.

Судові витрати покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбаченні статтями 287-288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 29 липня 2026 року.

Головуючий суддя Шаповал Д.В.

Суддя Зварич О.В.

Суддя Панова І.Ю.