Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №907/613/26 — Західний апеляційний господарський суд

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 907/613/26

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді (судді-доповідача) Прядко О.В.,

суддів: Рима Т.Я., Манюка П.Т.,

секретар судового засідання Слободянюк В.С.,

за участю представників

від позивача: Гримут Т.В.;

від відповідача: Запухлий Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Малого приватного підприємства "Топаз" від 18.06.2026 (вх. № 01-05/1965/26 від 19.06.2026)

на ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 09.06.2026 (повну ухвалу складено і підписано 09.06.2026, суддя Худенко А. А.)

у справі №907/613/26

за позовом Малого приватного підприємства "Топаз"

до Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України

про скасування обтяження (заборону на нерухоме майно), накладеного на будівлю торгово-виробничого комплексу, що розташований за адресою: Закарпатська обл., Тячівський р-н, с. Грушово, вул. Центральна, буд. 43,

УСТАНОВИВ:

Рух справи, процесуальні дії в суді першої інстанції.

До Господарського суду Закарпатської області надійшла позовна заява Малого приватного підприємства "Топаз" (далі - МПП "Топаз", позивач) до Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі – відповідач) про скасування обтяження (заборону на нерухоме майно), накладеного на будівлю торгово-виробничого комплексу, що розташований за адресою: Закарпатська обл., Тячівський р-н, с. Грушово, вул. Центральна, буд. 43.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що АК АПБ "Україна", повідомлення якого стало підставою для реєстрації обтяження на нерухоме майно МПП "Топаз", ліквідований, виключений з реєстру банків ще у 2009 році та не має жодних правонаступників; будь-які кредитні, боргові, фінансові чи інші невиконані зобов`язання МПП "Топаз" перед цим банком відсутні; усі розрахунки, які могли існувати у період 1999 року, повністю погашені. Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про заборону відчуження від 1999 року, внесеного на підставі повідомлення ліквідованого банку, створює для позивача (в особі ліквідатора) реальні та непереборні перешкоди у реалізації права розпорядження нерухомим майном, позбавляє можливості здійснити законну процедуру ліквідації підприємства та реєстрації припинення МПП "Топаз".

У якості правових підстав позову зазначено ст. ст. 41, 55 Конституції України, ст. ст. 317, 319, 391, 598, 609 ЦК України.

Короткий зміст ухвали місцевого господарського суду та мотиви її прийняття.

Господарський суд Закарпатської області ухвалою від 09.06.2026 у справі №907/613/26 відмовив у прийнятті позовної заяви МПП "Топаз" до Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про скасування обтяження (заборону на нерухоме майно), накладеного на будівлю торгово-виробничого комплексу, що розташований за адресою: Закарпатська обл., Тячівський р-н, с. Грушово, вул. Центральна, буд. 43.

Ухвалу мотивовано тим, що позивач не є стороною виконавчого провадження, а обтяження (заборона на нерухоме майно) не є таким, що накладене державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення; позовні вимоги не обґрунтовуються наявністю будь-яких господарських правовідносин з відповідачем у справі чи корпоративних правовідносин саме у спірних правовідносинах; з контексту позовної заяви не вбачається оспорювання, порушення чи невизнання права позивача на майно, у зв`язку з чим не підлягають розгляду господарським судом, що є підставою для відмови у відкритті провадження у справі підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України.

Суд першої інстанції вказав, що, відповідно до ст. 25 КАС України, адміністративні справи з приводу оскарження індивідуальних актів, а також дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об`єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.

До Західного апеляційного господарського суду через підсистему "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи 19.06.2026 надійшла апеляційна скарга МПП "Топаз" від 18.06.2026, у якій скаржник просить скасувати ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 09.06.2026 у справі №907/613/26 та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Скаржник вважає оскаржувану ухвалу незаконною, необґрунтованою і такою, що підлягає скасуванню на підставі п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 280 ГПК України, оскільки суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, проігнорувавши матеріально-правову природу позову, який спрямований виключно на захист права власності юридичної особи шляхом усунення перешкод (ст. 391 ЦК України), не надав оцінку факту повної ліквідації банку - кредитора; дійшов висновку про відсутність господарських (майнових) правовідносин, що не відповідає обставинам справи, при цьому правильно встановив факт відсутності виконавчого провадження та дій державної виконавчої служби; порушив норми процесуального права щодо предметної юрисдикції, визначені п. 6 ч. 1 ст. 20 ГПК України, та, всупереч вимогам ст. 236 ГПК України, прямо проігнорував обов`язкову для застосування практику Великої Палати Верховного Суду.

Скаржник наголошує на тому, що МПП "Топаз" не оскаржує жодних управлінських рішень, дій чи бездіяльності відповідача, не ставить питання про зобов`язання органу юстиції вчинити певні владні дії. Метою позову є виключно захист права власності юридичної особи на будівлю торгово-виробничого комплексу шляхом усунення перешкод у розпорядженні цим майном (негаторний позов згідно зі ст. 391 ЦК України). Залучення відповідача є вимушеним процесуальним кроком у зв`язку з ліквідацією первісного кредитора (АК АПБ "Україна"), що зумовлює відсутність особи, до якої можна було б пред`явити вимогу про зняття обтяження у звичайному порядку, оскільки позивач жодних боргів перед ліквідованим банком ніколи не мав, жодних претензій АК АПБ "Україна" до позивача ніколи не пред`являв, жодних судових спорів ніколи не було, це помилково накладений арешт, відомості про підстави накладення відсутні. Отже, за доводами позивача, спір не є публічно-правовим, адже позивач не є підлеглим суб`єктом, а відповідач не здійснює тут жодних управлінських функцій щодо позивача, цей спір належить до предметної юрисдикції господарського суду (п. 6 ч. 1 ст. 20 ГПК України).

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу.

У відзиві на апеляційну скаргу (вих.№907/613/26 від 03.07.2026) відповідач посилається на те, що не лише не порушував прав та законних інтересів позивача, а й не є суб`єктом, який уповноважений вчиняти дії на підставі рішення суду у разі задоволення даного позову. Посадові особи Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у сфері державної реєстрації прав наділені повноваженнями щодо проведення реєстраційних дій в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно виключно за результатом розгляду скарг, а в умовах воєнного стану та протягом одного місяця з дня його припинення або скасування – також на проведення державної реєстрації набуття обтяжень речових прав на нерухоме майно на підставі судового рішення та реєстрації судового рішення про заборону вчинення реєстраційних дій. Державна реєстрація є повноваженням державного реєстратора, який самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав, територіальні органи Міністерства юстиції України не наділені повноваженнями з проведення реєстраційних дій, щодо яких позивач звернувся до суду.

Рух справи, заяви, клопотання, процесуальні дії в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.06.2026, апеляційну скаргу МПП "Топаз" у справі №907/613/26 розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Прядко О.В., суддів: Рима Т.Я., Манюка П.Т.

Ухвалою від 24.06.2026 колегія суддів відкрила апеляційне провадження у справі №907/613/26 та призначила розгляд скарги в судовому засіданні на 16.07.2026.

Згідно з ч. 1 ст. 271 ГПК України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції розглядається протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі (ч. 2 ст. 273 ГПК України).

У судовому засіданні 16.07.2026 колегія суддів оголосила перерву до 21.07.2026.

У ході апеляційного розгляду справи представник позивача підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, оскаржувану ухвалу скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Представник відповідача просив врахувати пояснення, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, та наголосив на тому, що спір між сторонами у даній справі відсутній, позивачу слід звертатися з таким позовом до держателя реєстру.

21.07.2026 проголошено вступну та резолютивну частини цієї постанови.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції під час ухвалення постанови. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ч. ч. 1-5 ст. 236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ч. ч. 1, 2, 4 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Предметом апеляційного перегляду є ухвала місцевого господарського суду про відмову у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України, яким передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Наведена норма права підлягає застосуванню, якщо позов подано внаслідок помилкового уявлення особи про її право на звернення до господарського суду у випадках, коли предмет спору чи суб`єктний склад його учасників не охоплюється юрисдикцією господарських судів або коли право чи інтерес не підлягають судовому захисту.

Відмовляючи у відкритті провадження у даній справі, суд першої інстанції виходив із того, що цей спір не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, а належить до юрисдикції адміністративного суду, з чим колегія суддів апеляційного суду не погоджується, з огляду на нижчевикладене.

Статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів визначена ст. 20 ГПК України, згідно з ч. 1 якої господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: 6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи – підприємці.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (ч. 1 ст. 2 ГПК України).

Натомість, завданням адміністративного судочинства, відповідно до ст. 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (ст. 4 КАС України).

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

У п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України визначено, що суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Водночас, як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №911/1431/18, помилковим є застосування ст. 19 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних/господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 у справі №914/2006/17 виснувала, що до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

З огляду на зміст та підстави заявлених позивачем вимог, спір у цій справі не є публічно-правовим та не пов`язаний із оскарженням рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень у сфері здійснення ним владних управлінських функцій.

Предметом спору фактично є усунення перешкод у здійсненні права власності на нерухоме майно шляхом припинення обтяження (заборони на відчуження), яке виникло на підставі повідомлення банківської установи у межах приватноправових відносин та, на думку позивача, втратило правову підставу у зв`язку з ліквідацією банку (без правонаступників) і припиненням відповідних зобов`язань.

Позивач не обґрунтовує свої вимоги порушенням відповідачем порядку здійснення владних управлінських функцій, а прагне захистити своє майнове право, яке, на його думку, порушене існуванням запису про обтяження у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Державна реєстрація обтяження у цьому випадку є лише формою фіксації відповідного обмеження речового права, тоді як спір виник саме щодо наявності/відсутності правової підстави для подальшого існування такого обмеження та можливості власника вільно розпоряджатися належним йому майном. Отже даний спір має приватноправовий характер і не належить до адміністративної юрисдикції.

З підстав наведеного та з урахуванням положень ст. ст. 4, 20 ГПК України, оскільки предметом спору є захист порушеного (оспорюваного) майнового права юридичної особи, а не контроль за реалізацією суб`єктом владних повноважень управлінських функцій, такий спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства. Висновок місцевого господарського суду про належність спору до адміністративної юрисдикції не відповідає характеру спірних правовідносин і фактично ґрунтується лише на суб`єктному складі учасників спору.

Колегія суддів зазначає, що сам факт участі у процедурі реєстрації обтяження органу державної реєстрації не змінює правової природи спору, оскільки позов не спрямований на притягнення такого органу до відповідальності чи перевірку здійснення ним владних повноважень, а має на меті припинення існуючого обтяження як способу захисту права власності.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц (п. 41); від 20.06.2018 у справі №308/3162/15-ц (п. 49); від 21.11.2018 у справі №127/93/17-ц (п. 50); від 12.12.2018 у справі №570/3439/16-ц (п. п. 37, 54); від 12.12.018 у справі №372/51/16-ц (п. 31.4)). Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення щодо суті заявлених до належного відповідача вимог (п. 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц, п. 31.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 372/51/16-ц). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №552/6381/17.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про відмову у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України, а тому справа підлягає направленню до місцевого господарського суду на стадію вирішення питання про відкриття провадження.

Таким чином доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, знайшли своє підтвердження з мотивів, викладених у цій постанові.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Статтею 280 ГПК України унормовано, що підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

З огляду на те, що за результатами розгляду справи в апеляційному порядку колегія суддів встановила порушення місцевим господарським судом норм процесуального права (ст. ст. 20, 175 ГПК України), апеляційна скарга МПП "Топаз" від 18.06.2026 підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду Закарпатської області від 09.06.2026 у справі №907/613/26 - скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Розподіл судових витрат.

З огляду на скасування оскаржуваної ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, апеляційний суд, з урахуванням положень ст. 129 ГПК України, не вирішує питання щодо відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу місцевого господарського суду, оскільки не вирішує спір по суті. У такому випадку судовий збір підлягає розподілу за результатами розгляду справи Господарським судом Закарпатської області.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 280, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Малого приватного підприємства "Топаз" від 18.06.2026 (вх.№01-05/1965/26 від 19.06.2026) задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 09.06.2026 у справі №907/613/26 скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

3. Матеріали справи №907/613/26 повернути до Господарського суду Закарпатської області.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст. ст. 287-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 29.07.2026.

Головуючий суддя (суддя-доповідач) Прядко О.В.

Суддя Рим. Т.Я.

Суддя Манюк П.Т.