Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №201/15069/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3418/26 Справа № 201/15069/24 Суддя у 1-й інстанції - Демидова С. О. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Халаджи О. В.

суддів: Агєєва О.В., Гапонова А.В.,

секретар Кругман А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенка Юрія Олександровича на ухвалу Соборного районного суду м. Дніпра від 08 грудня 2025 року у цивільній справі за поданням приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенка Юрія Олександровича, заінтересовані особи ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про вирішення питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку (суддя першої інстанції Демидова С.О.),

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2025 року приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенко Юрій Олександрович звернувся до Соборного районного суду м. Дніпра із поданням про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, в якому просив вирішити питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника– ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), право власності на яке не зареєстровано за ним в установленому законом порядку – а саме на: - на 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 на підставі рішення суду у справі № 201/15069/24 від 02 липня 2025 року виданого Соборним районним судом м. Дніпра.

Ухвалою Соборного районного суду м.Дніпра від 08 грудня 2025 року у задоволенні подання приватного виконавця про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку відмовлено.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, приватний виконавець подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що вона постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Скаргу мотивує тим, що рішенням Соборного районного суду міста Дніпра по справі №201/15069/24 від 02.07.2025 року позовні вимоги приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенка Юрія Олександровича до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_1 про визначення частки майна боржника у майні, якою він володіє спільно з іншими особами задоволено. Визначено, що частка боржника ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_1 , якою він спільно володіє з ОСОБА_1 становить 1/2 частина.

Відсутність іншого майна, зареєстрованого за боржником, що унеможливлює виконання рішень суду, стягнення має бути звернутим на майно боржника, яке перебуває у його власності, тобто на 1/2 частину квартири що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_3 , просив ухвалу Соборного районного суду м. Дніпра від 08 грудня 2025 року скасувати та задовольнити подання приватного виконавця у повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Учасники справи про розгляд справи були повідомленні належним чином.

ОСОБА_2 , був особисто повідомлений про розгляд справи, що підтверджується його підписом на розписці.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, ОСОБА_1 звернулась до Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська з позовними вимогами до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики, грошових коштів і витрат. В ході розгляду цивільної справи № 201/14744/23 Жовтневим районним судом міста Дніпропетровська встановлено, що ОСОБА_2 , 26 жовтня 2023 року взяв у ОСОБА_1 в борг грошові кошти в сумі 730 624 грн., що на той час було еквівалентно 20 000 доларів США, та між ними укладено договір позики у письмовій формі, який посвідчений нотаріусом в передбаченому законом порядку, та ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 ці кошти з обов`язком повернути суму боргу не пізніше 09 листопада 2023 року, за вимогою ОСОБА_1 . Вимога позивача була, строк повернення грошових коштів в указаній сумі згідно договору закінчився, але ці кошти відповідач не повернув.

Розглянувши цивільну справу № 201/14744/23, рішенням Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 21 травня 2024 вирішено: позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики, грошових коштів і витрат – задовольнити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , борг за договором позики грошей від 26 жовтня 2023 року в загальній сумі 801 172 грн. 25 коп., з яких сума боргу 730 624 грн., відсотки річних від суми позики 1140 грн. 97 коп., інфляційні втрати 00 грн. 00 коп., пеня 69 409 грн. 28 коп. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений при подачі позову судовий збір в сумі 8 011 грн. 72 коп.

На підставі вищезазначеного судового рішення, ОСОБА_1 отримала виконавчі листи, та звернулась до приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенка Юрія Олександровича з відповідними заявами про примусове виконання рішення.

У зв`язку з чим, на виконанні позивача, перебуває зведене виконавче провадження № 75672074 до складу якого входять два виконавчі провадження, а саме: Виконавче провадження № 75668814 з примусового виконання виконавчого листа №201/14744/23 від 18 липня 2024, виданий Жовтневим районним судом міста Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 , борг за договором позики грошей від 26 жовтня 2023 року в загальній сумі 801172 грн. 25 коп., з яких сума боргу 730 624 грн., відсотки річних від суми позики 1140 грн. 97 коп., інфляційні втрати 00 грн. 00 коп., пеня 69409 грн. 28 коп.; Виконавче провадження № 75669062 з примусового виконання виконавчого листа №201/14744/23 від 18 липня 2024, виданий Жовтневим районним судом міста Дніпропетровська про стягнути з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 сплачений при подачі позову судовий збір в сумі 8 011 грн. 72 коп.

Керуючись ст. ст. 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження», за вказаними виконавчими документами 31 липня 2024 позивачем відкриті виконавчі провадження, про що винесені відповідні постанови № 75668814, № 75669062, копії яких рекомендованою кореспонденцією направлені сторонам виконавчого провадження. На підставі ст. 30 Закону України «Про виконавче провадження», зазначенні виконавчі провадження об`єднанні у зведене виконавче провадження № 75672074 про, що винесена відповідна постанова від 31 липня 2024 року.

Боржнику ОСОБА_2 постанови про відкриття виконавчого провадження були направлені рекомендованою кореспонденцією на адресу зазначену у виконавчому документі, а саме: АДРЕСА_2 .

З метою забезпечення виконання вимог виконавчих документів позивачем 31 липня 2024 року накладено арешт на все майно боржника, про що дані внесені до відповідних Реєстрів. Також, відповідно до вимог ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» та на підставі заяв стягувача (третьої особи), позивачем 31 липня 2024 винесена постанова про арешт коштів боржника, копії якої за вих. № 01-29/44354 направлені відповідним банківським установам для виконання. Відповідно до відповідей отриманих від банківських установ, позивачем встановлено про відсутність коштів на відкритих розрахункових рахунках, які відкриті відносно боржника ОСОБА_2 .

Відповідно до відповіді на запит з відділу формування та ведення реєстру територіальної громади Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 09 жовтня 2025 року, боржник зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до наданої інформації та правовстановлюючих документів КП «Дніпровське МБТІ» ДМР за номером № 9290 від 07 серпня 2024 року, встановлено, що за адресою: АДРЕСА_2 містяться відомості про право власності: гр. ОСОБА_4 , гр. ОСОБА_2 на підставі договору міни від 05.09.2000 р., посвідченого приватним нотаріусом ДМНО, Поповою І.В., за реєстром №1-3610, зареєстроване в КП «ДМБТІ» та записано в реєстрову книгу № 533п за реєстровим номером №1838-146.

Відповідно до витягу з Державного реєстру цивільного стану громадян встановлено, що за даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян виявлений актовий запис №3243 від 03.09.1976 про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та встановлено, що матір`ю боржника зареєстрована ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виданого Ленінським відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції.

Також, встановлено, що за даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян виявлений актовий запис №742 від 18 березня 2023 про смерть, виданого Шевченківським відділом реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) згідно якого встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, ОСОБА_2 у встановленому законом порядку не здійснив на своє ім`я державну реєстрацію права власності на частину вказаної квартири у зв`язку з чим, приватний виконавець Лисенко Ю.О. 28 листопада 2024 звернувся до Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська із позовною заявою про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

Рішенням Соборного районного суду міста Дніпра по справі №201/15069/24 від 02 липня 2025 позовні вимоги приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенка Юрія Олександровича до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_1 про визначення частки майна боржника у майні, якою він володіє спільно з іншими особами задоволено. Визначено, що частка боржника ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_1 , якою він спільно володіє з ОСОБА_1 становить частина. Зазначене судове рішення набрало законної сили 07 серпня 2025 року.

Станом на дату звернення до суду, боржником вимоги виконавчих документів не виконано.

Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні подання приватного виконавця, суд першої інстанції виходив з того, що не відомо яку вартість складатиме квартири, а також, що у боржника відсутні кошти на відкритих розрахункових рахунка.

Колегія суддів не погоджується з даним висновком місцевого суду.

Визначальним для правильного вирішення даної справи є з`ясування питання про те, чи є підстави для звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку та чи підтверджені такі обставини відповідними доказами.

Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Відповідно до статті 1 ЗУ «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою статті 5 ЗУ «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Статтею 10 ЗУ «Про виконавче провадження» встановлено, що заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини першої, другої статті 18 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і Законом України «Про виконавче провадження»; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини першої статті 26 ЗУ «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Згідно з частиною першою статті 48 ЗУ «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Питання про звернення стягнення на майно боржника, що не зареєстровано у встановленому законом порядку, вирішується судом в порядку передбаченому частиною четвертою статті 50 ЗУ «Про виконавче провадження» та частиною десятою статті 440 ЦПК України, та стосується тих випадків, коли боржник фактично володіє та користується таким нерухомим майном, але право власності на таке майно за ним не зареєстровано у встановленому законом порядку.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 50 ЗУ «Про виконавче провадження» у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом. Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об`єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам. У разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.

Згідно з частиною десятою статті 440 ЦПК України, питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.

Аналіз зазначеної норми свідчить про те, що нею чітко визначена умова, за якої суд вирішує питання звернення стягнення на нерухоме майно боржника, це відсутність реєстрації права власності за боржником в установленому законом порядку.

Повноваження виконавця на звернення з позовною заявою про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, в порядку позовного провадження є повноваженням звертатися до суду в інтересах інших осіб (ч. 2 ст. 4, ч. 4 ст. 42 ЦПК України), в тому числі за позовом про визнання недійсним правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна (оспорення фраудаторного правочину). Спір про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, є спором між боржником і іншими співвласниками майна. Після відкриття провадження за позовною заявою виконавця про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, боржник набуває статусу позивача (абзац 1 ч. 5 ст. 56 ЦПК України).

Водночас, на момент розгляду подання між стягувачем і боржником вже вирішений спір про стягнення з останнього заборгованості за договором позики.

Застосування судом положень частини десятої статті 440 ЦПК України та статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» є крайнім заходом виконання судового рішення, який може бути застосований лише в тому випадку, коли виконавцем вичерпано всі можливі заходи, які передбачені законом щодо примусового виконання рішень за рахунок іншого майна боржника.

Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 2-592/09 (провадження№ 61-8383св18), від 23 січня 2019 року у справі № 522/6400/15-ц (провадження№ 61-19786св18), від 26 травня 2021 року у справі № 947/22930/19 (провадження № 61-9215св20).

Питання про звернення стягнення на майно боржника, що не зареєстроване в установленому законом порядку, вирішується судом в порядку, передбаченому частиною четвертою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» та частиною десятою статті 440 ЦПК України та стосується тих випадків, коли боржник фактично володіє та користується таким нерухомим майном, але право власності на таке майно за ним не зареєстровано в установленому законом порядку.

При розгляді справ указаної категорії необхідно враховувати, що однією з головних засад здійснення судочинства в Україні є обов`язковість судового рішення. Немає сенсу в правосудді, якщо рішення судів не виконуються, а невиконання судових рішень є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно зі статтею 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав (ст. 3 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до вказаного Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Матеріалами справи встановлено, що відповідно до наданої інформації та правовстановлюючих документів КП «Дніпровське МБТІ» ДМР за номером № 9290 від 07 серпня 2024 року, встановлено, що за адресою: АДРЕСА_2 містяться відомості про право власності: гр. ОСОБА_4 , гр. ОСОБА_2 на підставі договору міни від 05.09.2000 р., посвідченого приватним нотаріусом ДМНО, Поповою І.В., за реєстром №1-3610, зареєстроване в КП «ДМБТІ» та записано в реєстрову книгу № 533п за реєстровим номером №1838-146.

Також, встановлено, що за даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян виявлений актовий запис №742 від 18 березня 2023 про смерть, виданого Шевченківським відділом реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) згідно якого встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, ОСОБА_2 у встановленому законом порядку не здійснив на своє ім`я державну реєстрацію права власності на частину вказаної квартири у зв`язку з чим, приватний виконавець Лисенко Ю.О. 28 листопада 2024 звернувся до Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська із позовною заявою про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.

Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно встановлено, що 1/2 частини квартири на праві власності від 27.10.2023 володіє ОСОБА_1 (донька), згідно свідоцтва про право на спадщину № 789 видане 27.10.2023 року.

Рішенням Соборного районного суду міста Дніпра по справі №201/15069/24 від 02 липня 2025 року позовні вимоги приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенка Юрія Олександровича до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_1 про визначення частки майна боржника у майні, якою він володіє спільно з іншими особами задоволено. Визначено, що частка боржника ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_1 , якою він спільно володіє з ОСОБА_1 становить частина. Зазначене судове рішення набрало законної сили 07 серпня 2025 року. Станом на дату звернення до суду, боржником вимоги виконавчих документів не виконано.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У даній справі встановлено, що в межах цивільної справи №201/15069/24 рішенням Соборного районного суду м. Дніпра від 02 липня 2025 року визнано частку боржника ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_1 .

Крім того, наявними у справі матеріалами також було встановлено, що у боржника відсутні інше майно на яке може бути звернуто стягнення у рахунок виконання рішення суду про стягнення з боржника заборгованості за договором позики.

Відповідно до відповідей отриманих від банківських установ, приватним виконавцем встановлено про відсутність коштів на відкритих розрахункових рахунках, які відкриті відносно боржника ОСОБА_2 .

З метою встановлення майнового та фінансового стану боржника, приватним виконавцем керуючись ст.18 Закону України «Про виконавче провадження», до реєструючих органів направлені відповідні запити.

Згідно з відповіддю ТСЦ №1242 РСЦ в Дніпропетровській області від 24.08.2024 за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 транспортні засоби не значаться. Відповідно до відповідей Пенсійного Фонду України та Державної податкової служби України боржник не працює та не отримує дохід.

Станом на дату звернення до суду першої інстанції та подання апеляційної скарги, боржником вимоги виконавчих документів не виконано.

Твердження місцевого суду, щодо відсутності вартості частики спірної квартири є безпідставними, оскільки

За змістом статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

В силу приписів пункту 1 частини першої статті 10 Закону №1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

Відповідно до частини першої статті 48 Закону №1404-VIII звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред`явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця).

Положеннями частини п`ятої статті 48 Закону №1404-VIII у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

У частинах першій-третій статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що визначення вартості майна боржника здійснюється за взаємною згодою сторонами виконавчого провадження. У разі якщо сторони виконавчого провадження, а також заставодержатель у 10-денний строк з дня винесення виконавцем постанови про арешт майна боржника не досягли згоди щодо вартості майна та письмово не повідомили виконавця про визначену ними вартість майна, виконавець самостійно визначає вартість майна боржника. У разі якщо сторони виконавчого провадження не дійшли згоди щодо визначення вартості майна, визначення вартості майна боржника здійснюється виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для проведення оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден виконавець залучає суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання.

Згідно із частиною п`ятою статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам не пізніше наступного робочого дня після дня визначення вартості чи отримання звіту про оцінку. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки майна, вони мають право оскаржити їх у судовому порядку в 10-денний строк з дня отримання відповідного повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим виконавцем.

Оскарження в судовому порядку результатів визначення вартості чи оцінки майна не зупиняє передачі майна на реалізацію, крім випадків зупинення передачі майна на реалізацію судом.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація прав – це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

. Державний реєстр прав – єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження.

Законом№1952-IV встановлено, що загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав, внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених Законом.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до Закону, виникають з моменту такої реєстрації (положення статті 3 Закону №1952-IV).

Норми абзаців першого та другого частини п`ятої статті 12 Закону №1952-IV передбачають, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом.

Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості та їх обтяжень, зареєстрованих у Державному реєстрі прав, вчиняються на підставі відомостей про речові права, обтяження речових прав, що містяться в цьому реєстрі.

Системний аналіз зазначених положень спеціального закону свідчить про те, що визначення вартості майна боржника або оцінка майна боржника у виконавчому провадженні є безумовною складовою процедури звернення стягнення на майно, яке належить боржнику на праві власності, підтвердження якого є обов`язковим на етапі проведення опису й арешту майна боржника, що, у свою чергу передує процедурі оцінки.

Отже, в межах наданих законом повноважень, приватний виконавець, перш ніж вчиняти послідовні дії, спрямовані на звернення стягнення на нерухоме майно боржника (1)арешт і опис майна, 2) призначення оцінювача - суб`єкта оціночної діяльності 3)визначення вартості/оцінка майна, 4)передача майна на реалізацію) зобов`язаний перевірити наявність державної реєстрації права власності на таке нерухоме майно саме за боржником.

Зазначене свідчить про те, що на етапі без належного, у судовому порядку, вирішення питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, у приватного виконавця відсутні законні підстави вчиняти дії спрямовані на проведення оцінки нерухомого майна, на яке приватний виконавець тільки має намір звернути стягнення.

Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції цього не врахував та дійшов помилкового, необґрунтованого висновку про обов`язок виконавця проводити оцінку майна боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, перш ніж перед звернутися до суду з поданням про звернення стягнення на нерухоме майно боржника – ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ), право власності на яке не зареєстровано за ним в установленому законом порядку, та долучити до подання (надати суду) «належну оцінку».

Враховуючи відсутність іншого майна, зареєстрованого за боржником, що унеможливлює виконання рішень суду, стягнення має бути звернутим на майно боржника, яке перебуває у його власності, тобто на 1/2 частину квартири що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Враховуючи наведені вище норми Закону та те, що на момент звернення приватного виконавця до суду з поданням у боржника ОСОБА_2 відсутні кошти на рахунках, рухоме та нерухоме майно, на яке можна було б звернути стягнення в рахунок погашення боргу перед стягувачем, проте боржник має на праві власності нерухоме майно частину квартири, державну реєстрацію якої він не здійснив, тому є усі правові підстави для задоволення подання державного виконавця.

Державним виконавцем доведено, що на час звернення до суду з поданням боржнику ОСОБА_2 належить частина квартири, яка розташована у АДРЕСА_3 , право власності на яку за боржником не зареєстровано в установленому законом порядку.

Тож, помилковим є висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні подання приватного виконавця.

За таких умов, апеляційний суд дійшов висновку, що подання приватного виконавця про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку є обґрунтованим.

Саме з такого розуміння вищезазначених норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не повно встановив обставини справи та відповідні їм правовідносини, поясненням сторін та наданим доказам дав неповну оцінку, внаслідок чого прийшов до помилкового висновку про відмову у задоволенні подання.

Отже, суд першої інстанції не виконав вимоги закону про законність рішення суду та саме невідповідність висновків, викладених в ухвалі суду першої інстанції, обставинам справи дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 376 ЦПК України задовольнити апеляційну скаргу, скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення подання приватного виконавця про звернення стягнення на майно боржника, яке не зареєстровано в установленому законом порядку.

Керуючись статтями 141, 367, 374, 376 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенка Юрія Олександровича задовольнити.

Ухвалу Соборного районного суду м. Дніпра від 08 грудня 2025 року скасувати.

Подання приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Лисенка Юрія Олександровича про звернення стягнення на нерухоме майно боржника – ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) – задовольнити.

Звернути стягнення на нерухоме майно боржника ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності на яке не зареєстровано за ним в установленому Законом порядку – а саме на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: О.В. Халаджи

О.В. Агєєв

А.В. Гапонов

Повний текст судового рішення складено 28 липня 2026 року.

Головуючий-суддя О.В. Халаджи