Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №203/4507/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6116/26 Справа № 203/4507/25 Суддя у 1-й інстанції - Іваницька І. В. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Халаджи О. В.

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

секретар: Кругман А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 на заочне рішення Центрального районного суду міста Дніпра від 06 жовтня 2025 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (суддя першої інстанції Іваницька І.В.),

В С Т А Н О В И В:

30 червня 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» звернулося до Центрального районного суду м. Дніпра з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами № 101870813 від 31.08.2021 та № 3653710 від 06.09.2021 у загальній сумі 214 050,00 грн.

Заочним рішенням Центрального районного суду м. Дніпра від 06 жовтня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» заборгованість за кредитними договорами № 101870813 від 31.08.2021 та № 3653710 від 06.09.2021 у загальній сумі 117 000,00 грн, судовий збір за розгляд позовної заяви у сумі 1 404,00 грн, а також витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1 639,80 грн В іншій частині позову відмовлено.

Ухвалою Центрального районного суду м. Дніпра від 24 березня 2026 року у задоволенні заяви відповідача про перегляд заочного рішення відмовлено.

Із вказаним рішенням не погодився відповідач ОСОБА_1 і його представником адвокатом Карлашем Іваном Анатолійовичем була подана апеляційна скаргу. Вважає, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Мотивує скаргу тим, що, по-перше, відсутні докази надання кредиту (переказу кредитних коштів на рахунок відповідача), оскільки надані позивачем квитанція та довідка не містять відомостей щодо одержувача коштів, повного рахунку одержувача, а призначення платежу сформульовано некоректно, у зв`язку з чим кредитні договори є неукладеними; по-друге, судом неправильно визначено строк закінчення нарахування процентів, оскільки відповідно до п. 3.1, 3.2 кредитних договорів строк кредитування становить 30 днів, а нарахування процентів після його закінчення на підставі автоматичної пролонгації є неправомірним; по-третє, наявні підстави для зменшення розміру процентів до розміру тіла кредиту, оскільки стягнута сума процентів у кілька разів перевищує суму тіла кредитів, що є несправедливим та таким, що суперечить принципам розумності, добросовісності і пропорційності.

Від Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вказано, що сторонами погоджено, що строк користування кредитом продовжується у разі наявності непогашеної заборгованості, а таке продовження не потребує додаткових дій ні від Кредитора, ні від Позичальника. Сторони Договору погодили окремий випадок автоматичної пролонгації договору, без необхідності вчинення будь-яких додаткових дій з боку сторін. Підписанням даного договору відповідач погодився на зазначені умови. Отже, ним було надано згоду на автопролонгацію договору у разі наявності заборгованості.

Розмір та порядок нарахування відсотків погоджений сторонами Кредитного договору, підстави виникнення заборгованості є законними, а її розмір розумним та справедливим.

Представник ТОВ «Коллект Центр» - Ткаченко М.М.. просила оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Учасники справи про час, дату та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, у судове засідання не з`явилися.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 31.08.2021 між ТОВ «Мілоан» (первісний кредитор) та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 101870813, згідно якого останньому було надано кредит у сумі 15 000,00 грн.

Договір про споживчий кредит № 101870813 від 31.08.2021, анкета – заявка на кредит № 101870813 та паспорт споживчого кредиту № 101870813 підписані відповідачем 31.08.2021 одноразовим ідентифікатором L84540, який був відправлений на телефонний номер НОМЕР_1 .

Даний факт підтверджується вказаними документами та відповідною довідкою, виданою ТОВ «Міолан» № б/н.

Згідно довідки № б/н, виданою ТОВ ФК «Елаєнс», кошти у сумі 15 000,00 грн перераховані 31.08.2021 ТОВ «Мілоан» на карту НОМЕР_2 з призначенням платежу «кошти згідно договору 101870813» система FONDI № 439072951.

Також, згідно наданої позивачем відомості про щоденні нарахування та погашення по кредитному договору № 101870813 (розрахунок заборгованості) загальна заборгованість ОСОБА_1 станом на 19.06.2025 складає 117 750,00 грн: 15 000,00 грн – прострочена заборгованість за сумою кредиту; 101 250,00 грн – прострочена заборгованість за сумою відсотків; 1 500,00 грн - прострочена заборгованість за комісією.

06.09.2021 між ТОВ «Мілоан» (первісний кредитор) та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 3653710, згідно якого останньому було надано кредит у сумі 12 000,00 грн.

Договір про споживчий кредит № 3653710 від 06.09.2021, анкета – заявка на кредит № 3653710 та паспорт споживчого кредиту № 3653710 підписані відповідачем 06.09.2021 одноразовим ідентифікатором S41393, який був відправлений на телефонний номер НОМЕР_1 .

Даний факт підтверджується вказаними документами та відповідною довідкою, виданою ТОВ «Міолан» № б/н.

Згідно квитанції, виданої АТ КБ «Приватбанк», 06.09.2021 кошти у сумі 12 000,00 грн перераховані ТОВ «Мілоан» на карту НОМЕР_3 з призначенням платежу «кошти згідно договору 3653710» система LIQPAY id платежу № 1755539296.

Також, згідно наданої позивачем відомості про щоденні нарахування та погашення по кредитному договору № 3653710 (розрахунок заборгованості) загальна заборгованість ОСОБА_1 , станом на 19.06.2025, складає 96 300,00 грн: 12 000,00 грн – прострочена заборгованість за сумою кредиту; 83 100,00 грн – прострочена заборгованість за сумою відсотків; 1 200,00 грн - прострочена заборгованість за комісією.

17.12.2021 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт капітал» укладено договір відступлення прав вимоги (договір факторингу) № 17/12-2021-62, відповідно до якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору свої права вимоги за кредитними договорами, в тому числі і договором № 101870813 від 31.08.2021.

10.03.2023 між ТОВ «Вердикт капітал» та ТОВ «Коллект центр» укладено договір відступлення прав вимоги (договір факторингу) № 10-03/2023/01, відповідно до якого кредитор передає (відступає) новому кредитору свої права вимоги за кредитними договорами, в тому числі і договором № 101870813 від 31.08.2021.

15.12.2021 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт капітал» укладено договір відступлення прав вимоги (договір факторингу) № 15/12-2021-22, відповідно до якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору свої права вимоги за кредитними договорами, в тому числі і договором № 3653710 від 06.09.2021.

10.01.2023 між ТОВ «Вердикт капітал» та Т

Встановивши викладені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність укладення відповідачем кредитних договорів та отримання ним кредитних коштів, здійснив перерахунок заборгованості за процентами з урахуванням лише передбаченого договорами строку автоматичної пролонгації кредитування (не більше 60 днів), відмовивши у стягненні процентів, нарахованих за межами цього строку, а також відмовив у стягненні комісії за надання кредиту як такої, що суперечить вимогам ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Апеляційний суд погоджується з даним висновком суду першої інстанції.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв, ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплачені відсотки.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

Так, електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 23 березня 2020 року по справі № 404/502/18, відповідно до якого: будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Отже, кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

У постанові Верховного Суду від 21.02.2018 № 910/5226/17 зазначено, що при здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків, розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту; безготівкові розрахунки провадяться через банки, інші фінансові установи (далі - банки), в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумовлено видом безготівкових розрахунків.

Встановивши, що без отримання смс-повідомлення, без здійснення входу на вебсайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитні договори між позивачем та відповідачкою не були б укладені, колегія суддів вважає, що укладення кредитних догворів у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідачки, цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).

Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність доказів надання кредиту.

Судом першої інстанції встановлено, що договір про споживчий кредит № 101870813 від 31.08.2021року, анкета-заявка на кредит та паспорт споживчого кредиту підписані відповідачем одноразовим ідентифікатором L84540, надісланим на його телефонний номер; договір № 3653710 від 06.09.2021 року - одноразовим ідентифікатором S41393, надісланим на той самий телефонний номер, що відповідає вимогам ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» щодо укладення електронного договору, який за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Факту не підписання договорів чи неотримання одноразових ідентифікаторів на належний йому телефонний номер відповідач не заперечував ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній скарзі.

Отримання відповідачем кредитних коштів додатково підтверджується довідкою ТОВ ФК «Елаєнс» про перерахування 31.08.2021 року коштів у сумі 15 000,00 грн та квитанцією АТ КБ «Приватбанк» про перерахування 06.09.2021 року коштів у сумі 12 000,00 грн, в яких зазначено суму коштів, дату перерахування та призначення платежу з прямим посиланням на номери відповідних кредитних договорів, що дозволяє достеменно ідентифікувати, за яким саме договором здійснено перерахування коштів.

Доводи скаржника про те, що зазначені документи не містять повних відомостей щодо одержувача коштів та повного рахунку одержувача, самі по собі не спростовують факту отримання кредитних коштів за конкретним договором, оскільки призначення платежу містить пряме посилання на номер відповідного кредитного договору.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Відповідач, заперечуючи факт отримання кредитних коштів, в порушення вимог ст. 81 ЦПК України та наведеної норми не надав жодних доказів на спростування цього, а обмежився лише посиланням на неповноту оформлення поданих позивачем документів. Заперечення позичальника про те, що грошові кошти насправді не були ним одержані, за своєю правовою природою є запереченням (ексцепцією), тягар доведення якого покладається на позичальника, який його заявляє, а не на кредитодавця.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність укладення відповідачем кредитних договорів № 101870813 від 31.08.2021 та № 3653710 від 06.09.2021 року і отримання ним кредитних коштів у сумі 15 000,00 грн та 12 000,00 грн відповідно.

Щодо доводів апеляційної скарги про неправильне визначення строку нарахування процентів. Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), на яку послався й суд першої інстанції, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Судом першої інстанції встановлено, що п. 1.3, 1.4 кредитних договорів визначено первісний строк їх дії (до 06.10.2021 за договором № 3653710 та до 30.09.2021 за договором № 101870813), а п. 2.3.1.2 договорів передбачено можливість автоматичної пролонгації строку кредитування на стандартних умовах шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування, загальний строк якої не може перевищувати 60 днів. Встановивши відсутність доказів повернення відповідачем кредитних коштів у визначені договорами строки, суд першої інстанції застосував передбачений самими договорами механізм автоматичної пролонгації та обмежив період нарахування процентів виключно межами максимального 60-денного строку такої пролонгації (до 05.12.2021 за договором № 3653710 та до 29.11.2021 за договором № 101870813), відмовивши у стягненні процентів, нарахованих понад ці строки.

Доводи апеляційної скарги про те, що строк кредитування становить лише 30 днів (п. 3.1, 3.2 договорів) і нарахування процентів після його спливу є неправомірним, не спростовують правильності застосованого судом першої інстанції підходу, оскільки суд першої інстанції не поклав в основу рішення нарахування процентів за весь період прострочення, а обмежив його виключно межами передбаченого самими договорами максимального 60-денного строку автоматичної пролонгації, після спливу якого в стягненні процентів фактично відмовлено. Такий підхід повністю узгоджується з наведеною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, за якою право на нарахування договірних процентів припиняється зі спливом строку кредитування, яким у цьому випадку є строк з урахуванням погодженої сторонами пролонгації.

За таких обставин суд першої інстанції правильно визначив період нарахування процентів та обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог у частині стягнення процентів, нарахованих за межами цього строку.

Щодо доводів апеляційної скарги про наявність підстав для зменшення розміру процентів до розміру тіла кредиту. Відповідно до ч. 3 ст. 509, ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Судом першої інстанції встановлено, що первісно нараховані проценти за користування кредитними коштами становили 101 250,00 грн (за договором № 101870813) та 83 100,00 грн (за договором № 3653710), тобто в рази перевищували суми кредитів. Обмеживши період нарахування процентів межами максимального строку договірної пролонгації, суд першої інстанції зменшив підлягаючу стягненню суму процентів до 49 500,00 грн та 40 500,00 грн відповідно, а також відмовив у стягненні комісії за надання кредиту в сумі 1 500,00 грн та 1 200,00 грн як такої, що суперечить вимогам ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Колегія суддів враховує, що таке зменшення судом першої інстанції заборгованості за процентами фактично усуває непропорційність, на яку посилається скаржник, та відповідає засадам розумності, справедливості і пропорційності.

Разом з тим, правових підстав для подальшого зменшення розміру процентів до розміру тіла кредиту (тобто фактичного звільнення відповідача від сплати процентів за користування кредитними коштами) колегія суддів не вбачає, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором, а відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Проценти за користування кредитом за своєю правовою природою є платою за правомірне користування чужими грошовими коштами, а не неустойкою чи іншим видом відповідальності за порушення зобов`язання, а тому механізми зменшення, передбачені ст. 551 ЦК України та п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», які регламентують саме зменшення розміру неустойки (штрафних санкцій), до них незастосовні.

Оскільки судом першої інстанції вже здійснено обмеження періоду нарахування процентів виключно межами договірного строку кредитування з урахуванням його максимальної пролонгації, чим забезпечено дотримання балансу інтересів сторін договору та принципів розумності і справедливості, підстави для додаткового зменшення стягнутої суми процентів до розміру тіла кредиту відсутні.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Суд першої інстанції повно та всебічно перевірив обставини справи, дав їм належну оцінку та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги не має.

Враховуючи зазначене, апеляційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення, а судову ухвалу - без змін.

Керуючись статтями 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Заочне рішення Центрального районного суду міста Дніпра від 06 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: О.В. Халаджи

А.В. Гапонов

Л.П. Никифоряк