Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №202/7611/20 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4294/26 Справа № 202/7611/20 Суддя у 1-й інстанції - ПОДОРЕЦЬ О. Б. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Халаджи О. В.

суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,

секретар: Кругман А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Логвінов Сергій Сергійович на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 11 грудня 2025 року у цивільній справі за поданням приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Макушева Євгенія Петровича, стягувач Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 , (суддя першої інстанції Подорець О.Б.),

В С Т А Н О В И В:

Приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Макушев Євгеній Петрович звернувся до Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 , посилаючись на те, що на його виконанні перебуває зведене виконавче провадження №69527989 з примусового виконання виконавчого листа №202/7611/20, виданого 24.01.2022 Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська, про стягнення з боржника на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором №б/н від 16.08.2018 року у розмірі 360712,62 грн. та судового збору у розмірі 5410,69 грн., яке боржником тривалий час не виконується.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 11 грудня 2025 року подання приватного виконавця задоволено. Тимчасово обмежено у праві виїзду за кордон без вилучення паспорта громадянина України для виїзду за кордон боржника - громадянина України ОСОБА_1 до погашення заборгованості за виконавчими листами №202/7611/20, виданими 24.01.2022 Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська (зведене виконавче провадження №69527989, заборгованість у розмірі 366123,31 грн з урахуванням всіх сум до стягнення в межах ЗВП).

Із вказаною ухвалою боржник ОСОБА_1 не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 11.12.2025 та прийняти нову постанову, якою подання приватного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Мотивує скаргу по суті тим, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням норм процесуального права, а саме частин третьої, четвертої статті 441 ЦПК України, оскільки приватний виконавець у поданні не навів жодного обґрунтування свідомого ухилення боржника від виконання виконавчого документа. Скаржник зазначає, що в ході виконання рішення суду з його рахунків у рамках зведеного виконавчого провадження вже було частково списано грошові кошти у розмірі 11201,11 грн, надалі кошти на рахунках боржника для виконання платіжних вимог відсутні, нерухоме майно за ним не зареєстроване, а тому невиконання рішення суду зумовлене відсутністю у боржника коштів, а не свідомим ухиленням. Скаржник також зазначає, що посилання приватного виконавця на неодноразові перетини ним державного кордону України як на доказ наміру ухилення від виконання зобов`язань є необґрунтованим, оскільки кожного разу боржник повертався в Україну і на момент подання скарги перебуває на її території, що виключає намір вибути за кордон з метою невиконання рішення суду. Скаржник посилається на практику Європейського суду з прав людини щодо пропорційності заходів, які обмежують свободу пересування, а також на частину першу статті 11 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої виконавець зобов`язаний вживати заходів примусового виконання рішень неупереджено, своєчасно і в повному обсязі, а подання виконавця має бути обґрунтованим.

Від представника АТ КБ «ПриватБанк» - Колодочки П.О., надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначив, що місцевий суд обґрунтовано задовольнив подання приватного виконавця, оскільки боржник рішення суду щодо стягнення з нього заборгованості не виконує. Просив оскаржувану ухвалу суду залишити без змін.

Від приватного виконавця відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Представник Бакути В.В. у судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.

Представник АТ КБ «ПриватБанк» - Істамова І.В., у судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила ухвалу суду залишити без змін.

Інші учасники справи про час, дату та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, у судове засідання не з`явились.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що на виконанні приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Макушева Є.П. перебуває зведене виконавче провадження №69527989, до складу якого входять виконавчі провадження №69527823 та №69527846 з примусового виконання виконавчого листа №202/7611/20, виданого 24.01.2022 Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська на підставі рішення від 14 липня 2021 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором №б/н від 16.08.2018 у розмірі 360712,62 грн та судового збору у розмірі 5410,69 грн.

Боржник про відкриття виконавчого провадження повідомлявся належним чином відповідно до статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» шляхом направлення постанови про відкриття виконавчого провадження на адресу, зазначену у виконавчому документі. Приватним виконавцем накладено арешт на кошти боржника (постанови від 11.08.2022 та від 18.03.2025), направлено платіжні вимоги до банківських установ, у результаті чого з рахунків боржника частково стягнуто 11201,11 грн, надалі кошти на рахунках боржника для виконання платіжних вимог відсутні. Нерухоме майно та зареєстрована сільськогосподарська техніка за боржником відсутні, боржник не перебуває на обліку в Пенсійному фонді України та не отримує доходу, за адресою реєстрації доступу до житла для перевірки майнового стану не надано. Документи виконавчого провадження неодноразово направлялись боржнику, який до приватного виконавця не з`являвся, пояснень щодо невиконання рішення суду та декларацію про майновий стан не надавав. За інформацією Державної прикордонної служби України боржник за період з 24.01.2022 по 27.11.2025 неодноразово перетинав державний кордон України, останній перетин - 14.06.2025, та має два дійсні паспорти громадянина України для виїзду за кордон.

Задовольняючи подання приватного виконавця, суд першої інстанції виходив з того, що боржник протягом тривалого часу не вживає жодних заходів щодо добровільного виконання судового рішення, має можливість виїхати за межі України, не виконавши боргових зобов`язань, а викладені обставини у своїй сукупності свідчать про ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням.

Колегія суддів не погоджується з даним висновком місцевого суду.

Статтею 313 ЦК України встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Статтею 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання.

Згідно статті 13 Загальної декларації прав людини кожна людина має право вільно пересуватися й обирати собі місце проживання в межах будь-якої держави. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну.

Статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, який ратифікований Указом Президії Верховної Ради Української РСР №2148-VIII (2148-08) від 19 жовтня 1973 року, передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Статтею 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, який ратифікований Законом України №475/97-ВР (475/97-ВР) від 17 липня 1997 року, визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання.

Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Права, викладені у пункті 1 Протоколу Конвенції, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві.

Передбачені у законі обмеження є заходами, які покладаються на боржника з метою заклику до його правосвідомості, якщо останній ухиляється від виконання свого обов`язку, або ж переслідують пасивне та незаборонене примушування боржника до вчинення ним активних дій щоб якнайскоріше задовольнити інтереси кредитора та позбутися обмежувальних заходів.

Отже, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.

За умовами частини першої ст. 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.

У розумінні ст. 12 ЦПК України наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб`єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, як на підставу його вимог, підлягають доведенню, зокрема факту ухилення боржника від виконання зобов`язань.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Отже, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Хлюстов проти Росії» від 11 липня 2013 року (скарга № 28975/05), яке набуло статусу остаточного 11 жовтня 2013 року, Судом зазначено, що обмеження щодо заборони у праві виїзду за межі країни повинні бути обґрунтовані та пропорційні відповідно із частинами 2, 3 Протоколу №4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (свобода залишати свою країну та обмеження цього права лише на підставі закону та якщо це необхідно у демократичному суспільстві).

Тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення. Натомість, влада не може продовжувати на довготривалі строки заходи, що обмежують свободу пересування особи без регулярної перевірки їх обґрунтованості (рішення Європейського Суду за справою «Рінер проти Болгарії», §124 і рішення Європейського Суду «Фельдеш и Фельдешне Хайлик проти Угорщини», §35).Така перевірка має, як правило, проводитися судами принаймні, в останній інстанції, оскільки вони забезпечують найкращі гарантії незалежності, неупередженості й законності процедури.

Охоплення судової перевірки має дозволити суду взяти до уваги всі фактори, що відносяться до справи, включаючи ті, що стосуються співмірності обмежувального заходу (див. з необхідним змінами Рішення Європейського Суду від 23 червня 1981 р. за справою «Ле Конт, Ван Лейвен і Де Мейере проти Бельгії» (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium), Series A, N 43, §60)...»

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов`язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі №331/8536/17-ц.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюється Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» (далі Закон).

Положеннями пункту 5 частини першої статті 6 цього Закону, встановлено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли: він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Відповідно до ч. 5 статті 26 «Про виконавче провадження», виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 «Про виконавче провадження».

Статтею 28 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження.

Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.

Відповідно до п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні (ч. 3 ст. 441 ЦПК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 441 ЦПК України ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена судом за місцем виконання відповідного рішення за поданням державного або приватного виконавця. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.

Із системного аналізу зазначених норм права слід дійти висновку, що задоволення подання можливе лише за умови доведення факту ухилення боржника від виконання зобов`язання. Тобто, предметом доказування є саме факт (факти) умисних винних дій, спрямованих на ухилення боржника від виконання зобов`язань, за умови об`єктивної спроможності божника виконувати зобов`язання, відсутності перешкод для цього.

Отже, на момент звернення до суду з поданням, факт ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та підтверджуватися матеріалами виконавчого провадження.

Юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду боржника застосовуються не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання.

Ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, слід розуміти як будь-які навмисні, свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо), і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини.

При цьому, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.

Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України орієнтує суди на те, що законом передбачені юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявністю факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання, тому з метою всебічного і повного з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин, підлягає з`ясуванню судом, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання у повному обсязі або частково.

Слід зазначити, що право приватного виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон виникає лише у разі ухилення боржника покладених на нього рішенням суду зобов`язань, тобто наявність лише самого зобов`язання не наділяє приватного виконавця правом на звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон.

Надані приватним виконавцем матеріали містять фактичні дані щодо перебігу вчинених ним дій, спрямованих на примусове виконання рішення суду.

Обґрунтування необхідності у тимчасовому обмеженні права на виїзд за межі України з метою забезпечення повного та своєчасного виконання зобов`язання, та наявність невиконаного зобов`язання, на думку колегії суддів, недостатньо для застосування такого крайнього заходу впливу на боржника як обмеження у праві виїзду за межі України.

Враховуючи докази, долучені приватним виконавцем до подання та встановлені судом обставини, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявником надано достатніх доказів на підтвердження факту ухилення ОСОБА_1 від виконання рішення суду.

Апеляційний суд вважає, що подання не містить жодних посилань на факти навмисного чи іншого свідомого невиконання обов`язку боржника та доказів на підтвердження цих фактів, а сама по собі наявність невиконання зобов`язання не є безумовною підставою для встановлення обмеження у праві виїзду, доведенню підлягає ухилення боржника від виконання.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те. що згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно надано представником боржника- - ОСОБА_2 , вбачається, що за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на низку об`єктів нерухомого майна, зокрема квартири у м. Дніпро та земельні ділянки. У довідці прямо зазначені об`єкти нерухомості, їх площа, адреси, дати державної реєстрації права власності та власник — ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 . Зокрема, зазначено квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , із договірною вартістю 2 096 953,31 грн; квартиру за цією ж адресою АДРЕСА_2 із договірною вартістю 2 100 683,34 грн; квартиру АДРЕСА_3 генерала із договірною вартістю 1 003 431,88 грн; земельну ділянку площею 0,072 га та інші об`єкти.

Вказане має принципове значення, оскільки розмір заборгованості у межах зведеного виконавчого провадження становить 366 123,31 грн, тоді як вартість лише одного з об`єктів нерухомого майна істотно перевищує суму боргу. Саме тому реальним, ефективним і пропорційним способом виконання судового рішення є звернення стягнення на майно боржника, а не обмеження його конституційного права на свободу пересування.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів відхиляє доводи приватного виконавця та АТ КБ «ПриватБанк» про те, що боржник уникає від виконання рішення суду та й те що у нього відсутнє майно на яке можна звернути стягнення.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що місцевий суд задовольняючи подання приватного виконавця дійшов помилкового висновку, що призвело до постановлення ухвали, яка не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому ухвала Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпра від 11 грудня 2025 року підлягає скасуванню із ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Макушева Євгенія Петровича про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 367, 374, 376, 379, 381-382 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Логвінов Сергій Сергійович задовольнити.

Ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 11 грудня 2025 року скасувати.

У задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Макушева Євгенія Петровича, стягувач Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 – відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді: О.В. Халаджи.

А.В. Гапонов

Л.П. Никифоряк

Повний текст судового рішення складено 28 липня 2026 року.

Головуючий-суддя О.В. Халаджи