Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №183/1562/13-ц — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2019/26 Справа № 183/1562/13-ц Суддя у 1-й інстанції - Березюк В. В. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Халаджи О. В.,

суддів: Агєєва О.В., Гапонова А.В.,

секретар:Кругман А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на ухвалу Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2025 року у цивільній справі за заявою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про зміну способу виконання судового рішення (суддя першої інстанції Березюк В.В.),

В С Т А Н О В И В:

16 вересня 2025 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулось до Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області із заявою про зміну способу виконання рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 квітня 2014 року за позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено шляхом звернення стягнення на будинок загальною площею 212,00 кв.м, житловою площею 103,70 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 , шляхом продажу на електронному аукціоні у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження»

Ухвалою Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2025 року у задоволенні зазначеної заяви відмовлено.

Із вказаною ухвалою не погодився заявник представник АТ КБ «ПриватБанк»- Сокуренко Н.В. та подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що вона постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без врахування всіх обставин справи.

Мотивує скаргу тим, що рішення суду від 15 квітня 2014 року у визначений ним спосіб фактично неможливо виконати, оскільки у Банку відсутній правовстановлюючий документ на предмет іпотеки - договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Яворівського районного нотаріального округу Завадською Р.В. 26.09.2008 за реєстром № 3544, за яким набуто право власності на майно; Банк не є власником майна, а лише іпотекодержателем, у зв`язку з чим не має права на отримання дублікатів правовстановлюючих документів для реалізації предмета іпотеки; відсутній попит покупців на цей вид майна; Банк позбавлений вільного доступу до предмета іпотеки, необхідного для проведення реалізації на підставі рішення суду. Зазначені обставини, на думку апелянта, унеможливлюють виконання рішення суду у встановлений ним спосіб, тоді як єдиним можливим варіантом продажу предмета іпотеки є проведення електронних торгів у межах виконавчого провадження. Апелянт також посилається на те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки наведеним обставинам справи.

ОСОБА_2 , просила ухвалу Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2025 року скасувати та задовольнити заяву Банку у повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Представник АТ КБ «ПриватБанк» - Таран Р.М., у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив задовольнити її у повному обсязі.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явились, про час, дату та місце розгляду справи були повідомленні належним чином.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 квітня 2014 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № DNL0GK00006529 від 07.03.2007 звернуто стягнення на житловий будинок загальною площею 212 м2, житловою площею 103,70 м2, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу предмета іпотеки Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» будь-яким способом з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з проведенням дій щодо коригування технічної документації відповідно до поточного стану нерухомості, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість. Початкову ціну предмета іпотеки встановлено на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності на стадії проведення виконавчих дій. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судовий збір у сумі 3 441,00 грн.

Зазначене рішення суду набрало законної сили та тривалий час не виконано з причини відсутності попиту покупців, необхідних документів для проведення реалізації предмета іпотеки, відсутності у Банка вільного доступу до предмета застави

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що заявником не надано доказів на підтвердження обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим, а також не надано доказів набуття заявником статусу стягувача у виконавчому провадженні щодо примусового виконання зазначеного рішення суду.

Апеляційний суд погоджується з даним висновком суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1, 3 ст.435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення чи зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

У ч.1 ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що у виняткових випадках за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим державний виконавець за власною ініціативою чи за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення або зміну способу і порядку виконання.

Аналіз змісту ст. 435 ЦПК України свідчить про те, що підставами для зміни чи встановлення способу і порядку виконання рішення є виключно ті, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вказані обставини повинні бути чітко встановлені та підтвердженні відповідними доказами.

Відповідно до ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.

Відповідно до правової позиції постанови Верховного Суду України від 25 листопада 1995 року у справі №6-1829цс15 - поняття «спосіб і порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, що встановленого ст.16 ЦК України. Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений.

Спосіб виконання рішення визначається на підставі встановлених у ст.16 ЦК України способів захисту цивільних прав. Зокрема, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Зміна способу і порядку виконання рішення полягає у заміні одного заходу примусового виконання іншим.

При вирішенні питання про зміну способу виконання суд повинен з`ясувати обставини, що свідчать про абсолютну неможливість виконання рішення.

З урахуванням системного тлумачення вказаних норм права, зміна способу і порядку виконання, за доведеності зазначених в цих нормах підстав, повинна відбуватися в межах вимог того позову, стосовно якого було ухвалено відповідне судове рішення, яке перебуває на примусовому виконанні.

Відмовляючи у задоволенні заяви АТ КБ «ПриватБанк» про зміну способу виконання рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 15 квітня 2014 року, суд дійшов висновку, що вказаний у заяві спосіб виконання рішення фактично змінює рішення суду по суті та самостійно змінює спосіб захисту, передбачений ст.16 ЦК України з якими АТ КБ «ПриватБанк» звертався до суду.

Колегія суддів погоджується з вищевказаним висновком суду першої інстанції та відхиляє доводи наведені в апеляційній скарзі, оскільки, звертаючись із заявою про заміну способу виконання рішення заявник не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, що у нього в даному випадку виникли обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Колегія суддів звертає увагу, що заявником не надано належних доказів щодо виконання вказаного рішення у примусовому порядку.

Дослідивши доводи викладені в заяві та апеляційній скарзі, колегія суддів приходить до висновку, що заява АТ КБ «ПриватБанк» не містить жодних фактів та доказів на обґрунтування обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим, також дані факти не підтверджені і матеріалами справи.

Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують, і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).,

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Суд першої інстанції повно та всебічно перевірив обставини справи, дав їм належну оцінку та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги не має.

Враховуючи зазначене, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін.

Керуючись статтями 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Ухвалу Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 28 липня 2026 року.

Судді: О.В. Халаджи

О.В. Агєєв

А.В. Гапонов