Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №199/1567/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6838/26 Справа № 199/1567/26 Суддя у 1-й інстанції - Спаї В.В. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В.,

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Дніпро справу, що виникла з сімейних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 06 квітня 2026року, головуючий у суді першої інстанції Спаї В.В.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог

У лютому 2026року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом проти ОСОБА_2 про зміну способу стягнення аліментів, які стягуються з відповідача на її користь на утримання дитини у твердій грошовій сумі в розмірі 1 500,00грн, та просила стягнути з відповідача на користь позивача аліменти на утримання малолітнього сина в розмірі 1/4 частини із всіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття.

Існування таких вимог позивачка пов`язувала із тим, що вона є матір`ю, а відповідач є батьком малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 грудня 2016року шлюб між сторонами розірвано та стягнуто з відповідача аліменти на утримання сина у розмірі 1 500,00грн щомісячно. Рішенням Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 30 серпня 2021року відповідач позбавлений батьківських прав відносно спільного з позивачкою сина.

Позивачка зазначала, що призначені рішенням суду аліменти наразі не забезпечують фактичних потреб сина, який потребує коштів на одяг, харчування, розвиток здібностей та лікування, мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину наразі перевищує встановлений рішенням суду розмір аліментів у твердій грошовій сумі, що призводить до порушення прав дитини на належне матеріальне забезпечення, а тому наявні підстави для зміни способу стягнення аліментів.

Стверджувала, що відповідач не перераховує аліменти з 2021року та має велику заборгованість, в той час як витрати на сина в середньому на місяць для позивача складають близько 8 000,00грн. На прохання позивачки надавати для сина грошові кошти додатково відповідач не реагував. Водночас, відповідач є працездатною особою та не має тяжких захворювань.

Вказувала, що зміна способу присудження аліментів на частину доходу забезпечить стягнення аліментів з урахуванням змін у бюджетному законодавстві на відповідний рік, що відповідатиме інтересам дитини.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 06 квітня 2026року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Змінено спосіб стягнення аліментів, які стягуються на підставі рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 08 грудня 2016року по справі № 199/8312/16-ц, та стягнуто щомісяця зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/6 частки заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з моменту набрання судовим рішенням законної сили. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, виходив з того, що право вимагати зміни способу стягнення аліментів не може заперечуватись, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин не може обмежуватись разовим її здійсненням, отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів — це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку саме в інтересах дитини. Заразом, суд врахував наявність у відповідача ще однієї неповнолітньої дитини, яку відповідач також має утримувати, у зв`язку з чим аліменти визначено у розмірі 1/6 частки заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

23 квітня 2026року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_4 подала до суду апеляційної інстанції за допомогою системи “Електронний суд” апеляційну скаргу на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 06 квітня 2026року.

В апеляційній скарзі заявниця не погодилась з висновками суду та висловила вимогу про скасування рішення в частині визначення розміру частки стягнення аліментів та просила ухвалити нове судове рішення в цій частині, змінивши спосіб присуджених до стягнення аліментів та стягувати аліменти на утримання сина у розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що суд першої інстанції прийняв до уваги аргументи відповідача, з якими позивачка не була належним чином ознайомлена та щодо яких була позбавлена можливості надати заперечення, що порушує принцип змагальності та рівності сторін, позивач та її представник не отримували від відповідача відзив на позовну заяву.

Крім того, стверджувала, що суд не надав належної правової оцінки фактичним обставинам справи, проігнорував надані стороною позивача докази, не навів аргументів для відхилення доводів позивачки щодо необхідності стягнення аліментів у розмірі саме 1/4 частки від доходу (заробітку) відповідача та не зазначив мотивів в обґрунтування достатності 1/6 частки від доходу (заробітку) відповідача для забезпечення інтересів дитини.

Вважала, що суд першої інстанції неправильно застосував положення статей 180, 182, 192 Сімейного кодексу України, зазначала, що метою звернення до суду з даним позовом було збільшення розміру утримання дитини, проте матеріальне становище дитини суд не лише не покращив, а й погіршив його.

Наполягала, що суд не дослідив належним чином матеріальне становище сторін, розмір доходів відповідача, реальні потреби дитини та співвідношення обов`язків утримання між дітьми.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відповідач своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористався та відзиву на апеляційну скаргу не подавав.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

Ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду від 29 квітня 2026року витребувано з Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 06 квітня 2026року цивільну справу №199/1567/26; та 11 травня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 13 травня 2026року відкрито апеляційне провадження у справі.

28 травня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про призначення справи до розгляду та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про отримання документів в Електронному суді.

Сторони у справі у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

ОСОБА_5 (прізвище змінено на “ ОСОБА_6 ” у зв`язку з реєстрацією 16 липня 2021року шлюбу з ОСОБА_7 , свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 13 лютого 2015року.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 відповідач є батьком, а позивачка матір`ю малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 08 грудня 2016року по справі № 199/8312/16-ц шлюб між позивачкою та відповідачем розірвано, а також стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1 500,00грн щомісячно, які підлягають індексації відповідно до вимог закону, починаючи стягнення з 16 листопада 2016року та до досягнення дитиною повноліття.

Малолітній ОСОБА_3 проживає разом з матір`ю — позивачем по справі, що не заперечувалось відповідачем.

Рішенням Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 30 серпня 2021року по справі №199/3142/21, яке наявне в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/99344083, позбавлено батьківських прав ОСОБА_2 відносно його дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За змістом Консультаційного висновку спеціаліста № 34679 від 31 жовтня 2024року, малолітньому ОСОБА_3 лікарем-психіатром встановлено діагноз: розлади рухової активності та уваги.

Окрім малолітнього ОСОБА_3 , відповідач має ще одну дитину – неповнолітнього ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , матір`ю якого є ОСОБА_9 .

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

При частковому задоволенні позову суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що право вимагати зміни способу стягнення аліментів не може заперечуватись, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин не може обмежуватись разовим її здійсненням, та виснував про наявність правових підстав для зміни способу стягнення аліментів з твердої грошової суми на частку від заробітку (доходу) відповідача у розмірі 1/6 частки заробітку (доходу) відповідача, яку визначено з урахуванням наявності у відповідача ще однієї неповнолітньої дитини.

Дослідивши наявні в цивільній справі документальні докази апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Згідно зі статтею 141 Сімейного кодексу України (далі — СК України) мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Частина третя статті 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Частиною першою статті 182 СК України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 31) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 32) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014року у справі № 6-143цс13 та у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2021року у справі № 554/3355/20 (провадження № 61-7397св21) зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

Статтею 192 СК України передбачено можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених у судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров`я когось із них.

СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження (частина третя статті 181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки).

Ураховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не є незмінним.

При розгляді позовів, заявлених із зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).

Указане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 05 лютого 2014року № 6-143цс13, і неодноразово підтриманою Верховним Судом у постановах: від 30 червня 2020року, у справі № 343/945/19, провадження № 61-2057св20, від 12 січня 2022року у справі № 545/3115/19, провадження № 61-18145св20, від 23 травня 2022року у справі № 752/26176/18, провадження № 61-16697св21, та інших.

Верховний Суд у постанові від 13 лютого 2019року у справі № 152/100/18 вказав на те, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження (частина третя статті 181 СК України). Право вимагати зміни розміру аліментів шляхом зміни способу їх присудження не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених статтями 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням. Вимога одержувача аліментів про зміну способу їх стягнення може мати місце і внаслідок виникнення необхідності у збільшенні розміру аліментів. При цьому правомірність такого способу захисту встановлюється судом з урахуванням фактичних обставин справи та залежить від наявності відповідних підстав, передбачених положеннями статей 182-184, 192 СК України.

Та зміна способу стягнення аліментів (ч. 3 ст. 181 СК України) і зміна визначеного раніше розміру аліментів (ч. 1 ст. 192 СК України) є різними правовими інститутами. Водночас, ці інститути тісно пов`язані між собою. Зазвичай зміна способу стягнення аліментів тягне і зміну розміру (збільшення, зменшення) раніше обумовлених чи присуджених аліментів, зміна способу стягнення аліментів може слугувати засобом, методом зміни розміру стягуваних аліментів.

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Звертаючись до суду з указаним позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що стягнутий судом з відповідача у 2016році розмір аліментів у твердій грошовій сумі – 1500,00грн наразі є меншим за мінімальний гарантований розмір для дитини віком від 6 до 18 років та є недостатнім для утримання сина, який часто хворіє, перебуває під наглядом психіатра, потребує коштів на одяг, харчування, освіту, розвиток здібностей, відпочинок.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України (див.: постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019року у справі № 632/580/17, провадження № 61-51сво18).

Водночас, у цій справі позивачка заявила вимогу про зміну способу присудження аліментів, стягнутих рішенням суду від 08 грудня 2016року по справі № 199/8312/16-ц у певній твердій грошовій сумі на розмір аліментів у частці від заробітку батька дитини. Зазначене відповідає вимогам статей 181-184, 192 СК України.

Згідно з частиною другою статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати /частина третя статті 182 СК України/.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» збільшено прожитковий мінімум на дітей від 6 до 18 років та встановлено його у розмірі 3 512,00грн.

Отже, враховуючи положення частини другої статті 182 СК України мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину від 6 до 18 років становить 1 756,00грн.

Апеляційний суд зауважує, що у цій справі, змінюючи спосіб стягнення зі ОСОБА_2 аліментів на утримання дитини, встановлених рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 грудня 2016року по справі № 199/8312/16-ц, суд першої інстанції в першу чергу виходив із того, що можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин не може обмежуватись разовим її здійсненням, а також врахував наявність у відповідача ще однієї неповнолітньої дитини, яку необхідно утримувати, та дотримався норм законодавства про те, що мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Суд першої інстанції правильно застосував наведені вище положення Сімейного кодексу України, на підставі поданих сторонами доказів дійшов висновку, з яким погоджується і суд апеляційної інстанції, про наявність правових підстав для зміни способу стягнення аліментів та стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 частини від заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що метою звернення до суду з даним позовом було збільшення розміру утримання дитини, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що позивач пред`явила до відповідача позов саме про зміну раніше визначеного способу стягнення аліментів, визначених у твердій грошовій сумі, на частку від доходу батька. Водночас, доказів покращення матеріального стану відповідача з часу встановлення йому аліментних зобов`язань позивачкою суду не надано, проаналізувавши наявні у справі докази підстав для стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини в розмірі 1/4 частини від його заробітку (доходу) не встановлено.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги про погіршення оскаржуваним рішенням матеріального становища дитини, оскільки за рішенням суду від 08 грудня 2016року по справі № 199/8312/16-ц аліменти на утримання дитини становили 1 500,00грн щомісячно, в той час як суд першої інстанції, змінивши спосіб стягнення аліментів, стягнув з відповідача аліменти в розмірі 1/6 частки заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, тобто у розмірі, що у 2026 році становить не менше 1756,00грн.

Тож, матеріальне становище дитини не погіршено, визначення аліментів у такому розмірі не порушує встановлений законодавством мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що місцевий суд належним чином не дослідив матеріальне становище сторін, розмір доходів відповідача та реальні потреби дитини, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи виключно на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках, проте, матеріали справи доказів на підтвердження таких обставин не містять, стороною позивача таких не надано та клопотань про витребування доказів судом позивачкою заявлено не було. Та при цьому, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених ЦПК України.

Твердження позивачки про те, що відповідач аліменти не сплачує з 2021року та має значну заборгованість зі сплати аліментів жодними доказами не підтверджені, як не підтверджено і доводи позовної заяви про те, що малолітній ОСОБА_3 часто хворіє та потребує значних фінансових витрат на лікування.

Водночас, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», пункт 32).

Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про процесуальні порушення суду першої інстанції щодо прийняття наведених у відзиві на позовну заяву аргументів відповідача, з якими позивачка не була ознайомлена та позбавлена можливості надати свої заперечення, не приймаються апеляційним судом до уваги, оскільки позивачка мала можливість викласти свої заперечення щодо відзиву на позовну заяву в поданій апеляційній скарзі, а також мала можливість подати докази, а тому вказані обставини не можуть слугувати підставою для скасування правильного по суті рішення суду.

Решта доводів, приведених в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 06 квітня 2026року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 28 липня 2026року.

Судді: