Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №201/6634/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/5967/26 Справа № 201/6634/25 Суддя у 1-й інстанції - Федоріщев С.С. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В.,

Учасники справи:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у місті Дніпрі справу, що виникла з цивільних правовідносин в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на заочне рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 09 жовтня 2025року, головуючий у суді першої інстанції Федоріщев С.С.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2025року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (далі — ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», Товариство) подало в суд позов проти ОСОБА_1 з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 33950,00грн.

Існування таких вимог позивач пов`язував із тим, що 22 березня 2024року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (далі — ТОВ «Мілоан») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 6208892, відповідно до якого відповідач отримав кредит в розмірі 10000,00грн, зі сплатою процентів за користування кредитом, інших платежів та можливих штрафних санкцій. ТОВ «Мілоан» свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, надавши відповідачеві кредит, проте відповідач умов договору належним чином не виконував, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість по кредитному договору.

29 липня 2024року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги № 108-МЛ, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ТОВ «Мілоан», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 6208892 від 22 березня 2024року.

Вказував, що суму та розрахунок заборгованості було передано позивачу від первісного кредитора, заборгованість відповідача відповідно до витягу з реєстру боржників до договору про відступлення права вимоги становить 33950,00грн, яка складається з: 10000,00грн – прострочена заборгованість за сумою кредиту; 22950,00грн – прострочена заборгованість за сумою відсотків; 1000,00грн – прострочена заборгованість за комісією.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Соборного районного суду міста Дніпра від 09 жовтня 2025року позов Товариства задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 6208892 від 22 березня 2024року у розмірі 32950,00грн, з яких: 10000,00грн – прострочена заборгованість за сумою кредиту; 22950,00грн – прострочена заборгованість за сумою відсотків. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, виходив доведеності обставин укладення між первісним кредитором та відповідачем кредитного договору в електронній формі в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію» та доведеності наявності у відповідача перед позивачем простроченої заборгованості за сумою кредиту та відсотками у заявленому позивачем до стягнення розмірі.

Водночас виснував, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за комісією є необґрунтованими та задоволенню не підлягають, оскільки така комісія є платою безпосередньо за надання кредитних коштів позичальнику, в той час як положення кредитного договору про сплату позичальником на користь кредитора таких комісій є нікчемними.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

26 березня 2026року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 подав безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи “Електронний суд” апеляційну скаргу на заочне рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 09 жовтня 2025року.

В апеляційній скарзі висловив вимогу про скасування рішення в частині стягнутої заборгованості за кредитним договором та просив про ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що суд першої інстанції не дослідив обставини надання відповідачу кредитних коштів, питання виконання кредитором умов договору в частині надання кредитних коштів відповідачу і як наслідок не дослідив питання наявності у відповідача обов`язку такі кошти повернути. Суд залишив поза увагою, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження факту отримання відповідачем на свою банківську картку сум кредиту за Кредитним договором.

Стверджував, що емітентом банківської картки, на яку відповідно до даних платіжного доручення було перераховано кредитні кошти, є ПАТ «Банк Восток», проте відповідач клієнтом цього банку не є та не має там відкритих рахунків. Наполягав, що відповідач опинився в ситуації, коли його персональні дані були використані третіми особами без його відома та згоди для оформлення кредитних зобов`язань та отримання грошових коштів; такі дії є типовою схемою шахрайства, коли на підставі незаконно отриманих персональних даних оформлюються кредити, а кошти спрямовуються на картки, відкриті без відома особи, на яку формально укладено договір.

Також вказував, що надані позивачем розрахунки заборгованості не є первинними документами та не можуть підтверджувати наявність заборгованості та її розмір.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Позивач не скористався своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу не подав.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

31 березня 2026року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду витребувано з Соборного районного суду міста Дніпра цивільну справу; та 15 травня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 18 травня 2026року відкрито апеляційне провадження у справі.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 08 червня 2026року справу призначено до судового розгляду без повідомлення учасників справи.

Про призначення справи до розгляду та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Сторони у справі у встановлений законом строк не звернулися до суду із заявою чи запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Заяви та клопотання подані учасниками справи

Разом з апеляційною скаргою ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 подав до апеляційного суду клопотання про витребування доказів, в якому просив витребувати у ТОВ «ФК «Кредит-Капітал»: копію первинного документу на підтвердження видачі кредитних коштів за кредитним договором № 6208892 від 22 березня 2024року, укладеним з ТОВ «Мілоан» від імені ОСОБА_1 ; відомості про повний номер банківської картки, за номером якої було надіслано кредитні кошти за Кредитним договором, посилаючись на те, що позивач при розгляді справи в суді першої інстанції не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту отримання відповідачем на свою банківську картку сум кредиту та не скористався процесуальним правом витребувати докази на підтвердження факту надання відповідачу кредитних коштів у разі неможливості надати їх самостійно, а представник відповідача звертався до позивача з відповідним адвокатським запитом, проте відповіді надано не було, повного номеру картки матеріали кредитної справи не містять.

Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів прийшла до висновку про відмову у задоволенні даного клопотання у зв`язку з відсутністю необхідності отримувати вказані відповідачем докази, оскільки в матеріалах справи достатньо належних та допустимих доказів щодо обставин отримання відповідачем кредитних коштів. Крім того, відповідачем не доведено неможливості самостійно надати докази, які він просить витребувати, а надані відповідачем докази вжиття таких заходів цих обставин не підтверджують, оскільки адвокатський запит до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» представник відповідача направила на електронну пошту Товариства 20 березня 2026року о 16.07год, в той час як з клопотанням про витребування доказів судом звернулась до апеляційного суду 26 березня 2026року, тобто ще до спливу встановленого Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» строку на надання адвокату відповіді на адвокатський запит (п`ять робочих днів з дня отримання запиту).

Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами

Відповідно до анкети-заяви на кредит № 6208892, створеної 22 березня 2024року /а.с.21/ та заяви на отримання кредиту № 6208892 від 22 березня 2024року /зв. бік а.с. 11/, ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Мілоан» та просив надати йому кредит для задоволення особистих потреб на наступних умовах: сума кредиту – 10000,00грн; загальний строк кредитування — 105 днів, з яких пільговий період 15 днів, поточний період 90 днів; комісія за надання кредиту 1000,00грн, яка нараховується одноразово за ставкою 10,00% від суми кредиту за договором; процентна ставка протягом пільгового періоду 1,50% на день, протягом поточного періоду 2,30% на день; платіжна картка позичальника, на яку має бути перерахована сума кредиту Mastercard Debit Standard НОМЕР_1 , банк, що випустив картку НОМЕР_2 .

22 березня 2024року ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 уклали договір про споживчий кредит № 6208892 з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, дистанційно в електронній формі в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію». У вказаному договорі викладені умови надання кредиту, аналогічні тим, які зазначені вище.

У пункті 2.1 вказаного Договору обумовлено, що кредитні кошти надаються позичальнику безготівково на рахунок з використанням карти № НОМЕР_1 .

У розділі 10 договору «Реквізити сторін» вказано ідентифікуючі відомості ТОВ «Мілоан», а також ідентифікуючі відомості позичальника, зокрема: прізвище, ім`я та по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків, адреса проживання та контактний номер телефону.

Договір підписано від імені ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором 156108, про що також зазначено у довідці про ідентифікацію від 14 жовтня 2024року, яка складена ТОВ «Мілоан» /зв. бік а.с. 20/.

Кредитодавцем в порядку, встановленому договором, виконано умови договору про споживчий кредит та 22 березня 2024року здійснено переказ коштів отримувачу ОСОБА_1 у розмірі 10000,00грн на рахунок № НОМЕР_1 , призначення платежу – кошти згідно договору 6208892, що підтверджується платіжним дорученням № 126239512 від 22 березня 2024року /а.с. 22/.

29 липня 2024року ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» уклали Договір відступлення прав вимоги №108-МЛ, за яким ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ТОВ «Мілоан», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №6208892 від 22 березня 2024року /а.с. 24-29/.

За змістом витягу з Реєстру боржників від 29 липня 2024року до договору відступлення прав вимоги №108-МЛ, до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» перейшло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 в сумі 33950,00грн, яка складається з: 10000,00грн – залишок по тілу кредиту; 22950,00грн – залишок по відсотках; 1000,00грн – залишок по комісії /зв. бік а.с.34/.

Відповідно до довідки від 06 червня 2025року, виданої Публічним акціонерним товариством «Банк Восток», ОСОБА_1 не має рахунків та не являється клієнтом банку /а.с. 87/.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

У даній справі скаржник в апеляційному порядку заперечує висновки суду в частині задоволення вимог позивача про стягнення простроченої заборгованості за сумою кредиту та простроченої заборгованості за сумою відсотків – тож з огляду на те, що не були оскаржені висновки суду щодо решти вимог позову, у задоволенні яких судом першої інстанції відмовлено, такі висновки суду не можуть бути предметом перевірки суду в апеляційному порядку.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за сумою кредиту та сумою відсотків суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що відповідачем було допущено порушення зобов`язань з повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитними коштами, у зв`язку з чим в цій частині виникла відповідна заборгованість, яка підлягає стягненню на користь Товариства як нового кредитора.

Дослідивши наявні в цивільній справі документальні докази апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково та змінити рішення в частині розміру заборгованості за відсотками та загальної суми заборгованості за кредитним договором, так як суд першої інстанції не в повному обсязі дотримався вимог законодавства щодо законності і обґрунтованості рішення в цій частині.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди /частина перша статті 638 ЦК України/.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти /частина перша статті 1048 ЦК України/.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася /частина друга статті 639 ЦК України/.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним /стаття 1055 ЦК України/.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України “Про електронну комерцію” (далі - Закон), за умовами якого електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

За встановлених обставин ТОВ «Мілоан» зроблена пропозиція шляхом розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах, а ОСОБА_1 ідентифікувався в такій системі та прийняв пропозицію шляхом надсилання електронного повідомлення і заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, а також підписав договір про споживчий кредит, використавши електронний підпис одноразовим ідентифікатором, що повністю узгоджується із положеннями статей 6, 8, 11, 12 Закону України “Про електронну комерцію”.

Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт ТОВ «Мілоан» за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір не був би укладений. Вказаний договір містить електронні підписи кредитодавця та позичальника та інформацію про підписантів Договору. Тобто, належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами правочину, в свою чергу кредитодавець та позичальник досягли згоди щодо усіх істотних умов Договору.

Отже, без здійснення вказаних дій відповідачем кредитний договір не був би укладений його сторонами, цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем ОСОБА_1 таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком. Відповідач не надавав суду будь-яких доказів, що він не реєстрував електронний кабінет на сайті кредитодавця, не входив до нього, не надавав свої персональні дані, не подавав заявку на отримання кредиту, не оформлював кредитний договір з ТОВ «Мілоан».

Кредитні кошти в сумі 10000,00грн відповідачу перераховувалися у спосіб, обумовлений умовами кредитного договору на банківську картку, яку він самостійно вносив до інформаційно-телекомунікаційної системи кредитора та яка вказана в договорі про споживчий кредит та заяві на отримання кредиту, а виконання кредитодавцем обов`язку щодо надання грошових коштів відповідачу підтверджується платіжним дорученням №126239512 від 22 березня 2024року з призначенням платежу – кошти згідно договору 6208892.

Вказані вище докази у своїй сукупності є належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами для підтвердження укладення між кредитодавцем та відповідачем правочину, а також отримання відповідачем від кредитодавця кредитних коштів. Правових підстав не приймати ці докази до уваги судом апеляційної інстанції не встановлено.

Вищевказане спростовує доводи апеляційної скарги про ненадання позивачем доказів на підтвердження факту отримання відповідачем сум кредиту та недоведеність виконання кредитором умов договору в частині надання кредитних коштів відповідачу.

Та обставина, що банківська картка № НОМЕР_1 , на яку відповідно до даних платіжного доручення було перераховано кредитні кошти, була емітована ПАТ «Банк Восток», а відповідач клієнтом цього банку не є та не має там відкритих рахунків, не спростовує висновків суду про укладення між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 договору про споживчий кредит та виконання кредитодавцем своїх зобов`язань з надання кредитних коштів.

Надана відповідачем довідка про те, що ОСОБА_1 не має рахунків та не являється клієнтом ПАТ «Банк Восток» датована 06 червня 2025року не свідчить про те, що відповідач не мав в цьому банку рахунку на момент укладення Кредитного договору, тобто станом на 22 березня 2024року.

Більш того, з метою отримання кредитних коштів позичальник в заяві на отримання кредиту та у кредитному договорі має право вказувати будь-яку картку, а не лише таку, що видана на його ім`я. За таких обставин, доводи відповідача в цій частині апеляційний суд до уваги не приймає та вважає їх безпідставними.

Щодо доводів скаржника про відсутність відомостей про повний номер банківської картки, за номером якої було надіслано кредитні кошти за Кредитним договором, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що ні ТОВ «Мілоан» та новий кредитор ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» не відкривають карткових рахунків для перерахування кредитних коштів, а лише надсилають суму кредиту (позики) на існуючий рахунок, який вказується самим позичальником.

Колегія суддів враховує, що відповідно до пункту 10 постанови Правління НБУ «Про затвердження Положення про додаткові вимоги до договорів небанківських фінансових установ про надання коштів у позику (споживчий, фінансовий кредит)» від 03 листопада 2021року № 113, передбачено, що договори, умови яких передбачають безготівкове перерахування кредитодавцем коштів у рахунок кредиту на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача, з урахуванням вимог пункту 9 розділу II цього Положення повинні містити номер такого рахунку споживача за стандартом IBAN, сформований відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України з питань запровадження міжнародного номера рахунку, та/або номер такого особистого електронного платіжного засобу споживача у форматі НОМЕР_3 (перші шість знаків і останні чотири знаки номера електронного платіжного засобу).

Тобто, зазначення повного номеру платіжної картки відповідача в кредитному договорі є неможливим.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до п. 62 Постанови «Про затвердження Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України» визначено, що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій/електронній формі) із клієнтських рахунків обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.

Оскільки ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» не є банківськими установами, а мають статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів, без відкриття рахунку, тому ці фінансові установи не можуть надати первинні банківські документи та відомості про повний номер банківської картки, які у доданому до апеляційної скарги клопотанні про витребування доказів просив витребувати скаржник.

Заразом, ОСОБА_1 не спростовано факт надання ним всіх особистих ідентифікуючих даних та платіжної картки, без надання яких і відповідного підтвердження, ознайомлення з відповідними умовами та правилами отримання та повернення кредитних коштів, відповідний кредит не міг бути наданий.

Жодних доказів, що персональні дані відповідача були використані третіми особами без його відома та згоди для оформлення кредитних зобов`язань, відповідач суду не надав, як не надав і доказів, що він звертався до правоохоронних органів з приводу шахрайських дій та незаконного використання третіми особами персональних даних відповідача.

Заперечення скаржника зводяться лише до невизнання ним обставин, на які у позовній заяві посилався позивач. При цьому, обов`язок доведення перед судом переконливості своєї позиції покладається у рівній мірі як на позивача, так і на відповідача. Саме тому, оцінюючи у сукупності наявні в матеріалах справи докази суд апеляційної інстанції вважає переконливішою позицію позивача, яка підтверджена відповідним доказами, в той час як позиція відповідача ґрунтується виключно на запереченнях та припущеннях, та не підтверджена відповідним засобами доказування.

Задовольняючи частково позов ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», суд першої інстанції дійшов правильного висновку про надання позивачем належних та допустимих доказів укладення відповідачем кредитного договору, враховуючи вищезазначені обставини справи та вимоги закону.

Між тим, стягуючи з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за відсотками у сумі 22950,00грн, суд першої інстанції не врахував наступне.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Як було зазначено вище, сторонами погоджено розмір процентів і порядок їх нарахування, який відповідно до розрахунку заборгованості, складає 22950,00грн, що більш ніж в два рази перевищує суму отриману відповідачем у кредит – 10000,00 грн.

Слід звернути увагу, що відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не зміг ефективно здійснити свої права бути поінформованим про дійсні умови кредитування ТОВ «Мілоан», які викладені в декількох значних за об`ємом документах, які не містять прозорості та зрозумілості, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом. А тому на думку суду, укладення ОСОБА_1 договору перетворюється на непомірний тягар для відповідача, як споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором.

Отже, суд апеляційної інстанції враховує, що вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Кредитодавець, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення кредитного договору на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013року № 7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст. 3, ч.3 ст. 509 та ч.1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.

У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками – фізичними особами.

Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20).

Також, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18 березня 2020року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Відповідно до пункту 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції.

Застосовуючи аналогію та враховуючи те, що заявлена позивачем до стягнення сума заборгованості за нарахованими відсотками в розмірі 22950,00грн не є співрозмірною сумі кредиту у 10000,00грн за договором, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми процентів після закінчення пільгового періоду кредитування, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що необхідно зменшити розмір процентів за вказаним договором до розміру отриманих відповідачем кредитних коштів.

На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини не встановив, тому рішення суду підлягає зміні, шляхом зменшення стягнутої суми заборгованості за відсотками з 22950,00грн до 10000,00грн та відповідно загальної суми заборгованості.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції, переоцінки доказів та власного тлумачення характеру спірних правовідносин і встановлених судом обставин, законності та обґрунтованості висновків суду ці доводи не спростовують.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи (пункти 1, 3 частини першої статті 376 ЦПК України).

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, які в цій справі складаються із судового збору, апеляційний суд виходить з наступного.

За положеннями частин першої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно частини десятої статті 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Приймаючи до уваги висновок суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору за подачу позову у розмірі 1427,04грн (20000,00 / 33950,00 х 2422,40 = 1427,04).

Відповідно з позивача ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати, що складаються із судового збору за подачу апеляційної скарги у розмірі 1108,81грн (12950,00 / 32950,00 х 2821,26 = 1108,81).

Тож, застосовуючи частину десяту статті 141 ЦПК України, в порядку розподілу судових витрат, слід остаточно стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» витрати по сплаті судового збору у розмірі 318,23грн (1427,04 - 1108,81 = 318,23).

Щодо розміру витрат ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу слід зазначити наступне.

Відповідно до частин другої та третьої статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У частині восьмій статті 141 ЦПК України закріплено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції відповідачем надано наступні документи: ордер на надання правничої допомоги №1486910 від 23 березня 2026року адвокатом Чуб В.С., виданий адвокатським об`єднанням “СМ ЛОУ ЕДЖЕНСІ”; договір про надання правничої (правової) допомоги № 094 від 24 квітня 2025року, укладений ОСОБА_1 та адвокатським об`єднанням “СМ ЛОУ ЕДЖЕНСІ”; специфікація №7 до договору про надання правничої (правової) допомоги №094 від 24 квітня 2025року, в якій сторони договору погодили надання юридичних послуг з супроводу судової справи №201/6634/25 у суді апеляційної інстанції вартістю 4000,00грн; акт № 9 від 23 березня 2026року прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг), в якому ОСОБА_1 підтвердив отримання в повному обсязі наданих юридичних послуг на суму 4000,00грн; квитанція до прибуткового касового ордера №001 від 23 березня 2026року на суму 4000,00грн.

Позивач дійсно отримав правову допомогу від адвоката Чуб В.С. в суді апеляційної інстанції, а отже не викликає сумнівів, що відповідачем фактично здійснено витрати на професійну правничу допомогу, надану адвокатом у зв`язку з розглядом в суді апеляційної інстанції апеляційної скарги відповідача на рішення суду першої інстанції.

При цьому, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.

Оскільки судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з урахуванням лише часткового задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 апеляційний суд приходить до висновку про можливість стягнення з ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» на користь ОСОБА_1 понесених витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 1572,08грн (12950,00 / 32950,00 х 4000,00 = 1572,08).

Отже, рішення суду підлягає зміні в частині стягнутої простроченої заборгованості за сумою відсотків, загальної суми заборгованості за кредитним договором, та скасуванню в частині стягнення судового збору.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, –

У Х В А Л И В:

Задовольнити частково апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Заочне рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 09 жовтня 2025року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» простроченої заборгованості за сумою відсотків та загальної суми заборгованості за кредитним договором - змінити, зменшивши суму заборгованості за відсотками до стягнення з 22950,00грн до 10000,00грн, а також зменшивши загальну суму заборгованості за кредитним договором до стягнення з 32950,00грн до 20000,00грн.

Заочне рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 09 жовтня 2025року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» судових витрат по сплаті судового збору - скасувати.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» витрати по сплаті судового збору у розмірі 318,23грн.

В решті рішення суду залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1572,08грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 28 липня 2026року.

Судді: