Постанова від 26 липня 2026 р. у справі №515/2012/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/6123/26

Справа № 515/2012/25

Головуючий у першій інстанції Олійник К. І.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.07.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних

справах:

головуючого - Лозко Ю.П.,

суддів: Карташова О.Ю., Кострицького В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика»

на рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 19 березня 2026 року

у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості

встановив:

22 грудня 2025 року ТОВ «Бізнес Позика» звернулося до суду з вказаним вище позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором №499035-КС-001 про надання кредиту від 16 травня 2024 року у розмірі 16630,22 грн, яка складається із: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 6000 грн, суми прострочених платежів по процентах - 9730,22 грн, суми прострочених платежів за комісією - 900 грн.

Позов обґрунтовано тим, що 16 травня 2024 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено договір №499035-КС-001 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, який підписано у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Позивач направив відповідачу пропозицію (оферту) укласти вказаний вище договір, а ОСОБА_1 прийняв (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення зазначеного договору на умовах, визначених офертою. Позивач направив відповідачу через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор UA-2126 на номер телефону НОМЕР_1 , який зазначено ним у його анкеті в особистому кабінеті.

Таким чином, 16 травня 2024 року між сторонами укладено вказаний вище договір про надання кредиту, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному Законом України «Про електронну комерцію».

За умовами вказаного вище кредитного договору позикодавець надав позичальнику грошові кошти в сумі 6000 грн, шляхом переказу на його платіжну картку № НОМЕР_2 , яку ОСОБА_1 зазначив в особистому кабінеті при заповненні анкетних даних, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,1669107% від суми кредиту за кожен день користування, а відповідач зобов`язався повернути кредитні кошти та сплатити проценти за їх користування та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

Позикодавець умови кредитного договору виконав у повному обсязі, надавши позичальнику кредит на потрібну йому суму, однак відповідач належним чином взяті на себе зобов`язання не виконав.

Рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 19 березня 2026 року вказаний вище позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» заборгованість за кредитним договором № 499035-КС-001 від 16 травня 2024 року у розмірі 11 740 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 6 000 грн, заборгованість за відсотками за користування кредитом - 5 740 грн. Вирішено питання щодо судових витрат.

В апеляційній скарзі ТОВ «Бізнес Позика» просить змінити рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 19 березня 2026 року, збільшивши загальну суму стягнення з 11740 грн до 16630,22 грн.

За доводами апеляційної скарги суд першої інстанції не надав належної правової оцінки тому, що відсотки по кредитного договору нараховані виключно у період строку дії договору за кожен день користування кредитом на залишок заборгованості, що відповідає вимогам законодавства, при цьому штрафні санкції та проценти, передбачені ст. 625 ЦК України не нараховувалися.

Крім цього, умови кредитного договору про стягнення комісії за надання кредиту відповідають вимогам законодавства, тому суд необґрунтовано відмовив у стягненні комісії у розмірі 900 грн.

Днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи (п.4 ч.6 ст. 272 ЦПК України).

Поштова кореспонденція, надіслана апеляційним судом за зареєстрованим місцем проживання відповідача була повернута на адресу апеляційного суду з відміткою «за відсутності адресата». Відтак, у силу вимог закону, ОСОБА_1 вважається таким, що отримав поштову кореспонденцію, надіслану судом.

Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1 не скористався.

Згідно із ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Пунктом 1 частини 6 статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними є справи у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Положеннями п.1 ч.1 ст.176 ЦПК України передбачено, що ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується.

Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 24 липня 2026 року, розгляд цієї справи призначено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, з огляду на те, що позовні вимоги мають виключно майновий характер, та справа є малозначною в силу вимог закону, оскільки ціна позову (16630,22 грн) не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (90840 грн).

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З огляду на доводи апеляційної скарги, які зводяться до незгоди скаржника з висновками суду про часткове задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача, а саме розміру кредитної заборгованості за нарахованими відсотками, яка підлягає стягнення та комісії, тому зважаючи на вимоги ч. 1 ст. 367 ЦПК України, предметом апеляційного перегляду є рішення суду першої інстанції лише у цій частині.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в оскаржуваній частині в межах, визначених ч.1 ст. 367 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду в оскаржуваній частині відповідає не у повній мірі, виходячи з такого.

Судом встановлено, що 16 травня 2024 року між ТОВ «Бізнес Позика» та

ОСОБА_1 укладено договір №499035-КС-001 про надання кредиту (далі - Договір) в електронній формі за умовами якого кредитодавець надає позичальнику грошові кошти в розмірі 6 000 грн на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісію за надання кредиту у порядку та на умовах, визначених цим договором та правилами надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес Позика» (пункт 2.1).

Строк, на який надається кредит: 16 тижнів (пункт 2.3).

Стандартна процентна ставка за Кредитом: в день 1,50000000, фіксована. Знижена процентна ставка за Кредитом: в день 1,16691070, фіксована. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку (терміну) Договору. Встановлений Договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено Кредитодавцем в односторонньому порядку (пункт 2.4).

Комісія за надання Кредиту (надалі - Комісія): 900 грн. Розмір Комісії, встановлений цим пунктом Договору, залишається незмінним протягом усього строку (терміну) Договору. Встановлений Договором розмір Комісії не може бути збільшено Кредитодавцем в односторонньому порядку (пункт 2.5).

Загальний розмір наданого Кредиту: 6000 грн (пункт 2.6).

Термін дії Договору: до 05 вересня 2024 року (пункт 2.7).

Дата видачі Кредиту 16 травня 2024 року (пункт 2.12).

Дата повернення Кредиту 05 вересня 2024 року (пункт 2.13).

Протягом строку (терміну) кредитування процентна ставка за Кредитом (надалі - Проценти за користування Кредитом), нараховуються за ставкою вказаною у п. 2.4 Договору на залишок заборгованості по Кредиту, наявної на початок календарного дня, за період фактичного користування Кредитом, в залежності від дотримання Позичальником графіку платежів, що вказаний в п. 3.2.3. та Додатку №1 до Договору і розраховується в порядку описаному нижче (пункт 3.2).

Сторони домовились, що у разі якщо повернення Кредиту не здійснюється згідно погодженого графіку платежів, що наведений в п. 3.2.3. та Додатку №1 до Договору, (за виключенням дострокового повернення Кредиту), у наслідок чого виникає прострочка по Кредиту, та строк цієї прострочки більше семи календарних днів то умови про нарахування Процентів за користування Кредитом за Зниженою процентною ставкою втрачають чинність і до відносин між Сторонами застосовуються правила нарахування процентів за Стандартною процентною ставкою, що вказана в п. 2.4. Договору. При цьому, нарахування процентів за Стандартною процентною ставкою починається з восьмого календарного дня, від дня простроченого платежу, передбаченого графіком платежів, що вказаний в п. 3.2.3. та Додатку №1 до Договору, та до закінчення строку дії Договору (пункт 3.2.2).

Ухвалюючи рішення в оскаржуваній частині, суд виходив з того, що позивач правомірно нарахував проценти за користування кредитом до 05 вересня 2024 року у розмірі 5740 грн, натомість подальше нарахування відсотків є неправомірним. Відмовляючи у задоволенні вимоги про стягнення комісії суд зазначив, що положення кредитного договору, якими встановлено обов`язок позичальника сплатити на користь позикодавця комісію за видачу кредиту є нікчемними.

Щодо таких висновків суду першої інстанції, колегія суддів зазначає про таке.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором та пеню припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (правовий висновок, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі N 444/9519/12, постановах від 04 липня 2018 року у справі N 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі N 202/4494/16-ц).

Можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за "користування кредитом"). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі N 910/4518/16).

З розрахунку заборгованості, наданого позивачем убачається, що проценти за користування кредитом позивач нарахував починаючи 16 травня 2024 року по 05 вересня 2024 року включно, тобто у межах строку дії кредитного договору, погодженого сторонами, на чому слушно наголошує скаржник.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі

№ 916/190/18 (провадження N 12-302гс18) зроблено висновок, про те, що: "визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду".

22 листопада 2023 року прийнято Закон України N 3498-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", яким внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування». Цей закон набрав чинності 24 грудня 2023 року.

Так, відповідно до ч.5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції Закону № 3498-IX від 22 листопада 2023 року), максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Пунктом 17 Розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» (в редакції Закону № 3498-IX від 22 листопада 2023 року) передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

З викладеного вище убачається, що починаючи з 21 серпня 2024 року максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1 %. При цьому, протягом перших 120 днів, тобто з 24 грудня 2023 року по 22 квітня 2024 року включно процента ставка не має перевищувати 2,5 %, та протягом наступних 120 днів, тобто 23 квітня 2024 року по 20 серпня 2024 року включно не має бути більшою ніж 1,5%.

З урахуванням наведених вище вимог, починаючи з 16 травня 2024 року по 06 червня 2024 року, тобто упродовж 22 днів, позивач правомірно нарахував проценти за користування кредитом нараховувалися за процентною ставкою у розмірі 1,1669017%, та з 07 червня 2024 року по 20 серпня 2024 року, тобто протягом 75 днів, за процентною ставкою у розмірі 1,5%. Водночас, починаючи з 21 серпня 2024 року по 05 вересня 2024 року, тобто протягом 16 днів не могла бути більшою, а ніж 1% в день.

Виходячи з фактичних обставин цієї справи, правильним є наступний розрахунок заборгованості за процентами:

-16 травня 2024 - 06 червня 2024 року - 22 дні*6000грн*1,1669017%=1540,31 грн;

-07 червня 2024 року - 20 серпня 2024 року - 75 днів*6000 грн*1,5%=6750 грн;

-21 серпня 2024 року - 05 вересня 2024 року - 16 днів*6000 грн*1%=960 грн.

Отже, у межах строку кредитування, погодженого сторонами, позивач має право на стягнення з відповідача процентів за користування кредитом у загальному розмірі

9250,31 грн.

Наведеного вище місцевий суд не урахував та дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для стягнення процентів за користування кредитом лише у розмірі 5740 грн.

Водночас, вимога скаржника про стягнення процентів в сумі 9730,22 грн, як про те заявлено у позові, не ґрунтується на вимогах закону, тому не підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення комісії за видачу кредиту у розмірі 950 грн.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі N 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі N 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі N 209/3085/20).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої удової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі N 753/8671/21 (провадження N 61-550св22)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі N 638/2304/17 (провадження N 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі N 761/42030/21 (провадження N 61-12101св23)).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або "вражати" договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі N 761/26815/17 (провадження N 61-16353сво18)).

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті "нівелювання" правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу / набуття / зміни / встановлення / припинення прав взагалі) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 21 грудня 2021 року в справі N 148/2112/19 (провадження N 61-18061св20)).

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний", "є недійсним". Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не "породжує" (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу / набуття / зміни / встановлення / припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі N 359/12165/14-ц (провадження N 61-13417св21)).

Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах.

Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі N 613/1436/17 (провадження N 61-17583св20)).

Після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит (частина перша статті 11 Закону України "Про споживче кредитування").

У разі якщо розмір майбутніх платежів і строки їх сплати не можуть бути встановлені у договорі про споживчий кредит (кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії тощо), споживачу також у строк, визначений цим договором, надається виписка з рахунку/рахунків (за їх наявності), у якій зазначаються: стан рахунку на певну дату, оборот коштів на рахунку за період часу, за який зроблена виписка з рахунку (з описом проведених операцій), баланс рахунку на початок періоду, за який зроблена виписка, баланс рахунку на кінець періоду, за який зроблена виписка, дати і суми здійснення операцій за рахунком споживача, застосована до проведених споживачем операцій процентна ставка, будь-які інші платежі, застосовані до проведених споживачем операцій за рахунком, та/або будь-яка інша інформація, передбачена договором про споживчий кредит (частина друга статті 11 Закону України "Про споживче кредитування").

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п`ята статті 12 Закону України "Про споживче кредитування").

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2021 року у справі N 740/3852/19 (провадження N 61-7745св21) зазначено, що: "відповідно до частини другої статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Однак, у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред`явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У такому разі суд своїм рішенням не визнає правочин недійсним, а лише підтверджує його недійсність у силу закону у зв`язку з її оспоренням та невизнанням іншими особами. Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину".

Зміст кредитного договору не містить переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредитів, що надаються позичальнику та за які кредитодавцем встановлена комісія, позивач не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, а тому положення договорів про споживчий кредит щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію за видачу кредиту, є нікчемними відповідно до частини першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".

З огляду на викладене вище, умови кредитного договору №499035-КС-001, укладеного між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 в частині зобов`язання сплати позичальником комісії у розмірі 900 грн, є нікчемними, тому не має підстав для стягнення з відповідача на користь позивача вказаної вище суми грошових коштів, на чому слушно зазначив суд першої інстанції.

Відповідно до ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

За ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів доходить висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та зміну рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 19 березня 2026 року в оскаржуваній частині, збільшивши суму заборгованості за відсотками за користування кредитом з 5740 грн до 9250,31 грн, та загальну суму заборгованості з 11740 грн до 15250,31 грн.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Зважаючи на наведені вище висновки апеляційного суду, про часткове задоволення позову, що становить 91,7%, тому стягнутий з відповідачки на користь позивача судовий збір за подання позову підлягає збільшенню з 1709,97 грн до 2221,34 грн, тобто пропорційно задоволеним позовним вимогам.

З огляду на те, що за наслідками апеляційного перегляду, оскаржуване рішення суду змінено, шляхом збільшення стягнутої суму заборгованості за відсотками, тому судовий збір, сплачений позивачем за подання апеляційної скарги у розмірі 3332,01 грн (3633,60*91,7%) підлягає стягненню з відповідача.

Керуючись ст. ст. 367,374,376,382-384 ЦПК України

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» задовольнити частково.

Рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 19 березня 2026 року змінити, збільшивши стягнуту з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» заборгованість за відсотками за користування кредитом з 5740 грн до 9250,31 грн, та загальну суму заборгованості з 11740 грн до 15250,31 грн, суму судового збору за подання позову з 1709,97 грн до 2221,34 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» (ЄДРПОУ 41084239) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3332,01 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Ю.П. Лозко

Судді: О.Ю. Карташов

В.В. Кострицький