Постанова від 18 травня 2026 р. у справі №521/2382/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/2754/26

Справа № 521/2382/24

Головуючий у першій інстанції Сегеда О. М.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.05.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Лозко Ю.П.,

суддів: Карташова О.Ю., Назарової М.В.,

за участю секретаря судового засідання – Шахової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2025 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, поділ спільного майна подружжя та визнання права власності,

встановив:

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним вище позовом у якому просив:

1. встановити факт його проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю з 01 січня 2004 року по вересень 2022 року;

2. визнати спільною сумісною власністю:

- два 2-х поверхових будинку на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 ;

- квартиру АДРЕСА_2 , площею 48,2 кв.м.;

- нежиле приміщення №24к по АДРЕСА_3 , площею 3,4 кв.м.;

- земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_4 площею 0,09 га.;

3. визнати частково недійсним у частині покупця договір купівлі-продажу №1103 будівлі виробничо-складської бази за адресою: АДРЕСА_5 , загальною площею 633,9 кв.м., укладений 17 серпня 2018 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_4 ;

4. визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_2 , площею 48,2 кв.м., укладений між ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 ;

5. визнати недійсним договір дарування нежилого приміщення №24к по АДРЕСА_3 , площею 3,4 кв.м., укладений між ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 ;

6. визнати ОСОБА_1 власником частини спільного майна, а саме:

- двох реконструйованих будинків за адресою: АДРЕСА_1 ;

- частки квартири АДРЕСА_2 , площею 48,2 кв.м.;

- частки нежилого приміщення АДРЕСА_6 , площею 3,4 кв.м.,

- частки земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_4 площею 0,09 га.

Позов обґрунтовано тим що, у квітні 1999 року ОСОБА_1 став зустрічатись з ОСОБА_2 , а в червні 1999 року вони стали проживати однією сім`єю без реєстрації шлюбу у будинку відповідачки за адресою: АДРЕСА_1 , який належав їй на праві власності на підставі свідоцтва про право власності від 21 квітня 1999 року. Крім них, у будинку за зазначеною адресою також проживали мати та брат відповідачки.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у них з відповідачкою народився син ОСОБА_3 .

Позивач зазначив, що у період проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а саме з 01 січня 2004 року по вересень 2022 року, він з відповідачкою вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет, а з 2002 року стали займатися спільним бізнесом, на що у 2002 році він позичив у знайомих 20 000 доларів США.

У період з 2003 року по 2009 рік для ведення бізнесу ОСОБА_1 брав кредити в АТ «ПроКредитбанк» на загальну суму 232 000 доларів США, зобов`язання за якими ним було виконано.

У період спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були придбані: виробнича будівля за адресою: АДРЕСА_7 , виробниче обладнання, квартира по АДРЕСА_8 , земельні ділянки у с.Малодолинське, Одеської області, добудовані два будинки на земельній ділянці по АДРЕСА_1 де вони проживали, а також орендується три торгових павільйони на Промринку 7-й кілометр.

Відповідачці на праві власності на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 21 квітня 1999 року належать два житлових будинку за адресою: АДРЕСА_1 , які вона отримала у спадщину.

Проте будинок, в якому вони проживали з відповідачкою, був старим, одноповерховим (8м х 10м) з прогнилими дерев`яними підлогами, санвузлом дачного типу на вулиці, а другий будинок, який було введено в експлуатацію згідно акту о готовності від 12 березня 1996 року, це була коробка 2-х поверхового будинку з дахом і вставленими вікнами без підлоги, тому вони після того, як стали ФОП продовжили ремонт та добудову будинків.

У 2015 році ОСОБА_2 придбала на своє ім`я квартиру АДРЕСА_2 , площею 48,2 кв.м. та нежиле приміщення АДРЕСА_6 , площею 3,4 кв.м., які були подаровані їх сину ОСОБА_3 .

В 2016 році ОСОБА_2 придбала три земельні ділянки, а саме: на ім`я позивача за договором купівлі-продажу від 03 червня 2016 року зі змінами, серія та номер 587 земельну ділянку АДРЕСА_4 , площею 0,0899 га; на своє ім`я за договором купівлі-продажу від 02 червня 2016 року, серія та номер 585 земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_4 площею 0,0898 га та на своє ім`я за договором купівлі-продажу від 23 серпня 2016 року, серія та номер 921 земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_4 площею 0,09 га.

У 2018 році на підставі договору купівлі-продажу №1103 від 17 серпня 2018 року на ім`я відповідачки була придбана будівля виробничо-складської бази за адресою: АДРЕСА_5 , загальною площею 633,9 кв.м., в якій він зробив ремонт та придбав виробниче обладнання, у тому числі, станок універсальний для різки пакетів вартістю 690690, 00 грн.

Вказане нерухоме майно хоча і було придбано на ім`я відповідачки, але за особисті кошти ОСОБА_1 , які він збирав з 2010 року та які отримав у порядку спадкування після смерті батька та мати, а також від продажу 1/3 частини квартири по АДРЕСА_1 . Оформлення вказаної будівлі на ім`я відповідачки було здійснено у зв`язку з тим, що у 2003 році він переніс інфаркт, а в 2005 році був визнаний інвалідом 2 групи, тому вважав, що з таким станом здоров`я з ним може всяке трапиться, а відповідачка потім передасть будівлю сину.

27 жовтня 2022 року відповідачка на підставі договору дарування від 27 жовтня 2022 року подарувала будівлю виробничо-складської бази за адресою: АДРЕСА_5 , їх сину ОСОБА_3 .

Вважає, що будівля виробничо-складської бази за адресою: АДРЕСА_5 є його приватною власністю, оскільки придбана за його особисті кошти.

Вказував, що усі покупки та витрати оформлялися на ім`я відповідачки, так як він вважав, що їх відносини довгострокові і не має значення на чиє ім`я оформлено майно.

З часом відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 погіршувались, син виріс, і з початку вересня 2022 року вони стали проживати окремо, так як позивач переїхав жити в інше місце.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2025 року відмовлено у задоволенні вказаного вище позову.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Миколюк А.П., посилаючись на обставини, якими обґрунтовано позов, яким на переконання скаржника не надано належної оцінки, просить скасувати рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов.

Зокрема, скаржник зауважує, що суд першої інстанції залишив поза увагою ненадання відповідачкою ОСОБА_2 належних доказів наявності у неї грошових коштів, необхідних для придбання спірного майна, також суд не надав належної оцінки спільним фотографіям ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та довідці про їх церковне вінчання, показам допитаних в суді свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 які підтвердили спільне проживання позивача з ОСОБА_2 , ведення ними спільного господарства, спільного бізнесу та спільного будівництва будинку, а також те, що вони були пов`язані спільним побутом, несли спільні витрати по утриманню придбаного майна, піклувалися один про одного, та спільну дитину.

На вказану апеляційну скаргу відповідачка ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Самодурова Н.В., подала відзив у якому посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін. Як на підставу заперечень проти апеляційної скарги, посилається, зокрема, на те, що покази свідків та спільні фото не є достатніми доказами для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінка. При цьому покази свідків, є суперечливими та такими, що не підтверджується іншими доказами та не відповідають іншим встановленим у справі обставинам. Крім того, наявність у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільного сина та участь позивача у його вихованні, у своєму змістовому навантаженні, не можуть пов`язуватися зі спільним проживанням сторін однією сім`єю. Також відповідачка зауважує, що в укладеному 17.08.2018 року договорі купівлі-продажу ОСОБА_1 засвідчив, що на момент укладання договору в шлюбі не перебуває та ні з ким не проживає однією сім`єю без укладення шлюбу й грошові кошти, що витрачаються нею не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

В судовому засіданні представник скаржника - адвокат Миколюк А.П. підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги, представниця відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Самодурова Н.В., заперечувала проти задоволення апеляційної скарги.

ОСОБА_3 , будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явився, що відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю — доповідача, пояснення представників учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах, визначених ст. 367 ЦПК України колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам оскаржуване рішення суду відповідає.

Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив того, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт його спільного проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки з ОСОБА_2 , ведення спільного господарства, наявності у них спільного бюджету, подружніх взаємних прав та обов`язків, та інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю у період часу з 2004 року по 2022 рік.

Отже, придбане у вказаний проміжок часу ОСОБА_2 майно набувалось нею у особисту приватну власність.

У частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо визнання частково недійсним у частині покупця договору купівлі-продажу від 17 серпня 2018 року № 1103, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав суду переконливих доказів наявності у нього коштів для придбання будівлі виробничо-складської бази за адресою: АДРЕСА_5 , загальною площею 633,9 кв.м. та передачі вказаних коштів ОСОБА_2 для придбання даного майна, а також домовленості між ним та ОСОБА_2 про це.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання спільною сумісною власністю два 2-х поверхових будинку на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 ; суд зазначив, що матеріали справи не містять доказів того, що позивач приймав участь у поліпшенні домоволодіння по АДРЕСА_1 , внаслідок спільних трудових чи грошових затрат, у зв`язку з чим збільшилась його вартість.

Позовні ж вимоги про визнання спільною сумісною власністю подружжя квартири АДРЕСА_2 , визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_2 , укладеного між ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 ; визнання ОСОБА_1 власником частини квартири АДРЕСА_2 , пред`явлені ОСОБА_1 до неналежних відповідачів.

Апеляційний суд погоджується вказаними висновками суду, з огляду на таке.

Судом встановлено, що з червня 1986 року до 12 січня 1990 року ОСОБА_1 перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 (т.3 а.с.103-105).

З 1999 року по 2000 рік ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у близьких відносинах, у яких ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилась спільна дитина –син ОСОБА_3 (т.1 а.с.27), що не заперечується сторнами.

Зареєстрованим місцем проживання позивача ОСОБА_1 є АДРЕСА_9 (т.1а.с.9).

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , (т.1 а.с.48,49,53,54,.189, т.2 а.с.8-18).

03 березня 2000 року вібулося вінчання між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у церкви ОСОБА_9 про що свідчить свідоцтво (т.1 а.с.24,26).

З змісту листа Одеського Епархиального управління від 25 вересня 2024 року №735, вбачається, що благословіння таінства шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було знято, у зв`язку зі зверненням останньої, у 2003 році (т.3 а.с.238).

На підставі договору дарування від 14 квітня 1995 року ОСОБА_2 належала квартира АДРЕСА_10 , яка була відчужена на підставі договору купівлі-продажу від 31 березня 2000 року, ОСОБА_10 (т.3 а.с.189-190,191-192).

Рішенням 10 сесії ХХ1 Таїровської селищної ради народних депутатів Овідіопольського району Одеської області від 17 квітня 1997 року ОСОБА_2 було надано у постійне користування земельна ділянка для індивідуального дачного будівництва за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, пмт. Черноморка, Таїровська селищна рада, ДК «Кінбурн», площею 0,03 га, уч. № НОМЕР_2 (т.2 а.с.164).

Рішенням 16 сесії ХХ1 Таїровської селищної ради народних депутатів №22 від 11 березня 1998 року ОСОБА_2 було надано безкоштовно в приватну власність земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських споруд, площею 0,015 га в АДРЕСА_11 , із земель запасу (т.2 а.с.125).

А 08 серпня 1998 року така земельна ділянка була передана ОСОБА_2 (т.2 а.с.166).

03 січня 2000 року ОСОБА_2 укладено договір на обслуговування №137 к будинку АДРЕСА_12 (т.2 а.с.167-168).

У серпні 2003 року ОСОБА_2 отримала задаток від ОСОБА_11 за земельну ділянку по АДРЕСА_12 у розмірі 25000 доларів США, що підтверджується розписками від 05 серпня 2003 року та від 01 жовтня 2003 року (а.с.169-170).

Також на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 07 травня 1996 року ОСОБА_2 належить домоволодіння по АДРЕСА_1 , яке 08 січня 1998 року було зареєстроване в ОМБТІ та РОН. (т.1а.с.23).

11 жовтня 1996 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю м. Одеси ОСОБА_2 було надано дозвіл № 367/96 на виконання будівельних робіт по житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с150).

17 березня 1999 року домоволодіння по АДРЕСА_1 було прийнято в експлуатацію, що підтверджується актом державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об`єкта до експлуатації від 17 березня 1999 року (т.1 а.с.23-25 звор.,150).

21 квітня 1999 року ОСОБА_2 видане свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 від 21 квітня 1999 року на домоволодіння по АДРЕСА_1 , що складається з двох житлових будинків літ. «А»,літ. «Г»; сараїв літ. «Б», літ. «В», прибудов літ. «а», літ. «а1», літ. «в», яке було видане на підставі технічного паспорту від 13 січня 1998 року, розпорядження УЖКГ Одеського міськвиконкому від 21 квітня 1999 року №358, замість свідоцтва про право на спадщину за законом від 07 травня 1996 року, зареєстрованого ОМБТІ та РОН 08 січня 1998 року (т.1 а.с.23).

Право власності ОСОБА_2 на домоволодіння по АДРЕСА_1 було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта (т.1 а.с.168-173,т.3 а.с.116 звор.).

Згідно технічного паспорту від 25 вересня 2003 року житловий будинок АДРЕСА_1 , складається з двох поверхів, площа першого поверху становить 123, 4 кв. м, з них житлова 60,8 кв.м, площа другого поверху становить 113,6 кв.м, з них житлова 52,6 кв.м. (т.1 а.с.150-152).

29 грудня 1998 року ВАТ «Одесагаз» видало ОСОБА_2 технічні умови № 1615 на підключення та газопостачання до житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 153, т.2 а.с.20-27,41-42,43-50).

13 травня 2004 року на ім`я ОСОБА_2 було видано дозвіл на підключення нової електроспоруди №197 від 10 травня 2001 року та типовий договір про надання послуг електрозв`язку №7497374 (т.2 а.с.28, 29-30,31-40).

У 1993 році та в 1994 році ОСОБА_2 вносила оплату за прокладку каналізації за адресою: АДРЕСА_1 загалом 315 000 купонів (т.2 а.с.40).

17 вересня 2001 року між ТОВ «Марконі ЛТД» та ОСОБА_2 укладено договір № 17/9-3 на виготовлення столярних виробів, за умовами п.п. 1.1, 4.1 якого замовник доручає, а підрядник зобов`язується виготовити столярні вироби з маталопластика, пластиковий профіль фірми aluplast, загальна вартість робіт складає 10 131 грн. (т.1 а.с.153 звор.-154).

27 лютого 2007 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Інфокс» було укладено договір на послуги водовідведення та водопостачання, за яким ОСОБА_12 зобов`язувався надавати послуги з подачі питної води та прийому стічних вод власнику домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 (т.1а.с.154).

01 травня 2016 року між Управлінням поліції охорони в Одеській області та ОСОБА_2 було укладеного договір № ПЦО-2/332к-16 про централізовану охорону майна фізичних осіб засобами сигналізації з реагуванням наряду поліції охорони, за умовами якого замовник доручає, а виконавець зобов`язується здійснювати технічне обслуговування сигналізації та охорону майна на об`єкті, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальна плата на місяць за Договором складає 240 грн (т.1 а.с.155-157).

10 листопада 2017 року між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_13 було укладено договір на надання послуг, за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: виготовленню та монтажу виробів: кухні, фурнітури та дзеркала на бічну частину холодильника, варістю 5 800 доларів США (т.1 а.с.158).

14 квітня 2018 року між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_13 було укладено договір на надання послуг, за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: виготовлення та монтажу виробів: шафа-купе, вартістю 1 545 доларів США (т.1а.с.158 звор.).

Крім того ОСОБА_2 , як власник домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , несла витрати по оплаті комунальних послуг та придбанню будівельних матеріалів для поліпшення вказаного об`єкту нерухомого майна (т.2 а.с.51-137).

У січні-лютому 2019 року та травні 2022 року вартість спожитої електроенергії була оплачена ОСОБА_1 (т.1 а.с.10-17зворот).

01 березня 2005 року між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Промтоварний ринок» була укладена тимчасова угода про надання тимчасового торгового місця (т.2 а.с.171-172).

15 квітня 2008 року між ОСОБА_2 та ТОВ «БК «СтройТЕК» було укладено договір на поставку торгового павільйону, вартістю 61612 грн. (т.2 а.с. 173-174,175).

11 червня 2009 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_14 було укладено договір купівлі-продажу павільйону (т.2 а.с.176).

13 червня 2017 року між ФОП ОСОБА_2 та ТОВ «Промтоварний ринок» укладено договір №2263 про надання послуг по здійсненню торговельної діяльності (т.2 а.с.179-187).

Встановлено, що 16 серпня 2018 року між ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_15 було укладено договір оренди обладнання №000053791 та акти передачі обладнання у тимчасове користування від 02 жовтня 2018 року, від 01 вересня 2018 року, від 01 листопада 2018 року (т.2 а.с.188,189,190).

23 квітня 2012 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Стікон» було укладено договір купівлі-продажу майнових прав № Бр-63, на підставі якого ОСОБА_2 набула у власність майнові права на квартиру, площею 90,42 кв.м, у житловому будинку, за адресою: АДРЕСА_8 , плановий строк закінчення будівництва якого планувався на 2 квартал 2012 року (т.1 а.с.176зворот-178).

22 червня 2021 року право власності ОСОБА_2 на квартиру за адресою: АДРЕСА_8 , було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (т.1 а.с.168зворт-173).

Крім того, 23 квітня 2012 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Стікон» було укладено договір купівлі-продажу майнових прав № Бр-63-н/ж, на підставі якого ОСОБА_2 набула у власність майнові права на нежитлове приміщення кладовки, площею 3,4 кв.м, у житловому будинку, за адресою: АДРЕСА_8 , плановий строк закінчення будівництва якого планувався на 2 квартал 2012 року (т.1 а.с.178-179).

22 червня 2021 року право власності ОСОБА_2 на нежитлове приміщення, площею 3,4 кв.м, у житловому будинку, за адресою: АДРЕСА_8 було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (т.1 а.с.168 зворт -173).

Встановлено, що витрати по оплаті комунальних послуг за квартиру АДРЕСА_2 здійснювала ОСОБА_2 , з якою було укладено договір про надання послуг по утриманню будинку, споруд та прибудинкової території від 26 червня 2013 року та видана розрахункова книжка на 2017-2019 рр (т.2 а.с.138-140,141-163).

22 листопада 2022 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладені договору дарування №563, №564 за умовами якого ОСОБА_2 передала у власність ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 90,4 кв.м, у тому числі житловою 48,2 кв.м. та нежитлове приміщення АДРЕСА_6 , загальною площею 3,4 кв.м., що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєструзаборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта (т.1 а.с.32-33,168-173,175).

27 червня 2023 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_16 укладеного договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 90,4 кв.м, у тому числі житловою 48,2 кв.м., що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєструзаборон відчуження об`єктів нерухоимого майна щодо суб`єкта від 13 березня 2024 року (матеріли оскарження а.с.77-81 ).

01 вересня 2023 року між ОСОБА_16 та ОСОБА_17 було укладеного договір дарування квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 90,4 кв.м, у тому числі житловою 48,2 кв.м., що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєструзаборон відчуження об`єктів нерухоимого майна щодо суб`єкта від 13 березня 2024 року ).

Таким чином, на час звернення ОСОБА_1 до суду, квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 90,4 кв.м, у тому числі житловою 48,2 кв.м. належала на праві власності ОСОБА_18 , до якого позовні вимоги щодо вказаної квартири не заявлялись (матеріли оскарження а.с.77-81 ).

23 серпня 2016 року на підставі на підставі договору купівлі-продажу номер 921 ОСОБА_2 набуто право власності на земельну ділянка за адресою: АДРЕСА_4 площею 0,09 га (т.1 а.с.32-33)

02 червня 2016 року на підставі на підставі договору купівлі-продажу серія та номер 585 набуто право власності на земельну ділянка за адресою: АДРЕСА_4 площею 0,0898 га (т.1 а.с.32-33).

03 травня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 , площею 0,0898 га, яка належала ОСОБА_2 на праві власності на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №673625 від 04 грудня 2007 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договір оренди землі №010750800617 від 04 грудня 2007 року, яка була продана за 149533,88 грн. (т.1 а.с.149,194-196,180).

З змісту пунктів 10,11 Договору купівлі продажу від 03 травня 2016 року вбачається, що продавець ( ОСОБА_2 ) своєю заявою, свідчить що відчужувана земельна ділянка є його особистою приватною власністю, оскільки, на час її набуття він не був одружений і ні з ким не проживав однією сім`єю без укладення шлюбу. Він є повноважним власником вказаної земельної ділянки і має усі права щодо вільного розпорядження нею. Зміст заяви доведено нотаріусом до відома покупця.

Покупець ( ОСОБА_1 ) своєю заявою, свідчить, що в шлюбі не перебуває та ні з ким не проживає однією сім`єю без укладення шлюбу й грошові кошти, що витрачаються покупцем не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя (т.3 а.с.36,37).

01 жовтня 2015 року між ПАТ «Агропромисловий плодоовочевий комбінат «Одеса» та ФОП ОСОБА_1 було укладено договір оренди нежитлових приміщень №03-01/10 за умовами якого оредодавець передає, а орендар приймає в тимчасове оплатне користування нежитлові приміщення площею 300 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_13 та нежитлові приміщення площею 400 кв.м. у вигляді рампи критої, що розташовані за адресою: АДРЕСА_14 , строком з 01 жовтня 2015 року по 01 грудня 2016 року (т.1 а.с.199-204).

Встановлено, що 14 серпня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_16 було укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_16 надала ОСОБА_2 у борг 110 000 доларів США строком до 14 серпня 2019 року. На підтвердження укладення договору позики, ОСОБА_2 видала ОСОБА_16 розписку, з змісту якої вбачається, що ОСОБА_2 повернула ОСОБА_16 борг у повному обсязі (т.1 а.с.39,174).

17 серпня 2018 року між ОСОБА_19 (продавець) та ОСОБА_2 , за згодою дружини продавця ОСОБА_20 , було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу № 1103, за яким ОСОБА_2 за особисті кошти набула у власність нежитлове приміщення, площею 618,5 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , вартістю 2 604 108 грн. (т.1 а.с.95-97).

З змісту п.8 Договору купівлі-продажу від 17 серпня 2018 року вбачається, що покупець ОСОБА_2 своєю заявою свідчить, що на момент укладання договору в шлюбі не перебуває та ні з ким не проживає однією сім?єю без укладення шлюбу й грошові кошти, що витрачаються нею не є об?єктом спільної сумісної власності подружжя. Нежитлове приміщення набувається нею в особисту власність (т.1 а.с.37 звор.).

27 жовтня 2022 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування, за умовами якого ОСОБА_2 передала у власність ОСОБА_3 виробничу-складську базу, що розташована за адресою: АДРЕСА_5 , площею 633,9 кв.м. (т.1 а.с.31-33,175).

16 лютого 2024 року між ОСОБА_21 та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір а умовами якого ОСОБА_3 передав в іпотеку ОСОБА_21 нерухоме майно: виробничу-складську базу, що розташована за адресою: АДРЕСА_5 , площею 633,9 кв.м. (матеріли оскарження а.с.84-84зворот).

Відповідач ОСОБА_3 з 08 листопада 2022 року зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань (т.1 а.с.218-219).

На підтвердження спільного проживання з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , позивач надав до суду фото про їх спільну присутність на святах та відпочинку (т. 1 а.с. 19-22).

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснив суду, що він є вітчимом ОСОБА_1 , знає його з 13 років. Також знав його дружину ОСОБА_22 , у них є дитина. Будинок знаходиться по АДРЕСА_4 , бував у будинку. Проживали вони однією сім`єю. ОСОБА_23 отримав спадщину після смерті матері та батька. Був у нього на ринку «Сьомий кілометр», там він працював на своєму підприємстві. Разом з дружиною їздив в ОСОБА_24 . На першому підприємстві виготовляли пакетів. ОСОБА_1 приймав участь у вихованні сина, їздив з ним на змагання. З ОСОБА_2 знайомий давно. В 2009 році вона була на похованні. У будинку на АДРЕСА_4 бачив ОСОБА_22 , але не бачив їх сина.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснив суду, що він є братом позивача. Раніше з ОСОБА_2 були нормальні відносини, а зараз ніяких. Позивача знає з народження, знав його першу дружину, з якою він розлучився. Потім позивач вінчався з ОСОБА_2 , гуляли в ресторані. Вони будували будинок на земельній ділянці, на якому був тільки сарай. У них була повноцінна сім`я, виховували сина, був спільний бізнес. Разом їздили на підприємство. Нове приміщення по АДРЕСА_15 купив ОСОБА_1 , але оформив на ОСОБА_2 . Разом з позивачем вони отримали спадщину після смерті батька, а він ще після смерті матери 100 000доларів США. Вони жили разом в будинку, який побудували для матері ОСОБА_25 . У них була повноцінна сім`я. Він платив за сина 5 000 доларів США, коли той був в США. Вся спадщина ОСОБА_23 пішла у сім`ю. Все майно у них спільне.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснив суду, що він ОСОБА_1 знає 10 років. Працював у нього у будинку, на підприємстві. З ОСОБА_2 зустрічався, але більше працював з ОСОБА_1 . Проводив 6-7 років тому роботу по будівництву. Вони проживали як чоловік та жінка.

Свідок ОСОБА_26 в судовому засіданні пояснила суду, що ОСОБА_2 знає з ринку «Сьомий кілометр», торгувала з 1990 року. ОСОБА_1 знає по чуткам - у них є спільні друзі. ЇЇ чоловік був «блатним», ОСОБА_23 також. Люба займалась продажем пакетів. Про ОСОБА_23 дізналась після народження дитини. Близько стали спілкуватися у 2014 році, коли син поїхав до США - ОСОБА_2 залишилась сама. ОСОБА_23 бачила один раз у будинку. Він поводився не як господар. ОСОБА_27 будувала будинок і сама за все платила. Люба не представляла ОСОБА_23 , як свого чоловіка. Земельну ділянку та приміщення по АДРЕСА_4 купувала для сина. Між сторонами не було сімейних відносин. ОСОБА_2 здійснювала торгівлю на ринку «Сьомий кілометр», їздила в Турцію, Польшу. Також хотіла поставити виготовлення кульків.

Свідок ОСОБА_28 в судовому засіданні пояснила суду, що позивача знає як батька сина відповідачки. ОСОБА_2 знає з 1995 року, а ОСОБА_1 - після народження їх ОСОБА_3 . З ОСОБА_29 познайомились на «точке», она торгувала. Потім відкрили цех, де я свідок почала працювати. У 2002 році ОСОБА_2 запропонувала прцювати у неї нянею та хатньою робітницею у її будинку за адресою: АДРЕСА_1 , в якому проживали її мати, брат та її син. З ОСОБА_23 вони проживали до її приходу. Ми з ним зустрічались, коли він приїжджав до сина, два рази на тиждень. ОСОБА_2 не довіряла ОСОБА_1 , так як він їй зраджував, пив, та зловживав наркотиками. Він добре відносився до сина. Він був у статусі друга ОСОБА_25 , не поводився як господар. ОСОБА_2 оплачувала її роботу, утримувала будинок. ОСОБА_1 не піклувався про будинок.

З 2016 року по 2020 рік ОСОБА_1 інколи приїжджав до будинку з друзями. Свідок не бачила, щоб він приїжджав до ОСОБА_2 сам, у нього не було ключів від будинку. На першому поверсі будинку знаходився кабінет ОСОБА_25 , а не ОСОБА_23 . Він погано поводився, тому ОСОБА_27 його не сприймала в якості чоловіка. Іноді залишався у будинку у стані алкогольного сп`яніння, так як не міг сісти за кермо.

Свідок ОСОБА_30 в судовому засіданні пояснила суду, що ОСОБА_2 знає 25 років, а ОСОБА_1 знає з 2000 року - побачила його у будинку ОСОБА_2 . До 2000 року ОСОБА_2 проживала з ОСОБА_31 . У нею вже тоді була квартира, дача та бізнес. Свідок була у неї у будинку, він був нормальний. ОСОБА_1 будівельними роботами не займався. Свідок познайомилась ОСОБА_2 в 1994 році, у неї був вже бізнес на ринку «Сьомий кілометр». Займалась фурнитурою, кульками, які возила з Турції, Польші. Вона хотіла мати все своє. Коли вона познайомилась з ОСОБА_23 , свідок з нею не спілкувалась півтора року. Потім ОСОБА_2 народила дитину, подзвонила ОСОБА_30 та сказала, що вони з ОСОБА_23 розійшлись, так як він зрадив її. Її колишній хлопець помер. У ОСОБА_2 були відносини з іншими чоловіками. ОСОБА_2 ніколи не представляла ОСОБА_23 , як свого чоловіка. ОСОБА_2 була керівником і самостійно приймала рішення. В 2002 році ОСОБА_2 сказала ОСОБА_30 , що ОСОБА_1 пішов і ще він сів на наркоту. Він приходив до дитини. У неї був свій бізнес, яким вона керувала. Зараз у неї немає бізнесу.

Свідок ОСОБА_32 в судовому засіданні пояснив суду, що знає ОСОБА_3 , разом навчались у школі. З 2016 року по 2020 рік не бачились. Після того, як він повернувся з США стали спілкуватись. ОСОБА_33 любить свого батька. ОСОБА_32 у ОСОБА_34 дома більше десяти разів, та не бачив там його батька, про нього знає зі слів ОСОБА_34 .

ОСОБА_3 , допитаний в судовому засіданні, як свідок, пояснив суду, що ОСОБА_1 є його батьком. Його мати ОСОБА_2 ніколи не забороняла йому спілкуватися з батьком. Однією сім`єю вони з батьком не проживали, іноді він залишався у будинку. Батьки ніколи не проживали однією сім`єю, у них не було спільного бізнесу. Бізнес був різним. Батько проживав окремо. Іноді ОСОБА_3 завозив його до других жінок, з останньою батько проживав однією сім`єю, у них родилась дитина, але померла. Коли ОСОБА_1 пив, то ОСОБА_3 завозив його на АДРЕСА_16 . Це відбувалось протягом 10 років. ОСОБА_1 подав до суду, оскільки втратив кошти. Коштів на навчання ОСОБА_1 йому не надавав, оплачувала навчання мати. ОСОБА_1 будівництвом не займався. ОСОБА_3 разом з матір`ю, батьком та його донькою від першого шлюбу їздили в ОСОБА_35 . Мати оплачувала за себе та за мене, а батько оплачував за себе та за доньку. До 2008 року був в Україні. Були перестройки у будинку, організовувала та оплачувала мати, рішення приймала також вона. Поїздку в США оплачувала мати, батько поміг тільки житлом, так як ОСОБА_3 проживав у його однокласника (т.4 а.с.109,110,112,113,114,115,124,125,126,127,128,129,140,141, 142,143).

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Пунктом 6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 N 5-рп/99 установлено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т. п.

Згідно з частинами першою, другою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до частини першої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Згідно зі статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Правило статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України).

Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту їх спільного проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи).

Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо.

До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести, зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.

Наведені правові висновки суду повністю узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі N 554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі N 244/4801/13-ц, від 28 листопада 2018 року у справі N 127/11013/17, від 16 січня 2019 року у справі N 343/1821/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі N 522/25049/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі N 354/693/17-ц, від 17 квітня 2019 року у справі N 490/6060/15-ц, від 15 серпня 2019 року у справі N 588/350/15, від 23 вересня 2019 року у справі N 279/2014/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі N 748/897/18, від 11 грудня 2019 року у справі N 712/14547/16-ц, від 12 грудня 2019 року у справі N 490/4949/17, від 18 грудня 2019 року в справі N 761/3325/17-ц, від 24 січня 2020 року у справі N 490/10757/16-ц, від 09 листопада 2020 року у справі N 757/8786/15-ц та від 03 листопада 2022 року у справі N 361/4744/19.

Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, пояснення свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання слід зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини (постанова Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі N 643/6799/17 (провадження N 61-1623св19)).

Належними і допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із "подружжя"; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що "подружжя" вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін. Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі N 524/10054/16 (провадження N 61-21748св18).

Відповідно до пункту 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення" судам роз`яснено, що суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо твердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину, для оформлення права на пенсію у зв`язку із втратою годувальника. Суд не може відмовити в розгляді заяви про встановлення факту родинних відносин з мотивів, що заявник може вирішити це питання шляхом встановлення неправильності запису в актах громадянського стану.

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.

Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 12 грудня 2019 року у справі N 466/3769/16 (провадження N 61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі N 522/25049/16-ц (провадження N 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року у справі N 712/14547/16-ц (провадження N 61-44641св18), від 24 січня 2020 року у справі N 490/10757/16-ц (провадження N 61-42601св18).

Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

Верховний Суд у постановах від 05 жовтня 2022 року в справі N 686/15993/21, від 09 листопада 2022 року в справі N 753/10315/19, від 16 листопада 2022 року а справі N 199/3941/20 вказував, що для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні подружжю. Предметом доказування у справах про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі окремо, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 30 червня 2022 року в справі N 694/1540/20, від 25 березня 2026 року в справі N 709/2037/24).

Факт реєстрації місця проживання жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов`язковою ознакою наявності фактичного шлюбу. Так само факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не може бути встановлений лише показаннями свідків та наявністю спільних фотографій за відсутності інших доказів (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2023 року у справі N 543/563/22).

Закон не визначає, які конкретно докази є беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі (постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі N 362/3705/20).

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про недоведеність позивачем існування між ним та ОСОБА_2 з 01 січня 2004 року по вересень 2022 року відносин притаманних подружжю.

Суд першої інстанції, з висновками якого погоджується колегія суддів, повно та всебічно дослідивши і оцінивши обставини справи, належність, допустимість, достовірність кожного наданого сторонами доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов вірного висновку про те, що ОСОБА_1 не надав суду належні та допустимі докази на підтвердження спільного проживання з ОСОБА_2 у вказаний вище період, ведення спільного бюджету, господарства та побуту та не довів, що між ним та ОСОБА_2 у цей період були відносини, притаманні подружжю.

Колегія суддів погоджується з висновками суду, що надані позивачем докази у своїй сукупності є недостатніми для встановлення заявленого факту.

Так, апеляційний суд погоджуючись із відповідними висновками суду першої інстанції, зауважує, що надані відповідачем квитанції про оплату комунальних послуг не є достатніми доказами проживання ОСОБА_1 у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 , а лише свідчать про поодинокі випадки сплати позивачем комунальних послуг, при цьому з квитанції, о знаходяться у тому1 на аркушах 16зворот та 17 неможливо встановити, що відповідна оплата відбувалась за комунальні послуги, спожиті саме у вказаному домоволодінні.

При цьому з паспорту громадянина України ОСОБА_1 вбачається, що має зареєстрованим місцем проживання останнього з 1994 року є: АДРЕСА_9 .

Не є належними та достатніми доказами існування між ним та ОСОБА_2 з 01 січня 2004 року по вересень 2022 року відносин притаманних подружжю і покази свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .

Так, покази свідка ОСОБА_5 щодо місця спільного проживання сторін – по АДРЕСА_4 , суперечать підстава позовної заяви.

Апеляційний суд також оцінює критично покази, надані свідком ОСОБА_7 про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали як чолок та дружина, оскільки, як убачається з повідомленого ОСОБА_7 неможливо встановити, що останній був безпосереднім свідок того чи ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мали спільний побут, бюджету, несли спільні витрати в інтересах сім`ї, мали взаємних прав та обов`язків, не обізнаний ОСОБА_7 і походження коштів за які сторонами було придбано спірне майно

Повідомлені ж ОСОБА_6 обставини щодо спільного бізнесу сторін, будівництва за спільний кошт будинку домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 та придбання приміщення по АДРЕСА_15 коштом позивача, не підтверджуються жодними іншими доказами у справі та суперечать наданим відповідачкою ОСОБА_2 доказами, які підтверджують, що всі витрати на будівництво та утримання домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 несла вона (за виключенням спорадичних оплат позивачем комунальних послуг у 2019 та 2022 роках).

Крім того, апеляційний суд зауважує, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.2 ст. 78 ЦПК України). Так покази свідка не є допустим доказом факту використання ОСОБА_2 коштів ОСОБА_1 для придбання будівлі виробничо-складської бази за адресою: АДРЕСА_5 , як існування між ними домовленостей щодо наступного розпорядження ОСОБА_2 вказаним майном, як на це посилається позивач.

Щодо листування у месенджерах між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 то з такого убачається, що ставлення ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , як до батька, а до домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , як до «дому», при цьому з наданої до суду переписки неможливо установити чи проживав ОСОБА_1 у вказаному домоволодінні тимчасово чи постійно.

Надані Позивачем спільні світлини із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з відпочинку та святкувань, з яких неможливо встановити дату їх створення; скріншоти спілкування у месенджері ОСОБА_3 із дядьком, а також покази свідків, які були знайомі зі сторонами у різний час, достовірно не свідчать про спільне ведення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 господарства, наявності у них спільного бюджету та взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю, у період 01 січня 2004 року по вересень 2022 року.

Відхиляє апеляційний суд і посилання скаржника ОСОБА_1 про церковний обряд вінчання 03 березня 2000 року між ним та ОСОБА_2 , зауважуючи, що відповідно до частини третьої статті 21 СК України релігійний обряд шлюбу не є підставою для виникнення у жінки та чоловіка прав та обов`язків подружжя. Крім того, як убачається зі змісту листа Одеського Епархиального управління від 25 вересня 2024 року №735, що благословіння вказанго таінства шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було знято, у зв`язку зі зверненням останньої, у 2003 році (т.3 а.с.238).

При цьому наявність в осіб спільної дитини, яка проживає з одним із ним з участю другого у її вихованні не є вирішальною обставиною, що визначала б відносини батьків, як подружні.

Апеляційний суд також вважає слушним зауваження суду першої інстанції про те, що у договорі купівлі-продажу від 03 травня 2016 року ОСОБА_1 засвідчив, що не перебуває та ні з ким не проживає однією сім`єю без укладення шлюбу й грошові кошти, що витрачаються покупцем не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя (т.3 а.с.36,37).

Отже, позивачем не доведено існування між ним та ОСОБА_2 протягом вказаного періоду часу відносин, притаманних сім`ї. Саме собою перебування ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у близьких стосунках та народження у них спільної дитини, у вихованні якої ОСОБА_1 приймав участь, не можуть беззаперечно свідчити, що між ними склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю.

Колегія суддів погоджується з висновками суду, що надані позивачем докази у своїй сукупності є недостатніми для встановлення заявленого факту.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на частки нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_17 та на - двох реконструйованих будинків за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з суттєвим збільшенням вартості цього майна за рахунок його трудових та грошових втрат, колегія суддів, погоджуючись із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вказаних позовних вимог, однак зауважує, що суд першої інстанції, посилаючись на положення ст. 57 СК України, залишив поза увагою, що відповідно до ст. 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, вказані вище позовні вимоги ОСОБА_1 , як і вимоги про визнання спільною сумісною власністю подружжя земельної ділянки АДРЕСА_4 , площею 0,09 га, яка належить ОСОБА_2 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 23 серпня 2016 року серії та номер 921, не підлягають задоволенню, як похідні від позовної вимоги про встановлення факту сумісного проживання однією із ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року по вересень 2022 року.

Щодо помилковості відмови суду першої інстанції у задоволенні позовних вимог про визнання спільною сумісною власністю подружжя квартири АДРЕСА_2 , визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_2 , укладеного між ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 ; визнання ОСОБА_1 з підстав пред`явлення ОСОБА_1 таких до неналежних відповідачів, апеляційна скарга не містить жодних обґрунтувань.

Як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§ § 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії", заява N 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", заява N 49684/99).

Доводи апеляційної скарги за своїм змістом та суттю загалом є обґрунтуванням позовних вимог, зводяться до суб`єктивного тлумачення скаржником норм права та незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи і містять посилання на обставини, що були предметом дослідження й оцінки суду, також фактично зводяться до переоцінки доказів наданої судом першої інстанції без посилення на обставини, які не були враховані під час вирішення справи.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає вірними та обґрунтованими висновки суду з якими не погоджується скаржник.

Доказів, які б спростували правильні висновки суду, скаржником не надано.

Порушень судом норм процесуального права колегією суддів не встановлено.

Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду, з мотивів наведених у апеляційній скарзі.

У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 16 квітня 2025 року залишити без змін.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Головуючий Ю.П. Лозко

Судді О.Ю. Карташов

М.В. Назарова