Рішення від 27 липня 2026 р. у справі №505/1890/25 — Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

ЗАОЧНЕ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 505/1890/25

Номер провадження 2/495/695/2026

28 липня 2026 рокум. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Гелла С.В.,

за участі секретаря судового засідання Дущенко Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Білгород-Дністровському в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – служба у справах дітей Подільської міської ради Подільського району Одеської області про визначення місця проживання дитини з матір`ю,-

В С Т А Н О В И В:

Позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа – служба у справах дітей Подільської міської ради Подільського району Одеської області про визначення місця проживання дитини з матір`ю.

Короткий зміст та обґрунтування позовних вимог

Позовні вимоги позивачки ОСОБА_1 мотивовані тим, що з відповідачем ОСОБА_2 вони перебували у зареєстрованому шлюбі, який був розірваний рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 16 січня 2024 року по справі № 947/28539/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.

Від шлюбу сторони мають малолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження від 12 липня 2021 року серії НОМЕР_1 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 3090.

Після розлучення за домовленістю сторін, спільна дитина проживає разом з позивачкою ОСОБА_1 .. Позивачка повністю опікується інтересами дитини, піклується про неї, займається її вихованням, слідкує за її розвитком та здоров`ям. Батько дитини практично участі у вихованні спільної доньки сторін не бере.

Однак, звернувшись до Центру надання адміністративних послуг Подільської міської ради Подільського району Одеської області з заявою про реєстрацію місця проживання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивачка ОСОБА_1 отримала відповідь, що для цього потрібна письмова згода відповідача ОСОБА_2 , яку останній не надає, тому вона змушена звертатися до суду за захистом своїх прав та законних інтересів та інтересів своєї доньки. Окрім того, відповідно до поданого позивачкою ОСОБА_1 клопотання про уточнення прохальної частини заяви, остання просить також надати їй право здійснювати виїзд малолітньої дитини за межі України без надання нотаріально посвідченої згоди батька, у будь-який час та до досягнення дитиною повноліття, з правом тимчасового перебування дитини за кордоном на строк, необхідний для лікування, навчання, відпочинку, участі у спортивних, культурних та інших заходах, без обмеження кількості виїздів, на підставі ст. 157 СК України та у зв`язку з ухиленням відповідача від надання згоди на виїзд дитини.

Рух справи у суді

Ухвалою Подільського міськрайонного суду Одеської області від 18.06.2025 року зазначену вище справу було передано на розгляд до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 14.08.2025 провадження у справі відкрито в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 11.03.2026 року було витребувано у служби у справах дітей Подільської міської ради Подільського району Одеської області висновок щодо доцільності або недоцільності визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15.05.2026 закрито підготовче засідання, справу призначено до судового розгляду по суті.

Позивачка ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилась, надала клопотання про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.

Адвокат Тузлукова І.П., яка діє в інтересах позивачки ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилась, надала заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, повідомлявся, причини неявки суду не відомі, будь-яких заяв або клопотань до суду не надходило.

Представник третьої особи - служби у справах дітей Подільської міської ради Подільського району Одеської області у судове засідання не з`явився, на адресу суду надано висновок органу опіки та піклування Подільської міської ради Подільського району Одеської області щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та заяву про розгляд справи за відсутності представника, висновок органу опіки та піклування підтримує у повному обсязі.

Відповідно до ч.3 ст.128 ЦПК України судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик.

Згідно ч.5 ст.128 ЦПК України, судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення завчасно.

Відповідно до ч.1, 2 ст.280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи. У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.

Враховуючи зазначене, суд вважає можливим у даній цивільній справі ухвалити заочне рішення.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Положеннями ст.12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Згідно частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд, безпосередньо дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов таких висновків.

Фактичні обставини встановлені судом, позиція суду та нормативно-правове обґрунтування

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який був розірваний рішенням Котовського міськрайонного суду Одеської області від 16 січня 2024 року по справі № 947/28539/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.

Від шлюбу сторони мають малолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження від 12 липня 2021 року серії НОМЕР_1 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 3090.

Згідно судового наказу виданого Білгород-Дністровським міськрайонним судом по справі № 505/3036/23 за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення аліментів з ОСОБА_2 , з останнього на користь позивачки стягуються аліменти на утримання неповнолітньої доньки – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини всіх видів заробітку (доходу) платника аліментів щомісяця, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи від дня подання заяви про видачу судового наказу, а саме з 31.07.2023 року, та до повноліття ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Як вбачається з довідки № 16 від 24.05.2025 року, виданої Органом самоорганізації населення Подільської міської територіальної громади (квартальний комітет) позивачка ОСОБА_1 фактично проживає з донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Подільської міської ради Подільського району Одеської області щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 №1652 від 27.04.2026 року, орган опіки та піклування Подільської міської ради Подільського району Одеської області вважає, що визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на даний час є недоцільним у зв`язку із відсутністю спору між батьками.

Також в зазначеному вище висновку органу опіки та піклування Подільської міської ради Подільського району Одеської області було зазначено, що в матеріалах справи відсутні документи, які підтверджують доходи матері – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 цього Кодексу.

Згідно із ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті (ч. 1 ст. 157 СК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 160 Сімейного кодексу України, місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життяу суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенціїпро права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того,щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всуперечїх бажанню за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини берутьсядо уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживанняз тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, ЄСПЛ зазначав, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`яє особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року, заява№ 31111/04, вказано, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природоюта важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку,що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансуміж інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Суд звертає увагу сторін, що одним із проявів принципу диспозитивності у цивільному судочинстві є те, що сторони вільно розпоряджаються наданими їм процесуальними правами, за допомогою яких вони можуть впливати на хід процесу.

Зокрема, відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно із ст. 49 ЦПК України, право на збільшення або зменшення розміру позовних вимог, відмови від позову, зміни підстав або предмета позову належить виключно позивачеві.

Згідно зі ст. 175 ЦПК України підставами позову, які відповідно до ст. ст. 49, 265 цього Кодексу суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими останній обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка ОСОБА_1 обґрунтувала свій позов тим, що у неї виникають труднощі з виїздом закордон та реєстрацією місця проживання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки для цього необхідно отримати письмову згоду відповідача ОСОБА_2 ..

В свою чергу, відповідно до висновку органу опіки та піклування Подільської міської ради Подільського району Одеської області щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 №1652 від 27.04.2026 року, орган опіки та піклування Подільської міської ради Подільського району Одеської області вважає, що визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на даний час є недоцільним у зв`язку із відсутністю спору між батьками.

Згідно з ч. 1 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Відповідно до абз. 2 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №18 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Судом достеменно встановлено, що фактично спір щодо місця проживання дитини був ініційований матір`ю дитини, з якою дитина і так фактично проживала і проживає та від якої батько дитини не вимагав та не вимагає зміни її місця проживання.

Після звернення матері дитини до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, відповідач не подав до суду відзив на позовну заяву, у встановленому порядку з самостійним позовом до суду або із зустрічним позовом в межах розгляду даної справи про визначення місця проживання дитини разом з собою, не звертався, будь-яких належних доказів, які б свідчили про його бажання і волю щодо визначення місця проживання дитини із батьком суду не надав.

В свою чергу позивачкою ОСОБА_1 в позовній заяві було зазначено, що вона не перешкоджає відповідачу ОСОБА_2 спілкуванню з дитиною.

Процесуальна поведінка та пояснення самої позивачки ОСОБА_1 дають суду підстави для висновку про те, що фактично відповідач ОСОБА_2 не заперечує, щоб суд ухвалив рішення про визначення місця проживання дитини з матір`ю, оскільки будь-яких належних доказів, які б свідчили про його бажання і волю щодо визначення місця проживання дитини із батьком суду стороною позивачки не надано.

Також суд бере до уваги висновок органу опіки та піклування Подільської міської ради Подільського району Одеської області щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 №1652 від 27.04.2026 року, відповідно до якого орган опіки та піклування Подільської міської ради Подільського району Одеської області вважає, що визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на даний час є недоцільним у зв`язку із відсутністю спору між батьками.

За встановлених обставин, у суду відсутні підстави вважати, що на час звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, яка фактично проживала і проживає разом з нею, між батьками дитини виник спір саме щодо її місця проживання, оскільки батько дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не вимагав від матері дитини змінити її місце проживання, не порушував в судовому порядку питання щодо відібрання дитини у позивачки, не звертався до суду з позовом про визначення місця проживання дитини разом з собою, при вирішенні органом опіки та піклування питання про визначення місця проживання дитини відповідач участі не приймав.

Саме по собі звернення матері дитини до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, наведеного висновку суду не спростовують.

Зверненню до суду з позовом про визначення місця проживання дитини має передувати спір між батьками дитини щодо місця її проживання.

При цьому той з батьків, хто звертається до суду з таким позовом має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дитини і з цього приводу між ними існує спір.

З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку, що вимоги про визначення місця проживання дитини заявлені позивачкою передчасно, оскільки зверненню до суду з відповідним позовом має передувати спір між батьками щодо місця проживання дитини та принаймні існувати на час вирішення справи в суді.

Доводи позивачки відносно того, що позов пред`явлений з метою захисту прав дитини, а саме реєстрації місця проживання та безперешкодного виїзду закордон спільної доньки сторін, суд відхиляє, оскільки, як зазначено Верховним Судом в постанові від 05.03.2025 року у справі № 953/2568/23, судове рішення у справі про визначення місця проживання дитини з одним із батьків може бути ухвалено, коли між батьками немає домовленості про те, з ким із них буде проживати дитина. Натомість у даній справі дитина постійно проживає з позивачкою, відповідач не заперечує щодо проживання дитини разом із матір`ю, а тому вказані доводи є помилковими щодо наявності підстав для визначення місця проживання дитини за рішенням суду, оскільки суд уповноважений на це у випадку недосягнення згоди між батьком і матір`ю.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених судом, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову в позові, тому судові витрати зі сплати судового збору слід залишити за позивачкою ОСОБА_1 .. Доказів понесення учасниками справи інших судових витрат суду не надано.

Керуючись ст.ст. 4, 12-13, 247, 258, 259, 263, 265, 268, 280-289, 354 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа – служба у справах дітей Подільської міської ради Подільського району Одеської області про визначення місця проживання дитини з матір`ю - відмовити у повному обсязі.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя С.В. Гелла