Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №335/5897/26 — Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя

Справа № 335/5897/26 2-а/335/126/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року м. Запоріжжя

Вознесенівський районний суду міста Запоріжжя у складі головуючого судді Романько О.О., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 поданим через представника – адвоката Сухорукову Надію Миколаївну до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом поданим через представника - адвоката Сухорукову Н.М. до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 02 березня 2026 року ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі – Відповідач) складено протокол № 362 відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, зі змісту якого вбачається, що « ОСОБА_1 отримав повістку про необхідність прибуття 20.01.2026 до ІНФОРМАЦІЯ_1 для визначення призначення на особливий період, проте не з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_1 в зазначені в повістці дату та час, доказів наявності поважних причин неприбуття по повістці не надав, чим порушив вимоги абзаців першого та другого частини першої статті 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Враховуючи, що вищезазначені дії (бездіяльність) скоєні в умовах особливого періоду, то ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 210-1 КУпАП.»

Згідно матеріалів адміністративної справи, до протоколу було долучено паспорт з Дії, інформацію з Резерв+ та картку платника податків з Дії, довідку про доставлення громадянина до ТЦК та СП громадянина ОСОБА_1 від 02.03.2026 повістку №6179836, інформацію з сайту Укрпошти про вручення повістки.

Розгляд зазначеного протоколу було призначено на 16.03.2026.

Представником ОСОБА_1 , 10.03.2026 було надано пояснення до протоколу №362 від 02.03.2026, у яких було зазначено наступне: «Повідомляю, що військовозобов`язаний ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , згідно довідки від 28.01.2026 від лікаря-стоматолога ОСОБА_2 у період з 17.01.2026 по 28.01.2026 знаходився на амбулаторному лікуванні у лікаря-стоматолога, діагноз: гострий гнійний альвеоліт.

Постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 362 від 02.03.2026 у справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП сторона позивача вважає протиправною з огляду на наступне.

Так, відповідно до пояснень, стороною позивача було надано довідку від 28.01.2026 від лікаря-стоматолога ОСОБА_2 у період з 17.01.2026 по 28.01.2026 знаходився на амбулаторному лікуванні у лікаря-стоматолога, діагноз: гострий гнійний альвеоліт.

Зі змісту оскаржуваної постанови № 362 від 16.03.2026 вбачається, що «Під час загальної мобілізації громадянин ОСОБА_1 отримав повістку №6179836 від 24.12.2025 року про необхідність прибуття 20 січня 2026 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 , для уточнення даних, проте ОСОБА_1 не з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_4 в зазначені в повістці час та дату, в період з 20 січня 2026 року по 02 березня 2026 року до ІНФОРМАЦІЯ_4 не з`являвся, та доказів наявності поважних причин неприбуття не надав, чим порушив вимоги частини першої та частини третьої статті 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Враховуючи, що вищезазначені дії (бездіяльність) скоєні в умовах особливого періоду, громадянин ОСОБА_1 скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП».

Тимчасово виконуючим обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , накладено штраф у сумі 17000,00 гривень.

Додатково зазначили, що під час розгляду адміністративного протоколу №362 ОСОБА_1 було зазначено, що останній отримавши повістку прибув до ІНФОРМАЦІЯ_4 , прибував особисто 06.01.2026 та 07.01.2026 (під час зазначеного візиту ОСОБА_1 надав до ТЦК та СП електронний військово-обліковий документ від 07.01.2026). Під час прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_4 співробітники ТЦК та СП відмітили явку ОСОБА_1 за повісткою №6179836 на 20.01.2026 та повідомили останнього про відсутність необхідності прибуття до 20.01.2026, тим самим ввели в оману військовозобов`язаного, наслідком чого стало оголошення у «розшук» ОСОБА_1 та накладення адміністративного штрафу у розмірі 17 000,00 гривень.

Представником позивача 20.04.2026 було направлено адвокатський запит щодо надання інформації про прибуття ОСОБА_1 у січні 2026 року до ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Згідно відповіді від 02.05.2026 № 4/2790, «військовозобов`язаний ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , згідно записів у ІНФОРМАЦІЯ_5 відвідував ІНФОРМАЦІЯ_6 06.01.2026».

15.05.2026 адвокатом було отримано на електронну пошту відповідь № ю/3148 від 14.05.2026 про те, що відносно громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , винесена постанова № 362 по справі про адміністративне правопорушення, а також запропоновано прибути до ІНФОРМАЦІЯ_4 для ознайомлення з матеріалами справи № 362 відносно ОСОБА_1 .

Як вбачається зі змісту постанови, пояснення від 10.03.2026 надані захисником Бекера Ю.О. та документи, які були до них долучені, після складення протоколу №362 від 02.03.2026, не були враховані при винесенні оскаржуваної постанови № 362 від 16.03.2026.

Крім того, зазначають про те, що у матеріалах справи № 362 відносно ОСОБА_1 , які були надані для ознайомлення, відсутні докази направлення постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності № 362 від 16.03.2026 позивачу на адресу, яка зазначена у протоколі та постанові, складені відносно ОСОБА_1 .

Далі вказали, щодо суті адміністративного правопорушення, за яке ОСОБА_1 притягають до відповідальності, непогоджуються з ним зважаючи на положення ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та п. 23 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою КМУ від 16.05.2024 № 560.

Позивач звертає увагу, що в порушення наведеного вище законодавства, відповідачем під час розгляду адміністративної справи у ТЦК та СП не враховано його перебування на лікарняному, а також те, що він з`являвся до ІНФОРМАЦІЯ_4 06.01.2026 та 07.01.2026.

Тобто, з урахуванням положень п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, вважають, що провадження по справі відносно ОСОБА_1 підлягає закриттю.

Таким чином, наполягають на тому, що все вищевикладене у сукупності свідчить про те, що оскаржувана постанова має бути скасована, а провадження у справі про притягнення позивача до відповідальності закрито.

Ухвалою судді від 01.06.2026 відкрито провадження по справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними матеріалами справи.

09.06.2026 до суду надійшов відзив на позов, відповідно до якого представник відповідача зазначив, що не погоджуються з позовною заявою від 27.05.2026 по справі №335/5897/26. В обґрунтування своєї позиції вказали на те, що під час складання протоколу №362 від 02.03.2026 про адміністративне правопорушення, громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ознайомлено під особистий підпис з правами та обов`язками особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, в тому числі зі змістом статті 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення та статті 63 Конституції України. Будь-яких заяв та клопотань від громадянина ОСОБА_1 не надходило.

Доказом підтвердження присутності ОСОБА_1 при складанні протоколу про адміністративне правопорушення №362 від 02.03.2026 є той факт, що останній власноруч поставив свій підпис у самому протоколі. Про час, дату та місце розгляду адміністративної справи позивач також повідомлявся під особистий підпис.

За результатами розгляду матеріалів справи №362 від 02.03.2026 про адміністративне правопорушення за ознаками частини третьої статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення, винесена постанова №362 від 16.03.2026 за справою про адміністративне правопорушення про притягнення громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , до адміністративної відповідальності і накладення на нього стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000 гривень.

Відповідно до відомостей ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач не з`явився за повісткою для уточнення даних 20.01.2026, чим порушив вимоги абзаців першого та другого частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Про причини неявки не повідомив.

Пунктом 24 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 визначено, що у разі неприбуття у строк, визначений у повістці, громадянин зобов`язаний у найкоротший строк, але не пізніше ніж протягом трьох днів від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ), повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ) або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.

Далі вказали, що доказів про виконання вищезазначених вимог позивач суду не надав.

Стосовно твердження представника позивача, що відповідачем під час розгляду адміністративної справи у ТЦК та СП не враховано перебування на лікарняному, зазначили наступне.

Довідка додана до пояснень до протоколу №362 від 02.03.2026 являє собою роздруковане фото аркушу з назвою «Довідка», датою 27.01.2026 та підписом лікаря і печаткою.

Додатково зазначили, що наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14.04.2012 №110 «Про затвердження форм первинної облікової документації та Інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності та підпорядкування» затверджено Форми первинної облікової документації та Інструкції до їх заповнення.

Цим же наказом установлено, що: персональні дані, які містяться у формах первинної облікової документації, затверджених цим наказом, обробляються відповідно до вимог Закону України «Про захист персональних даних»; форми первинної облікової документації в електронному вигляді ведуться з дотриманням законодавства про електронний документообіг та електронні довірчі послуги за умови внесення в електронний документ всієї інформації, що передбачена у затверджених цим наказом формах первинної облікової документації. У разі ведення зазначених форм в електронному вигляді на запит пацієнта (його законного представника) особа, яка має право вносити медичні дані, зобов`язана надати йому копію відповідного електронного документа у паперовій формі.

Дія цього наказу не поширюється на заклади охорони здоров`я та фізичних осіб - підприємців, які отримали ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, та вносять медичні записи і записи про направлення у Реєстр медичних записів, записів про направлення та рецептів в електронній системі охорони здоров`я.

Тобто, довідка про перебування громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , на лікуванні мала бути встановленої форми. Натомість довідка додана до Пояснень до протоколу №362 від 02.03.2026 не могла слугувати достатнім підтвердженням неможливості громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , з`явитися до ІНФОРМАЦІЯ_1 20.01.2026 нібито з причини хвороби.

Згідно з даними Єдиного електронного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , перебуває на військовому обліку ІНФОРМАЦІЯ_1 з 12.07.2024 року. На час винесення постанови №362 року від 16.03.2026 року не був військовослужбовцем.

Отже, притягнення позивача до адміністративної відповідальності як порушника законодавства, є законним та обґрунтованим, так як позивач порушив вимоги Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

На підставі вищевикладеного представник відповідача вважає позовні вимоги до ІНФОРМАЦІЯ_1 необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню та просить відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі.

08.06.2026 від представника позивача надійшла заявя про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_8 (ЄДРПОУ НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000 (чотири тисячі) гривень 00 коп.

Суд, дослідивши матеріали справи, надані докази, відзив відповідача, відповідь на відзив, норми матеріального та процесуального права, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 256 КУпАП, у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.

При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснюються його права і обов`язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.

Також, відповідно до ст.ст. 278, 279 КУпАП, орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: чи належить до його компетенції розгляд даної справи; чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення і виходячи з цього, не вправі вийти за межі протоколу; чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; чи витребувано необхідні додаткові матеріали; чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

Розгляд справи розпочинається з оголошення складу колегіального органу або представлення посадової особи, яка розглядає дану справу.

Головуючий на засіданні колегіального органу або посадова особа, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення. На засіданні заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання.

У зв`язку з викладеним, посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_4 не забезпечено законність при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення (ст. 7 КУпАП): ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Відповідно до ст.ст.75,76 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача – орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Згідно ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, тощо.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Державні органи не мають права перекладати обов`язок доказування невинуватості на особу, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення. Вимагання від особи представлення доказів на свій захист і спростування протоколу, є неприпустимим в розумінні принципу презумпції невинуватості, закріпленому в ст.62 Конституції України.

Відповідно до ст.62 Конституції України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

При цьому, відповідний орган зобов`язаний розглядати справу в межах тверджень про вчинення адміністративного правопорушення, вказаних стосовно особи у протоколі про адміністративне правопорушення.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини неодноразово посилався на те, що провадження у справах про адміністративні правопорушення, за гарантіями може прирівнюватися з кримінальним для цілей застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.39 рішення «Лучанінова проти України» від 09.09.2011 року (заява № 16347/02), п.1 резолютивної частини рішення «Швидка проти України від 30.10.2014 року (заява №17888/12)), обґрунтовуючи їх, зокрема, як характером законодавчого положення, яке порушувалося (КУпАП), так і профілактичною та каральною метою стягнень, передбачених цим положенням.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

З огляду на те, що протокол про адміністративне правопорушення та інші докази у справі є документами, які офіційно засвідчують факт вчинення особою неправомврних дій і є джерелами доказів та підставою подальшого провадження у справі.

Складений стосовно ОСОБА_1 протокол № 362 від 02.03.2026 та повістка № 6179836 не може бути визнана належними та допустимими доказом наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210-1 КУпАП.

Натомість, позивачем під час розгляду протоколу № 362 від 02.03.2026 та його розгляду було надано пояснення та письмові докази, що підтверджують відсутність вини позивача у інкримінованому адміністративному правопорушенні

Посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_4 при розгляді протоколу № 362 та винесенні оскаржуваної постанови не було надано оцінки та не спростовано пояснення та письмові докази, надані ОСОБА_1 та захисником Сухоруковою Н.М., що вказує на поверхневий та формальний підхід до розгляду справи.

Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення без підтвердження іншими належними та допустимими доказами не є достатнім та беззаперечним доказом на доведення вини особи у вчиненні правопорушення.

Обставини, які зазначені посадовими особами у протоколі про адміністративне правопорушення повинні узгоджуватись з іншими доказами у справі, тоді вони можуть бути визнані достовірними та достатніми для висновку про винуватість особи в тому чи іншому правопорушенні.

Згідно ст. 280 КУпАП, орган при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяна майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена чинним законодавством.

Позивач зазначає, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої вона винесена.

Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб`єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб`єкта владних повноважень.

У контексті наведеного слід зауважити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об`єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб`єктом владних повноважень при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об`єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.

Така правова позиція узгоджується з позиціями, що викладені у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 року у справі №524/5536/17 від 30.05.2018 року у справі №337/3389/16 від 17.07.2019 року у справі №295/3099/17 та від 05.03.2020 року у справі №607/7987/17.

Згідно із ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтєю 286 КАС України, передбачено, що адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Частиною 3 статті 286 КАС України встановлено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:

3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Згідно матеріалів адміністративної справи, до протоколу було долучено паспорт з Дії, інформацію з Резерв+ та картку платника податків з Дії, довідку про доставлення громадянина до ТЦК та СП громадянина ОСОБА_1 від 02.03.2026 повістку №6179836, інформацію з сайту Укрпошти про вручення повістки.

Розгляд зазначеного протоколу було призначено на 16.03.2026.

Представником ОСОБА_1 , 10.03.2026 було надано пояснення до протоколу №362 від 02.03.2026, у яких було зазначено наступне: «Повідомляю, що військовозобов`язаний ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , згідно довідки від 28.01.2026 від лікаря-стоматолога ОСОБА_2 у період з 17.01.2026 по 28.01.2026 знаходився на амбулаторному лікуванні у лікаря-стоматолога, діагноз: гострий гнійний альвеоліт».

Так, відповідно до пояснень, стороною позивача було надано довідку від 28.01.2026 від лікаря-стоматолога ОСОБА_2 у період з 17.01.2026 по 28.01.2026 знаходився на амбулаторному лікуванні у лікаря-стоматолога, діагноз: гострий гнійний альвеоліт.

Зі змісту оскаржуваної постанови № 362 від 16.03.2026 вбачається, що «Під час загальної мобілізації громадянин ОСОБА_1 отримав повістку №6179836 від 24.12.2025 року про необхідність прибуття 20 січня 2026 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 , для уточнення даних, проте ОСОБА_1 не з`явився до ІНФОРМАЦІЯ_4 в зазначені в повістці час та дату, в період з 20 січня 2026 року по 02 березня 2026 року до ІНФОРМАЦІЯ_4 не з`являвся, та доказів наявності поважних причин неприбуття не надав, чим порушив вимоги частини першої та частини третьої статті 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Враховуючи, що вищезазначені дії (бездіяльність) скоєні в умовах особливого періоду, громадянин ОСОБА_1 скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП».

Тимчасово виконуючим обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , накладено штраф у сумі 17000,00 гривень.

Під час розгляду адміністративного протоколу №362 ОСОБА_1 було зазначено, що останній отримавши повістку прибув до ІНФОРМАЦІЯ_4 , прибував особисто 06.01.2026 та 07.01.2026 (під час зазначеного візиту ОСОБА_1 надав до ТЦК та СП електронний військово-обліковий документ від 07.01.2026). Під час прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_4 співробітники ТЦК та СП відмітили явку ОСОБА_1 за повісткою №6179836 на 20.01.2026 та повідомили останнього про відсутність необхідності прибуття до 20.01.2026, тим самим ввели в оману військовозобов`язаного, наслідком чого стало оголошення у «розшук» ОСОБА_1 та накладення адміністративного штрафу у розмірі 17 000,00 гривень.

Представником позивача 20.04.2026 було направлено адвокатський запит щодо надання інформації про прибуття ОСОБА_1 у січні 2026 року до ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Згідно відповіді від 02.05.2026 № 4/2790, «військовозобов`язаний ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , згідно записів у ІНФОРМАЦІЯ_5 відвідував ІНФОРМАЦІЯ_6 06.01.2026».

15.05.2026 адвокатом було отримано на електронну пошту відповідь № ю/3148 від 14.05.2026 про те, що відносно громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , винесена постанова № 362 по справі про адміністративне правопорушення, а також запропоновано прибути до ІНФОРМАЦІЯ_4 для ознайомлення з матеріалами справи № 362 відносно ОСОБА_1 .

Як вбачається зі змісту постанови, пояснення від 10.03.2026 надані захисником Бекера Ю.О. та документи, які були до них долучені, після складення протоколу №362 від 02.03.2026, не були враховані при винесенні оскаржуваної постанови № 362 від 16.03.2026.

Також судом було встановлено те, що у матеріалах справи № 362 відносно ОСОБА_1 , відсутні докази направлення постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності № 362 від 16.03.2026 позивачу на адресу, яка зазначена у протоколі та постанові, складені відносно ОСОБА_1 .

Медична картка стоматологічного хворого ОСОБА_1 останній перебував у лікаря та отримував відповідну медичну допомогу 17.01.2026, 20.01.2026, 23.01.2026, 26.01.2026 та 28.01.2026.

Щодо суті адміністративного правопорушення, за яке ОСОБА_1 притягають до відповідальності, повідомляю, що відповідно до ст. 22 Закону України

«Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у разі неприбуття громадянин зобов`язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці ТЦК та СП або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.

Відповідно до п. 23 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою КМУ від 16.05.2024 № 560: пунктом 23 Постанови, поважними причинами неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, які підтверджені документами відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій (державної та комунальної форми власності), визнаються:

перешкода стихійного характеру, хвороба громадянина, воєнні дії на відповідній території та їх наслідки або інші обставини, які позбавили його можливості особисто прибути у визначені пункт і строк.

Згідно п.24 Постанови, у разі неприбуття у строк, визначений у повістці, громадянин зобов`язаний у найкоротший строк, але не пізніше ніж протягом трьох днів від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ), повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ) або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.

Позивач звертає увагу, що в порушення наведеного вище законодавства, відповідачем під час розгляду адміністративної справи у ТЦК та СП не враховано перебування на лікарняному, а також те, що ОСОБА_1 з`являвся до ІНФОРМАЦІЯ_4 06.01.2026 та 07.01.2026.

За таких обставин, оскаржувану постанову слід скасувати, провадження у справі за частиною 3 статті 210-1 КУпАП стосовно позивача необхідно закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.

Суд бере до уваги те, що відповідно до ч. 1 ст. 280 КУпАП, посадова особа при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язана всебічно, повно і об`єктивно з`ясувати обставини справи, у тому числі перевірити, чи є подія правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, а також інші істотні обставини.

Згідно зі ст. 278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

Статтею 268 КУпАП встановлено, що справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, якщо є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Так, відповідачем не доведено, що позивач був присутнім під час розгляду стосовно нього справи про адміністративне правопорушення; в оскаржуваній постанові відсутнє посилання на присутність позивача, та за текстом постанови відсутнє посилання на докази належного повідомлення позивача про місце, дату та час розгляд справи стосовно нього.

Отже, на переконання суду, відповідачем справу про адміністративне правопорушення було розглянуто за відсутності позивача, чим порушене гарантоване Конституцією України право на захист, що є достатньою самостійною підставою для скасування постанови. Більш того, через те, що позивач не був обізнаний про розгляд справи стосовно нього, як й про існування постанови, він не міг її оскаржити у десятиденний строк, відповідач цим скористався та пред`явив цю постанову до виконання, внаслідок чого розмір штрафу подвоївся (статтею 308 КУпАП передбачено, що у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу).

Також, суд звертає увагу на те, що в оскаржуваній постанові вказано, що позивач порушив вимоги ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

В свою чергу, диспозиція ст. 210-1 КУпАП має бланкетний характер, а серед ознак суті такого адміністративного правопорушення обов`язково повинні бути посилання на конкретний нормативно-правовий акт, яким встановлюються відповідні правила та які не дотримані особою, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Як слідує з постанови, позивачем порушено ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Конструкція статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачає поділ на частини та абзаци.

Частина 3 цієї статті містить у своєму складі 15 абзаців, містить обов`язки для різного кола суб`єктів, серед яких й працівники ТЦК та СП, отже, з постанови не вдається можливим встановити, яку саме норму вказаного нормативно-правового акту порушено позивачем.

Зазначена обставина, на думку суду може свідчити про відсутність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та робить оскаржувану постанову незаконною. Зазначене підтверджується висновком, який викладено в постанові Третього апеляційного адміністративного суду у справі № 229/7/25 від 05 серпня 2025 року.

До того ж, як слідує з резолютивної частини постанови, на позивача накладено штраф у розмірі 17 000,00 грн.

Статтею 283 КУпАП передбачено, що постанова повинна містити прийняте у справі рішення. Однак, резолютивна частина оскаржуваної постанови не містить вказівки на статтю КУпАП, за якою притягнуто позивача до відповідальності, що є порушенням імперативних вимог ст. 283 КУпАП. Крім того, щодо зазначення штрафу у розмірі 17 000 грн..

Частина 3 ст. 210-1 КУпАП передбачає, що вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті (порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію), в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Статтею 27 КУпАП встановлено, що штраф є грошовим стягненням, що накладається на громадян, посадових та юридичних осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.

Абзацем 1 ст. 33 КУпАП закріплено, що стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. У санкціях статей (санкціях частин статей) КУпАП стягнення у виді штрафу визначено в неоподатковуваних мінімумах доходів громадян.

Тобто, КУпАП чітко і послідовно вказує на єдиний вимір розміру стягнення у виді штрафу - неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Згідно з «Перехідними положеннями» Податкового кодексу (п. 5 підрозділу 1 розділ ХХ), якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень 00 копійок.

Отже, при накладенні стягнення у виді штрафу в розмірі, передбаченому санкцією відповідної статті КУпАП, цей розмір визначається в певній кількості неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із визначенням його у грошовій сумі в перерахунку його розміру в гривнях, виходячи з вимог закону щодо визначення суми одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Разом з тим, накладаючи на позивача адміністративне стягнення, посадовою особою вимог закону щодо призначення стягнення у виді штрафу не дотримано; призначено штраф у грошовій сумі без визначення кількості неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що суперечить нормам чинного КУпАП та робить винесену постанову незаконною (аналогічна позиція висловлена в рішеннях Ківерцівського районного суду Волинської області від 09 жовтня 2024 року у справі № 158/2723/24, Катеринопілського районного суду Черкаської області від 12 листопада 2024 року у справі № 698/684/24).

Суд вважає, що зазначене додатково підтверджує незаконність прийнятої постанови.

Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, яке має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб`єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб`єкта владних повноважень.

Тобто дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об`єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб`єктом владних повноважень при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об`єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.

Проте з матеріалів справи не вбачається, що відповідач здійснив таку перевірку оскільки у постанові не наведено жодного обґрунтування вини позивача, зокрема не зазначено доказів вручення повістки, не наведено посилань на документи, що підтверджують подію правопорушення.

Суд наголошує, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови доведення усіх елементів складу правопорушення, а сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на користь цієї особи (in dubio pro reo).

В силу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та виннуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

З урахуванням наведеного, суд доходить висновку, що відповідачем при винесенні постанови №362 від 16.03.2026 порушено вимоги ст. ст. 268, 280 КУпАП та не доведено наявність події і складу адміністративного правопорушення.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено наявності у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Доводи відповідача у відзиві не спростовують позиції позивача та не містять доказів правомірності оскаржуваної постанови.

З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова винесена з порушеннями норм чинного законодавства, оскільки в ході розгляду справи про адміністративне правопорушення не було з`ясовано всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

З огляду на викладене, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд доходить висновку про скасування оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення та закриття справи про адміністративне правопорушення.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Щодо питання стягнення витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Що до вимог стосовно стягнення судових витрат, які поніс і які очікує понести позивач у зв`язку із розглядом справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, згідно з ч.ч.1, 2 ст. 134 КАС України несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Розмір витрат на оплату правничої допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає таку допомогу. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Із матеріалів справи вбачається, що позивачем було надано суду договір про надання правової допомоги від 04 березня 2026 року, додаток до договору про надання правової допомоги акт № 1, детальний опис робіт (наданиих послуг) та здійснення витрат виконання адвокатом, необхідних для надання правничої допомоги у справі від 25.06.2026 на суму 4000,00 грн.

Як вбачається з додатоку до договору про надання правової допомоги акт № 1, адвокатом Сухоруковою Н.М. було надано ОСОБА_1 правову допомогу наступного характеру: підготовка та подання адміністративного позову – на суму 4000,00 грн.. Вартість послуг склала 4000,00 грн. без ПДВ.

В свою чергу, суд зазначає, що вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд має враховувати складність справи, час витрачений адвокатом на виконання робіт, обсяг наданих послуг та ціну позову.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений час, значення спору для сторони тощо.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог. Представник відповідача надавав свої заперечення щодо судових витрат на правничу допомогу.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05 квітня 2021 року по справі №160/6899/20.

З урахуванням зазначеного та розрахунку витрат часу зазначеного представником позивача, суд вважає, що розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 4000,00 грн. є пропорційним до предмета спору та складності справи.

Таким чином, враховуючи викладене, категорію справи, суд вважає за можливе стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу по цій справі в сумі 4000,00 грн, оскільки саме такий розмір витрат на професійну правничу допомогу є пропорційним до предмета спору та іншим критеріям зазначеним вище.

Частою п 1 ст. 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч.1 ст. 139 КАС України).

За звернення до суду із позовною заявою, позивачем понесені судові витрати з оплати судового збору в розмірі 665,60 гривень.

Враховуючи, що позов підлягає задоволенню, то за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, на користь позивача підлягають стягненню судові витрати з оплати судового збору у розмірі встановленому чинним законодавством 665,60 гривень.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 46, 72, 77, 229, 241-256, 257, 286 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративним позов ОСОБА_1 поданої через представника – адвоката Сухорукову Надію Миколаївну до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову за справою про адміністративне правопорушення №362 від 16.03.2026, ухвалену тимчасово виконуючого обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 майором ОСОБА_4 відносно ОСОБА_1 у справі про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП.

Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.3 ст.210-1 КУпАП закрити у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 665 гривень 60 копійок.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 , судові витрати за надання правничої допомоги у розмірі 4000 (чотирі тисячі) гривень 00 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його складання.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Інформація відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 246 КАС України:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , тел. НОМЕР_3 .

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_4 .

Суддя: О.О. Романько