Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №741/2225/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

28 липня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 741/2225/25

Головуючий у першій інстанції – Ляшко Р. С.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1591/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Луговця О.А. (головуючий), Мамонової О.Є., Супруна О.П.,

секретар судового засідання Герасименко Ю.О.

учасники справи:

позивач Акціонерне товариство «Таскомбанк»

відповідач ОСОБА_1

особа, яка подала апеляційну скаргу, Акціонерне товариство «Таскомбанк»

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Таскомбанк» на заочне рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 19 травня 2026 року (суддя – Ляшко Р.С., місце ухвалення – м. Носівка, дата складання повного рішення – 19.05.2026) у справі за позовом Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И В:

У грудні 2025 року Акціонерне товариство «Таскомбанк» (далі – АТ «Таскомбанк») звернулося з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути на його користь з відповідача заборгованість за кредитним договором №2795944576 від 17.10.2022 у розмірі 99003,85 грн, у тому числі: 70337,46 грн – борг по тілу кредиту, 7,19 грн – борг по річних процентах; 28659,20 грн – борг по щомісячних процентах, а також понесені судові витрати.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 17.10.2022 між ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» (далі – ТОВ «ФК «ЦФР») і ОСОБА_1 було укладено зазначений кредитний договір, відповідно до якого позичальнику надано кредит у сумі 71935,50 грн, строком користування на 48 місяців, сплатою річних процентів 0,01% від суми боргу та щомісячних процентів 2,49% від суми кредиту. 18.10.2022 право вимоги за цим кредитним договором відступлено АТ «Таскомбанк» на підставі договору про відступлення права вимоги №01/09/21, що підтверджується реєстром прав вимоги до договору, випискою та розрахунком заборгованості. Відповідач порушив свої зобов`язання й не виконав умови вказаного кредитного договору, кредитні кошти у встановлені строки не повернув, на неодноразові телефонні повідомлення банку щодо необхідності погашення кредитної заборгованості не реагував. 25.10.2024 відповідачу надіслано повідомлення-вимогу щодо дострокової сплати заборгованості за кредитним договором, яка відповідачем не виконання, що й спонукало позивача звернутися з даним позовом до суду.

Заочним рішенням Носівського районного суду Чернігівської області від 19.05.2026 у задоволенні позову АТ «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

В апеляційній скарзі АТ «Таскомбанк» просить дане рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, котрим позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги позивача узагальнено зводяться до того, що рішення суду першої інстанції є незаконним і необґрунтованим, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи,.

Апелянт стверджує, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про закінчення терміну дії договору про відступлення прав вимоги станом на дату відступлення права вимоги по кредитному договору, укладеному з відповідачем.

Позивач вказує, що місцевий суд не врахував, що згідно умовами п. 2.1, 2.2, 3.4 договору відступлення прав вимоги він є завершеним відносно кожного конкретного позичальника тільки після укладання сторонами відповідного реєстру права вимог та сплати ціни договору. Тому, саме з 18.10.2022 позивач набув права вимоги за кредитним договором, укладеним з відповідачем.

Скаржник звертає увагу, що відповідно до п. 9.2 договору відступлення прав вимоги він діє протягом 1 календарного року, але у будь якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором. У зв`язку з цим, сторони продовжили виконувати умови та предмет договору (передача прав вимоги по кредитним договорам з боку первісного кредитора та оплата цього відступлення з боку нового кредитора) після спливу одного року з моменту його укладання, договір був діючим на час відступлення права вимоги за кредитним договором відповідача, як і є чинним на даний час, недійсним в судовому порядку не визнавався.

Позивач (апелянт) був належним чином та своєчасно повідомлений про дату, час і місце розгляду справи в електронній формі через систему «Електронний суд», що підтверджується довідкою про доставку електронного документу до електронного кабінету (ч. 6-8 ст. 128 ЦПК України), але своїм правом на участь не скористався, у поданій 26.06.2026 у системі «Електронний суд» заяві просив розглядати справу в його відсутність.

Відповідач був належним чином та своєчасно повідомлений про дату, час і місце розгляду справи за зареєстрованою у встановленому законом порядку адресою місця проживання, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (ч. 6-8 ст. 128 ЦПК України), однак у судове засідання не з`явився, про причини неприбуття не повідомив, відзиву на апеляційну скаргу не подав.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Неявка належним чином сповіщених про дату, час та місце розгляду справи учасників не перешкоджає розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України).

За неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (ч. 2 ст. 247 ЦПК України).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухваленого судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до такого висновку.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).

За приписами ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (ч. 1). Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права (ч. 2). Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом (ч. 3). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч. 5).

Судом у справі встановлені такі обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

17 жовтня 2022 року між ТОВ «ФК «ЦФР» і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір (індивідуальна частина) №2795944576 (а.с. 64-66), згідно якого кредитодавець зобов`язувався надати кредит у розмірі та на умовах, встановлених цим договором, а позичальник зобов`язувався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором (п. 1.1). Кредит надається позичальнику на наступних умовах: сума кредиту - 71935,50 грн; строк, на який надається кредит, - 48 місяців; процентні ставки: початковий процент при наданні кредиту - 5% від суми кредиту, щомісячні проценти - 2,49 % від суми кредиту згідно з графіком платежів, загальні річні проценти - 0,01% від суми боргу за договором згідно з графіком платежів (п. 1.2). Позичальник зобов`язується сплачувати проценти за користування кредитом та здійснювати повернення кредиту згідно графіку платежів (п. 1.3). Підписавши цей договір позичальник доручає кредитодавцю виплатити/сплатити за рахунок отриманого кредиту такі суми грошових коштів за вказаними реквізитами (п. 1.40. Відповідно до п. 2.2 кредитного договору позичальник підписуючи Договір підтверджує, що ТОВ «ФК «ЦФР» у відповідності до вимог чинного законодавства, у чіткій та зрозумілій формі ознайомило його з інформацією, вказаною в ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 6, 9 Закону України «Про споживче кредитування», ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та іншою інформацією. У п. 3.5 кредитного договору передбачено, що всі інші умови кредитного договору зазначені в Умовах отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК «ЦФР» (публічна частин) редакція від 02.02.2022, які розміщені на сайті ТОВ «ФК «ЦФР» www.kreditmarket.ua та з якими позичальник ознайомився до укладення цього договору та до яких позичальник приєднується, підписавши цей Договір. Цей договір, Умови отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК «ЦФР», редакція від 02.02.2022, складають єдиний кредитний договір; позичальник підписавши договір підтверджує, що свій примірник договору він отримав (п. 3.6).

Аналогічні умови кредитування викладені й у Паспорті кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР» №5944576, підписаному ОСОБА_1 17.10.2022 (а.с. 63).

У наданій позивачем виписці по особовим рахункам кредитного договору № НОМЕР_1 клієнта ОСОБА_1 за період з 17.10.2022 по 05.12.2025 відображено рух коштів, зокрема й оприбуткування тіла кредиту по договору в сумі 71935,00 грн (а.с. 7-57).

Згідно складеного позивачем розрахунку заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №2795944576 від 17.10.2022 станом на 05.12.2025 складає 99003,85 грн, з яких: 70337,46 грн – борг по тілу кредиту, 7,19 грн – борг по річних процентах, 28659,20 грн – борг по щомісячних процентах, пеня та штраф за період з 05.12.2024 по 05.12.2025 – 0,00 грн (а.с. 58-59).

01 вересня 2021 року між АТ «Таскомбанк» (новий кредитор) і ТОВ «ФК «ЦФР» (первісний кредитор) укладено договір про відступлення прав вимоги №01/09/21, згідно п. 2.1 якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору свої права вимоги до позичальників, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та договорами забезпечення до них та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти в сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки, встановлені цим договором (а.с. 69-72).

Згідно копії платіжної інструкції №1038558808 від 18.10.2022 АТ «Таскомбанк» перерахувало ТОВ «ФК «ЦФР» 1963134,84 грн як плату за відступлення права вимоги згідно договору відступлення права вимоги №01/09/21 від 01.09.2021 (а.с. 67).

У витягу з реєстру прав вимоги до договору відступлення права вимоги №01/09/21 від 01.09.2021 за 18.10.2022 зазначено позичальника ОСОБА_1 та його заборгованість за кредитним договором №2795944576 від 17.10.2022 у загальній сумі 71982,66 грн, з яких: 71935,50 грн – борг по тілу кредиту, 0,02 грн – борг по нарахованих процентах, 47,14 грн – борг по нарахованих щомісячних процентах (а.с. 76).

АТ «Таскомбанк» 25.10.2024 направило ОСОБА_1 повідомлення-вимогу про дострокове погашення заборгованості по кредиту, яка станом на 25.10.2024 складає: 70737,46 грн – основний борг, 7,19 грн – борг за відсотками, 28659,20 грн – борг по комісії (а.с. 77).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

За приписами ст. 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.

Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За змістом положень статей 526, 530, 610, 611, 625, 1048, 1049, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти; розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору; зобов`язання повинні виконуватися сторонами належним чином і своєчасно; порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом; якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

У ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1). У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (ч. 2).

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Згідно зі ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

За приписами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (засада змагальності цивільного судочинства).

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог АТ «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції виходив із того, що кредитний договір №2795944576 між ТОВ «ФК «ЦФР» і ОСОБА_1 був укладений 17.10.2022, а договір про відступлення права вимоги №01/09/21 між АТ «Таскомбанк» і ТОВ «ФК «ЦФР» укладений 01.09.2021. Строк дії договору про відступлення права вимоги №01/09/21 у п. 9.2 визначено в 1 рік, який закінчився 01.09.2022 і протягом дії договору між сторонами не було досягнуто угоди про продовження терміну договору. Тому суд виснував, що неможливо передати право вимоги за зобов`язанням, яке взагалі не існувало на момент укладення договору про відступлення права вимоги, у зв`язку з чим право вимоги АТ «Таскомбанк» до боржника ОСОБА_1 за договором про відступлення права вимоги № 01/09/21 від 01.09.2021 набуто не було.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається факт укладення 17.10.2022 між ТОВ «ФК «ЦФР» і ОСОБА_1 кредитного договору №2795944576 на суму 71935,50 грн строком на 48 місяців, отримання за ним кредитних коштів відповідачем та його неналежне виконання своїх кредитних зобов`язань, що призвело до виникнення заборгованості, про дострокове погашення якої позивачем було пред`явлено вимогу, яка залишена відповідачем без реагування, що підтверджується наданими позивачем копією кредитного договору, випискою по особовому рахунку, розрахунком заборгованості, копією повідомлення-вимоги від 25.10.2024.

Також матеріали справи не містять доказів повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами відповідачем і ним їх не надано ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду, як і не надано своїх контррозрахунків на спростування представленого позивачем розрахунку кредитної заборгованості.

Отже, правильними є висновки суду першої інстанції про укладення між сторонами кредитного договору, що узгоджується з приписами Закону України «Про електронну комерцію», Закону України «Про споживче кредитування», ст. 6, 205, 207, 627-628, 634, 639, 642 ЦК України, а також про порушення відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором по поверненню кредитних коштів.

Даючи оцінку доводам скаржника про помилковість висновку місцевого суду щодо недоведеності позивачем права вимоги за даним позовом до відповідача, апеляційний суд виходить із наступного.

У ч. 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (ч. 1 ст. 510 ЦК України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 ЦК України).

За змістом положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

У ст. 631 ЦК України, яка визначає поняття строку договору, встановлено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (ч. 1). Договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором (ч. 2). Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення (ч. 3). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч. 4).

Отже, чинне цивільне законодавство передбачає наявність таких понять, як «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання», які згідно з положеннями ЦК України мають різний зміст, тобто ці поняття не є тотожними.

Строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком дії договору, а може бути відмінним від нього. Закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки за загальним правилом, закріпленим у ст. 599 ЦК України, такою підставою є виконання, проведене належним чином. Закон не передбачає такої підстави, як закінчення строку дії договору, для припинення зобов`язання, яке залишилося невиконаним.

Як зазначено у розділі І договору про відступлення права вимоги №01/09/21 від 01.09.2021, укладеному між АТ «Таскомбанк» і ТОВ «ФК «ЦФР»: заборгованість – невиконані позичальником грошові зобов`язання перед первісним кредитором в частині залишку суми заборгованості відповідно до умов кредитного договору, станом на дату відступлення прав вимоги новому кредитору згідно графіку, зазначеному в п. 3.1.2 цього договору; права вимоги – права грошової вимоги (боргових зобов`язань) за фінансовими кредитами первісного кредитора за кредитними договорами до позичальників щодо погашення заборгованостей, які виникли на підставі укладених між первісним кредитором та позичальниками кредитних договорів, та підтверджуються документацією, а також інші права вимоги за кредитними договорами і договорами забезпечення.

Відповідно до п. 2.1 договору про відступлення права вимоги №01/09/21 від 01.09.2021 первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору свої права вимоги до позичальників, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та договорами забезпечення до них та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти в сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки, встановлені цим договором.

У п. 2.2 договору про відступлення права вимоги №01/09/21 від 01.09.2021 сторони погодили, що первісний кредитор має право щоденно передавати (відступати) новому кредитору свої права вимоги до позичальників, а новий кредитор зобов`язаний набути такі права вимоги, шляхом підписання відповідних реєстрів прав вимог із зазначенням ціни договору та розміру заборгованостей позичальників. Підписані сторонами відповідні реєстри прав вимог є невід`ємною частиною цього договору. Реєстр заборгованостей позичальників, права вимоги до яких відступається згідно реєстру прав вимог, вказується у кожному окремому реєстрі до цього договору.

Згідно 3.4 договору про відступлення права вимоги №01/09/21 від 01.09.2021 право вимоги переходить до нового кредитора з моменту підписання сторонами відповідного реєстру прав вимог та зарахування коштів у розмірі ціни договору на рахунок первісного кредитора, після чого новий кредитор стає новим кредитором по відношенню до позичальників стосовно їх заборгованостей по кредитним договорам, а також по відношенню до поручителів стосовно їх зобов`язань за договорами забезпечення. Разом з правами вимоги новому кредитору переходять всі інші пов`язані з ними права в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Відповідно до п. 9.2 договору про відступлення права вимоги №01/09/21 від 01.09.2021 цей договір діє протягом 1 календарного року, але у будь якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором.

Отже, правильним є висновок суду першої інстанції, що строк дії договору про відступлення права вимоги №01/09/21 від 01.09.2021 закінчився 01.09.2022, позаяк у ньому відсутні умови щодо автопролонгації, а додаткових угод про продовження терміну дії даного договору позивачем не надано і матеріали справи їх не містять.

Колегія суддів відхиляє аргументи апеляційної скарги про продовження строку дії вказаного договору про відступлення права вимоги після спливу 1 року до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором із посиланням на те, що сторони продовжували виконувати умови та предмет договору.

Адже, як вище зазначалось «строк договору» і «строк (термін) виконання зобов`язання» не є тотожними поняттями цивільного законодавства.

При цьому, апеляційний суд наголошує, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК України).

Колегія суддів констатує, що кредитний договір між ТОВ «ФК «ЦФР» і ОСОБА_1 був укладений 17.10.2022, тобто після закінчення строку дії договору про відступлення права вимоги №01/09/21 від 01.09.2021.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 24.04.2018 у справі №914/868/17, від 18.10.2018 у справі №910/11965/16, відступлення майбутніх вимог можливе тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином. Установлюючи дійсність майбутньої вимоги, що переходить до нового кредитора, необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.

Для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу (відступлення прав вимоги) обрано різні критерії. Зокрема, для: наявної вимоги – строк платежу; майбутньої вимоги – момент виникнення.

Наявна вимога – це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав. До наявних вимог відносяться й «недозрілі» грошові вимоги – різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якого залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимога існують до або в момент укладення договору факторингу.

Майбутня вимога – це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому, тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу.

У договорі факторингу (відступлення прав вимоги) має бути індивідуалізоване право грошової вимоги. Наявна та «недозріла» вимоги повинні бути визначені з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору. Для наявної та «недозрілої» вимоги, оскільки вони існують на час укладення договору, індивідуалізація може полягати, зокрема, у вказівці предмета (розміру чи обсягу вимоги), суб`єктів (як активного – кредитора, так і пасивного – боржника), підстави виникнення (наприклад, договір поставки).

Майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов`язуватися із клієнтом.

Такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 07.01.2026 року у справі №727/2790/25.

За матеріалами справи, ані на момент укладення, ані упродовж строку дії договору про відступлення права вимоги №01/09/21 від 01.09.2021, ще не існувало зобов`язання ОСОБА_1 перед ТОВ «ФК «ЦФР» за укладеним 17.10.2022 кредитним договором, яке могло бути передане (продане) новому кредитору. За період строку дії договору про відступлення права вимоги зазначена майбутня вимога до відповідача не була належним чином індивідуалізована й ніяким чином не пов`язувалась з клієнтом.

Безпідставними є доводи апелянта про набуття права вимоги до відповідача за кредитним договором саме 18.10.2022, коли у відповідності до п. 2.1., 2.2., 3.4 договору про відступлення права вимоги №01/09/21 від 01.09.2021 було складено відповідний реєстр прав вимог та перераховано кошти у розмірі ціни договору на рахунок первісного кредитора, оскільки такі дії мали вчинятися сторонами у період дії строку даного договору, а фактично були здійснені поза межами строку цього правочину.

Водночас упродовж терміну дії договору про відступлення права вимоги жодних зобов`язань за ним, у тому числі й невиконаних, між ТОВ «ФК «ЦФР» і АТ «Таскомбанк» щодо укладеного між ТОВ «ФК «ЦФР» і ОСОБА_1 кредитного договору від 17.10.22 не виникло й не могло існувати, у зв`язку з чим конструкція п. 9.2 договору про відступлення права вимоги щодо строку його дії «в будь якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором» не може бути поширена на правовідносини стосовно відповідача.

Не заслуговують на увагу й посилання позивача в апеляційній скарзі на практику окремих апеляційних судів, оскільки: по-перше, висновки цієї судової інстанції у відповідності до ч. 4 ст. 263 ЦПК України не можуть враховуватися при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин; по-друге, у наведених для порівняння справах апеляційних суддів відступлення прав вимоги за кредитними договорами відбувалося у період строку дії договорів про відступлення прав вимоги, тобто правовідносини не є подібними з даною справою.

Таким чином, місцевий суд цілком обґрунтовано виснував, що право вимоги до боржника ОСОБА_1 за укладеним ним із ТОВ «ФК «ЦФР» кредитним договором від 17.10.2022 не було набуто АТ «Таскомбанк» за договором про відступлення права вимоги №01/09/21 від 01.09.2021.

Отже, надавши оцінку вищенаведеним обставинам, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначив наявність правових підстав для відмови у задоволення позовних вимог АТ «Таскомбанк».

Доводи ж апеляційної скарги зазначених висновків місцевого суду не спростовують і не дають підстав для скасування правильного по суті судового рішення, яке постановлено з дотриманням вимог закону.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються учасники справи, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів висновлює, що апеляційна скарга АТ «Таскомбанк» підлягає залишенню без задоволення, а заочне рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 19.05.2026 – без змін.

Оскільки апеляційний суд відмовляє в задоволенні апеляційної скарги, то у відповідності до ст. 141 ЦПК України понесені позивачем судові витрати між сторонами не розподіляються.

Керуючись ст. 367-369, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Таскомбанк» – залишити без задоволення.

Заочне рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 19 травня 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Повне судове рішення складено 29 липня 2026 року.

Головуючий О.А. Луговець

Судді О.Є. Мамонова

О.П. Супрун