Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №577/1858/25 — Сумський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року м.Суми

Справа №577/1858/25

Номер провадження 22-ц/816/579/26

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),

суддів - Сізова Д. В. , Нестеренка М. В.

з участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

у присутності :

заявника - ОСОБА_1 та її представника - адвоката Юсан Інни Олександрівни,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Міністерства оборони України

на рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 22 травня 2025 року у складі судді Логіна Є.В., ухвалене в м. Конотоп Сумської області, повне судове рішення складено 27 травня 2025 року,

в цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ІНФОРМАЦІЯ_1 , Комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум в особі Міністерства оборони України про встановлення факту, що має юридичне значення,

в с т а н о в и в :

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаною заявою, в якій просила встановити факт, що вона перебувала на утриманні загиблого онука ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Свої вимоги мотивує тим, ІНФОРМАЦІЯ_3 від вибухової травми внаслідок військових дій в районі н.п. Іванівське, Бахмутського району, Донецької області, загинув її онук ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який був пілотом (оператором) безпілотних авіаційних апаратів взводу безпілотних авіаційних комплексів роти вогневої підтримки 4 штурмового батальйону ВЧ НОМЕР_1 . У періоди з 19 жовтня 2023 року по 24 березня 2024 року, з 04 квітня 2024 року по 23 травня 2024 року онук приймав безпосередню участь у заходах для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України, перебуваючи у н.п. Костянтинівка, Донецької області.

24 травня 2025 року, вона, як найближча родичка, отримала сповіщення від ІНФОРМАЦІЯ_1 про загибель онука, який був для неї єдиною близькою людиною.

Так, з 26 липня 2010 року, на підставі рішення виконавчого комітету Конотопської міської ради, вона була призначена опікуном онука, оскільки його батьки рішенням суду від 30 червня 2010 року були позбавлені батьківських прав. Мати останнього ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 . Вона з ОСОБА_4 постійно проживали разом і були зареєстровані у кв. АДРЕСА_1 . Коли онук прийняв рішення захищати країну, підтримала його незважаючи на хвилювання за його життя. Оскільки вона є пенсіонером, отримує незначний дохід у розмірі 2000-2500 грн. на місяць, тому онук постійно матеріально її утримував, так як мав достатнє грошове забезпечення. Його допомога була для неї постійним та основним джерелом існування.

Після загибелі ОСОБА_4 заявниця звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_1 для отримання інформації про отримання одноразової допомоги, однак 27 грудня 2024 року отримала витяг з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, в якому вказано, що подані документі повернуто на доопрацювання. Їй було роз`яснено, що необхідно звернутися до суду для отримання рішення про встановлення факту перебування на утриманні онука - ОСОБА_2 , що і змусило її звернутися до суду з відповідною заявою.

Встановлення такого факту має для неї юридичне значення, оскільки вплине на можливість отримання матеріальних виплат та гарантій.

Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 22 травня 2025 року заяву ОСОБА_1 - задоволено.

Встановлено факт перебування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 на утриманні онука ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Міністерство оборони України подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви відмовити.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що справа підлягає розгляду в порядку позовного провадження, а тому суд мав залишити її без розгляду. Звертає увагу на те, що повне утримання означає відсутність у членів сім`ї інших джерел доходу, окрім допомоги померлого, тоді як було з`ясовано, що основним джерелом доходу заявниці є пенсія.

Стверджує, що заявником апеляційної скарги не було надано жодних належних доказів на підтвердження доходів померлого онука для співвідношення розміру та встановлення факту утримання.

Представником ОСОБА_1 - адвокатом Юсан І.О. подано відзив на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість судового рішення, просить його залишити без змін, а доводи апеляційної скарги просить залишити без змін.

Від ІНФОРМАЦІЯ_1 до апеляційного суду надійшла заява, в якій просить розгляд справи провести без участь представника ІНФОРМАЦІЯ_1 , а вимоги апеляційної скарги просить задовольнити у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення заявника та її представника які заперечили проти доводів апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_8 , його батьками записані - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (а.с.34).

Згідно копії свідоцтва про шлюб, ОСОБА_6 23 травня 2008 року зареєструвала шлюб із ОСОБА_7 і змінила прізвище на « ОСОБА_8 » ( а.с.33).

Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 30 червня 2010 року ОСОБА_3 та ОСОБА_5 позбавлені батьківських прав відносно неповнолітнього ОСОБА_2 (а.с.19). ІНФОРМАЦІЯ_5 мати ОСОБА_5 - ОСОБА_3 померла (а.с.33, зворот).

У подальшому, опікуном над малолітньою дитиною - ОСОБА_2 , призначено його бабу ОСОБА_1 , згідно з рішенням Виконавчого комітету Конотопської міської ради від 26 липня 2010 року (а.с.17,18)

Згідно витягу про зареєстрованих у житловому будинку осіб № 1419 від 15 січня 2024 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровані за однією адресою: АДРЕСА_2 (а.с.15).

Як вбачається із довідки ВЧ НОМЕР_2 Міністерства оборони України від 22 червня 2024 року про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України, солдат ОСОБА_2 займав посаду зовнішнього пілота (оператора) безпілотних летальних апаратів ВЧ НОМЕР_1 . Приймав участь у заходах, необхідних для оборони України у н.п. Костянтинівка Донецької області в періоди з 19 жовтня 2023 року по 24 березня 2024 року, з 04 квітня 2024 року по 23 травня 2024 року (а.с.20)

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Іванівське Бахмутського району Донецької області (а.с.21).

Сповіщення про смерть ОСОБА_2 було скероване саме бабі померлого, ОСОБА_1 , що вбачається із повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_1 про те, що ІНФОРМАЦІЯ_3 внаслідок військових дій в районі н.п. Іванівське Бахмутського району Донецької області, загинув її онук ОСОБА_2 (а.с.11).

У вказаному сповіщенні зазначено, що воно є підставою для подання документів для призначення пенсії (допомоги) і надання пільг у встановленому законом порядку. (а.с. 11).

Згідно довідки про причину смерті ОСОБА_2 від 28 травня 2024 року, зазначено причину смерті - вибухова травма внаслідок військових дій.( а.с.10).

Як вбачається із договору-замовлення ритуальних послуг від 28 травня 2024 р., витрати на поховання ОСОБА_2 понесла його баба ОСОБА_1 ( а.с.24).

Також, у відповідності до витягу про реєстрацію у спадковому реєстрі від 27 червня 2024 року, після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , заведено спадкову справу №154/2024 (номер у Спадковому реєстрі 72636352) ( а.с.32). Спадкоємцем майна померлого ОСОБА_2 , зазначеного у свідоцтві про право на спадщину за законом від 13 грудня 2024 року є його баба - ОСОБА_1 (а.с. 31,32).

ОСОБА_1 є пенсіонеркою, перебуває на обліку в Конотопському об`єднаному управлінні ПФУ в Сумській області, отримує пенсію за віком, сума яких за п`ять місяців, за період з 01 листопада 2023 року по 31 травня 2024 року склала 11345 грн 32 коп. ( а.с.12)

Із довідки про доходи померлого ОСОБА_2 вбачається, що за період з квітня 2023 року по квітень 2024 року останньому нараховано 178 279 грн 09 коп. грошового забезпечення (а.с.13,14).

У матеріалах справи міститься витяг із переписки ОСОБА_1 з онуком ОСОБА_2 у мобільному додатку, з якого вбачається, що останній надавав їй грошову допомогу, шляхом переводу коштів на банківську картку ( а.с.25).

Згідно з випискою по картковому рахунку клієнта ОСОБА_1 (а.с.26-28), на її картку із 23 лютого 2024 року по 22 травня 2024 року неодноразово були зараховані перекази на суму 24 000 грн, 2 500 грн, 3 000 грн, 1 500 грн, 3 000 грн., 1 000 грн, 2 050 грн, 500 грн, 200 грн, 2000 грн, 400 грн. Востаннє 23 травня 2024 року на суму - 6000 грн., про що онук повідомив ОСОБА_1 повідомленням у мобільному телефоні (а.с. 25).

Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії МО України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 27 грудня 2024 року, було розглянуто подані ОСОБА_1 , бабусею загиблого ОСОБА_2 , документи про призначення і виплату одноразової грошової допомоги. Вирішено документи повернути на доопрацювання, оскільки бабуся не відноситься до визначеного законом кола осіб, які мають право на утримання (а.с. 22, 23).

Судом першої інстанції були допитані свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які підтвердили факт перебування ОСОБА_1 на утриманні внука ОСОБА_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 під час виконання бойового завдання, беручи участь у заходах для забезпечення оборони України, у зв`язку з військовою агресією рф.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що факт перебування заявниці на утриманні онука ОСОБА_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 внаслідок військових дій, знайшов своє підтвердження в ході судового розгляду та підлягає встановленню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають вимогам закону та обставинам справи.

У статті 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно із ч. 1ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У частинах 1 та 2 статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Такими же самими критеріями керувалась Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).

Звертаючись до суду із заявою ОСОБА_1 вказувала на те, що встановлення факту перебування на утриманні загиблого внука, їй необхідно для отримання матеріальних виплат та гарантій.

Відповідно до ч. 1 п. 1 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (тут і далі у редакції, чинній станом на 23 травня 2024 року) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби.

За змістом ст. 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті. За наявності особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, на користь яких складено таке особисте розпорядження, у розмірі частки, визначеної в такому розпорядженні у відсотках.

У разі відсутності особистого розпорядження або за наявності неохопленої особистим розпорядженням частки розміру одноразової грошової допомоги право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги (її частки) мають особи, визначені у пункті 4 цієї статті, у рівних частках.

До членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать: діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець); батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті); внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли); жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (у редакції, чинній на дату загибелі військовослужбовця) Установити, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пунктах 1-1-2 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", крім громадян Російської Федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.

В абзаці 1 частини 2 статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) встановлено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (ч. 4 ст. 3 СК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що «згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміну «член сім`ї» членами сім`ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки».

Про необхідність встановлення вказаних обставин як обов`язкової умови для визнання осіб членами сім`ї неодноразово зауважувалося Верховним Судом, зокрема, у змісті постанов від 16 січня 2019 року у справі № 343/1821/16-ц (провадження № 61-10270св18), від 25 листопада 2019 року у справі № 202/5003/16-ц (провадження № 61-44809св18) та від 05 лютого 2020 року у справі № 712/7830/16-ц (провадження № 61-28377св18).

Під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на дату загибелі військовослужбовця) право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).

Непрацездатними членами сім`ї вважаються, зокрема, дід і бабуся - при відсутності осіб, які за законом зобов`язані їх утримувати.

Відповідно до ст. 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на дату загибелі військовослужбовця) члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

Статтею 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що при вирішенні заяв про встановлення факту перебування на утриманні необхідно враховувати, що за загальним правилом право на пенсію в разі смерті годувальника мають непрацездатні члени сім`ї годувальника, які були на його утриманні.

Непрацездатними членами сім`ї вважаються, зокрема, дід і бабуся - в разі відсутності осіб, які за законом зобов`язані їх утримувати.

Згідно зі статтею 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення» члени сім`ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували яку-небудь пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

Отже, факт перебування фізичної особи на утриманні померлого також має значення для переходу на пенсію в разі втрати годувальника, яку може бути призначено за умови, що утримання було повним або допомога, яка надавалась утриманцю, була постійним і основним джерелом засобів до існування навіть, коли утриманець (заявник) мав заробіток, одержував пенсію, стипендію тощо.

Аналогічні висновки неодноразово викладалися Верховним Судом, зокрема, у змісті постанов від 24 вересня 2025 року у справі № 442/1002/24 (провадження № 61-2608св25), від 25 березня 2026 року у справі № 293/1402/24 (провадження № 61-13253св25).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 1 та 2 ст. 77 ЦПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

У цій справі суд апеляційної інстанції установив, що заявниця є непрацездатною особою, отримує пенсію, яка є значно нижчою за дохід померлого військовослужбовця, з яким заявниця постійно проживала, тобто основним і постійним джерелом засобів до існування для заявниці була допомога від її онука ОСОБА_2 .

Усупереч доводам апеляційної скарги, факт утримання ОСОБА_2 своєї баби підтверджується випискою по картковому рахунку заявниці, з якого вбачається систематичні перерахування ОСОБА_2 грошових коштів своїй бабі, розмір яких значно перевищував розмір отримуваної нею пенсії, а також показаннями свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .

Дочка заявниці ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , інших осіб, які за законом зобов`язані утримувати непрацездатну ОСОБА_1 не було встановлено.

Твердження заявника апеляційної скарги про те, що отримання ОСОБА_1 пенсія виключає встановлення факту утримання її онуком, суперечить положенням ст. 31Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а також сталій судовій практиці Верховного Суду у спірних правовідносинах.

Колегія суддів вважає непереконливими також і доводи апеляційної скарги про те, що дана справа підлягала розгляду у порядку позовного провадження.

Велика Палата Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23) окрему увагу зосередила на обов`язку судів враховувати у справі окремого провадження обставини існування спору про право, та вказала таке:

«76. Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням будь-якого спору про право.

77. У порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян, але тільки якщо вони не пов`язані з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. […]

88. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право».

Окрім заявниці, інші особи, перелік яких зазначений у ст. 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», які б за законом мали право на отримання грошових виплат у зв`язку із загибеллю ОСОБА_2 відсутні, а тому встановлення факту перебування заявниці на утриманні не породжує спору про права.

Також, колегія суддів звертає увагу на правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 лютого 2026 року у справі №308/17634/23 виснувала, що на етапі встановлення юридичного факту перебування особи на утриманні публічно-правовий спір між позивачем та суб`єктом владних повноважень, який вирішує питання призначення одноразової грошової допомоги, ще не виник. Заперечення суб`єкта владних повановажень про те, що факт не підтверджений належними доказами, самі собою не свідчать про існування спору про право.

Таким чином, на переконання колегії суддів, заявницею доведено факт здійснення її утримання внуком - ОСОБА_2 , а тому суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.

Рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 22 травня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 29 липня 2026 року.

Головуючий - О. І. Собина

Судді: Д. В. Сізов

М. В. Нестеренко