Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №591/10143/24 — Сумський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року м.Суми

Справа №591/10143/24

Номер провадження 22-ц/816/313/26

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),

суддів - Щербаченко М. В. , Нестеренка М. В.

з участю секретаря судового засідання – Чуприни В.І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником – адвокатом Калініним Сергієм Костянтиновичем,

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 24 березня 2025 року у складі судді Клименко А.Я., ухвалене в м. Суми, повне судове рішення складено 24 березня 2025 року,

в цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2024 року АТ «ТАСКОМБАНК» звернулося до суду з вказаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором від 17 листопада 2022 року, що виникла станом на 22 вересня 2024 року в сумі 126 408 грн 18 коп.

Свої вимоги мотивувало тим, що 17 листопада 2022 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень», правонаступником якого є АТ «ТАСКОМБАНК», укладено кредитний договір № 5805959670, відповідно до умов якого відповідачці було надано кредит в сумі 86478 грн 00 коп. із сплатою процентів за користування кредитом, які викладені в паспорті кредиту №5959670, строком на 60 місяців. Кредитор виконав своє зобов`язання по видачі кредиту, шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок відповідача, але останнім кредит не погашається. У зв`язку з порушенням умов договору у ОСОБА_1 виникла заборгованість в розмірі 126 408 грн 18 коп.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 24 березня 2025 року позовні вимоги АТ «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «ТАСКОМБАНК» заборгованість за кредитним договором № 5805959670 від 17 листопада 2022 року в розмірі 126 408 грн 18 коп., витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422 грн 40 коп.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 , діючи через свого представника – адвоката Калініна С.К., подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про набуття позивачем права вимоги до відповідача за кредитним договором. Зазначає, що на час укладення договору відступлення права вимоги від 01 вересня 2021 року боргові зобов`язання за кредитним договором №5805959670 від 17 листопада 2022 року ще не існували, тому між сторонами не досягнуто згоди щодо предмету правочину, предмет не індивідуалізовано належним чином, а відтак не може бути передано новому кредитору.

Звертає увагу на правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18, від 05 липня 2017 року у справі №752/8842/14-ц, від 14 червня 2023 року у справі №755/15965/17, від 24 квітня 2018 року у справі 914/868/17, від 18 жовтня 2018 року у справі №910/11965/16, від 22 вересня 2022 року у справі №910/12525/20, від 18 жовтня 2023 року у справі №905/306/17, Верховного Суду України, викладені у постановах від 05 липня 2017 року у справі №752/8842/14, а також на практику апеляційний судів.

Позивачем, у визначений апеляційним судом строк, відзиву на апеляційну скаргу подано не було.

АТ «ТАСКОМБАНК» подано письмові пояснення, в яких зазначає, що товариство в установленому законом порядку набув право вимоги до відповідача за кредитним договором від 17 листопада 2022 року. Звертає увагу на положення п. 9.2 договору про відступлення пава вимоги від 01 вересня 2021 року, в якому передбачена дія договору до повного виконання сторонами своїх зобов`язань, а оскільки передача нових реєстрів відбувалася щоденно в рамках операційної діяльності обох сторін, тому договірні зобов`язання не були виконані станом на 01 вересня 2022 року, і договір продовжував діяти.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність й обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Частиною 1 статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 01 вересня 2021 року між АТ «ТАСКОМБАНК» та ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» укладено договір про відступлення права вимоги №01/09/21, відповідно до умов якого первісний кредитор - ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» передає (відступає) новому кредитору - АТ «ТАСКОМБАНК» свої права вимоги до позичальників, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та договорами забезпечення до них та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти в сумі, що дорівнюватиме ціні договору у порядку та строки визначені цим договором (а.с. 7-10).

Пунктами 2.2, 3.4 договору визначено, що сторони погодили, що первісний кредитор має право щоденно передавати (відступати) новому кредитору свої права вимоги до позичальників, а новий кредитор зобов`язується набувати такі права вимоги, шляхом підписання відповідних реєстрів прав вимог (зразок кого наведено у додатку 1 до цього договору) із зазначенням ціни договору та розміру заборгованості позичальника. Підписані сторонами відповідні реєстри прав вимоги є невід`ємною частиною цього договору. Передача кредитних справ та іншої документації за кредитом регламентується окремим договором зберігання, що укладається між сторонами.

Право вимоги переходить до нового кредитора з моменту підписання сторонами відповідного реєстру права вимоги та зарахування коштів у розмірі ціни договору на рахунок первісного кредитора, після чого новий кредитор стає новим кредитором по відношенню до позичальників стосовно їх заборгованостей по кредитним договорам, а також по відношенню до поручителів стосовно їх зобов`язань за договорами забезпечення. Разом з правами вимоги новому кредитору переходять всі інші пов`язані з ними права в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Відповідно до пунктів 9.1, 9.2, 9.3 вказаного договору, договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів відбитками печаток сторін. Цей договір діє протягом одного календарного року, але не будь-якому разі, до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором. Сторони мають право в односторонньому порядку припинити (розірвати) договір у будь-який час, сповістивши письмово про припинення (розірвання) договору іншу сторону не менше ніж за 30 календарних днів.

17 листопада 2022 року між ТОВ «ФК «ЦФР» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №5805959670, відповідно до умов якого, кредитодавець зобов`язується надати кредит у розмірі та на умовах, встановлених цим договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором (а.с. 38-40).

Кредит надається позичальнику на наступних умовах: тип кредиту, мета кредиту – кредит на будь-які цілі; сума кредиту – 86478 грн 00 коп.; строк, на який надається кредит – 60 місяців; порядок та умови надання кредиту – безготівковим шляхом, або готівкою, протягом трьох банківських днів від дня укладення договору; процента ставка за кредитом, її тип – фіксована та не підлягає зміні протягом строку кредитування; процентні ставки: початковий процент (при наданні кредиту) – 5% від суми кредиту, у розмірі 4118 грн 00 коп., щомісячні проценти – 2,49 % від суми кредиту, річні проценти – 0,01 від суми боргу з договором. У кредитному договорі наведено графік повернення кредиту. Дата повернення кредиту співпадає з датою останнього платежу по графіку платежу – 16 листопада 2027 року.

У пункті 3.1 кредитного договору сторони узгодили, що цей договір діє в межах строку на який надається кредит та припиняється належним його виконанням.

18 листопада 2022 року уповноваженими представниками АТ «ТАСКОМБАНК» та ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» підписано реєстр права вимоги до договору про відступлення права вимоги №01/09/21 від 01 вересня 2021 року за 18 листопада 2022 року, до якого включено заборгованість ОСОБА_1 за договором №5805959670 від 17 листопада 2022 року, сума кредиту 86478 грн 00 коп., ціна договору за кредитом 86552 грн 27 коп. (а.с. 5).

Згідно розрахунку заборгованості по кредитному договору №5805959670 від 17 листопада 2022 року укладеному позичальником ОСОБА_1 станом на 22 вересня 2024 року борг становить 126408 грн 18 коп., з яких 83413 грн 44 коп. – заборгованість по тілу кредиту, 42994 грн 74 коп. – заборгованість по щомісячним процентах (а.с. 15, на звороті).

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що АТ «ТАСКОМБАНК» є новим кредитором, так як набуло право вимоги до відповідача за укладеним з відповідачем кредитним договором, а тому вправі вимагати погашення відповідачем заборгованості згідно кредитних договорів. Відповідач належним чином своїх зобов`язань за кредитним договором та договором позики не виконав, своєчасно кредитні кошти та відсотки товариству не повернув, у зв`язку з чим утворилась заборгованість. Правильність розрахунку заборгованості за договором відповідачем не спростована, а тому суд дійшов до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь АТ «ТАСКОМБАНК» заборгованості за кредитним договором в сумі 126408 грн 18 коп.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може, з огляду на таке.

Так, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За змістом ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Судом встановлено та не спростовується заявником апеляційної скарги, що між ТОВ «ФК «ЦФР» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, у якому сторони погодили всі істотні умови договору. Товариством виконано взяті на себе зобов`язання за договором, кредитні кошти в сумі 86478 грн 00 коп. були надані відповідачці.

Натомість, колегія суддів вважає слушними доводи заявника апеляційної скарги про те, що висновки суду першої інстанції про набуття позивачем права вимоги не грунтуються на доказах.

Зокрема, статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За приписами ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Таким чином, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. В справах про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц та від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.

У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.

Верховний Суд у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 755/15965/17 зазначив, що дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається.

За змістом ст.ст. 2, 12, 13, 81 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства, зокрема, є змагальність сторін та диспозитивність.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Такі дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами, якими є документи, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина перша статті 95 ЦПК України).

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Обставини мають бути підтверджені належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами (ст. 77 - ст. 80 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях і суд не вправі збирати докази, що стосуються предмета спору, за своєю ініціативою, крім конкретних випадків, встановлених цим Кодексом.

Звертаючись до суду з позовом, на підтвердження набуття права вимоги до відповідачки за кредитним договором від 17 листопада 2022 року, позивачем було надано договір відступлення права вимоги №01/09/21 від 01 вересня 2021 року, витяг з реєстру права вимоги до договору про відступлення права вимоги №01/09/21 від 01 вересня 2021 року за 18 листопада 2022 року та платіжну інструкцію банку №1053800374 від 17 листопада 2022 року.

Встановлено, що укладений 01 вересня 2021 року між АТ «ТАСКОМБАНК» та ТОВ «ФК «ЦФР» договір відступлення права вимоги діє протягом 1 календарного року, але в будь-якому разі, до повного виконання сторонами своїх зобов`язань до договором. Тобто, строк договору сплив 01 вересня 2022 року. Доказів про продовження дії цього договору або укладення нового договору відступлення права вимоги, суду надано не було.

Кредитний договір 580595670 укладено між ТОВ «ФК «ЦФР» та ОСОБА_1 17 листопада 2022 року, що є предметом спору по даній справі, був укладений після припинення дії договору відступлення права вимоги від 01 вересня 2021 року.

Твердження позивача про те, що станом на час підписання 18 листопада 2022 року уповноваженими особами АТ «ТАСКОМБАНК» та ТОВ «ФК «ЦФР» реєстру прав вимоги, договір відступлення права вимоги від 01 вересня 2021 року продовжував діяти, не ґрунтується на доказах. Реєстр права вимоги від 18 листопада 202 року є додатком до договору про відступлення права вимоги від 01 вересня 2021 року, а не окремим правочином.

Таким чином, зважаючи на те, що матеріли справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності набуття позивачем прав вимоги до відповідачки ОСОБА_1 за кредитним договором від 17 листопада 2022 року, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

З огляду на вищевикладене, рішення суду з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 376 ЦПК України слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку з задоволенням доводів апеляційної скарги, понесені відповідачкою витрати зі сплату судового збору в розмірі 3633 грн 60 коп. належить стягнути з позивача на її користь.

У суді апеляційної інстанції інтереси відповідачки представляв адвокат Калінін С.К.

Частиною 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу .

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Відповідно до ч.ч. 3-4 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимоги про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).

На підтвердження понесених відповідачкою витрат на професійну правничу допомогу було надано:

договір про надання професійної правничої допомоги від 25 квітня 2025 року, укладеного між Адвокатським бюро «Калінін і Партнери» та ОСОБА_1 , за правничу допомогу клієнт сплачує бюро гонорар (винагороду) розмір якого, а також умови та порядок розрахунку визначається сторонами в додатку до цього договору, з урахуванням рекомендованих (мінімальних ставок) адвокатського гонорару (винагороди), затверджених рішенням засновника Адвокатського бюро «Калінін і Партнери» №3/2018 від 17 липня 2018 року (а.с. 127-128);

додаток №1 до вказаного договору від 25 квітня 2025 року, яким сторони визначити, що за надання професійної правничої допомоги, передбаченої п.п. 1.1 договору клієнт сплачує бюро гонорар (винагороду) в розмірі 13000 грн 00 коп. у строк до набрання рішенням законної сили у справі, що визначається предметом договору (а.с. 129);

акт виконаних робіт (наданих послуг) від 29 квітня 2025 року (а.с. 103).

Визначаючи розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає розподілу, колегія суддів бере до уваги норми ч. 4 ст. 137 ЦПК України та, врахувавши характер спірних правовідносин, ступінь складності справи, обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), значення справи для сторін, з урахуванням вимог розумності та справедливості вважає, що підлягає розподілу між сторонами понесені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн 00 коп. за складання апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником – адвокатом Калініним Сергієм Костянтиновичем, задовольнити.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 24 березня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Відмовити у задоволенні позову Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Стягнути з Акціонерного товариства «ТАСКОМБАНК» на користь ОСОБА_1 3633 гривні 60 копійок судового збору та 5000 гривень 00 копійок витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - О. І. Собина

Судді: М. В. Щербаченко

М. В. Нестеренко