Постанова від 23 липня 2026 р. у справі №947/22866/26 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 33/813/1377/26

Номер справи місцевого суду: 947/22866/26

Головуючий у першій інстанції Іванчук В. М.

Доповідач Кострицький В. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.07.2026 року м. Одеса

Суддя Одеського апеляційного суду Кострицький В.В., за участю: секретаря судового засідання Булацевської Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника Довбишева Дмитра Олександровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на постанову Київського районного суду м. Одеси від 08.06.2026 по адміністративному правопорушенню передбаченому частиною 1 статті 184 КУпАП стосовно ОСОБА_1 , -

У С Т А Н О В И В:

Короткий виклад обставин справи.

Оскаржуваною постановою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, і накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі п`ятдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн..

Судом першої інстанції зазначено, що зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ВБА № 177681 від 26.05.2026 вбачається, що громадянин ОСОБА_1 , ухилився від належного виконання своїх батьківських обов`язків відносно свого малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , внаслідок чого останній вчиняв образливі дії відносно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Таким чином, громадянин ОСОБА_1 порушив вимоги ст. 150 СКУ щодо належного виховання та контролю за поведінкою дитини.

Своїми діями, особа, що притягується до адміністративної відповідальності скоїла адміністративне правопорушення, що передбачене ч.1 ст.184 КУпАП, - ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.

Короткий виклад вимог та доводів апеляційної скарги

Не погоджуючись із вказаною постановою суду першої інстанції, Довбишев Д.О. звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою закрити провадження по справі про адміністративне правопорушення стосовно нього за відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що протокол про адміністративне правопорушення складено з істотними порушеннями вимог законодавства: у ньому не зазначено конкретної дати вчинення правопорушення, не визначено, які саме батьківські обов`язки та норми закону порушив ОСОБА_1 , а об`єктивну і суб`єктивну сторони правопорушення викладено неконкретно та з використанням оціночних суджень.

Вказує, що надані ОСОБА_1 письмові пояснення, відеозаписи та фотографії до матеріалів справи долучені не були, окремі рапорти відсутні, а пояснення одного зі свідків отримано вже після складення протоколу.

На думку апелянта, надзвичайно стислий строк збирання матеріалів свідчить про неповноту та формальний характер проведеної перевірки.

Захисник наголошує, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів свідомого ухилення ОСОБА_1 від виконання батьківських обов`язків. Додані до скарги фото- та відеоматеріали, на його переконання, спростовують обставини, викладені в протоколі, та свідчать про неналежну поведінку іншої дитини.

Також апелянт посилається на порушення права ОСОБА_1 на захист, оскільки справу судом першої інстанції розглянуто без його належного повідомлення та участі.

Вважає, що висновок суду про винуватість ґрунтується на припущеннях і недосліджених доказах, а всі сумніви щодо доведеності вини повинні тлумачитися на користь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Явка в судове засідання

Сторона захисту була повідомлена належним чином про час, дату та місце судового засідання, у судове засідання сторона захисту не з`явилась, клопотань про відкладення судового засідання не надходило, а тому апеляційний суд вирішив провести апеляційний перегляд справи без участі сторін.

Позиція апеляційного суду.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 7 ст. 294 КУпАП України апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Крім того, суд не може самостійно перебирати на себе «функції обвинувачення» і відшукувати докази вини особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, винуватість особи має доводитися саме в суді, що вимагає обережності дій суду при вирішенні питання про тягар доказування в такій категорії справ.

Наведені факти відповідно до статті 62 Конституції України повинні тлумачитись судом на користь особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, якщо вони не дають суду змоги однозначно оцінити дії такої особи, як такі, що містять склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 184 КУпАП.

Визнаючи ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, суд першої інстанції послався на те, що вина ОСОБА_1 у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 184 КУпАП, підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення, яким зафіксоване місце, час вчинення та суть адміністративного правопорушення, та сукупністю досліджених матеріалів, доданих до вказаного протоколу.

Тому суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 184 КУпАП.

Проте, погодитися з такими висновками з огляду на наявні у справі докази та доводи апеляційної скарги не можливо.

Згідно із ч.1 ст. 2 КУпАП, законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України.

Адміністративна відповідальність за ч. 1 ст. 184 КУпАП настає за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов`язків, щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.

Об`єктом вказаного правопорушення є суспільні відносини у сфері охорони прав та інтересів неповнолітніх, які зокрема регламентуються законодавством.

Об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП, полягає в ухиленні батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.

Неналежне виконання обов`язків щодо виховання дітей полягає у бездіяльності, внаслідок якої обов`язки по вихованню виконуються неякісно і у неповному обсязі. Таке ухилення може бути у формі бездіяльності, пов`язаної із незабезпеченням необхідних умов життя, належного виховання, навчання неповнолітніх дітей.

Диспозиція даної норми закону є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов`язки батьків або осіб, які їх замінюють щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.

Так, згідно ч. 1 ст. 150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.

Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток (ч. 2 ст. 150 СК України).

Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя (ч. 3 ст. 150 СК України).

Батьки зобов`язані поважати дитину (ч. 4 ст. 150 СК України).

Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї (ч. 5 ст. 150 СК України).

Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини (ч. 6 ст. 150 СК України).

Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини (ч. 7 ст. 150 СК України).

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

У частині 2 п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" від 30.03.2007 N 3 визначено, що означає "не піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя": незабезпечення необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складник виховання; не спілкування з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; ненадання дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяння засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявлення інтересу до її внутрішнього світу; не створення умов для здобуття нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Отже ухиленням від виконання батьківських обов`язків не вважається будь-яка дія, а лише невиконання обов`язків, чітко передбачених законодавством, і лише тих, які стосуються забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання дітей.

Розглядаючи справу про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 184 КУпАП України, суд на зазначені вимоги закону уваги в повній мірі не звернув, про що слушно заявляє в апеляційній скарзі захисник ОСОБА_1 - Довбишев Д.О.

З протоколу про адміністративне правопорушення серії ВБА №177681 від 26.05.2026 зазначено, що на прикінці квітня 2026 року за адресою : АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 ухилився від виконання батьківських обов`язків щодо виховання, а саме: не сприяв засвоєнню свого малолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що спричинило на прикінці квітня 2026 року, образливі дії у відношенні малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а саме штовхав, в результаті чого дитина ОСОБА_3 був ображений, чим батько порушив вимоги ч. 1,2 ст. 150 СКУ.

Також в протоколі зазначено що пояснення особи, що притягається до адміністративної відповідальності додається до матеріалів справи, однак працівниками поліції вказані пояснення додані не були та матеріали справи не містять.

У своїй заяві ОСОБА_5 зазначає, що прошу прийняти заходи правового характеру до батьків малолітнього ОСОБА_6 , який в кінці квітня 2026 року штовхнув мого малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в школі за адресою : АДРЕСА_2 , ( ОСОБА_7 ), в результаті чого мій син дуже це переживав та я не хочу , щоб ця дитина била ще десь дітей.

Матеріали справи містять самі пояснення ОСОБА_3 від 26.05.2026, в яких зазначено, стосовно ОСОБА_8 можу пояснити, що цей хлопець навчається в моїй школі в паралельному класі 5-Б класі, школа Мрія. З цього учбового ОСОБА_9 мене постійно переслідував у школі, а коли знаходив знущався з мене, провокував, тощо. Один раз він мені порвав рубашку, відірвавши рукав, десь у лютому місяці 2026, а у квітні місяці в останніх числах квітня ОСОБА_9 мене штовхав, мені було не приємно, однак мені всі казали, що ця дитина перейде в іншу школу та я терпів. Прошу прийняти заходи до батьків ОСОБА_10 , щоб зайнялись його вихованням, та щоб він не ображав інших дітей.

Також матеріали справи містять пояснення ОСОБА_11 від 27.05.2026, в яких зазначено, стосовно поведінки ОСОБА_6 слід зазначити, що під час навчання у дитини простежується погана поведінка, що на мій погляд є результатом неналежного виховання дитини з боку батька ОСОБА_1 , а саме: в кінці квітня були образливі дії з боку ОСОБА_6 в ю/н ОСОБА_13 , а саме преслідував та штовхав дитину, що було дуже образливо для останнього , що свідичть про неналежне виховання батьками своїх дітей.

Матеріали справи містять характеристику на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виданою директором Одеського ліцею з початковою школою та гімназією «Школа Мрії», в якій зазначено, що ОСОБА_10 навчається у нашій школі з 09.06.2025 у 5 класі. Учень має навчальні досягнення початкового та середнього рівня. Навчається не в повну міру своїх сил. Має довільну здорову, слухову, механічну пам`ять. Навчальний матеріал запам`ятовує не охоче. На уроках не зібраний і неорганізований, через що не встигає виконувати завдання та заважає іншим. Під час уроків часто виходить , затримується у коридорах.

На перервах при спілкуванні з дітьми в школі, знаходить слабкі сторони учнів і може кепкувати з них. Може використовувати спортивні прийоми на прогулянці під час перерв, які здобуває на спортивній секції. У спілкуванні з дорослими не виявляє субординацію та проявляє зверхнє ставлення, на зауваження не реагує. Батьків систематично викликали до школи та проводили профілактичні бесіди стосовно поведінки ОСОБА_10 .

Оцінюючи наведені докази у їх сукупності, апеляційний суд виходить із того, що вони переважно характеризують поведінку малолітнього ОСОБА_2 у навчальному закладі, однак не містять конкретних фактичних даних про те, які саме дії або бездіяльність допустив ОСОБА_1 як батько, у чому полягало його свідоме ухилення від виконання передбачених законом обов`язків та яким чином така поведінка перебуває у причинному зв`язку з діями дитини. Крім того з пояснень не слідує які заходи виховного впливу здійснювались педагогічном колективом навчального закладу.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.

Зазначені вимоги спрямовані, зокрема, на забезпечення права особи знати, у вчиненні якого конкретного діяння її обвинувачують, та мати реальну можливість надати пояснення і докази на спростування відповідного обвинувачення.

Натомість у протоколі серії ВБА №177681 від 26 травня 2026 року час правопорушення визначено лише як «наприкінці квітня 2026 року», без зазначення конкретної дати та інших обставин відповідної події.

Формулювання про те, що ОСОБА_1 «не сприяв засвоєнню свого малолітнього сина», є незавершеним за змістом і не дозволяє встановити, засвоєнню яких саме правил поведінки, моральних норм чи інших цінностей він не сприяв, у яких конкретних діях або бездіяльності це проявилося, коли та за яких обставин мало місце таке ухилення.

Посилання у протоколі на частини першу та другу ст. 150 СК України саме по собі не усуває наведених недоліків, оскільки диспозиція ч. 1 ст. 184 КУпАП передбачає відповідальність не за будь-яку неналежну поведінку дитини, а саме за винне ухилення батьків від виконання визначених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання дитини.

Отже, для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності необхідно було встановити не лише факт конфлікту між дітьми, а й конкретний батьківський обов`язок, який ОСОБА_1 не виконав, обставини такого невиконання, його винний характер та причинний зв`язок між відповідною поведінкою батька і діями малолітнього сина.

Сам по собі факт того, що дитина могла штовхнути, образити іншу дитину або неналежно поводитися у школі, автоматично не свідчить про ухилення її батька від виконання батьківських обов`язків та не створює для батьків відповідальності без доведення їхньої власної винної поведінки.

Заява ОСОБА_5 містить відомості про те, що малолітній ОСОБА_2 наприкінці квітня 2026 року штовхнув її сина та що останній переживав через цю подію, водночас ОСОБА_5 не навела будь-яких конкретних обставин, які б свідчили про невиконання саме ОСОБА_1 його обов`язків щодо виховання сина, і не зазначила, які дії або бездіяльність батька вона спостерігала особисто.

Пояснення малолітнього ОСОБА_3 також стосуються передусім поведінки ОСОБА_2 у школі. У них наведено твердження про переслідування, пошкодження сорочки та штовхання, однак відсутні будь-які відомості про ставлення ОСОБА_1 до виховання дитини, про його обізнаність із відповідними подіями до їх вчинення, про ігнорування ним звернень навчального закладу або про свідому відмову вживати заходів виховного характеру.

Пояснення ОСОБА_11 про те, що поведінка дитини, на її думку, є результатом неналежного виховання з боку батька, мають оціночний характер і не ґрунтуються на наведенні конкретних фактів невиконання ОСОБА_1 передбачених законом обов`язків або ігнорування звернення педагогу до батька.

При цьому такі пояснення датовані 27 травня 2026 року, тобто були отримані після складення 26 травня 2026 року протоколу про адміністративне правопорушення, а тому не могли бути фактичною підставою для висновків посадової особи, викладених у протоколі під час його складення.

Сам по собі факт отримання додаткових пояснень після складення протоколу не свідчить про їх недопустимість, однак у цій справі наведена обставина підтверджує, що протокол був складений до завершення перевірки всіх обставин події та до отримання матеріалу, на який надалі послався суд першої інстанції.

Характеристика Одеського ліцею з початковою школою та гімназією «Школа Мрії» містить інформацію про навчальні досягнення, організованість і поведінку ОСОБА_2 , а також загальне зазначення про те, що батьків систематично викликали до школи та проводили з ними профілактичні бесіди.

Разом із тим у характеристиці не зазначено конкретних дат таких викликів, їх змісту, причин, осіб, які були присутні під час бесід, а також не вказано, хто саме з батьків прибував до навчального закладу та якою була реакція ОСОБА_1 на висловлені зауваження.

Відсутні відомості про те, що ОСОБА_1 відмовлявся прибувати до школи, ігнорував повідомлення педагогів, не реагував на зауваження, заохочував неналежну поведінку сина або свідомо не вживав доступних йому виховних заходів.

Більше того, саме зазначення у характеристиці про проведення з батьками профілактичних бесід без конкретизації їхніх результатів не доводить свідомого нехтування ОСОБА_1 своїми батьківськими обов`язками.

Таким чином, характеристика може бути врахована при оцінці поведінки дитини та організації навчального процесу, однак не є самостійним і достатнім доказом складу адміністративного правопорушення в діях її батька.

Апеляційний суд також ураховує, що в самому протоколі зазначено про долучення письмових пояснень ОСОБА_1 , проте такі пояснення у надісланих до суду матеріалах відсутні.

Відсутність письмових пояснень особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, попри пряме зазначення у протоколі про їх долучення, свідчить про неповноту сформованих адміністративних матеріалів та позбавила суд першої інстанції можливості перевірити позицію ОСОБА_1 , зіставити її з іншими доказами й надати їй відповідну правову оцінку.

Суд першої інстанції цієї обставини не перевірив, причин відсутності пояснень не встановив та оцінки тому, чи були дотримані права ОСОБА_1 , передбачені ст. 268 КУпАП, у постанові не навів.

Щодо доводів захисника про надзвичайно короткий строк оформлення адміністративних матеріалів та можливе їх фальшування апеляційний суд зазначає, що сама по собі швидкість реагування працівників поліції не є безумовним доказом підроблення або фальсифікації матеріалів.

Не є достатнім доказом фальсифікації також зазначення в інформаційних матеріалах різних дат направлення і прибуття наряду поліції, оскільки така розбіжність може бути наслідком технічної помилки та потребує перевірки.

Водночас відсутність рапорту працівника поліції, на який міститься посилання в матеріалах, складання протоколу до отримання пояснень ОСОБА_11 , відсутність письмових пояснень ОСОБА_1 та невизначеність хронології оформлення матеріалів у сукупності ставлять під обґрунтований сумнів повноту проведеної перевірки.

Тому доводи про безпосереднє фальшування матеріалів не можуть вважатися доведеними, однак наведені недоліки адміністративного провадження підлягали оцінці судом першої інстанції під час перевірки достовірності, допустимості та достатності доказів.

Долучена захисником фотографія, яка, на його думку, свідчить про фізичну невідповідність дітей, сама по собі не спростовує можливості штовхання чи іншого конфлікту між ними, оскільки фізична комплекція учасників не виключає вчинення відповідних дій.

Так само поведінка ОСОБА_3 , зафіксована на наданих відеозаписах, не є безпосереднім доказом належного або неналежного виконання ОСОБА_1 батьківських обов`язків.

Разом із тим ці обставини не можуть покладатися на ОСОБА_1 як обов`язок довести свою невинуватість. Саме орган, посадова особа якого склала протокол, зобов`язаний був зібрати належні та достатні докази всіх елементів складу адміністративного правопорушення.

Надання стороною захисту матеріалів, які не спростовують кожну обставину конфлікту між дітьми, не звільняє сторону обвинувачення від обов`язку довести поза розумним сумнівом факт свідомого ухилення ОСОБА_1 від виконання конкретних батьківських обов`язків.

Окремої оцінки потребують доводи про розгляд справи судом першої інстанції без належного повідомлення ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Матеріали справи надійшли до Київського районного суду м. Одеси 01 червня 2026 року, а вже 08 червня 2026 року було ухвалено оскаржувану постанову.

Водночас у матеріалах справи відсутні достатні та достовірні дані про те, що ОСОБА_1 завчасно отримав судову повістку або інше повідомлення, у якому були зазначені дата, час і місце судового засідання.

Відсутність дати розгляду справи у примірнику протоколу, врученому ОСОБА_1 , також не може вважатися належним повідомленням про судове засідання.

Отже, суд першої інстанції розглянув справу без участі ОСОБА_1 , не переконавшись належним чином у його своєчасному повідомленні, чим обмежив його можливість особисто надати пояснення, заявити клопотання, подати докази та скористатися правовою допомогою під час розгляду справи.

Таке порушення є істотним, оскільки безпосередньо вплинуло на повноту судового розгляду та можливість особи реалізувати право на захист.

При цьому суд першої інстанції фактично обмежився відтворенням фабули протоколу та переліком долучених матеріалів, не навівши мотивів, з яких визнав доведеними конкретне ухилення ОСОБА_1 від виконання батьківських обов`язків, його вину та причинний зв`язок між поведінкою батька і діями дитини.

У постанові не зазначено, який саме обов`язок, передбачений частинами першою або другою ст. 150 СК України, не виконав ОСОБА_1 , коли та в який спосіб він від такого виконання ухилився, які виховні заходи повинен був застосувати, але свідомо не застосував, та якими доказами підтверджуються відповідні обставини.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення ґрунтується не на встановлених фактах його власної винної поведінки, а фактично на припущенні про те, що неналежна поведінка дитини обов`язково є наслідком неналежного виконання батьком своїх обов`язків.

Такий підхід не відповідає вимогам ст. 9 КУпАП щодо винного характеру адміністративного правопорушення та фактично запроваджує об`єктивне ставлення у вину, яке не допускається.

Суд не вправі самостійно конкретизувати на шкоду особі фабулу обвинувачення, визначати замість уповноваженої посадової особи конкретні дії або бездіяльність, які не були зазначені у протоколі, чи збирати нові докази з метою усунення недоліків адміністративного обвинувачення.

З огляду на це заявлені в апеляційній скарзі клопотання про допит ОСОБА_3 та його законного представника ОСОБА_5 не підлягають задоволенню, оскільки їх додатковий допит не може усунути неконкретність фабули протоколу та відсутність доказів власної винної поведінки ОСОБА_1 ..

З`ясування судом нових обставин, які не були належним чином сформульовані у протоколі та не покладалися в основу обвинувачення, фактично означало б доповнення адміністративного обвинувачення і перебирання судом функції сторони, яка зобов`язана доводити винуватість особи.

Ураховуючи наведене, апеляційний суд доходить висновку, що матеріали справи не містять належної, допустимої, достовірної та достатньої сукупності доказів, яка б поза розумним сумнівом підтверджувала свідоме ухилення ОСОБА_1 від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання його малолітнього сина.

Наявні докази можуть свідчити про певні проблеми у поведінці ОСОБА_2 та про конфлікт між дітьми, однак не доводять наявності всіх обов`язкових елементів складу адміністративного правопорушення саме в діях ОСОБА_1 .

За таких обставин висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 є передчасним, не ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні обставин справи та не відповідає вимогам статей 245, 251, 252 і 280 КУпАП.

Усі сумніви щодо доведеності вини особи повинні тлумачитися на її користь, а недоведеність хоча б одного з обов`язкових елементів складу адміністративного правопорушення виключає можливість притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Отже, апеляційний суд вважає, що висновок судді про доведеність вини ОСОБА_1 з огляду на вказане вище є передчасним, необґрунтованим і не узгоджується з наведеними вимогами КУпАП.

Оцінка доказів, у відповідності до ст. 252 КУпАП, здійснюється за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Суд першої інстанції проігнорував вище вказані норми адміністративного законодавства та формально підійшов до розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Згідно ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У справах "Нечипорук і Йонкало проти України" від 21 квітня 2011 року та "Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанїї" від 06 грудня 1998 року Європейський Суд з прав людини зазначив, що "суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи "поза будь-яким розумним сумнівом" і така "доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою".

З таких обставин, оскаржувана постанова суду підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю за п. 1 ч. 1ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 247, ст. 268, 283, 293, 294, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу захисника Довбишева Дмитра Олександровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 - задовольнити.

Постанову Київського районного суду м. Одеси від 08.06.2026 - скасувати.

Провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.184 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя

Одеського апеляційного суду В.В. Кострицький