Вирок від 27 липня 2026 р. у справі №522/5594/26 — Приморський районний суд м. Одеси

Справа №522/5594/26

Провадження №1-кп/522/2646/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді – ОСОБА_1 ,

за участі секретаря судового засідання – ОСОБА_2 ,

здійснивши судовий розгляд у відкритому судовому засіданні у залі Приморського районного суду м. Одеси № 106, кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026162480000218 від 14.02.2026 року, стосовно:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Одеса, громадянина України, із середньою освітою, не одруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , військовослужбовця, раніше не судимого,

за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 345 КК України,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора – ОСОБА_4 ,

захисника – адвоката ОСОБА_5 ,

обвинуваченого – ОСОБА_3 , –

ВСТАНОВИВ:

Викладення обставин кримінального правопорушення та формулювання обвинувачення.

30.08.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 призвано для проходження військової служби під час мобілізації, на особливий період на посаду стрільця третього відділення взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В подальшому, відповідно до наказу тво начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 27.01.2026 року, солдата ОСОБА_3 призначено на посаду водія-електрика третього відділення взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Згідно положень п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» початком проходження військової служби для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до ст. 65 Конституції України, захист Батьківщини, незалежності і територіальної цілісності України є обов`язком громадян України та ст. 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, військовослужбовці зобов`язані свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати і виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати і утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України.

Згідно із вимогами п. 1, 2, 3 ч. 4 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язок військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять) чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника), на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби.

Відповідно до вимог ст. 11, 16, 127 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. 1–4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, солдат ОСОБА_3 під час проходження військової служби повинен свято і непорушно додержуватись Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, беззастережно та неухильно виконувати накази командирів (начальників) у встановлений термін, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, а також твердо знати та зразково виконувати свої службові обов`язки, бути дисциплінованим, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

Проте, солдат ОСОБА_3 достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені зазначеними вище вимогами законодавства, що регламентує порядок виконання військового обов`язку і проходження військової служби, та маючи реальну можливість належно їх виконувати, свідомо, допустив їх порушення, вирішивши стати на злочинний шлях за наступних обставин.

14.02.2026 року приблизно о 11 годині 00 годин оперуповноважений відділу активних заходів Головного оперативно-розшукового відділу НОМЕР_1 прикордонного загону ОСОБА_6 , відповідно до бойового розпорядження начальника НОМЕР_1 прикордонного загону та вимог посадової інструкції офіцера (оперуповноваженого), спільно із старшим офіцером (старшим оперуповноваженим) ОСОБА_7 проводили оперативно-розшукові заходи в рамках кримінального провадження за адресою: АДРЕСА_2 .

Того ж дня, приблизно об 11 годині 05 хвилин, до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 під`їхав автомобіль марки «Рено Дастер» чорного кольору, державний номер НОМЕР_2 , з якого вийшли три співробітники РТЦК та СП один із яких був ОСОБА_3 , якому ОСОБА_6 повідомив, що є співробітником прикордонної служби оперуповноваженим відділу активних заходів Головного оперативно-розшукового відділу НОМЕР_1 прикордонного загону та пред`явив службове посвідчення. Також, ОСОБА_6 повідомив, що ними провадиться оперативно-розшукові заходи в рамках кримінального провадження, вони не є суб`єктами призову за мобілізацією та взагалі, що зайва увага у публічному місці до них, може негативно вплинути на виконання їх службових обов`язків.

В подальшому у зв`язку із отриманим зауваженням між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , виник раптовий словесний конфлікт, в ході якого у ОСОБА_3 виник раптовий злочинний умисел, направлений на заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_6 .

З метою реалізації свого злочинного умислу, ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією та проходячи її на посаді водія-електрика третього відділення взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_5 у військовому звані «солдат», в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. 9, 11, 16, 127 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. 1 – 4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, 14.02.2026 року приблизно об 11 годині 05 хвилини, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2 , реалізуючи свій раптово виниклий умисел направлений на заподіяння тілесних ушкоджень оперуповноваженому відділу активних заходів Головного оперативно-розшукового відділу НОМЕР_1 прикордонного загону ОСОБА_6 , який знаходився навпроти нього, та у відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» та ст. 6 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» є співробітником правоохоронного органу, тримаючи у правій руці заздалегідь підготовлений ним, для заподіяння тілесних ушкоджень газовий балончик із засобом для захисту сльозоточивої та дратівливої дії (ТЕРЕН-4М), діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки у вигляді заподіяння тілесних ушкоджень працівникові правоохоронного органу, та бажаючи їх настання, порушуючи суспільні відносини, що забезпечують нормальну діяльність правоохоронних органів, їх авторитет та життя і здоров`я правоохоронця, з мотивів явної неповаги до авторитету органів державної влади та правоохоронної діяльності в цілому, усвідомлюючи, що ОСОБА_6 , є працівником прикордонної служби та перебуває при виконанні службових обов`язків, направив у бік його обличчя сопло вищезазначеного газового балона, та розпилив його вміст в обличчя та очі ОСОБА_6 , внаслідок чого заподіяв останньому тілесні ушкодження у вигляді хімічного опіку шкіри обличчя легкого ступеню, що відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень.

Далі, ОСОБА_3 , було затримано слідчим слідчого відділу Одеського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Одеській області, в порядку ст. 208 КПК України, безпосередньо після вчинення ним злочину за адресою: м. Одеса, вул. Ак. Філатова, буд. 15-А.

Дії обвинуваченого ОСОБА_3 кваліфіковано за ч. 2 ст. 345 КК України як умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків.

Позиція обвинуваченого ОСОБА_3 .

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 винним себе у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України, визнав в повному обсязі, підтвердив обставини кримінального правопорушення, які викладені в обвинувальному акті, та пояснив суду, що подія відбулась десь в лютому 2026 року, приблизно об 11:00 годин. Він був призначений водієм в ІНФОРМАЦІЯ_2 та виїхав в складі групи з 5 чоловік. В подальшому на АДРЕСА_2 , вони зупинилися і спочатку старший групи вийшов перевірити дані людини щодо військового обліку. В подальшому між ними почав наростати конфлікт. ОСОБА_3 теж вийшов перевірити документи у особи. Попросив у чоловіка пред`явити документи, на що той відповів, що він їх вже показував. Коли ОСОБА_3 повертався до службового автомобіля, почув з боку того чоловіка на свою адресу нецензурну лайку. ОСОБА_3 не витримав, повернувся і розпилив газовий балончик ТЕРЕН-4М потерпілому в обличчя. ОСОБА_3 не одразу зрозумів, що потерпілий був співробітником прикордонної служби, останній був одягнений у цивільний одяг. Він дуже жалкує про вчинене, розуміє, що так робити не можна, він як військовослужбовець повинен був утримуватися від протиправних дій, належні висновки для себе зробив.

Просив суд суворо його не карати, врахувати його щире каяття у вчиненому кримінальному правопорушенні, та призначити йому покарання не пов`язане із позбавленням волі, визначивши йому іспитовий строк. Зазначив, що вибачення він просив перед потерпілим, шкоду не відшкодовував, однак потерпілий претензій до нього не заявляв. Запевняв, що більше не вчинятиме правопорушень та хоче продовжити військову службу у ЗСУ.

При таких обставинах, за згодою учасників кримінального провадження, які визнали недоцільним дослідження доказів по справі, докази у судовому засіданні не досліджувались, згідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України.

Суд з`ясував, що всі учасники кримінального провадження правильно розуміють обставини кримінального провадження, та упевнився у добровільності їх позиції, їм було роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржувати ці обставини у апеляційному порядку.

Приймаючи до уваги вищевказане, суд вважає, що винність обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України, повністю доведена.

Дії обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , містять склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України, та суд кваліфікує їх за кваліфікуючими ознаками: умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв`язку з виконанням цим працівником службових обов`язків.

Мотивування прийнятого рішення.

При визначенні мотивів призначення покарання суд керується таким.

Відповідно до ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Відповідність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника визначена насамперед ст. 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Крім того, як неодноразово наголошував у своїх висновках Верховний Суд, що суди не повинні допускати спрощений та однаковий підхід до розгляду справи та застосовувати індивідуалізацію покарання, з урахуванням конкретних обставин кожної справи. Індивідуалізація покарання – конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта (постанова Верховного Суду від 22.03.2018 року у справі №207/5011/14-к (провадження №51-1985км 18).

Згідно ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне та достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.

З наведених положень закону про кримінальну відповідальність і роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України вбачається, що в усякому випадку призначення покарання суди повинні враховувати перелічені в законі обставини і керуватись лише загальними засадами призначення покарання (ст. 65 КК України), призначаючи покарання конкретній особі за конкретне кримінальне правопорушення, максимально індивідуалізуючи покарання, а визначення міри покарання, що може бути призначене обвинуваченому, та потреби у його відбуванні, є важливою вимогою принципового характеру, якою передбачається, що кримінальна відповідальність персоніфікована: вона настає лише щодо певної особи, яка вчинила злочин.

Тому призначення покарання повинно максимально сприяти досягненню мети покарання, якою, як зазначено, є не лише кара, а й виправлення засудженого. З огляду на конкретні обставини кримінального провадження, зважаючи на необхідність та доцільність застосування покарання, враховуючи суспільну небезпечність обвинуваченого, суд може, а в деяких випадках, за наявності передбачених кримінальних законом обставин, зобов`язаний звільнити обвинуваченого від покарання та від його відбування.

Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Відповідно до абз. 3 п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2003 року, досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з`ясувати його вік, стан здоров`я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім`ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.

У частині 2 ст. 65 КК України встановлено презумпцію призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Суд вважає, що такий же принцип застосовується і при вирішенні питання про порядок відбування покарання, зокрема, про можливість звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму ВСУ від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» судам необхідно мати на увазі, що частиною 1 статті 75 КК передбачено звільнення від відбування покарання з випробуванням тільки тих осіб, які засуджуються до виправних робіт, службового обмеження (для військовослужбовців), обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, тобто лише щодо основного покарання, що має бути належним чином вмотивовано у вироку. Рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване. Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного до трьох років (ч. 3 ст. 75 КК України).

Щодо призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_3 .

В судовому засіданні прокурор просив призначити обвинуваченому ОСОБА_3 покарання у виді 2 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнивши обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, з встановленням йому іспитового строку 1 рік, з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України. Долю речових доказів просив вирішити відповідно до ст. 100 КПК України, газовий балончик знищити, а диск зберігати в матеріалах кримінального провадження. Запобіжний захід залишити без змін до вступу вироку в законну сили, в подальшому скасувати.

Захисник погодився із прокурором щодо призначення покарання обвинуваченому, із можливістю застосування положень ст. 75 КК України.

Обвинувачений підтримав захисника, просив призначити покарання без позбавлення волі, оскільки він бажає продовжити військову службу в лавах ЗСУ.

В матеріалах провадження міститься заява потерпілого ОСОБА_6 про здійснення судового розгляду без його участі, покарання залишає на розсуд суду, та який претензій матеріального характеру до обвинуваченого не має.

Призначаючи обвинуваченому покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу обвинуваченого, наявність пом`якшуючої покарання обставини та відсутність обтяжуючих покарання обставин.

Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_3 покарання, суд враховує його особу, який є громадянином України, із середньою освітою, не одружений, є військовослужбовцем, який перебуває на посаді водія-електрика третього відділення взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_5 у військовому звані «солдат», зареєстрований та проживає в м. Одеса, раніше не судимий, у лікаря на наркологічному та психіатричному обліку не значиться, та те, що він обвинувачується у вчиненні нетяжкого злочину.

Відповідно до ст. 66 КК України, обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_3 суд враховує те, що він щиро розкаявся у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до ст. 67 КК України обставини, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , відсутні.

За вчинення кримінального правопорушення, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 345 КК України, передбачено покарання у виді обмеження волі на строк до п`яти років або позбавлення волі на той самий строк.

Враховуючи обставини кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, наявність пом`якшуючої покарання обставини у виді щирого каяття та відсутність обтяжуючих покарання обставин, суд вважає за можливе призначити ОСОБА_3 покарання, передбачене санкцією ч. 2 ст. 345 КК України, у виді двох років позбавлення волі.

Врахувавши в сукупності наведені вище обставини кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, наявність пом`якшуючої покарання обставини, а саме щире каяття, та відсутність обтяжуючих покарання обставин, суд доходить висновку про можливість виправлення та перевиховання засудженого без ізоляції від суспільства із застосуванням положень ст. 75 КК України, тому вважає за можливе звільнити обвинуваченого ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк один рік.

При цьому, суд вважає за необхідне покласти на обвинуваченого обов`язки, передбачені ст. 76 КК України, які будуть достатні для забезпечення належної поведінки ОСОБА_3 та виконуватимуть виховну та превентивну функцію.

Таким чином, суд дійшов висновку про можливість виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України та з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

На підставі вищезазначеного, суд вважає, що таке покарання буде законним, справедливим, достатнім для виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень обвинуваченим та досягне своєї мети.

Щодо заходів забезпечення кримінального провадження, процесуальних витрат та речових доказів.

Запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, продовженого ОСОБА_3 на підставі ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 14.07.2026 року, слід скасувати.

На підставі ч. 7 ст. 72 КК України, необхідно зарахувати ОСОБА_3 у строк покарання строк перебування під домашнім арештом за період з 14.02.2026 року по 28.07.2026 року, виходячи з такого їх співвідношення - три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.

Арешт накладений на підставі ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 24.02.2026 року, на майно, яке було вилучено 14.02.2026 року за адресою: АДРЕСА_3 , під час складання протоколу затримання в порядку ст. 208, 615 КПК України, а саме на газовий балончик з надписом «ТЕРЕН-4М», який поміщено до сейф-пакету зразка НПУ №NPU 5294809, необхідно скасувати.

Витрати для проведення експертиз відсутні та цивільний позов не заявлено.

Питання щодо речових доказів судом вирішується в порядку вимог ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 5, 50, 63, 65, 75, 76, 345 КК України, ст. 100, 174, ч. 3 ст. 349, 367-371, 373, 374, 376, 395, 532 КПК України, –

УХВАЛИВ:

Визнати винним ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 345 КК України.

Призначити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покарання за ч. 2 ст. 345 КК України у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 1 (один) рік.

На підставі п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступні обов`язки:

1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Роз`яснити ОСОБА_3 , що, якщо засуджений не виконує покладені на нього обов`язки або систематично вчиняє правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, суд направляє засудженого для відбування призначеного покарання.

Запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, продовжений ОСОБА_3 на підставі ухвали судді Приморського районного суду м. Одеси від 14.07.2026 року, – скасувати.

На підставі ч. 7 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_3 у строк покарання строк перебування під домашнім арештом за період з 14.02.2026 року по 28.07.2026 року, виходячи з такого їх співвідношення - три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.

Арешт, накладений на підставі ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 24.02.2026 року, на майно, яке було вилучено 14.02.2026 року за адресою: АДРЕСА_3 , під час складання протоколу затримання, в порядку ст. 208, 615 КПК України, а саме на газовий балончик з написом «ТЕРЕН-4М», який поміщено до сейф-пакету зразка НПУ №NPU 5294809, – скасувати.

Судові витрати відсутні. Цивільний позов не заявлено.

Речові докази:

- газовий балончик з надписом «ТЕРЕН-4М», який поміщено до сейф-пакету зразка НПУ №NPU 5294809, – знищити;

- DVD-R диск «Axent» 4,7 GB, 120 min, 16х, – зберігати в матеріалах кримінального провадження.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження та на нього може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з дня проголошення вироку через Приморський районний суд м. Одеси до Одеського апеляційного суду.

Суддя Приморського районного

суду м. Одеси ОСОБА_8