Рішення від 16 липня 2026 р. у справі №522/7601/24-Е — Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/7601/24-Е

Провадження 2/522/2162/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАІНИ

17 липня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси, у складі:

головуючого - судді Науменко А.В.,

за участю секретаря судового засідання – Зелінська К.Ю.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення.

Позивач обґрунтовує позов тим, що 23.05.2019 року під час протиправних дій відповідачки ОСОБА_2 , яка керуючи автомобілем здійснила проїзд пішохідною зоною тротуару, вдарила дитячий візок із малолітнім сином позивачки та завдала їй не менше 7 тілесних ушкоджень легкого ступеня внаслідок умисного нападництва і бійки, їй було завдано немайнову (моральну) шкоду. Протиправні дії супроводжувалися грубим порушенням громадського порядку та нецензурною лайкою. 29.03.2024 року ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси відповідачку звільнено від кримінальної відповідальності на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України у зв`язку із закінченням строків давності, при цьому компенсації шкоди не отримано. Шкода виразилася у сильних душевних стражданнях, пригніченості, деморалізації, психологічному дискомфорті, зниженому настрої, емоційній напрузі та порушенні звичайного розпорядку й життєвих планів. Розмір завданої моральної шкоди позивачка оцінює у 100 000 грн, які планує витратити на реабілітацію (у тому числі медичну) та відпочинок для відновлення емоційного стану, беручи до уваги дохідність професії відповідачки. У зв`язку з цим позивачка просить суд витребувати у Державної податкової служби України відомості про реєстраційний номер облікової картки платника податків ОСОБА_2 , стягнути з неї на свою користь 100 000 грн моральної шкоди, а також понесені судові витрати.

Ухвалою суду від 10.06.2024 року провадження у справі відкрито в порядку спрощеного позовного провадження.

21.06.2024 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву.

Відповідач у відзиві зазначає, що позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки ухвала Малиновського районного суду м. Одеси від 29.03.2024 року про звільнення від кримінальної відповідальності на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України винесена без відповідного клопотання обвинуваченої чи її захисника та наразі оскаржується в апеляційному порядку. Також вказує на наявність інших кримінальних проваджень за тими ж обставинами, де вона сама є потерпілою, а поширення позивачкою неправдивої інформації підірвало її репутацію як адвоката. Відповідач наголошує на пропуску позивачкою трирічного строку позовної давності, відсутності медичних доказів на підтвердження погіршення здоров`я, недоведеності заявлених витрат на правову допомогу в іноземній валюті без попереднього розрахунку, а також просить врахувати засади розумності, виваженості та справедливості при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди, у зв`язку з чим просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Сторони під час судового засідання 09.07.2024 року просили суд перейти зі спрощеного позовного провадження до загального позовного провадження.

Також від представника позивача до суду надійшла заява про зупинення провадження у вказаній справі до набрання чинності рішення суду у кримінальній справі № 521/12369/20.

Відповідач у судовому засіданні не заперечувала проти зупинення провадження у вказаній справі.

Ухвалою суду від 09.07.2024 року вирішено Перейти від розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення.

Зупинити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення до набрання законної сили рішення у цивільній справі № 521/12369/20

Ухвалою суду від 09 липня 2024 року провадження по справі зупинено до набрання законної сили рішення у справі № 521/12369/20.

10.11.2025 року від представника позивача ОСОБА_3 надійшло клопотання про поновлення провадження по справі у зв`язку з ухваленням остаточного рішення в кримінальній справі №521/12369/20.

Ухвалою суду від 22.12.2025 року підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.

06.01.2026 року від відповідача до суду надійшла заява про застосування позовної давності.

В судове засідання призначене на 06.07.2026 року з`явились представник позивача ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_2 .

Сторони висловили свої позиції у судових дебатах.

Сторона позивача на задоволені позову наполягали в повному обсязі.

Сторона відповідача заперечували проти позовних вимог, наполягали на застосуванні строків позовної давності.

Суд, заслухавши пояснення сторін у справі, дослідивши та проаналізувавши зібрані в справі докази, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

Відповідно до ст. 129 Конституції України, ст. 2 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК).

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Суд на підставі ст. 12, 13, 81 ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу. Обставини, встановлені рішенням суду у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Докази надаються сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Судом встановлено, що 23 травня 2019 року між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2 сталися події, за фактом яких 01 серпня 2019 року до ЄРДР було внесено відомості про кримінальне правопорушення за № 12019160470002393, а згодом розпочато інші кримінальні провадження. За твердженням позивачки, під час інциденту на тротуарі вулиці Краснова в м. Одесі відповідачка, керуючи автомобілем, проїхала пішохідною зоною, вдарила дитячий візок із малолітнім сином позивачки та заподіяла їй легкі тілесні ушкодження внаслідок нападнику і бійки, супроводжуючи свої дії нецензурною лайкою та грубим порушенням громадського порядку, чим завдала їй моральної шкоди, яку вона оцінює у 100 000 грн. Звертаючись із цивільним позовом до суду, позивачка посилалася на те, що 29 березня 2024 року ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси відповідачку було звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності. У свою чергу, відповідачка ОСОБА_2 у відзиві та заяві про застосування позовної давності позов не визнала, наголосивши на пропуску позивачкою трирічного строку позовної давності, оскільки з моменту подій у 2019 році минуло понад п`ять років і клопотання про поновлення цього строку не заявлялося, а також на відсутності предмета спору та обвинувального статусу у зв`язку із закриттям кримінального провадження за п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України ухвалою Хаджибейського районного суду м. Одеси від 6 травня 2025 року, залишеною без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).

Відповідно до положень п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок протиправних дій відповідача, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Згідно п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов`язковому з`ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду ті з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. За загальними правилами відшкодування шкоди, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії певних осіб чи органів завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв`язку між порушенням та моральною шкодою. При цьому, обов`язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування, що відповідає змісту ч. 3 ст.12, та ст. 81 ЦПК України.

Статтею 1177 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Крім того, з огляду на положення статті 509 та з урахуванням приписів статей 11, 22, 599, 1166-1168 ЦК України факт завдання особі шкоди, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов`язане з виконанням цими особами обов`язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов`язання. Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка завдала шкоду. Сторонами деліктного зобов`язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).

Зазначене підтверджується правовою позицією Верховного Суду України №6-954цс16 від 26 жовтня 2016 року.

Особа, яка не пред`явила цивільного позову в кримінальному провадженні, а також особа, цивільний позов якої залишено без розгляду, має право пред`явити його в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до п. 7 постанови Пленуму ВСУ №14 від 18.12.2009 «Про судове рішення у цивільній справі», розглядаючи позов, який випливає з кримінальної справи, суд не вправі обговорювати вину відповідача, а може вирішувати питання лише про розмір відшкодування.

Позивач в обґрунтування завдання моральної шкоди в позовній заяві зазначила, що в результаті вчинення відповідачем умисних легких тілесних ушкоджень, їй було завдано моральну шкоду, яка виразилася в перенесення фізичного го болю, приниження її честі та гідності, душевних стражданнях, оскільки вона вимушена була докладати зусиль щодо відновлення свого фізичного та психічного здоров`я, відновлення триває і нині.

Факт отримання легких тілесних ушкоджень позивачкою підтверджується Висновком експерта № 2208.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом національного законодавства, порушення прав людини вже само по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказування не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам факт порушення права (справи «Войтенко проти України», «Науменко проти України»).

При наявності встановленого факту порушення прав позивача моральна шкода наявна та констатується судом.

Факт спричинення шкоди позивачу підтверджується поясненнями, наданими сторонами під час судових засідань. Зокрема, відповідач не заперечувала проти самого факту виникнення конфлікту, описаного в позовній заяві, водночас посилаючись на те, що за результатами вказаної конфліктної ситуації відкрито інше кримінальне провадження, в якому саме вона визнана потерпілою особою.

Оцінюючи наведені доводи відповідача, суд зазначає, що наявність окремого кримінального провадження, в якому відповідач має статус потерпілої, сама по собі не спростовує і не виключає факту заподіяння шкоди позивачу в межах цієї ж конфліктної ситуації, оскільки чинне законодавство не виключає можливості обопільного заподіяння шкоди учасниками одного й того самого конфлікту, а тому даний довід відповідача не може бути прийнятий судом як підстава для звільнення від цивільно-правової відповідальності.

Суд бере до уваги, що сам факт конфлікту між сторонами встановлений матеріалами справи в цілому та не заперечується жодною зі сторін. При цьому висновком судово-медичного експерта підтверджено наявність у позивача легких тілесних ушкоджень, отриманих внаслідок зазначених подій. Крім того, свідок ОСОБА_4 в поясненнях наданих до матеріалів справи підтвердила факт агресивної поведінки відповідача по відношенню до позивача, а саме застосування нею нецензурної лайки на адресу позивачки та нанесення їй ударів. Водночас суд констатує, що обставини удару відповідачем дитячого візку матеріалами справи не підтверджені.

Оцінюючи наведені докази в їх сукупності та взаємному зв`язку відповідно до вимог статті 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд вважає їх достатніми, належними, допустимими та достовірними для встановлення факту заподіяння позивачу фізичних та моральних страждань внаслідок протиправних дій відповідача. За таких обставин суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди.

Суд приймає до уваги доводи позивача про завдання їй моральної шкоди, що виразилася в душевних стражданнях, які вона зазнала і враховує ступінь їх глибини, оскільки вина відповідача у заподіяні факту моральної шкоди повністю підтверджується матеріалами справи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Між тим розмір відшкодування моральної шкоди у сумі 100000,00 грн., на думку суду достатніми доказами не обґрунтований та не відповідає фактичним обставинам справи.

Таким чином, суд, оцінивши докази в їх сукупності, при визначенні суми моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, враховує характер та ступінь її завдання, та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, вважає, що вказана позовна вимога підлягає задоволенню частково, а саме з відповідача, як заподіювача шкоди підлягає стягненню 10000,00 грн. моральної шкоди на користь позивача, яка, на думку суду, буде достатньою компенсацією завданих душевних страждань.

Відповідач зазначає, що позов підлягає відмові у зв`язку із пропуском позовної давності та відсутністю предмета спору. Позивачка звернулася з позовом через п`ять років після подій кримінального правопорушення, хоча знала про порушення своїх прав ще з 2019 року та не подала позов у межах трирічного строку, встановленого ст. 257 ЦК України, при цьому клопотання про поновлення пропущеного строку не заявляла. Крім того, закриття кримінального провадження за п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку із закінченням строку досудового розслідуванню після повідомлення про підозру, залишене без змін Верховним Судом, свідчить про те, що відповідач не є обвинуваченою особою, що зумовлює відсутність предмета спору у справі.

Розглядаючи заяву відповідача ОСОБА_2 про застосування наслідків спливу позовної давності, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини третьої статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, а сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Разом з тим застосування зазначеного наслідку можливе виключно за умови встановлення судом факту дійсного спливу відповідного строку з урахуванням усіх передбачених законом підстав його зупинення, переривання чи поновлення, оскільки саме по собі подання стороною заяви про застосування позовної давності не є автоматичною підставою для відмови у позові без перевірки судом обґрунтованості такого клопотання.

Судом встановлено, що подія, з якою позивач пов`язує порушення свого права та яка є підставою позову, мала місце 23 травня 2019 року, відомості про яку внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 1 серпня 2019 року. Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а згідно зі статтею 261 цього Кодексу її перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. Отже, за загальним правилом, без урахування будь-яких підстав зупинення строку, трирічний строк позовної давності підлягав би спливу 23 травня 2022 року.

Разом з тим суд враховує, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» № 540-IX від 30.03.2020 до статті 263 Цивільного кодексу України було внесено зміни, якими встановлення Кабінетом Міністрів України карантину віднесено до обставин, що зупиняють перебіг позовної давності на весь час дії такого карантину. Постановами Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 та № 1236 від 09.12.2020 (з наступними змінами і доповненнями) на всій території України було встановлено карантин у період з 12 березня 2020 року по 30 червня 2023 року. Відтак перебіг позовної давності у даній справі з моменту введення карантину, тобто з 12 березня 2020 року, зупинився і не тривав протягом усього періоду дії карантину, тоді як до цього моменту, тобто з 23 травня 2019 року по 12 березня 2020 року, минула лише незначна частина трирічного строку.

Оскільки перебіг позовної давності поновився лише з 1 липня 2023 року, тобто з дня, наступного за днем закінчення карантину, і продовжив спливати на залишок невикористаного строку, суд доходить висновку, що на момент звернення позивача до суду з даним позовом 13 травня 2024 року встановлений законом трирічний строк позовної давності не сплив. За таких обставин посилання відповідача на пропуск позовної давності без урахування наведених вище законодавчих підстав її зупинення є помилковим.

За таких обставин суд відхиляє заяву відповідача ОСОБА_2 про застосування наслідків спливу позовної давності як необґрунтовану.

Виходячи з вищевикладеного суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76,77, 141, 259, 263, 264, 265, 268,272,273 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення– задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10000,00 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Суддя А.В. Науменко

Повний текст рішення виготовлений 27.07.2026 року.

Суддя А.В. Науменко

17.07.26