Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №569/22289/25 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2026 року

м. Рівне

Справа № 569/22289/25

Провадження № 22-ц/4815/1186/26

Головуючий у Рівненському міському суді

Рівненської області: суддя Бучко Т.М.

Рішення суду першої інстанції

(вступна і резолютивна частини) ухвалено:

09 березня 2026 року у м. Рівне

Рівненської області

Повний текст рішення складено: 17 березня 2026 року

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий: Хилевич С.В.

судді: Боймиструк С.В., Гордійчук С.О.

секретар судового засідання: Пиляй І.С.

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ;

відповідач – ОСОБА_2 ;

за участі: представника ОСОБА_2 – адвоката Цуняка Володимира Йосиповича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – адвоката Цуняка Володимира Йосиповича на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 березня 2026 року,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2025 року в суд звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про стягнення 8 260, 39 євро заборгованості за договором позики.

Мотивуючи вимоги, позивачем вказувалося, що ОСОБА_2 отримав від нього грошові кошти в сумі 9004 євро та 3100 доларів США, зобов?язуючись повернути їх на вимогу позикодавця. Факт отримання зазначених коштів підтверджено власноруч написаною відповідачем розпискою. На його вимогу про повне погашення заборгованості позичальник здійснив часткове погашення заборгованості на загальну суму 4000 доларів США.

Однак свої зобов`язання ОСОБА_2 виконав неповністю, а залишок заборгованості станом на 15 жовтня 2025 року так і не був повернутий. Загальна сума заборгованості з урахуванням повернених відповідачем коштів у доларах США та їх конвертації у євро за офіційним курсом Національного банку України на відповідні дати становить 8260,39 євро.

Заочним рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 02 грудня 2025 року задоволено позов ОСОБА_1 та стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 8260,39 євро.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 06 лютого 2026 року поновлено ОСОБА_2 строк на подання заяви про перегляд заочного рішення.

Заяву про перегляд заочного рішення задоволено.

Скасовано заочне рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 02 грудня 2025 року та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 09 березня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 8260, 39 євро.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3984, 43 гривні у відшкодування судових витрат.

У поданій через свого представника – адвоката Цуняка В.Й. апеляційній скарзі ОСОБА_2 , вважаючи оскаржуване рішення незаконним і необґрунтованим, що фактично полягало у порушенні норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права, просить його скасувати і відмовити ОСОБА_3 у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи її, зазначалося про неврахування судом висновків Верховного Суду, висловлених у постанові від 31 травня 2023 року у справі №160/1543/21, та Великої Палати Верховного Суду, висловлених у постанові від 04 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц та постанові від 13 березня 2019 року у справі №920/149/18, щодо умотивування судового рішення і принципу правової визначеності.

Вважає, що підписана ОСОБА_2 розписка не підтверджує факту позики, а відсутність у цьому документі прямої вказівки на те, що грошові кошти було отримано у борг (позику) не є підставою для висновку про відсутність зобов`язань з повернення грошових коштів. Відповідач набув зобов`язань повернути позивачу грошові кошти, а, отже, зобов`язаний виконати свій обов`язок належним чином.

При цьому судом залишено без застосування норми ст. 10 ЦПК України, ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16, ст.ст. 1046, 1047, ч. 1 ст. 1049 ЦК України, а тому розписка як документ, що посвідчує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернути та дати отримання коштів. Суд повинен встановити наявність між сторонами правовідносин за договором позики, виходячи із дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов (постанови Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі №6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі №6-996цс17 і підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц та Верховним Судом у постанові від 13 вересня 2023 року у справі №754/3591/21).

Крім того, суди повинні виявляти справжню правову природу боргових розписок чи договору позики, звертаючи увагу, що розписка має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та зазначення дати отримання коштів (постанова Верховного Суду від 05 вересня 2018 року у справі №367/7135/16-ц).

Зауважувалося на практиці Верховного Суду, викладеній у постановах від 08 липня 2019 року у справі №524/4946/16-ц, від 04 березня 2020 року у справі №632/2209/16, від 28 грудня 2020 року у справі №499/144/17, від 19 квітня 2023 року у справі №755/7216/21, де досліджувалися питання виникнення та існування на підставі розписки чи відповідного договору боргових зобов`язань за позикою.

Підсумовуючи, заявник стверджував про неврахування судом попередньої інстанції наведених висновків Верховного Суду, а тому залишив без належної уваги те, що розпискою не встановлено отримання від позивача грошових коштів саме у борг, дати їх отримання/передачі, існуючої природи прав і обов`язків між сторонами та відсутності обов`язку відповідача повернути грошові кошти саме позивачу, що є обов`язковим для правовідносин за позикою.

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 263, 367 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як з`ясовано судом, за змістом розписки, підписаної ОСОБА_2 , позичальник підтвердив, що винен ОСОБА_1 9004 євро та 3100 доларів США, які зобов`язується повернути по вимозі.

При цьому розписка також містить рукописні записи про повернення відповідачем коштів на користь ОСОБА_1 у сумі 1000 доларів США 24 липня 2019 року, в сумі 1000 доларів США 10 вересня 2019 року, в сумі 500 доларів США 01 листопада 2019 року, в сумі 1000 доларів США 23 лютого 2021 року та в сумі 500 доларів США 14 травня 2021 року.

Вважаючи, що свої договірні зобов`язання позичальник виконав неповністю, а загальна сума заборгованості з урахуванням повернених відповідачем коштів у доларах США та їх конвертації у євро за офіційним курсом Національного банку України на відповідні дати становить 8260,39 євро, у жовтні 2025 року в суд звернувся ОСОБА_1 із позовом до ОСОБА_2 про стягнення зазначених грошових коштів за позикою.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із доведеності та обґрунтованості вимог позивача, оскільки відповідач не виконав належним чином обов`язок з повернення ОСОБА_1 суми позики за розпискою, а тому наявні підстави для стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача заборгованості у розмірі 8260,39 євро.

З наведених міркувань позов задоволено.

З такими висновками погоджується колегія суддів.

Згідно зі ст. ст. 11, 1046, 1047, 1049 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Відповідно до ст. ст.509, 526, 510, 527, 530 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За правилами ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від від 22 лютого 2023 року у справі № 465/5980/17 зазначається, що відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір, як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей, є розписка про отримання в борг грошових коштів.

Аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка підтверджує укладення договору позики.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц вказується, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до вчинення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Зазначене також узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц.

Цивільний кодекс України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається право підтверджувального значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це є доказом факту отримання грошових коштів.

Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає про отримання коштів, скріплює її своїм підписом, така розписка свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов`язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження, що міститься в тексті договору, про завершену дію передання коштів позичальнику не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов`язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.

Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений Верховним Судом у постанові від 08 квітня 2021 року у справі № 500/1755/17.

Отже, письмовий договір позики та правильно складена письмова розписка позичальника є самостійним підтвердженням існування між сторонами правовідносин, пов`язаних із наданням та отриманням у борг коштів.

У разі якщо складається боргова розписка, це вже є доказом факту отримання грошових коштів, тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про сурогати або замінники письмової форми правочину, які свідчать про додержання вимоги закону про письмову форму правочину.

Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає отримання коштів, скріплює її своїм підписом, це свідчить про реальний характер договору позики.

Як убачається зі ст. 545 ЦК України, наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане. Зазначений правовий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 19 квітня 2023 року у справі № 755/7216/21, від 10 серпня 2021 року у справі № 473/995/18, від 14 липня 2021 року у справі № 266/7291/18-ц, від 25 березня 2019 року у справі № 211/2672/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 751/1000/16-ц, від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14.

Оскільки цих фактів не спростовано, апеляційним судом ураховується повернення ОСОБА_2 заборгованості, що засвідчена письмовою розпискою, на користь позивача:

24.07.2019 – 1000 доларів США;

10.09.2019 – 1000 доларів США;

01.11.2019 – 500 доларів США;

23.02.2021 – 1000 доларів США;

14.05.2021 – 500 доларів США.

Отже, самі по собі наведені обставини поведінки боржника також підтверджують визнання відповідачем заборгованості за позикою на користь ОСОБА_1 .

Повно і правильно з`ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні спірних правовідносин до застосування підлягають норми матеріального права, на застосуванні яких наполягав позивач, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що наявна у матеріалах справи розписка не підтверджує факту позики, а відсутність у цьому документі прямої вказівки на те, що грошові кошти було отримано у борг (позику), не є підставою для висновку про відсутність зобов`язань з повернення грошових коштів, то вони спростовуються обставинами справи і наведеними висновками Верховного Суду.

При цьому береться до уваги і те, що поняття "винен" є похідним від поняття "вина", що у розумінні українського мовознавства означає: 1. Негативний учинок або злочин з погляду законодавства чи моралі; причетність до них або до чогось неприємного, що сталося. 2. Те, що спричиняє, призводить до чогось; причина; - итися, -нюся, -нишся. Визнавати свою вину, провину; вибачатися; -ний (також винен). 1. Який учинив що-небудь погане, скоїв злочин, провинився у чомусь; який є причиною чогось неприємного; у значенні іменника винний, - ного, ч. Той, хто скоїв злочин, провинився у чому-небудь; винуватець. 2. Який має борг (Сучасний тлумачний словник української мови : 100 000 слів / за заг. ред. д-ра філол. наук, проф. В.В. Дубічинського. – Х. ВД "Школа", 2011. – 118 с.).

Отже, в контексті розписки, складеної і підписаної ОСОБА_2 , поняття "винен" слід розуміти як "зобов`язаний повернути борг", що позичальником частково виконано.

Не можна погодитися і з покликаннями про незастосування висновків Верховного Суду, що викладені у постановах від 31 травня 2023 року у справі №160/1543/21, від 13 вересня 2023 року у справі №754/3591/21, постановах від 08 липня 2019 року у справі №524/4946/16-ц, від 04 березня 2020 року у справі №632/2209/16, від 28 грудня 2020 року у справі №499/144/17, та Великої Палати Верховного Суду, висловлених у постановах від 04 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц, від 13 березня 2019 року у справі №920/149/18. Так, спірні правовідносини та права і обов`язки, які були предметом перегляду Верховним Судом, відрізняються між собою своїми правовою природою, обставинами справи та характеристиками, тобто не є подібними і релевантними. Тому застосуванню вказані висновки касаційного суду при вирішенні справи не підлягають.

Стосовно інших правових позицій Верховного Суду, на які посилається заявник, то їх правильно застосовано судом попередньої інстанції, з чим погоджується і колегія суддів.

Не заслуговують на увагу як необґрунтовані аргументи щодо залишення без уваги того, що розпискою не встановлено отримання від позивача грошових коштів саме у борг, дати їх отримання/передачі, існуючої природи прав і обов`язків між сторонами та відсутності обов`язку відповідача повернути грошові кошти саме позивачу, що є обов`язковим для правовідносин за позикою.

З приводу посилань апеляційної скарги про недодержання судом норм процесуального права, то згідно із абз. другим ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Однак будь-яких фактів про процесуально-правові дефекти, що потягли би хибне вирішення спірних відносин, заявник не надав, матеріали справи їх не містять, а апеляційним судом здобуто не було.

При цьому встановлено й відсутність обставин, які свідчили би про обов`язкове скасування судового рішення внаслідок існування підстав, передбачених ч. 3 ст. 376 ЦПК України.

Спростовуються правильністю висновків суду і твердження про помилкове незастосування норм матеріального права.

Решта доводів автора апеляційної скарги також відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio – дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.

Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК україни є додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при його ухваленні.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – адвоката Цуняка Володимира Йосиповича залишити без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 березня 2026 року – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено: 29 липня 2026 року.

Головуючий: С.В. Хилевич

Судді: С.В.Боймиструк

С.О.Гордійчук