Постанова від 16 липня 2026 р. у справі №161/5087/23 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/5087/23 Головуючий у 1 інстанції: Рудська С. М.

Провадження № 22-ц/802/840/26 Доповідач: Здрилюк О. І.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 липня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Здрилюк О. І.,

суддів - Бовчалюк З. А., Карпук А. К.,

секретар судового засідання Русинчук М. М.,

з участю представників позивача Бурди Д. П., Луговської О. М.,

відповідача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Арго Луцьк» до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння, за апеляційною скаргою позивача Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Арго Луцьк» на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 квітня 2026 року та додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 травня 2026 року,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2023 року Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі – ОСББ) «Арго Луцьк» звернулося до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовано тим, що 21 липня 2015 року за адресою: АДРЕСА_1 створено та зареєстровано ОСББ «Агро Луцьк». 05 квітня 2016 року актом приймання-передачі житлового будинку з балансу ТОВ «М.Ж.К.» на баланс ОСББ «Арго Луцьк» було встановлено, що нежитлові приміщення з № 1 по № 7 загальною площею 140,8 кв. м належать ОСОБА_3 (договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 08 грудня 2006 року, витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 12921439 від 15 листопада 2006 року). Зазначене приміщення було відчужене відповідно до розпорядження міського голови від 30 травня 2002 року № 313-рр «Про приватизацію нежитлового підвального приміщення за адресою: АДРЕСА_1 », яким було включено зазначене нежитлове приміщення в перелік об`єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу. Також на підставі вказаного розпорядження 12 червня 2002 року було видано свідоцтво серії НОМЕР_1 про право власності на нежитлове підвальне приміщення (номери приміщень з 1 по 7) загальною площею 140,8 кв. м за Луцькою міською радою.

У зв`язку з тим, що вказані розпорядження та свідоцтво прийняті та видані стосовно підвальних приміщень, які є допоміжними приміщеннями, пов`язаними з експлуатацією будинку і за такими своїми ознаками та правовим статусом є спільною власністю співвласників багатоквартирного будинку, які не надавали згоди на його відчуження, в 2016 році ОСББ «Арго Луцьк» звернулося із позовом до Луцької міської ради, виконавчого комітету Луцької міської ради, треті особи: ОСОБА_3 , ПАТ «КБ «Надра», про визнання незаконним та скасування розпорядження Луцького міського голови від 30 травня 2002 року № 313-рр «Про приватизацію нежитлового підвального приміщення за адресою: АДРЕСА_1 ». Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 22 листопада 2016 року у справі № 903/321/16 позов задоволено. Визнано незаконним та скасовано розпорядження міського голови від 30 травня 2002 року № 313-рр «Про приватизацію нежитлового підвального приміщення за адресою: АДРЕСА_1 ».

Після ухвалення вказаного судового рішення спірні підвальні приміщення (№ з 1 по 7), загальною площею 140,8 кв. м фактично повернулись у володіння співвласників будинку в особі ОСББ «Арго Луцьк». Останні мали доступ до вказаних приміщень та комунікацій, які через них проходять (водопостачання, каналізація, електропостачання), що підтверджується відповідними фотознімками.

У період з 01 липня 2021 року по 30 січня 2023 року право власності на спірне приміщення було зареєстроване за ТОВ «Нерухомість-закон та порядок» на підставі договору купівлі-продажу № 1246 від 01 липня 2021 року та в подальшому на підставі договору купівлі-продажу № 41 від 30 січня 2023 року було продано ОСОБА_4 ..

ОСОБА_1 набула право власності на спірне підвальне приміщення на підставі договору дарування № 103 від 02 березня 2023 року, укладеного з ОСОБА_4 , яка є її матір`ю.

Підвальне приміщення (№ з 1 по 7) загальною площею 140,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є допоміжним приміщенням і є спільною власністю співвласників вказаного багатоквартирного будинку в особі ОСББ «Арго Луцьк», які не надавали згоди на його відчуження, а тому нерухоме майно перебуває у власності ОСОБА_1 незаконно та підлягає витребуванню.

Ураховуючи наведене, ОСББ «Арго Луцьк» просило:

- витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 до володіння ОСББ «Агро Луцьк» нежитлове приміщення (номери приміщень з 1 по 7) загальною площею 140,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 2398479507101);

- скасувати державну реєстрацію права власності;

- стягнути з ОСОБА_1 понесені у справі судові витрати.

Справа судом уже розглядалася і рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 листопада 2024 року позов було задоволено частково та ухвалено витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 до володіння ОСББ «Арго Луцьк» нежитлове приміщення (номери приміщень з 1 по 7), загальною площею 140,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 2398479507101). У решті позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 листопада 2024 року було стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСББ «Агро Луцьк» витрати на професійну правничу допомогу.

Постановою Волинського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року зазначені судові рішення було залишено без змін.

Додатковою постановою Волинського апеляційного суду від 04 березня 2025 року було стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСББ «Арго Луцьк» понесені витрати на професійну правничу допомогу.

Постановою Верховного Суду від 25 червня 2025 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 листопада 2024 року, постанову Волинського апеляційного суду від 18 лютого 2025 року в частині задоволення позовних вимог ОСББ «Арго Луцьк» до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння, а також додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 листопада 2024 року і додаткову постанову Волинського апеляційного суду від 04 березня 2025 року скасовано та передано справу в частині позовних вимог ОСББ «Арго Луцьк» до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння та розподілу судових витрат на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 квітня 2026 року в позові ОСББ «Арго Луцьк» до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння відмовлено.

Додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 травня 2026 року стягнуто з ОСББ «Арго Луцьк» на користь ОСОБА_1 53 900 грн витрат на професійну правничу допомогу.

В апеляційній скарзі позивач ОСББ «Агро Луцьк», посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи і неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати ці судові рішення та ухвалити нове судове рішення – про задоволення позову, а саме: витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 до ОСББ «Агро Луцьк» нежитлове приміщення (номери приміщень з 1 по 7) загальною площею 140,8 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (р.н. майна НОМЕР_2 ).

Зазначає, що про ОСОБА_1 ОСББ «Агро Луцьк» дізналося вперше з листа Луцького РУП ГУНП у Волинській області № 3/775/50-04-23 від 06 березня 2023 року, а про те, що вона є набувачем спірного приміщення, тобто особою, яка порушує права співвласників житлового будинку щодо вказаного приміщення, ОСББ дізналося лише 23 березня 2023 року, отримавши довідку з реєстру. При цьому позов було пред`явлено до відповідача 29 березня 2023 року.

Не погоджується з висновком суду про те, що ОСББ стало відомо про порушення його права саме 05 квітня 2016 року під час приймання на свій баланс житлового будинку АДРЕСА_1 з тих підстав, що вже на той час спірні приміщення належали ОСОБА_3 ..

В Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно станом на 2023 рік були відсутні відомості про реєстрацію права власності на спірне майно за ОСОБА_3 , адже перший запис в реєстрі було здійснено 01 липня 2021 та зареєстровано за ТОВ «Нерухомість-закон і порядок». Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 12921439 від 01 січня 2013 року посвідчує реєстрацію права власності в старому реєстрі, який з 01 січня 2013 року не працює у зв`язку із впровадженням нового Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За відсутності будь-яких відомостей про титульного власника майна в період часу з 08 грудня 2006 року по 01 липня 2021 року згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, вважає, що не можна стверджувати той факт, що позивачу було достеменно відомо про особу, яка порушила його право власності.

Також вважає, що суд першої інстанції безпідставно оцінив причини пропуску позовної давності як неповажні. Вони тривалий час мали безперешкодний доступ до підвальних приміщень, де проводили капітальний ремонт внутрішньобудинкових водопровідних мереж, замінили двері тощо, і про відповідача вперше дізналися 23 березня 2023 року.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 від імені відповідача ОСОБА_1 , посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.

У судовому засіданні представники позивача апеляційну скаргу підтримали із наведених у ній підстав і просять її задовольнити.

Відповідач та її представник апеляційну скаргу заперечили та просять залишити її без задоволення.

Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судових рішень суду першої інстанції, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін з таких підстав.

Згідно зі статтями 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК).

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України).

Фактично позивачем оскаржується рішення суду від 21 квітня 2026 року лише в частині застосування позовної давності, а тому і переглядається судом апеляційної інстанції лише в цій частині.

Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради народних депутатів № 547 від 29 грудня 1989 року «Про прийняття в експлуатацію новозбудованих об`єктів» затверджено акти Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію 180-квартирного житлового будинку АДРЕСА_2 революції /перша черга № 108 квартир/ потужністю 5 772,0 кв. м та вирішено 180-квартирний житловий будинок АДРЕСА_2 революції /108-квартир/ потужністю 5772,0 кв. м передати на баланс молодіжному житловому комплексу «Арго», зобов`язано останнього передати вказаний будинок на баланс житлово-експлуатаційній дільниці №11 до 01 квітня 1990 року.

Згідно з актом Державної приймальної комісії від 28 грудня 1989 року про прийняття в експлуатацію вказаного буднику, затвердженого рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради народних депутатів № 547 від 29 грудня 1989 року відсутні відомості про наявність нежитлових (вбудованих, вбудовано-прибудованих) приміщень у вказаному будинку.

Із плану проекту підвалу від 09 січня 1989 року; технічного паспорту – плану поверхів будівлі літери А-9 – підвал від 05 лютого 1990 року та досліджених в судовому засіданні матеріалів інвентаризаційної справи на нерухоме майно вбачається, що спірні приміщення в плані поверхів будівлі літери А-9 «підвал» зазначені під № І – є коридором, а приміщення під № № ІІ, LLVII, LLVIII – є підвальними приміщеннями. 23 травня 2002 року в «план поверхів будівлі літери А-9 – підвал» внесені зміни, згідно яких вказаним приміщенням присвоєні номери 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7 та зазначено площі цих приміщень, а саме: 1 - 3,90 м кв.; 2 - 5,80 м кв.; 3 - 39,70 м кв.; 4 - 2,90 м кв.; 5 - 3,70 м кв.; 6 - 44,00 м кв.; 7 - 40,80 м кв.. Всього площа підвальних приміщень 1-7 становить 140,80 м кв.

Розпорядженням міського голови від 30 травня 2002 року № 313-рр «Про приватизацію нежитлового підвального приміщення за адресою: АДРЕСА_1 », спірні приміщення було включено в перелік об`єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу та на підставі вказаного розпорядження 12 червня 2002 року було видано свідоцтво серії НОМЕР_1 про право власності на нежитлове підвальне приміщення (номери приміщень з 1 по 7) загальною площею 140,8 кв. м за Луцькою міською радою та в подальшому приватизоване ОСОБА_5 ..

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 22 листопада 2016 року у справі № 903/321/16 визнано незаконним та скасовано розпорядження міського голови від 30 травня 2002 року № 313-рр «Про приватизацію нежитлового підвального приміщення за адресою: АДРЕСА_1 ».

У справі № 903/321/16 встановлено, що в нежитлових підвальних приміщеннях (№ з 1 по 7) загальною площею 140,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , розташовані інженерні мережі водопостачання, опалення та каналізації, обладнані запірною арматурою, лічильники, згідно наданих позивачем до матеріалів справи плану підвалу з мережею опалення; плану підвалу електрифікації та магістральної сітки; плану підвалу сітки диспетчеризації; плану підвалу електропоставки і зв`язку; плану поставки із сіткою водопостачання, каналізації, які повинні використовуватись всіма співвласниками житлового будинку. Нежитлові приміщення (№ з 1 по 7), загальною площею 140,8 кв. м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , входять до складу неподільного майна житлового комплексу та є технічними приміщеннями, а відтак вказане неподільне майно повинно перебувати в спільній сумісній власності співвласників багатоквартирного будинку, що не підлягає відчуженню. План проекту підвалу житлового будинку від 09 січня 1989 року є документом, який підтверджує той факт, що вказані приміщення є підвальними приміщеннями з моменту забудови та здачі житлового будинку АДРЕСА_1 в експлуатацію, який надалі був заселений жителями (співвласниками квартир), а також те, що спірні приміщення площею 140,8 кв. м є допоміжними, в яких проходять усі комунікації будинку (інженерні комунікації та технічні пристрої), а відповідно, є об`єктом спільної сумісної власності співвласників багатоквартирного будинку. В Акті державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта від 28 грудня 1989 року чітко визначено площа та кількість квартир, у тому числі і підземна частина, яка складається із об`єму в 597,3 кв. м та відсутності будівель соціальної сфери. Докази зворотнього у матеріалах справи відсутні. Оскільки підвальні приміщення (№ з 1 по 7) загальною площею 140,8 кв. м є допоміжними, в яких проходять усі комунікації будинку (інженерні комунікації та технічні пристрої), а відповідно, є об`єктом спільної сумісної власності співвласників багатоквартирного будинку, суд дійшов висновків, що такі допоміжні приміщення не можуть бути передані в оренду чи відчужені без згоди об`єднання співвласників багатоквартирного будинку.

01 липня 2021 року на підставі договору купівлі-продажу № 1246 право власності на спірне приміщення набуло ТОВ «Нерухомість-закон та порядок», яке 30 січня 2023 року продало його ОСОБА_4 ..

02 березня 2023 року ОСОБА_4 на підставі договору дарування № 103 подарувала вказане приміщення своїй дочці ОСОБА_1 ..

Відповідно до висновку за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи судового експерта відділу інженерно-технічних досліджень Волинського відділення Львівського НДІСЕ від 17 січня 2024 року № 3155 при наданих матеріалах, за умов, наведених в дослідницькій частині висновку експерта, та за результатами проведеного візуально-інструментального обстеженням приміщень підвалу: коридор (І) - 11,5 кв. м (відповідає приміщенню № 1 згідно технічного паспорта від 22 травня 2002 року); підвал (II) - 48,5 кв. м; (відповідає приміщенню № 3 згідно технічного паспорта від 22 травня 2002 року); підвал (LLVII) - 40,8 кв. м; (відповідає приміщенню № 6 згідно технічного паспорта від 22 травня 2002 року); підвал (LLVIII) – 51,1 кв. м, (відповідає приміщенню № 7 згідно технічного паспорта від 22 травня 2002 року) за адресою: АДРЕСА_1 наявні конструктивні елементи фундаменту – бетонні блоки. Разом з тим, наявні наступні інженерні мережі: інженерні мережі опалення; інженерні мережі водопостачання; інженерні мережі каналізації; інженерні мережі електропостачання.

Експерт зазначив, що при наданих матеріалах за умов, наведених в дослідницькій частині висновку експерта відповідно до роз`яснень нормативно-правових актів в галузі будівництва, зокрема, Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» та Державних будівельних норм ДБН В.2.2-15:2019 «Житлові будинки. Основні положення» приміщення підвалу: коридор (І) - 11,5м2; (відповідає приміщенню №1 згідно з технічним паспортом від 22 травня 2002 року); підвал (II) - 48,5м2; (відповідає приміщенню № 3 згідно технічного паспорта від 22 травня 2002 року); підвал (LLVII) - 40,8м2; (відповідає приміщенню № 6 згідно з технічним паспортом від 22 травня 2002 року); підвал (LLVIII) - 51,1м2, (відповідає приміщенню № 7 згідно з технічним паспортом від 22 травня 2002 року) за адресою: АДРЕСА_1 , є допоміжними приміщеннями.

З проектної документації по будинку (план проекту підвалу від 09 січня 1989 року; план поверхів будівлі літери А-9 – підвал від 05 лютого 1990 року; план підвалу – електроосвітлення та магістральні мережі; план підвалу з мережами опалення; план підвалу – мережі диспетчеризації; план підвалу з мережами водопостачання, каналізації; план підвалу - електропостачання та пристрої зв`язку) та матеріалів інвентаризаційної справи на нерухоме майно вбачається, що спірне приміщення позначене на «плані поверхів будівлі літери А-9 підвал» під № І – є коридором, а приміщення під № № ІІ, LLVII, LLVIII – є підвальними приміщеннями, з вказаних документів вбачається, що в цих приміщеннях розташовані інженерні мережі водопостачання, опалення та каналізації, лічильники.

Лінійні мережі внутрішньої зливової каналізації К2 від приймальної воронки на покрівлі через всі поверхи по стояку виводяться в зовнішню систему каналізації (колодязь № 3 - див. аркуші проекту 137-87-01-ВК) трубою діаметром 100 мм через зовнішню стіну приміщення № 4. Обладнання відсутнє, не передбачено проектом. Частина лінійної мережі господарчої каналізації К1 збирає стоки зі стояків каналізації трубою діаметром 100 мм і також виводить зібрані стоки через зовнішню стіну приміщення № 4 назовні в колодязь № 5. Обладнання відсутнє, не передбачено проектом. На момент огляду дане нежитлове приміщення не експлуатується, не підключене до мереж електро-, газо-, водопостачання, каналізації, опалення та інших внутрішньобудинкових мереж, перебуває в стані, що потребує ремонту.

З урахуванням висновків судової будівельно-технічної експертизи № 3155 від 17.01.2024, наявної в матеріалах справи технічної документації, обставин, встановлених у постанові Рівненського апеляційного господарського суду від 22.11.2016 у справі № 903/321/16, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірне підвальне приміщення за своїми технічними та юридичними характеристиками є допоміжним, в ньому знаходяться інженерні комунікації (інженерні мережі опалення; інженерні мережі водопостачання; інженерні мережі каналізації; інженерні мережі електропостачання), необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов і безпечної експлуатації квартир, без доступу до яких експлуатація житлового будинку є неможливою.

Разом із тим, у зв`язку із поданням відповідачем заяви про застосування позовної давності, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в позові з тих підстав, що про порушення свого права та особу, яка це право порушила, позивачу стало відомо саме 05.04.2016 під час приймання на свій баланс житлового будинку АДРЕСА_1 .

Підтвердженням цих обставин суд вважав також факт звернення позивача у травні 2016 року до Господарського суду Волинської області з позовом у справі № 903/321/16, де ОСОБА_3 була залучена у якості третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, як власник спірного майна.

Крім того, суд визнав, що зазначені позивачем причини пропуску строку позовної давності не є поважними, і такими, що спростовуються наявними у справі доказами.

Колегія суддів з висновками суду першої інстанції погоджується з огляду на таке.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Цивільне законодавство серед способів захисту речових прав виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку ст. ст. 387, 388 ЦК України (віндикаційний позов).

Віндикаційним позовом є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності індивідуально визначеного майна, до особи, яка ним заволоділа, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння.

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17.02.2016 у справі № 6-2407цс15).

У відповідності до ч. 2 ст. 382 ЦК України власникам квартир у багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

Положеннями ст. 369 ЦК України передбачено, що співвласники майна, що є у і спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи – носія порушеного права.

Позовна давність, як цивільно-правова категорія, наділена такими ознаками:

1) має юридичний склад;

2) позначає сплив строку;

3) має правоприпиняючий характер, оскільки припиняє право на позов у матеріальному розумінні (право на задоволення позову);

4) застосовується у випадках порушення цивільних прав та інтересів особи;

5) встановлюється щодо вимог, які мають майновий характер, і деяких нематеріальних благ, передбачених законом;

6) застосовується лише за ініціативою сторони спору.

Для спірних відносин застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (статті 256, 257 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти. Порівняльний аналіз понять «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Згідно з положеннями частини першої статті 261 ЦК України у визначенні початку перебігу строку позовної давності має значення не лише встановлення, коли саме особа, яка звертається за захистом свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу, довідалася про порушення цього права або про особу, яка його порушила, а й коли ця особа об`єктивно могла дізнатися про порушення цього права або про особу, яка його порушила.

Вищевказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 10/5026/995/2012.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року в справі № 914/3224/16).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України).

Частинами четвертою, п`ятою статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

За змістом наведених норм, якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення – захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України.

Водночас, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але, враховуючи право позивача згідно з приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причини пропуску позовної давності, саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин. Це також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести відсутність об`єктивних перешкод для своєчасного звернення позивача з вимогою про захист порушеного права.

Зазначені правові позиції Великої Палати Верховного Суду викладені в пункті 23.6 постанови від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц та в пунктах 61, 62 постанови від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17-ц.

Тлумачення частини п`ятої статті 261 ЦК України свідчить, що потрібно розрізняти початок перебігу позовної давності залежно від виду позовних вимог.

Статтею 92 ЦК України визначено, що дії органу або особи, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені у відносинах із третіми особами розглядаються як дії самої юридичної особи.

Отже, для юридичної особи, як сторони правочину (договору тощо) днем початку перебігу позовної давності слід вважати день вчинення правочину, оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права за цим правочином (постанова Верховного Суду від 11 лютого 2020 року у справі № 10/5026/995/2012).

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 22 листопада 2016 року в справі № 903/321/16 встановлено обставини, що є преюдиційними, встановлені відносно позивача та спірних приміщень і в силу вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України не доказуються при розгляді цієї справи.

21 липня 2015 року державним реєстратором було здійснено реєстрацію юридичної особи - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Арго Луцьк», номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців про проведення державної реєстрації 11981020000009052.

У відповідності до Статуту Об`єднання набуває статусу юридичної особи з моменту його державної реєстрації. Об`єднання відповідає за своїми зобов`язаннями коштами та майном об`єднання та може виступати позивачем та відповідачем в суді. Метою створення об`єднання є забезпечення захисту прав його членів та дотримання ними обов`язків щодо належного утримання та використання неподільного і загального майна комплексу. Відповідно до п. 2.2 Статуту, серед завдань та предмету діяльності об`єднання є забезпечення реалізації прав власників приміщень будинку на володіння та користування спільним майном членів об`єднання.

У зв`язку з тим, що спірні рішення та свідоцтва прийняті та видані стосовно майна, яке за своїми ознаками та правовим статусом є спільною власністю співвласників багатоквартирного будинку, а також те, що вказані підвальні приміщення, розташовані в житловому будинку, є допоміжними приміщеннями, пов`язаними з експлуатацією цього будинку, а тому згідно з ст. 11 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» підлягають передачі об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку.

05 квітня 2016 року було укладено акт приймання-передачі житлового будинку, відповідно до якого ТОВ «М.Ж.К.» передало, а ОСББ «Арго Луцьк» прийняло житловий будинок АДРЕСА_1 .

У п. 6 цього акту зазначається, що нежитлове приміщення з № 1 по № 7 загальною площею 140,8 кв. м належить ОСОБА_3 (договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 08.12.2006).

Отже, позивачу ще у квітні 2016 року стало відомо про вибуття з володіння співвласників багатоквартирного будинку спірного майна, і вже у цей же період ними було підготовлено звернення від імені мешканців житлового будинку АДРЕСА_1 до Луцької міської ради щодо повернення у власність мешканців підвальних приміщень №№ 1-7 загальною площею 140,8 кв. м.

Лише після створення ОСББ та передання йому житлового будинку за Актом від 05.04.2016 у такого об`єднання виникли права та обов`язки, покладені на нього статутом щодо управління переданим йому майном. Саме момент прийняття житлового будинку в своє управління є моментом інформування ОСББ про факт вибуття такого майна із володіння власників багатоквартирного будинку, що належить їм у порядку, встановленому ст. ст. 369, 382 ЦК України.

Аналогічного висновку дійшов і господарський апеляційний суд у вищезгаданій справі: «Отже, після створення ОСББ «Арго Луцьк», а зокрема, після передачі житлового будинку АДРЕСА_1 , позивачу стало відомо про відчуження підвальних (допоміжних) приміщень загальною площею 140,8 м кв. Отже, фактично із зазначенням документально інформації про продаж підвальних (допоміжних) приміщень загальною площею 140,8 м кв житлового будинку АДРЕСА_1 позивачу - ОСББ «Арго Луцьк» стало відомо 05.04.2016, тобто після прийому житлового будинку на баланс».

Дії ОСББ, спрямовані на захист права власності співвласників будинку шляхом скасування акта індивідуальної дії – розпорядження міського голови від 30.05.2002 року № 313-рр «Про приватизацію нежитлового підвального приміщення за адресою: АДРЕСА_1 », якими було відновлено право власності ОСББ на таке майно, однак не виключало необхідності вчинення об`єднанням подальших необхідних дій, пов`язаних із реалізацією цього судового рішення у визначеному законодавством порядку та контролем за майном, що перебуває в управління ОСББ.

Хоча законодавство і не вимагає державної реєстрації спільного майна багатоквартирного будинку, і відсутність такої реєстрації жодним чином не позбавляє співвласників їхньої власності та не обмежує їхніх прав на спільне майно, однак внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про права спільної сумісної власності власників багатоквартирного будинку сприяє додатковому захисту допоміжних приміщень (комор, підвалів, технічних поверхів) від протиправної приватизації.

Посилання в апеляційній скарзі на наявність в ОСББ безперешкодного доступу до спірного майна впродовж періоду існування спірних правовідносин – відхиляються апеляційним судом, оскільки наведене не виключає факту юридичного вибуття такого майна з володіння співвласників багатоквартирного будинку без достатньої на те правової підстави і не свідчить про поважність причини пропуску позовної давності для звернення до суду з цим позовом.

Крім того, посилання на документи, оформлені позивачем при проведенні у 2017 році капітального ремонту внутрішньобудинкових водопровідних мереж в будинку – відхиляються апеляційним судом, оскільки не підтверджують проведення таких робіт саме у спірних приміщеннях (№ з 1 по 7).

Оскільки право власності ОСББ «Агро Луцьк» на спірне майно було порушено в момент його вибуття з власності співвласників багатоквартирного будинку у володіння іншої особи (первинно – ФОП ОСОБА_5 , а пізніше ОСОБА_3 , про яку вже було зазначено в Акті від 05.04.2016 і про що ОСББ вже було відомо станом на день звернення до господарського суду з позовом у справі № 903/321/16), то початок перебігу позовної давності для позову, поданого на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли ОСББ «Агро Луцьк» довідалося або могло довідатися про порушення його права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття з власності співвласників багатоквартирного будинку у володіння іншої особи – у день приймання ОСББ «Агро Луцьк» житлового будинку згідно з актом від 05.04.2016.

Порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.

Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ні з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ні з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.

Тому, оскільки порушення прав позивача було предметом судового розгляду в іншій справі № 903/321/16, то позивачу було відомо про таке порушення ще на час звернення з позовом у тій справі, а саме з дня приймання ОСББ житлового будинку 05.04.2016.

Отже висновок суду першої інстанції є правильним та повністю узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 листопада 2019 року в справі № 914/3224/16.

Посилання в апеляційній скарзі на неврахування судом першої інстанції окремої думки судді Верховного Суду у цій справі після перегляду її судом касаційної інстанції – відхиляються апеляційним судом, оскільки станом на тепер відсутнє відступлення Великою Палатою Верховного Суду від висновків про застосування норм матеріального права, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року в справі № 914/3224/16, а викладена в окремій думці позиція судді Верховного Суду не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції судом апеляційної інстанції у порядку, визначеному ст. ст. 376 – 378 ЦПК України.

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Висновки суду першої інстанції ґрунтуються на об`єктивно встановлених фактичних обставинах справи, яким судом надано належну правову оцінку, правильно застосовані норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, судом під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеними обставинами страви та не містять встановлених законом підстав для скасування рішення суду, ухваленого з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підставою для скасування додаткового рішення суду від 19 травня 2026 року позивач зазначає лише те, що це додаткове рішення є похідним від основного рішення, його невід`ємною частиною, а тому підлягає скасуванню у разі скасування основного рішення.

Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду від 21.04.2026, то відсутні підстави для скасування і додаткового рішення суду від 19.05.2026 із наведеного в апеляційній скарзі обґрунтування.

Щодо заяви відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн в суді апеляційної інстанції, то апеляційний суд доходить висновку про часткове задоволення заяви, а саме – у розмірі 14 000 грн.

При цьому виключенню підлягають витрати:

- у розмірі 4 000 грн за ознайомлення зі змістом апеляційної скарги позивача, оскільки така послуга є фактично складовою підготовки та подання відзиву на апеляційну скаргу;

- у розмірі 2 000 грн за підготовку та подання заяви про скасування забезпечення позову, яку ухвалою Волинського апеляційного суду від 15.07.2026 повернуто без розгляду.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу позивача Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Арго Луцьк» залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 квітня 2026 року та додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 травня 2026 року залишити без змін.

Стягнути з Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Арго Луцьк» на користь ОСОБА_1 14 000 (чотирнадцять тисяч) грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий – суддя

Судді