Постанова від 18 травня 2026 р. у справі №523/17251/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/3059/26

Справа № 523/17251/25

Головуючий у першій інстанції Малиновський О. М.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.05.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Лозко Ю.П.,

суддів: Карташова О.Ю., Кострицького В.В.,

за участю секретаря судового засідання - Шахової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2025 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів,

встановив:

У серпні 2025 року позивачка ОСОБА_2 звернулась до суду з вказаним вище позовом у якому просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щомісячно, у розмірі 1/2 в заробітку (доходу), до досягнення старшою дитиною повноліття.

Позов обґрунтовано тим, що з 05.08.2015 року по 15.08.2025 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ..

На час звернення до суду із цим позовом сторони проживають окремо, малолітні діти проживають разом із позивачкою, відповідач матеріальної допомоги в утриманні дітей не надає.

Рішенням Пересипського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2025 року вказаний вище позов задоволено частково. Стягнуто аліменти з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щомісячно, в розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходів), проте не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 21.08.2025 року до досягнення ОСОБА_1 повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_3 , після, продовжити стягнення на утримання ОСОБА_1 , по 1/6 частині, до її повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_4 . Вирішено питання щодо судових витрат.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на ненадання позивачкою доказів того, що діти сторін проживають із нею, просить скасувати рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 .

Учасники справи у судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи суду не подавали, що відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду відповідає вказаним вимогам.

Ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що діти сторін проживають разом із позивачкою, при цьому урахував приписи частини другої статті 183 СК України, якою передбачено стягнення аліментів на двох і більше дітей в розмірі єдиної частки, а також сталу судову практику щодо стягнення частки на двох дітей, суд першої інстанції виснував, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, шляхом стягнення з відповідача, щомісячно, аліментів на утримання дітей в розмірі 1/3 частини від його доходу (заробітку), проте не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Апеляційний суд погоджується вказаними висновками суду, з огляду на таке.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Статтею 181 ЦПК України передбачені способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину які визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Судом встановлені та матеріалами справи підтверджуються такі факти і обставини справи. З 05.08.2015 року по 15.08.2025 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якогомають малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Щодо доводів апеляційної скарги про ненадання позивачкою доказів того, що діти проживають разом із нею, апеляційний зауважує про таке.

Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини (постанови Верховного Суду від 29 серпня 2024 року в справі N 759/14761/22, від 19 грудня 2022 року в справі N 643/3223/21 та ін.).

Отже, обов`язковою умовою для стягнення аліментів на користь одного з батьків є проживання з нею чи з ним самої дитини, на яку власне і стягуються аліменти (див. постанову Верховного Суду від 22 листопада 2022 року в справі N 188/1029/19).

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.

Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16-ц.

Відповідно до ч. 6 ст. 24 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Апеляційний суд зауважує, що заперечуючи проти позовних вимог, а саме щодо наявності у позивачки ОСОБА_2 права на звернення до суду із таким позовом, скаржник не зазначає на не надає жодних доказів того, що малолітні діти сторін проживають разом з ним та перебувають на його утриманні.

Відхиляючи посилання скаржника на існування між сторонами спору щодо місця проживання дітей, який вирішується у судовому порядку, як такі, що не впливають на вирішення цієї справи по суті, апеляційний суд зауважує про таке.

Так, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України).

Водночас Верховний Суд неодноразово наголошував, що під час вирішення справ, що стосується прав та інтересів дітей, суди повинні керуватися найкращими інтересами дитини, які, незважаючи на необхідність забезпечення балансу між інтересами дитини та сторін у справі, мають пріоритет над інтересами батьків.

Стягнення аліментів на дитину є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Отже, відповідно до сталої практики Верховного Суду, право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів на дитину має той з батьків, з ким фактично проживає дитина (див. постанову від 25 листопада 2022 року в справі N 521/5667/21), тобто суд не ставить це в залежність від попереднього вирішення спору про місце проживання дитини.

Враховуючи наведене, незважаючи на те, що між сторонами може існувати спір про визначення місця проживання дитини, до моменту його вирішення дитина за жодних обставин не може бути позбавлена належних засобів для існування, оскільки її право на гідне життя, розвиток і забезпечення базових потреб є безумовним та підлягає першочерговому захисту. Обов`язок утримання дитини має пріоритетний характер і не може бути поставлений під сумнів або обмежений.

Викладене узгоджується із правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 16.04.2026 року у справі № 314/5990/24.

Окремо апеляційний суд зауважує, що звернення ОСОБА_2 до суду із позовом до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дітей свідчить лише про наявність між сторонам спору щодо вказаного предмету та не спростовує факту проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із ОСОБА_2 на день звернення до суду із позовом про стягнення аліментів з ОСОБА_1 .

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бюрг та інші проти Франції" (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гору проти Греції" №2) [ВП], § 41" (Gorou v. Greece no.2).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (SeryavinandOthers v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 .

Порушень судом норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, чи стали підставою для обов`язкового скасування оскаржуваного рішення апеляційним судом не встановлено.

Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення судом справи.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення, з мотивів наведених у апеляційній скарзі.

У відповідності ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 21 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.

Головуючий Ю.П. Лозко

Судді О.Ю. Карташов

В.В. Кострицький