Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №545/4410/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 545/4410/25 Номер провадження 22-ц/814/2492/26Головуючий у 1-й інстанції Литвин В. В. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Одринської Т.В.,

суддів: Панченка О.О., Пікуля В.П.,

за участю секретаря: Сальної Н.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Полтава цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа фінанс» про визнання договору факторингу договором цесії; визнання договору факторингу нікчемним; скасування відсотків, пені та штрафів за кредитним договором; перерахування та визначення суми, що підлягає сплаті за кредитним договором; зобов`язання вчинити дії

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 24 лютого 2026 року,

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» звернулось до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 43 343,99 грн. за договором про надання споживчого кредиту.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов`язань щодо повернення коштів за договором споживчого кредиту № 1820546 від 08.10.2024, укладеним між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ОСОБА_1 . Кредит надано в сумі 12900,00 грн строком на 360 днів, стандартна процентна ставка – 1% в день.

29.04.2025 між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» і позивачем укладено договір факторингу № 01.02-09/25, на підставі якого право вимоги за договором споживчого кредиту № 1820546 від 08.10.2024 перейшло до позивача.

У зв`язку з наведеним, позивач просив стягнути з відповідача 43 343,99 грн боргу, що складається з 12 899,99 грн заборгованості за тілом кредиту, 23 994,00 грн - заборгованості за відсотками, 6 450,00 грн - пені, а також судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2422,40 грн.

У листопаді 2025 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа фінанс», у якій просить суд визнати договір факторингу № 01.02-09/25 від 29.04.2025 договором цесії; визнати договір факторингу № 01.02-09/25 від 29.04.2025 нікчемним; скасувати відсотки, пеню та штрафи, нараховані за кредитним договором № 1820546 від 08.10.2024; перерахувати та визначити суму, що підлягає сплаті за кредитним договором № 1820546 від 08.10.2024 з урахуванням пільг, передбачених ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; зобов`язати належного кредитора вчинити дії, зокрема, надати реквізити рахунку для сплати тіла кредиту за кредитним договором та після сплати тіла кредиту надати позивачу за зустрічним позовом довідку про відсутність заборгованості за кредитним договором.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що кредитний договір позивач за зустрічним позовом уклав з первісним кредитором в тяжких для нього умовах (під час хвороби), крім того, його не було письмово повідомлено про зміну кредитора, а відсотки, штрафи і пеня нараховані первісним кредитором і позивачем неправомірно, з порушенням положень ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки відповідач є військовослужбовцем. Спірний договір факторингу не містить істотних умов, визначених чинним законодавством для договорів факторингу, тому є нікчемним. З наведених підстав просив позовні вимоги за зустрічним позовом задовольнити з урахуванням передбачених чинним законодавством пільг для позивача за зустрічним позовом як військовослужбовця.

Рішенням Чутівського районного суду Полтавської області від 24 лютого 2026 року Ппервісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа фінанс» до ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа фінанс» заборгованість за договором споживчого кредиту № 1820546 від 08.10.2024 в сумі 36 893,99 грн.

Судові витрати (судовий збір) Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа фінанс» в сумі 2 061,95 грн компенсувано за рахунок Державного бюджету України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

В задоволенні іншої частини первісного позову – відмовлено.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа фінанс» - відмовлено повністю.

Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 . Вважає рішення районного суду таким, що підлягає скасуванню, оскільки при його винесенні були порушені норми матеріального та процесуального права, не досліджені всі обставини справи в їх сукупності.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що вказаний договір, був вчинений відповідачем під впливом тяжкої обставини, а саме – хвороби і на вкрай невигідних умовах, для останнього.

Зауважує, що при розгляді справи в районному суді наголошував, що не мав та не має можливості сплачувати відсотки за кредитом у зв`язку з хворобою.

Також зазначає, що втратив контакти про кредитодавця, кредити, які зберігалися у нього в телефоні, а від кредитора йому не надходило жодних повідомлень з контактами через які б він міг з ним зв`язатися.

Зауважує, що районний суд не звернув уваги на те, що представник первісного позивача жодного разу не з`явився в судове засідання та жодного разу не подав належним чином клопотання про розгляд справи без його участі, що є підставою для залишення позову без розгляду

Вказує на те, що районний суд визнавши факт його служби у лавах Збройний Сил України, проігнорував вимоги законодавства в частині нарахувань відсотків та вимоги законодавства, щодо скасування нарахувань відсотків для військовослужбовців.

Наголошує на тому, що він був призваний на військову службу до лав Збройних Сил України за призовом під час мобілізації та являюся військовослужбовцем й на даний час та бере безпосередню участь у заходах, необхідних для оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Зазначає, що районний суд не врахував положення визначені пунктом 15 статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та не застосував встановлені законодавством пільги, а саме: звільнення від сплати відсотків за користування кредитом; звільнення від сплати штрафів/пені за несвоєчасну сплату платежів по кредиту.

Вважає, що сума, що підлягає стягненню за Договором №1820546 від 08.10.2024 становить 12899,99 грн, тобто лише тіло кредиту, а нарахована позивачем всупереч законодавству заборгованість порушує його право, як військовослужбовця на пільги.

Крім того, скаржник вказує на те, що він не був письмово повідомлений про заміну кредитора у вказаному зобов`язанні.

Також звертає увагу суду на те, що суд першої інстанції не застосував положення ЗУ «Про споживче кредитування» та ЗУ «Про захист прав споживачів», оскільки з березня 2024 року діють жорсткі норми, що забороняють нараховувати відсотки понад 1% на день.

Звертає увагу суду на те, що відмовляючи в зустрічному позові, районний суд не дослідив та не розглянув позовну вимогу про визнання Договору факторингу № 01.02-09/25 від 29.04.2025 року укладений між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ТОВ «СВЕА ФІНАНС», предметом якого було відступлення прав вимоги за кредитним договором №1820546 від 08.10.2024.

Крім того, залишив поза увагою позовну вимогу про визнання Договору факторингу № 01.02-09/25 від 29.04.2025 року укладений між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» та ТОВ «СВЕА ФІНАНС», предметом якого було відступлення прав вимоги за кредитним договором №1820546 від 08.10.2024 нікчемним у зв`язку з відсутністю істотних умов договору факторингу.

Просив, рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості за відсотками за кредитним договором №1820546 від 08.10.2024, в розмірі 23 994,00 грн скасувати, ухвалити нове, яким відмовити в цій частині. Зустрічні позовні вимоги – задовольнити.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлені строки не надходив. Відповідно до ч. 3ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» і відповідачем 08.10.2024 укладено договір про надання споживчого кредиту № 1820546 (далі також – Кредитний договір), згідно з умовами якого товариство надало відповідачу кредит у розмірі 12900,00 грн на строк 360 днів, відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом у терміни, встановлені договором, та виконати інші зобов`язання у повному обсязі, на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. Кредитний договір підписано відповідачем з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Пунктом 1.3. Кредитного договору встановлено, що кредит надається строком на 360 днів з періодичністю платежів зі сплати процентів – кожні 30 днів. Детальні терміни (дати) повернення кредиту визначені в Графіку платежів (додаток № 1 до договору).

Відповідно до п. 1.5.1. Кредитного договору стандартна процентна ставка становить 1% в день та застосовується у межах строку кредиту, визначеного п. 1.3. договору.

Згідно з п. 2.1. Кредитного договорукошти кредиту надаються у безготівковій формі шляхом їх перерахування на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача № НОМЕР_1 .

Товариство свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме - надало відповідачу грошові кошти в сумі 12 900,00 грн. шляхом безготівкового перерахування коштів та зарахування на картку № НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою ТОВ «Пейтек» від 08.05.2025(а.с.47). Обставина отримання кредитних коштів не заперечується відповідачем.

Відповідач, у свою чергу, умови Кредитного договору не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 43 343,99 грн, у тому числі за тілом кредиту –12 899,99 грн, за процентами – 23 994,00 грн та за пенею - 6 450,00 грн, що підтверджується наданим розрахунком первісного кредитора, здійсненим станом на 29.04.2025 за період 08.10.2024 – 29.04.2025(а.с. 44-46).

На підставі договору факторингу № 01.02-09/25 від 29.04.2025 (а.с. 48-62), укладеного між ТОВ «Селфі кредит» і позивачем, позивач набув право грошової вимоги до відповідача за договором споживчого кредиту № 1820546 від 08.10.2024.

Виконання сторонами договору факторингу та, відповідно, перехід права вимоги за кредитним договором до позивача підтверджується платіжною інструкцією кредитового переказу коштів № 10049 від 30.04.2025 (а.с. 59) та витягом з Реєстру боржників до договору факторингу від 29.04.2025 № 01.02-09/25 (а.с. 60-62).

Задовольняючи первісний позов частково, районний суд виходив з того, що позивачем доведено як факт укладання спірного договору так і невиконання відповідачем кредитного зобов`язання, однак керуючись нормами п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України звільнив позичальника від сплати неустойки (штрафу, пені) у розмірі 6450,00 грн.

Окрім того, відмовляючи в задоволенні зустрічного позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем за зустрічним позовом заявлено, зокрема, вимоги про визнання договору факторингу № 01.02-09/25 від 29.04.2025, укладеного між ТОВ «Селфі кредит» (первісний кредитор) і ТОВ «Свеа фінанс», договором цесії та визнання вказаного договору факторингу нікчемним. Однак, позивач за зустрічним позовом не є стороною спірного договору факторингу, а відповідачем за зустрічним позовом ним визначено лише ТОВ «Свеа фінанс», тобто одну сторону спірного договору.

Таким чином, суд першої інстанції відмовляючи в задоволені зустрічного позову, дійшов висновку, що позивачем був пред`явлений позов до неналежного складу відповідачів.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.

Щодо первісного позову

За змістом ст.ст.626,628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1ст. 638 ЦК України в становлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Частиною 1статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

При цьому, в ч. 1ст. 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно з частиною 2 статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно з частиною 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як встановлено судом першої інстанції, 08.10.2024 між ТОВ «СЕЛФІ КРЕДИТ» і відповідачем укладено договір про надання споживчого кредиту № 1820546, згідно з умовами якого товариство надало відповідачу кредит у розмірі 12900,00 грн на строк 360 днів, відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом у терміни, встановлені договором, та виконати інші зобов`язання у повному обсязі, на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. Кредитний договір підписано відповідачем з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Рішення суду у частині укладення договору, отримання коштів та стягнення пені не оскаржується, а тому відповідно до приписів ст.367 ЦПК України його законність і обґрунтованість апеляційним судом не перевіряється.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право набуло статус нового кредитора. Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Вимоги до договору про надання фінансових послуг передбачені у статті 6 Закону № 2664-III.

Так, за змістом частини першої статті 6 Закону № 2664-III договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

Згідно із положеннями ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 6 ст. 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

За змістом ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так, виходячи із змісту долученого позивачем договору факторингу, факт виконання умов договору-факторингу № 01.02-09/25 від 29.04.2025 року між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «Свеа Фінанс», відповідно до умов якого до останнього перейшло право вимоги за первинними кредитними договорами, у тому числі і до відповідача за кредитним договором № 1820546, підтверджується витягом з реєстру боржників, актом приймання-передачі документації, актом повернення права вимоги до Договору факторингу № 01.02-09/25 від 29.04.202 року, платіжною інструкцією №10049 від 30.04.2025.

25.03.2024 року рішенням єдиного учасника № 1 ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» змінило свою назву на ТОВ "СВЕА ФІНАНС".

Вказане свідчить про беззаперечний факт набуття ТОВ «СВЕА ФІНАНС» права вимоги до відповідача за кредитним договором.

Доводи апеляційної скарги щодо неповідомлення відповідача про заміну кредитора не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 516 ЦК України неповідомлення боржника про заміну кредитора не припиняє зобов`язання та не звільняє боржника від обов`язку виконати кредитний договір.

Щодо нарахування відсотків та застосування п.15 ст.14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Підписуючи кредитний договір № 1820546 від 08.10.2024, сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину: суми кредиту, строку кредитування, розміру та порядку нарахування процентів, порядку здійснення розрахунків.

Доводи скаржника про те, що він був укладений під впливом тяжкої обставини, а саме –хвороби і на вкрай невигідних умовах, для останнього, свого підтвердження в матеріалах справи не знайшли.

Медичні виписки, електронні направлення, на які посилається відповідач, не можуть бути безумовною підставою для визнання договору недійсним.

Таким чином, підстав та обов`язкових умов для застосування ст. 233 ЦК України колегія суддів не вбачає.

Пунктом 1.3. Кредитного договору встановлено, що кредит надається строком на 360 днів з періодичністю платежів зі сплати процентів – кожні 30 днів. Детальні терміни (дати) повернення кредиту визначені в Графіку платежів (додаток № 1 до договору).

Відповідно до п. 1.5.1. Кредитного договору стандартна процентна ставка становить 1% в день та застосовується у межах строку кредиту, визначеного п. 1.3. договору.

Згідно з п. 2.1. Кредитного договорукошти кредиту надаються у безготівковій формі шляхом їх перерахування на рахунок споживача, включаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача № НОМЕР_1 .

Отже, суд першої інстанції вірно встановив, що не заперечується самим відповідачем, факт укладення між договору споживчого кредиту № 1820546 від 08.10.2024, факт отримання відповідачем кредитних коштів у сумі 12 900 грн, а також факт невиконання ним зобов`язань щодо повернення кредиту та сплати процентів.

Разом з тим, доводи апеляційної скарги про залишення первісного позову без розгляду у зв`язку з неявкою представника позивача в судові засідання, спростовуються матеріалами справи, оскільки позивач при поданні позовної заяви заявив клопотання про розгляд справи без участі його представника (а.с. 7).

За таких обставин, неявка представника позивача не перешкоджала розгляду справи по суті та не утворювала підстав для залишення позову без розгляду.

Розгляд справи за відсутності представника позивача був правомірним, оскільки останній у позовній заяві просив розглянути справу без його участі.

Доводи апеляційної скарги в тій частині, що при розгляді справи в районному суді скаржник наголошував на тому, що не мав та не має можливості сплачувати відсотки за кредитом у зв`язку з хворобою, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки погіршення стану здоров`я чи фінансового становища не звільняє боржника від виконання взятих на себе зобов`язань.

Крім того, в разі виникнення ускладнень з виплатою кредиту відповідач не був позбавлений права та мав можливість звернутися до кредитора з заявою про реструктуризацію заборгованості, надання "кредитних канікул" або іншими варіантами досудового врегулювання вказаного питання, чого ним зроблено не було.

Наведені аргументи в апеляційній скарзі про неправомірність стягнення процентів у зв`язку зі статусом військовослужбовця є необґрунтовани, оскільки під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач не надав належних і допустимих доказів того, що на момент укладення кредитного договору № 1820546 від 08.10.2024або у період, за який здійснено нарахування процентів, він мав статус особи, на яку поширюється дія ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України саме відповідач був зобов`язаний довести обставини, на які він посилався як на підставу своїх заперечень.

Судова колегія звертає увагу на те, що в матеріалах справи міститься довідка командира військової частини НОМЕР_2 № 5100/1/15/6910 від 01.11.2025, відповідно до якої ОСОБА_1 на момент видачі цієї довідки перебував на військовій службі.

Однак, зазначена довідка не містить відомостей про дату призову, дату зарахування до списків особового складу військової частини чи інші дані, які б давали змогу встановити, що на момент укладення кредитного договору № 1820546 від 08.10.2024 або протягом періоду нарахування процентів за користування кредитом з 08.10.2024 по 29.04.2025, відповідач мав статус військовослужбовця, на якого могла б поширюється дія ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Отже, наявність доказів проходження військової служби станом на момент розгляду справи сама по собі не підтверджує наявності відповідного статусу саме на момент укладення кредитного договору та протягом періоду нарахування процентів.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано стягнув заборгованість за процентами, оскільки відповідач не довів наявність передбачених законом підстав для звільнення його від їх нарахування та сплати саме за період з 08.10.2024 по 29.04.2025.

Щодо застосування ЗУ «Про споживче кредитування» та «Захист прав споживачів», колегія суддів зазначає, що наданий позивачем розрахунок процентів за користування кредитом відповідає як умовам кредитного договору так і положенням чинного законодавства.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку стягнувши з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 1820546 від 08.10.2024 у розмірі 36893,99 грн, з яких: 12899,99 грн – заборгованість за тілом кредиту та 23994,00 грн – заборгованість за процентами за користування кредитом.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди скаржника з оцінкою доказів та правовими висновками суду першої інстанції, не містять обставин, які б свідчили про неправильне застосування судом норм матеріального права або порушення норм процесуального права, що призвело чи могло призвести до неправильного вирішення справи в частині висновку суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог за первісним позовом.

Щодо зустрічного позову.

У справі, яка переглядається, суд встановив, що між ТОВ «Селфі кредит» (первісний кредитор) і ТОВ «Свеа фінанс» (відповідач за зустрічним позовом) укладено договір факторингу № 01.02-09/25 від 29.04.2025 (а.с. 48-62), на підставі якого ТОВ «Свеа фінанс» набуло право грошової вимоги до відповідача за договором споживчого кредиту № 1820546 від 08.10.2024. Цей договір факторингу оскаржено позивачем за зустрічним позовом.

Однак, як на час пред`явлення зустрічного позову ОСОБА_1 , так і під час розгляду справи судом, ТОВ «Селфі кредит», яке є стороною оспорюваного правочину, не було залучене до участі у справі.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем за зустрічним позовом пред`явлено позов до неналежного складу відповідачів.

Отже, районний суд, враховуючи те, що неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача як сторони оспорюваного договору факторингу, одночасно не вирішивши питання про обов`язки іншої сторони такого договору, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом щодо визнання договору факторингу № 01.02-09/25 від 29.04.2025 договором цесії та визнання його нікчемним.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком виходячи з наступного.

Суд при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (ст. 48 ЦПК України).

У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.

У постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року у справі №300/808/19 зазначено, що якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли не можливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (постанова Верховного Суду від 26 січня 2022 року в справі № 457/726/17. Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові.

З наведених обставин вбачається, що позивачем за зустрічним позовом заявлені вимоги до відповідача ТОВ «Свеа Фінанс».

При цьому, в прохальній частині ОСОБА_1 просить визнати договір факторингу №01.02-09/25 від 29.04.2042 укладений між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «Свеа Фінанс», предметом якого було відступлення права за кредитним договором №1820546 від 08.10.2024 договором цесії; визнати договір факторингу №01.02-09/25 від 29.04.2024 кладений між ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «Свеа Фінанс», предметом якого було відступлення права за кредитним договором №1820546 від 08.10.2024 нікчемним у зв`язку з відсутністю істотних умов договору факторингу.

З матеріалів справи вбачається, що на час пред`явлення зустрічного позову та в ході розгляду справи, позивач за первісним позовом клопотання про залучення ТОВ «Селфі Кредит» до участі в справі як співвідповідача не заявляв.

Виходячи з вимог процесуального закону, саме позивач визначає склад учасників справи, і підстави позову. А суд, діючи в межах диспозитивності, розглядає справу в межах заявлених позивачем вимог.

Належним суб`єктним складом відповідачів є склад відповідачів, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи не визнаного матеріального правовідношення.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні зустрічного позову щодо оспорення договору факторингу, оскільки ОСОБА_1 не було залучено до участі у справі ТОВ «Селфі кредит», яке є стороною оспорюваного правочину.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про неналежний склад відповідачів за відповідними вимогами і відмову в задоволенні зустрічного позову.

Колегія суддів зазначає, що інші доводи, які викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці.

Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.

Виходячи з викладеного, судова колегія дійшла висновку про те, що судом першої інстанції з`ясовано всі обставини та надано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які б могли призвести до зміни чи скасування рішення місцевого суду, апеляційним судом не встановлено.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи немає.

Керуючись ст.ст. 367,374,375, 383 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Чутівського районного суду Полтавської області від 24 лютого 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 28 липня 2026 року.

Головуючий Т.В. Одринська

Судді: О.О. Панченко

В.П. Пікуль