Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №545/1990/21 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 545/1990/21 Номер провадження 22-ц/814/1020/26Головуючий у 1-й інстанції Путря О.Г. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Одринської Т.В.,

суддів Панченка О.О., Пікуля В.П.,

за участю секретаря Сальної Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за позовом Коломацької сільської ради Полтавського району Полтавської області до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Ярошенко Світлани Миколаївни на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 26 вересня 2025 року,

В С Т А Н О В И В :

У червні 2026 року позивач звернувся до суду першої інстанції із вказаним позовом, у якому просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Коломацької сільської ради Полтавського району Полтавської області безпідставно збережені кошти в розмірі 884 088, 14 грн. та понесені витрати на сплату судового збору.

В обґрунтування вказав, що відповідач ОСОБА_2 незаконно користується земельною ділянкою загальною площею 0,6920 га без правовстановлюючих документів, чим завдав шкоду позивачу - Коломацькій територіальній громаді. Зазначає, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №87054692 ОСОБА_1 на праві приватної власності належать нежитлові будівлі (будівля автопарку, пожежне депо –диспетчерська, площею 533,7 кв.м та 98, 3 кв.м) за адресою: АДРЕСА_1 . Однак, земельна ділянка, на якій розташовані вищезазначені об`єкти нерухомого майна, не є його приватною власністю, а є власністю Коломацької територіальної громади. Незважаючи на це, відповідач, не вчинив жодних дій для укладення договору оренди земельної ділянки з власником землі (хоча Коломацька сільська рада декілька разів пропонувала це зробити) та продовжує користуватися земельною ділянкою без правовстановлюючих документів. Вказує, що на даний час жодне речове право за відповідачем на земельну ділянку, що розташована під об`єктами нерухомості, які належать останньому на праві власності, не зареєстровано, земельна ділянка використовується без достатніх правових підстав, чим порушуються вимоги ст.1212 ЦК України.

Посилається на те, що ОСОБА_2 , як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки - Коломацької сільської ради, зберіг у себе кошти, які мав би заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України. Таким чином, відповідачем заподіяно шкоду законним правам та інтересам Коломацької територіальної громади на суму 884 088, 14 грн.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 26 вересня 2025 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Коломацької сільської ради Полтавського району Полтавської області безпідставно збережені кошти в розмірі 884 088 гривень 14 копійок.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Коломацької сільської ради Полтавського району понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 13 262 гривні.

Рішення суду мотивовано обґрунтованістю позовних вимог.

Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржила представник ОСОБА_1 – адвокат Ярошенко Світлана Миколаївна, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, просила скасувати рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

В обгрунтування апеляційної скарги вказувала, що судом не враховано активні дії відповідача щодо оформлення речового права на земельну ділянку та наявні судові рішення, якими встановлено факт бездіяльності Коломацької сільської ради Полтавського району Полтавської області щодо розгляду клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,692 га.

Вказувала, що судом не взято до уваги що в Акті обстеження стану та використання земельної ділянки від 18.12.2020, не міститься жодних геодезичних вимірів, планів, схем, фотоматеріалів або інших технічних доказів, які підтверджують, що Відповідач користувався саме 0,6920 га.

Витяг з Державного реєстру речових прав підтверджує наявність об`єктів нерухомості, проте не визначає меж фактичного користування земельною ділянкою. Судом не надано мотивів, чому саме ця площа була визнана такою, що знаходиться у фактичному користуванні відповідача.

Також посилалась на те, що суд безпідставно визнав доведеним факт користування земельною ділянкою та неповно з`ясував обставини справи, оскільки позивач не виконав ухвалу суду про надання документів щодо землекористування за 2000–2017 роки, а його представник у судовому засіданні не заперечував факт безоплатного користування нею.

Зазначала, що позивач не обґрунтував ставку оренди в 8%, за відсутності рішення сесії про встановлення такої ставки відсутні, хоча ставка земельного податку для цієї категорії земель протягом 2018–2021 років становила лише 1%.

Суд залишив поза увагою порушення порядку проведення розгляду питання щодо визначення розміру збитків та строків позовної давності.

Від Коломацької сільської ради Полтавського району Полтавської області надійшов відзив, у якому просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення – без змін.

Відзив обгрунтовано тим, що апеляційна скарга не містить обґрунтування із зазначенням того, у чому полягає незаконність чи необґрунтованість судового рішення. Зміст апеляційної скарги зводиться до суб`єктивних суджень, не містить обґрунтувань, що підтверджуються будь-якими доказами.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №87054692 ОСОБА_1 на праві приватної власності належать нежитлові будівлі (будівля автопарку, пожежне депо - диспечерська) площею 533,7 кв.м та 98,3 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі рішення Полтавського районного суду Полтавської області по справі №545/715/17 (т.1, а.с.12).

Згідно з актом обстеження стану та використання земельної ділянки від 18.12.2020 року, земельна ділянка, площею 6920 м2 (кадастровий номер 5324082701:01:001:0280), категорія земель: землі сільськогосподарського призначення, має цільове призначення: іншого сільськогосподарського призначення. Встановлено, що фактичним користувачем даної земельної ділянки є ОСОБА_2 , так як на ділянці знаходяться вищезазначені нежитлові будівлі, що перебувють у його власності, відповідно копії Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, який ОСОБА_2 надав до Коломацької сільської ради (т.1, а.с. 13-15).

Земельною ділянкою ОСОБА_1 користується згідно Витягу з державного реєстру прав на нерухоме майно з травня 2017 року (дата державної реєстрації 11.05.2017року (т.1, а.с. 12).

Між позивачем Коломацькою сільської ради та відповідачем ОСОБА_1 договір оренди земельної ділянки не укладено.

Відповідно до Акту про визначення розміру збитків, заподіяних територіальній громаді внаслідок порушення земельного законодавства, визначено розмір збитків, що підлягають відшкодуванню за використання відповідачем ОСОБА_3 земельної ділянки в АДРЕСА_1 та складають 884 088, 14 грн (т.1, а.с. 16). Рішенням третьої (позачергової) сесії Коломацької сільської ради Полтавського району від 24 грудня 2020року б/№ затверджено відповідний акт (т.1, а.с. 17).

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив з того, що відповідач ОСОБА_1 , будучи фактичним користувачем земельної ділянки, без достатньої правової підстави за рахунок Коломацької сільської ради, як власника цієї ділянки, зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею.

Місцевий суд прийшов до висновку, що ОСОБА_1 зобов`язаний повернути безпідставно збережені кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно частини « б » п. 1 ст. 33 ЗУ « Про місцеве самоврядування в Україні » органам місцевого самоврядування делеговано повноваження здійснювати контроль за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель .

Відповідно до статті 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є: а)громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт «в» частини першої статті 96 ЗК України).

Згідно ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до ст.125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

За змістом ст.126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та нерухоме майно та їх обтяжень.

В частині першій та другій статті 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав.

Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Відповідно до правового висновку, зробленого Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 23.05.2018 по справі №629/4628/16-ц (провадження 14-77 цс18), від 20 вересня 2018 року в справі № 925/230/17 (провадження № 12-188гс18), до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладення договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 червня 2021 року в справі №200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давнього Риму (лат. superficiessolocedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15 грудня 2021 року в справі № 924/856/20.

Положення глави 15, ст. 125 ЗК України, ст. 1212 ЦК України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року в справі № 629/4628/16 (провадження № 14-77цс18), від 20 листопада 2018 року в справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18), від 13 лютого 2019 року в справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19), у постановах Верховного Суду від 14 січня 2019 року в справі № 912/1188/17, від 21 січня 2019 року в справі №902/794/17, від 04 лютого 2019 року в справі № 922/3409/17, від 12 березня 2019 року в справі № 916/2948/17, від 16 листопада 2022 року в справі № 922/519/20.

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 ЦК України.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, суд не врахував спроби відповідача оформити землю та судові рішення про визнання бездіяльності сільської ради щодо розгляду його клопотань.

Наявність судових рішень про зобов`язання розглянути клопотання або встановлення факту бездіяльності органу місцевого самоврядування не звільняє власника нерухомості від обов`язку платити за користування землею.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. До моменту офіційного оформлення права оренди та внесення плати за землю особа, яка фактично володіє нерухомістю на чужій земельній ділянці, є такою, що зберегла у себе кошти, орендну плату, які підлягають поверненню власнику землі на підставі ст. 1212 ЦК України.

Оскарження бездіяльності ради не є підставою для безоплатного користування комунальною власністю.

Щодо недоведеності площі фактичного користування 0,6920 га та відсутності геодезичних вимірів в акті обстеження, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі, ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України, у разі набуття права власності на будівлю чи споруду, до набувача переходить право на земельну ділянку, на якій вони розміщені, в тих самих межах та обсязі, які були у попереднього землекористувача, або на всю сформовану під цими об`єктами ділянку.

Відповідач володіє нежитловими будівлями, а саме: автопарк, пожежне депо – диспетчерська, загальною площею понад 632 кв.м.

Визначена площа земельної ділянки з кадастровим номером 5324082701:01:001:0280 у розмірі 0,6920 га зазначена у позові, відповідає матеріалам справи.

Оскільки нежитлові будівлі відповідача розташовані саме на цій земельній ділянці і жодних інших землекористувачів на цій ділянці немає, відповідач є фактичним користувачем всієї ділянки. Для кондикційних вимог у такому випадку додаткові геодезичні виміри під час візуального обстеження комісією не є обов`язковими.

Крім того, відсутність окремо виготовленого технічного паспорта на земельну ділянку з вини самого землекористувача, який ухиляється від укладення договору оренди, не може слугувати підставою для безкоштовного користування ресурсами громади.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що позивач не виконав ухвалу суду про надання документів щодо землекористування за попередні періоди.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що факт безоплатного користування нерухомістю відповідачем не заперечується, а обставини попередніх років до 2017 року не впливають на розрахунок безпідставно збережених коштів за спірний період, адже обов`язок сплати виникає щомісяця за фактичне володіння майном.

Крім того, зобов`язання ОСОБА_1 перед Коломацькою сільською радою виникли виключно з моменту набуття ним права власності на майно, а ненадання документів за минулі періоди, які не стосуються предмету позову та не впливає на правильність вирішення спору.

Щодо необгрунтованості ставки оренди у розмірі 8%, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно Положення про плату за землю на території Куликівської сільської ради на 2017 рік, затвердженого рішенням Куликівської сільської ради від 16.09.2016 року (т.2, а.с. 162-172), Положення про встановлення ставок земельного податку та орендної плати на 2018 рік на території Куликівської сільської ради, затвердженого рішенням Куликівської сільської ради від 22.12.2017 року (т.2, а.с. 137-143), Положення про встановлення ставок земельного податку та орендної плати на 2019 рік на території Коломацької сільської ради, затвердженого рішенням Коломацької сільської ради від 25.06.2018 року (т.2, а.с. 91-101), Положення про встановлення ставок земельного податку та орендної плати на 2020 рік на території Коломацької сільської ради, затвердженого рішенням Коломацької сільської ради від 30.05.2019 року (т.2, а.с. 102, 111-116), розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки, не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Розрахунок розміру орендної плати за земельну ділянку комунальної власності площею 0,6920 га з кадастровим номером 5324082701:01:001:0280, що знаходиться в селі Коломацьке Полтавського району Полтавської області Коломацької сільської ради, здійснювався відповідно до додатку №2 до постанови Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2006 р. №1724.

Площа земельної ділянки - 0,6920 га, тобто 6920 м2. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки - 3 157 470,75грн, відповідно Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, отриманий 29.04.2020 року з Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (т.2, а.с. 63).

Отже, щоб отримати розрахунок орендної плати за дану земельну ділянку, треба площу в м2, тобто 6920 помножити на нормативну грошову оцінку 1м2, тобто 456,28 грн. і помножити на 8% ( %, який прийнятий рішенням сесії сільської ради для розрахунку розміру орендної плати, який розраховується від нормативно-грошової оцінки земельної ділянки в межах, визначених ст. 288.5 Податкового кодексу України) (т.1, а.с. 144).

6920 м2 х 456,28 грн. х 8% = 252 596,61 грн - сума орендної плати за 1 рік.

252 596,61 грн. за 12 місяців, тобто 21 049, 72 грн. - сума орендної плати за 1 місяць.

Коефіцієнти індексації нормативної грошової оцінки для земель сільськогосподарського призначення за 2017- 2020 роки становив 1.

Розрахунок взято з 01.06.2017 року по листопад 2020 року включно, тобто за 7 місяців 2017 року, за 12 місяців 2018 року, за 12 місяців 2019 року та за 11 місяців 2020 року.

Розмір безпідставно збережених коштів становив: 2017р.- 147 348,02 грн (252 596,61 : 12міс х 7міс = 147 348,02 грн), 2018р. - 252 596,61 грн, 2019 р. - 252 596,61 грн, 2020р. - 231 546,90 грн (252 596,61 грн. : 12міс х 11 міс. = 231 546, 90 грн).

Отже, із відповідача за 2017 – 2020 рр. підлягають стягненню кошти в розмірі 884088,14 грн.

У свої доводах представник відповідача ототожнює земельний податок 1% та орендну плату. Проте, безпідставно збережені кошти стягуються у розмірі саме орендної плати, а не земельного податку.

Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що ставка 8% відповідає Положенням про встановлення ставок земельного податку та орендної плати на відповідні роки для відповідних категорій земель, які наявні в матеріалах справи (т. 2, а.с. 91-116, 137-143, 162-172) та вимогам ст. 288.5 Податкового кодексу України.

Також позиція представника відповідача щодо застосування строків позовної давності є помилковою.

З 12 березня 2020 року на території України через карантин (COVID-19) дію строків позовної давності, визначених Цивільним кодексом України, було зупинено на підставі Закону України № 540-IX (яким розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12).

Строки позовної давності для вимог, які виникли у 2017–2020 роках, станом на момент подання позову у 2021 році не спливли, оскільки перебіг позовної давності було зупинено у березні 2020 року до завершення карантину.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, зводяться до переоцінки доказів та особистого тлумачення норм матеріального права, що вже було досліджено судом першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу - без задоволення, а рішення суду - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 383, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Ярошенко Світлани Миколаївни – залишити без задоволення.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 26 вересня 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Т.В. Одринська

Судді О.О. Панченко

В.П. Пікуль