Постанова від 15 липня 2026 р. у справі №295/9089/23 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №295/9089/23 Головуючий у 1-й інст. Полонець С. М.

Категорія 10 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів: Павицької Т.М., Бондар О.О.,

за участі секретаря судового засідання Ковальчук М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу №295/9089/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на будівельні матеріали, обладнання, які були використані у процесі будівництва та переведення прав забудовника

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 30 вересня 2025 року, яке ухвалене під головуванням судді Полонця С.М. у м. Житомирі,

у с т а н о в и в:

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 . Просив: визнати за ним ( ОСОБА_1 ) право власності на будівельні матеріали і обладнання, які використані в процесі будівництва та реконструкції літньої кухні і сараю за рахунок прибудови та надбудови під літню кухню на земельній ділянці площею 0,0574 га, кадастровий номер 1810136600:08:030:0017, за адресою: АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_2 ); визнати за ним ( ОСОБА_1 ) право забудовника будинковолодіння на земельній ділянці для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0574 га, кадастровий номер 1810136600:08:030:0017, за адресою: АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_2 ).

Позов обґрунтований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його дід ОСОБА_3 . Після смерті діда відкрилася спадщина, яка складається з частини житлового будинку АДРЕСА_3 . Він, як онук спадкодавця, в установлений законом шестимісячний строк звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті спадкодавця. Його мати ОСОБА_2 також звернулася з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 . Він ( ОСОБА_1 ) із 2008 року проживає у зазначеному вище житловому будинку та зареєстрованим місцем проживання його разом із дружиною і донькою є цей будинок. За згодою діда ОСОБА_3 та матері ОСОБА_2 він ( ОСОБА_1 ) із серпня 2014 року за власний рахунок здійснював реконструкцію літньої кухні і сараю за рахунок прибудови та надбудови під літню кухню на земельній ділянці за зазначеною вище адресою, що належала на праві власності ОСОБА_3 . Упродовж усього терміну здійснення будівельних робіт його дідусь радів за нього, що він (позивач) будує собі власне житло. Дідусь радив, як краще розташувати кімнати в будинку, а при необхідності, за його проханням, був присутнім при виконанні працівниками будівельних робіт. Він ( ОСОБА_1 ) разом із сім`єю (з 01 грудня 2017 року з дружиною ОСОБА_4 та донькою ОСОБА_5 , а з 2019 року також із сином ОСОБА_6 ) проживає у реконструйованому будинку, який не введений в експлуатацію та на який не отримані правовстановлюючі документи. Зважаючи на ту обставину, що цей об`єкт нерухомого майна побудований, але не введений в експлуатацію, він ( ОСОБА_1 ) набув право власності на будівельні матеріали та обладнання, які були використані ним у процесі будівництва і реконструкції літньої кухні та сараю за рахунок прибудови і надбудови під літню кухню, а також набув права забудовника на вказаний об`єкт.

Рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 30 вересня 2025 року позов задоволений частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на будівельні матеріали та обладнання, які були використані у процесі будівництва та реконструкції літньої кухні і сараю за рахунок прибудови та надбудови під літню кухню на земельній ділянці площею 0,0574 га, кадастровий номер 1810136600:08:030:0017, за адресою: АДРЕСА_1 , вартістю згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи в сумі 2 329 630 грн. У решті вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове про повну відмову в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги аргументує тим, що ОСОБА_7 все своє життя працював і збирав гроші на те, щоб реконструювати і добудувати свою літню кухню для комфортного проживання разом зі своєю родиною. Він ( ОСОБА_7 ) із нею ( ОСОБА_2 ) із травня 2009 року почали оформляти дозвільні документи та купили 75 кубів блоків. ОСОБА_1 на той час навчався в м.Житомирі, а вона (відповідач) проживала і працювала в селищі Романові, то вирішили залучити ОСОБА_1 до отримання готових дозвільних документів ОСОБА_3 на реконструкцію літньої кухні. Коли документи були готові, то вони з батьком вирішили доручити її старшому сину ОСОБА_1 керування будівництвом. Між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 12 квітня 2013 року укладена угода про те, що ОСОБА_3 для проведення робіт із реконструкції передає ОСОБА_1 другу частину особистих заощаджень у розмірі 40 000 дол.США, довіреність на представництво інтересів ОСОБА_3 та оформлення його спадщини після смерті сестри (про право власності на будинок та землю тощо), а також надає повноваження на організацію робіт із реконструкції з добудовою і надбудовою літньої кухні за вказаною адресою. Відповідно до умов угоди, «новобудова призначається для проживання власника ОСОБА_3 , його доньки ОСОБА_2 та її сина ОСОБА_1 із сім`єю», оскільки в будинку планувалося п`ять кімнат. ОСОБА_1 доручалося одержувати виготовлені для ОСОБА_3 дозвільні документи, керувати будівництвом: наймати будівельників, купувати матеріали та надавати ОСОБА_3 звіти про цільове використання коштів і виконання робіт. ОСОБА_1 по закінченню реконструкції мав повернути в новобудову її ( ОСОБА_2 ) майно та майно її батька ( ОСОБА_3 ), яке було вивезено на період будівництва у селище Романів. Суд першої інстанції своїм рішенням вивів двоповерхову новобудову зі складу власності ОСОБА_3 . Можливо, що угоди з працівниками були укладені для судового провадження, оскільки в засіданні свідки показали, що є друзями позивача і нічого не підписували, а просто працювали і отримували готівкою розрахунок, а про те, що позивач будував для себе усі знають лише з його слів, що зафіксовано у технічному записі. Судом не враховано виготовлення власником ОСОБА_3 технічного паспорта новобудови. За життя ОСОБА_3 не зміг належним чином зареєструвати свою літню кухню, оскільки позивач привласнив новобудову, усі правовстановлюючі і дозвільні документи та не пускав діда ( ОСОБА_3 ) та матір ( ОСОБА_2 ) у новобудову. Суд не прийняв до уваги, що сумарний обсяг наданих позивачу коштів нею (відповідачем) та ОСОБА_3 становить 2 799 300 грн, що перевищує суму, вказану в будівельній експертизі, як вартість реконструйованої літньої кухні. Суд не враховав її (відповідача) участь у фінансуванні будівництва коштами, які залишилися в спадщину від її ( ОСОБА_2 ) матері, її ( ОСОБА_2 ) доходи від підприємницької діяльності, депозити. Якби ОСОБА_1 дійсно будував будинок для себе та за суто свої кошти і кошти своєї дружини, то не міг би купувати машини та їздити на відпочинок за кордон. ОСОБА_3 , якби дозволив будувати на своїй землі, то уклав би з ОСОБА_1 угоду, щоб усі дозволи реєструвалися на ОСОБА_1 , як на законного забудовника. Реєстрація на АДРЕСА_2 , продаж квартири й нецільове використання онуком дідових коштів, кардинально змінили з 2016 року відношення онука до діда та матері, позивач почав вимогами, щоб дід подарував йому всю власність, а дід був категорично проти, тому що, проконсультувавшись з юристами, дізнався, що відчуження позбавить його та доньку ОСОБА_2 гарантій проживання на цій території. Для завершення будівництва на АДРЕСА_1 , вона (відповідач) вимушена була 06 серпня 2016 року продати свою квартиру АДРЕСА_4 , оскільки велику частину коштів діда ОСОБА_1 зі своєю дружиною витратили не на дідове майно, а на купівлю машин, подорожі за кордон та свої пенсійні внески в ТАС, а також на капітальний ремонт двоповерхового будинку дружини позивача та її сестри по АДРЕСА_5 , із умовою, що повернуть кошти на реконструкцію їй ( ОСОБА_2 ) і батьку ( ОСОБА_3 ) від продажу цього будинку. Конфлікт між нею та сином почався 04 квітня 2017 року після того, як ОСОБА_1 приїхав до неї в черговий раз узяти гроші. Коли вона перестала давати кошти, то син заблокував телефон і припинив будь-яке спілкування з нею і дідом. ОСОБА_1 міг би вирішити питання власності за життя діда без суду, доглянувши ОСОБА_3 і отримавши заповіт. Після спроби отруїти ОСОБА_3 , дід не захотів жити з онуком в одній хаті. Вона (відповідач) забрала батька до себе в однокімнатну квартиру, доглянула та сама його поховала. Після смерті ОСОБА_3 та його дружини ОСОБА_8 , яка була свідком угоди, ОСОБА_1 звернувся до суду, скориставшись тим, що ці люди не можуть спростувати його неправдиві свідчення і розказати правду. Суд не проаналізував документальні докази, які підтверджують належність реконструйованої літньої кухні померлому ОСОБА_3 та вивів нерухоме майно зі складу власності останнього. Не було взято до уваги також те, що ОСОБА_3 мав кошти, був власником земельних паїв, які здавав у оренду та отримував дохід; факту викрадення у нього 27 000 грн під час звернення до нотаріуса про оформлення спадщини. Позивач, використовуючи привласнені документи діда про право власності, першим почав процедуру оформлення спадщини на себе та саме за його заявою була відкрита спадкова справа після смерті ОСОБА_3 , хоча позивач не є спадкоємцем першої черги за законом.

У відзиві на апеляційну скаргу, позивач ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

При цьому покликається на те, що за власні кошти він проводив реконструкцію літньої кухні і сараю за рахунок прибудови та надбудови, що підтверджується угодами, актами виконаних робіт, показаннями свідків, чеками та іншими доказами. Відповідачем не надано суду доказів того, що фінансування будівництва здійснювалося за кошти ОСОБА_2 , які залишилися в спадщину від її матері, доходів від здійснення нею ( ОСОБА_2 ) підприємницької діяльності, її депозитів чи інших осіб. Судом першої інстанції на підставі належних та допустимих доказів встановлений факт здійснення реконструкції та добудови ОСОБА_1 та виключно за кошти ОСОБА_1 і його сім`ї; наявність у ОСОБА_1 грошових коштів на здійснення реконструкції літньої кухні і сараю за рахунок прибудови та надбудови під літню кухню за адресою: АДРЕСА_1 (банківські виписки, договори, податкові декларації); відсутність у ОСОБА_3 реальної фінансової можливості здійснювати будівництво; будівельні матеріали не увійшли до складу спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3 , оскільки не були об`єктом зареєстрованого права. Визнання права власності на будівельні матеріали є єдиним законним та ефективним способом захисту порушеного права, що повністю відповідає позиції Великої Палати Верховного Суду.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримала та просить її задовольнити, - рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Позивач ОСОБА_1 та його адвокат Демчик Н.О. апеляційну скаргу не визнали, просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Із змісту апеляційної скарги вбачається, що відповідачем в апеляційному порядку оскаржується рішення суду першої інстанції у частині задоволених позовних вимог, тобто в частині визнання за позивачем права власності на будівельні матеріали та обладнання, які використані у процесі будівництва і реконструкції літньої кухні та сараю за рахунок прибудови і надбудови під літню кухню на земельній ділянці площею 0,0574 га, кадастровий номер 1810136600:08:030:0017, за адресою: АДРЕСА_1 . Рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позову про визнання за ОСОБА_1 прав забудовника будинковолодіння на відповідній земельній ділянці фактично не оскаржується, а тому не обговорюється.

Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що житлового будинку та земельна ділянка, кадастровий номер 1810136300:08:030:0017, площею 0,0500 га по АДРЕСА_1 належала на праві власності ОСОБА_3 на підставі свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 18 серпня 2008 року.

Згідно з свідоцтвом про право на спадщину за законом від 31 серпня 2004 року спадкоємцем майна ОСОБА_9 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , є її дочка ОСОБА_2 . Спадкове майно, на яке видано це свідоцтво, складається із вкладів із належними процентами, що зберігаються в банківських установах.

Рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради від 14 травня 2009 року №326 наданий дозвіл ОСОБА_3 на отримання містобудівних умов і обмежень забудови земельних ділянок новим об`єктом архітектури, на приватній земельній ділянці, наданій для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, а саме, літньої кухні та реконструкції частини житлового будинку по АДРЕСА_1 , із прибудовою та надбудовою мансардного поверху.

На підставі рішення міськвиконкому від 14 травня 2009 року №326 Управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища за замовленням ОСОБА_3 виданий паспорт проектування реконструкції частини житлового будинку по АДРЕСА_1 , із прибудовою та надбудовою мансардного поверху.

Згідно з договором від 15 травня 2009 року №998, укладеним між КП «Містобудівна політика міста Житомира» та ОСОБА_3 , складений акт здачі-приймання робіт по підготовці відповідних матеріалів, підписаний від замовника ОСОБА_1 .

Договір №1350 на виконання робіт, укладений 08 липня 2009 року між КП «Містобудівна політика м. Житомира» та ОСОБА_3 , та додаток №1 до нього, підписані від замовника також ОСОБА_1 .

Право власності на 500/1067 частки земельної ділянки загальною площею 0,1067 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна земельна ділянка) в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1810136600:08:030:0017, зареєстровано 22 серпня 2013 року за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину №2214, виданого 18 серпня 2008 року Ружинською державною нотаріальною конторою.

Відповідно до угоди, укладеної між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , 12 квітня 2013 року в присутності свідка ОСОБА_10 , ОСОБА_3 передав ОСОБА_1 другу частину своїх особистих заощаджень у розмірі 40 000 доларів (на перші 10 000 доларів вже закуплено 75 кубів блоків), також довіреність та документи (на право власності на будинок і землю тощо) для керування будівництвом (реконструкцією з добудовою) літньої кухні за адресою: АДРЕСА_2 . Новобудова призначається для проживання родини ОСОБА_3 (його окрема кімната на першому поверсі), його дочки ОСОБА_2 із її сім`єю, в тому числі її сином ОСОБА_1 із сім`єю. ОСОБА_11 збирає й дооформляє дозвільні документи, керує будівництвом: наймає будівельників, купує матеріали та надає ОСОБА_3 та ОСОБА_2 звіти про використані кошти й виконані роботи, а у випадку проживання на АДРЕСА_1 , - платежі за комунальні послуги. По закінченню будівництва ОСОБА_11 має повернути у Житомир майно ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , вивезене на період будівництва у ОСОБА_12 , і встановити за новою будівлею дідові вулики з роями, хоч би 3 із 7, що раніше вивезених ним тестю. Також ОСОБА_11 має повернути житловий стан будинку, який перетворив на склад, прибрати прибудинкову територію від будівельного сміття та відновити на подвір`ї знищений ним родючий садок, який був до періоду будівництва. Якщо ОСОБА_3 доживе свій вік на АДРЕСА_2 , разом зі сім`єю онука ОСОБА_11 , то онук успадкує цю новобудову за дідовим заповітом.

ОСОБА_3 13 серпня 2013 року видав довіреність строком на п`ять років до 13 серпня 2018 року, якою уповноважив ОСОБА_2 та ОСОБА_1 бути його представниками в нотаріальній конторі з питань оформлення спадкової справи на майно, що залишилося після смерті ОСОБА_13 .

Між замовником ОСОБА_1 та виконавцем ФОП ОСОБА_14 09 червня 2014 року укладений договір підряду №09/06/2014, за умовами якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов`язання виконувати роботи з реконструкції літньої кухні і сараю за рахунок прибудови та надбудови, будівництво житлового будинку по АДРЕСА_1 , а замовник зобов`язується приймати виконані належним чином роботи та оплачувати їх вартість відповідно до умов цього договору.

Дружина позивача ОСОБА_15 11 липня 2014 року уклала з ПАТ «ПУМБ» договір строкового банківського вкладу (депозиту) №29375547 на суму 1 158,18 доларів США строком на 548 днів. Вона 24 березня 2015 року уклала з зазначеним вище банком договір строкового банківського вкладу (депозиту) №260669224 на суму 3 850,33 доларів США строком на 184 дні.

Відповідно до наданих позивачем заяв на видачу готівки, його дружина ОСОБА_15 отримала у відділенні №1 ПУМБ м. Житомира: 05 жовтня 2015 року 900 доларів США, 28 жовтня 2015 року 800 доларів США, 30 жовтня 2015 року 800 доларів США, 17 листопада 2015 року 800 доларів США, 09 листопада 2017 року вона внесла на картковий рахунок у банку 3 000 доларів США.

За договором купівлі-продажу квартири від 06 серпня 2016 року, ОСОБА_2 продала ОСОБА_16 належну їй квартиру АДРЕСА_6 за 114 813 грн. Згідно з розпискою від 06 серпня 2016 року ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_16 грошові кошти в сумі 22 000 доларів США, як оплату за придбання зазначеної вище квартири.

Згідно з звітом по транзакціях по рахунку в доларах США ОСОБА_15 за період із 01 червня 2012 року по 04 вересня 2023 року, надходження склали 37 028,28 доларів США, витрати – 35 222,74 доларів США, баланс – 1 805,54 доларів США.

Відповідно до податкових декларацій платника єдиного податку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 загальна сума доходу за 2019 рік становила 1 105 232 грн, за 2020 рік – 1 040 672 грн, за 2021 рік – 67 080 грн, за 2022 рік – 2 833 852 грн.

Згідно з індивідуальних відомостей Пенсійного фонду України про застраховану особу ОСОБА_1 його заробіток для нарахування пенсії у 2007 році склав 2 276,36 грн, у 2008 році – 6 804,52 грн, у 2009 році – 8 002,43 грн, у 2010 році – 13 795,17 грн, у 2011 році – 17 459,67 грн, у 2012 році – 39 628,41 грн, у 2013 році – 17 064,25 грн, у 2014 році – 16 374,05 грн, у 2015 році – 17 803,40 грн, у 2016 році – 24 374,74 грн, у 2017 році – 34 464,85 грн, у 2019 році – 33 384 грн, у 2020 році – 43 615 грн, у 2021 році – 72 500 грн, у 2022 році – 78 600 грн.

Відповідно до банківської виписки по рахунку ОСОБА_1 , його дохід за період із 19 грудня 2013 року по 31 липня 2018 року склав по одному рахунку 62 570,40 грн, а по іншому – 247 087,49 грн.

Із копії розписки від 28 липня 2017 року вбачається, що ОСОБА_1 позичив у ОСОБА_2 100 000 грн на три роки та розписки від 04 квітня 2017 року, згідно з якою ОСОБА_1 позичила ОСОБА_11 1 500 доларів на два роки та 100 000 грн - до серпня 2020 року.

Згідно з довідкою від 30 серпня 2023 року ОСОБА_1 працював в ТзОВ «Торгово-промислова компанія «Омега-Автопоставка» з 01 лютого 2027 року по 29 вересня 2017 року на посаді менеджер (управитель) із збуту, де його заробіток склав 31 144,49 грн.

Із 19 грудня 2014 року по 30 вересня 2015 року дружина позивача ОСОБА_15 працювала у представництві фірми Сандоз д.д. в Україні на посаді фахівця з просування безрецептурних препаратів по м. Житомир, та отримала заробітну плату в сумі 97 967,85 грн. Також її заробітна плата в ТзОВ «Сандоз Україна» за період із 02 жовтня 2015 року по 31 грудня 2016 року склала 177 960,52 грн, з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року – 226 474,64 грн, з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року – 319 798,63 грн.

Згідно з розпискою від 03 березня 2016 року дружина позивача ОСОБА_15 отримала від своєї сестри ОСОБА_17 22 500 доларів США, як компенсацію за відмову від спадщини, яка залишилася після смерті матері ОСОБА_18 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , та батька ОСОБА_19 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Відповідно до платіжних інструкцій, позивач сплачував комунальні платежі за квартиру АДРЕСА_1 .

Управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища Житомирської міської ради 14 липня 2014 року виданий будівельних паспорт, реєстраційний номер 92/2014 на реконструкцію літньої кухні і сараю за рахунок прибудови та надбудови під літню кухню на власній земельній ділянці в АДРЕСА_1 , на ім`я ОСОБА_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_7 .

На ім`я ОСОБА_3 інспекцією ДАБК у Житомирській області видано повідомлення про початок виконання будівельних робіт від 15 серпня 2014 року, яке внесено до Єдиного державного реєстру 21 серпня 2014 року №ЖТ 062142330148, із реконструкції літньої кухні і сараю за рахунок прибудови та надбудови під літню кухню на власній земельній ділянці в АДРЕСА_1 .

На підставі договору №09/06/2014 від 09 червня 2014 року, укладеного між замовником ОСОБА_1 та генпідрядником ОСОБА_14 , на реконструкцію літньої кухні і сараю за рахунок прибудови та надбудови, будівництво житлового будинку по АДРЕСА_1 , складені акти приймання-передачі виконаних будівельних робіт на суми: 337 300 грн, 212 100 грн, 202 200 грн, 449 726 грн та 359 500 грн.

ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_20 16 березня 2016 року угоду про виконання робіт №16/03/2016, за умовами якої доручив виконання будівельно-оздоблювальних робіт за адресою: АДРЕСА_2 . Сторони цієї угоди уклали акти приймання виконаних робіт за жовтень 2016 року на суму 234 770 грн, за грудень 2016 року на суму 128 470 грн, за квітень 2017 року на суму 93 400 грн, за жовтень 2017 року на суму 60 975 грн та 112 250 грн, за грудень 2017 року на суму 14 060 грн, за січень 2018 року на суму 23 050 грн, за лютий 2018 року на суму 130 300 грн.

ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_21 20 травня 2016 року угоду про виконання робіт №20/05/2016, за умовами якої доручив виконання будівельно-оздоблювальних робіт за адресою: АДРЕСА_2 . Сторони цієї угоди уклали акти приймання виконаних робіт за вересень 2016 року на суму 76 957 грн, за жовтень 2016 року на суму 202 200 грн, за листопад 2017 року на суму 45 200 грн, за грудень 2017 року на суми 40 975 грн, 274 290 грн та 11 500 грн, за березень 2017 року на суму 54 680 грн.

Дружиною позивача ОСОБА_15 розміщувалися вклади в ПАТ «ПУМБ» 21 липня 2016 року на суму 2 051,79 доларів США та 09 листопада 2017 року на суму 2 058,64 доларів США.

ОСОБА_1 уклав із ОСОБА_22 22 серпня 2017 року угоду про виконання робіт №22/08/2017, за умовами якої доручив виконання будівельно-оздоблювальних робіт за адресою: АДРЕСА_2 . Сторони цієї угоди уклали акт приймання виконаних робіт за січень 2018 року на суму 52 230 грн.

Між ОСОБА_3 та ПАТ «ЕК «Житомиробленерго» Житомирський РЕМ 15 серпня 2016 року укладений договір про приєднання до електричних мереж ПАТ «ЕК «Житомиробленерго» Житомирський РЕМ №1082/510-ЖС, а саме, житлового будинку по АДРЕСА_1 , в розділі замовник якого зазначено також прізвище ОСОБА_1 .

Також 15 серпня 2016 року на ім`я ОСОБА_3 видано технічні умови №1082-ЖС стандартного приєднання до електричних мереж електроустановок житлового будинку по АДРЕСА_1 , в розділі замовник якого також зазначено ОСОБА_1 .

На ім`я ОСОБА_3 . ФОП ОСОБА_23 складено робочий проєкт реконструкції системи газопостачання житлового будинку АДРЕСА_2 та 20 жовтня 2016 року РГК «Житомиргаз» складено технічні умови приєднання №608 до газорозподільної системи.

У 2017 року на ім`я ОСОБА_3 складено робочий проєкт реконструкції електропостачання житлового будинку з електроопаленням за адресою: АДРЕСА_1 .

Між ОСОБА_3 та ПрАТ «ЕК «Житомиробленерго» Житомирського РЕМ 06 вересня 2017 року укладений договір про користування електричної енергією №4-182/83 за адресою: АДРЕСА_2 , в розділі якого споживач також зазначено ОСОБА_1 .

Між ПАТ «Укртелеком» та ОСОБА_1 22 грудня 2017 року укладено додаткову угоду про доступу до мережі інтернет по АДРЕСА_2 .

Згідно витягу з постанови лікарської комісії КП «Центр ПМСД» ЖМР від 29 січня 2019 року №131/15, ОСОБА_3 за станом здоров`я не здатний до самообслуговування, потребує постійного стороннього догляду.

ОСОБА_3 23 лютого 2019 року склав нотаріально посвідчений заповіт на все своє рухоме та нерухоме майно на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

СВ Житомирського ВП ГУНП в Житомирській області 05 липня 2019 року внесені відомості до ЄРДР за №12019060020002811 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 185 КК України, за заявою ОСОБА_3 про те, що невідома особа 04 липня 2019 року в період часу з 17.45 години по 18.10 годину, перебуваючи у квартирі АДРЕСА_8 , шляхом вільного доступу таємно викрала 27 000 гривень, чим спричинено матеріальної шкоди на зазначену вище суму. 01 липня 2020 року слідчим прийнято рішення про закриття кримінального провадження.

Згідно з довідкою, складеної старшим дільничним офіцером поліції Житомирського ВП ГУНП в Житомирській області Муляром Я. за результатами розгляду матеріалів, зареєстрованих в ЖЄО №36968 від 24 липня 2019 року та №38076 від 30 липня 2019 року, ОСОБА_3 звернувся із письмовою заявою та пояснив, що його внук ОСОБА_1 керував будівництвом нового будинку по АДРЕСА_1 , та з даного будинку вивіз його речі та пообіцяв, що після закінчення будівництва його речі поверне, але на даний час речі не повернув. Окрім того, через суд провів розподіл земельної ділянки та став власником земельної ділянки та нового будинку, при цьому забрав всі документи на право власності всієї земельної ділянки. На даний момент не хоче впускати його в новий будинок, а в старому будинку зробив склад та не хоче забрати їх, щоб ОСОБА_3 там проживав. Під час телефонної розмови з ОСОБА_1 останній повідомив, що він ніяких протиправних дій не вчиняв та надати пояснення з даного приводу не може, так як знаходиться за межами міста Житомира, по приїзду до міста надасть пояснення додатково. Із ОСОБА_1 було проведено профілактичну бесіду щодо недопущення будь-яких протиправних дій в подальшому. В ході перевірки в даних матеріалах не встановлено фактів вчинення кримінального правопорушення, тому підстав для внесення даної інформації до Єдиного реєстру досудових розслідувань не має.

Управлінням ДАБК Житомирської міської ради 23 липня 2020 року зареєстровано в Реєстрі будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва за №ЖТ101200723487 повідомлення про початок будівельних робіт із реконструкції літньої кухні і сараю за рахунок прибудови та надбудови під літню кухню по АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_3 . У вказаному повідомленні зазначено дату початку будівництва 11 липня 2014 року, дату завершення будівництва 25 червня 2020 року та дату експлуатації від 13 липня 2020 року.

На підтвердження здійснення реконструкції по вул. Східній,105, в м.Житомирі за власні кошти, придбання будівельних матеріалів, ОСОБА_1 надав чеки, накладні, рахунки за 2015-2016 роки.

Між ОСОБА_3 та КП «Житомирводоканал» Житомирської міської ради 11 червня 2020 року укладено типовий договір №5408 із індивідуальним споживачем у будівлі, приміщення якої є самостійними об`єктами нерухомого майна, про надання послуг із централізованого водопостачання та централізованого водовідведення за адресою: АДРЕСА_2 , в якому зазначено членами сім`ї власника ОСОБА_3 (без реєстрації): ОСОБА_15 , ОСОБА_24 , ОСОБА_1 та ОСОБА_25 .

Рішенням Житомирського районного суду м.Житомира 24 листопада 2020 року ухвалено рішення в справі №278/499/20, яке набрало законної сили 02 лютого 2021 року, за позовом ОСОБА_26 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна, яким визнано квартиру загальною площею 42,1 кв.м, житловою площею 16,5 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_9 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_26 та ОСОБА_2 . У порядку поділу майна подружжя виділено ОСОБА_26 у особисту приватну власність 23/100 ід.ч., а ОСОБА_2 – 77/100 ід.ч. вказаної вище квартири. Також визнано за кожною із сторін право власності на зазначені вище частки.

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з актом ОСББ «ЖК Домашній» від 08 травня 2023 року, з 01 листопада 2018 року по день смерті ОСОБА_3 проживав за адресою: АДРЕСА_9 , разом зі своєю дочкою ОСОБА_2 та похований за її кошт.

ОСОБА_1 перебуває з ОСОБА_15 у зареєстрованому шлюбі з 08 жовтня 2011 року, від якого у них є донька ОСОБА_24 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та син ОСОБА_25 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . Позивач із сім`єю зареєстровані за місцем проживання у квартирі АДРЕСА_10 .

Згідно з довідкою АТ КБ «ПриватБанк» від 31 серпня 2023 року, ОСОБА_1 упрожовж 2018-2023 років здійснював оплату за комунальні послуги від імені ОСОБА_3 за житловий будинок по АДРЕСА_1 .

Відповідно до нотаріально посвідченої заяви свідка від 15 вересня 2023 року, ОСОБА_26 зазначає, що він є батьком ОСОБА_1 та колишнім чоловіком ОСОБА_2 . Так, з 04 квітня 1987 року по 16 лютого 2019 року він перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . У період їх шлюбу у них народилося двоє дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , та ОСОБА_27 , ІНФОРМАЦІЯ_9 . Його сина ОСОБА_1 , на прохання дідуся ОСОБА_3 , із 2016 року почав проживати в житловому будинку АДРЕСА_1 , разом із своєю дружиною та онукою ОСОБА_24 . Ця частина житлового будинку належала на праві власності ОСОБА_3 . Зважаючи на ту обставину, що в даному будинку не було всіх необхідних зручностей, ОСОБА_3 запропонував своєму онуку ОСОБА_1 побудувати житловий будинок на його земельній ділянці, мотивуючи, що вони є молодими та їм потрібно будуватися, земельна ділянка розташована в центрі міста, поблизу є дитячий садок для правнучки ОСОБА_5 та школа. Зважаючи на ту обставину, що здоров`я ОСОБА_3 погіршилося, він видав довіреність на ім`я ОСОБА_1 та ОСОБА_2 для збирання та оформлення відповідних документів на будівництво житлового будинку. Станом на 2016 рік ОСОБА_3 мав намір подарувати житловий будинок АДРЕСА_1 , онуку, але нотаріус відмовив у зв`язку з тим, що земельна ділянка була не оформлена, будинок не був виділений (поділений) в натурі між співвласниками. Відповідно, всі разом, включаючи ОСОБА_2 вирішили, щоб ОСОБА_11 будував будинок, а після завершення будівництва і оформлення права власності ОСОБА_3 зобов`язався подарувати його онуку ОСОБА_1 . Однак, після завершення будівництва здоров`я ОСОБА_3 значно погіршилося, він перестав пізнавати людей, потребував стороннього догляду та допомоги, внаслідок чого будинок так і залишився у його власності, оскільки оформити договір він не мав можливості у зв`язку з тим, що не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними. Також свідок підтвердив, що будівництво (реконструкції літньої кухні і сараю за рахунок прибудови та надбудови під літню кухню) здійснювалося виключно ОСОБА_1 за його кошти та за кошти його дружини зі згоди власника земельної ділянки ОСОБА_3 . Так, ОСОБА_1 працював менеджером із продажу та отримував високу заробітну плату, його дружина – ОСОБА_15 також працювала фармацевтичним представником та отримувала високий дохід. У період будівництва син продав транспортний засіб, який належав йому на праві власності, кошти від продажу якого пішли на будівництво, витрачали власні заощадження (депозитні вклади у банку), дружина – ОСОБА_15 отримала грошові кошти від спадщини після смерті своїх батьків, які також вклала в будівництво будинку. В ході здійснення будівництва свідок разом із дружиною, на той час, ОСОБА_2 , іноді позичали синові грошові кошти, але він їх їм повертав. ОСОБА_2 допомагала сину ОСОБА_1 у оформленні документів дозвільного характеру на будівництво. В ході оформлення дозвільних документів з`ясувалося, що здійснити будівництво окремого житлового будинку на земельній ділянці по АДРЕСА_1 у відповідності до державних будівельних норм та правил є неможливим, тому було прийнято рішення будівництва житлового будинку шляхом здійснення реконструкції літньої кухні і сараю за рахунок прибудови та надбудови під літню кухню. ОСОБА_1 укладав договори на проведення робіт з майстрами, контролював будівництво, купував та привозив будівельні матеріали. ОСОБА_3 приходив на будівництво, коли мав змогу за станом свого здоров`я, при спілкуванні з будівельниками, які здійснювали будівництво, пишався своїм внуком, який будує будинок для свого проживання та проживання своєї сім`ї. Грошових коштів у ОСОБА_2 на будівництво: реконструкцію житлового будинку АДРЕСА_1 , не було, оскільки 22 січня 2018 року за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_9 , на підставі довідки про повну оплату ціни майнових прав від 18 жовтня 2017 року, виданої ТОВ «Архаус Груп». Окрім того, ОСОБА_2 працювала та працює вчителем математики в школі, отримувала заробітку плату близько 6 000 грн, інших джерел доходу не мала. Отже, свідок може підтвердити, що будь-яких грошових коштів ОСОБА_2 та її батько ОСОБА_3 у будівництво (реконструкцію літньої кухні і сараю за рахунок прибудови та надбудови під літню кухню) не вкладали. ОСОБА_3 отримував пенсію, інших джерел доходу не мав. Навпаки, ОСОБА_1 постійно підтримував свого дідуся ОСОБА_3 матеріально, так як пенсії ледве вистачало на побутові потреби. Свідок підтвердив про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показів.

Відповідно до бази даних територіального сервісного центру №1841, за період із 01 січня 2006 року по 01 вересня 2023 року за ОСОБА_1 було зареєстровано чотири транспортні засоби, а за його дружиною ОСОБА_15 25 грудня 2012 року був зареєстрований один транспортний засіб, який 27 липня 2018 року було перереєстровано на нового власника.

Згідно з відповіді Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 26 вересня 2023 року, ОСОБА_3 перебував на обліку в управлінні, як отримувач пенсії за віком із 12 квітня 1998 року по 03 липня 2022 року відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Розмір пенсії станом на липень 2022 року становив 6 236,49 грн.

Як убачається з відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору за період із 1 кварталу 2017 року по 4 квартал 2021 року відповідач ОСОБА_2 працювала у відділі освіти РДА та ліцеї №25 м.Житомира отримувала заробітну плату, а також проценти в АТ КБ «ПриватБанк» в сумі 2 437,50 грн та виплату профспілки в розмірі 2 000 грн. ОСОБА_3 за період з 1 кварталу 2017 року по 4 квартал 2021 року отримував дохід від ДП «Агрофірма «Немиринецька».

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 04 липня 2024 року №702/07-2024, вартість будівельних матеріалів, обладнання, виробів та конструкцій, використаних під час будівництва літньої кухні (літ.«Б»), яка утворилася в результаті реконструкції літньої кухні і сараю за рахунок прибудови та надбудови на земельній ділянці з кадастровим номером 1810136600:08:030:0017 площею 0,0574 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , визначена за укрупненими показниками відновної вартості в цінах на дату проведення дослідження становить: 2 329 630 грн. Вартість будівельних робіт здійснених під час будівництва літньої кухні (літ.«Б»), яка утворилася в результаті реконструкції літньої кухні і сараю за рахунок прибудови та надбудови на земельній ділянці з кадастровим номером 1810136600:08:030:0017 площею 0,0574 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , визначена за укрупненими показниками відновної вартості в цінах на дату проведення дослідження становить: 1 906 061 грн.

Об`єктом незавершеного будівництва є новостворена річ, фізичне створення якої розпочато, але не завершено, тобто не виконані всі передбачені проєктом роботи.

Крім того, «незавершеність» будівництва в розумінні закону та для цілей правозастосування може полягати у невчиненні дій, спрямованих на закінчення юридичного складу будівництва – введення будівлі в експлуатацію та здійснення державної реєстрації права власності на неї.

Об`єкт незавершеного будівництва з урахуванням підходів, які склалися у доктрині цивільного права, може розглядатися у трьох вимірах: 1) як сукупність будівельних матеріалів (сукупність рухомих речей – res mobiles); 2) як об`єкт нерухомого майна (res immobiles); 3) як річ особливого роду, яка, по суті, поєднує в собі ознаки рухомих і нерухомих речей (res sui generis – річ «свого роду»).

Для визначення правового режиму об`єкта незавершеного будівництва Велика Палата Верховного Суду насамперед звертається до загального визначення речі як предмета матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки (ст.179 ЦК України).

Поняття нерухомих речей («нерухомого майна», «нерухомості») у їх зіставленні з речами рухомими законодавець надав у ст.181 ЦК України. За змістом цієї статті до нерухомих речей належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об`єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.

Натомість рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Законодавець не наводить вичерпного переліку речей, які можна віднести до нерухомих. Закріплений у ЦК України підхід полягає у виокремленні ознак, яким мають відповідати речі для того, щоб їх можна було вважати нерухомістю, зі встановленням приблизного та максимально стислого переліку видів власне нерухомих речей (земельні ділянки та об`єкти, розташовані на них).

Однією з таких ознак законодавець визначив «стаціонарність» нерухомих речей, тобто неможливість їхнього вільного переміщення у просторі без їх знецінення та зміни їх призначення. Втім, із розвитком будівельних технологій говорити необхідно не стільки про абсолютну неможливість переміщення речі, скільки про непризначеність такої речі для переміщення за її сутністю.

При вирішенні питання про віднесення речі до категорії нерухомих, окрім прямо закріплених ст.181 ЦК України ознак, потрібно також враховувати загальноприйняті критерії: природний та юридичний.

Природний критерій виникає з фізичної природи відповідної речі в силу її створення/спорудження та нерозривного зв`язку із земельною ділянкою. Юридичний критерій полягає в наявності правового визнання речі як об`єкта цивільних прав саме як нерухомого об`єкта. Таке визнання може мати різний характер: введення в експлуатацію, державна реєстрація права власності, визнання права власності на нерухомість таким, що набрало законної сили, рішенням суду тощо.

За змістом частини другої ст.331 ЦК України для нерухомості легітимаційну роль виконує факт її прийняття в експлуатацію або факт державної реєстрації права власності на неї. Втім, у такого роду об`єктах юридична складова (наприклад, державна реєстрація) не виключає природний (фізичний) елемент, адже, безумовно, необхідним є реальне існування певного матеріального предмета.

Отже, нерухоме майно хоча й наявне в дійсності як певний об`єкт матеріального світу, але до державної реєстрації права власності на нього цього майна як об`єкта цивільного обороту юридично «не існує». З огляду на наведене нерухома річ (нерухомість, нерухоме майно) характеризується поєднанням природного і юридичного критеріїв, обидва з яких однаковою мірою важливі й відсутність хоча б одного з них свідчитиме про те, що відповідна річ не є об`єктом нерухомості в цивільно-правовому сенсі.

Об`єкт незавершеного будівництва, незалежно від того, на якій стадії готовності він перебуває, як правило, відповідає одній з основних ознак, визначених законом для об`єктів нерухомості – «стаціонарності», тобто неможливості їхнього вільного переміщення у просторі без їх знецінення та зміни їх призначення, оскільки такий об`єкт нерозривно пов`язаний із земельною ділянкою (землею), на якій він зводиться, і переміщення цього об`єкта без завдання йому шкоди є неможливим.

Іншою особливістю, яка вирізняє об`єкт незавершеного будівництва, є те, що він створюється з використанням рухомих речей – будівельних матеріалів.

Будівельні матеріали, крім характерної їм ознаки «рухомості», за своєю природою переважно є ще й речами споживними, тобто такими, які внаслідок одноразового їх використання знищуються або припиняють існувати у первісному вигляді (частина перша ст.185 ЦК України).

Будівництво за своєю суттю є процесом втрати будівельними матеріалами і конструкціями своєї ідентичності. Будівельні матеріали чи конструкції, використані при зведенні об`єкта будівництва, перестають існувати, й право власності на них припиняється згідно зі ст.349 ЦК України. Такі матеріали неможливо відділити від самого об`єкта будівництва без завдання їм усім або окремим із них шкоди та зниження їх економічної цінності. Водночас їх оборотоздатність без відділення від об`єкта будівництва неможлива.

Економічна цінність об`єкта незавершеного будівництва не вичерпується вартістю використаних при його зведенні будівельних матеріалів і конструкцій, а включає також вартість проектування, права на земельну ділянку, вартість будівельних робіт і платних дозвільних процедур чи інших пов`язаних послуг.

Отже, визначення об`єкта незавершеного будівництва винятково як сукупності будівельних матеріалів і конструкцій є неповним і таким, що не відповідає ні природі створення такого об`єкта, ні правовим наслідкам втрати будівельними матеріалами і конструкціями своєї ідентичності як об`єктами цивільного обороту.

Із урахуванням викладеного, суд розглядає об`єкт незавершеного будівництва як річ особливого роду, щодо якої можливе існування цивільних прав і обов`язків, яка хоча і тяжіє до нерухомого майна за своїми фізичними властивостями, проте не є повноцінним об`єктом нерухомості. Така річ відповідає природному критерію (наявний факт її фізичного спорудження), проте не задовольняє юридичний критерій – відсутній факт введення її в експлуатацію та проведення державної реєстрації речових прав на неї.

Подібного підходу дотримувався і Верховний Суд України в постанові від 07 вересня 2016 року в справі № 6-47цс16 до здійсненого Великою Палатою Верховного Суду відступу від нього у постанові від 12 квітня 2023 року в справі № 511/2303/19.

Зокрема, Верховний Суд України зазначав, що об`єкт будівництва (об`єкт незавершеного будівництва) – це нерухома річ особливого роду: її фізичне створення розпочато, однак не завершено. Щодо такої речі можливе встановлення суб`єктивних майнових, а також зобов`язальних прав, у випадках та в порядку, визначених актами цивільного законодавства.

Закон (зокрема, частина третя ст.331 ЦК України) допускає випадки, коли за певних умов (наприклад, з метою укладення правочину) здійснюється реєстрація права власності на об`єкт незавершеного будівництва, що для цілей цивільного обороту перетворює його в повноцінний об`єкт нерухомості.

Окрім того, як уже зазначалося, на рівні Закону №1952-IV прямо передбачено, що об`єкти незавершеного будівництва можуть бути об`єктами речових прав та включаються до цивільного обороту у спосіб проведення їхньої державної реєстрації, що за своєю суттю є офіційним визнанням та підтвердженням з боку держави оборотоздатності відповідних об`єктів.

Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 квітня 2026 року в справі №607/10858/22 виснувала, що: нерухомими речами треба визнавати як повністю завершені, так і не завершені будівництвом об`єкти, право власності на які зареєстроване у встановленому порядку; будівельні матеріали, вироби та конструкції, що використовуються під час будівництва, є рухомими речами до моменту їх фізичного включення до конструкцій об`єкта будівництва, після чого такі матеріали, вироби та конструкції втрачають свою ідентичність; об`єкт будівництва (об`єкт незавершеного будівництва), право власності на який не зареєстровано в установленому для державної реєстрації речових прав на нерухомість порядку, не належить ані до рухомих, ані до нерухомих речей, постаючи як piч sui generis (свого, особливого роду). Така річ може бути об`єктом цивільних прав і обов`язків, у тому числі речових, однак лише як річ особливого роду.

Кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді (ст.ст.15-16 ЦК України). Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Способи захисту цивільного права чи інтересу – це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року в справі №925/1265/16). Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року в справі №310/11024/15-ц та від 01 квітня 2020 року в справі №610/1030/18).

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року в справі №334/3161/17).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто такими, що відповідають змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі №338/180/17 та від 11 вересня 2018 року в справі №905/1926/16).

Зокрема, майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності, ділиться між співласниками в натурі.

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга ст.183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою (абзаци перший і другий частини другої ст.364 ЦК України).

Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї (частина перша ст.365 ЦК України).

У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша ст.13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункт 4 частини п`ятої ст.12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року в справі №9901/172/20, від 04 липня 2023 року в справі №233/4365/18).

Залежно від мети, яку ставить перед собою позивач у справі ефективні способи захисту можуть відрізнятися.

Якщо особа прагне отримати грошовий еквівалент вкладеного у будівництво такого об`єкта майна, то її право може бути захищене шляхом пред`явлення вимоги про стягнення з іншого співвласника компенсації вартості частини використаних у будівництві будівельних матеріалів, конструкцій, обладнання, робіт, послуг тощо з визнанням за цим іншим співвласником права власності на відповідний перелік матеріалів, робіт чи послуг.

Так само ця особа може просити залишити таке майно за собою з виплатою компенсації частки іншому з співвласників та попереднім її внесенням на депозитний рахунок суду.

Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) неодноразово тлумачив поняття «правомірні очікування». Так, у пункті 21 рішення від 01 червня 2006 року в справі «Федоренко проти України» ЄСПЛ нагадав, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності (рішення ЄСПЛ від 20 листопада 1995 року в справі «Прессос Компаніа ОСОБА_28 та інші проти Бельгії»).

Той факт, що внутрішнє законодавство держави не визнає певний інтерес як «право» чи навіть «право власності», не обов`язково перешкоджає тому, щоб інтерес, про який йдеться, за деяких обставин вважався «володінням» у межах значення ст.1 Першого протоколу до Конвенції (рішення ЄСПЛ від 29 березня 2010 року в справі «Депаль проти Франції», заява №34044/02).

Конституційний Суд України у Рішенні від 01 червня 2016 року №2-рп/2016 у справі № 1-1/2016 зазначив, що держава, виконуючи свій головний обов`язок – утвердження і забезпечення прав і свобод людини (частина друга ст.3 Конституції України) – повинна не тільки утримуватися від порушень чи непропорційних обмежень прав і свобод людини, але й вживати належних заходів для забезпечення можливості їх повної реалізації кожним, хто перебуває під її юрисдикцією. Із цією метою законодавець та інші органи публічної влади мають забезпечувати ефективне правове регулювання, яке відповідає конституційним нормам і принципам, та створювати механізми, необхідні для задоволення потреб та інтересів людини.

Незавершення будівництва і невведення об`єкта в експлуатацію не нівелює ці прагнення і очікування, тому законодавець у ст.331 ЦК України передбачив «у разі необхідності» набуття права щодо такого об`єкта.

Тому за обставин, коли співвласник, який не є забудовником і не може здійснити юридично значущі дії щодо введення об`єкта в експлуатацію, прагне захистити свої правомірні очікування щодо набуття права власності на нерухоме майно, – може звернутися до суду та просити визнати за собою право на належну йому частку в об`єкті незавершеного будівництва.

Іншого шляху для захисту своїх прав така особа не має, оскільки є повністю залежною від дій іншого (формального забудовника) або його спадкоємця, який не заінтересований у введенні будинку в експлуатацію.

Вирішуючи спір щодо такого особливого об`єкта цивільного обороту, як об`єкта незавершеного будівництва, суд не може підміняти компетентні органи, на які законом покладено обов`язок щодо прийняття збудованих об`єктів в експлуатацію.

Велика Палата Верховного Суду, переглядаючи справу №511/2303/19, зазначила, що у житловому будинку (літ. «А») здійснено ремонтно-будівельні роботи, які не відносяться до самочинного будівництва. Водночас суд касаційної інстанції погодився з висновками судів, що самочинною є здійснена сторонами житлова прибудова (літ. «А1»), збудована у 2006 році. Втім, Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення судів і направила справу №511/2303/19 на новий розгляд до суду першої інстанції для перевірки доводів позивачки про те, що сам житловий будинок (літ. «А») є самостійним об`єктом нерухомого майна і відповідно до вимог ст.ст.60, 69 СК України може бути поділений між сторонами. Тобто висновки про те, що в разі неможливості поділу незавершеного будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку, сформовані Великою Палатою Верховного Суду відповідно до конкретних обставин, встановлених у справі №511/2303/19 обставин належності до складу спірного домоволодіння самочинно збудованих споруд.

Із урахуванням викладеного, наявні підстави для конкретизації сфери застосування правового висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованого у постанові від 12 квітня 2023 року в справі №511/2303/19, та зазначення, що для застосування такого висновку недостатньо встановити, що об`єкт нерухомості, який є предмет спору, не введено в експлуатацію.

Необхідною кваліфікуючою ознакою є встановлення судом, що до складу відповідного об`єкта входять самочинно збудовані споруди (елементи), які відповідають ознакам, визначеним частиною першою ст.376 ЦК України.

По суті, висновок Великої Палати Верховного Суду в постанові від 12 квітня 2023 року в справі №511/2303/19 необхідно читати так: «у разі неможливості поділу (яка обумовлюється входженням до складу відповідного об`єкта самочинно збудованих споруд) незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку».

У тому ж разі, коли об`єкт не має ознак самочинного будівництва, проте не вводиться в експлуатацію з вини співвласника (формального забудовника) або його спадкоємця, то суд має право визнати за іншим співвласником право на частку в об`єкті незавершеного будівництва, усунувши невизначеність у правовому режимі відповідної споруди.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 квітня 2026 року в справі №607/10858/22.

Як уже зазначалося вище, Управлінням ДАБК Житомирської міської ради 23 липня 2020 року зареєстровано в Реєстрі будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва за №ЖТ101200723487 повідомлення про початок будівельних робіт із реконструкції літньої кухні і сараю за рахунок прибудови та надбудови під літню кухню по АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_3 . У вказаному повідомленні зазначено дату початку будівництва 11 липня 2014 року, дату завершення будівництва 25 червня 2020 року та дату експлуатації від 13 липня 2020 року.

Окрім того, у 2007-2008 роках ОСОБА_3 успадкував за заповітом після смерті сестри ОСОБА_13 земельну ділянку площею 0,0500 га з кадастровим номером 1810136600:08:030:0017 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

Отже, обставини самочинного спорудження спірного об`єкта незавершеного будівництва судом не встановлено. Навпаки, встановлено факт подання ОСОБА_3 повідомлення про початок будівельних робіт із реконструкції, укладені договори про реконструкцію електропостачання та газопостачання житлового будинку АДРЕСА_2 та об`єкт незавершеного будівництва збудований на земельній ділянці із належним цільовим призначенням.

Суд наголошує, що об`єкти самочинного будівництва за своєю природою завжди є незавершеними, оскільки за відсутності відповідних дозволів /планів/ проєктів чи в разі порушення визначених ними умов не можуть бути введені в експлуатацію за звичайною процедурою. Водночас далеко не кожен об`єкт незавершеного будівництва є самочинним.

Із викладеного вище слідує, що предметом спору є саме об`єкт незавершеного будівництва (житловий будинок) як об`єкт цивільних прав і річ sui generis, а не використані під час його спорудження будівельні матеріали, вироби та конструкції, а тому суд має право визнати за іншим співвласником право на частку в об`єкті незавершеного будівництва, усунувши невизначеність у правовому режимі відповідної споруди, а не визнавати право за стороною спору на будівельні матеріали, обладнання, які були використані у процесі будівництва.

Відповідно до положень ст.376 ЦПК України, колегія суддів рішення суду першої інстанції у фактично оскарженій частині, тобто в частині задоволеної вимоги, а саме, в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на будівельні матеріали та обладнання, які використані у процесі будівництва та реконструкції літньої кухні і сараю за рахунок прибудови та надбудови під літню кухню на земельній ділянці площею 0,0574 га, кадастровий номер 1810136600:08:030:0017, і судових витрат скасовує та ухвалює в цій частині нове, яким відмовляє ОСОБА_1 у задоволенні позову до ОСОБА_2 про визнання права власності на будівельні матеріали, обладнання, які були використані у процесі будівництва.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Виходячи з положень ст.141 ЦПК України, колегія суддів стягує з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 20 130 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374,376,381-384 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 30 вересня 2025 року в частині задоволених вимог і судового збору скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення.

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову до ОСОБА_2 про визнання права власності на будівельні матеріали, обладнання, які були використані у процесі будівництва.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 20 130 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Судді: