Постанова від 26 липня 2026 р. у справі №279/1777/26 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №279/1777/26 Головуючий у 1-й інст. Невмержицька О. А.

Категорія 62 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т.М.,

суддів Бондар О.О., Шевчук А.М.

за участю секретаря судового засідання Лугини О.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №279/1777/26 за позовом ОСОБА_1 до Коростенської міської ради про визнання права власності на спадкове майно, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 05 травня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Невмержицької О.А. в м. Коростень Житомирської області,

в с т а н о в и в :

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати за нею в порядку спадкування за законом право на земельну частку (пай) розміром 4,21 га КСП «Хотинівське» Хотинівської сільської ради Коростенського району Житомирської області, яка залишилася після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та за життя належало ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування позову зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла її тітка ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилася спадщина у виді земельної частки (паю) КСП «Хотинівське» Хотинівської сільської ради Коростенського району Житомирської області розміром 4,21 умовно кадастрових гектарів. Після смерті ОСОБА_3 спадщину прийняла її мати ОСОБА_2 , однак за життя не оформила своїх спадкових прав та померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спадщину після смерті матері прийняла вона. Звернувшись до приватного нотаріуса Зіневича С.О. із заявою щодо оформлення спадкових прав після смерті ОСОБА_3 їй було роз`яснено, що згідно наявних документів у спадковій справі не можливо встановити факт родинних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , у зв`язку з чим рекомендовано звернутися до суду для встановлення факту родинних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Вказує, що рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 11 грудня 2025 року встановлено факт родинних відносин, а саме, що ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , являлась рідною сестрою ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стверджує, що ОСОБА_3 дійсно була включена в уточнюючі списки членів КСП «Хотинівське» Хотинівської сільської ради Коростенського району Житомирської області, які мають право на земельний пай станом на 14.02.1997 року, але сертифікат про право на земельну частку (пай) або державний акт про право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 не видавався. Враховуючи вищевикладене просила задовольнити позов в повному обсязі.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 05 травня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що право на земельну частку (пай) особа набуває за наявності трьох умов: перебування в членах КСП, отримання цим підприємством державного акта на право колективної власності на землю, включення до списку осіб, доданого до цього акта. Звертає увагу на те, що у разі смерті особи включеної до списків, успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Враховуючи вищевикладене просить скасувати рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 05 травня 2026 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 (тітка позивача).

Після смерті ОСОБА_3 спадкоємцями була її сестра ОСОБА_4 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_4 (мати позивача).

Відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за законом від 22.05.2023 ОСОБА_1 прийняла спадщину після смерті матері ОСОБА_4 .

Звернувшись до приватного нотаріуса Зіневича С.О. із заявою щодо надання роз`яснення щодо оформлення спадкових прав після смерті ОСОБА_3 , їй було роз`яснено, що згідно наявних документів у спадковій справі не можливо встановити факт родинних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , у зв`язку з чим рекомендовано звернутися до суду для встановлення факту родинних відносин між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Крім того, згідно відповіді на запит нотаріуса від 18.02.2025 за №35/02-14, щодо отримання ОСОБА_3 сертифікату про право на земельну частку (пай), або державного акту про право власності на земельну ділянку - листа відділу №3, Управління забезпечення реалізації державної політики у сфері земельних відносин, від 19.02.2025 за №512/35-25, встановлено, що ОСОБА_3 , дійсно була включена в уточнені списки членів КСП «Хотинівське» Хотинівської сільської ради, Коростенського району, Житомирської області, які мають право на земельний пай станом на 14.02.1997, які є складовою документації по паюванню земель, але сертифікат про право на земельну частку (пай), або державний акт про право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 не видавались.

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 11 грудня 2025 року, справа №279/5494/25 встановлено, що ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , являлась рідною сестрою ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що особливістю звернення до суду з позовом про визнання в порядку спадкування права на завершення приватизації земельних ділянок є те, що позивач вправі порушувати питання про визнання майнового права, набутого спадкодавцем за життя, тобто особистого майнового права спадкодавця. Оскільки позивач є спадкоємцем за законом після смерті матері ОСОБА_2 , то вважається, що позивач набула право на спадкування усіх прав та обов`язків, що належали ОСОБА_2 , на підставі статей 1216 та 1218 ЦК України. Відтак, до складу спадщини входить, у тому числі, право на завершення процедури приватизації земельної ділянки, яку розпочала за життя ОСОБА_3 у встановленому законом порядку та не завершила у зв`язку зі смертю. Це право не залежить від наявності у спадкоємця особистого права на приватизацію землі.

Перевіряючи законність рішення суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі №567/3/22 (провадження №61-5252сво23)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі №638/2304/17 (провадження №61-2417сво19)).

Особа, яка звертається до суду з позовом, вказує у позові власне суб`єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

У свою чергу, суд повинен перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (такий правовий висновок Верховного Суду викладено у постановах від 19 вересня 2019 року у справі №924/831/17, від 28 листопада 2019 року у справі №910/8357/18, від 22 вересня 2022 року у справі №924/1146/21, від 06 жовтня 2022 року у справі №922/2013/21, від 17 листопада 2022 року у справі №904/7841/21).

Відносини спадкування регулюються правилами Цивільного кодексу України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР 1963 року, в тому числі щодо прийняття спадщини та кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Згідно з частиною першою статті 529 ЦК УРСР 1963 року, при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

При відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга) (ст. 530 ЦК УРСР 1963 року).

Згідно зі статтею 548 ЦК Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до частин першої, другої статті 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Згідно зі статтею 560 ЦК Української РСР спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину видається також державною нотаріальною конторою при переході спадкового майна до держави (статті 534, 553, 555 цього Кодексу).

Відповідно до частин першої, другої статті 561 ЦК Української РСР свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини. При спадкоємстві як за законом, так і за заповітом свідоцтво може бути видане і раніше закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, якщо в державній нотаріальній конторі є дані про те, що, крім осіб, що заявили про видачу свідоцтва, інших спадкоємців немає.

Системний аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Незважаючи на те, що документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво про право на спадщину, такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з часу відкриття спадщини.

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно з частиною першою статті 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою-четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Позивачка вважає, що до складу спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 і яку успадкувала її мати ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , входить у тому числі земельна частка (пай) площею 4,21 га, яка розташована на території Хотинівської сільської ради Коростенського району Житомирської області (колишнє КСП «Хотинівське»).

Водночас, необхідно зважати, що питання набуття членом КСП права на земельну частку (пай) та перехід його у спадщину є предметом регулювання спеціального законодавства України.

Згідно зі статтею 5 Земельного Кодексу України 1990 року, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - ЗК України 1990 року), земля може належати громадянам на праві колективної власності. Суб`єктами права колективної власності на землю є у тому числі колективні сільськогосподарські підприємства. Розпорядження земельними ділянками, що перебувають у колективній власності громадян, здійснюється за рішенням загальних зборів колективу співвласників. Кожний член колективного сільськогосподарського підприємства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.

Право на земельну частку може бути передано у спадщину в порядку і на умовах, передбачених цивільним законодавством щодо успадкування майна, та статутом відповідного колективного підприємства. За відсутності спадкоємців переважне право на земельну частку мають члени цих підприємств, кооперативів і товариств.

Право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і документа, що посвідчує це право (частина перша статті 22 ЗК України 1990 року).

Статтею 23 ЗК України 1990 року визначено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

Згідно із частиною першою статті 1 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» колективне сільськогосподарське підприємство (далі - підприємство) є добровільним об`єднанням громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції та товарів і діє на засадах підприємництва та самоврядування.

Частиною першою статті 3 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» визначено, що підприємство створюється за бажанням громадян на добровільних засадах на їх загальних зборах. Створення підприємства не обумовлюється будь-якими рішеннями державних, господарських та інших органів.

Членство в підприємстві ґрунтується на праві добровільного вступу до членів підприємства і безперешкодного виходу із складу його членів (частина перша статті 5 Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство»). Отже, членство у колективному сільськогосподарському підприємстві не виникає автоматично, воно може виникнути лише внаслідок волевиявлення особи стати членом такого підприємства та оформлення в установленому статутом порядку свого статусу.

Відповідно до Указу Президента України від 08 серпня 1995 року №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, зокрема пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Стаття 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» визначає, що право на земельну частку (пай) мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом; громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай). Право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.

Основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: свідоцтво про право на спадщину; посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай); рішення суду про визнання права на земельну частку (пай) (частини перша-друга статті 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)»).

Відповідно до сталої практики Верховного Суду, член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку (постанови Верховного Суду: від 03 травня 2023 року у справі №541/1512/21 (провадження №61-3067св22), від 06 грудня 2023 року у справі№190/391/22 (провадження №61-9705св23), від 31 липня 2024 року у справі №175/2757/21 (провадження №61-11544св23), від 08 січня 2025 року у справі №712/2967/23 (провадження №61-8074св24), від 18 лютого 2026 року у справі №701/82/24 (провадження №61-14707св25).

Отже, під час вирішення спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай). Якщо спадкодавець мав право на земельну частку (пай), але за життя не одержав сертифіката на право власності на земельну частку (пай) або помилково не був включений (безпідставно виключений) до списку, доданого до державного акта про колективну власність на землю відповідного сільськогосподарського підприємства, товариства тощо, при вирішенні спору про право спадкування на земельну частку (пай) суд застосовує положення чинного на час існування відповідних правовідносин ЗК України, Указу Президента України від 08 серпня 1995 року №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям».

У постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року №294/1094/17 зазначено, що головним критерієм для одержання права на земельну частку (пай) є факт членства громадянина в колективному сільськогосподарському підприємстві на момент реєстрації державного акта на право колективної власності на землю. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 18 червня 2020 року у справі №685/1373/17, від 15 червня 2021 року у справі №743/961/20.

У постанові Верховного Суду від 31 липня 2024 року у справі №175/2757/21 вказано, що право особи на земельну частку (пай) виникає за наявності трьох умов: - одержання КСП державного акта на право колективної власності на землю; - перебування такої особи в членах КСП на час передачі державного акта; - включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю.

Вказаний висновок узгоджується із висновками Верховного Суду, висловленими у постановах від 02 березня 2020 року у справі №573/813/19-ц, від 13 травня 2020 року у справі №627/66/17, від 20 травня 2020 року у справі №384/642/17, від 02 вересня 2020 року у справі №530/311/19, від 22 жовтня 2020 року у справі №149/2978/18, від 16 грудня 2020 року у справі №637/672/19-ц, від 23 грудня 2020 року у справі №609/1117/18, від 16 червня 2021 року у справі №137/1642/19.

Таким чином, у разі отримання КСП «Хотинівське» державного акта на право колективної власності на землю, умовою набуття ОСОБА_3 права на земельну частку (пай) відповідно до Указу Президента України №720/95 є перебування в членах КСП «Хотинівське» на час передачі державного акта та включення її до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, що переглядається матеріали справи не містять державного акта на право колективної власності на землю, виданого КСП «Хотинівське».

Позивачкою не надано жодних належних та допустимих доказів членства ОСОБА_3 у КСП «Хотинівське» та включення її до списків осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю, що є умовою набуття останньою права на земельну частку (пай) відповідно до викладених вище вимог законодавства України.

Таким чином, позивачкою всупереч положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України не доведено, що ОСОБА_3 як спадкодавець набула за життя право на земельну частку (пай) у КСП «Хотинівське».

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки право на земельну частку (пай) площею 4,21 га, що розташована на території Хотинівської сільської ради Коростенського району Житомирської області (колишнє КСП «Хотинівське») у спадкодавця ОСОБА_3 за життя не виникло, то воно не могло увійти до складу спадщини, яка відкрилася після її смерті.

Наведене вище узгоджується з висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду викладеними у постанові від 15 квітня 2026 року у справі №541/1983/24 (провадження №61-931св26).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки, висновки суду першої інстанції частково не відповідають фактичним обставинам справи, тому колегія суддів вважає за необхідне викласти його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, а саме зміни рішення, шляхом викладення мотивувальної частини в редакції цієї постанови, то новий розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 05 травня 2026 року змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 28 липня 2026 року.

Головуючий Павицька Т. М.

Судді Бондар О. О.

Шевчук А. М.