Постанова від 26 липня 2026 р. у справі №285/1718/26 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №285/1718/26 Головуючий у 1-й інст. Сташків Т. Б.

Категорія 68 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т. М.,

суддів Бондар О.О., Шевчук А.М.,

за участю секретаря судового засідання Лугини О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Житомирі цивільну справу №285/1718/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 11 червня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Сташків Т.Б. у м. Звягелі,

в с т а н о в и в :

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, у якому просила:

- встановити факт спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з 29.04.2008 по 23.06.2015;

- визнати об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову зазначала, що із відповідачем двічі перебувала у зареєстрованому шлюбі. Перший раз - у період з 29.01.1994 до 29.04.2008. Вдруге позивач зареєструвала шлюб з відповідачем 23.06.2015, який розірвано заочним рішенням суду від 04.03.2025. Отже, у період з 29.04.2008 (дата видачі свідоцтва про розірвання шлюбу) до 23.06.2015 (дата офіційної реєстрації другого шлюбу) позивач не перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. У цей період, 22.05.2014 позивач за спільні кошти з відповідачем придбали житловий будинок АДРЕСА_1 . Під час нотаріального оформлення договору купівлі-продажу будинку позивач не заперечувала, щоб покупцем виступав виключно відповідач, оскільки була впевнена, що перебуває з ним у шлюбі і придбане майно є спільною сумісною власністю подружжя. Відповідач сам наполягав на тому, щоб будинок був зареєстрований за ним, оскільки він є головою сім`ї, проти чого позивач не заперечувала. Після купівлі будинку сторони у справі зробили в будинку ремонт, після чого переїхали проживати у будинок. До придбання спірного будинку, сторони у справі проживали у квартирі АДРЕСА_2 , яку відповідач успадкував після своєї матері.

Зазначала, що після переїзду до будинку вона виявила лист із суду, з якого з`ясувалося, що ще у 2009 році в місцевому суді розглядалась справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, про що обізнана не була. Відповідач пояснив, що дійсно подавав такий позов, а її не повідомив, бо вважав, що це обов`язок суду. З`ясувалось, що шлюб між сторонами у справі розірвано ще у 2009 році, про що позивач обізнана не була. Позивач не оскаржувала заочне рішення та у 2015 році вони повторно зареєстрували шлюб. Вказувала, що після розірвання другого шлюбу, відповідач зняв відповідача із реєстрації у спірному будинку і вона не має доступу до вказаного будинку. У період з 2009 року до 2015 року сторони у справі фактично проживали разом як чоловік та жінка однією сім`єю. Як сім`ю їх сприймали рідні та оточуючі. У вказаний період сторони у справі вели спільне господарство, виховували дітей, будували плани на майбутнє, що свідчить про те, що вони виконували обов`язки, що притаманні подружжю.

Рішенням Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 11 червня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено. Встановлено юридичний факт спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період з 29.04.2008 до 23.06.2015. Визнано об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 2 662,50 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що 22.05.2014 ним було придбано спірний будинок поза шлюбом, частково за особисті накопичені кошти, частково за кошти отримані від продажу власної квартири. Вказує, що він не надавав показання суду першої інстанції в якості свідка, тобто не був в установленому ЦПК України порядку попереджений судом про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання і відмову від дачі показань та приведений до присяги. Тому не можна вважати його пояснення, визнання позову або певних фактів на які посилається позивач, так як позов відповідач не визнає та заяв з цього приводу не робив. Судом першої інстанції не був взятий до уваги той факт, що позивачка у період між 22.02.2008 (розірвання шлюбу) по 23.06.2015 (укладення повторного шлюбу між сторонами) жодного дня не була зареєстрована разом із відповідачем за єдиною адресою, що документально підтверджує відсутність факту спільного проживання однією сім`єю. Звертає увагу на те, що позивачка зареєструвалася у спірному будинку лише 27.06.2015, тобто вже після укладення шлюбу (23.06.2016). Даний факт підтверджує, що разом сторони почали проживати лише після укладеного повторного шлюбу. Судом першої інстанції не був прийнятий до уваги той факт, що позивачка надала неправдиві пояснення про те, що їй не було відомо про розірвання першого шлюбу. Крім того, у договорі купівлі-продажу будинку від 22.05.2014 відсутня інформація, що позивачка надала згоду на купівлю спірного будинку та оформлення права власності на чоловіка. Таким чином, позивачкою не було надано суду жодних доказів на підтвердження законності та обґрунтованості своїх позовних вимог.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 29.01.1994 до 29.04.2008, що підтверджується свідоцтвами про укладення шлюбу та про розірвання шлюбу.

У період шлюбу у сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 24.07.2007 №2-1357/07 задоволено позов ОСОБА_1 та ухвалено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 10.07.2007. Зазначеним рішенням суду встановлено, що ОСОБА_2 не надає матеріальної допомоги на утримання сина, хоча може надавати таку допомогу. ОСОБА_2 визнав, що є батьком ОСОБА_3 , позов визнав.

Заочним рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 22.02.2008 справа №2-77/08, розірвано шлюб між сторонами, зареєстрований 29.01.1994, неповнолітнього сина ОСОБА_3 залишено на виховання матері ОСОБА_1

23 червня 2015 року сторони вдруге зареєстрували шлюб.

Заочним рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 28.02.2024, розірвано шлюб, укладений 23.06.2015 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1

22 травня 2014 року між ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , як продавцями, та ОСОБА_2 , як покупцем, укладено два договори купівлі-продажу 3/4 та 1/4 часток будинку, відповідно до яких ОСОБА_2 набув право власності на будинок АДРЕСА_1 .

Згідно акта депутата Звягельської міської ради від 03.11.2025, ОСОБА_1 та її син ОСОБА_3 з 15.03.2011 до 26.08.2015 фактично проживали за адресою: АДРЕСА_3 . У вказаний період ОСОБА_1 та її син ОСОБА_3 проживали за вищевказаною адресою з ОСОБА_2 , про що свідчать сусіди ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 .

Відповідно до довідки директора комунального закладу «Центр позашкільної освіти» Звягельської міської ради №55 від 05.11.2025 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відвідував гуртки Палац шкільної молоді «Колаж», «Ансамбль бандуристів», «Студію естрадного співу», Театр мініатюр «Фрейя».

Згідно заяви батьків про зарахування у відповідні гуртки, ОСОБА_3 з 2009 року до 2014 року проживав за адресою: АДРЕСА_3 ; з 2014 року до 2020 року проживав за адресою: АДРЕСА_4 .

У заяві від 27.01.2009 про зарахування сина ОСОБА_3 до 1 класу школи, ОСОБА_2 вказав адресу свого місця проживання: АДРЕСА_3 .

Відповідно до довідки директора Гімназії №3 Звягельської міської ради, ОСОБА_3 навчався в Новоград-Волинській школі І-ІІІ ступенів №3 з 2009 року до 2020 року.

Згідно заяви батька про зарахування до 1-го класу ОСОБА_3 з 2009 року до 2014 року проживав за адресою: АДРЕСА_3 , а з 2014 року до 2020 року проживав за адресою: АДРЕСА_4 .

Згідно витягу з Реєстру територіальної громади ОСОБА_1 у період з 27.06.2015 до 05.02.2025 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Допитані в суді першої інстанції свідки: ОСОБА_12 , яка є дочкою позивачки від попереднього шлюбу, ОСОБА_3 , який є сином сторін, ОСОБА_13 , пояснили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу по АДРЕСА_3 з 29.04.2008 до 23.06.2015.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу сторін у справі в період з 29.04.2008 до 23.06.2015 підтверджуються належними доказами, породжують для позивача юридичні наслідки, є обґрунтованими. Оскільки спірний будинок був придбаний відповідачем в період його проживання разом з позивачкою однією сім`єю без реєстрації шлюбу, то згідно вимог ст. ст. 74, 60 СК України, зазначене майно належить сторонам у справі на праві спільної сумісної власності.

Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує наступне.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі №582/18/21 (провадження №61-20968сво21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі №761/42030/21, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі №607/20787/19 (провадження №61-11625сво22)).

Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору.

Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі №9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 1 липня 2021 року у справі №9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26 жовтня 2021 року у справі №766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 1 лютого 2022 року у справі №750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22 вересня 2022 року у справі №462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 20 червня 2023 року в справі №554/10517/16-ц (пункт 7.47), від 4 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

Відповідно до статті 3 СК України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

За положеннями частин першої, другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до частини першої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Разом з тим, згідно із статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Тобто, при застосуванні статті 74 СК України слід виходити з того, що вказана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

Згідно з частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Враховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_1 просила встановити факт спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 у період з 29.04.2008 до 23.06.2015 та визнати об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок АДРЕСА_1 .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі №523/14489/15-ц (провадження №14-22цс20) зроблено такі висновки:

«41. У справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК).

44. В резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи.

70. Велика Палата Верховного Суду вважає, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна».

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (провадження №12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19 (провадження №12-52гс20, пункт 52).

За обставин цієї справи та змісту позовних вимог належним способом захисту права позивача є позов про визнання права власності (права на частку у праві спільної власності на спірне майно). Вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та вимога про визнання майна спільною сумісною власністю не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про визнання права власності, а лише підставою для її вирішення. При розгляді справ про визнання права власності на майно, яке набуто за час шлюбу, встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення.

Тому в задоволенні позову ОСОБА_1 суду першої інстанції слід було відмовити з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту прав.

З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла до висновку, що судове рішення, в силу ст. 376 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, то відповідно змінює розподіл судових витрат.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 за подання апеляційної скарги у даній справі сплатив судовий збір у сумі 3993,75 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки колегія суддів скасувала судове рішення суду першої інстанції та ухвалила нове судове рішення, яким відмовила в задоволенні позову ОСОБА_1 , то суму сплачених судових витрат за подання апеляційної скарги в розмірі 3993,75 грн слід покласти на позивачку ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 11 червня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та визнання нерухомого майна спільною сумісною власністю відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3 993,75 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного тексту судового рішення 28 липня 2026 року.

Головуючий Павицька Т. М.

Судді Бондар О. О.

Шевчук А. М.