Рішення від 21 липня 2026 р. у справі №760/28989/24 — Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/28989/24 2/760/9300/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 липня 2026 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі:

головуючої судді - Усатової І.А.,

за участю секретаря судового засідання - Омельяненко С.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із позовом до відповідача, в якому просить суд: визнати недостовірною та спростувати недостовірну інформацію в порядку захисту честі, гідності, ділової репутації внаслідок нанесення образи відповідачем в адресу позивача; визнати факт нанесення моральної шкоди позивачу, внаслідок, нанесення образ відповідачем та визначити спосіб компенсації у формі грошових коштів; стягнути з відповідача на користь позивача в розмірі 200 000 грн. моральної шкоди та понесені судові витрати в сумі 3028,00 грн.

Позов мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 близько 16.00 год у приміщенні кав`ярні « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , він знаходився разом із своїми знайомими. У зв`язку з необхідністю, звернувся до своїх знайомих з проханням набрати на мобільний номер телефону сусідку ОСОБА_2 та виявив бажання поговорити з нею стосовно користування підвальним приміщенням, яке перебуває в оренді у його товариства. Його знайомий, свідок ОСОБА_3 , набрав відповідачу зі свого номера мобільного телефону та поставив виклик на «гучний зв`язок». Говорити з відповідачем почав сусід з квартири №32 ОСОБА_4 , який під час початку розмови привітався, представився та повідомив, що розмова відбувається на «гучному зв`язку» і до відповідача хоче звернутись сусід з 28 квартири, тобто позивач.

У відповідь відповідачка почала голосно кричати, що їй сусід не подобається, вона не знає якої він національності та на якій підставі знаходиться в Україні. У подальшому почала говорити до позивача, під час розмови обізвавши його «Хач», «Чурка чорножопий». Свідками даної образи є ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та працівники закладу в якому вони перебували.

Наступного дня, він особисто набрав на мобільний номер телефону відповідача в надії, що остання вибачиться перед ним, однак остання висловилась, що має претензію до ремонтних робіт, який він проводив вісім років назад у своїй квартирі поверхом вище. Зацікавилась законністю його перебування на території України.

Неправомірними діями відповідача було принижено його честь, гідність, ділова репутація, так як він добросовісно навчався і працював понад 15 років свого життя в Україні, має дружину та двоє малолітніх дітей, здобув вищу юридичну освіту, чудово володіє українською мовою, користується авторитетом та повагою сусідів, проводить за власні кошти ремонт у під`їзді та підвалі.

Такі дії відповідача йому спричинили сильну моральну травму, оскільки його публічно безпідставно принижено у присутності людей, чия думка для нього дужа важлива. Крім цього, внаслідок безпідставних та незаконних дій відповідача він пережив сильні емоційні страждання та психічні потрясіння, що у свою чергу призвело до втрати спокою та сну, замкнутості та постійної стурбованості, порушення звичного для нього та його сім`ї режиму життя та побуту. На даний час він перебуває в стійкому пригніченому стресовому стані, а тому він оцінює розмір заподіяної моральної шкоди в сумі 200 тис. грн., відшкодування якої просить стягнути з відповідачки разом із понесеними судовими витратами.

13.11.2024 протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючого суддю визначено Усатову І.А.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 20.12.2024 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін.

10.01.2025 від позивача надійшло клопотання про долучення доказів та розгляду справи в загальному позовному провадженні.

18.12.2025 надійшов відзив на позов, в якому відповідачка не погодилась із викладеними обставинами та заявленими вимогами, посилаючись на те, що протягом останніх майже п`яти років вона постійно проживає за межами м. Києва, у с. Калинівці Київської області. З позивачем особисто не знайома, ніяких відносин з ним не підтримує, свій номер телефону не повідомляла. Також з вказаними у позовній заяві особами, яких позивач заявляє як свідків, також особисто не знайома, ніяких відносин з ними не підтримувала і не підтримує, свій номер будь - якому із них не повідомляла та будь - яких розмов по телефону у вказану в позовній заяві дату та час ні з ким не вела.

Твердження позивача за текстом позову про те, що, начебто, вона під час розмови голосно кричала, та висловлювалася на адресу позивача, не відповідає дійності, так як вже зазначала, будь - яких розмов, ані з позивачем, ані з іншими особами у зазначену дату та час не мала. Твердження позивача щодо обговорення питання з нею про підвальне приміщення, яке перебувало в оренді у його товариства, є по -перше не зрозумілим, оскільки вона не має будь - якого відношення до майна будинку і не розпоряджається ним, а по-друге, через відсутність самої розмови із позивачем.

Окрім відсутності доказів розмови відповідача з позивачем, зокрема доказів відносно розташування та з`єднання (відповідних роздруківок мобільного оператора) терміналів, за якими, начебто, відбувалась розмова, до суду не надано належних та допустимих доказів приниження честі, гідності та ділової репутації позивача відповідачем, а також публічного безпідставного приниження позивача у присутності людей, чия думка для нього дуже важлива.

Крім того, зазначила, що представником позивача було подано до суду клопотання про долучення доказів, в якому містяться посилання на поважність причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк, а саме через перебування свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за кордоном.

Звернула увагу суду, на ту обставину, що повідомлена інформація не відповідає дійсності, оскільки, як відомо з відкритих джерел, а саме порталу «Судова влада України», ОСОБА_7 та ОСОБА_8 є обвинуваченими у кримінальних провадженнях, судовий розгляд яких здійснюється Макарівським районним судом Київської області та Охтирським міськрайонним судом Сумської області. Таким чином, вказані особи не могли перебувати за кордоном, до того ж ОСОБА_7 є особою призивного віку, що свідчить про неможливість його виїзду за кордон. При цьому доказів перебування вказаних осіб за кордоном також позивачем до суду не надано. Також є неправдивими посилання сторони позивача про неможливість надання місцезнаходження свідка ОСОБА_9 , оскільки за вказаною інформацією остання працює в кав`ярні в якій вони на той час перебували, яка розташована в будинку, де проживає позивач.

Надані представником позивача письмові пояснення свідків є ідентичними за змістом, що приводить до висновку про те, що такі пояснення були заздалегідь підготовлені однією і тією ж особою, викладені з її слів або наслідуючи відповідний письмовий зразок, при цьому вказані пояснення не містять правдивих відомостей.

Також не погоджується з вказаною сумою моральної шкоди, так і з фактом її заподіяння, оскільки позовні вимоги є надуманими, а викладені в позовній заяві події є вигаданими.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 22.07.2026 відмовлено у задоволені клопотань позивача про: (1) визнання поважною причиною неподання даних пояснень разом із позовною заявою, оскільки на момент звернення із позовною заявою двоє свідків перебували за кордоном, а ОСОБА_10 та ОСОБА_11 не спілкувались з позивачем, їх місцезнаходження або анкетні дані були невідомі; (2) виклик свідків: ОСОБА_3 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 та ОСОБА_12 ; (3) про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін в порядку загального позовного провадження.

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про відмову у позові, виходячи з наступного.

Позивач, звертаючись до суду з позовом зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_2, близько 16.00 год, у приміщенні кав`ярні « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за участю позивача та його друзів відбулася телефонна розмова з відповідачем ОСОБА_2 , яка під час розмови з позивачем голосно кричала, цікавилась законністю перебування позивача в Україні, висловилась у його сторону словами « Хач » та « Чурка Чорножопий », у зв`язку з чим, просить визнати недостовірною та спростувати інформацію в порядку захисту честі, гідності та стягнути моральну шкоду.

Відповідачка у відзиві повністю заперечує будь-яке спілкування з позивачем та зазначає про відсутність доказів на підвердження даних обставин.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Щодо вимог позивача про визнання недостовірною та такою, що порушує права позивача на повагу до його гідності, честі та ділової репутації.

Статтею 3 Конституції України, статтею 297 ЦК України передбачено, що кожен має право на повагу до його честі і гідності. Честь і гідність фізичної особи є недоторканними. У разі порушення цих прав фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її честі і гідності.

У статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно із частиною першою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" судам роз`яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростування, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканість своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" судам роз`яснено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

У свою чергу фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування.

Відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, суду слід розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Лінгенс проти Австрії").

Як вбачається позивач зазначає, що відповідачка обізвала його словами «Хач» та «Чурка чорножопий», які він вважає образливими.

Суд вважає, оскільки відповідачем не було поширено інформацію про факт, а оспорювана позивачем інформація по суті є оціночним судженням яке, в свою чергу, за наявності доведення даного факту, може містити образливі вислови щодо особи позивача та поширена інформація, що оспорюється позивачем, не містить безспірних тверджень про достовірні факти.

При цьому не можуть бути спростовані думки, які виражені мовними засобами, зокрема, вживанням гіпербол, алегорій, сатири і за формою є брутальними.

Отже, позивач не довів факт поширення про нього недостовірної інформації, яка принижує його честь, гідність та ділову репутацію, що є підставою для відмови у задоволенні позову в частині визнання інформації недостовірною.

Одночасно суд зазначає, що при доведенні позивачем факту висловлювання оціночного судження відповідачем, що містить образливі вислови, він має право на відшкодування йому моральної шкоди.

Пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тлумачення положень статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні "трансформують" шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування "обчислює" шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61 1132св22).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін "інші обставини, які мають істотне значення" саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).

Отже, моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначав про те, що неправомірні дії ОСОБА_2 завдали йому моральної шкоди, яка підлягає стягненню на його користь. При цьому позивачем обґрунтовано розмір заявленої ним моральної шкоди, який, на думку позивача, становить 200 000 грн.

Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частин 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з частинами 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За нормами ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

Разом із позовною заявою позивачем подано аудіозапис розмови як електронний доказ на підтвердження обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 100 ЦПК України аудіозаписи належать до електронних доказів та можуть використовуватись для підтвердження обставин, що мають значення для справи. Разом із тим належність, допустимість, достовірність та достатність такого доказу підлягають оцінці судом у сукупності з іншими доказами відповідно до вимог статей 77, 78, 89 ЦПК України.

Дослідивши наданий аудіозапис, суд дійшов висновку, що зі змісту запису неможливо достовірно встановити особу співрозмовника позивача. Матеріали справи не містять будь-яких об`єктивних даних, які б дозволяли ідентифікувати голос, зафіксований на аудіозаписі, саме як голос відповідачки ОСОБА_2 . Зокрема, позивачем не надано відомостей про належність відповідачці номера телефону, на який здійснювався дзвінок, висновку експерта щодо ідентифікації голосу чи інших належних і допустимих доказів, які б дозволяли безсумнівно встановити особу співрозмовника. Крім того, вказаний аудіозапис містить розмову двох осіб, що не стосується предмета доказування.

Сам по собі аудіозапис розмови за відсутності можливості достовірно встановити особу, яка бере участь у розмові, не може підтверджувати факт вчинення відповідачкою висловлювань, на які посилається позивач, а тому суд оцінює цей доказ критично та не вбачає підстав покладати його в основу своїх висновків.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 28 квітня 2022 року у справі № 521/10766/18 зазначив, що відповідно до принципу змагальності саме сторони зобов`язані подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, тоді як суд лише оцінює надані сторонами докази і не здійснює їх збирання з власної ініціативи.

Виходячи з наведеного, кожній особі гарантовано право на судовий захист порушених прав, однак обов`язок доведення обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, покладається саме на неї.

У цій справі позивач, звертаючись до суду з позовом про захист честі, гідності та ділової репутації, обґрунтовує свої вимоги тим, що під час телефонної розмови відповідачка ОСОБА_2 нібито висловила на його адресу спірні твердження. Водночас матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що розмову вела саме відповідачка та що спірні висловлювання належать їй. Твердження позивача про належність голосу відповідачці ґрунтуються виключно на його припущеннях, які не підтверджені жодними об`єктивними доказами.

За таких обставин суд доходить висновку, що позивачем не доведено факт поширення відповідачкою відомостей оспорюваної позивачем інформація, яка, по своїй суті, є оціночним судженням, відтак відсутні підстави для завдоволення позовних вимог, у тому числі про відшкодування моральної шкоди.

Дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог за їх недоведеністю та безпідставністю.

Оскільки суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову, правові підстави щодо стягнення з відповідача на користь позивача понесених судових витрат по даній справі, суд не вбачає.

Керуючись ст. ст. 3, 32, 34, 68 Конституції України; ст. 277, 297 ЦК України; ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та Протоколів № 2, 4, 7, 11 до цієї Конвенції; законом України «Про інформацію»; Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009р. за № 1, ст.ст. 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення суду апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_4 .

Суддя І.А. Усатова