Постанова від 26 липня 2026 р. у справі №930/888/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 930/888/26

Провадження № 33/801/781/2026

Категорія: 149

Головуючий у суді 1-ї інстанції Науменко С. М.

Доповідач: Береговий О. Ю.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 рокум. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Берегового О.Ю.,

за участю захисника особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 адвоката Лисого О.В.

розглянув його апеляційну скаргу на постанову Немирівського районного суду Вінницької області від 26 червня 2026 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 126 КУпАП,

в с т а н о в и в:

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №627393 від 29 березня 2026 року, цього ж дня о 22:55 год в. м. Немирів по кільцевій дорозі під час перевірки, було встановлено, що водій ОСОБА_1 , повторно, протягом року керував транспортним засобом без відповідної категорії (постанова серії ЕАН № 6518186 від 16 січня 2026 року), а саме С, С1 та не пройшов відповідного навчання, відповідно до постанови КМУ № 360 від 25 березня 2022 року, а також не мав відповідного стажу керування більше трьох років відповідно до категорії, також під час зміни напрямку руху не ввімкнув відповідний правий покажчик повороту чим порушив п.9.2а ПДР; чим порушив п.2.1.а ПДР – керування ТЗ особою, яка не має права керувати ТЗ; п.9.2.а ПДР – порушення попереджувальних сигналів перед початком руху і зупинки, за що передбачена відповідальність за ч. 5 ст. 126 КУпАП.

Постановою Немирівського районного суду Вінницької області від 26 червня 2026 року визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двох тисяч чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40800 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк п`ять років, без оплатного вилучення транспортного засобу. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в сумі 605,60 грн на користь держави.

Не погодившись з постановою суду, захисник ОСОБА_1 – адвокат Лисий О.В. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову скасувати та закрити провадження у зв`язку із відсутністю в його діях складу правопорушення.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає про те, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом. Наявний в матеріалах справи відеозапис не доводить факту виконання ОСОБА_1 функцій водія.

Також звертає увагу на те, що на момент складання стосовно ОСОБА_1 протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 5 ст. 126 КУпАП, постанова серії ЕНА №6518186 від 16 січня 2026 року про накладення на останнього адміністративного стягнення за ч. 2 ст. 126 КУпАП, не набрала законної сили, а тому відсутня в його діях повторність вчинення адміністративного правопорушення протягом року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, співставивши їх з наявними в матеріалах справи доказами, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно з положеннями ст.245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Стаття 252 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Приймаючи оскаржувану постанову, суд першої інстанції виходив із того, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, підтверджується доказами, наявними у справі про адміністративне правопорушення, а саме даними, що містяться в протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №62739 від 29 березня 2026 року, відеозаписом, постановою серії ЕНА №6518186 від 16 січня 2026 року за якою накладено адміністративне стягнення на ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 126 КУпАП, довідкою ст. інспектора САП ВВГ Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області капітана поліції Рубанської В. В. від 02 квітня 2026 року.

Однак, апеляційний суд не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 5 ст. 126 КУпАП, відповідальність за вказане адміністративне правопорушення настає у разі повторного протягом року вчинення порушень, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті.

Відповідно до п.п. «а» п. 2.1 ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Отже, обов`язковою ознакою об`єктивної сторони вказаного адміністративного правопорушення є повторність вчинення протягом року порушень, передбачених частинами другою-четвертою ст. 126 КУпАП. Відсутність вищезазначеної кваліфікуючої ознаки виключає відповідальність за ч. 5 ст. 126 КУпАП.

Об`єктивною стороною правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП є керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, і яка повторно протягом року вчинила порушення, передбачені частинами другою - четвертою цієї статті.

Пунктом 2 Загальних положень постанови Кабінету Міністрів України № 340 від 08 травня 1993 року «Про затвердження Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами» регламентовано, що особи допускаються до керування транспортними засобами за наявності у них національного посвідчення водія України на право керування транспортними засобами відповідної категорії (далі посвідчення водія), крім випадків встановлення особам тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами.

Посвідчення водія є документом, що посвідчує особу та її спеціальний статус у частині підтвердження права його власника на керування транспортними засобами.

Особа має лише одне посвідчення водія, що підтверджує її право на керування транспортними засобами діючих категорій, зазначених у ньому.

Водій зобов`язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (ст. 16 Закону України «Про дорожній рух»).

Відповідно до положень п. п. 1.1, 1.3 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Згідно пункту 2.1 «а» Правил дорожнього руху водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі, зокрема посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Відповідно до пункту 2.4 «а» Правил дорожнього руху на вимогу працівника поліції водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені в п. 2.1.

Так, диспозицією ч. 5 ст. 126 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за повторне протягом року, вчинення порушень, передбачених частинами другою четвертою цієї статті, зокрема, таких як: керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, керування транспортним засобом особою, стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами, керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами.

Для встановлення події правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, необхідно з`ясувати, чи дійсно особа, яка не отримувала посвідчення водія відповідної категорії та протягом року вже притягувалася за аналогічне правопорушення, повторно керувала транспортним засобом.

Наявність події правопорушення має бути підтверджена належними та допустимими доказами.

Як слідує з протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №627393 від 29 березня 2026 року, цього ж дня о 22:55 год в. м. Немирів по кільцевій дорозі під час перевірки, було встановлено, що водій ОСОБА_1 , повторно, протягом року керував транспортним засобом без відповідної категорії (постанова серії ЕАН № 6518186 від 16 січня 2026 року), а саме С, С1 та не пройшов відповідного навчання, відповідно до постанови КМУ № 360 від 25 березня 2022 року.

Водночас ні протокол, ні інші матеріали справи не містять жодних відомостей про назву і технічні характеристики транспортного засобу, зокрема його повну масу, які є визначальними для встановлення необхідності наявності у водія посвідчення відповідної категорії. Фактично протокол містить переважно правову оцінку дій особи без наведення достатніх обставин, які б таку оцінку обґрунтовували.

Поряд з цим, згідно з п.п. 3 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 360 від 25 березня 2022 року «Деякі питання підготовки та допуску водіїв до керування транспортними засобами в період дії воєнного стану на території України або окремих її місцевостях», установлено, що в період дії правового режиму воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях: право на керування транспортними засобами категорій C, C1 надається особам, які мають посвідчення водія категорії B і навички керування транспортними засобами відповідної категорії більше трьох років протягом останнього часу, пройшли перепідготовку з практичного керування транспортними засобами за встановленими програмами та склали практичний іспит на право керування транспортними засобами категорій C, C1.

В п. 5 протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №627393 від 29 березня 2026 року вказано, що особу встановлено: посвідчення водія НОМЕР_1 .

Тобто, працівником поліції було встановлено, що у ОСОБА_1 наявне посвідчення водія. Проте, матеріали справи не містять доказів (відомостей, витягів), яка саме діюча категорія у нього відкрита.

Відсутні такі відомості і у довідці ст. інспектора САП ВВГ Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області капітана поліції Рубанської В. В. від 02 квітня 2026 року (а.с.3).

Згідно з вимогами ст. 251 КУпАП, обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів. Працівником поліції не було додано до матеріалів справи картку водія або офіційну довідку з сервісного центру, яка б підтверджувала, які саме категорії відкриті у ОСОБА_1 , а тому не можна стверджувати, що останній не має права керувати транспортними засобами без відповідної категорії.

При вирішенні питання щодо доведеності вини особи у скоєнні, в тому числі й адміністративного правопорушення, слід виходити з положень статті 62 Конституції України про те, що обвинувачення не може ґрунтуватись на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи мають тлумачитись на її користь.

За таких обставин наведений у протоколі висновок про відсутність у особи права керування транспортним засобом відповідної категорії не підтверджений належними доказами та є припущенням.

Крім того, заперечуючи вину ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, захисник Лисий О.В. в апеляційній скарзі зазначає, що він не керував транспортним засобом.

Пунктом 27 Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» визначено термін «керування транспортним засобом», за яким керування транспортним засобом - виконання функцій водія під час руху такого засобу, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.

На відеозаписі з нагрудних камер працівника поліції не зафіксовано керування ОСОБА_1 транспортним засобом зазначеним в протоколі.

Більше того, матеріали справи взагалі не містять інших доказів, які доводили б факт керування транспортним засобом ОСОБА_1 .

Отже, висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП, є передчасним та таким, що не ґрунтується на належних і допустимих доказах.

З огляду на те, що санкція ч. 5 ст. 126 КУпАП є суворою та передбачає істотне втручання у права особи, всі обставини справи повинні бути встановлені на підставі належних, допустимих та достатніх доказів, чого у даному випадку зроблено не було.

Відповідно до ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Враховуючи наведене, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП.

У відповідності до ч. 8 ст. 294 КУпАП, за наслідками розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін; 2) скасувати постанову та закрити провадження у справі; 3) скасувати постанову та прийняти нову постанову; 4) змінити постанову.

Як визначено п.43 Рішення Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey, п.282) доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом.

Верховний Суд у своїй постанові від 08 липня 2020 року по справі №463/1352/16-а зазначив, що в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Апеляційний суд зазначає, що при вирішенні питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою, суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), що передбачають: «ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи».

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і обвинувачений є винним у його вчиненні. Це питання має бути вирішене на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать «за» чи «проти» тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи в цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення.

Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Виходячи з викладеного, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_1 – адвоката Лисого О.В., підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст.126 КУпАП - скасуванню із закриттям провадження по справі, у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст.126 КУпАП.

Керуючись ст.126, ст.247, ст.294 КУпАП, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 – адвоката Лисого Олександра Васильовича задовольнити.

Постанову Немирівського районного суду Вінницької області від 26 червня 2026 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 126 КУпАП – скасувати.

Прийняти нову постанову, якою провадження в справі про адміністративне правопорушення за ч. 5 ст. 126 КУпАП щодо ОСОБА_1 закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Вінницького

апеляційного суду О. Ю. Береговий