Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №464/2448/26 — Львівський апеляційний суд

Справа № 464/2448/26 Головуючий у 1 інстанції: БЕСПАЛЬОК О.А.

Провадження № 22-ц/811/1480/26 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої: Н.П. Крайник

суддів: Я.А. Левика, М.М. Шандри

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Сихівського районного суду міста Львова від 16 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, -

В С Т А Н О В И В:

08.04.2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просила розірвати шлюб, укладений між нею та відповідачем, зареєстрований Львівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області, актовий запис № 3560.

Оскаржуваною ухвалою позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу визнано неподаною та повернуто позивачці.

Ухвалу суду оскаржив представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .

Вважає її незаконною, необґрунтованою, такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права та з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

У скарзі зазначив, що постановляючи оскаржувану ухвалу, суд не врахував подану представником позивача заяву на виконання вимог ухвали суду від 13.04.2026 року про залишення позовної заяви про розірвання шлюбу без руху, до якої було долучено нову редакцію позовної заяви, в якій відповідно до вимог ст.ст. 27, 28 ЦПК України обгрунтовано підсудність даної справи Сихівському районному суду м. Львова. Суд першої інстанції неправильно оцінив подані документи та дійшов помилкового висновку, що підсудність справи Сихівському районному суду м. Львова позивачем не обґрунтовано. Вважає, що оскаржувана ухвала суду порушує право позивача на судовий захист та суперечить практиці Верховного Суду, згідно якої питання підсудності має вирішуватися на користь доступності правосуддя, а дрібні процесуальні недоліки не можуть бути підставою для відмови у розгляді спору по суті. Зазначив, що територіальна підсудність даної справи підлягає визначенню на підставі ч.ч. 9-10 статті 28 ЦПК України, відповідно до яких позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання чи перебування, можуть пред`являтися за зареєстрованим місцем проживання позивача. З урахуванням наведеного, вважає, що висновок суду першої інстанції про повернення ОСОБА_1 позовної заяви у зв`язку з неусуненням нею недоліків такої є помилковим, а оскаржувана ухвала є незаконною та такою, що підлягає скасуванню.

Просить ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України розгляд справи судом апеляційної інстанції проведено без повідомлення учасників справи, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних мотивів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Разом з тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним.

Частиною 1 ст. 8 Конституції України передбачено, що в України визнається і діє принцип верховенства права, а статтею 129 Конституції України визначено, що однією із засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Право на звернення особи до суду є її абсолютним правом.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів реалізується через врегульовану процесуальним законом можливість пред`явити до суду позовну заяву, заяву в порядку окремого провадження, яка є процесуальною формою звернення за захистом порушеного права.

При цьому, право кожної особи на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод чи інтересів слід розуміти у праві такої особи на подання відповідних документів та доказів, певне обґрунтування позовних вимог у тій мірі, в якій вона вважає за необхідне, оскільки одним із визначальних принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який передбачає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, а особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити: повне найменування (для юридичних осіб) або імя (прізвище, імя та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти.

Згідно ч. 1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст.175 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Відповідно до ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просила розірвати укладений між нею та відповідачем шлюб, зареєстрований 24 листопада 2016 року Львівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області, актовий запис № 3560.

Звертаючись до Сихівського районного суду м. Львова з позовом про розірвання шлюбу, позивачка покликалася на те, що місце проживання відповідача, який є громадянином Республіки Польща, їй невідоме, що надає їй право відповідно до ст. 28 ЦПК України на пред`явлення позову за зареєстрованим місцем її проживання.

Ухвалою судді Сихівського районного суду міста Львова від 13.04.2026 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з підстав її невідповідності вимогам ст.ст. 175-177 ЦПК України та надано строк для усунення недоліків - п`ять днів з дня вручення копії ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Залишаючи позовну заяву ОСОБА_1 без руху, суд виходив з того, що така не відповідає вимогам процесуального закону. Зокрема, в порушення вимог п.5 ч.3 ст.175 ЦПК України, позовна заява не містить викладу обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та доказів не підтвердження вказаних обставин. Крім того, суд вважав, що позивачкою не обґрунтовано підсудність даної справи Сихівському районному суду м. Львова, оскільки позивачкою не зазначено відомостей щодо зареєстрованого або останнього відомого місця проживання чи перебування відповідача, який є іноземцем, а також не наведено даних щодо місця знаходження його майна на території України, що унеможливлює вирішення питання про територіальну підсудність справи. При цьому суд враховував, що спільних дітей сторони не мають, а обставин, які б свідчили про наявність підстав для застосування правил альтернативної підсудності, позивачкою не доведено.

13.04.2026 року копію ухвали Сихівського районного суду міста Львова від 13.04.2026 року було надіслано на електронну адресу позивачки та її представника, що підтверджується довідками про доставку електронного листа (а.с. 18, 19).

15.04.2026 року на виконання ухвали Сихівського районного суду міста Львова від 13.04.2026 року про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без руху, представник позивачки подав заяву про усунення недоліків позовної заяви, до якої долучив позовну заяву про розірвання шлюбу у новій редакції, в якій зазначив, що відповідно до ч. 10 ст. 28 ЦПК України позов до відповідача, який не має місця проживання в Україні, пред`явлено позивачкою за останнім відомим місцем його проживання в Україні.

Повертаючи позовну заяву позивачу, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги, зазначені в ухвалі Сихівського районного суду міста Львова від 13.04.2026 року про залишення позовної заяви без руху позивачкою не виконано, підсудність даної справи Сихівському районному суду м. Львова не доведено.

З таким висновком суду колегія суддів не може погодитися з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 27 ЦПК України передбачено, що позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Підсудність справ за вибором позивача визначена статтею 28 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 28 ЦПК України позови про розірвання шлюбу можуть пред`являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров`я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.

Згідно роз`яснень, викладених у пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», позов про розірвання шлюбу з особою, яка не має в Україні місця проживання або місце проживання якої невідоме, може пред`являтися за місцем знаходження майна відповідача, або за останнім відомим місцем його проживання чи перебування, а у випадку, коли з позивачем проживають його малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров`я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача - за місцем проживання позивача. У разі розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, один з яких проживає в Україні, питання підсудності визначається за загальними правилами ЦПК України.

Відповідно до ч. 10 ст. 28 ЦПК України позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання чи перебування, можуть пред`являтися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим зареєстрованим місцем його проживання чи перебування в Україні.

Згідно ст. 497 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

У міжнародному праві категорія «підсудність» застосовується для визначення розподілу як компетенції між судами існуючої в державі системи розгляду цивільних справ, так і компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом, тобто міжнародної підсудності.

Вирішуючи питання про підсудність справ з іноземним елементом, суди України відповідно до вимог статей 2, 497 ЦПК України повинні керуватися нормами Закону України «Про міжнародне приватне право» та нормами відповідних міжнародних договорів.

Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один зі своїх елементів пов`язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, зокрема, визначає підсудність судам України справ з іноземним елементом (п. 3 ч. 1 ст. 1 та ст.ст. 75-77 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

У пункті 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» зазначено, що іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватно-правові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Положеннями ст.ст. 60, 63 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено, що припинення шлюбу та правові наслідки його припинення визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.

Правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв`язок іншим чином. Припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.

Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є (ч. 1 ст. 16 Закону України «Про міжнародне право»).

Отже зі змісту ст. 60 Закону України «Про міжнародне приватне право» можна дійти висновку, що якщо подружжя, що є громадянами різних держав, спільно проживали на території України і на час розірвання шлюбу хоча б один з них продовжує проживати на її території, то розірвання шлюбу здійснюється за законодавством України.

Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21 листопада 2019 року у справі № 553/703/18 (провадження №61-7956св19).

Частиною 1 ст. 75 Закону України «Про міжнародне право» встановлено, що підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону.

Підстави визначення підсудності справ судам України встановлено ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», зокрема згідно п. 12 ч. 1 цієї статті суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.

Як убачається з матеріалів справи, позивачкою пред`явлено позов про розірвання шлюбу, укладеного з іноземцем, місце проживання чи проживання якого не зареєстровано в Україні.

У позовній заяві про розірвання шлюбу ОСОБА_1 посилалася на те, що 24 листопада 2016 року вона уклала шлюб з ОСОБА_3 , громадянином Республіки Польща, який було зареєстровано Львівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області. Після укладення шлюбу сторони проживали однією сім`єю в Україні, вели спільне господарство та виконували взаємні обов`язки подружжя. На даний час сімейні відносини між сторонами фактично припинилися, сторони проживають окремо, місце проживання/перебування відповідача їй невідоме.

Аналізуючи зміст позовної заяви та заяви про усунення недоліків позовної заяви, поданої представником позивача на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без руху, колегія суддів приходить до висновку що стороною позивача у визначений законом строк максимально виконано вимоги ухвали та в такому обсязі, що у суду не було підстав для висновку, що за такою заявою не може бути відкрито провадження у справі.

Враховуючи наведене, при вирішенні питання про повернення позовної заяви позивачу з підстав невиконання позивачкою вимог ухвали про залишення її позовної заяви без руху, суд проявив надмірний формалізм у застосуванні законодавчих положень, чим порушив статтю 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду.

При цьому, колегія суддів враховує, що згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 15 квітня 2020 року у справі № 569/2295/19, повернення позовної заяви позивачу з підстав її непідсудності законом не передбачено, оскільки у разі встановлення того, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає її за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 ЦПК України, а у разі якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 501/2443/18 та у постанові Верховного суду від 12 травня 2022 року у справі № 552/3486/20.

На зазначене суд уваги не звернув та дійшов необгрунтованого висновку про повернення позовної заяви позивачу з підстав, передбачених ч. 3 ст. 185 ЦПК України, у зв`язку з неусуненням недоліків позовної заяви.

З наведених мотивів, ухвала суду підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено - 28 липня 2026 року.

Керуючись ч. 5 ст. 268, ст. 367, ст. 368, п. 6 ч. 1 ст. 374, ст. 379, ст. 381, ст. 382, ст. 383, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволити.

Ухвалу Сихівського районного суду міста Львова від 16 квітня 2026 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 28 липня 2026 року.

Головуючий: Н.П. Крайник

Судді: Я.А. Левик

М.М. Шандра