Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №450/1168/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 450/1168/26 пров. № А/857/33885/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача -Шевчук С. М.

суддів -Боршовського Т. І.

за участю секретаря судового засідання Кухтея Р. В. Вовка А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 01 квітня 2026 року у справі № 450/1168/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Сумській області про скасування постанови,

місце ухвалення судового рішення м. Пустомити

Розгляд справи здійснено за правиламипозовного провадження в окремих категоріях термінових справ

суддя у І інстанціїДем`яновська Ю.Д.

дата складання повного тексту рішенняне зазначена

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

11.03.2026 представник позивача адвокат Живко О.О. звернулася до суду в інтересах ОСОБА_1 з адміністративним позовом, яким просила визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕНА № 67587888 від 03 березня 2026 року, винесену інспектором Роменського районного відділу поліції ГУНП в Сумській області лейтенантом поліції Гриценком Іваном Миколайовичем та закрити справу про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 126 КУпАП, стосовно нього у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КУпАП.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 01 квітня 2026 року у справі № 450/1168/26 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Сумській області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В доводах апеляційної скарги вказує, що 03 березня 2026 року, у денний час, позивач, ОСОБА_1 , пересувався на транспортному засобі марки Ford Escort, реєстраційний номер НОМЕР_1 , по бульвару Європейському у місті Ромни Сумської області, дотримуючись вимог Правил дорожнього руху України.

Під час руху його транспортний засіб був зупинений працівником поліції, який керував службовим автомобілем № 1042. При цьому сама зупинка була здійснена із грубим порушенням Правил дорожнього руху з боку поліцейського, який здійснив небезпечний обгін у невстановленому місці, фактично створивши аварійну ситуацію та загрозу зіткнення.

Після зупинки транспортного засобу працівник поліції не виконав передбачених законом обов`язків, а саме: не представився, не повідомив свого прізвища, посади та звання, не пред`явив службового посвідчення, а також не повідомив жодної законної підстави зупинки транспортного засобу. Натомість одразу почав вимагати пред`явлення водійського посвідчення з метою притягнення мене до адміністративної відповідальності. З метою з`ясування правомірності дій працівника поліції позивач звертався з вимогою повідомити підставу зупинки та представитися відповідно до вимог Закону України «Про Національну поліцію». Однак зазначені вимоги були проігноровані. Позивач зазначає, що у відповідь поліцейський фактично визнав відсутність будь-яких підстав для зупинки, заявивши, що «знайде, за що виписати штраф», а також почав висловлювати припущення щодо можливих порушень (зокрема, щодо ременя безпеки або швидкісного режиму), не надавши жодного доказу. У зв`язку з відсутністю законної підстави для зупинки транспортного засобу та ненаданням жодних доказів вчинення ним правопорушення, позивач вважав вимогу про пред`явлення документів незаконною та такою, що не підлягає виконанню.

Після цього на місце події був викликаний інший екіпаж поліції (службовий автомобіль № 0928), у складі якого прибув інспектор Роменського районного відділу поліції ГУНП в Сумській області, лейтенант поліції Гриценко Іван Миколайович. Саме цим інспектором, який не був очевидцем зупинки транспортного засобу, не спостерігав жодних обставин події та не фіксував жодного порушення з мого боку, була винесена постанова серії ЕНА № 67587888 від 03.03.2026 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП.

Фактично зазначена постанова була винесена виключно на підставі усних пояснень іншого поліцейського без будь-якого самостійного встановлення обставин справи, перевірки доказів чи з`ясування наявності складу адміністративного правопорушення.

Відповідач станом на момент розгляду справи своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Про дату, час та місце розгляду справи сторони повідомлені через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.

Позивач в судове засідання не прибув, про причини неприбуття не повідомив. Клопотань про відкладення слухання справи не направляв.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, однак подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням представника у відпустці. Разом з тим у задоволенні вказаного клопотання колегією суддів відмовлено у зв`язку з тим, що суб`єкт владних повноважень не може залежати від наявності чи відсутності одного працівника. Вказане є внутрішньою організаційною проблемою суб`єкта владних повноважень.

В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи судове рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що з дослідженого відеозапису з нагрудної камери поліцейського, долученого відповідачем до відзиву, вбачається та не заперечується позивачем, що останній неодноразово відмовився пред`явити посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб на вимогу працівника поліції, що вказує на правомірність притягнення його до відповідальності та накладення адміністративного стягнення на підставі ч. 1 ст. 126 КУпАП.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що за даними постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 67587888 від 03.03.2026, позивача у цій справі притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425 грн у зв`язку з тим, що він 03.03.2026 о 13:02 год на бульварі Європейський, 31, у м. Ромни, керуючи автомобілем марки «Ford Escort», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рік випуску 1986, колір білий, не пред`явив на вимогу поліцейського посвідчення водія, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чим порушив п. 2.4. «А» ПДР.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Відповідно до ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ст.283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених ч.2 цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно зі ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Приписами п.п. 3, 8, 11 ч.1 ст.23 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VIII (далі по тексту - Закон №580-VIII) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення; у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання; регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Відповідно до ст.31 Закону №580-VIII поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису, засобів фото і кінозйомки, відеозапису.

Пунктом 1 ч.1 ст.40 Закону №580-VIII визначено, що поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень.

Відповідно до ч.5 ст.14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Приписами ст.52 Закону України "Про дорожній рух" передбачено, що контроль у сфері безпеки дорожнього руху здійснюється Кабінетом Міністрів України, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, Національною поліцією, іншими спеціально уповноваженими на те державними органами (державний контроль), а також міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади (відомчий контроль).

Згідно п.1.3. Правил Дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. №1306 (далі по тексту - ПДР України) учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Відповідно до п.1.9 ПДР України особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Приписами ст.16 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що водій зобов`язаний мати при собі посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб (у разі найму (оренди)/лізингу транспортного засобу замість реєстраційного документа на транспортний засіб водій може мати при собі та пред`являти його копію, вірність якої засвідчено нотаріально, разом з оригіналом або копією договору про найм (оренду)/лізинг транспортного засобу, вірність якої засвідчено нотаріально), а у випадках, передбачених законодавством, - поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страховий сертифікат "Зелена картка"), пред`явити у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія, реєстраційному документі на транспортний засіб, або пред`явити електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії, або відображення інформації про його наявність в електронному свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу), а також інші документи, передбачені законодавством.

Згідно з п.2.1 (а, б) ПДР України водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб.

Відповідно до п.2.4 (а) Правил дорожнього руху на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.

Водій - це особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі (пункт 1.10 Правил дорожнього руху).

Колегія суддів звертає увагу, що визначення терміну "керування транспортним засобом" було наведено в п. 27 Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 № 14 Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті, за яким керування транспортним засобом - виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.

Окрім того, Верховний Суд в постанові від 20.02.2019 року у справі №404/4467/16-а(2-іс/811/3/17) зазначив, що само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування.

За змістом статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема, правил дорожнього руху, у тому числі за ч.1 ст.126 КУпАП.

Приписами ч.1 ст.126 КУпАП передбачено, що керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред`явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до п.1 ст.247 КУпАП України обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення.

Відтак, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Як встановлено з матеріалів даної справи, постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 67587888 від 03.03.2026, позивача у цій справі притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425 грн у зв`язку з тим, що він 03.03.2026 о 13:02 год на бульварі Європейський, 31, у м. Ромни, керуючи автомобілем марки «Ford Escort», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рік випуску 1986, колір білий, не пред`явив на вимогу поліцейського посвідчення водія, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чим порушив п. 2.4. «А» ПДР.

Процесуальний обов`язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача.

При цьому, згідно з ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

У силу положень ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з ч. 1 ст.75 КАС України достовірним є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а ч. 1, 2 ст. 76 КАС України передбачає, що достатнім є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування та суд вирішує питання про достатність доказів відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Таким чином, саме відповідач у справі зобов`язаний довести правомірність свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, та, зокрема, довести факт вчинення позивачем порушення ПДР України відповідними доказами.

Колегія суддів зазначає, що встановлення факту керування транспортним засобом є визначальним для встановлення об`єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 126 КУпАП, яка полягає у керуванні транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред`явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством.

Порушення ПДР України, за що передбачена відповідальність за ст.126 КУпАП, має підтверджуватися відповідними доказами, перелік яких наведений у статті 251 Кодексу.

Верховний Суд у постанові від 19.02.2020 року у справі № 496/4315/16-а дійшов висновку, що обов`язковому доказуванню під час розгляду справ про адміністративні правопорушення підлягають факти вчинення або невчинення певною особою адміністративного правопорушення, які в свою чергу, підтверджуються відеозйомкою фіксації події адміністративного правопорушення.

Колегія суддів зазначає, що особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

За змістом доводів апеляційної скарги позивач зазначив, що 03 березня 2026 року він пересувався на транспортному засобі марки Ford Escort, реєстраційний номер НОМЕР_1 , по бульвару Європейському у місті Ромни Сумської області, дотримуючись вимог Правил дорожнього руху України. Під час руху його транспортний засіб був зупинений працівником поліції, який керував службовим автомобілем № 1042. Зупинка була здійснена із грубим порушенням Правил дорожнього руху з боку поліцейського, який здійснив небезпечний обгін у невстановленому місці, фактично створивши аварійну ситуацію та загрозу зіткнення. Після зупинки транспортного засобу працівник поліції не виконав передбачених законом обов`язків, а саме: не представився, не повідомив свого прізвища, посади та звання, не пред`явив службового посвідчення, а також не повідомив жодної законної підстави зупинки транспортного засобу. Натомість одразу почав вимагати пред`явлення водійського посвідчення з метою притягнення мене до адміністративної відповідальності.

У зв`язку з відсутністю законної підстави для зупинки транспортного засобу та ненаданням жодних доказів вчинення позивачем правопорушення, скаржник вважав вимогу про пред`явлення документів незаконною та такою, що не підлягає виконанню.

З дослідженого відеозапису з нагрудної камери поліцейського, долученого відповідачем до відзиву, вбачається та не заперечується позивачем, що останній неодноразово відмовився пред`явити посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб на вимогу працівника поліції, що вказує на правомірність притягнення його до відповідальності та накладення адміністративного стягнення на підставі ч. 1 ст. 126 КУпАП.

Аналізуючи характер правопорушення, суд зазначає, що обов`язок водія, передбачений п. 2.4 ПДР України, щодо пред`явлення документів для перевірки є абсолютним і не ставиться в залежність від згоди водія із правомірністю чи причинами його зупинки працівниками поліції. Чинне законодавство України не надає водію транспортного засобу право самостійно визначати законність вимог представників влади та, як наслідок, вирішувати — виконувати їх чи ні. У випадку, якщо водій вважає дії поліцейського щодо зупинки автомобіля неправомірними, він зобов`язаний спочатку виконати законну вимогу про пред`явлення документів, після чого має право оскаржити дії чи бездіяльність службової особи у встановленому законом порядку (шляхом подання скарги до вищого органу або звернення до суду).

Апеляційний суд зазначає, що право водія не пред`являти документи у разі безпідставної зупинки не передбачено жодним нормативно-правовим актом України, а відмова пред`явити документи утворює склад адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 126 КУпАП незалежно від законності самої зупинки.

Отож приведені скаржником доводи не є підставою для задоволення апеляційної скарги.

Підсумовуючи викладене колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що останнім повно та всебічно встановлено обставини справи, а оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції та не містять підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення.

Колегія суддів зазначає, що підстави для перерозподілу та присудження судових витрат у даній справі - відсутні.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 01 квітня 2026 року у справі № 450/1168/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя С. М. Шевчук

судді Т. І. Боршовський

Р. В. Кухтей

Повне судове рішення складено 28 липня 2026 року