Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №380/17384/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/17384/25 пров. № А/857/17785/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Глазька С.М., Затолочного В.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року, ухвалене суддею Потабенко В.А. у м. Львові у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у справі № 380/17384/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання до вчинення дій,-

ВСТАНОВИВ:

25 серпня 2025 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача - Військової частини НОМЕР_1 (далі – в/ч НОМЕР_1 ), у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Військової частини НОМЕР_1 , яке оформлено листами № 1458/824 від 21.01.2025, № 1458/1735 від 09.02.2025, № 1458/2781 від 06.03.2025, якими відмовлено у задоволені рапорту (рапортів) про звільнення з військової служби ОСОБА_1 , згідно підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 та абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу";

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення (наказ) про звільнення з військової служби ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26, абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу"; а саме: у зв`язку з необхідністю здійсненні постійного догляду за особою з інвалідністю І групи (батьком).

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду, в/ч НОМЕР_1 оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає його незаконним, у зв`язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права. Просить скасувати оскаржуване рішення, ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що позивач не надав жодного документа, який підтверджує факт відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення у ОСОБА_2 , зокрема братів та сестер, внуків, що також є безумовною підставою для звільнення з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Звертає увагу, що серед документів, які надав позивач разом з рапортом про звільнення з військової служби, є відомості про наявність у ОСОБА_2 , крім позивача, ще однієї дитини – ОСОБА_3 , у якої перебуває на утриманні малолітній син ОСОБА_4 (з інвалідністю). Суд першої інстанції помилково прийшов до висновку, що в розумінні положень абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ОСОБА_3 не може здійснювати постійний догляд за своїм батьком, оскільки «згідно довідки №98 ЛКК КНП «ЦМЛ» м.Борислав Львівської державної адміністрації Департаменту охорони здоров`я МОЗ України від 24.02.2025 така за станом здоров`я не може бути доглядальником. Також ОСОБА_3 є законним представником (опікуном) дитини – інваліда, визнаної недієздатною, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується посвідченням Управління праці та соціального захисту населення Бориславської міської ради серії НОМЕР_2 від 11.11.2016 та медичним висновком №17 про дитину – інваліда віком до 18 років від 11.06.2025».

Покликається на те, що суд в оскаржуваному рішенні взяв до уваги довідку №98 ЛКК КНП «ЦМЛ» м. Борислав Львівської державної адміністрації Департаменту охорони здоров`я МОЗ України від 24.02.2025, де комісія лікарів прийшла до висновку, що ОСОБА_3 за станом здоров`я не може бути доглядальником. При цьому, судом не було досліджено, що жодним нормативно-правовим актом лікарсько-консультативну комісію не вповноважено надавати такі висновки ( разі неможливості здійснювати такі дії, ЛКК приходить до висновку, що обстежувана особа сама потребує такого догляду, як і визначено абзацом 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Також вважає, що судом першої інстанції не взято до уваги, що позивачем подано також свідоцтво про народження ОСОБА_4 , де окрім матері ОСОБА_3 , також зазначений батько – ОСОБА_5 , який в силу положень статті 202 Сімейного кодексу України, також зобов`язаний утримувати дитину (враховуючи подане свідоцтво про шлюб – утримує на даний час).

Зазначає, що судом взято до уваги акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати догляд (утримання) від 06.01.2025, затвердженого ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 08.01.2025. Поряд з тим, зазначений акт містить недостовірні відомості та, як наслідок, не може братись до уваги як доказ при вирішенні спору. Зокрема, в розділах «родинні зв`язки особи, за якою здійснюється догляд (утримання) першого ступеня споріднення», «родинні зв`язки особи, за якою здійснюється догляд (утримання) другого ступеня споріднення» зазначено, що такі особи відсутні. Однак, як вказано вище, у ОСОБА_2 наявні донька та онук, відомості про яких комісія ІНФОРМАЦІЯ_3 мала б вказати в акті з застереженням, чому такі особи не можуть здійснювати постійний догляд.

Вважає, що судом проігноровано відзив Військової частини НОМЕР_1 , у якому також зазначалось про відсутність повних відомостей про наявність у ОСОБА_2 інших членів сім`ї І та ІІ ступеня споріднення. При цьому, позивач, при проходженні військової служби власноручно склав анкету військовослужбовця, де в розділі «діти» вказав про наявність 2 повнолітніх синів – ОСОБА_6 , 1995 року народження, ОСОБА_7 , 1997 року народження. Тобто, позивач у своєму рапорті та позовній заяві, ІНФОРМАЦІЯ_4 в акті обстеження сімейного стану військовослужбовця надали неправдиві відомості щодо членів сім`ї, а суд першої інстанції не врахував зазначених обставин.

Позивач подав до суду відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечив щодо її доводів та просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем - старшим бойовим медиком зенітної ракетної батареї зенітного ракетно-артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 , молодшим сержантом, призваним за мобілізацією.

16.01.2025 ОСОБА_1 звернувся до ВЧ НОМЕР_1 із рапортом про звільнення із військової служби на підставі п.п. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26, абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), у зв`язку з тим, що здійснює догляд за батьком, який є особою з інвалідністю І групи Б (загальне захворювання, безстроково, потребує стороннього догляду) згідно довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії Дрогобицької міжрайонної МСЕК серія 12 ААД № 014048 від 24.07.2024 та індивідуальної програми реабілітації інваліда № 459 від 24.07.2024.

За результатами розгляду рапорту від 16.01.2025 відповідач листом від 21.01.2025 №1458/824 відмовив позивачу у задоволенні рапорту у зв`язку із не наданням документів, які б підтверджували зазначені обставини.

03.02.2025 позивач повторно звернувся із рапортом про звільнення із військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26, абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”.

За результатами розгляду рапорту від 03.02.2025 відповідач повторно листом від 09.02.2025 №1458/1735 відмовив позивачу у задоволенні у зв`язку із непідтвердженням зазначених обставин.

27.02.2025 позивач ще раз звернувся із рапортом до ВЧ НОМЕР_1 про звільнення із військової служби відповідно до пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26, абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”.

06.03.2025 відповідач листом №1458/2781 знову відмовив позивачу у задоволенні рапорту у зв`язку із не наданням документів, які б підтверджували зазначені обставини.

Вважаючи дії відповідача щодо відмови у звільненні з військової служби у запас за пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26, абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” протиправними, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що позивач надав достатні докази для підтвердження права на звільнення з військової служби на підставі пп. “г” п. 2 ч. 4 та абз. 14 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”.

Відповідно до ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведені норми означають, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до ст. 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно із ст. 1 Закону України “Про оборону України” від 06.12.1991 №1932-XII особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій; воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про правовий режим воєнного стану” від 12.05.2015 №389-VIII (далі - Закон №389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24.02.2022 № 2102-IX, було введено воєнний стан.

Строк дії Указу в подальшому продовжено відповідними Указами Президента України.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 “Про загальну мобілізацію” оголошено загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 №2232-XII “Про військовий обов`язок і військову службу” (далі - Закон №2232-ХІІ).

Як передбачено ч. ч. 1, 2 ст. 1 Закону №2232-XII, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Згідно до ч. 1 ст. 2 Закону №2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Частиною 6 статті 2 Закону № 2232-XII визначені види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Як встановлено судом, позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді старшого бойового медика зенітної ракетної батареї зенітного ракетно – артилерійського дивізіону, звання - молодший сержант.

Порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі, відносини, що виникають у зв`язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби врегульовано Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення №1153). Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення № 1153 передбачено Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 (далі - Інструкція №170).

Як встановлено п. 7 Положення №1153, військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Відповідно до абз. 2 п. 12 Положення № 1153 право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Підстави для звільнення військовослужбовців з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану визначені у п. 3 ч. 12 ст.26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”.

Зокрема, абз. 13 вказаного пункту передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Пунктом 233 Положення №1153 визначено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Пунктом 14 Закону України “Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України” визначено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Відтак, як правильно зазначив суд першої інстанції, звільнення військовослужбовця зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка розподіляється на такі етапи: подання військовослужбовцем рапорту про звільнення з наданням підтверджуючих для цього підстав документів, безпосередньо своєму командиру; розгляд рапорту про звільнення; прийняття наказу щодо звільнення зі служби.

При цьому здійснюється перевірка документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин щодо дотримання п. п. 14.10 розділу XIV Інструкції №170, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби. Проект наказу про звільнення зі служби до подання їх на підпис командирам перевіряється безпосереднім керівником кадрового органу або особою, на яку відповідно до письмового наказу покладено тимчасове виконання обов`язків за цією посадою та проходить правову експертизу в юридичній службі.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач неодноразово звертався до відповідача із рапортами, у яких просив звільнити його з військової служби на підставі пп. “г” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII “Про військовий обов`язок і військову службу”.

Так, пп. “г” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-XII (в редакції Закону України від 11.04.2024 № 3633-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку”, яка була чинна на момент звернення позивача із рапортом про звільнення з військової служби) визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Абзацом 13 п.п. 3 ч. 12 цієї ж статті передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану на таких підставах, як необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Зі змісту наведеної норми видно, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:

- відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;

- інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Таким чином “відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи” означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж “юридичної наявності” інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2122-IX.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 27.02.2025 у справі №380/16966/24.

Судом встановлено, що у позивача є батько, ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю ІІ групи. Позивач зазначає, що його батько потребує постійного стороннього догляду, а інші члени сім`ї, зокрема, ОСОБА_8 , яка є донькою ОСОБА_2 , не може здійснювати догляд за батьком, оскільки згідно довідки №98 ЛКК КНП “ЦМЛ” м. Борислав Львівської державної адміністрації Департаменту охорони здоров`я МОЗ України від 24.02.2025 така за станом здоров`я не може бути доглядальником. Також ОСОБА_3 є законним представником (опікуном) дитини – інваліда, визнаної недієздатною, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується посвідченням Управління праці та соціального захисту населення Бориславської міської ради серії НОМЕР_2 від 11.11.2016 та медичним висновком №17 про дитину – інваліда віком до 18 років від 11.06.2025.

Крім цього, згідно з матеріалами справи, мама позивача - ОСОБА_9 - ІНФОРМАЦІЯ_5 померла, що стверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 03.04.2014.

Відповідно до обставин справи, батько позивача потребує постійного догляду, оскільки йому призначено індивідуальну програну реабілітації інваліда, що стверджується довідкою ЛКК Центральної міської лікарні м. Борислав Львівської державної адміністрації Департаменту охорони здоров`я МОЗ України № 1343 від 19.12.2024, видана ОСОБА_2 , який потребує постійного стороннього догляду; актом оцінки потреб сім`ї / особи Бориславського міського центру надання соціальних послуг від 12.03.2025 по 13.03.2025 та додатком 2 до акту оцінки потреб сім`ї/особи від 12.03.2025 по 13.03.2025 – висновком оцінки потреб особи; актом Голови правління ОСББ “Ковалівське 37” від 01.10.2024; актом обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати догляд (утримання) від 06.01.2025, затвердженого ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 08.01.2025.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з тим, відповідачем не надано доказів наявності інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення, які могли б здійснювати догляд за ОСОБА_2 .

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 07.05.2025 у справі № 420/30227/24, відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення означає реальну відсутність осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує.

А відтак колегія суддів поділяє висновок суду першої інстанції, що позивач надав достатні докази для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за батьком з інвалідністю І групи та відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення його батька, які б могли здійснювати такий догляд, тобто підтвердив право на звільнення з військової служби на підставі п.п. “г” п. 2 ч. 4 та абз. 14 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-XII.

Як наслідок, правильним є висновок суду про визнання протиправною відмови відповідача, оформленої листами № 1458/824 від 21.01.2025, № 1458/1735 від 09.02.2025, №1458/2781 від 06.03.2025, у звільненні позивача з військової служби на підставі пп. “г” п. 2 ч. 4 ст. 26 та абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок та військову службу”.

Обираючи спосіб захисту порушеного права судом враховано висновок Верховного Суду у постанові від 10.05.2024 у справі №580/3690/23, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення або вчинив бездіяльність за наслідками звернення особи, але таке рішення чи вчинена бездіяльність визнані судом протиправними з огляду на невідповідність чинному законодавству, то суд, як виняток, за відсутності сумнівів у тому, що суб`єктом звернення (позивачем у справі) дотримано усіх визначених законом умов для отримання позитивного результату за наслідками розгляду його звернення та за умови відсутності у суб`єкта, що уповноважений прийняти відповідне рішення за наслідками звернення позивача, дискреції (можливості на власний розсуд визначити зміст рішення та обрати на підставі поданих позивачем документів один з варіантів дій), вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення.

Щодо обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивача, суд апеляційної інстанції поділяє висновки суду першої інстанції, що встановивши наявність та обґрунтованість підстави для звільнення позивача з військової служби, а також зважаючи на те, що відповідач вже розглянув рапорти позивача, належним та ефективним способом відновлення права позивача є зобов`язання відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби на підставі пп. “г” п. 2 ч. 4 ст. 26 та абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок та військову службу”.

Слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Керуючись статтями 139, 242, 308, 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року у справі № 380/17384/25 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. В. Глушко

судді С. М. Глазько

В. С. Затолочний